Суперечки через ресурси під час відбудови: громадський діалог

Український психологічний ХАБ · 15 жовтня 2026 року · Редакційна політика

Суперечки через ресурси під час відбудови — це розбіжності між мешканцями, соціальними групами, установами та організаціями щодо того, які об’єкти відновлювати першими, кому надавати допомогу, як розподіляти кошти, приміщення, послуги й робочі можливості та хто має право впливати на ці рішення. Громадський діалог у такій ситуації — організований процес обміну фактами, потребами, аргументами й пропозиціями, що допомагає виробити зрозумілі критерії вибору, зафіксувати незгоду та забезпечити відповідальність за рішення.

Суперечки можуть виникати навіть тоді, коли всі учасники прагнуть відновлення громади. Одна сім’я потребує ремонту житла, інша — доступної амбулаторії; батьки наполягають на відбудові школи, підприємці — на відновленні дороги; мешканці віддалених сіл сумніваються, що центр громади враховує їхні потреби. Головне завдання полягає в тому, щоб поєднати обмеження ресурсів із перевірними потребами, безпекою, справедливими правилами та реальним впливом людей на ті рішення, які можна змінити. Рекомендації ОЕСР щодо участі громадян прямо пов’язують якість участі зі зрозумілим мандатом і подальшою відповіддю на пропозиції.

Чому розподіл ресурсів стає джерелом суспільної напруги

Відбудова відбувається в умовах нерівномірних руйнувань, вимушеного переміщення, змін чисельності населення, втрати доходів і різного доступу до інформації. Коли перелік потреб значно перевищує доступне фінансування, вибір одного проєкту часто означає перенесення іншого на пізніший час. Тому кожне рішення має не лише технічну та бюджетну, а й соціальну ціну: люди оцінюють, наскільки установи їх помічають, чи діють послідовно та чи визнають завдану шкоду.

Ресурсом може бути бюджетна сума, донорська допомога, будівельні матеріали, житловий фонд, транспорт, приміщення для реабілітації, персонал школи, земельна ділянка, електропостачання або доступ до адміністративної послуги. Конфлікт виникає і навколо символічних ресурсів — визнання втрат, представництва в комісії, права визначати пріоритети та поваги до досвіду певної групи.

Основні типи суперечок

Розподільні суперечки стосуються часток і черговості допомоги. Процедурні — того, хто ухвалює рішення, за якими критеріями та чи можна оскаржити результат. Інформаційні виникають, коли відсутні доступні кошториси, обґрунтування або відомості про донорські обмеження. Представницькі стосуються того, кого запросили до обговорення і кого систематично не чують. Ціннісні розбіжності виявляються, коли люди по-різному визначають справедливість: насамперед допомагати тим, хто зазнав найбільшої шкоди, найбільшій кількості користувачів або найнебезпечнішим об’єктам.

Ці типи часто накладаються. Заперечення проти ремонту адміністративної будівлі може відображати реальну потребу в укритті, недовіру до кошторису та попередній досвід ігнорування віддалених населених пунктів. Діалог має допомогти розрізнити предметні потреби, фактичні обмеження й історію відносин, щоб не зводити проблему до гасла про «незадоволених мешканців».

Психологічні механізми ресурсних суперечок

Відчуття несправедливості та порівняння груп

Люди оцінюють розподіл ресурсів через порівняння із сусідами, іншими населеними пунктами, соціальними категоріями й попередніми обіцянками влади. Одна й та сама сума допомоги може сприйматися по-різному залежно від потреб, втрат і пояснення рішення. Дослідження процедурної справедливості під час розподілу медичних ресурсів показує значення точності, послідовності, неупередженості, можливості перегляду та прозорості. Перенесення цих принципів на відбудову є обґрунтованим практичним застосуванням загального механізму, а не доказом однакового ефекту в усіх громадах.

Загроза базовим потребам і передбачуваності

Для людей, чиє житло, робота або доступ до лікування залежать від рішення, затримка має безпосередні наслідки. Висока особиста ціна рішення посилює увагу до можливих втрат, підозри щодо фаворитизму та гостроту реакції на невизначеність. Організатори мають заздалегідь пояснювати, що вже гарантовано, що залишається предметом вибору і коли можливий наступний перегляд пріоритетів.

Недовіра, чутки та інформаційна нерівність

За дефіциту достовірних відомостей люди заповнюють прогалини припущеннями про приховані домовленості. Однак відкриття таблиці витрат саме собою ще не встановлює довіри. Метааналіз Ван і Ґуань, що узагальнив 49 досліджень, виявив у середньому невеликий позитивний зв’язок прозорості з довірою до влади та залежність результату від способу надання інформації. Отже, потрібні доступні пояснення, можливість поставити запитання і публічна відповідь на них.

Вплив статусу, голосу та влади

Формально відкрита зустріч може залишатися фактично закритою для людей, які працюють у змінному графіку, не мають транспорту, живуть із порушеннями слуху чи зору, доглядають дітей або побоюються публічних виступів. На рішення також можуть непропорційно впливати місцеві лідери, підрядники чи найбільш організовані групи. Узагальнення 3ie щодо програм розвитку силами громад виявило різкий спад участі від поінформованості до фактичного слова під час зібрань і рішень, зокрема гендерні бар’єри (White, Menon, Waddington, 2018).

Чим громадський діалог відрізняється від консультації та переговорів

Інформування означає повідомлення про бюджет, обмеження й рішення. Консультація збирає думки до остаточного вибору. Громадський діалог створює умови для взаємного з’ясування потреб і наслідків альтернатив. Переговори спрямовані на узгодження конкретних зобов’язань уповноважених сторін. Медіація передбачає участь незалежного посередника в урегулюванні визначеної суперечки. Спільне планування й партисипативний бюджет можуть надавати мешканцям встановлену частку впливу безпосередньо на вибір проєктів.

Обраний формат має відповідати реальному обсягу повноважень. Якщо кошти можна використати лише на водопостачання за умовами донора, обговорення має стосуватися черговості й технічних варіантів саме водних проєктів. Якщо вирішено все й змін неможливо, називати зустріч «спільним ухваленням рішення» було б оманливо. ОЕСР застерігає, що імітація впливу може погіршувати довіру.

Докладно про психологічні та етичні умови процесу дивіться матеріал «Міжгруповий діалог: цілі, принципи, етапи та безпека». Тут увагу зосереджено на конкретному предметі відбудови: критерії, вибір об’єктів, зобов’язання, перевірка результатів і можливість оскарження.

Правила справедливого розподілу: що необхідно визначити до зустрічі

Перед початком процесу орган місцевого самоврядування або уповноважена робоча група має представити відкритий паспорт питання: перелік альтернатив, межі фінансування, джерела коштів, допустимі витрати, технічні обмеження, безпекові ризики, строк реалізації, відповідальних осіб і процедуру перегляду. Дані повинні бути достатніми для порівняння проєктів та доступними в зрозумілому форматі.

Критерії пріоритетності

Обґрунтований набір критеріїв може охоплювати небезпеку для життя та здоров’я; безперервність водо-, тепло- й електропостачання; масштаби завданої шкоди; кількість і вразливість користувачів; доступність для людей з інвалідністю; територіальну рівність; готовність проєктної документації; вартість утримання після відновлення; строк виконання та ризик повторного руйнування. Вага критеріїв має бути пояснена, а чутливість підсумкового рейтингу — перевірена за різних допустимих ваг.

Критерій «найбільше користувачів» може систематично відкладати допомогу маленьким селам. Критерій «найгірший стан будівлі» не завжди показує, яку послугу люди фактично отримають після ремонту. Оцінка доступності лише для тих, хто нині проживає в громаді, може виключати тих, хто вимушено виїхав і планує повернення. Тому рішення варто перевіряти на передбачувані нерівні наслідки.

Як діяти, коли потреби однаково важливі

У разі близьких оцінок варто оприлюднити кілька сценаріїв: поетапну реалізацію, менші проміжні втручання, розділення бюджетних потоків, спільне використання приміщення або залучення додаткового фінансування. Якщо альтернатива не проходить безпекових чи правових вимог, її виключають із подальшого вибору з публічним обґрунтуванням. Справедливий процес допускає рішення, яким частина учасників залишається незадоволеною, за умови поваги до їхнього голосу та зрозумілої процедури.

Як підготувати громадський діалог: послідовність дій

Крок 1. Визначити предмет рішення та межі впливу

Організатори формулюють одне конкретне запитання, наприклад: «Які два з п’яти проєктів комунальної інфраструктури профінансувати в першій черзі з урахуванням визначеного бюджету?» Одразу зазначають, хто юридично приймає рішення, якою мірою рекомендація мешканців вплине на голосування й коли буде оприлюднений результат. За складного питання доцільно проводити окремі етапи для встановлення фактів, вироблення варіантів і погодження критеріїв.

Крок 2. Скласти карту заінтересованих сторін

До карти включають мешканців різних частин громади, людей, які залишалися під час бойових дій, внутрішньо переміщених осіб, тих, хто повертається, родини загиблих, людей з інвалідністю, літніх мешканців, молодь, педагогів, медиків, підприємців, комунальні служби, волонтерські організації та постачальників. Наявність певної категорії в списку ще не означає представництва: важливо дізнатися, хто може висловлювати її інтереси без примусу і чи має відповідний мандат.

Крок 3. Перевірити безпеку й добровільність

У громадах із ризиком обстрілів, мінною небезпекою або загрозами учасникам спочатку оцінюють фізичні умови зустрічі, доступ до укриття, захист особистих даних і можливість дистанційного чи письмового подання. Для людей, які пережили насильство, має існувати спосіб висловити позицію без публічного опису особистого досвіду. Збирати історії втрат і розголошувати імена заради переконливості обговорення не потрібно.

Крок 4. Забезпечити незалежне ведення процесу

Ведучий або фасилітатор пояснює правила виступів, не визначає пріоритетів замість громади, відділяє факти від оцінок і фіксує спірні питання. Якщо він пов’язаний із підрядником, місцевою політичною групою чи стороною спору, потенційний конфлікт інтересів слід повідомити; в особливо чутливих випадках доцільний незалежний посередник. Регламент передбачає рівний час, захист від перебивань і окремі канали для тих, хто уникає публічного виступу.

Крок 5. Зібрати потреби до публічного обговорення

Відкритому засіданню можуть передувати короткі опитування, виїзні розмови в різних населених пунктах, інтерв’ю з людьми, які мають труднощі доступу, і консультації з профільними службами. Питання мають відрізняти потребу від бажаного способу її задоволення: «Як ви зараз дістаєтеся лікаря?» дає інші дані, ніж «Чи підтримуєте будівництво нової амбулаторії?». Метод збору та обмеження вибірки потрібно оприлюднити.

Крок 6. Обговорити альтернативи за однаковими правилами

Учасники отримують порівняльні картки проєктів з однаковими рубриками: потреба, бюджет, користувачі, доступність, безпека, виконання, утримання, ризики. Корисно поєднати спільну презентацію з малими групами та письмовими пропозиціями. Після кожної альтернативи фасилітатор уточнює: які твердження підтверджені даними, які потребують перевірки, які групи несуть ризики та які наслідки матиме відтермінування.

Крок 7. Показати, як пропозиції змінили рішення

Після зустрічі публікують протокол із матрицею пропозицій: «пропозиція — перевірка — рішення — пояснення — відповідальна особа — дата перегляду». У ньому зазначають також незгоду, яка залишилася, і варіанти оскарження. Методичні рекомендації ОЕСР приділяють особливу увагу зворотному зв’язку: без нього учасники можуть не побачити реального впливу своєї роботи.

Крок 8. Контролювати виконання й переглядати пріоритети

Діалог завершується рішенням лише щодо поточного етапу. Надалі потрібен відкритий перелік виконаних робіт, витрат, відхилень від графіка та обґрунтувань змін. Якщо з’явилося нове фінансування або змінилися безпекові умови, громада має знати, за яким правилом переглядатимуть черговість. Відкритий моніторинг допомагає відокремити невиконані зобов’язання від об’єктивних обмежень.

Приклад: школа, амбулаторія чи водопостачання

Уявімо громаду з трьома претендентами на фінансування. Частина мешканців вимагає ремонту школи, медичні працівники — амбулаторії, а мешканці кількох сіл — відновлення системи водопостачання. Голосування простою більшістю на зборах може віддати перевагу чисельнішій групі, оминувши критичну потребу малих сіл. Запропонована модель спершу перевіряє мінімальні вимоги безпеки та обов’язкові послуги, потім порівнює доступність, наслідки відтермінування й життєвий цикл проєктів.

Після цього можуть виявитися різні рішення: аварійну воду відновити негайно окремим коротким заходом, тимчасово організувати підвезення дітей і підготувати капітальний ремонт школи на наступний бюджетний період. Це навчальний приклад побудови процесу, а не універсальна формула пріоритетів. Реальна черговість залежить від технічної експертизи, джерела коштів, правових зобов’язань, безпекових умов і висловлених потреб.

Суперечки між місцевими мешканцями, ВПО та людьми, які повертаються

Потреби людей, які живуть у громаді постійно, внутрішньо переміщених осіб і тих, хто планує повернення, можуть відрізнятися за доступом до житла, працевлаштування, освіти, транспортних послуг та інформації про допомогу. Розподіл за формальною реєстрацією інколи пропускає фактичне проживання або перешкоди, з якими стикаються люди. Діалог має спиратися на прозорі критерії потреби та права, а не на уявлення про «своїх» і «чужих». Контекст групових відносин розкрито в статті «ВПО та приймаюча громада».

До розмови слід залучати людей, які відсутні фізично, але мають законний і життєвий інтерес у відбудові житла чи послуг. Це потребує письмових консультацій, дистанційних каналів і обережного поводження з персональними даними. Водночас участь у діалозі не може замінювати чинні правила отримання компенсацій, житлові права або офіційні процедури розгляду звернень.

Що робити, коли одна зі сторін контролює ресурси або інформацію

Якщо сторона, що розподіляє фінансування, також обирає учасників, веде протокол і встановлює критерії, ризик упередження суттєво зростає. Практичним захистом є розмежування ролей: бюджетні дані готує уповноважений орган, незалежний фасилітатор веде діалог, представники різних груп перевіряють відображення аргументів у протоколі, а компетентна інституція приймає формальне рішення. Порядок скарг, підстави для самовідводу й правила конфлікту інтересів потрібно оголосити наперед.

Відмова надати кошторис, тиск на критиків, погрози позбавленням допомоги або вимога відмовитися від законних претензій за участь у зустрічі — підстави для припинення конкретної процедури та застосування належних захисних і правових механізмів. За таких умов неформальне «примирення сторін» не усуває структурної проблеми. Публічна участь має підтримувати підзвітність, а не легітимізувати примус.

Війна Росії проти України: безпека, відповідальність і межі діалогу

Російська збройна агресія проти України спричинила руйнування, втрати, вимушене переміщення та неоднакові можливості громад отримувати ресурси. Спори між українськими мешканцями щодо черговості відновлення слід аналізувати як локальні питання розподілу та участі в умовах війни. Вони не змінюють міжнародно-правової відповідальності за агресію й завдану шкоду.

Участь постраждалої людини в громадському діалозі є добровільною. Її не можна ставити в залежність від прощення кривдника, контакту з ним або публічного свідчення про пережите. У разі триваючої небезпеки пріоритетом є захист людей, доступ до допомоги та збереження правових шляхів відшкодування. Можливості й обмеження суспільного примирення детальніше розглянуто в матеріалі [«Можливості й межі примирення після війни в Україні»](${H}можливості-й-межі-примирення-після-війни-в-україні).

Українські практики залучення громади до відновлення

Програма розвитку ООН в Україні застосовує підхід відновлення на рівні територій, що поєднує інфраструктуру, послуги, місцеве врядування та участь мешканців. Програма EU4Recovery повідомляє про створення платформ залучення й реалізацію місцевих проєктів; ці дані свідчать про масштаби діяльності, але самі по собі не встановлюють причинного впливу на довіру чи кількість конфліктів.

У 2025 році ПРООН описала консультації з батьками, педагогами, учнями й місцевими посадовцями щодо відбудови пошкоджених шкіл. Приклад показує, як питання реконструкції можна винести на обговорення до визначення фінальних пріоритетів. Публічна інформація про таку ініціативу демонструє організаційну практику; для оцінки її довготривалих психологічних результатів потрібні окремі вимірювання.

Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачає інструменти участі територіальної громади, зокрема громадські слухання. Окремий Закон «Про публічні консультації» ухвалено 20 червня 2024 року; станом на дату підготовки цієї статті офіційний портал позначає його як такий, що набирає чинності, тому не слід автоматично застосовувати всі його положення як уже чинні обов’язки. Для конкретного обговорення необхідно звіряти актуальний статут громади, рішення відповідної ради, режим воєнного стану та норми щодо відповідного виду фінансування.

Які методи участі обирати залежно від складності питання

Для простого збору відомостей про незручний маршрут або стан комунікацій достатньо доступного опитування з перевіркою скарг. Для вибору між проєктами, які мають різні вигоди й ризики, потрібні зіставні дані, обговорення альтернатив і пояснення критеріїв. Для стійкої недовіри між групами корисний послідовний діалог із незалежним ведучим. Якщо спір стосується прав, корупційних ризиків або можливого незаконного рішення, громадський діалог має йти поруч із належними контрольними та правовими процедурами.

Систематизація ОЕСР охоплює відкриті зустрічі, консультації, громадський моніторинг, бюджетування за участю мешканців та представницькі дорадчі процеси. Добір формату починається з визначення повноважень і завдання. Один великий форум не завжди придатний для тривалого розподілу кількох бюджетних програм; для цього краще передбачати послідовні етапи й постійний канал зворотного зв’язку.

Що відомо про ефективність участі та діалогових програм

Огляд Dessel і Rogge (2008) узагальнив емпіричні оцінки міжгрупового діалогу, відзначивши перспективність цілей розвитку відносин і громадянської участі та потребу в сильніших оцінюваннях. Ці результати стосуються широкого класу діалогових програм; переносити їх без перевірки на бюджетні суперечки у воєнних українських громадах некоректно.

Змішаний синтез White, Menon і Waddington (2018) охопив 25 оцінювань впливу 23 програм у 21 країні. Автори знайшли переконливіші результати щодо певних матеріальних об’єктів, ніж щодо довготривалого зміцнення згуртованості та участі. Часто програми використовували вже наявні мережі співпраці, замість того щоб створювати нові.

Критичний огляд International Rescue Committee за дослідженнями в кількох постконфліктних країнах також зафіксував неоднорідні й загалом обмежені результати щодо амбітних соціальних змін. Новіший аналіз Samii (2026) підкреслює проблему короткочасності ефектів програм, що передають рішення місцевим радам. Отже, завершена будівля, проведений форум та відновлена довіра — три різні результати, які належить вимірювати окремо.

У суміжних проєктах управління природними ресурсами метааналіз Jin та співавторів (2024) пов’язав процедурну справедливість із вищою прийнятністю проєктів у громадах. Проте це дослідження іншого сектору, і воно не доводить автоматичного зменшення конфліктів під час української відбудови. Загальний висновок наукової бази: якість правил, репрезентативність участі та справжнє реагування на пропозиції мають значення, а вплив на сталі соціальні відносини слід підтверджувати окремою оцінкою.

Як оцінювати результат громадського діалогу

Перший рівень — доступність процесу: скільки людей дізналися про нього, хто був присутній, хто зміг говорити, які групи були відсутні і чи мав кожен доступ до документів. Другий — якість процедури: чи були сталі критерії, зафіксовані заперечення, дані перевірені незалежно та чи отримали учасники відповідь на свої пропозиції. Третій — якість рішення: чи зменшилися критичні ризики, чи розподілено ресурси за затвердженим правилом, чи виконуються зобов’язання.

Четвертий рівень — соціальні наслідки: довіра до процедури, готовність до співпраці, сприйняття дискримінації, кількість офіційних скарг, частота повторних конфліктів. Зміни в кількості скарг потрібно тлумачити обережно: зростання може означати як погіршення ситуації, так і те, що з’явився доступний канал для повідомлень. Порівняння до і після бажано доповнювати якісними інтерв’ю, різними групами респондентів та, коли можливо, коректною порівняльною групою.

Мінімальний звіт має відповідати на чотири питання: хто реально отримав голос; що було змінено під впливом участі; кому й за якими підставами дісталися ресурси; які проблеми залишилися. Результати публікують у форматі, зрозумілому мешканцям, із захистом персональних даних. Невдачі, затримки й нерозв’язані питання також належать до звіту.

Небажані наслідки та помилки організації

Найпоширеніший ризик — показова участь, коли рішення вже ухвалене, але мешканців запрошують створити враження згоди. Інша помилка — обговорення лише між активістами й посадовцями за відсутності людей із найбільшими потребами. Третя — вимога негайного консенсусу: у складних суперечках допустимими є обґрунтований вибір, зафіксована меншість і прозорий порядок перегляду.

Небезпечні також публічне порівняння індивідуальних втрат, розголошення адрес постраждалих, стигматизація людей, які отримали допомогу, перетворення обговорення на змагання за «найбільше страждання» та залучення мешканців без належного відшкодування необхідних витрат участі. Кожен із цих чинників може відтворювати нерівність, яку процес покликаний зменшити.

Якщо після зустрічі з’являються погрози, залякування або ознаки переслідування учасників, організатори мають застосувати правила захисту й відповідні офіційні процедури. Безпека, добровільність і права постраждалих мають перевагу над бажанням завершити зустріч формальним повідомленням про примирення.

Практичні рекомендації для громад, фахівців і організацій

Органам місцевого самоврядування варто забезпечувати передбачуваний календар розгляду проєктів, відкритий реєстр критеріїв і рішень, окремий механізм оскарження та доступні пояснення щодо фінансування. Донорським організаціям — повідомляти обмеження коштів наперед, перевіряти склад учасників і незалежно оцінювати наслідки, а не лише кількість проведених заходів.

Фасилітаторам і медіаторам слід починати з аналізу співвідношення сил, ризиків і мандату процесу, встановлювати ясні правила, надавати можливість письмового висловлювання та відокремлювати врегулювання конкретного розподільного питання від лікування психологічних наслідків війни. Громадським організаціям — допомагати мешканцям формулювати перевірні потреби, розуміти кошториси, фіксувати пропозиції та відстежувати виконання.

Жителям корисно просити не лише «дати нашому населеному пункту кошти», а й оприлюднити джерело фінансування, критерії, перелік альтернатив, наслідки відтермінування та дату наступного перегляду. Таке формулювання переводить суперечку з боротьби гасел у площину перевірних рішень, у якій відмінності потреб можна визнати й зіставити.

Поширені запитання

Чи повинен громадський діалог завершуватися одностайним рішенням?

Ні. Його результатом може бути спільне визначення критеріїв, кілька обґрунтованих сценаріїв або остаточне рішення уповноваженого органу з оприлюдненими запереченнями. Ознакою доброго процесу є прозорість аргументів і відповідальність за наслідки, а не обов’язкова одностайність.

Якщо грошей вистачає лише на один проєкт, чи є сенс проводити діалог?

Так, якщо існує реальний вибір між допустимими альтернативами або можливість визначити черговість, мінімальні послуги й наступні кроки. Коли вибір повністю визначений безпековими чи правовими обов’язками, варто організувати відкрите пояснення, збір фактичних зауважень та контроль виконання.

Чи достатньо онлайн-опитування для справедливого розподілу?

Онлайн-опитування корисне як один канал збору думок, але доступ до мережі, цифрові навички, повторне голосування і самовідбір учасників можуть спотворювати картину. Значущі бюджетні рішення потребують додаткових даних про потреби, доступних офлайн-способів участі, оприлюднених критеріїв і формального рішення компетентного органу.

Як запобігти тому, щоб найактивніша група отримала все?

Слід відділити чисельність голосів від доведеності потреб, заздалегідь узгодити критерії, перевірити територіальне представництво, забезпечити окремі канали для малопредставлених груп і повідомити, як враховано шкоду, безпеку та доступність. Саме відкритий розгляд альтернатив зменшує залежність результату від гучності виступів.

Чи є зниження кількості скарг ознакою примирення?

Саме по собі — ні. Скарг може ставати менше через задоволення потреб, втому, зневіру в процедуру або страх. Потрібно зіставляти кількість звернень із доступністю механізму скарг, виконанням рішень, опитуваннями справедливості та спостереженнями за реальною співпрацею.

Чи можна залучати людей, які тимчасово живуть поза громадою?

Так, їхній досвід і потреби можуть бути важливими для планування повернення та інфраструктури. Практичний механізм участі має враховувати правовий статус відповідного рішення, можливості письмового чи дистанційного подання та захист персональних даних.

Висновок

Суперечки через ресурси під час відбудови стають керованішими, коли громада має спільну фактичну основу, відкриті критерії пріоритетності, реальні можливості участі, процедуру захисту прав і зрозумілий контроль виконання. Громадський діалог допомагає виявляти наслідки вибору для різних людей, фіксувати незгоду та знаходити обґрунтовані рішення. Його успіх перевіряють тим, як змінилися розподіл ресурсів, доступ до послуг, підзвітність і здатність мешканців співпрацювати. Ширший контекст цих процесів розкрито у статтях про миробудування та соціальну згуртованість.

Пов’язані статті

• Психологія миру: предмет, наукові підходи та практичні завдання — науковий контекст відновлення мирних суспільних відносин.

• Миробудування: психологічні механізми та участь суспільства — як пов’язані співпраця, інституції та стійкість громад.

• Міжгруповий діалог: цілі, принципи, етапи та безпека — методичні та етичні умови діалогової роботи.

• Соціальна згуртованість: чинники, прояви й вимірювання — як аналізувати довіру та співпрацю.

• ВПО та приймаюча громада: довіра, участь і соціальна напруга — розбіжності потреб і залучення людей.

• Соціальні зв’язки в деокупованих громадах: участь та відновлення — участь у відновленні після окупації.

• Можливості й межі примирення після війни в Україні — безпека, справедливість і межі примирення.

Діалог в українських громадах під час війни: теми, межі та безпека

Відновлення довіри у громадах після окупації: умови безпеки

Джерела

• Dessel, A., & Rogge, M. E. (2008). Evaluation of intergroup dialogue: A review of the empirical literature. Conflict Resolution Quarterly, 26(2), 199–238. https://doi.org/10.1002/crq.230

• International Rescue Committee. (2015). A critical review of community-driven development programs in conflict-affected contexts. https://www.rescue.org/report/critical-review-community-driven-development-programs-conflict-affected-contexts

• Jin, K., Yu, S., Xia, B., Ke, Y., Skitmore, M., & Liu, Y. (2024). Exploring the effect of procedural fairness on the social license to operate of resource development projects: A meta-analysis. Resources Policy, 96, 105242. https://doi.org/10.1016/j.resourpol.2024.105242

• OECD. (2022). OECD Guidelines for Citizen Participation Processes. OECD Public Governance Reviews. OECD Publishing. https://doi.org/10.1787/f765caf6-en

• Samii, C. (2026). Revisiting community-driven reconstruction in fragile states. In P. Justino (Ed.), Institutional Legacies of Violent Conflict: Development and State-Building in the Shadow of Wartime Institutional Change (pp. 345–365). Oxford University Press. https://doi.org/10.1093/9780197904077.003.0012

• Tsuchiya, A., Miguel, L. S., Edlin, R., Wailoo, A., & Dolan, P. (2005). Procedural justice in public health care resource allocation. Applied Health Economics and Health Policy, 4(2), 119–127. https://doi.org/10.2165/00148365-200504020-00006

• United Nations Development Programme. (2024). Call for participation in the competition “Inclusive Recovery Planning”. https://www.undp.org/ukraine/news/call-participation-competition-inclusive-recovery-planning

• United Nations Development Programme. (2025). A new way to rebuild Ukraine’s schools: UNDP and Spain engage communities in shaping change. https://www.undp.org/ukraine/press-releases/new-way-rebuild-ukraines-schools-undp-and-spain-engage-communities-shaping-change

• United Nations Development Programme. (2026). EU4Recovery: Empowering Communities in Ukraine. https://www.undp.org/ukraine/projects/eu4recovery-empowering-communities-ukraine-eu4recovery

• Верховна Рада України. (1997). Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні», № 280/97-ВР (чинна редакція). https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/280/97-вр

• Верховна Рада України. (2024). Закон України «Про публічні консультації», № 3841-IX (дата набрання чинності за офіційним статусом). https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3841-20

• Wang, Q., & Guan, Z. (2023). Can Sunlight Disperse Mistrust? A Meta-Analysis of the Effect of Transparency on Citizens’ Trust in Government. Journal of Public Administration Research and Theory, 33(3), 453–467. https://doi.org/10.1093/jopart/muac040

• White, H., Menon, R., & Waddington, H. (2018). Community-driven development: Does it build social cohesion or infrastructure? A mixed-method evidence synthesis. 3ie Working Paper 30. International Initiative for Impact Evaluation. https://doi.org/10.23846/WP0030