Психосоціальна підтримка у миробудуванні та реінтеграції
Український психологічний ХАБ · 15 жовтня 2026 року · Редакційна політика
Психосоціальна підтримка у миробудуванні та реінтеграції — це система узгоджених дій, спрямованих на психологічне благополуччя людей, відновлення повсякденного функціонування, підтримку сімейних і громадських зв’язків та створення безпечних умов для участі у суспільному житті після насильства, переміщення й інших наслідків конфлікту. У миробудуванні вона поєднує допомогу окремій людині з роботою над взаєминами, доступом до послуг, справедливістю та інституційною довірою. У реінтеграції допомагає долати перешкоди до повернення або входження в життя громади, зберігаючи право людини самостійно визначати межі своєї участі (ПРООН, 2022; ВООЗ, 2026).
Цей підхід має міждисциплінарний науково-практичний статус. Він спирається на дослідження психічного здоров’я в гуманітарних кризах, соціальної підтримки, міжгрупових відносин, вимушеного переміщення й суспільного відновлення. Його окремі компоненти досліджено значно краще, ніж кінцевий вплив комплексних програм на мир і примирення. Тому оцінювання повинне розрізняти поліпшення самопочуття людини, відновлення її життєвих можливостей і зміни у відносинах між групами (García Durán та співавт., 2026).
Що означає психосоціальна підтримка в миробудуванні
Психологічний складник стосується переживань, здатності діяти, почуття безпеки, способів подолання труднощів, доступу до допомоги й підтримання щоденних ролей. Соціальний складник охоплює сімейні та сусідські зв’язки, умови проживання, працю, освіту, участь у громаді, доступність установ, ставлення до різних груп і можливості взаємної допомоги. Ці складники взаємопов’язані: людині складніше відновлювати повсякденне життя, коли житло зруйноване, служби недоступні або її сприймають із підозрою.
Миробудування додає до цієї логіки питання суспільних відносин. Воно вимагає розуміти, як насильство, втрата близьких, вимушене переміщення, нерівний доступ до ресурсів і недовіра до інституцій змінюють життя громади. Психосоціальна підтримка може бути складником профілактики ворожнечі, місцевої співпраці та відновлення суспільної участі, якщо її поєднано з реальною безпекою, захистом прав і відповідальним управлінням. Рекомендації ПРООН пропонують інтегрувати таку підтримку на різних етапах попередження насильства й миробудування, враховуючи місцеві потреби, владу та залучення населення (ПРООН, 2022).
Поняття реінтеграції має кілька контекстів. Для людини, яка повертається після переміщення, воно може означати відновлення доступу до житла, роботи, навчання, безпечного оточення й участі у справах громади. Для демобілізованих осіб — також перехід до інших соціальних ролей і відновлення взаємин із родиною. Для приймаючої громади — спільне пристосування правил, послуг і ресурсів до зміненого складу населення. У міжнародних документах окремо описано реінтеграцію після роззброєння та демобілізації; її інституційний контекст не можна автоматично переносити на українських військовослужбовців, ветеранів чи цивільних, що повертаються додому (ВООЗ, 2026).
Чому психологічне благополуччя пов’язане із суспільними відносинами
Безпека, передбачуваність і можливість планувати життя
За тривалого насильства люди вимушені постійно пристосовуватися до загроз, розриву звичних маршрутів, втрати доходу та зміни сімейних обов’язків. Навіть коли гостра небезпека в певному місці зменшується, нестабільність житла, зайнятості й адміністративних процедур зберігає значне повсякденне навантаження. Тому початковими умовами психосоціальної підтримки є фізична безпека, зрозуміла інформація, доступ до базових ресурсів і передбачувана поведінка служб, а не лише бесіди про почуття. Саме таку міжсекторальну логіку закріпили міжвідомчі рекомендації з психічного здоров’я та психосоціальної підтримки в надзвичайних ситуаціях (Міжвідомчий постійний комітет, 2007).
Належність до громади й відновлення соціальних ролей
Людина підтримує добробут через стосунки, взаємні зобов’язання та можливість бути корисною. Після переміщення або повернення звичні соціальні ролі часто втрачають опору: професія не дає доходу, колишня мережа знайомств розсіяна, правила отримання допомоги змінюються. Безпечні групи взаємодопомоги, відновлення доступу до освіти й праці, соціальні служби та добровільна громадська участь можуть повертати відчуття дієздатності. Проте участь у заходах сама по собі ще не свідчить про поліпшення психологічного стану або про зміну ставлення між групами (Nguyen та співавт., 2023).
Довіра, сприйняття загроз і повсякденні взаємодії
Коли різні групи змагаються за дефіцитне житло, послуги, робочі місця чи місцеве представництво, напруження може посилюватися навіть за відсутності особистої ворожості. Непрозорі рішення створюють підстави для чуток і підозр. Практичні механізми зменшення напруження включають однакові зрозумілі правила, доступні процедури оскарження, справедливий розподіл підтримки та можливість спільно вирішувати конкретні проблеми. Психологічну роль довіри докладніше розглянуто у статті «Міжгрупова довіра: як виникає, руйнується і відновлюється».
Зворотний зв’язок між людиною, групою та інституціями
Порушення психосоціального благополуччя може обмежувати участь у житті громади, а інституційна байдужість, стигматизація чи повторне порушення прав — погіршувати умови відновлення. Це двосторонній зв’язок, а не підстава приписувати суспільні конфлікти психічному стану окремих людей. Завдання програми полягає у зміні доступних умов та взаємодій, зокрема в усуненні бар’єрів, які підтримують соціальну ізоляцію.
Чотири рівні підтримки: від базових умов до спеціалізованої допомоги
Міжвідомчі рекомендації описують багаторівневу систему, у якій різні види допомоги доповнюють один одного. Її логіка особливо корисна для планування програм після насильства, оскільки дозволяє поєднати соціальні й психологічні потреби без припущення, що всім потрібна однакова послуга (Міжвідомчий постійний комітет, 2007).
Базові послуги й захист
Перший рівень охоплює безпечне житло, харчування, воду, охорону здоров’я, освіту, зрозумілі адміністративні процедури й захист від дискримінації. Психосоціальний результат залежить також від способу надання цих послуг: людина повинна мати доступ до інформації, поваги, приватності та можливості повідомити про порушення. Приниження в черзі по допомогу або необхідність розповідати особисту історію стороннім людям може погіршувати досвід отримання підтримки.
Підтримка родини й громади
Другий рівень передбачає зміцнення природних мереж допомоги: безпечних місць для дітей, доступних громадських просторів, зв’язків між сусідами, взаємодопомоги родин, підтримки доглядальників, організації навчання й спільних справ. Його ефективність залежить від доступності та від того, чи не відтворює програма місцеві ієрархії й виключення. Громадська активність має давати людині реальну користь, а не перетворюватися на вимогу постійно демонструвати позитивні емоції.
Цілеспрямована неспеціалізована допомога
Третій рівень охоплює підтримувальні бесіди, практичну допомогу з подоланням труднощів, психоосвіту, структуровані програми для конкретних потреб та скерування до потрібних служб. Працювати на цьому рівні можуть належно підготовлені фахівці різних професій у межах своєї компетентності, під супервізією та з чіткими правилами конфіденційності. Формат допомоги добирають відповідно до потреб людини, а не до її належності до певної соціальної групи.
Спеціалізована допомога
Четвертий рівень призначений для людей, чиї потреби вимагають клінічного оцінювання й фахового лікування. Організатори миробудівних заходів повинні знати, куди можна скерувати людину за її згодою, як забезпечити безпечний зв’язок із фахівцем і як діяти в разі безпосередньої загрози життю. Громадський координатор, ведучий діалогу чи волонтер не встановлює діагнозів за поведінкою учасника. Потреба в підтримці та наявність клінічного розладу — різні питання.
Кому і навіщо потрібні різні форми підтримки
Людям, які зазнали вимушеного переміщення
Підтримка переселенців охоплює розв’язання повсякденних труднощів, відновлення мереж допомоги, зрозумілі маршрути до медичних, освітніх і соціальних послуг, а також доступ до участі в рішеннях приймаючої громади. Узагальнювати потреби всіх переселенців за одним сценарієм некоректно: вони відрізняються за віком, ресурсами, умовами переміщення, тривалістю перебування й намірами щодо повернення. Докази щодо ефектів психосоціальних програм для переміщених людей різнорідні, тому оцінювати потрібно саме ті результати, яких прагне конкретна програма (Nguyen та співавт., 2023). Спеціальні організаційні рішення описано в матеріалі «Психосоціальна підтримка ВПО в громаді».
Людям, які повертаються після переміщення
Повернення додому може супроводжуватися зміною складу громади, знищенням звичного соціального простору, суперечками щодо майна, руйнуванням інфраструктури та складнощами поновлення документів і доходів. Підтримка тут поєднує соціальну навігацію з можливістю відновити зв’язки й долучитися до місцевих справ. Повернення у знайоме місце не гарантує відчуття належності; організатори мають враховувати фактичні умови життя.
Ветеранам, військовослужбовцям після служби та їхнім близьким
Відновлення цивільних ролей може передбачати питання зайнятості, фізичного здоров’я, соціальних очікувань, стосунків і доступу до спеціалізованих послуг. Підтримка ветеранів потребує їхнього безпосереднього представництва у плануванні програм, поваги до різноманітності досвіду та недопущення стигматизації. Міжнародне керівництво ВООЗ щодо психосоціальної підтримки у процесах роззброєння, демобілізації та реінтеграції вказує на важливість родинного і громадського оточення, але його конкретна модель розроблена для іншого інституційного процесу; українські програми мають спиратися на власний правовий і суспільний контекст (ВООЗ, 2026).
Постраждалим від насильства та членам їхніх родин
Постраждалі можуть потребувати інформації про права, безпечної допомоги, доступних маршрутів звернення, захисту приватності, представництва й відшкодування шкоди. Визнання пережитого та право відмовитися від публічної участі становлять важливі умови. Свідчення, публічні зустрічі та спілкування з людьми, яких постраждалі пов’язують із насильством, потребують окремого оцінювання безпеки. Кожна людина зберігає право визначати власні межі участі в суспільних процесах.
Працівникам служб, волонтерам і місцевим організаціям
Люди, які тривалий час допомагають іншим, можуть стикатися з великим робочим навантаженням, невизначеністю функцій, браком ресурсів та етичними дилемами. Організаційна підтримка включає чіткі повноваження, навчання, супервізію, безпечні канали скерування та можливість повідомляти про проблеми. Вона важлива і для якості допомоги, і для запобігання практикам, які ненавмисно завдають шкоди отримувачам послуг (Міжвідомчий постійний комітет, 2007).
Реінтеграція охоплює кілька взаємопов’язаних процесів
Відновлення повсякденного функціонування
Людина має отримати реальну можливість навчатися, працювати, користуватися транспортом і службами, піклуватися про близьких та планувати наступні кроки. Самопочуття важливе, але здатність діяти у звичайному житті є окремим результатом, який слід вимірювати. Програма, що знижує короткочасний стрес, але залишає людину без житла чи доступу до допомоги, розв’язує тільки частину проблеми.
Відновлення зв’язків без нав’язування близькості
Сім’ї та громади змінюються під час війни; після повернення люди можуть мати різні потреби в спілкуванні та темпі відновлення взаємин. Підтримка передбачає можливість контакту, практичну допомогу й повагу до приватності. Людина може прагнути співпраці в конкретних справах і водночас зберігати дистанцію в особистих стосунках. Така дистанція не є показником невдалої реінтеграції.
Доступ до можливостей, прав і справедливих процедур
Суспільне включення залежить від прозорого доступу до роботи, соціального захисту, житла, освіти, юридичних послуг і місцевих рішень. Втрата документів, фізична недоступність будівель, дискримінаційні практики чи незрозумілі правила можуть відтворювати ізоляцію. Участь психологів не компенсує систематичних порушень прав; потрібна співпраця з відповідальними установами.
Узгодження індивідуального й громадського темпу
Повернення людини і готовність громади до спільного життя можуть відбуватися з різною швидкістю. Допомогу планують через регулярне вивчення потреб усіх залучених, включно з мешканцями, що нікуди не виїжджали. Варто запобігати конкуренції вразливості, коли право на підтримку залежить від того, чия історія страждання отримала найбільше публічне визнання.
Як психосоціальна підтримка працює у місцевому миробудуванні
Повертає можливість безпечної участі
Після насильства частина людей уникає публічних просторів або втратила довіру до організаторів. Спершу потрібно створити прийнятні форми участі: індивідуальні звернення, анонімні пропозиції, доступні зустрічі невеликими групами, супровід для людей з інвалідністю, можливість дистанційної участі. Програма може розпочатися з ремонту громадського простору чи кращої роботи служб, якщо саме це зменшує бар’єри та підвищує відчуття безпеки.
Допомагає вирішувати конкретні спільні завдання
Співпраця навколо відновлення водопостачання, доступності школи, громадського транспорту, допомоги старшим людям чи правил користування спільними приміщеннями створює нагоду для передбачуваної взаємодії. Успіх визначається насамперед розв’язанням проблеми й якістю процедури. Поліпшення ставлення до іншої групи може бути додатковим результатом, який потрібно окремо перевіряти. Загальні механізми соціального контакту розглянуто у статті «Теорія міжгрупового контакту».
Підтримує довіру через справедливість і виконані зобов’язання
Коли установи пояснюють рішення, дотримуються однакових правил і реагують на скарги, люди отримують підстави для прогнозованих очікувань. Психосоціальна програма може допомагати виявляти перешкоди, але довіра до служб формується через їхню реальну роботу. Опитування про ставлення до установ слід зіставляти з доступністю послуг, досвідом звернень і наслідками конкретних рішень.
Створює можливості добровільного діалогу
Діалог може допомогти з’ясувати потреби, виправити хибні уявлення, домовитися про правила співпраці й почути досвід різних груп. Його формат, однак, залежить від ризиків: спільна зустріч може бути неприйнятною за загроз, примусу, приниження або очевидної нерівності впливу. Психосоціальна підтримка може супроводжувати підготовку та подальші кроки, зберігаючи незалежні канали допомоги. Її результатом може бути безпечне співіснування та виконання домовленостей без особистого примирення.
Практики, що можуть входити до програми
Доступна інформація, навігація й допомога з повсякденними проблемами
Це перевірені маршрути до служб, допомога із записом, пояснення процедури звернення, підтримка у відновленні документів та координація між організаціями. У кожної послуги має бути відповідальна особа, зрозумілий порядок захисту даних і спосіб повідомити про проблему. Особливо важливо не обіцяти допомоги, для якої програма не має ресурсів.
Підтримувальні контакти й індивідуальне скерування
Коротка розмова, у якій людину вислуховують, допомагають визначити першочергові потреби та знайти доступну службу, може бути доречною після стресової події. Ведучий не має вимагати докладного переказу травматичного досвіду та не повинен трактувати відмову як психологічний опір. Для спеціалізованої допомоги потрібні окремі підготовлені фахівці й безперервний маршрут скерування (Міжвідомчий постійний комітет, 2007).
Групи взаємодопомоги, сімейна підтримка та безпечні простори
Групи можуть сприяти обміну інформацією, практичній взаємодопомозі й відновленню соціальних зв’язків. Їхній склад і правила мають захищати приватність, повагу та право залишити групу. Діти й підлітки потребують вікововідповідних форм участі, безпечних дорослих і доступу до освіти. Наявність творчих занять сама собою не гарантує психологічної користі: систематичні огляди дитячих програм демонструють різні результати залежно від методики й умов (Bangpan та співавт., 2024).
Спільні громадські ініціативи та відновлення засобів до існування
Підтримка працевлаштування, навчання, соціального підприємництва або невеликих місцевих проєктів може зменшувати щоденну нестабільність і давати учасникам спільний предмет роботи. Такі програми слід оцінювати також за реальними економічними результатами, справедливим доступом та ризиком виникнення нових суперечок. Огляд досліджень мирних і конфлікторозв’язувальних втручань відзначив позитивні психологічні наслідки деяких програм реабілітації, фінансової допомоги й відшкодування, але загальна доказова картина залишається неоднорідною (García Durán та співавт., 2026).
Безпечний діалог і фахова фасилітація
Перед зустріччю потрібно з’ясувати мету, склад учасників, наявні конфлікти інтересів, ризики переслідування та умови збереження інформації. Учасники мають знати, що вони можуть не відповідати на запитання, залишити захід або обрати інший шлях участі. Ведучий повинен мати процедуру реагування на погрози чи розкриття конфіденційних відомостей. Діалогова програма потребує іншої кваліфікації, ніж психологічне лікування; одна професія не повинна автоматично замінювати іншу.
Навчання фахівців і координація служб
Стійкість програми залежить від розподілу відповідальності між соціальними, медичними, освітніми, правозахисними та місцевими установами. Потрібні навчання з етики, підтримка персоналу, узгоджені критерії скерування й механізм зворотного зв’язку. Публікація методичних рекомендацій сама собою не є підтвердженням результативності втручання: це основа для якісної організації, яку слід доповнювати оцінюванням у конкретних умовах (ПРООН, 2022).
Що показують систематичні огляди досліджень
Програми для дорослих у гуманітарних кризах
Систематичний огляд і метааналіз Bangpan, Felix і Dickson проаналізував психічне здоров’я та психосоціальну підтримку дорослих у країнах із низьким і середнім рівнем доходу. Для частини втручань виявлено користь за окремими показниками психічного стану й функціонування, однак дослідження відрізнялися за дизайном і якістю. Такі результати підтверджують можливу ефективність визначених підходів для визначених наслідків. Вони не доводять, що кожна програма відновлює довіру між групами або запобігає насильству (Bangpan та співавт., 2019).
Програми для дітей і підлітків
Огляд 43 рандомізованих досліджень засвідчив, що деякі структуровані психологічні підходи можуть полегшувати окремі симптоми у дітей і молоді, які пережили гуманітарні надзвичайні ситуації. Водночас результати інших методів варіювали, а в окремих умовах творчі психосоціальні програми пов’язувалися з погіршенням певних симптомів. Це аргумент на користь перевірених методик, уважного спостереження за наслідками й можливості припинити участь, якщо вона шкодить (Bangpan та співавт., 2024).
Підтримка людей у ситуації вимушеного переміщення
Огляд Nguyen та співавторів узагальнив 162 звіти про втручання для переміщених людей. Якісні описи досвіду учасників переважно були позитивними, тоді як кількісні результати виявилися неоднорідними. Часто вимірювали психологічний дистрес, хоча заявлена мета програми стосувалася належності до спільноти, соціального функціонування або підтримки. Така невідповідність між метою і вимірюванням обмежує висновки про користь для реінтеграції (Nguyen та співавт., 2023).
Зміцнення позитивного психічного здоров’я
Кокрейнівський огляд 2024 року окремо оцінив втручання, спрямовані на позитивне психічне благополуччя в гуманітарних кризах. Автори встановили дефіцит переконливих рандомізованих доказів: результати для різних вікових груп і показників були обмеженими, а впевненість у висновках — низькою або дуже низькою. Відсутність надійної відповіді для конкретного показника не дорівнює доказу марності всієї підтримки; вона вимагає точніше визначати мету та перевіряти результат (Papola та співавт., 2024).
Миробудування, примирення і психологічні наслідки
Особливо важливий для цієї теми огляд García Durán та співавторів, опублікований у 2026 році. Серед 6360 знайдених записів критеріям відповідали 15 досліджень, із яких лише два були рандомізованими. Втручання істотно відрізнялися. Деякі програми матеріальної підтримки, реабілітації та суспільної комунікації мали позитивні результати; окремі процеси встановлення правди й примирення асоціювалися з посиленням психологічного дистресу у постраждалих. Через неоднорідність і слабкість частини дизайнів не можна робити універсальний причинний висновок для кожного механізму, але ризик шкоди має входити в оцінювання від початку (García Durán та співавт., 2026).
Отже, наукова база підтримує обережне, цілеспрямоване застосування окремих психосоціальних методів, а також показує суттєві прогалини щодо довгострокового впливу на суспільні відносини. Для заяви «програма сприяла реінтеграції» потрібні дані про участь, доступ до можливостей і функціонування. Для заяви «програма сприяла миру» потрібні окремі показники безпеки, міжгрупових відносин, справедливості та стійкості до повторного насильства.
Безпека, добровільність і ризик небажаних наслідків
Примусова розповідь про пережите
Публічне свідчення, групове обговорення насильства або зустріч із людьми, яких постраждалі пов’язують із заподіяною шкодою, може спричиняти сильний дистрес. Проводити такі заходи як обов’язкову частину психосоціальної підтримки неприпустимо. Потрібні окреме усвідомлене погодження мети зустрічі, можливість відмови, захист конфіденційності та доступ до належної допомоги. Докази ризиків для частини програм правди й примирення розглянуто у систематичному огляді 2026 року.
Нерівність влади та прихований примус
Формальна згода мало що означає, якщо людина вважає, що від участі залежить доступ до житла, виплат, роботи чи захисту. Організатор повинен відокремити надання необхідних послуг від участі у діалоговому заході. Потрібно пояснити, хто ухвалює рішення, хто має доступ до висловлювань і які механізми оскарження існують. За значної нерівності впливу можуть бути доречні окремі консультації з групами замість спільного форуму.
Стигматизація та приписування групі психологічного стану
Переселення, участь у бойових діях, пережите насильство або проживання на деокупованій території не є діагнозами. Некоректно називати цілу громаду травмованою, небезпечною чи нездатною до співпраці на підставі групової належності. Такі судження можуть посилювати виключення й зменшувати готовність звертатися по допомогу. Індивідуальні психологічні потреби оцінюють фахівці за відповідними процедурами, а суспільну напругу досліджують окремими методами.
Передчасна вимога прощення або примирення
Учасники мають право не прощати, не встановлювати особистого контакту та вимагати відповідальності за заподіяну шкоду. Припинення насильства, забезпечення прав, можливість безпечного співіснування, співпраця, довіра й примирення становлять різні результати, які можуть досягатися неодночасно. Психосоціальна підтримка повинна допомагати людині жити безпечніше й зберігати власну гідність незалежно від її готовності до примирення.
Невраховані загрози під час триваючої війни
Коли існує загроза обстрілів, переслідування, витоку персональних даних або повторного насильства, безпека має перевагу над запланованим форматом заходу. У певних обставинах доречні індивідуальні консультації, дистанційні способи отримання послуг або відтермінування зустрічі. Програми мають мати план евакуації, захисту інформації, припинення участі й скерування до відповідних служб. Жодна психологічна методика не усуває реальної воєнної небезпеки.
Нерівний доступ до допомоги
Відбір лише найбільш помітних груп або розподіл ресурсів без зрозумілих критеріїв може поглиблювати суперечки. Необхідно перевіряти доступність для людей з інвалідністю, старших людей, дітей із відповідними представниками, маломобільних мешканців, людей у сільських районах та осіб без цифрового доступу. Рішення слід обговорювати з учасниками й пояснювати всім, кого воно стосується.
Український контекст: підтримка громад під час російської агресії
Російська агресія проти України має встановлений міжнародно-правовий контекст: Генеральна Асамблея ООН у резолюції ES-11/1 від 2 березня 2022 року засудила агресію проти України та вимагала виведення російських військ. Психологічний аналіз міжгрупових відносин не змінює цього статусу, не розподіляє відповідальність порівну та не створює обов’язку постраждалих брати участь у примиренні (Генеральна Асамблея ООН, 2022).
В українських громадах психосоціальні потреби поєднані з переміщенням населення, поверненням, тривалою невизначеністю, пошкодженням житла, навантаженням на місцеві послуги, досвідом військової служби та наслідками окупації. Звіт Міжнародної організації з міграції, який аналізує опитування січня–березня 2026 року, розглядає довіру, відчуття належності, громадянську участь і відносини між переселенцями, людьми, які повернулися, ветеранами та іншими мешканцями. Він корисний для розуміння різних вимірів згуртованості, але не є експериментальною перевіркою ефективності будь-якої окремої програми (МОМ, 2026).
Для громад, які приймають внутрішньо переміщених людей, важливі механізми доступу до житла, роботи, освіти, соціальних і медичних послуг, а також справедлива участь у місцевих рішеннях. Для деокупованих громад першочерговими можуть бути фізична безпека, відновлення служб, правова визначеність, захист потерпілих і можливість обережно відновлювати сусідські контакти. Проблеми потрібно вивчати для конкретного населеного пункту й соціальної групи, уникаючи універсальних тверджень про «готовність громади» до діалогу.
Міжнародні програми в Україні дедалі частіше поєднують гуманітарну допомогу, відновлення послуг і заходи соціальної згуртованості. Наприклад, плани МОМ передбачають підтримку переміщених людей та приймаючих громад, включно з психосоціальним складником, а програми ПРООН працюють із відновленням і громадською спроможністю. Опис такої діяльності засвідчує напрям роботи й охоплення, але її психологічні та миробудівні наслідки потрібно перевіряти незалежними даними (МОМ, План реагування на кризу в Україні на 2026 рік; ПРООН, EU4Recovery).
Особливо важливо уникати перенесення моделей примирення між симетричними сторонами на ситуацію агресії, окупації та воєнних злочинів. Внутрішньосуспільний діалог про доступ до послуг, співжиття, місцеві потреби та відновлення довіри має власний предмет. Визнання шкоди, відповідальність, правосуддя і гарантії неповторення насильства залишаються окремими необхідними складниками суспільного відновлення.
Як спроєктувати програму для громади
1. Визначити проблему та межі втручання
Починають із конкретного запитання: чому люди не користуються послугами, що обмежує їхню участь, між ким виникають суперечки, які є загрози безпеці? Програма має описувати ситуацію, на яку здатна впливати, та умови, що виходять за межі її повноважень. «Підвищити згуртованість» — надто загальна мета без уточнення груп, бар’єрів і очікуваних змін.
2. Провести етичне оцінювання потреб і ресурсів
Потрібно вивчити наявні служби, мережі взаємодопомоги, групи населення, доступність простору, випадки дискримінації, способи отримання інформації та загрози. Консультації організовують так, щоб участь не залежала від публічного розкриття особистої історії. Для роботи з чутливими відомостями визначають мету збору, обсяг доступу, строки зберігання й способи захисту даних (Міжвідомчий постійний комітет, 2021, версія 2.0).
3. Сформувати справедливе представництво
До планування залучають різні категорії мешканців і постраждалих, включно з людьми, які не входять до найбільш помітних об’єднань. Представники мають розуміти свої повноваження й можливості впливу. Важливо передбачити окремі безпечні канали висловлювання для учасників із нижчою переговорною позицією. Представництво має супроводжуватися реальним розглядом пропозицій.
4. Вибрати відповідні рівні допомоги
Базові бар’єри усувають через послуги й захист. Соціальну ізоляцію можуть зменшувати доступні місця зустрічей і групи взаємодопомоги. За потреби додають цілеспрямовані програми, фахові консультації та маршрути клінічної допомоги. Всі ланки мають бути узгоджені між собою, а участь у громадських заходах не повинна бути умовою отримання необхідної допомоги.
5. Запровадити безпекові та етичні запобіжники
До початку роботи визначають правила добровільної участі, конфіденційності, реагування на скарги, захисту дітей і вразливих осіб, припинення небезпечних заходів та скерування по допомогу. Окремо оцінюють ризик публічного викриття постраждалих і можливість використання програми для політичного тиску. Фахівці повинні мати супервізію й чіткі межі компетентності.
6. Зв’язати підтримку з реальними громадськими змінами
Групова бесіда матиме обмежений вплив, якщо після неї учасники знову стикаються з непрохідними процедурами чи дискримінацією. Програма повинна мати визначені канали передачі проблем службам, узгоджені строки реакції, доступні рішення й регулярний зворотний зв’язок про виконане. Саме так психологічні й соціальні компоненти перетворюються на цілісне втручання.
7. Перевіряти користь і небажані наслідки
Оцінювання закладають до початку роботи, а не після завершення фінансування. Треба визначити, що саме вимірюють, для кого очікується користь, кого програма може оминути і які наслідки стануть підставою для її зміни або зупинення. Подальші опитування потрібно доповнювати даними про фактичний доступ до послуг, якість участі та можливі випадки шкоди.
Як вимірювати результати без завищених обіцянок
Оцінювання психосоціальної підтримки в миробудуванні має охоплювати кілька рівнів. На рівні людини це можуть бути повсякденне функціонування, відчуття підтримки, доступ до послуг, здатність долати труднощі та суб’єктивне благополуччя. На рівні взаємодії — доступність безпечного спілкування, досвід дискримінації, взаємна допомога, участь у спільних справах і довіра в конкретних ситуаціях. На рівні інституцій — зрозумілість процедур, своєчасність відповідей, доступність скарг і справедливість розподілу ресурсів. Міжвідомча система моніторингу й оцінювання рекомендує добирати показники відповідно до мети втручання та враховувати етичність збору даних (Міжвідомчий постійний комітет, версія 2.0).
Вихідні дані потрібні для порівняння із подальшими вимірюваннями, але проста зміна показника між двома датами ще не доводить дію програми. На результати впливають повернення мешканців, зміна безпекової ситуації, економічні умови, нові рішення влади й інші служби. Де можливо, застосовують порівняльні групи, повторні вимірювання й незалежну оцінку; за обмежених ресурсів чесно описують невизначеність причинного висновку.
Звіт про кількість зустрічей, учасників або розданих інформаційних матеріалів відображає виконану роботу. Щоб стверджувати, що підтримка допомогла реінтеграції, потрібно виміряти відповідні зміни в житті учасників і перевірити, чи збереглися вони. Щоб заявити про вплив на миробудування, необхідно оцінити пов’язані з ним суспільні результати й можливі наслідки для людей, які не брали участі у програмі. Огляд досліджень мирних втручань 2026 року показує, наскільки часто довгострокове оцінювання та надійні порівняльні дані залишаються відсутніми (García Durán та співавт., 2026).
До показників якості обов’язково додають скарги, відмови від участі, порушення конфіденційності, ознаки нерівного доступу та повідомлення про погіршення стану. Підставою для вдосконалення програми може стати і невисока відвідуваність, якщо люди повідомляють про незручний час, недоступне місце, неприйнятні правила або побоювання за безпеку. Відсутність скарг не завжди означає відсутність проблем: канал звернення повинен бути відомим, доступним і безпечним.
Чого психосоціальна підтримка не може замінити
Психосоціальна підтримка має власну сферу компетенції та залежить від співпраці з іншими системами. Вона допомагає створювати можливості для відновлення повсякденного життя, соціальної взаємодії й звернення по фахову допомогу. Водночас результати потребують дієвих заходів фізичної безпеки, правового захисту, правосуддя, відшкодування шкоди, відновлення житла, роботи установ і гарантій неповторення насильства. Успішність психологічного або громадського заходу оцінюють відповідно до його реальних повноважень.
Програма також не повинна перекладати відповідальність за насильство на постраждалих під гаслами стійкості, взаєморозуміння або соціальної згуртованості. Можливість підтримувати безпечні суспільні відносини спирається на права, справедливі інституції та повагу до самостійного вибору кожної людини. Саме за цих умов психосоціальна підтримка здатна стати корисною частиною ширшого процесу миробудування.
Поширені запитання
Чим психосоціальна підтримка в миробудуванні відрізняється від психотерапії?
Психотерапія — фахове втручання для визначених психологічних чи клінічних потреб. Психосоціальна підтримка в миробудуванні охоплює також умови життя, соціальне включення, доступ до послуг, групові зв’язки й роботу установ. Частині учасників потрібна психотерапія, але це встановлюють відповідно до індивідуальних потреб, і її не можна замінювати громадськими заходами.
Чи має людина погоджуватися на діалог із тими, хто заподіяв їй шкоду?
Ні. Участь добровільна, а рішення про контакт належить самій людині. Допомога, безпека та захист прав не можуть залежати від готовності до прощення, примирення чи публічного свідчення. Організатори повинні передбачати інші способи отримання підтримки й участі в житті громади.
Чи можна проводити програми під час триваючої війни?
Можна надавати безпечну соціальну, інформаційну й психологічну допомогу та підтримувати повсякденні зв’язки, якщо це відповідає місцевій безпековій ситуації. Формати спільних зустрічей і діалогу добирають після оцінювання конкретних загроз. За ризику насильства певні заходи потрібно змінити, перенести або припинити.
Чи означає зниження тривоги, що програма зміцнила мир?
Це різні результати. Менший дистрес може бути важливою індивідуальною користю, але висновок про миробудування потребує даних про суспільну взаємодію, безпеку, доступ до прав, довіру та сталість співпраці. Програма може покращувати одне без доведеного впливу на інше (García Durán та співавт., 2026).
Чи достатньо організувати кілька тренінгів або групових зустрічей?
Тренінги можуть допомогти з конкретними навичками або інформацією, але їхня кількість не свідчить про зміну становища учасників. Потрібні чітка мета, безпечні процедури, доступ до реальних послуг, подальша підтримка та вимірювання результату.
Як врахувати потреби переселенців і давніх мешканців громади?
Проводять окремі й спільні консультації за безпечних умов, визначають потреби кожної групи, пояснюють критерії розподілу допомоги та забезпечують доступні способи впливати на рішення. Програма має уникати конкуренції між групами за визнання й ресурси; напруження, пов’язане з інституційними рішеннями, вирішують передусім зміною цих рішень.
Як помітити, що програма завдає шкоди?
Показниками можуть бути погіршення самопочуття після заходів, відмови через страх, скарги на примус, порушення конфіденційності, зростання стигматизації або виключення частини мешканців. Їх відстежують завчасно, мають незалежний канал звернення й повноваження зупиняти небезпечні дії. Оцінювання небажаних наслідків є такою самою частиною якості, як вимірювання очікуваної користі.
Пов’язані статті
Психологія миру: предмет, наукові підходи та практичні завдання — наукові основи дослідження міжгрупових конфліктів, миробудування та суспільного відновлення.
Психосоціальна підтримка ВПО в громаді: організація програм — планування конкретних послуг і підтримки для внутрішньо переміщених людей.
Психосоціальна підтримка під час тривалих гуманітарних криз — потреби, маршрути допомоги та безперервність послуг за довготривалої нестабільності.
Соціальна згуртованість: чинники, прояви й вимірювання — значення громадських зв’язків, участі та вимірювання згуртованості.
Міжгрупова довіра: як виникає, руйнується і відновлюється — психологічні процеси очікувань, загроз і співпраці між групами.
Теорія міжгрупового контакту — механізми та умови впливу міжгрупової взаємодії.
Джерела
Bangpan, M., Felix, L., & Dickson, K. (2019). Mental health and psychosocial support programmes for adults in humanitarian emergencies: A systematic review and meta-analysis in low- and middle-income countries. BMJ Global Health, 4(5), e001484. https://doi.org/10.1136/bmjgh-2019-001484.
Bangpan, M., Felix, L., Soliman, F., D’Souza, P., Jieman, A.-T., & Dickson, K. (2024). The impact of mental health and psychosocial support programmes on children and young people’s mental health in the context of humanitarian emergencies in low- and middle-income countries: A systematic review and meta-analysis. Global Mental Health, 11, e21. https://doi.org/10.1017/gmh.2024.17.
García Durán, M. C., Singh, R., Avendano, M., & Lund, C. (2026). The impacts of peace and conflict resolution interventions on mental health and psychological well-being: A systematic review. Conflict and Health, 20, 69. https://doi.org/10.1186/s13031-026-00804-2.
Inter-Agency Standing Committee. (2007). Guidelines on Mental Health and Psychosocial Support in Emergency Settings. Geneva: IASC. https://www.who.int/publications/i/item/iasc-guidelines-for-mental-health-and-psychosocial-support-in-emergency-settings.
Inter-Agency Standing Committee. (2021). The Common Monitoring and Evaluation Framework for Mental Health and Psychosocial Support in Emergency Settings: With Means of Verification, Version 2.0. IASC Reference Group. https://www.paho.org/en/documents/iasc-common-monitoring-and-evaluation-framework-mental-health-and-psychosocial-support.
International Organization for Migration. (2026). Ukraine Crisis Response Plan 2026. IOM. https://crisisresponse.iom.int/response/ukraine-crisis-response-plan-2026.
International Organization for Migration. (2026). Social Cohesion in Ukraine: Trust, Belonging and Civic Participation — July 2026. Displacement Tracking Matrix, General Population Survey Round 23. https://dtm.iom.int/reports/ukraine-social-cohesion-ukraine-trust-belonging-and-civic-participation-july-2026.
Nguyen, A. J., Lasater, M. E., Lee, C., Mallawaarachchi, I. V., Joshua, K., Bassett, L., & Gelsdorf, K. (2023). Psychosocial support interventions in the context of forced displacement: A systematic review and meta-analysis. Journal of Migration and Health, 7, 100168. https://doi.org/10.1016/j.jmh.2023.100168.
Papola, D., Prina, E., Ceccarelli, C., Cadorin, C., Gastaldon, C., Ferreira, M. C., Tol, W. A., van Ommeren, M., Barbui, C., & Purgato, M. (2024). Psychological and social interventions for the promotion of mental health in people living in low- and middle-income countries affected by humanitarian crises. Cochrane Database of Systematic Reviews, 2024(5), CD014300. https://doi.org/10.1002/14651858.CD014300.pub2.
United Nations Development Programme. (2022). Integrating Mental Health and Psychosocial Support into Peacebuilding: Guidance Note. UNDP. https://www.undp.org/prevent-violent-extremism/publications/integrating-mental-health-and-psychosocial-support-peacebuilding.
United Nations Development Programme. (2026). EU4Recovery: Empowering Communities in Ukraine. UNDP. https://www.undp.org/ukraine/projects/eu4recovery-empowering-communities-ukraine-eu4recovery.
United Nations General Assembly. (2022). Aggression against Ukraine. Resolution A/RES/ES-11/1, 2 March 2022. https://digitallibrary.un.org/record/3965290/.
World Health Organization. (2026). Disarmament, Demobilization and Reintegration and Mental Health and Psychosocial Support: Operational Guidance. WHO, ISBN 978-92-4-012170-6. https://www.who.int/publications/i/item/9789240121706.