Насильство: визначення, форми та психологічні механізми

Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 13 жовтня 2026 року · Редакційна політика

Насильство — це застосування фізичної сили або влади, а також погроза їх застосування, що завдає чи з високою ймовірністю може завдати фізичної, психологічної, сексуальної або іншої істотної шкоди людині чи спільноті. У визначенні Всесвітньої організації охорони здоров’я ключовими є умисне застосування сили або влади, реальна чи ймовірна шкода, а також можливість насильства у формі погроз і позбавлення необхідних ресурсів.

Насильство може проявлятися через удари, сексуальне примушування, залякування, приниження, ізоляцію, обмеження доступу до грошей, примусове підпорядкування, жорстоке поводження або нехтування життєво важливими потребами людини, яка залежить від догляду. Для його розуміння важливо дослідити дії, контекст відносин, нерівність влади, здатність людини вільно погоджуватися чи відмовляти та наслідки для безпеки й автономії.

Що таке насильство з погляду психології та громадського здоров’я

У класичній концепції ВООЗ насильство охоплює умисне використання фізичної сили чи влади, фактичне або у формі погрози, проти себе, іншої особи, групи або спільноти, якщо воно спричиняє чи з високою імовірністю може спричинити травму, смерть, психологічну шкоду, порушення розвитку або позбавлення необхідного. Така рамка дозволяє досліджувати насильство як проблему здоров’я населення, соціальних відносин, прав людини й безпеки. World Report on Violence and Health.

Слово «умисне» у цьому визначенні стосується застосування сили чи влади. Людина може заперечувати намір завдати шкоди, однак цілеспрямоване залякування або обмеження свободи залишаються суттєвими для оцінки поведінки. Психологічний аналіз досліджує дії та їхню функцію в конкретних відносинах, а правова оцінка застосовує окремі законодавчі склади й критерії відповідальності.

Насильство має різні ступені тяжкості й способи прояву. Його наслідки не обмежуються видимими травмами: страх, втрата автономії, хронічне напруження, порушення сну, відчуття небезпеки, вимушена ізоляція та обмеження життєвих можливостей є важливими для психологічної оцінки. Водночас окремий конфлікт, неприємна емоція чи невдале висловлювання потребують аналізу обставин, а не автоматичного прикріплення ярлика.

За якими критеріями розпізнають насильство

Дія або небезпечна бездіяльність

Увагу звертають на фактичну поведінку: фізичний напад, погрозу, примушування, позбавлення необхідної допомоги, обмеження пересування, сексуальну дію без вільної згоди або іншу форму завдання шкоди. У відносинах догляду небезпечна бездіяльність може мати особливе значення, якщо особа зобов’язана забезпечувати базові потреби залежної від неї людини.

Сила, влада та можливість відмови

Значення має те, чи може людина ухвалювати рішення без загроз, покарання, шантажу або істотного примусу. Нерівність фізичної сили, фінансова залежність, владні повноваження, вік, потреба в догляді й доступ до документів можуть створювати умови, у яких формальна згода втрачає ознаки свободи.

Шкода та обґрунтована загроза

Насильство може бути встановлене за діями і загрозою, навіть коли травм не видно. Для визначення небезпеки важливі тяжкість події, повторюваність, доступ до засобів заподіяння шкоди, погрози, переслідування та інші конкретні обставини. Жодна окрема ознака сама собою не дозволяє достовірно передбачити майбутній напад.

Контекст і повторюваність

Одноразова серйозна подія може бути насильством. В інших ситуаціях небезпека формується завдяки послідовності дій, кожна з яких окремо може здаватися малозначущою: перевірки, вимоги звітувати, ізоляція, економічне обмеження і покарання за непокору. Тому аналізують і окремий епізод, і тривалий характер відносин.

Основні типи насильства за спрямованістю

У типології ВООЗ розрізняють насильство, спрямоване проти себе, міжособистісне та колективне. Ця класифікація описує рівень і контекст явища, а поділ на фізичні, сексуальні чи психологічні дії — спосіб завдання шкоди. Це дві різні осі класифікації. ВООЗ, 2002.

Міжособистісне насильство

Вчиняється однією людиною або невеликою групою щодо іншої. До нього належать насильство в родині чи партнерстві, жорстоке поводження з дітьми та людьми старшого віку, сексуальні посягання, окремі форми нападів між знайомими й незнайомими людьми. Його вивчення поєднує характер дій, відносини між людьми, умови та можливості захисту.

Колективне насильство

Пов’язане з діями організованих груп і може мати політичні, соціальні або економічні цілі. Збройні конфлікти, масові напади й систематичні переслідування певних спільнот вимагають аналізу інституційних, історичних та правозахисних механізмів. Війна створює додаткові умови ризику для різних форм міжособистісного насильства, але вони потребують окремого дослідження.

Насильство, спрямоване проти себе

У класифікації ВООЗ сюди включено самоушкодження та суїцидальну поведінку. Їхня клінічна оцінка й допомога мають окремі стандарти, оскільки мотиви, механізми й потреби людини можуть істотно відрізнятися від міжособистісного примусу. Якщо йдеться про безпосередню загрозу життю, потрібне невідкладне звернення по екстрену допомогу.

Форми насильства за способом заподіяння шкоди

Фізичне насильство

До фізичного насильства належать удари, штовхання, побиття, утримування силою, завдання опіків, перешкоджання диханню, небезпечне застосування предметів чи зброї та інші фізичні дії. Наслідки можуть бути негайними й віддаленими. Особливо небезпечними є стиснення шиї, порушення дихання, травми голови, кровотеча, втрата свідомості: за таких обставин необхідна термінова медична оцінка навіть за відсутності помітних слідів.

Психологічне насильство

Проявляється через залякування, систематичні погрози, приниження, примусову ізоляцію, погрози нашкодити близьким, маніпулювання базовими потребами чи використання залежності для підпорядкування. Психологічна шкода може виникати також у поєднанні з фізичним або економічним насильством. Важливо враховувати тривалість, характер поведінки та реальні можливості людини захистити власні межі.

Окремий механізм психологічного тиску — газлайтинг, коли спотворення фактів, заперечення подій або систематичне знецінення сприйняття можуть використовуватися для дезорієнтації людини. Точний висновок залежить від фактичного контексту, а популярне слово не замінює доказового аналізу поведінки.

Сексуальне насильство

Це сексуальні дії, спроби їх учинення або інші посягання на сексуальну автономію із застосуванням примусу чи за відсутності вільної згоди. Сексуальний примус може здійснюватися через силу, погрози, страх, залежність, використання стану безпорадності чи неможливості вільно ухвалити рішення. Стосунки або шлюб самі собою не означають постійної згоди. ВООЗ: насильство щодо жінок.

Мовчання, завмирання, розгубленість і відсутність фізичного опору не є доказом добровільної згоди. Після сексуального посягання людина має право на медичну допомогу, поважне ставлення, інформацію про можливості захисту та підтримку без звинувачень.

Економічне насильство

Включає навмисне позбавлення доступу до коштів, майна, житла, їжі, лікування чи необхідних документів; заборону працювати або навчатися; використання боргів як інструмента контролю. Фінансові суперечки існують і в ненасильницьких стосунках, тому визначальними є примус, позбавлення самостійності, наслідки й контекст влади.

Нехтування потребами залежної людини

Нехтування може проявлятися в тому, що дитина або людина, яка потребує догляду, систематично не отримує належного харчування, медичної допомоги, безпеки чи іншої необхідної підтримки. Для оцінки важливі обов’язок догляду, реальні можливості його забезпечення, конкретна шкода й захисні потреби. ВООЗ включає нехтування до теми насильства щодо дітей і жорстокого поводження з людьми старшого віку. ВООЗ: насильство щодо дітей; ВООЗ: жорстоке поводження з людьми старшого віку.

Технологічно опосередковане насильство

Цифрові засоби можуть використовуватися для погроз, небажаного стеження, контролю геолокації, доступу до листування, поширення інтимних матеріалів без згоди або переслідування після розриву. Технологія змінює спосіб здійснення контролю, але психологічно важливими залишаються примус, порушення приватності та створення небезпеки. Перевіряти підозрілий пристрій чи різко змінювати доступи іноді небезпечно, якщо кривдник відстежує такі дії.

Інституційне та дискримінаційне насильство

Жорстоке поводження може відбуватися в закладах догляду, установах, місцях несвободи або там, де персонал має значні повноваження над людиною. Ризик посилюють відсутність незалежних механізмів скарг, ізоляція та залежність від рішення іншої особи. Дискримінаційна практика й примус потребують аналізу конкретних дій і відповідних правових норм.

Де саме виникає насильство

Насильство може траплятися в сім’ї, партнерських стосунках, освітньому закладі, на роботі, у громадському просторі, медичній установі, цифровому середовищі або під час воєнного конфлікту. Один і той самий спосіб дії, наприклад погроза чи примушування, може мати різні наслідки й правові рамки залежно від статусу сторін, віку, залежності та інституційних повноважень.

Стосунки з близькою людиною створюють специфічну проблему: спільне житло, діти, фінанси, доступ до інформації та емоційна історія можуть полегшувати примус і ускладнювати пошук допомоги. Насильство у догляді має іншу конфігурацію залежності. Освітній чи трудовий контекст включає правила установи й професійні обов’язки. Відповідні явища вимагають окремих матеріалів, щоб поняття насильства зберігало точність.

Психологічні механізми насильства

Примус і підпорядкування

Один із провідних механізмів полягає у створенні таких умов, за яких людина змінює поведінку через загрозу негативних наслідків. Примус може супроводжуватися фізичною силою, економічним тиском, погрозами розлучити з дітьми, розголосити приватні дані або обмежити необхідну допомогу.

Примусовий контроль і звуження автономії

Тривалий примусовий контроль може поєднувати спостереження, ізоляцію, приниження, обмеження коштів і покарання за самостійні рішення. Людина поступово втрачає простір для безпечного вибору. Систематичний огляд і метааналіз Lohmann та співавторів виявив помірний зв’язок досвіду примусового контролю із симптомами посттравматичного стресу й депресії. Ці дані є переважно спостережними й не доводять причинність для кожної окремої особи.

Страх, непередбачуваність і поведінка пристосування

Коли наслідки спротиву можуть бути небезпечними, людина іноді погоджується, мовчить, уникає конфліктів або демонструє зовнішню покірність. Такі реакції можуть бути способом зменшити негайний ризик. Їх слід розуміти в умовах загрози, без висновків про бажання людини переживати насильство чи її відповідальність за поведінку кривдника.

Ізоляція і залежність

Обмеження контактів із друзями, родичами, колегами, фахівцями та службами підтримки зменшує доступ до альтернативної інформації й реальних ресурсів. Залежність від житла, ліків, транспорту, доступу до дітей або грошей може посилювати ефективність погроз. Підтримка самостійності та безпечних контактів є важливим компонентом допомоги.

Соціальні норми та виправдання насильства

Норми, що схвалюють домінування, принижують певні групи або сприймають примус як «виховання» чи «дисципліну», можуть сприяти толеруванню насильства. Такий вплив належить до суспільного рівня ризику, тоді як відповідальність за конкретні дії лежить на особі, що їх вчиняє. Соціально-екологічна модель CDC.

Чим насильство відрізняється від конфлікту, сварки та неповаги

Конфлікт означає зіткнення інтересів або позицій. Він може супроводжуватися гнівом, образою чи незгодою. Для висновку про насильство треба дослідити, чи застосовувалися сила, погрози, примус, небезпечне позбавлення ресурсів або дії, що посягають на безпеку та автономію. Особливо важливе питання: чи могла людина відмовити, припинити взаємодію та шукати підтримку без обґрунтованого страху покарання.

Сварка може містити взаємні емоційні висловлювання; насильницькі стосунки можуть зовні виглядати спокійними, якщо один із партнерів змушений мовчати. Сам факт взаємної сварки також не встановлює симетричної відповідальності за насильницькі дії. Оцінювання потребує конкретних фактів, контексту, можливостей захисту й наслідків.

Маніпуляція — ширше поняття впливу на рішення чи сприйняття іншої людини. Деякі маніпулятивні дії стають складовою психологічного насильства, коли використовуються для систематичного примусу або завдання шкоди. Проте терміни «токсичні стосунки», «аб’юзер» або «нарцис» з популярних дописів не є самодостатніми клінічними чи юридичними висновками.

Булінг визначають через специфічні характеристики повторюваних агресивних дій і дисбалансу сил у відповідному соціальному середовищі. Він може бути формою насильства, але має власний освітній, профілактичний і правовий контекст. Так само віктимізація описує процес або досвід заподіяння шкоди, а оцінювання ризику злочинної поведінки належить до окремої професійної сфери.

Фактори ризику і захисні чинники

Наукові моделі розглядають поєднання індивідуальних, міжособистісних, громадських та суспільних умов. На індивідуальному рівні досліджують попередній досвід насильства, засвоєні поведінкові моделі й інші змінні; на рівні відносин — владу, ізоляцію й підтримку; на рівні громади — доступність послуг і безпечного середовища; на суспільному — дискримінаційні норми, політику та дієвість захисту. CDC: фактори ризику.

Фактор ризику описує статистичну пов’язаність з імовірністю події у групі. Він не дає підстав оголошувати конкретну людину потенційним кривдником або постраждалою. Досвід травми, психічний розлад, алкоголь чи стрес не визначають неминучої насильницької поведінки. Відповідальність оцінюється за діями, а безпека — за реальною ситуацією.

Захисними умовами є соціальна підтримка, доступ до правничої та медичної допомоги, економічна самостійність, безпечне житло, ефективна реакція установ і норми, які підтримують гідність та рівноправність. Профілактика потребує одночасних дій на різних рівнях, адже жодна одна навичка чи окрема інформаційна кампанія не розв’язує проблему. CDC: модель профілактики.

Наслідки насильства для психічного та фізичного здоров’я

Наслідки визначаються характером дій, тривалістю, віком людини, наявністю підтримки, попереднім станом здоров’я та доступністю допомоги. Можливі травми, хронічний біль, порушення сну, тривога, депресивні симптоми, труднощі з концентрацією, сексуальним і репродуктивним здоров’ям, страх повторення подій та соціальна ізоляція. ВООЗ описує ці ризики в контексті насильства з боку партнера й сексуального насильства. ВООЗ, 2026.

Посттравматичні симптоми можуть виникати після насильства, проте інтенсивність реакцій і подальший перебіг індивідуальні. Діагнози депресії, ПТСР або іншого психічного розладу встановлюють лише за відповідними клінічними критеріями. Сам факт пережитого насильства не означає, що кожна людина обов’язково матиме психічний розлад.

Для дітей важливими наслідками можуть бути порушення відчуття безпеки, поведінкові й навчальні труднощі, негативний вплив на розвиток і здоров’я. Підтримка дорослих та захисні умови мають значення для відновлення. ВООЗ: насильство щодо дітей.

Для людей старшого віку жорстоке поводження й нехтування можуть поєднувати фізичні травми, психологічний дистрес, втрату ресурсів та погіршення стану здоров’я. Доступність захисту залежить від потреб у догляді й незалежного спілкування з фахівцями. ВООЗ: жорстоке поводження з людьми старшого віку.

Що говорить доказова база і де її межі

Найнадійнішу загальну картину забезпечують міжнародні систематизовані звіти, рекомендації громадського здоров’я, клінічні настанови та систематичні огляди окремих механізмів. Вони підтверджують широкий спектр шкоди від насильства, важливість багаторівневої профілактики та потребу в допомозі, орієнтованій на постраждалу людину. ВООЗ, 2002; ВООЗ, 2013.

Поширеність насильства складно вимірювати через відмінні визначення, методики опитування, страх повідомляти, стигму й доступність служб. Оцінки різних видів насильства не можна механічно додавати між собою. За оновленими даними ВООЗ, досвід фізичного чи сексуального насильства з боку партнера або сексуального насильства поза партнерством протягом життя мають приблизно 32% жінок; ця оцінка стосується визначених форм і досліджених популяцій, а не всіх можливих проявів психологічного чи економічного насильства.

Дані про зв’язок примусового контролю з психічним здоров’ям переконливі на рівні асоціацій, проте значна частина досліджень має спостережний дизайн, неоднорідні інструменти вимірювання й різні вибірки. Тому некоректно пояснювати окремий симптом лише одним механізмом або прогнозувати конкретну життєву історію за усередненими показниками. Lohmann та ін., 2024.

Насильство в Україні: наукове поняття та юридичне визначення

Наукове поняття насильства є ширшим за окрему правову норму. В Україні Закон «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначає домашнє насильство в конкретному колі відносин і охоплює фізичні, сексуальні, психологічні й економічні дії або бездіяльність, а також погрози їх учинення. Визначення застосовується до передбачених законом сімейних і близьких відносин, включно з деякими колишніми партнерськими зв’язками. Закон України № 2229-VIII.

Юридичне встановлення складу правопорушення належить компетентним органам. Людина може потребувати захисту, медичної чи психологічної допомоги незалежно від того, чи вже подала заяву та чи отримала формальну правову кваліфікацію ситуації. Відмінність між психологічним описом і юридичною процедурою допомагає уникнути як знецінення шкоди, так і передчасних категоричних правових висновків.

Український контекст охоплює також насильство, пов’язане з війною, переміщенням, доступністю послуг та інституційною залежністю. Для кожного такого випадку важливі чинні правила захисту, доступність місцевої допомоги й індивідуальна оцінка безпеки.

Що робити, якщо ви стикаєтеся з насильством

Першочерговим є зменшення безпосередньої небезпеки. Якщо напад триває, існує загроза життю, тяжкої травми чи сексуального посягання, звернення до поліції або екстрених служб є пріоритетним за умови, що це можливо зробити безпечним способом. В Україні поліцію викликають за номером 102. Якщо людина травмована, втратила свідомість, має проблеми з диханням чи зазнала стиснення шиї, потрібна невідкладна медична допомога.

Під час триваючого контролю різкі рішення можуть підвищувати ризик. Безпечніші кроки залежать від конкретної ситуації: конфіденційна консультація зі спеціалізованою службою, продумування доступного місця перебування, способу зв’язку, медичної допомоги й підтримки довіреної особи. Негайна конфронтація, попередження кривдника про наміри або різка зміна облікових записів можуть бути небезпечними за умов спостереження.

Якщо є підозра, що телефон, облікові записи чи місцеперебування контролюють, для пошуку допомоги варто за можливості скористатися справді безпечним каналом зв’язку. Необхідність документування подій і спосіб зберігання доказів краще обговорити з компетентною службою, врахувавши ризик їхнього виявлення. Безпека людини важливіша за спробу самостійно зібрати повний архів доказів.

В Україні працює урядова спеціалізована лінія 1547 щодо домашнього й гендерно зумовленого насильства, торгівлі людьми та насильства щодо дітей. Правові питання можна обговорити із системою безоплатної правничої допомоги, 0 800 213 103. Варто заздалегідь врахувати, чи безпечно телефонувати та чи можуть інші особи бачити історію дзвінків.

Після сексуального насильства медична допомога може бути важливою навіть за відсутності зовнішніх травм. Фахівці можуть оцінити травми, потребу в профілактиці інфекцій, репродуктивні ризики та можливості подальшої підтримки. Рішення щодо юридичного повідомлення і доступних процедур варто обговорювати зі спеціалізованими службами з повагою до прав постраждалої людини. Клінічні настанови ВООЗ.

Як підтримати людину, яка розповіла про насильство

Насамперед варто уважно вислухати, визнати серйозність повідомленого, запитати про нагальні потреби й допомогти знайти доступні служби. Корисними є прості слова: «Я тобі вірю», «Дякую, що розповіла або розповів», «Що допомогло б тобі зараз почуватися безпечніше?». Необхідно поважати темп людини та її право ухвалювати рішення в межах можливого.

Не слід вимагати подробиць, багаторазово перепитувати про травматичні події, наполягати на зустрічі з кривдником або оцінювати поведінку постраждалої людини через питання «Чому ти не пішла?». ВООЗ пропонує першочергову підтримку через вислуховування, запит про потреби, підтвердження значущості пережитого, посилення безпеки та доступу до ресурсів. ВООЗ: підготовка медичних працівників.

Конфіденційність важлива, але професійні та правові обов’язки можуть передбачати винятки, особливо якщо йдеться про загрозу дитині або інші визначені законом випадки. Фахівець має пояснювати межі конфіденційності зрозуміло, до збирання чутливих відомостей.

Якщо про насильство розповідає дитина, дорослий має забезпечити безпечне ставлення, уникати навідних запитань і самостійного «розслідування», а також залучити відповідні служби захисту дитини згідно із законом. Основне завдання — захист і зменшення ризику повторної травматизації.

Як запобігають насильству

Профілактика охоплює політику, безпечне середовище, підтримку родин, доступні служби, зменшення економічної залежності, розвиток навичок взаємодії та зміну норм, які виправдовують насильство. Пакет INSPIRE систематизує сім взаємопов’язаних напрямів запобігання насильству щодо дітей: законодавство, норми, безпечне середовище, підтримку батьків, економічну допомогу, служби реагування й освіту.

Оновлена рамка RESPECT women, 2025 також пропонує багатокомпонентні напрями запобігання насильству щодо жінок: зміцнення безпечних взаємин, розширення можливостей жінок, належні служби, зменшення бідності, безпечне середовище, запобігання насильству щодо дітей і зміни шкідливих норм. Результати окремих програм залежать від якості впровадження та місцевих умов.

Профілактичні програми потребують оцінки ефективності, постійного захисту прав людини та участі громад. Відповідальність за припинення насильницьких дій належить тим, хто їх учиняє, а інституції мають створювати дієві механізми безпеки.

Поширені запитання

Чи буває насильство без ударів?

Так. Погрози, сексуальне примушування, економічне позбавлення необхідного, систематичне залякування та деякі форми небезпечного нехтування можуть становити насильство навіть за відсутності видимих фізичних травм. Важливі обставини, примус і загроза шкоди.

Чи завжди насильство повторюється?

Ні. Один тяжкий фізичний напад чи сексуальне посягання вже може бути насильством. Водночас окремі форми примусового контролю проявляються як тривала послідовність взаємопов’язаних дій.

Чи є крик і сварка насильством?

Крик сам по собі не дозволяє визначити тип відносин. Значення мають погрози, залякування, приниження, примус, контекст і повторюваність. Конфлікт потребує аналізу конкретної поведінки кожної сторони.

Чи можуть постраждати чоловіки, діти та люди старшого віку?

Так. Постраждалими можуть бути люди різного віку й статі. Окремі форми насильства мають нерівномірну поширеність залежно від контексту, але потреба в безпеці й допомозі не визначається статтю чи соціальним статусом.

Чи означає відсутність спротиву згоду?

Ні. Страх, завмирання, безпорадність, залежність та інші обставини можуть обмежувати можливість вільно висловити волю. Оцінка згоди має враховувати свободу вибору та можливість відмови.

Чому людина не одразу йде з небезпечних стосунків?

На рішення можуть впливати небезпека ескалації, залежність від житла або грошей, діти, ізоляція, погрози, здоров’я й доступність допомоги. За поведінкою людини не можна робити висновок про її згоду на насильство. Планування безпеки потребує індивідуального підходу.

Чи можна визначити насильство за «типом особистості» кривдника?

Діагноз, характерологічний ярлик або популярний психологічний тест не встановлюють насильницьку поведінку й не прогнозують її достовірно. Важливі реальні дії, контекст, погрози, доступні ресурси й професійна оцінка ризику.

Куди звертатися по допомогу в Україні?

Якщо існує безпосередня небезпека, можна звернутися до поліції за номером 102 або по невідкладну медичну допомогу. Спеціалізоване консультування щодо домашнього насильства — 1547, правнича консультація — 0 800 213 103. Спосіб звернення слід обирати з урахуванням приватності та безпеки.

Пов’язані статті

Газлайтинг це — про спосіб психологічного спотворення реальності, який може бути частиною примусового контролю.

Насильство щодо людей з інвалідністю: ризики, безпека та підтримка — про специфічні ризики залежності, бар’єри звернення й доступну допомогу.

Додаткові матеріали: Психологія насильства, примусового контролю, віктимізації та безпеки · Міжособистісне насильство: що це, контексти й наслідки

Джерела

Centers for Disease Control and Prevention. (2024). Risk and Protective Factors: Intimate Partner Violence Prevention.

Centers for Disease Control and Prevention. (2024). About Violence Prevention: Social-Ecological Model.

Krug, E. G., Dahlberg, L. L., Mercy, J. A., Zwi, A. B., & Lozano, R. (ред.). (2002). World Report on Violence and Health. World Health Organization.

Lohmann, S., та ін. (2024). The Trauma and Mental Health Impacts of Coercive Control: A Systematic Review and Meta-Analysis.

World Health Organization. (2013). Responding to Intimate Partner Violence and Sexual Violence against Women: WHO Clinical and Policy Guidelines.

World Health Organization. (2016). INSPIRE: Seven Strategies for Ending Violence against Children.

World Health Organization. (2019). Caring for Women Subjected to Violence: A WHO Curriculum for Training Health-Care Providers.

World Health Organization. (2024). Abuse of Older People.

World Health Organization. (2025). RESPECT Women: Preventing Violence against Women, 2nd ed..

World Health Organization. (2026). Violence against Women.

World Health Organization. (2026). Violence against Children.

Верховна Рада України. (2017, чинна редакція). Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» № 2229-VIII.

Координаційний центр з надання правничої допомоги. (2026). Контакти системи безоплатної правничої допомоги.

Урядовий контактний центр. (2026). Гаряча лінія 1547 щодо домашнього насильства.