top of page

Психологічна енкциклопедія

Оцінювання небезпеки при домашньому насильстві: ознаки та межі прогнозу

3 дні тому
Читати 14 хв

Оновлено: 3 дні тому

Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 13 жовтня 2026 року · Редакційна політика


Оцінювання небезпеки при домашньому насильстві — це послідовне збирання та осмислення відомостей про вже вчинене насильство, актуальні погрози, контроль, обставини життя постраждалої людини й можливості захисту. Його безпосередня мета — визначити, яких заходів безпеки людина потребує зараз, які загрози можуть змінитися найближчим часом і хто має допомогти. Обґрунтована оцінка поєднує розмову з постраждалою людиною, аналіз конкретної поведінки кривдника, медичні та правові обставини й професійне судження. Висновок завжди прив’язаний до часу та ситуації.


Найважливіший принцип полягає в тому, що відсутність певної ознаки, попередньої заяви до поліції або «високого бала» в опитувальнику не встановлює безпеки. Так само наявність фактора ризику не дає підстав передбачити дату чи неминучість конкретного нападу. Наукові інструменти допомагають систематизувати інформацію; практичне рішення має враховувати невизначеність, права людини та можливі наслідки кожної дії.


Якщо насильство відбувається зараз, є безпосередня загроза життю, зброя, тяжкі травми, порушення дихання або свідомості, першочерговим завданням є екстрена допомога, а не проходження тесту. В Україні поліцію викликають за номером 102, екстрену медичну допомогу — 103, зателефонувавши з доступного безпечного пристрою. Якщо кривдник контролює телефон чи пересування, спосіб звернення слід обирати з огляду на фактичну ситуацію.


Для чого оцінюють небезпеку


Домашнє насильство може включати фізичні напади, сексуальний примус, психологічне залякування, обмеження грошей, ізоляцію та спостереження за повсякденним життям. Для оцінювання важлива сукупність дій: хто має доступ до людини, як поводиться під час відмови, що відбувається після звернення по підтримку, чи посилюються погрози та контроль. Всесвітня організація охорони здоров’я підкреслює необхідність одночасно враховувати фізичні потреби, психологічну підтримку, поточну безпеку та подальшу допомогу.


У практиці оцінювання вирішує кілька різних завдань. Воно допомагає розпізнати загрози, які потребують невідкладної реакції; погодити з постраждалою людиною варіанти захисту; визначити, які служби доцільно залучити; перевіряти зміни ситуації після інциденту, розриву стосунків чи судового рішення. Різні запитання вимагають різних даних. Ризик повторного епізоду психологічного тиску, тяжкого фізичного ушкодження та смертельного насильства — різні результати, які не можна ототожнювати.


Оцінювання з позиції постраждалої людини стосується насамперед запобігання шкоді та доступу до допомоги. Судово-клінічні інструменти для оцінювання ймовірності насильницьких правопорушень у визначених популяціях мають власні цілі та обмеження; про них окремо йдеться у статті «Оцінювання ризику насильства: методи, точність і межі прогнозу».


Які ознаки потребують особливої уваги


Ознаки небезпеки — це повідомлення про конкретні дії та обставини, які дослідження пов’язують із підвищеною ймовірністю тяжкого насильства у певних групах. Вони допомагають ставити точніші запитання й визначати пріоритет допомоги. Їх не використовують як перелік, за яким можна самостійно оголосити людину «вбивцею в майбутньому». Метааналіз Spencer і Stith (2020) виокремив зв’язки партнерського вбивства з доступом кривдника до вогнепальної зброї, попереднім небезпечним стисканням шиї, зґвалтуванням, погрозами зброєю, контролювальною поведінкою та погрозами нашкодити.


Погрози вбивством, зброя та тяжкі напади


Прямі погрози вбити постраждалу людину, дітей, близьких або себе у зв’язку з вимогами до партнера вимагають серйозного ставлення. Особливе значення мають демонстрація чи застосування зброї, погрози нею, знання кривдником місця перебування людини, спроби проникнення до житла, переслідування та вже вчинені напади з тяжкими наслідками. Точні слова погроз, доступ до засобів їх реалізації та розвиток подій важливіші за загальну характеристику «запальний характер».


Наявність зброї ще не доводить неминучість її застосування; відсутність відомостей про зброю теж не означає відсутності загрози. Якщо питання про доступ до зброї може викликати підозру або агресію, постраждала людина не має самостійно з’ясовувати це через конфронтацію, обшук чи провокування розмови. Відомості можна передати фахівцям безпечним способом.


Небезпечне стискання шиї або перешкоджання диханню


Стискання шиї руками чи предметом, удушення та інші способи перекриття дихання належать до особливо тривожних проявів насильства. Навіть короткий епізод може супроводжуватися ушкодженнями, які спочатку малопомітні. Невиражені зовнішні сліди не виключають внутрішньої травми. Також це поведінка, пов’язана з підвищеним ризиком тяжкого партнерського насильства в популяційних дослідженнях; див. Spencer і Stith (2020) та Messing, Campbell і Snider (2017).


Після стискання шиї потрібна термінова медична оцінка, особливо за зміни голосу, болю чи утруднення ковтання, порушення дихання, втрати свідомості, сплутаності, сильного головного болю або неврологічних симптомів. Ці ознаки є приводом для екстреної медичної допомоги. Клінічні рекомендації Інституту протидії удушенню, переглянуті у 2025 році, передбачають окрему перевірку небезпечних симптомів та відповідну діагностику. Рішення про дослідження й спостереження ухвалює медичний працівник. Не варто відкладати звернення лише тому, що на шкірі немає синців.


Сексуальне насильство і репродуктивний примус


Примус до сексуальних дій, секс без вільної згоди, погрози у зв’язку з відмовою та перешкоджання можливості ухвалювати репродуктивні рішення можуть бути складовими системного контролю. Попереднє зґвалтування партнером входить до факторів, пов’язаних із підвищеною загрозою смертельного насильства в окремих дослідженнях. При цьому згода в минулому не означає згоди зараз, а завмирання, мовчання або відсутність фізичного опору під загрозою не є свідченням добровільності.


За сексуального насильства оцінюють також потребу в невідкладній медичній допомозі, профілактичних заходах і захисті конфіденційності. Розмова має відбуватися без примусового повторення подробиць і без запитань, які перекладають відповідальність на постраждалу людину.


Посилення контролю, ізоляція та переслідування


Поведінка, спрямована на позбавлення автономії, може включати контроль фінансів, документів, транспорту й контактів, примусовий доступ до телефона, постійні повідомлення з погрозами, стеження за геолокацією, ізоляцію від родини та покарання за самостійні рішення. Для оцінювання важливо встановити, чи змінився масштаб контролю, наскільки доступні ресурси для безпечного звернення по допомогу, чи є діти або залежні особи, на яких чинять тиск.


Коли кривдник виявляє, що людина шукає підтримку, або втрачає звичний контроль, загрози можуть змінюватися. Небезпека може зберігатися після фактичного припинення спільного проживання. Такі ситуації потребують нової оцінки безпеки, а не автоматичного висновку, що розрив стосунків зняв ризик. Доказовий огляд Matias та співавторів (2020) описує зв’язки переслідування, погроз і контролю з партнерськими вбивствами.


Ескалація, порушення захисних заходів і нові обставини


Збільшення частоти чи тяжкості нападів, нові погрози, перехід від образ до фізичного обмеження свободи, зневажання встановлених заборон, спроби знайти людину після зміни місця проживання та насильство, пов’язане з розставанням, потребують повторного обговорення плану безпеки. Для фахівця важливі зміни за останні дні й тижні, послідовність конкретних випадків і доступ кривдника до постраждалої людини.


Обставини, пов’язані зі вживанням алкоголю чи інших речовин, фінансовою кризою або сильним стресом, можуть впливати на контекст небезпеки, однак не виправдовують насильницькі дії й не створюють однозначного прогнозу. Відповідальність за погрози, примус і напади належить особі, яка їх учиняє.


Які обставини враховують поряд з ознаками


Небезпека залежить не лише від поведінки кривдника, а й від фактичних шляхів доступу, обмежень і захисту. Окремо враховують наявність спільних дітей, зустрічі для передачі дитини, вагітність, доступність транспорту, стан здоров’я, залежність від стороннього догляду, мовні бар’єри, відсутність грошей чи документів, можливість безпечно скористатися телефоном та наявність підтримки. Ці обставини описують потреби в допомозі й умови доступу до неї. Їх не слід трактувати як провину постраждалої людини або як доказ її «схильності» до насильства.


Інформація може бути неповною через страх, стеження, загрози дітям, попередні негативні контакти зі службами чи неможливість безпечно розмовляти. Тому відповідь «не знаю», відмова відповідати або прогалини у відомостях не рівнозначні відповіді «такого не було». Людина має право вирішувати, про що і коли розповідати, у межах відповідних правових процедур.


У різних групах населення досвід насильства й доступ до захисту відрізняються. Стандартний опитувальник може пропустити специфічні форми примусу, наприклад погрози позбавити догляду або необхідних ліків, примус через міграційний статус чи використання цифрового доступу. Дані, отримані переважно в дослідженнях жінок у гетеросексуальних парах, не можна без перевірки механічно переносити на кожну сімейну ситуацію.


Чому думка постраждалої людини має значення


Людина часто знає інтонації погроз, звички кривдника, попередні способи пошуку й ті зміни поведінки, які не фіксуються в офіційних документах. Тому професійне оцінювання має включати запитання про її власне відчуття небезпеки: чого саме вона побоюється, що змінилося, які дії кривдника вважає особливо загрозливими. Таке запитання ставлять без навіювання та без вимоги довести страх.


Систематичний огляд Jiang, Shlonsky і Featherston (2026) охопив 14 досліджень, представлених у 23 публікаціях. У шести з восьми досліджень, які перевіряли прогнозування повторного насильства, самооцінка постраждалих була пов’язана з наступними випадками насильства. Автори наголошують на неоднорідності методів і обмеженості доказів. Цей висновок підтримує уважне ставлення до повідомлень людини, але не надає її оцінці статусу безпомилкового передбачення.


Іноді людина передбачає посилення небезпеки раніше, ніж це відобразить інструмент; іноді тривале залякування, звикання до нападів або брак інформації ускладнюють оцінювання. Професійна відповідь полягає у поєднанні поваги до досвіду людини, обговорення відомих ознак та перевірки доступних захисних можливостей. Фахівець не повинен знецінювати висловлений страх через низький бал шкали.


Як працюють інструменти оцінювання


У міжнародній практиці використовують короткі запитальники, ширші інструменти структурованої оцінки та професійні протоколи. Вони можуть з’ясовувати попереднє насильство, тяжкість ушкоджень, погрози, зброю, контроль, переслідування й суб’єктивну оцінку постраждалої. Назви, кількість запитань, цільовий результат і процедури підрахунку різняться.


Одним із досліджених інструментів є Danger Assessment, створений для оцінювання небезпеки смертельного або близького до смертельного партнерського насильства. Його психометричне обґрунтування описали Campbell, Webster і Glass (2009). Коротша версія DA-5 перевірялася для медичних умов; окремо досліджували роль запитання про стискання шиї (Messing, Campbell і Snider, 2017). Ці дослідження не надають підстав установлювати індивідуальний діагноз за результатом тесту або застосовувати шкалу поза її перевіреною популяцією як гарантію точності.


Використання інструмента фахівцем передбачає знання мети, меж застосування, правил інтерпретації та процедур безпеки. Самостійне проходження випадкового онлайн-тесту може допомогти сформулювати запитання, проте його результат не замінює персональної допомоги, правових заходів або медичної оцінки. Розмова про небезпеку сама по собі може створити ризик, якщо кривдник стежить за пристроєм чи листуванням.


Що означають точність і «рівень ризику»


Прогностичну точність шкал у дослідженнях часто описують площею під кривою розпізнавання — AUC. Значення 0,5 приблизно відповідає випадковому розрізненню двох випадків за їхнім результатом; значення 1,0 — ідеальному розрізненню в досліджуваній вибірці. Показник AUC не є відсотком імовірності нападу на конкретну людину й не означає, що ризик дорівнює «64 %». Для практики важливі також помилкові позитивні та негативні результати, поширеність результату, часовий горизонт, калібрування і наслідки рішення.


У систематичному огляді й метааналізі Ryland та співавторів (2025) про інструменти поліційного оцінювання проаналізовано 29 досліджень із 256 125 учасниками та 28 інструментами. Для прогнозування партнерського насильства об’єднана AUC становила 0,64 (95 % довірчий інтервал 0,62–0,66). Автори оцінили дискримінаційну здатність як слабку або помірну та відзначили недостатнє повідомлення про хибнопозитивні, хибнонегативні результати й калібрування. Це популяційна оцінка методів, а не прогноз для конкретної сім’ї.


Помилковий низький результат небезпечний, якщо його сприймають як дозвіл припинити підтримку; помилковий високий результат може спричинити непропорційні рішення. Навіть якісний інструмент не усуває потреби переглядати обставини. Оцінювання слід розуміти як частину процесу керування ризиком, у якому результати перевіряють, документують і зіставляють з реальними можливостями захисту.


Оцінка ризиків домашнього насильства в Україні


В Україні існує спеціальна нормативна процедура для уповноважених підрозділів поліції. Її встановлює наказ Міністерства соціальної політики України та Міністерства внутрішніх справ України від 13 березня 2019 року № 369/180, чинна редакція якого на час підготовки матеріалу датована 25 січня 2024 року. Порядок передбачає використання форми оцінки ризиків вчинення домашнього насильства та визначення рівня небезпеки в межах установленої процедури.


У формі враховують відповідні відповіді постраждалої людини й інші встановлені обставини. Порядок залишає можливість оцінити небезпеку як високу, коли поліцейський має підстави вважати, що ситуація може спричинити смерть або інші тяжкі наслідки, незалежно від механічного підрахунку відповідей. Відомості про ризик використовують у поліцейському реагуванні, зокрема під час вирішення питання щодо термінового заборонного припису відповідно до закону. Офіційний опис акта Національною поліцією дозволяє перевірити його походження.


Ця процедура має юридичне призначення і визначене коло виконавців. Людина не зобов’язана самостійно обчислювати собі рівень небезпеки, щоб звернутися по допомогу. Низький чи середній адміністративний рівень не скасовує права повідомити про нові погрози, вимагати реагування, шукати медичної допомоги й обговорювати захист зі спеціалізованими службами. Дії поліції, юридичні приписи та можливості звернення визначаються актуальним українським законодавством і обставинами справи.


Як фахівцю проводити безпечну розмову


Уточнення відомостей про насильство має відбуватися конфіденційно настільки, наскільки це дозволяють закон і реальні умови, без присутності й контролю особи, яка може чинити насильство. Перед запитаннями важливо пояснити, для чого збирають інформацію, хто може її отримати і в яких випадках діють установлені законом обов’язки повідомлення. Обіцянки абсолютної таємниці без перевірки правових винятків створюють хибні очікування.


За рекомендаціями ВООЗ, перша відповідь фахівця має включати уважне слухання, обережне з’ясування потреб, підтвердження права людини на безпеку, сприяння захисту та підтримку. Цю модель описано в клінічному посібнику ВООЗ (2014) і навчальних матеріалах ВООЗ (2019). Запитання мають допомагати людині назвати події й потреби, а не примушувати до конкретного життєвого рішення.


Корисно з’ясувати, чи є загроза сьогодні, чи змінювалися погрози останнім часом, чи траплялося стискання шиї, чи згадувалася зброя, чи безпечно людині повертатися додому та як можна зв’язатися з нею без ризику. Важливо поцікавитися, які способи захисту вже спрацьовували і чого людина побоюється при зверненні до поліції, до родини або після переїзду. Записувати варто лише необхідну інформацію, з урахуванням безпеки зберігання.


Якщо є діти, фахівець з’ясовує їхню безпеку та потребу в захисних заходах із дотриманням законодавчих обов’язків. Дитині не пропонують бути посередником, контролювати кривдника чи самостійно збирати докази. Якщо відомості суперечливі, їх уточнюють у межах професійних компетенцій, не перетворюючи розмову на допит.


Що робити з результатом оцінювання


Результат має приводити до конкретного безпекового рішення, яке людина розуміє і може реалізувати. Серед можливих кроків — обговорення безпечного зв’язку зі спеціалізованою службою, доступу до невідкладної допомоги, захисту дітей, альтернативного місця перебування, супроводу до поліції чи медичного закладу, збереження важливих документів за безпечної нагоди. Доступність цих варіантів залежить від ситуації та бажання постраждалої людини, а за безпосередньої загрози — від необхідності екстреного реагування.


План безпеки має враховувати, що телефон, облікові записи, банківські операції, месенджери, геолокація й навіть історія перегляду сайтів можуть контролюватися. Раптова зміна всіх паролів, вимкнення геолокації, вилучення пристрою чи відкрите обговорення планів можуть попередити кривдника й спровокувати небезпечну реакцію. Безпечніше розробляти цифрові та фізичні кроки індивідуально з фахівцем, за потреби використовуючи пристрій, до якого кривдник не має доступу.


Відхід із житла або припинення стосунків є особистими рішеннями, які в небезпечній ситуації потребують підготовки. Рекомендація «негайно йдіть», дана без оцінки доступу до дітей, грошей, документів, транспорту та реакції кривдника, може бути непридатною або шкідливою. Водночас за прямої загрози життю необхідно пріоритезувати можливість екстреної допомоги. Жоден план не покладає відповідальність за майбутні дії кривдника на постраждалу людину.


Іноді людина хоче зберегти повідомлення чи інші відомості про погрози. Фіксація має сенс лише за умови, що вона не збільшує ризик виявлення або нападу. Не слід радити таємне записування, небезпечне повернення до житла за речами чи збирання доказів ціною особистої безпеки. Спеціалізовані юридичні та правозахисні служби допоможуть визначити законні й безпечні способи документування.


Коли необхідно переоцінювати небезпеку


Оцінювання оновлюють після нового нападу чи погрози, зміни місця проживання, втрати кривдником доступу до фінансів або дитини, початку розлучення, нового переслідування, порушення заборонного припису, появи зброї чи зміни медичних обставин. Для системної роботи важливі не лише заплановані повторні зустрічі, а й можливість безпечно звернутися поза графіком, коли виникла нова загроза.


Професійна команда повинна визначити, хто відповідальний за наступний контакт, як передаватиметься інформація між службами та які правові межі такого обміну. Узгодження дій корисне, коли воно знижує затримки й не відкриває місцеперебування людини стороннім. Інформацію про адресу прихистку, дітей або маршрути пересування не можна передавати без належної підстави.


Що означає оцінювання для дітей та інших залежних осіб


Насильство в сім’ї може зачіпати дитину навіть тоді, коли напад спрямований на іншого дорослого. Дитина може чути погрози, бачити травми, втрачати відчуття безпеки або ставати об’єктом шантажу під час розлучення. Тому запитання про дітей і залежних членів сім’ї входять до планування захисту, а не додаються лише після фізичного ушкодження. Розмова з дитиною потребує вікової відповідності, захисту приватності та фахових процедур, які запобігають повторній травматизації.


Для людини з інвалідністю або потребою в постійному догляді план безпеки може залежати від доступного транспорту, допоміжних засобів, ліків, перекладу, альтернативного доглядача та фізичної доступності прихистку. Потреби конкретної людини з’ясовують у неї самої або із законним представником за належних умов. Детальніше про ширший контекст — «Насильство щодо людей з інвалідністю: ризики, безпека та підтримка».


Допомога в Україні


Якщо загроза безпосередня, для виклику поліції використовується номер 102; за тяжкого ушкодження, порушення дихання, свідомості або інших невідкладних медичних ознак — 103. Слід виходити з того, чи можна безпечно телефонувати з наявного пристрою. Якщо звернення зі свого телефона може бути відстежене кривдником, інший спосіб зв’язку підбирають із фахівцями чи людиною, якій довіряють, з урахуванням конкретних обставин.


Урядова гаряча лінія 1547 надає інформацію щодо домашнього насильства, насильства за ознакою статі, торгівлі людьми та насильства щодо дітей. Звернення до спеціалізованих служб може допомогти з навігацією до соціальної, психологічної, правничої підтримки та доступного прихистку. Повідомляючи персональні відомості, доцільно уточнити правила їх оброблення, межі конфіденційності та порядок реагування.


Коли вже є звернення до поліції чи судовий припис, варто повідомляти компетентним органам про нові погрози й порушення та з’ясовувати можливі заходи захисту. Психолог може підтримувати ухвалення рішень, але не замінює поліцейського оцінювання, медичної допомоги чи юридичної консультації.


Чого оцінювання небезпеки не дозволяє встановити


Неможливо надійно назвати точну дату, місце чи спосіб майбутнього нападу лише на підставі результату шкали або однієї поведінкової ознаки. Навіть статистично значущий фактор може траплятися у багатьох випадках без передбачуваного результату. Зв’язки у вибірках не є доказом причинності в кожній окремій історії. Натомість достовірно описані погрози й травми вже становлять підставу для уваги та допомоги, незалежно від того, чи можна математично оцінити подальшу ймовірність.


Оцінювання не визначає винуватість у кримінально-правовому розумінні, не замінює доказування в суді, не встановлює психіатричного діагнозу кривднику й не є психологічним діагнозом постраждалої людини. Воно також не пояснює насильство «неминучим характером» чи психічним розладом. Для аналізу загального судово-клінічного прогнозування й управління загрозами доступні спеціалізовані статті «Оцінювання ризику насильства: методи, точність і межі прогнозу» та «Оцінювання загроз цілеспрямованого насильства: поведінковий підхід і межі прогнозу».


Часті запитання


Чи можна самостійно визначити, наскільки небезпечний партнер?


Людина може звертати увагу на реальні погрози, напади, зброю, стискання шиї, переслідування, примус і посилення контролю. Проте жоден домашній перелік запитань не встановлює індивідуальної ймовірності тяжкого насильства. Якщо є страх за життя чи здоров’я, достатньо цього приводу, щоб шукати безпечного контакту зі спеціалізованою службою. Не потрібно чекати, поки тест покаже «високий ризик».


Якщо насильство було лише психологічним, оцінювання потрібне?


Так, коли погрози, залякування, ізоляція й контроль впливають на безпеку та можливість ухвалювати рішення. Важливо дослідити конкретні обставини, доступ кривдника і ймовірність ескалації. Психологічне насильство також потребує підтримки саме по собі; наявність фізичних травм не є умовою для звернення. Про цей досвід можна додатково прочитати у статті «Як оговтатися після психологічного насильства: безпека, симптоми та відновлення».


Чи означає низький рівень ризику, що можна залишатися без захисту?


Ні. Низька категорія в конкретному інструменті відображає його правила й доступні відомості на певний момент. Вона не скасовує прав людини, значення нових погроз або потреби в захисті. Зміни ситуації вимагають повторного оцінювання.


Чому небезпека може посилитися після розставання?


Розставання може змінювати можливості кривдника контролювати людину. Для окремих ситуацій характерні нове переслідування, використання спільних дітей, погрози та спроби відновити доступ. Це питання потребує індивідуального планування; сам факт розставання не є прогнозом конкретного нападу.


Чи слід розповідати психологу або поліції все одразу?


Для безпеки насамперед важливі відомості про невідкладні загрози. У розмові з психологом людина може погоджувати обсяг повідомленого та уточнити конфіденційність і правові винятки. Під час офіційного звернення порядок збирання відомостей визначається законом; фахівці мають пояснювати процедури доступною мовою, не звинувачуючи постраждалу людину.


Чи можна оцінити ризик за допомогою штучного інтелекту?


Автоматизована система може систематизувати описані фактори, але без перевірки на відповідних популяціях, контролю помилок, захисту персональних даних і професійної відповідальності її результат не є підставою для висновку про особисту безпеку. Передавання приватного листування або адреси до стороннього сервісу саме по собі може створити додатковий цифровий ризик.


Пов’язані статті


Оцінювання ризику насильства: методи, точність і межі прогнозу — про судово-клінічні та загальні методи прогнозування і їхню точність.


Оцінювання загроз цілеспрямованого насильства: поведінковий підхід і межі прогнозу — про спеціалізовану оцінку загроз за поведінковими ознаками.


Аб’юз у стосунках: як розпізнати насильство, контроль і небезпеку — про форми насильства й контроль у партнерських стосунках.



Насильство щодо людей з інвалідністю: ризики, безпека та підтримка — про доступність допомоги та специфічні обставини безпеки.





Психологічні наслідки та реакції





Джерела


Campbell, J. C., Webster, D. W., & Glass, N. (2009). The Danger Assessment: Validation of a Lethality Risk Assessment Instrument for Intimate Partner Femicide. Journal of Interpersonal Violence, 24(4), 653–674. DOI: 10.1177/0886260508317180.



Jiang, J., Shlonsky, A., & Featherston, R. (2026). Intimate Partner Violence and Victim-Survivors’ Self-Assessed Risk of Revictimisation: A Systematic Scoping Review. Trauma, Violence, & Abuse.


Matias, A., Gonçalves, M., Soeiro, C., & Matos, M. (2020). Intimate partner homicide: A meta-analysis of risk factors. Aggression and Violent Behavior, 50, 101358.


Messing, J. T., Campbell, J. C., & Snider, C. (2017). Validation and adaptation of the Danger Assessment-5: A brief intimate partner violence risk assessment. Journal of Advanced Nursing, 73(12), 3220–3230.


Ryland, H., Burghart, M., Zhong, S., Fazel, S., & Yu, R. (2025). Risk assessment tools used at the policing stage for health and crime outcomes: A systematic review and meta-analysis. Social Science & Medicine, 383, 118457.


Spencer, C. M., & Stith, S. M. (2020). Risk Factors for Male Perpetration and Female Victimization of Intimate Partner Homicide: A Meta-Analysis. Trauma, Violence, & Abuse, 21(3), 527–540.




Міністерство соціальної політики України; Міністерство внутрішніх справ України. (2019, редакція 2024). Про затвердження Порядку проведення оцінки ризиків вчинення домашнього насильства, наказ № 369/180. Верховна Рада України, офіційна база законодавства.



Урядовий контактний центр. Гаряча лінія 1547 із питань протидії домашньому насильству. Офіційний портал.


 
 
bottom of page