Перший контакт із постраждалою людиною: як надати підтримку за рекомендаціями ВООЗ
Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 14 жовтня 2026 року · Редакційна політика
Перша підтримка людини, яка пережила насильство або перебуває під загрозою, починається з уважної, спокійної та безпечної розмови. Її завдання — почути людину, визнати її досвід, з'ясувати нагальні потреби, обговорити безпеку та запропонувати доступні варіанти допомоги. Саме такий підхід Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) описує як підтримку першої лінії в клінічному посібнику щодо партнерського й сексуального насильства.
Якщо загроза життю чи здоров’ю триває зараз, першочерговим є виклик екстреної допомоги з доступного безпечного пристрою. В Україні поліцію можна викликати за номером 102, екстрену медичну допомогу — 103, а номер 112 об’єднує екстрені служби. Якщо кривдник контролює телефон, спосіб звернення потрібно обирати з урахуванням цієї небезпеки. Офіційна інформація про 112.
Що означає перший контакт і кому потрібна ця модель
Перший контакт — це початкова взаємодія з людиною, яка сама розповіла про насильство, звернулася по допомогу або виявила ознаки небезпеки. Таке спілкування може відбутися в медичному закладі, психологічній консультації, соціальній службі, освітньому середовищі чи в повсякденному житті. Професійні рішення залежать від ролі фахівця, законодавства і доступних служб, а людська основа підтримки спільна: повага, уважність, безпека й вибір.
Первинні рекомендації ВООЗ розроблялися насамперед для медичних працівників, які допомагають жінкам після насильства з боку інтимного партнера або сексуального насильства. Чимало принципів уважного спілкування можуть бути корисними також у контакті з чоловіками та іншими дорослими постраждалими, однак клінічні протоколи й потреби різних груп мають власні особливості. Для дітей діють окремі рекомендації ВООЗ.
У центрі уваги — чотири групи потреб: емоційні та психологічні, фізичні й медичні, потреби поточної безпеки, а також подальша підтримка й психічне здоров’я. Одна розмова може започаткувати допомогу, а подальші звернення можуть бути потрібні, коли людина матиме для них можливість.
П’ять складників LIVES за рекомендаціями ВООЗ
ВООЗ використовує модель LIVES як навчальну пам’ятку для медичних працівників. Її п’ять елементів мають послідовну логіку: вислухати (Listen), запитати про потреби й занепокоєння (Inquire), визнати переживання (Validate), посилити безпеку (Enhance safety), підтримати зв’язок із допомогою (Support). Вони описані в навчальній програмі ВООЗ і деталізовані у матеріалах для навчання медичних працівників 2025 року.
LIVES — це практична рамка першої професійної відповіді. Вона не вимагає від людини доводити правдивість розповіді, не передбачає отримання вичерпних свідчень і не підміняє медичне обстеження, захисні заходи чи спеціалізоване лікування.
1. Вислухати: дати людині говорити у власному темпі
Почніть із представлення себе й пояснення своєї ролі. Запитайте, чи зараз зручно й безпечно розмовляти, чи є можливість говорити без присутності людини, яка може контролювати відповіді. У кабінеті варто забезпечити приватність, а під час дистанційної розмови перевірити, чи ніхто не слухає. Якщо приватність відсутня, домовтеся про інший безпечний спосіб або час контакту без залишення ризикованих повідомлень.
Слухання передбачає короткі відкриті запитання, паузи й увагу до того, що людина вважає важливим. Наприклад: «Я слухаю вас. Можете розповісти стільки, скільки вам зараз комфортно», «Що найбільше турбує вас сьогодні?». Підтримувальна присутність важлива навіть тоді, коли постраждала людина поки не готова говорити про саму подію.
Уникайте детального розпитування про послідовність насильницьких дій із цікавості, вимоги повторювати історію кільком працівникам або наполегливих запитань «Чому ви не пішли?». Питання, потрібні для медичної діагностики чи законної процедури, ставлять за професійними правилами, пояснюючи їхню необхідність.
2. Запитати про потреби: з’ясувати важливе зараз
Після того як людина отримала простір висловитися, перейдіть до конкретних потреб. «Чи потрібна вам медична допомога?», «Чого ви найбільше остерігаєтеся сьогодні?», «Чи є хтось, із ким вам безпечно зв’язатися?», «Що могло б полегшити найближчі години?». Не всі запитання треба ставити одразу: їхня послідовність залежить від стану й небезпеки.
Потреба може бути практичною: доступ до ліків, безпечного транспорту, житла, харчування, догляду за дитиною, документів чи перекладача. Для людини, яка залежить від кривдника фінансово або через догляд, саме ці обставини визначають реальні можливості отримати допомогу. Медичні й захисні питання мають пріоритет за наявності гострої загрози.
Надавайте вибір у межах своїх повноважень: «Можу пояснити кілька варіантів. Який із них вам підходить?». Перепитуйте, чи зрозуміла інформація. За потреби використовуйте доступну мову, письмову форму або засоби альтернативної комунікації, перевіряючи приватність допоміжних осіб.
3. Визнати переживання: підтвердити право на безпеку
Визнання означає поставитися до розповіді й переживань серйозно, показати повагу та прямо назвати відповідальність за насильство там, де це доречно. Можна сказати: «Дякую, що розповіли», «Ви маєте право на безпеку», «Відповідальність за насильницькі дії несе людина, яка їх вчинила», «Ваші почуття заслуговують на увагу».
Людина може плакати, сердитися, мовчати, жартувати, сумніватися у власній оцінці подій або говорити дуже стримано. Зовнішній вигляд і емоційна реакція не визначають достовірності її повідомлення. У відповідь на розгубленість корисно пояснити, що після загрози можливі різні реакції, і запропонувати допомогу з актуальними потребами без нав’язування діагнозу.
Вислови «Ви повинні негайно піти», «Чому раніше не звернулися?», «Можливо, ви його спровокували?» створюють тиск і можуть посилити сором. Так само шкодить поспішне запевнення «Тепер усе буде добре», коли обставини небезпеки ще не з’ясовані. Повага до людини поєднується з точною інформацією про доступні заходи захисту.
4. Посилити безпеку: оцінити нагальну ситуацію без примусу
Обговорення безпеки починається з конкретної ситуації: чи є кривдник поруч, чи погрожує він постраждалій людині, дітям або близьким, чи має доступ до зброї, чи посилювалися погрози, чи контролює він зв’язок і пересування. Запитуйте лише те, що потрібно для вибору наступного кроку, в умовах, які дають змогу говорити без ризику бути почутою.
План безпеки визначається спільно з людиною й умовами її життя. Можливими елементами є визначення контактної особи, способу екстреного зв’язку, доступного місця тимчасового перебування, потреб дітей, документів і ліків. Для деяких людей зміна місця перебування без підготовки здатна підвищити ризик переслідування. Тому рішення про переїзд, повідомлення кривдника, звернення до поліції або зберігання доказів потрібно розглядати з урахуванням конкретної небезпеки.
Професійна розмова про загрози допомагає побачити нагальні потреби, але жодне окреме запитання або шкала не дозволяє з певністю передбачити подальшу поведінку кривдника. Детальніше про професійні межі цього завдання — у матеріалі «Оцінювання небезпеки при домашньому насильстві».
5. Запропонувати підтримку: допомогти отримати потрібну послугу
Поясніть, які служби справді доступні: екстрена медична допомога, соціальні служби, спеціалізована підтримка постраждалих, поліція, правова допомога, психологічна консультація чи кризовий прихисток. Подавайте інформацію невеликими частинами й уточнюйте, який варіант людина хоче розглянути. Коли це безпечно і людина погоджується, можна допомогти зв’язатися з обраною службою.
Перед передаванням інформації іншій установі поясніть мету, можливий обсяг розкриття та правові винятки з конфіденційності. Для фахівця важливо знати місцевий порядок повідомлень про насильство щодо дітей, невідкладні загрози та інші передбачені законом ситуації. Не обіцяйте, що жодна інформація ніколи не буде передана третім особам.
Підтримка може завершитися домовленістю про повторне звернення через канал, який обрала людина. У випадку контролю телефону, електронної пошти або геолокації звичайні нагадування, посилання чи дзвінок із назвою служби можуть створити небезпеку. Безпечний канал зв’язку слід погоджувати окремо.
Підготовка до розмови: приватність, згода й межі
Місце контакту має бути максимально спокійним і доступним. До початку розмови поясніть свою роль, можливі межі конфіденційності, формат записів і право людини відмовитися відповідати на окремі запитання. Якщо вона погоджується на присутність помічника або перекладача, потрібно перевірити, що ця особа не пов’язана з кривдником та не становить загрози приватності.
Ніколи не просіть потенційного кривдника перекладати слова постраждалої людини або бути присутнім для «прояснення обох позицій». Партнерська медіація під час актуального примусового контролю чи загроз може створювати додатковий тиск. Коли відомостей бракує, фахівець може провести окрему професійну оцінку і скерувати людину до відповідної служби.
Як розпочати розмову: конкретні формулювання
При першому зверненні підійдуть прості фрази: «Я бачу, що вам непросто. Чим я можу допомогти зараз?», «Вам зручно говорити тут?», «Ви можете зупинитися будь-коли», «Я поясню, які варіанти підтримки є, а рішення ми обговоримо разом». Якщо людина прямо розкрила насильство, можна відповісти: «Дякую, що довірили це мені. Я сприймаю вашу розповідь серйозно».
Коли повідомлення надходить у листуванні, перш ніж писати будь-які подробиці, уточніть, чи безпечний цей канал. Фраза «Чи зручно вам зараз отримувати повідомлення?» іноді корисніша за довгий текст про насильство. Не пересилайте адреси кризових служб або матеріали про вихід із небезпечних стосунків без перевірки, чи може хтось інший прочитати повідомлення.
Медична й екстрена допомога під час першого контакту
Тепла розмова не повинна затримувати лікування. При кровотечі, порушенні свідомості, утрудненому диханні, тяжких травмах або іншому гострому стані потрібне невідкладне медичне реагування. Коли є підозра на стискання шиї, навіть за відсутності помітних слідів можуть виникати небезпечні ускладнення; потрібна швидка медична оцінка. Окремий матеріал ХАБу пояснює ризики небезпечного стискання шиї.
Після сексуального насильства важливо запропонувати медичну допомогу без примусу та без вимоги негайно розповісти всі подробиці. Медики можуть оцінити травми, потребу в профілактиці інфекцій, контрацепції й іншій допомозі з урахуванням часу після події та стану людини. ВООЗ, зокрема, описує часову чутливість профілактики ВІЛ протягом 72 годин і екстреної контрацепції протягом п’яти діб у відповідних випадках сексуального насильства щодо дітей і підлітків. Конкретне рішення визначає медичний фахівець. Рекомендації ВООЗ для дітей і підлітків.
Якщо людина повідомляє про намір заподіяти собі шкоду, має гострі ознаки психічної кризи або говорить про безпосередню загрозу життю, потрібні відповідні екстрені та клінічні служби й індивідуальний план захисту. Перша підтримка залишається частиною контакту, водночас професійні процедури кризового втручання мають виконувати навчені фахівці.
Цифрове спостереження й небезпека ненавмисного розкриття
Людина, яка вчиняє насильство, може мати доступ до спільних облікових записів, телефону, історії браузера, месенджерів, банківських повідомлень або даних про місцеперебування. Саме тому корисна на вигляд порада «Негайно змініть усі паролі», раптове вимкнення геолокації чи видалення листування іноді може видати спробу отримати допомогу.
Запитайте, чи безпечно зараз читати поради, приймати дзвінки, зберігати номери служб і мати письмовий план. Якщо є сумніви, обговоріть можливість звернення з іншого пристрою або через довірену людину, не створюючи нових слідів на контрольованому пристрої. Збір доказів, фотографування травм та пересилання записів також повинні підпорядковуватися реальній безпеці: безпечне документування погроз і насильства розкрито окремо.
Якщо людина не хоче повідомляти поліцію або залишати стосунки
Відмова від запропонованого кроку може бути пов’язана з дітьми, житлом, фінансами, міграційним статусом, погрозами, залежністю від догляду, недовірою до інституцій або попереднім досвідом безуспішних звернень. Перший контакт має залишати можливість подальшого звернення й підтримувати здатність людини ухвалювати інформоване рішення.
Натомість у ситуаціях, де закон передбачає повідомлення компетентних органів, працівник має пояснити ці зобов’язання та діяти за чинними процедурами. Особливої уваги потребують випадки насильства щодо дітей. Повага до автономії дорослої людини й виконання законних обов’язків фахівця мають бути узгоджені відкрито й завчасно.
Особливості контакту з дитиною або підлітком
Дитині потрібні віково відповідні слова, відчуття захищеності й можливість говорити без тиску. Вислухайте її спокійно, не вимагайте повторювати історію і не ставте навідних запитань, які можуть змінити зміст розповіді. Поясніть, які наступні дії необхідні для захисту, простою зрозумілою мовою. Дитина має знати, що відповідальність за насильство лежить на дорослому або іншій особі, яка його вчинила.
За підозри сексуального насильства професійна допомога має враховувати ризик повторної травматизації через численні опитування й огляди. ВООЗ рекомендує допомогу, орієнтовану на дитину та підлітка, повагу до побажань і автономії відповідно до віку, мінімізацію додаткових травм під час огляду й інформування про межі конфіденційності перед збором відомостей. Клінічна настанова ВООЗ 2017 року.
Рішення про те, кого залучати з дорослих, визначає безпека дитини. Особа, що здійснює насильство, або дорослий, який його приховує, не повинні отримувати доступ до вразливих відомостей лише на підставі сімейних відносин. Працівники діють за українськими процедурами захисту дітей і відповідними професійними протоколами.
Люди старшого віку, люди з інвалідністю та залежні від догляду
Деяким постраждалим потрібен фізично доступний простір, більше часу, зрозумілі пояснення, сурдопереклад, підтримка комунікації чи допомога в пересуванні. Запитуйте про зручний спосіб розмови без припущення, що член родини або доглядальник автоматично представляє волю людини. Якщо саме доглядальник контролює ресурси або контакти, конфіденційну розмову потрібно організовувати без його присутності.
У кожному випадку корисно з’ясувати, від яких ліків, обладнання, житла чи щоденного догляду людина залежить. Будь-який запропонований шлях захисту повинен враховувати безперервність цих потреб і реальну доступність послуг.
Як спілкуватися з чоловіками, ЛГБТК+ людьми та іншими групами постраждалих
Постраждалі можуть побоюватися недовіри, осуду, примусового розкриття особистих відомостей або відмови у послугах. Підтримка передбачає поважне звертання, відсутність стереотипних припущень про стать кривдника, сексуальну орієнтацію чи форму стосунків і пояснення доступних служб. Не просіть повідомляти особисті дані, які не потрібні для конкретної допомоги.
За відсутності адаптованих служб важливо чесно назвати наявні можливості й, коли доречно, допомогти знайти спеціалізовану підтримку. Вихідна настанова ВООЗ щодо LIVES створена для визначеної клінічної популяції; застосування її загальних принципів до інших груп потребує врахування їхніх специфічних ризиків і прав.
Допомога під час війни, переміщення й нестачі ресурсів
Під час війни люди можуть перебувати в місцях тимчасового проживання, втратити документи, бути розділеними з близькими або мати обмежений доступ до приватного телефону й транспорту. Нагальні питання прихистку, безпечної евакуації, ліків і документів нерідко передують детальній психологічній розмові. Модель першого контакту дозволяє зорієнтуватися в потребах і знайти доступні місцеві служби.
Для людини, яка пережила сексуальне насильство, пов’язане з війною, особливого значення набувають конфіденційність, право на медичну допомогу, контроль над розкриттям інформації в межах закону та можливість обирати темп спілкування. У надзвичайних ситуаціях ВООЗ навчає медичних працівників окремо розрізняти первинну підтримку та клінічне ведення після зґвалтування. Навчальна програма ВООЗ для надзвичайних ситуацій.
Професійне документування й межі конфіденційності
Медичний працівник або психолог має пояснити, навіщо він веде записи, хто матиме до них доступ і за яких умов інформація може бути розкрита. У записах слід відрізняти слова постраждалої людини, власні спостереження, результати медичного огляду та професійні висновки. Фахівець описує факти без припущень про мотиви, діагнози або юридичну кваліфікацію подій, якщо це виходить за межі його компетенції.
Згода на певну форму допомоги не дорівнює згоді на передачу всіх відомостей іншим особам. Там, де закон встановлює обов’язок повідомлення, це потрібно пояснювати до отримання чутливої інформації, наскільки дозволяє безпекова ситуація. Не варто обіцяти абсолютну таємницю або залишати записи й скерування в доступних кривднику каналах.
Що варто залишити поза першою розмовою
Перша зустріч має реалістичний обсяг. Поспішне тлумачення травми, пошук «причин» насильства в особистості постраждалої людини, діагностика кривдника, примус до детальної розповіді, рекомендація пробачити або налагодити стосунки з кривдником не відповідають завданню підтримки. Детальне психотерапевтичне лікування, судове оцінювання, робота з кривдником та юридичне представництво потребують окремої професійної компетенції.
Для родичів і друзів доречна подібна логіка уважності, але їхня роль має межі. Докладний побутовий розбір безпечної розмови — у статті «Як говорити з людиною, яка зазнає насильства». Модель ВООЗ дає фахівцю рамку першої реакції і не перетворює кожну підтримувальну розмову на медичне втручання.
Що відомо про наукову ефективність навчання першій відповіді
Підходи ВООЗ спираються на клінічні рекомендації, принципи людиноцентричної допомоги та знання про потреби постраждалих. Водночас ефективність конкретних навчальних програм потрібно оцінювати окремо від нормативної доцільності підтримувального ставлення.
У Кокрейнівському систематичному огляді Kalra та співавторів (2021) проаналізовано 19 досліджень із 1662 медичними працівниками й студентами. Навчання могло поліпшувати ставлення до постраждалих та деякі показники знань і готовності, але достовірність доказів була низькою або дуже низькою. Вплив на реальне скерування до служб, планування безпеки та практику надання допомоги виявився неоднорідним; прямих переконливих даних про покращення психічного здоров’я постраждалих саме через таке навчання бракувало.
Тому LIVES варто розуміти як рекомендований спосіб організації гуманної першої відповіді та професійного навчання. Він має впроваджуватися разом із доступністю медичних, соціальних, правових і спеціалізованих послуг, реальними протоколами безпеки й підтримкою працівників. Сама наявність пам’ятки не гарантує результату.
Перша підтримка, психологічна перша допомога і психотерапія
Підтримка першої лінії після насильства спрямована на конкретне повідомлення про насильство, безпечне слухання, нагальні потреби, оцінювання поточної небезпеки й скерування. Психологічна перша допомога має ширший кризовий контекст і використовується після різних тяжких подій. Психотерапія передбачає окрему клінічну оцінку, терапевтичну мету та відповідну кваліфікацію.
Визнання переживань під час першої розмови — важлива складова гідного ставлення до людини. Наявність окремих симптомів після насильства не є підставою автоматично встановлювати посттравматичний стресовий розлад, депресію або інший діагноз.
Куди звернутися по допомогу в Україні
Якщо існує безпосередня загроза життю чи здоров’ю, зверніться до поліції за номером 102 або до екстрених служб за номером 112; за невідкладного медичного стану — 103. Якщо телефон або історія дзвінків можуть контролюватися, використайте доступний безпечний спосіб зв’язку. Офіційні відомості про екстрені канали наводить Національна поліція.
Для отримання інформації про протидію домашньому насильству, торгівлі людьми, насильству за ознакою статі та насильству стосовно дітей діє урядова лінія 1547. Урядовий контактний центр публікує її призначення. Національна поліція також зазначає номер 116 123 та 0 800 500 335 для звернень щодо домашнього насильства і 0 800 213 103 для системи безоплатної правової допомоги: офіційні контакти.
Перш ніж передавати постраждалій людині номер або адресу служби, з’ясуйте, чи вона може безпечно отримати й зберегти ці дані. Якщо людина звертається не в Україні, місцеві екстрені номери та правила повідомлення можуть відрізнятися.
Поширені запитання
Що сказати першими словами людині, яка розповіла про насильство?
Найкращий початок — спокійне слухання і коротке визнання: «Дякую, що розповіли. Я сприймаю вас серйозно. Чим можу допомогти зараз?». Далі уточніть приватність розмови та нагальні потреби. Людина сама визначає, скільки готова повідомити.
Чи обов’язково відразу питати подробиці насильства?
Подробиці потрібні лише тією мірою, якою вони допомагають вирішити актуальні питання медичного реагування, захисту або передбаченої законом процедури. Розпитування із цікавості та повторне детальне відтворення події можуть створювати додаткове навантаження.
Що робити, якщо людина мовчить або плаче?
Дайте час, запропонуйте воду, можливість сісти й відпочити, запитайте, чи бажає вона продовжувати. Мовчання або плач не потребують примусової інтерпретації. За наявності гострих медичних ознак організуйте відповідну допомогу.
Чи слід переконувати людину негайно залишити кривдника?
Поспішні універсальні поради можуть не враховувати ескалацію погроз, дітей, житло, фінанси чи переслідування. Запропонуйте разом розглянути реальні можливості підвищення безпеки й контакти спеціалізованих служб без примусу до одного рішення.
Чи можна обіцяти, що розповідь залишиться цілком конфіденційною?
Пояснюйте професійні правила зберігання відомостей та встановлені законом винятки. Під час роботи з дітьми й за інших передбачених законом обставин може виникати обов’язок повідомити компетентні органи.
Чи однаково LIVES застосовується до жінок, чоловіків і дітей?
Клінічні матеріали ВООЗ про LIVES створені передусім для допомоги жінкам після партнерського й сексуального насильства. Загальні принципи уважного ставлення корисні ширше, але для дітей, різних видів насильства й особливих медичних потреб потрібні окремі професійні протоколи.
Що робити, якщо партнер читає телефон постраждалої людини?
Не надсилайте повідомлень про насильство, адрес прихистків, планів виходу чи вимог змінити налаштування без перевірки безпеки каналу. Якщо можливо, спілкуйтеся через пристрій або контакт, контроль над яким належить самій постраждалій людині.
Як відреагувати, якщо людина відмовилася від подальшої допомоги?
Повага до рішення дорослої людини включає можливість повернутися до розмови пізніше. Запитайте, чи хоче вона отримати конкретний контакт, і домовтеся про безпечний спосіб повторного звернення. Законні обов’язки щодо захисту дітей і невідкладних загроз виконуються відповідно до чинних процедур.
Чи треба психологу ставити діагноз уже під час першого контакту?
Перший контакт спрямований на підтримку, з’ясування нагальних потреб і безпеку. Клінічна діагностика потребує окремого належного оцінювання й професійних підстав. Реакції після загрози різноманітні, а їхня наявність сама собою не визначає психічний розлад.
Чому доброзичливої розмови іноді недостатньо?
Людина може потребувати лікування травм, захисту від переслідування, прихистку, догляду за дітьми або правової допомоги. Якісна перша реакція повинна відкривати доступ до відповідних послуг і супроводжуватися безпечною координацією.
Пов’язані статті
Оцінювання небезпеки при домашньому насильстві: ознаки та межі прогнозу — окремо про професійну оцінку поточних ризиків і обмеження прогнозу.
Небезпечне стискання шиї під час насильства: медичні ризики та дії — про ситуації, коли потрібне термінове медичне реагування.
Як говорити з людиною, яка зазнає насильства: підтримка без тиску — практичний матеріал для родичів, друзів і тих, хто підтримує людину в повсякденному житті.
Як документувати погрози й насильство без ризику для себе — про збереження інформації з урахуванням цифрового спостереження.
Додаткові матеріали: Психологія насильства, примусового контролю, віктимізації та безпеки · Травмаінформована допомога постраждалим від насильства: принципи та межі · План безпеки при домашньому насильстві: як підготуватися й діяти
Додаткові матеріали: Психологічні наслідки насильства: емоції, здоров’я та повсякденне життя
Психологічні наслідки та реакції
Розкриття інформації про насильство психологу: конфіденційність і безпека · Психологічне оцінювання потреб постраждалих від насильства · Виявлення домашнього насильства в медичній допомозі: запитання та реакція · Міжвідомча допомога при насильстві: координація та права постраждалих
Джерела
Kalra, N., Hooker, L., Reisenhofer, S., Di Tanna, G. L., & García-Moreno, C. (2021). Training healthcare providers to respond to intimate partner violence against women. Cochrane Database of Systematic Reviews, CD012423. Систематичний огляд.
Національна поліція України. Протидія дискримінації, сексуальним домаганням та насильству: контакти підтримки та правової допомоги. Офіційне джерело.
Національна поліція України. (2026). Застосунки 112 Ukraine та «Крила» — альтернативні способи виклику екстрених служб. Офіційне повідомлення.
Урядовий контактний центр. (2026). Гаряча лінія 1547 з протидії домашньому насильству, насильству за ознакою статі, торгівлі людьми та насильству стосовно дітей. Офіційний сайт.
World Health Organization. (2013). Responding to intimate partner violence and sexual violence against women: WHO clinical and policy guidelines. Публікація ВООЗ.
World Health Organization. (2014). Health care for women subjected to intimate partner violence or sexual violence: A clinical handbook. Публікація ВООЗ.
World Health Organization. (2017). Responding to children and adolescents who have been sexually abused: WHO clinical guidelines. Публікація ВООЗ.
World Health Organization. (2019). Caring for women subjected to violence: A WHO curriculum for training health-care providers. Публікація ВООЗ.
World Health Organization. (2025). Caring for women subjected to violence: Online facilitated training for health workers. Публікація ВООЗ.
World Health Organization. (2025). Clinical management of rape and intimate partner violence in emergencies: A training curriculum for health workers. Публікація ВООЗ.