Програми для осіб, які вчинили домашнє насильство: мета та доказовість
Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 14 жовтня 2026 року · Редакційна політика
Програми для осіб, які вчинили домашнє насильство, — це спеціалізовані заходи зміни насильницької поведінки, спрямовані на усвідомлення відповідальності, припинення примусу, засвоєння безпечних способів взаємодії та зниження ризику повторного насильства. В Україні їх нормативна назва — «програми для кривдників». Людину можуть направити на програму в передбачених законом випадках; участь за власною ініціативою також можлива. Основою є Типова програма для кривдників, затверджена Мінсоцполітики.
Це важлива ланка системи реагування на насильство, доказовість якої потребує точного пояснення. Зміна знань, переконань або відвідуваності занять ще не доводить, що насильство припинилося. Для оцінювання результату потрібно враховувати повторні насильницькі дії, примусовий контроль, свідчення постраждалих, безпеку дітей, тривалість спостереження й реальну якість досліджень. Огляд одинадцяти метааналізів Sousa та співавторів (2026) показав, що загальний ефект таких програм невеликий, статистично непереконливий і неоднорідний.
Що таке програма для особи, яка вчинила домашнє насильство
Програма для кривдника являє собою організовану послідовність оцінювання, навчальних, мотиваційних і психокорекційних занять, присвячених поведінці людини в близьких і сімейних взаєминах. Залежно від системи правосуддя та соціальних послуг її організовують державні, комунальні чи залучені організації. Заняття можуть бути індивідуальними, груповими або комбінованими. Програма має визначену мету, зміст, порядок проведення, кваліфікаційні вимоги до фахівців і механізми обліку участі.
Важливо розрізняти програми зміни поведінки та психологічну допомогу людині, яка постраждала від домашнього насильства. Вони мають різних адресатів і різні завдання. Робота з особою, яка вчинила насильство, не повинна обмежувати можливості постраждалих отримати захист, медичну, соціальну та правову підтримку. Відвідування занять саме собою не засвідчує відновлення безпеки сім'ї.
Яка головна мета програм
Безпосередні цілі включають припинення фізичного, психологічного, сексуального й економічного насильства; визнання людиною відповідальності за власні дії; відмову від погроз, залякування, стеження й примусового контролю; набуття навичок безпечного спілкування; дотримання кордонів, згоди та автономії інших; безпечне виконання батьківських обов'язків.
Довгострокова суспільна мета — зменшення повторних випадків насильства, зміцнення захисту постраждалих і дітей та зниження шкоди для здоров'я і соціального життя. У ширшому контексті робота з особами, які чинять насильство, пов'язана із запобіганням насильству на рівні людини, сім'ї, громади та суспільства. ВООЗ розглядає профілактику насильства через комплекс взаємопов'язаних стратегій; жодна окрема програма не замінює всю систему захисту RESPECT women (2025).
Чому важливо працювати з насильницькою поведінкою, а не лише з емоціями
Домашнє насильство може включати свідоме обмеження свободи іншої людини, фінансові заборони, ізоляцію, вимоги звітувати про пересування, сексуальний примус, погрози й використання дітей для тиску. Людина може вдаватися до таких дій без вираженого гніву. Тому загальні вправи на розслаблення або «керування емоціями» охоплюють лише частину проблеми.
Зміст програми повинен розглядати примусовий контроль як поведінкову систему, що може тривати поза окремими конфліктами. Важливим стає аналіз рішень і дій, якими порушуються права іншої людини, та обставин, у яких людина виправдовує примус, перекладає відповідальність або відмовляється визнавати наслідки. Докладні багаторівневі чинники розглянуті в статті «Чому люди чинять насильство».
Установлення причин насильницької поведінки допомагає формулювати завдання втручання. Причини та чинники ризику не скасовують відповідальності особи за вчинені дії. Психічні розлади, пережита травма, вживання алкоголю або складне дитинство самі по собі не визначають людину як кривдника і не можуть служити універсальним поясненням насильства.
Програми для кривдників в Україні: нормативна основа
Українське законодавство передбачає спеціальні заходи протидії домашньому насильству, серед яких є направлення кривдника на проходження програми. Базові засади встановлює Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Конкретний зміст занять і організаційні вимоги регулює Типова програма, викладена в редакції наказу Мінсоцполітики № 588 від 13 жовтня 2021 року, яким змінено наказ № 1434 від 1 жовтня 2018 року.
В українському нормативному документі метою названо зміну насильницької поведінки, формування неагресивної моделі дій у приватних стосунках, відповідальності за наслідки вчинків, поваги до рівності та належного виконання батьківських обов'язків. Це визначення є правовою і програмною метою, а твердження про реальну ефективність повинно окремо підтверджуватися дослідженнями результатів.
Судове направлення і добровільна участь
Відповідно до чинної Типової програми, особу можуть направити на проходження програми на строк від трьох місяців до одного року у випадках, передбачених законодавством. Водночас можливе добровільне проходження за власною ініціативою. Правові підстави направлення та наслідки невиконання рішення залежать від конкретної процедури; їх необхідно з'ясовувати за документами суду і з правовим фахівцем.
Судове направлення, виконання адміністративного обов'язку, психологічна консультація та спеціалізована програма відрізняються за юридичним значенням. Проходження курсу не означає автоматичного припинення захисних заходів, скасування відповідальності або відновлення права на контакт із постраждалою людиною.
Хто проводить заняття
Українська Типова програма передбачає реалізацію фахівцями з відповідною вищою освітою та спеціалізованою підготовкою для роботи з кривдниками. До виконання можуть залучатися спеціалісти різних сфер згідно з нормативними вимогами. Практична якість залежить також від супервізії, процедур безпеки, здатності реагувати на ризики та взаємодії із соціальними службами, поліцією й іншими уповноваженими суб'єктами.
Робота з домашнім насильством потребує окремої компетентності: звичайна кваліфікація психолога не замінює навичок виявлення контролю, маніпулювання відповідальністю, загроз після розриву або ризиків для дітей. Фахівець має розпізнавати ситуації, в яких учасник формально демонструє співпрацю, але продовжує залякувати постраждалу людину.
Як організоване проходження програми
Початкове оцінювання і формування завдань
На початку з'ясовують характер насильницької поведінки, історію вчинків, ставлення до відповідальності, можливі ризики, фактори підтримання контролю та потреби в інших видах допомоги. Співбесіда має враховувати законні межі доступу до інформації, безпеку постраждалих і специфіку конкретної ситуації. Окрема увага приділяється дітям та випадкам, коли погрози, переслідування чи інші дії тривають.
Оцінювання не є надійним пророцтвом поведінки людини. Жодний одиничний тест або бал не може самостійно засвідчити безпечність чи неминучість повторного насильства. Поняття, методи й обмеження прогнозу докладніше пояснені в матеріалі «Оцінювання небезпеки при домашньому насильстві».
Мотиваційна робота
Частина учасників заперечує проблему, мінімізує наслідки дій або відвідує заняття переважно через судові зобов'язання. Мотиваційна робота допомагає дослідити суперечності між заявленими цінностями, рішеннями й поведінкою, підтримує участь у заняттях та поступове прийняття відповідальності.
Систематичний огляд Pinto e Silva, Cunha і Caridade (2023), що охопив 15 досліджень, виявив позитивні результати застосування мотиваційного інтерв'ювання щодо відвідуваності, дотримання програми та готовності до змін. Ці результати слід розмежовувати зі встановленим тривалим зниженням насильства: поліпшення участі в заняттях не є тотожним доказу безпеки постраждалих.
Осмислення відповідальності й переконань
Учасники аналізують конкретні ситуації примусу та обґрунтування своїх дій, навчаються помічати спроби виправдати погрози ревнощами, стресом, алкоголем або поведінкою іншої людини. Робота включає переосмислення прав і меж у партнерстві, гендерних установок, способів використання влади та наслідків насильства для дітей.
Суттєвим критерієм зміни є здатність описати власні дії без перекладання провини на постраждалу людину, визнавати право іншої людини на відмову, окреме проживання, приватність і звернення по допомогу. Публічні вибачення, вираження сорому або обіцянки не завжди відповідають змінам повсякденної поведінки.
Поведінкові навички й саморегуляція
Практичні вправи можуть охоплювати відстеження ситуацій перед насильницькими діями, припинення загрозливої поведінки, взаємодію без примусу, прийняття відмови, регуляцію збудження, повагу до особистого простору та ненасильницьке вирішення побутових розбіжностей. За наявності цифрового контролю важливо припиняти незаконне чи небажане стеження, перевірки пристроїв, втручання в акаунти та використання геолокації.
Техніки саморегуляції є допоміжним компонентом, а відповідальне припинення контролю — центральною поведінковою зміною. Виконання вправ у кабінеті не дозволяє автоматично зробити висновок про поведінку людини за межами програми.
Додаткові потреби: алкоголь, травма, психічне здоров'я
Деякі учасники мають проблеми з уживанням психоактивних речовин або потребують допомоги у сфері психічного здоров'я. Такі потреби вимагають відповідної клінічної оцінки й, за показаннями, паралельного лікування. Метааналіз Karakurt та співавторів (2019) виявив попередні обнадійливі сигнали для комбінованих втручань, але контрольовані дослідження у ньому були нечисленними та дали змішані результати.
Лікування залежності чи травматичного розладу може бути корисним для здоров'я людини, проте саме по собі не гарантує припинення примусового контролю. Робота зі складними життєвими обставинами повинна проводитися разом із чітким визначенням відповідальності за насильство.
Основні підходи до зміни поведінки
Когнітивно-поведінкові програми
Такі програми працюють з переконаннями, інтерпретаціями ситуацій, емоційною регуляцією та конкретними моделями дій. Учасник вивчає зв'язок між думками й поведінкою, практикує альтернативні відповіді та аналізує реальні наслідки своїх рішень. Українська Типова програма також містить когнітивно-поведінкові елементи Мінсоцполітики, 2021.
Когнітивно-поведінкова основа сама по собі ще не доводить результативності будь-якого конкретного курсу. Значення мають склад учасників, якість проведення, додаткові ризики, тип результату й спосіб порівняння з альтернативними умовами. Sousa та співавтори (2026) відзначають неоднорідність досліджень і відсутність переконливої переваги одного стандартного підходу в загальному масиві даних.
Програми, що працюють з владою, контролем і гендерними нормами
Інша традиція, зокрема програми, пов'язані з моделлю Дулута, наголошує на поведінкових і соціальних механізмах домінування, виправданнях насильства та гендерній нерівності. Вона допомагає предметно обговорювати погрози, ізоляцію, фінансові обмеження й інші форми примусу.
Водночас узагальнені дані щодо різних версій таких програм неоднорідні. У метааналізі Karakurt та співавторів (2019) результати програм з компонентами гендерних ролей були змішаними. Назва підходу або його ідейна послідовність не є достатнім доказом зменшення повторного насильства.
Індивідуальні, групові та комбіновані формати
Групові заняття можуть створювати простір для розбору типових виправдань насильства та взаємного навчання, але вимагають компетентного ведення й запобігання груповій нормалізації примусу. Індивідуальний формат дозволяє розглядати конкретні проблеми, підвищені ризики й супутні потреби. Комбінований підхід поєднує ці можливості.
Наукові огляди не дозволяють стверджувати, що певний формат завжди кращий. Результат визначається не лише формою занять, а й добором учасників, якістю реалізації, безпековим супроводом, оцінюванням і відповідністю завдань конкретній людині Sousa та співавтори, 2026.
Наскільки ефективні програми для кривдників: що показує наука
Центральний висновок сучасної доказової бази полягає в тому, що оцінки ефективності різняться залежно від програми, дослідження та обраного показника. Для частини втручань є позитивні результати, особливо щодо короткострокових показників та участі. Сильне узагальнення про гарантоване припинення повторного домашнього насильства після проходження типової програми наявні дослідження не підтримують.
Огляд оглядів 2026 року: одинадцять метааналізів
Марта Sousa та співавтори (2026) проаналізували одинадцять метааналізів програм для осіб, які чинять насильство щодо інтимних партнерів. У п'яти доказову базу оцінили як слабку, ще в чотирьох — як таку, що дає лише припущення. Загальні об'єднані оцінки були малими та статистично незначущими. Результати також різнилися залежно від моделі втручання, тривалості програми, періоду спостереження й способу вимірювання насильства.
Дослідники підкреслюють дві важливі межі інтерпретації. По-перше, дані недостатньо переконливі для впевненого висновку про ефективність усіх програм. По-друге, ця невизначеність також не доводить, що всі програми безрезультатні. Висновки необхідно формулювати для конкретних втручань і умов, зважаючи на методологічну якість досліджень.
Огляд оглядів із 41 систематичного дослідження
Інший великий огляд оглядів, доступний у PubMed Central, охопив 41 систематичний огляд і метааналіз. Його автори зазначають неоднорідність результатів, слабкі місця дизайну досліджень, втрату учасників під час спостереження та обмежену можливість переносити висновки на країни з іншими соціальними й правовими умовами. Найбільш вивченими є системи країн із високими доходами; для України не можна механічно приймати ефекти, отримані в іншому середовищі.
Чому позитивні результати до і після занять потребують перевірки
Каракурт та співавтори (2019) знайшли помітне зменшення показників насильства у порівняннях стану учасників до та після втручання. Проте три контрольовані дослідження зі 223 учасниками показали змішані та статистично непереконливі результати. Порівняння одних і тих самих людей до й після занять не дозволяє впевнено віднести всю зміну саме на рахунок програми: паралельно можуть впливати судовий контроль, зміна життєвих умов, розрив стосунків і вибіркове вибуття учасників.
Показник «менше випадків після курсу» стає вагомішим, коли дослідження має відповідну групу порівняння, враховує початкові ризики, простежує зміни протягом тривалого періоду й використовує кілька незалежних джерел даних. Навіть тоді потрібне оцінювання систематичних похибок.
Які результати слід вимірювати
Повторне насильство і примусовий контроль
Найважливіші показники — повторні фізичні та сексуальні напади, погрози, переслідування, психологічне й економічне насильство, обмеження свободи, нав'язливий цифровий контроль та інші способи примусу. Оцінка повинна охоплювати конкретні дії, їхню тяжкість, частоту та вплив на життя іншої людини.
Зниження кількості викликів поліції не завжди дорівнює зниженню реальної частоти насильства. Постраждала людина може мати перешкоди для повідомлення, побоюватися помсти або не знати своїх прав. Саме тому Sousa та співавтори (2026) звертають увагу на відмінності між результатами, отриманими з офіційних реєстрів, і повідомленнями постраждалих.
Безпека постраждалої людини і дітей
Оцінка має враховувати можливість вільно пересуватися, працювати, спілкуватися, розпоряджатися ресурсами й користуватися допомогою без тиску. Для дітей важливі відсутність насильства у домі, стабільні умови, доступ до підтримки та виконання дорослими обов'язку їхнього захисту. Окремий матеріал «Дитина — свідок домашнього насильства» розкриває наслідки такого досвіду.
За можливості дослідження можуть використовувати повідомлення постраждалих, але лише з інформованою згодою, надійним захистом даних і без втручання кривдника. Необхідність дослідницького показника не виправдовує небезпечних контактів, примушування до свідчень або розкриття приватної інформації.
Тривалість змін після завершення курсу
Важливо перевіряти, чи зберігається зміна поведінки через декілька місяців і років, у нових стосунках та після припинення інтенсивного нагляду. Короткий період без зареєстрованих випадків може бути інформативним, але сам по собі ще не демонструє тривалої безпеки.
Участь і завершення програми
Відвідуваність, виконання завдань, набуті знання та завершення курсу потрібні для оцінювання процесу реалізації. Водночас вони виступають проміжними показниками. Публічні звіти про кількість «успішних випускників» коректно розглядати поряд із даними про повторне насильство і незалежним аналізом результатів.
Чому дослідження дають неоднакові висновки
Програми дуже різняться за тривалістю, підготовкою фахівців, мотивами направлення учасників і супутніми послугами. Судово направлені учасники можуть відрізнятися від людей, які звернулися добровільно. У дослідженнях нерідко порівнюють різні форми насильства та змішують окремі повторні напади із тривалим примусовим контролем.
Ще одна проблема — відсів: люди, які припиняють участь, можуть відрізнятися від тих, хто завершив курс. Якщо підсумок ґрунтується лише на «випускниках», результат може бути надто оптимістичним. На висновки також впливають вибірковість поліцейських реєстрів, невеликі вибірки, відсутність контрольних груп і різні способи статистичного аналізу Sousa та співавтори, 2026.
Чи можна підібрати програму до індивідуальних потреб
Доцільно враховувати конкретну модель насильства, потреби у спеціалізованому лікуванні, здатність брати участь у заняттях, фактори соціальної підтримки, доступність програми та особливості відповідної правової процедури. Підбір втручання спирається на професійне оцінювання, а його результат — на подальше спостереження.
Підходи, пов'язані з принципами ризику, потреб і здатності відповідати на втручання, вивчають у ширшій системі профілактики повторного правопорушення. Однак дані про психологічні програми для правопорушників загалом не можна безпосередньо переносити на домашнє насильство або вважати підтвердженням будь-якого конкретного українського курсу.
Безпека постраждалих під час роботи з кривдником
Зміна поведінки однієї людини не повинна ставати умовою отримання допомоги іншою. Підтримка постраждалих потребує окремого безпечного маршруту. Клінічний посібник ВООЗ для допомоги жінкам, які зазнали партнерського чи сексуального насильства виокремлює емоційні та фізичні потреби, актуальну безпеку і подальшу підтримку.
Якщо існують погрози, стеження, насильство після розриву або ризики для дітей, планування допомоги має виходити з поточної ситуації. Потрібно враховувати контроль над телефоном, акаунтами, геолокацією, транспортом та фінансами. Постраждала людина може скористатися планом безпеки при домашньому насильстві за підтримки відповідних служб. Конкретні кроки мають відповідати її можливостям і поточним ризикам.
Чого програма не дає права вимагати від постраждалої людини
Від постраждалої людини не можна вимагати зустрічей із кривдником, примирення, прощення або поновлення спільного проживання лише тому, що він проходить заняття. Її участь у будь-якому контакті має відповідати власному вільному рішенню, з урахуванням умов безпеки та чинних правових обмежень.
У випадках наявного примусу спільне консультування пари може створювати додаткові можливості тиску або розкриття чутливої інформації. Тому програма зміни насильницької поведінки та загальна сімейна терапія мають різні цілі й вимоги до безпеки. Вибір спільного формату за наявності насильства потребує спеціалізованого оцінювання, а не автоматичного направлення обох партнерів.
Чи можуть фахівці повідомляти про ризики
Робота з особою, яка вчинила насильство, вимагає пояснення правил використання інформації, правових підстав її передавання й можливих винятків із конфіденційності. Склад повідомлень залежить від законодавства, ролі установи та конкретної ситуації. Важливі дані про постраждалих, дітей, адреси й захисні заходи повинні оброблятися з особливою увагою до безпеки.
Обіцянка повної конфіденційності за будь-яких умов є некоректною. Так само небезпечно передавати особі, яка вчиняла насильство, зміст приватних повідомлень постраждалої людини під виглядом «зворотного зв'язку для терапії».
Як зрозуміти, що поведінка справді змінюється
Зміни виявляються у послідовній поведінці: людина припиняє погрожувати, стежити, примушувати до сексу чи контролювати фінанси, визнає право іншої особи на відмову й автономію, поважає обмеження контактів, не використовує дітей для тиску та виконує правові зобов'язання. Критерієм є дії протягом часу, а не вдало сформульовані пояснення на заняттях.
Слід враховувати можливість вибіркової зміни: відсутність фізичних нападів може співіснувати з психологічним або цифровим контролем. Визнання однієї проблеми ще не гарантує усунення інших. Безпека постраждалих оцінюється самостійно, незалежно від переконливості слів учасника програми.
Як в Україні знайти програму для кривдників
Особа, яка отримала судове направлення, повинна з'ясувати передбачені рішенням порядок, установу, строки й відповідальність за виконання. Якщо звернення добровільне, інформацію про доступні програми можна отримати в уповноваженому підрозділі місцевої ради, територіальної громади, соціальній службі або іншому суб'єкті, що організовує відповідну програму. Наявність, адреса та формат занять можуть відрізнятися залежно від громади; їх слід підтверджувати безпосередньо у відповідальному органі.
До початку варто уточнити спеціалізацію фахівців, порядок оцінювання потреб, вимоги до відвідування, безпекові процедури, конфіденційність і способи повідомлення про завершення програми. Добровільне звернення є можливістю розпочати зміну поведінки; воно не замінює виконання судових рішень, заборон і обов'язків щодо захисту іншої людини.
Якщо людина зараз перебуває в небезпеці, необхідно звертатися по екстрену допомогу через 102, а за потреби невідкладної медичної допомоги — 103. В Україні також працює урядова лінія 1547 з питань протидії насильству. Докладніше — «Куди звернутися по допомогу при домашньому насильстві в Україні». За ризику контролю пристроїв спосіб звернення слід обирати з урахуванням цифрової безпеки.
Якою має бути якісна програма: критерії для установ і громад
Для системи правосуддя й соціальної політики принципово важливо оцінювати не лише кількість проведених занять. Якісна програма потребує чіткої моделі змін, кваліфікованих фахівців, документованої безпекової політики, узгодження з правовими процедурами, захисту даних та незалежної перевірки результатів.
У звітах доцільно окремо показувати кількість направлених осіб, тих, хто розпочав і завершив програму, частку вибуття, доступність для різних категорій учасників, механізми реагування на нові загрози, повторні випадки насильства й період спостереження. Для наукової оцінки потрібні належні групи порівняння й етичні методи отримання інформації від постраждалих.
Усі такі процедури мають будуватися навколо прав і безпеки людей. Інтегрована профілактика, підтримка постраждалих і зміна суспільних норм визначені серед взаємодоповнювальних стратегій ВООЗ RESPECT (2025).
Поширені запитання
Чи обов'язкова програма для кривдника?
В Україні участь може бути наслідком направлення у випадках, передбачених законом, або добровільною. Строк направлення за нормативною Типовою програмою — від трьох місяців до одного року. Конкретні обов'язки залежать від рішення та чинних правових норм.
Скільки триває програма для особи, яка вчинила домашнє насильство?
Тривалість залежить від правових підстав, індивідуальної програми і способу організації занять. Нормативне направлення може встановлювати період від трьох місяців до одного року. Кількість годин і зміст занять визначаються затвердженими вимогами та конкретною схемою роботи Мінсоцполітики, 2021.
Чи доведено, що після програми людина перестає чинити насильство?
Наукові дані дозволяють говорити про можливі позитивні зміни для частини учасників, але не про гарантію. Огляд метааналізів 2026 року показав невеликі, неоднорідні й статистично непереконливі загальні ефекти. Поточну безпеку потрібно оцінювати незалежно від факту проходження курсу.
Чи є керування гнівом достатнім лікуванням насильства?
Зазвичай програма повинна працювати також із погрозами, примусом, відповідальністю, ставленням до меж і поведінковими навичками. Контроль емоцій може доповнювати, але не замінювати роботу зі способами встановлення влади над іншою людиною.
Чи можна брати участь добровільно без рішення суду?
Так. Типова програма передбачає участь за власною ініціативою. Для з'ясування місцевих умов, наявних виконавців та вартості, якщо вона застосовна, потрібно звернутися до уповноваженої установи громади.
Чи замінює програма покарання або інші заходи захисту?
Ні. Направлення на програму, відповідальність за правопорушення та заходи захисту мають різне юридичне призначення. Рішення про їх застосування й припинення ухвалюються відповідно до закону, а не за оцінкою психолога про готовність учасника до змін.
Чи має постраждала людина перевіряти прогрес кривдника?
Ні. Відстеження участі та виконання вимог належить відповідним фахівцям і установам у межах їхніх повноважень. Постраждалі мають право зосереджуватися на власній безпеці та підтримці, не виконуючи роль наглядача чи терапевта кривдника.
Чи можна відновити стосунки після проходження програми?
Таке рішення належить самій людині, якої стосується можливе відновлення контакту, і залежить від її бажання, реальної безпеки, законних обмежень та конкретних обставин. Сертифікат або завершення занять не підтверджує відсутність ризику та не створює обов'язку примиритися.
Що робити, якщо людина проходить програму, але продовжує погрожувати?
Нові погрози необхідно сприймати як актуальну інформацію про ризик незалежно від відвідування занять. За безпосередньої небезпеки потрібна екстрена допомога; для подальших дій доречні спеціалізовані служби та індивідуальний план безпеки. Докладніше — «План безпеки при домашньому насильстві».
Висновок
Програми для осіб, які вчинили домашнє насильство, створені для припинення насильницьких дій, формування відповідальної поведінки та зниження ризику повторення шкоди. Україна має затверджену типову програму й правові механізми направлення та добровільної участі. Наукові дослідження підтверджують можливість окремих позитивних змін, але оцінки впливу на реальне повторне насильство залишаються неоднорідними. Відповідальна практика поєднує роботу з поведінкою кривдника, правовий контроль, незалежну допомогу постраждалим і перевірку довгострокової безпеки.
Пов’язані статті
Додаткові матеріали: Поведінка кривдника: контроль, відповідальність та мотивація до змін · Виявлення домашнього насильства в медичній допомозі: запитання та реакція · Психологічні наслідки насильства: емоції, здоров’я та повсякденне життя
Джерела
Karakurt, G., Koç, E., Çetinsaya, E. E., Ayluçtarhan, Z., & Bolen, S. (2019). Meta-analysis and systematic review for the treatment of perpetrators of intimate partner violence. Neuroscience & Biobehavioral Reviews, 105, 220–230. Джерело.
Міністерство соціальної політики України. (2018). Наказ № 1434 «Про затвердження Типової програми для кривдників» зі змінами. Офіційний текст.
Міністерство соціальної політики України. (2021). Наказ № 588 «Про внесення змін до Типової програми для кривдників». Офіційний текст та додатки.
Pinto e Silva, T., Cunha, O., & Caridade, S. (2023). Motivational Interview Techniques and the Effectiveness of Intervention Programs With Perpetrators of Intimate Partner Violence: A Systematic Review. Trauma, Violence, & Abuse, 24(4), 2691–2710. Джерело.
Punzo, G., & Velotti, P. (2026). Interventions for Perpetrators of Intimate Partner Violence: An Umbrella Review of Systematic Reviews. Aggressive Behavior, 52(1), e70056. Джерело.
Sousa, M., Pinto e Silva, T., Almeida, T. C., et al. (2026). The Effectiveness of Intervention with Intimate Partner Violence Perpetrators: An Umbrella Review. Journal of Family Violence. Джерело.
Верховна Рада України. (2017). Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» № 2229-VIII, чинна редакція. Офіційний текст.
World Health Organization. (2014). Health care for women subjected to intimate partner violence or sexual violence: a clinical handbook. Офіційне видання.
World Health Organization. (2025). RESPECT women: preventing violence against women, second edition. Офіційне видання.