Поведінка кривдника: контроль, відповідальність та мотивація до змін

Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 14 жовтня 2026 року · Редакційна політика

Поведінка кривдника — це сукупність конкретних дій, якими людина завдає іншій шкоди, застосовує насильство, погрози, примус або обмежує її свободу. У близьких стосунках особливе значення має повторювана поведінка, спрямована на встановлення влади над рішеннями, контактами, пересуванням, фінансами чи тілесною автономією іншої людини. Для розуміння ситуації важливо досліджувати дії, їхню послідовність, наслідки й контекст, а не намагатися вгадати «тип особистості» кривдника.

Питання про те, чому людина чинить насильство і чи здатна змінитися, має практичну вагу для постраждалих, фахівців та самої людини, яка застосовує насильство. Науково обґрунтована відповідь поєднує поведінковий аналіз, особисту відповідальність, оцінювання небезпеки та зовнішню перевірку результатів змін. Всесвітня організація охорони здоров’я відносить агресію, сексуальний примус, психологічне насильство і контрольовану поведінку партнера до проявів насильства з боку інтимного партнера.

Хто такий кривдник у психологічному й українському правовому контексті

У повсякденній мові словом «кривдник» можуть називати людину, яка образила, принизила або завдала іншій шкоди. У сфері домашнього насильства поняття має конкретний правовий зміст. Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначає учасників відповідних правовідносин, форми домашнього насильства, механізми захисту та заходи впливу на осіб, які його вчиняють.

Психологічний опис ширший за питання юридично встановленої відповідальності: фахівець може досліджувати погрози, приниження, примус, відмову визнавати заподіяну шкоду і вплив цих дій на інших людей. Висновок про конкретне правопорушення, юридичну вину та застосовні санкції належить до компетенції уповноважених органів. Психологічна оцінка поведінки сама собою не замінює правової процедури.

Кривдником у конкретній ситуації може бути партнер або партнерка, колишній партнер, член родини, особа, яка здійснює догляд, чи інша людина. Жодна стать, соціальна група або психіатричний діагноз не становлять універсального «профілю» кривдника. Водночас суспільні закономірності мають значення: ВООЗ відзначає вагому роль гендерної нерівності, норм виправдання контролю та насильства щодо жінок.

Яку поведінку потрібно оцінювати

Контроль над рішеннями та автономією

Контроль може виявлятися у вимогах звітувати про кожен крок, погоджувати зустрічі, обмежувати роботу чи навчання, відмовлятися від контактів із близькими. Кривдник може встановлювати правила, які діють лише для іншої людини, карати за незгоду мовчанням, приниженням, погрозами або позбавленням ресурсів. Поступово людина починає пристосовувати власні рішення до прогнозованої реакції кривдника, навіть коли той тимчасово не висловлює прямої вимоги.

У науковій літературі такий системний вплив вивчають як примусовий контроль. Суттєвими є повторюваність, поєднання різних засобів тиску, обмеження свободи й створення атмосфери страху. Детальніше цей механізм розкрито в статті «Примусовий контроль: що це, системні ознаки та вплив на автономію».

Погрози, залякування та демонстрація сили

Людина може погрожувати фізичним ушкодженням, знищенням майна, позбавленням житла чи грошей, використанням дітей, розголошенням приватної інформації або переслідуванням після розриву. Демонстрація агресії щодо предметів, тварин та інших людей теж може створювати небезпеку. Важливо оцінювати конкретний зміст погроз, можливість їх реалізації, доступ до постраждалої людини і зміну поведінки з часом.

Наявність погроз потребує уважного ставлення до безпеки незалежно від того, чи кривдник називає їх «жартом», «емоційним зривом» або «способом бути почутим». Окремо висвітлені ознаки ескалації насильства та межі прогнозування небезпеки.

Психологічне, фізичне, сексуальне й економічне насильство

До психологічних форм належать систематичне приниження, залякування, образи, погрози, ізоляція та інші дії, що завдають психологічної шкоди. Фізичне насильство охоплює відповідні насильницькі дії щодо тіла. Сексуальний примус пов’язаний із порушенням свободи згоди. Економічне насильство може проявлятися в обмеженні доступу до коштів, майна, житла чи можливостей працювати.

Ці форми нерідко поєднуються. Фінансова залежність може використовуватися для примусу, а погрози та приниження — для підтримання контролю без постійного фізичного нападу. Для чітких визначень дивіться «Психологічне насильство» і «Домашнє насильство: форми, ознаки, наслідки та допомога в Україні».

Перекладання відповідальності

Після насильницького епізоду можуть лунати пояснення: «мене спровокували», «я не стримався через стрес», «ти змусила мене це зробити», «нічого серйозного не сталося». Такі висловлювання варто аналізувати як частину поведінки у відповідному контексті. Систематичний огляд Смайт, Тайхера і Вайлда, що охопив 31 дослідження, описує заперечення, применшення, виправдання та звинувачення як складні явища: вони можуть захищати самооцінку кривдника, підтримувати насильницьку поведінку або використовуватися для досягнення конкретної мети.

Огляд стосувався переважно гетеросексуальних чоловіків у західних країнах, тому його результати не слід механічно поширювати на всі групи. Саме по собі одне пояснення ще не доводить свідомого наміру маніпулювати, але систематичне перекладання відповідальності ускладнює зміну поведінки.

Контроль, конфлікт і насильство: ключові відмінності

Конфлікт виникає, коли люди мають відмінні потреби, погляди або інтереси. У ньому можливі неприємні емоції, суперечки й помилки обох сторін. Про насильство свідчать конкретні дії примусу, погроз, ушкодження або системного обмеження свободи. У стосунках із примусовим контролем можливість не погодитися може бути пов’язана з реальною небезпекою.

Різницю слід шукати у фактичних діях: хто визначає правила; чи існує право на відмову без покарання; чи мають обидві сторони доступ до ресурсів; чи використовуються погрози; як люди реагують на встановлені межі. Взаємні словесні суперечки та систематичне залякування потребують різних способів реагування.

Іноді після зауваження про насильство кривдник відповідає, що «обидва винні» або «кожен щось робив». Контекст взаємодії важливий, проте опис конфлікту не знімає відповідальності з людини за конкретні дії насильства. Для постраждалої людини це питання особливо важливе, коли кривдник намагається представити самозахист, опір або спробу вийти з небезпечної ситуації як рівнозначну агресію.

Чому люди чинять насильство: механізми й фактори ризику

Переконання про владу та право керувати іншою людиною

Виправдання нерівних прав, привілей на ухвалення рішень за партнера, уявлення про «належну» поведінку жінок і чоловіків, схвалення покарання за непокору можуть створювати середовище для насильства. Такі переконання взаємодіють з індивідуальними особливостями, стосунками, соціальними нормами та інституційними умовами. Оновлена рамка RESPECT ВООЗ розглядає зміну шкідливих норм поряд із підтримкою безпеки, економічними та соціальними стратегіями.

Описані переконання не означають, що кожна людина з певними поглядами обов’язково застосує насильство. Вони пояснюють один із рівнів ризику та те, чому робота лише з емоціями не охоплює всю проблему.

Емоційна регуляція та спосіб реагувати на незгоду

Гнів, страх втрати стосунків, ревнощі або сором можуть супроводжувати насильницькі дії. Проте самі емоції не визначають, чи буде людина застосовувати примус. Люди відчувають інтенсивний гнів і водночас можуть утримуватися від погроз та фізичного насильства. Відповідальність стосується способу поводження з емоціями, рішень та фактичних дій.

Навчання розпізнавати напруження, виходити з конфлікту без залякування, приймати відмову й звертатися по допомогу може бути корисним компонентом роботи над поведінкою. Для людини, яка використовує системний примусовий контроль, цього компонента недостатньо без зміни ставлення до влади й чужої автономії.

Засвоєні моделі, досвід дитинства і соціальне середовище

Досвід насильства у сім’ї, толерантність оточення до примусу, брак захисних механізмів, зловживання алкоголем та інші фактори можуть бути пов’язані з вищою ймовірністю насильства на рівні груп. Багаторівнева модель допомагає досліджувати ці зв’язки без пошуку єдиної причини для кожної людини. ВООЗ описує поєднання індивідуальних, міжособистісних, соціальних та структурних чинників.

Досвід перенесеного насильства не визначає людину як майбутнього кривдника. Наявність психічного розладу, вживання алкоголю чи життєвих труднощів також не дає підстав пояснювати кожен випадок насильства саме ними. Якщо супутня проблема потребує лікування, її лікування має поєднуватися з окремою відповідальністю за насильницькі дії.

Навіщо враховувати мотив і наслідок окремо

Людина може описувати свою мету як «зберегти сім’ю», «захистити дітей», «не дати партнерові помилитися» або «повернути повагу». Для психологічного аналізу слід зіставляти заявлену мету з реальними діями: чи обмежується право іншої людини ухвалювати рішення, чи використовуються страх і залежність, чи повторюються погрози, коли кривдникові відмовляють.

Мотиви бувають різними й можуть змінюватися. Наслідки примусу для свободи та безпеки іншої людини залишаються важливими незалежно від того, як кривдник пояснює власні наміри. Розгорнуте дослідження факторів ризику має окремий канонічний матеріал — «Чому люди чинять насильство».

Чому насильство може повторюватися

Повторення насильства пов’язане з тим, що завдяки погрозам і примусу людина іноді досягає бажаного результату: іншій людині стає страшно сперечатися, відмовляти чи звертатися по допомогу. Відсутність негайних зовнішніх наслідків, соціальне виправдання контролю та збереження доступу до постраждалої людини можуть підтримувати таку поведінку.

Поведінка здатна змінюватися залежно від ситуації. Наприклад, кривдник може виглядати стриманим на роботі й водночас залякувати партнера вдома. Це не доводить повного усвідомленого планування кожного епізоду, але вказує, що слід оцінювати ситуаційну вибірковість, контрольовані дії та їхню функцію.

В окремих ситуаціях насильство посилюється після встановлення меж, спроби припинити стосунки чи звернення по захист. Тому заяви кривдника про намір змінитися не повинні підміняти індивідуальне оцінювання небезпеки та окрему роботу із захисту постраждалих.

Що означає відповідальність кривдника

Відповідальність починається з точного визнання власних дій: «я погрожував», «я контролював доступ до грошей», «я примушував», «я вдарив», «я порушив право іншої людини відмовити». Вона передбачає визнання наслідків, припинення конкретних форм насильства, дотримання законних обмежень та готовність проходити відповідну професійну роботу.

Слова «я помилився» мають практичне значення тоді, коли людина не додає до них умови «але ти мене змусила». Визнання конкретної дії не потребує демонстративного самоприниження й не дає права вимагати від постраждалої людини негайної розмови, підтримки, прощення або повернення до стосунків.

Важливі три площини відповідальності: особиста — припиняти насильницьку поведінку; правова — виконувати законні вимоги та рішення уповноважених органів; професійна — брати участь у роботі, яка оцінює й змінює конкретні ризиковані дії. Ці площини можуть взаємодіяти, але одна не підміняє іншу.

Чому вибачень та обіцянок замало

Вибачення можуть бути щирими, але самі по собі не показують, що людина навчилася поводитися інакше в ситуаціях незгоди, ревнощів чи втрати контролю. Подарунки, сльози, спокійний період і публічні заяви про каяття не дозволяють надійно передбачити майбутню поведінку.

Для оцінювання змін важливо, чи припинилися погрози та інші форми насильства, чи зникли обмеження автономії, чи поважає людина відмову та встановлені межі, чи дотримується правових вимог, чи приймає відповідальність без перекладання вини. За можливості таку інформацію оцінюють упродовж часу та з кількох незалежних джерел, зберігаючи безпеку й конфіденційність постраждалих.

Мотивація до змін: з чого вона виникає

Люди, які вчинили насильство, можуть звертатися по допомогу з різних причин: через правові наслідки, страх втратити стосунки, бажання відновити контакт із дітьми, сором за вчинене або усвідомлення шкоди, якої завдали іншим. На початку роботи мотивація буває нестійкою: людина одночасно визнає проблему й захищає попередні виправдання.

Мотивація — психологічний процес, а не сертифікат безпеки. Зростання готовності відвідувати консультації ще не показує, що насильство припинилося. Водночас фахівці можуть працювати з суперечливими мотивами, щоб підвищити залученість та створити умови для відповідальної поведінкової зміни.

Що показують дослідження мотиваційного консультування

Систематичний огляд Пінту е Сілви, Куньї та Карідаде проаналізував 15 досліджень застосування мотиваційних методів у програмах для осіб, які вчинили партнерське насильство. Автори виявили сприятливі результати щодо участі у програмі, дотримання роботи та деяких поведінкових і установчих показників, особливо серед людей із початково низькою готовністю до змін.

Однак підвищення відвідуваності й заявленої мотивації не тотожне доведеному довгостроковому зниженню насильства. Вибірки, методики, тривалість спостереження та способи вимірювання результатів відрізняються. Науково коректно говорити про потенціал мотиваційної роботи як складника спеціалізованих втручань, а не про гарантовану ефективність окремої розмови.

Мотивація може бути зовнішньою, але відповідальність має виявлятися в діях

Звернення за направленням суду або іншого органу не дає підстав автоматично вважати роботу беззмістовною. Для оцінювання слід відстежувати те, що людина реально робить: чи продовжує вона дотримуватися меж, чи припиняє тиск, чи відмовляється від погроз і чи здатна діяти без насильства незалежно від присутності спеціаліста.

Так само добровільна участь у програмі не доводить глибоких змін. Формальна згода зі словами фахівця може співіснувати з подальшим контролем над партнером. Потрібні послідовні поведінкові критерії, а також професійне реагування на ризики.

Які ознаки змін мають значення

Ознаками роботи над змінами можуть бути стійке припинення погроз, переслідування, фізичного та сексуального насильства; відмова від контролю телефону, фінансів і спілкування; дотримання права іншої людини на відмову; реалістичне визнання шкоди дітям; виконання законних рішень та обмежень; участь у спеціалізованій роботі без вимог винагороди від постраждалого.

Ці ознаки оцінюють у контексті й упродовж часу. Навіть їх наявність не є абсолютною гарантією відсутності майбутнього насильства. Постраждала людина має право ухвалювати власні рішення щодо контактів, стосунків і способу захисту без необхідності доводити, що кривдник «достатньо змінився».

Ознаки, які можуть створювати хибне враження прогресу

Слід критично ставитися до ситуацій, коли кривдник вимагає пробачення як плату за відвідування програми, ставить умови для припинення насильства, контролює звернення постраждалої людини по допомогу, використовує психологічні терміни для приниження, наполягає на спільних консультаціях попри страх партнера або залучає дітей до тиску.

Фраза «я працюю над собою» має сенс лише у зв’язку з конкретною поведінкою. Відповідальність передбачає прийняття того, що постраждала людина може зберігати дистанцію і не відновлювати стосунки.

Чи працюють програми для осіб, які вчинили насильство

Доказова база неоднорідна. Оновлений метааналіз Бебкок та колег (2024) об’єднав 59 досліджень програм втручання й виявив переважно невеликі ефекти щодо повторення насильства; оцінки залежали, зокрема, від дизайну досліджень і джерела відомостей про повторні випадки.

Інший систематичний огляд із метааналізом (2021) охопив 31 дослідження й показав перспективні коротко- та середньострокові результати деяких програм, побудованих з урахуванням ризику, потреб і можливості реагувати на втручання. Водночас результат за спостереження понад два роки в цьому огляді не досяг статистичної значущості. Отже, різниця між окремими оцінками стосується і складу програм, і методології, і періоду спостереження.

Глобальний огляд оглядів 2025 року зауважує, що доказів для впевненого загального висновку про зниження насильства завдяки програмам для кривдників залишається недостатньо; дослідження та результати істотно різняться. Жоден із цих висновків не виправдовує припинення надання допомоги або відмову від правової відповідальності. Вони вимагають реалістично оцінювати ефективність втручань і насамперед вимірювати безпеку постраждалих.

Докладна порівняльна оцінка видів програм, їхньої результативності й обмежень належить статті «Програми для осіб, які вчинили домашнє насильство: мета та доказовість». Ця стаття зосереджена на поведінці, відповідальності та механізмах мотивації.

Безпека постраждалих — критерій якості роботи з кривдником

Рекомендації NICE передбачають, що втручання для людей, які вчинили насильство, мають насамперед сприяти безпеці партнера й дітей, підтримувати постійне оцінювання ризиків і взаємодіяти зі спеціалізованими службами допомоги постраждалим. Британські стандарти втручань щодо кривдників також ставлять безпеку та свободу постраждалих на перше місце.

Тому фахівець, який працює з кривдником, не повинен оцінювати результат тільки за задоволеністю учасника, кількістю відвіданих занять чи його самозвітом. Необхідна відповідна кваліфікація, процедури оцінювання ризиків, зв’язок із системою захисту та ясні правила конфіденційності і законних винятків.

Постраждала людина не зобов’язана брати участь у перевірці прогресу кривдника, повідомляти йому своє місцеперебування або погоджуватися на спільні консультації. У випадку активного примусу спільна терапія може створювати додаткові ризики, особливо якщо інформацію із сесій використовують для подальшого контролю. Питання форми допомоги вирішують індивідуально з урахуванням безпеки.

Поведінка кривдника щодо дітей

Дитина може зазнавати шкоди як від безпосереднього насильства, так і від перебування в середовищі залякування, приниження та контролю одного з батьків. Погрози відібрати дитину, використання її як посередника в конфлікті або вимога приховувати насильство порушують її відчуття безпеки.

Відповідальна поведінка дорослого передбачає припинення шкоди, повагу до прав дитини, виконання рішень уповноважених органів та відмову від залучення дітей до тиску на іншого дорослого. Програми для кривдників в Україні прямо включають відповідальне ставлення до батьківських обов’язків; цей принцип закріплено в Типовій програмі для кривдників.

Заяви «я хороший батько» чи «я люблю свою дитину» не замінюють оцінювання реальної безпеки. Рішення щодо контактів із дітьми мають спиратися на їхні потреби, встановлені факти та застосовні правові процедури.

Український контекст: відповідальність і програми для кривдників

Український Закон «Про запобігання та протидію домашньому насильству» передбачає систему запобігання, захисту та реагування, зокрема застосування визначених законодавством заходів до кривдників. Конкретний порядок, компетенції та наслідки залежать від фактичної ситуації та чинної редакції відповідних актів.

Типова програма для кривдників у редакції наказу Мінсоцполітики № 588 від 13 жовтня 2021 року визначає цілі зміни насильницької поведінки, формування неагресивної моделі стосунків, відповідальності за вчинки, поваги до рівноправності та належного виконання батьківських обов’язків. У документі передбачено побудову заходів із урахуванням оцінювання ризиків.

Для конкретної людини шлях участі у програмі та юридичні наслідки слід уточнювати в місцевих уповноважених органах або у фахівця з права. Психологічна допомога й проходження програми не є автоматичним скасуванням правової відповідальності.

Якщо є безпосередня загроза життю чи здоров’ю, необхідно звернутися до поліції за номером 102. Для інформації з питань домашнього насильства та відповідних служб діє урядова лінія 1547, зазначена на офіційному сайті Урядового контактного центру. Звертатися варто з пристрою або каналу зв’язку, використання якого є безпечним у конкретній ситуації.

Якщо ви помічаєте насильницьку поведінку у власних діях

Перший крок — конкретно назвати власні дії й негайно припинити погрози, переслідування, фізичне чи сексуальне насильство та інші форми примусу. Визнати право іншої людини на відмову, приватність і дистанцію означає перестати вимагати пояснень, відповідей або контакту. Якщо існують рішення про заборону контакту чи інші правові обмеження, необхідно їх дотримуватися.

Варто звернутися до спеціалізованого фахівця або органу, який організовує програми для кривдників, і чесно повідомити про конкретні дії та ризики. Якщо одночасно є залежність, депресивні симптоми або інший стан, що потребує медичної допомоги, слід отримувати належне лікування, не переносячи на нього всі очікування щодо припинення насильства.

Не варто вимагати від постраждалої людини бути вашим психологом, перевіряти ваші зміни чи брати участь у «примиренні». Завдання змін — забезпечувати повагу до автономії та безпеки інших у поведінці, зокрема коли інша людина не погоджується на стосунки.

Якщо кривдник обіцяє змінитися: що важливо постраждалій людині

Рішення щодо безпеки доцільно приймати з урахуванням того, що відбувається зараз: погроз, переслідування, доступу кривдника до вас і дітей, контролю коштів та пристроїв, наявності підтримки. Не потрібно проводити «перевірки», провокувати конфронтацію або повідомляти кривдникові про свої плани заради з’ясування його щирості.

Якщо ви бажаєте обговорити ситуацію зі спеціалізованою службою, корисно використати безпечний канал зв’язку. Рекомендації щодо плану безпеки при домашньому насильстві допомагають розглянути варіанти з урахуванням індивідуальних ризиків. Намір кривдника пройти програму не зобов’язує вас залишатися в стосунках, повертатися чи відмовлятися від захисту.

Емоційні, фізичні й соціальні наслідки насильства можуть зберігатися навіть тоді, коли поведінка кривдника припинилася. Додаткова інформація міститься у статті «Психологічні наслідки насильства». Підхід ВООЗ до підтримки постраждалих охоплює невідкладні емоційні, фізичні, безпекові та подальші потреби, а також право людини ухвалювати поінформовані рішення щодо допомоги за клінічним посібником ВООЗ.

Що мають враховувати психологи та інші фахівці

Оцінювання поведінки кривдника передбачає запитання про конкретні дії, частоту й динаміку насильства, погрози, доступ до постраждалих, ставлення до відповідальності, супутні потреби та ризики для дітей. Інтерв’ю й самозвіт корисні, але мають обмеження, особливо коли людина заперечує або применшує насильство. Необхідні професійні протоколи, а там, де це дозволено і безпечно, належна координація між службами.

Оцінювання потреб постраждалої людини є окремим завданням, яке враховує безпеку, приватність, доступ до допомоги та власні пріоритети людини. Його принципи розкрито у статті «Психологічне оцінювання потреб постраждалих від насильства».

Робота з мотивацією має поєднувати співпрацю й повагу до гідності клієнта з ясною оцінкою неприпустимості насильницьких дій. Важливо розрізняти згоду відвідувати програму, розвиток навичок, зміну ставлення та фактичне зниження насильства. Мета професійної роботи — передусім безпека і свобода людей, на яких вплинули дії кривдника.

Не слід робити висновки про діагноз або майбутню небезпеку за одним епізодом, рисою характеру чи показником опитувальника. Також не слід обіцяти постраждалій людині конфіденційності поза чинними юридичними межами. Складні ситуації потребують професійної взаємодії зі службами захисту, медичними працівниками та юристами відповідно до закону й обставин.

Поширені запитання

Чи може кривдник справді змінитися?

Зміна поведінки можлива, але її ймовірність і стійкість не можна визначити за обіцянкою або одним курсом. Оцінювання має спиратися на припинення конкретного насильства, дотримання меж, відповідальність, незалежне відстеження безпеки та час. Докази ефективності програм неоднорідні.

Чи означає гнів, що людина обов’язково вчинить насильство?

Гнів є емоцією, яку відчувають різні люди. Насильство визначають за діями, а не за самим переживанням гніву. Потребують уваги конкретні погрози, примус і завдання шкоди.

Чи всі кривдники мають психічний розлад?

Ні. Насильницькі дії не становлять самостійного доказу психіатричного діагнозу. Психічне здоров’я можна оцінювати за клінічними критеріями, але діагностика не замінює розгляду поведінки та відповідальності.

Чи означають ревнощі любов?

Ревнощі можуть супроводжувати різні переживання. Заборони, погрози, стеження та покарання за спілкування з іншими людьми оцінюють як поведінку контролю незалежно від того, якими почуттями їх пояснюють.

Чому кривдник іноді поводиться дуже турботливо?

Люди можуть демонструвати різну поведінку в різних обставинах. Турбота в одні моменти не скасовує погроз або примусу в інші. Оцінюють повну картину дій та вплив на безпеку й автономію.

Чи є каяття ознакою припинення насильства?

Каяття описує переживання або заявлене ставлення. Реальні зміни підтверджуються тривалою поведінкою, дотриманням меж та правових вимог, а не інтенсивністю емоційних висловлювань.

Чи допоможе звичайна сімейна психотерапія?

За наявності активного примусу й небезпеки спільні консультації можуть створювати додатковий ризик. Потрібна індивідуальна оцінка безпеки та відповідні спеціалізовані шляхи допомоги. Підхід до насильства відрізняється від роботи зі звичайними конфліктами пари.

Чи працює мотиваційне консультування?

Дослідження вказують на користь для залучення до програм і деяких проміжних результатів. Висновок про довгострокове припинення насильства потребує окремих даних та надійного вимірювання.

Чи повинна постраждала людина допомагати кривднику змінюватися?

Ні. Відповідальність за припинення насильства належить людині, яка його вчиняє, та відповідним службам у межах їхніх повноважень. Постраждала людина має право на безпеку, допомогу й власні рішення.

Чи може насильство повторитися після проходження програми?

Таке можливо. Завершення програми не гарантує відсутності повторних епізодів. Саме тому необхідні оцінювання ризиків, безпекові заходи та моніторинг результатів.

Куди звертатися в Україні?

У разі безпосередньої небезпеки телефонуйте 102, якщо це безпечно. Консультацію щодо протидії домашньому насильству можна отримати через урядову лінію 1547. Додатковий маршрут залежить від місцевих служб, конкретної ситуації та потреби у правовій, медичній чи психологічній допомозі.

Висновок

Поведінку кривдника слід розуміти через конкретні дії насильства, примусу й контролю, їхню функцію та наслідки для іншої людини. Пояснення походження ризиків допомагає будувати втручання, а відповідальність проявляється у припиненні насильства, повазі до автономії, виконанні правових вимог та готовності працювати над змінами.

Мотивація — важлива частина цього процесу. Її цінність визначається змінами в поведінці й безпеці постраждалих. Наукові дослідження підтримують обережну оцінку програм: деякі підходи мають перспективні результати, але загальна доказова база залишає суттєві обмеження для довгострокових прогнозів.

Пов’язані статті

Чому люди чинять насильство: багаторівневі фактори ризику та захисту — причини, фактори ризику й захисні чинники.

Примусовий контроль: що це, системні ознаки та вплив на автономію — механізм системного обмеження свободи.

Оцінювання небезпеки при домашньому насильстві: ознаки та межі прогнозу — професійне розуміння ризиків без ілюзії точного прогнозу.

План безпеки при домашньому насильстві: як підготуватися й діяти — практичне планування з урахуванням загроз.

Психологічні наслідки насильства: емоції, здоров’я та повсякденне життя — вплив насильства на людину.

Психологічне оцінювання потреб постраждалих від насильства — потреби та допомога незалежно від намірів кривдника.

Програми для осіб, які вчинили домашнє насильство: мета та доказовість — окремий огляд результативності й обмежень втручань.

Джерела

Babcock, J. C., та ін. (2024). Which battering interventions work? An updated meta-analytic review of intimate partner violence treatment outcome research. PubMed.

Home Office. (2023). Standards for domestic abuse perpetrator interventions. GOV.UK.

National Institute for Health and Care Excellence. (2014). Domestic violence and abuse: multi-agency working (PH50). NICE.

Pinto e Silva, T., Cunha, O., & Caridade, S. (2023). Motivational Interview Techniques and the Effectiveness of Intervention Programs With Perpetrators of Intimate Partner Violence: A Systematic Review. Повний текст.

Smyth, M. R., Teicher, S., & Wilde, D. J. (2024). How Does Denial, Minimization, Justifying, and Blaming Operate in Intimate Partner Abuse Committed by Men: A Systematic Review of the Literature. Trauma, Violence, & Abuse, 25(3), 1853–1870. DOI.

Travers, Á., McDonagh, T., Cunningham, T., Armour, C., & Hansen, M. (2021). The effectiveness of interventions to prevent recidivism in perpetrators of intimate partner violence: A systematic review and meta-analysis. Clinical Psychology Review, 84, 101974. PubMed.

World Health Organization. (2014). Health care for women subjected to intimate partner violence or sexual violence: a clinical handbook. ВООЗ.

World Health Organization. (2025). RESPECT women: preventing violence against women, 2nd ed. ВООЗ.

Ullman, C., Amin, A., Bourassa, A., Chandarana, S., Dutra, F., & Ellsberg, M. (2025). Interventions to prevent violence against women and girls globally: a global systematic review of reviews to update the RESPECT women framework. BMJ Public Health, 3, e001126. Повний текст.

Міністерство соціальної політики України. (2021). Типова програма для кривдників у редакції наказу № 588 від 13.10.2021. Законодавство України.

Урядовий контактний центр. (2026). Контактні лінії, зокрема 1547 із питань протидії домашньому насильству. Офіційний сайт.

Україна. (2017). Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» № 2229-VIII (чинна редакція). Законодавство України.