Психологічне оцінювання потреб постраждалих від насильства
Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 14 жовтня 2026 року · Редакційна політика
Психологічне оцінювання потреб постраждалих від насильства — це послідовне, безпечне та спільне з людиною з’ясування того, яка підтримка їй потрібна зараз і надалі, які обставини загрожують її добробуту, які ресурси вже доступні та які наступні дії вона вважає прийнятними. Результатом є узгоджені пріоритети допомоги, відповідальні фахівці, безпечні способи зв’язку та домовленість про перегляд плану. Визначальною є реальна життєва ситуація людини, а не кількість заповнених опитувальників.
У клінічному посібнику ВООЗ щодо допомоги після партнерського та сексуального насильства виділено чотири взаємопов’язані групи потреб: невідкладні психологічні, невідкладні фізичні й медичні, потреби поточної безпеки та потреби подальшої підтримки і психічного здоров’я. Ця рамка є основою професійного оцінювання. Для інших ситуацій насильства, зокрема щодо дітей або людей старшого віку, потрібна адаптація до відповідних рекомендацій і правового контексту.
Якщо насильство триває або є безпосередня загроза життю, оцінювання починається з безпеки й доступу до екстреної допомоги. Повну психологічну бесіду проводять тоді, коли для неї є належні умови. Спосіб зв’язку, місце зустрічі та збереження записів також можуть впливати на небезпеку.
Що саме оцінюють і хто це робить
У психологічному консультуванні оцінювання потреб допомагає з’ясувати, що турбує людину, як насильство вплинуло на її щоденне функціонування, що підтримує її зараз і яка допомога є пріоритетною. Психолог може досліджувати переживання, сон, концентрацію, відчуття безпеки, труднощі у взаєминах, здатність ухвалювати рішення, ресурси підтримки та готовність звертатися до інших служб. Психолог працює в межах власної компетентності й за потреби організовує належне скерування.
Лікар оцінює медичні потреби та показання до обстеження і лікування; фахівець із соціальної роботи — життєві обставини, ресурси й потребу в соціальних послугах; уповноважені служби — заходи захисту за своїми повноваженнями. Узгодження дій між службами має спиратися на відповідні правові підстави, поінформування людини та мінімізацію поширення чутливих відомостей.
В Україні існує також окреме юридичне поняття «оцінювання потреб особи/сім’ї у соціальних послугах». Закон України «Про соціальні послуги» пов’язує його з визначенням індивідуальних потреб і необхідних соціальних послуг. У 2026 році постановою Кабінету Міністрів № 64 затверджено актуальні організаційні правила, що охоплюють первинне й поглиблене оцінювання та індивідуальний план. Психологічна розмова, медичний огляд і формальне оцінювання потреб у соціальних послугах можуть доповнювати одне одного, але мають різні процедури та межі компетенції.
Чим оцінювання потреб відрізняється від діагностики та оцінювання небезпеки
Потреба в психологічній допомозі може виникати через страх, виснаження, безсоння, труднощі з роботою чи навчанням, невизначеність, втрату підтримки або обмеження свободи вибору. Для визнання цих потреб достатньо уважно дослідити стан і ситуацію людини. Пережитий епізод насильства сам по собі не встановлює психічний розлад.
Клінічна діагностика має власні критерії, тривалість симптомів, оцінку функціонування та диференційні питання. Якщо є ознаки стану, який потребує клінічного обстеження, це стає підставою запропонувати відповідного фахівця. Психологічне оцінювання потреб також відрізняється від експертного встановлення достовірності свідчень, судового висновку чи доказування вини.
Оцінювання небезпеки досліджує можливі загрози: погрози вбивством, переслідування, попередні епізоди насильства, доступ до зброї, спроби задушення, посилення контролю та інші обставини. Його результати впливають на план безпеки, однак жодна окрема ознака чи шкала не гарантує точного прогнозу. Подробніше це пояснює стаття про оцінювання небезпеки при домашньому насильстві.
Принципи, без яких оцінювання може завдати шкоди
Безпека і приватність
До початку розмови фахівець перевіряє, чи є можливість говорити наодинці, чи не присутня людина, яка може контролювати відповіді, і чи підходить обраний канал зв’язку. Телефон, повідомлення, обліковий запис, історія браузера й геолокація можуть перебувати під наглядом кривдника. Тому навіть звичайне нагадування про консультацію іноді створює ризик.
За відсутності приватності розмову про насильство доцільно перенести або обмежити безпечними питаннями, не створюючи враження, що людина повинна розкрити всю історію негайно. Зміна паролів, видалення листування чи раптове припинення доступу до пристрою може бути помічена. Практичні цифрові рішення добирають індивідуально.
Добровільність, пояснення мети й меж конфіденційності
Людині повідомляють, хто проводить оцінювання, навіщо ставлять запитання, що буде записано, кому може бути передана інформація, які існують законні винятки з конфіденційності та які наступні кроки можливі. Згода на психологічне спілкування, медичні процедури, передачу інформації й звернення до інших служб потребує окремої ясності.
Можна відмовитися від окремого питання, попросити паузу, уточнити формулювання або повернутися до теми пізніше. Особливі правила діють щодо захисту дітей та в ситуаціях, де закон передбачає обов’язки уповноважених фахівців. Рекомендації ВООЗ щодо першої підтримки прямо наголошують на приватності, конфіденційності з поясненням її меж і підтримці без тиску.
Повага до автономії та культурної ситуації
Фахівець з’ясовує, що сама людина називає найважливішим, які рішення для неї здійсненні, а які несуть додаткову загрозу. Коли постраждала особа залишається у стосунках, не звертається до поліції або відмовляється від запропонованої послуги, це стає приводом краще зрозуміти ризики, обмеження, залежність від житла чи доходу, наявність дітей і доступність допомоги.
Спілкування має бути доступним за мовою, віком, станом здоров’я, інвалідністю та іншими особливостями. За потреби залучають незалежного кваліфікованого перекладача, враховуючи приватність і безпеку. Людина, яка контролює постраждалу особу, не може забезпечити незалежний переклад.
Перші хвилини: що з’ясувати до розгорнутої бесіди
Перше завдання — визначити, чи існують потреби, які не можуть чекати. Слід з’ясувати, чи перебуває людина в безпечному місці зараз; чи поруч кривдник; чи є травми, біль, порушення дихання або свідомості; чи загрожують їй або дітям; чи потрібна невідкладна медична допомога; чи можна безпечно продовжувати розмову.
Небезпечне стискання шиї потребує особливої уваги. Навіть за відсутності очевидних зовнішніх слідів можливі серйозні ушкодження, а порушення дихання, ковтання, зміни голосу, неврологічні симптоми або втрата свідомості є підставою для термінового медичного оцінювання. Окремо про цей ризик — матеріал щодо небезпечного стискання шиї під час насильства.
Після сексуального насильства можуть бути важливими невідкладна медична допомога, профілактика інфекцій, запобігання небажаній вагітності та огляд з урахуванням часових вікон. Психолог не визначає самостійно медичний протокол. Рекомендації ВООЗ щодо допомоги дітям і підліткам після сексуального насильства описують особливості медичної й психологічної відповіді, включно з мінімізацією повторної травматизації.
Якщо людина повідомляє про намір завдати собі шкоди, гостру дезорієнтацію або безпосередню загрозу життю, допомога організовується за кризовими та медичними процедурами, що відповідають ролі спеціаліста. У небезпечній ситуації пріоритетом стає зв’язок з екстреними службами через доступний безпечний канал.
Основні сфери психологічного оцінювання потреб
1. Поточна безпека, контроль і можливість звернутися по допомогу
Оцінюють, які контакти з кривдником тривають, чи є погрози, переслідування, контроль пересування, житла, грошей, телефону або документів, а також які дії можуть бути помічені. Питають, де людина почувається безпечніше, які місця чи контакти доступні, хто знає про ситуацію й кому можна довіряти. Наявність формального місця проживання ще не означає, що воно безпечне.
Розмова про безпеку відбувається з урахуванням особистого знання постраждалої людини про поведінку кривдника. У разі потреби фахівець пропонує спеціалізовану підтримку для індивідуального планування; універсальні вимоги негайно піти, вступити в конфлікт або зібрати докази можуть посилити небезпеку.
2. Фізичне здоров’я та базові життєві умови
З’ясовують наявність болю, травм, порушень сну й харчування, потреб у ліках, медичному огляді або транспортуванні, а також доступ до їжі, безпечного житла, одягу й предметів першої необхідності. Людина може потребувати допомоги у відновленні документів, фінансуванні проїзду, отриманні відпустки чи догляді за дитиною, перш ніж регулярні психологічні зустрічі стануть реалістичними.
Оцінювання психічного стану без уваги до життєвих умов легко пропускає головне: у людини може не бути приватного місця для консультацій, зарядженого телефону, грошей на дорогу або можливості безпечно повідомити роботодавця про свою ситуацію. Ці обставини прямо впливають на здійсненність плану допомоги.
3. Емоційний стан та повсякденне функціонування
Досліджують, що людина переживає зараз, як спить, чи може працювати, навчатися, піклуватися про себе й близьких, чи виникають нав’язливі спогади, напруження, розгубленість, сором, провина або емоційне оніміння. Важливо знати, як довго тривають труднощі та як вони змінювалися, не перетворюючи першу бесіду на поспішну діагностику.
Емоційні реакції можуть бути дуже різними. Спокійний тон, відсутність сліз, непослідовна розповідь або складність назвати переживання самі собою нічого не доводять про достовірність події. Завдання спеціаліста — визначити допомогу, якої потребує людина, та за показаннями запропонувати клінічне обстеження.
4. Соціальні зв’язки та доступні ресурси
Питають про людей, які можуть підтримати без тиску й розголошення; про зв’язок із родиною, друзями, колегами, сусідами та громадськими організаціями; про попередній досвід звернень. Оцінюють і потенційні небезпеки від начебто близького оточення, якщо хтось передає інформацію кривднику чи наполягає на примиренні.
Значення мають житлові й трудові ресурси, доступність транспорту, засобів зв’язку, медичних послуг, освіти, правничої допомоги та соціального захисту. Допомога може потребувати супроводу під час першого контакту зі службою, проте спосіб такого супроводу узгоджують із людиною.
5. Діти, особи на утриманні та стосунки догляду
Якщо є діти, враховують їхню безпеку, умови проживання, навчання, стан здоров’я, доступ до підтримувального дорослого та можливий контакт із кривдником. Потреби дітей розглядають окремо від потреб дорослого, з належними процедурами захисту, і без перекладання на дитину відповідальності за безпеку сім’ї.
Для людей старшого віку, людей з інвалідністю або тих, хто залежить від догляду, оцінюють доступ до допоміжних засобів, ліків, повсякденного догляду, комунікації та можливість висловити власне рішення без контролю доглядальника. План, що передбачає вихід із ситуації, має врахувати, як будуть забезпечені життєво важливі послуги.
6. Права, правова інформація та маршрути допомоги
З’ясовують, чи потрібна людині інформація про способи захисту, соціальні послуги, безоплатну правничу допомогу, медичне документування ушкоджень і спеціалізовану підтримку. Психолог пояснює межі своєї компетентності й за потреби пропонує зв’язок із відповідною службою; рішення щодо юридичних дій людина обговорює з кваліфікованим фахівцем.
В Україні Закон «Про запобігання та протидію домашньому насильству» встановлює правову рамку допомоги й захисту. Постанова Кабінету Міністрів № 658 визначає порядок взаємодії відповідальних суб’єктів. Конкретний маршрут може залежати від віку, виду насильства, місця проживання та повноважень установи.
7. Пріоритети самої людини та готовність до наступного кроку
Підсумкове запитання стосується того, що було б найкориснішим найближчим часом. Для однієї людини це терміновий медичний огляд, для іншої — спокійне місце для ночівлі, допомога з дітьми, спосіб зв’язатися з довіреною особою або можливість поговорити з психологом без присутності партнера.
Плани мають відповідати реальним можливостям: складне завдання розбивають на здійсненні кроки, завчасно обговорюють ризики й альтернативи, а також узгоджують, чи можна взагалі надсилати повідомлення. Відсутність готовності до певної дії сьогодні не скасовує права людини на підтримку.
Як проводити бесіду: практична послідовність
Початок розмови
Спеціаліст представляється, уточнює безпечність і приватність контакту, коротко пояснює мету та межі конфіденційності. Потім пропонує людині самій визначити, із чого варто почати. Доречне запитання: «Що для вас зараз найважливіше і яку допомогу ви хотіли б отримати насамперед?»
Замість вимоги відтворити події в хронологічному порядку можна попросити описати лише те, що потрібне для безпечної допомоги. Під час першого контакту не слід наполягати на подробицях сексуального насильства чи багаторазово повертатися до травматичних сцен. Принцип мінімізації повторних розповідей особливо важливий щодо дітей.
Уточнення нагальних потреб
Після відкритого запитання спеціаліст обережно перевіряє сфери, які людина могла не назвати: безпека, здоров’я, житло, діти, гроші, зв’язок, підтримка, психічний стан. Відповіді зіставляють із доступними варіантами допомоги. Якщо виникає ризик, який потребує негайного втручання, послідовність змінюється.
Модель першої підтримки ВООЗ описує уважне слухання, уточнення потреб і тривог, визнання переживань, посилення безпеки та сприяння доступу до підтримки. Докладну модель спілкування розкрито в статті про перший контакт із постраждалою людиною.
Підбиття підсумку та домовленості
Наприкінці фахівець своїми словами коротко перевіряє, чи правильно зрозумів пріоритети, і пропонує можливі дії. Людина уточнює або змінює їх. Варто визначити, хто саме може допомогти, які способи зв’язку безпечні, які перешкоди можливі та коли доцільно переглянути план.
За наявності згоди й відповідних повноважень організовують скерування до медичних, соціальних, правничих або спеціалізованих служб. Передавання контактів має сенс тоді, коли людина справді може скористатися ними: номер телефону на папірці, який прочитає кривдник, може бути небезпечнішим за узгоджений альтернативний спосіб отримання інформації.
Приклади запитань, які допомагають виявити потреби
Наведені нижче формулювання — приклади професійної розмови, а не затверджена діагностична шкала. Фахівець обирає їх відповідно до ситуації, ролі та умов приватності.
«Чи безпечно вам говорити зараз і чи є хтось, хто може чути нашу розмову?» допомагає визначити умови контакту. «Що найбільше турбує вас сьогодні?» відкриває простір для пріоритетів самої людини. «Чи потрібна зараз медична допомога або безпечне місце?» дає змогу не пропустити нагальне.
«Що у вашому повсякденному житті стало найважчим?» спрямовує увагу на функціонування. «Хто може підтримати вас так, як ви цього хочете?» допомагає з’ясувати ресурси. «Чи є щось, що може зробити наше листування або наступну зустріч небезпечними?» стосується цифрового й фізичного контролю.
«Про які можливості допомоги ви хотіли б дізнатися?» залишає вибір людині. «Який наступний крок видається вам здійсненним?» допомагає перейти до планування. Пауза, мовчання й відмова відповідати приймаються як частина спілкування; вони не є підставою для тиску.
Чи потрібні опитувальники та шкали
Стандартизовані інструменти можуть бути корисними для конкретного завдання — наприклад, структурованого вивчення симптомів або моніторингу змін, коли спеціаліст має відповідну підготовку й використовує інструмент у належному контексті. Однак одного універсального тесту, який визначає всю сукупність потреб постраждалої людини, не існує.
Сума балів не замінює розмову про безпеку, доступ до житла, фінансові обмеження, дітей, актуальні погрози та власні пріоритети людини. Низький показник тривоги не доводить, що людині нічого не загрожує; високий показник симптомів не визначає автоматично діагноз чи юридичний статус.
Клінічні та політичні рекомендації ВООЗ розрізняють виявлення насильства, надання першої допомоги, клінічний догляд і організацію служб. Масове опитування всіх людей без забезпечення приватності, належного реагування та можливості допомогти може не відповідати цілям безпечної практики.
Особливості оцінювання після різних форм насильства
При примусовому контролі на перший план можуть виходити обмеження автономії: доступ до грошей, пересування, телефонів, документів, спілкування, освіти й праці. Навіть якщо фізичних ушкоджень немає, потреба в безпечному зв’язку та ресурсах може бути високою. Психолог з’ясовує практичні обмеження, а не намагається визначити «тип особистості» кривдника.
Після сексуального насильства важливі питання тілесної автономії, медичних потреб, можливості вільно погоджуватися на процедури та впливу можливих повторних допитів чи оглядів. Реакції завмирання, фрагментарність спогадів або відсутність фізичного опору не дають підстав звинувачувати постраждалу людину. Для медичних рішень потрібні відповідні фахівці й часові протоколи.
За переслідування і цифрового контролю оцінюють безпеку каналів зв’язку, витік геолокації, доступ до спільних облікових записів, коло осіб, яким можуть передаватися відомості, а також ризик ескалації після помітних змін налаштувань. План допомоги слід узгоджувати з фактичними цифровими можливостями людини.
Після насильства, пов’язаного з війною, можуть одночасно існувати потреби в лікуванні, житлі, документах, психосоціальній підтримці, правовій інформації та безпечному доступі до спеціалізованої допомоги. Навчальні матеріали ВООЗ 2025 року для гуманітарних умов поєднують клінічне реагування, підтримку першої лінії та подальшу допомогу.
Діти та підлітки: окремі правила захисту
Розмова з дитиною має враховувати її вік, розвиток, спосіб комунікації та найкращі інтереси. Насамперед з’ясовують, чи перебуває дитина у безпеці і хто з дорослих може забезпечити підтримку без впливу й тиску. Повторювати одні й ті самі запитання різними фахівцями, вимагати докладного опису подій або ставити навідні запитання небезпечно.
Рекомендації ВООЗ щодо сексуального насильства стосовно дітей та настанови ВООЗ щодо жорстокого поводження з дітьми акцентують на першій підтримці, безпеці, зменшенні додаткового стресу та належному реагуванні. Правила повідомлення компетентним органам і межі конфіденційності пояснюють відповідно до закону та професійних обов’язків.
Потреби дитини й дорослого, який звертається по допомогу, не завжди тотожні. Залучення батьків або опікунів визначають за обставинами й безпекою. Коли ймовірний кривдник належить до найближчого оточення, автоматичне передавання йому інформації створює додатковий ризик.
Як фіксувати результати оцінювання
Письмовий підсумок доцільно будувати навколо практичних рішень: дата й форма контакту; пояснена мета та межі конфіденційності; зазначені самою людиною потреби; важливі для допомоги обставини безпеки; запропоновані й обрані варіанти; погоджені дії; безпечний спосіб подальшого зв’язку; потреба в повторному оцінюванні.
У записах важливо відокремлювати слова людини, безпосередні спостереження спеціаліста та професійні висновки. Припущення про винуватість, діагноз кривдника або достовірність розповіді виходять за межі звичайного оцінювання потреб. Обсяг документування обмежують необхідним для надання допомоги та вимогами законодавства.
Доступ до записів, спосіб їх зберігання, передавання між службами й строки зберігання визначаються правовими та професійними правилами. Якщо збереження копій у телефоні, електронній пошті чи хмарному сховищі може викрити звернення, спершу потрібно обрати безпечнішу організацію контакту й документації.
Індивідуальний план допомоги: від потреби до конкретного кроку
Якісний план відповідає на п’ять практичних питань: яку потребу визнано пріоритетною; що пропонується; хто відповідає за дію; як забезпечити безпечний зв’язок; коли й за яких умов план переглядатимуть. За потреби додаються альтернативи, якщо первинний варіант стане недоступним.
Наприклад, коли першочерговою є безпека житла, реалістичний план може передбачати конфіденційний зв’язок зі спеціалізованою службою та перевірку доступних можливостей прихистку. Коли людина потребує лікування травми, пріоритетним стає медичне скерування. Коли гостра небезпека відсутня, а головною проблемою є сон і повсякденне функціонування, можна узгодити психологічну підтримку й медичне обстеження за показаннями.
В Україні правила надання соціальних послуг визначають спеціальні вимоги до оцінювання й індивідуального плану. Постанова КМУ № 64 від 14 січня 2026 року є актуальною нормативною відправною точкою; посилатися як на чинний порядок на постанову № 587 від 2020 року вже некоректно після втрати нею чинності у січні 2026 року.
Взаємодія служб та безперервність допомоги
Потреби постраждалої людини можуть охоплювати декілька установ. Узгоджений маршрут покликаний зменшувати кількість повторних розповідей, запобігати втраті інформації про термінові потреби й усувати ситуації, коли людина отримує кілька суперечливих рекомендацій.
Координація не означає безконтрольний обмін чутливими відомостями. Перед кожним скеруванням спеціаліст з’ясовує, яку інформацію необхідно передати, на якій підставі й хто її отримає; людині пояснюють відповідні правила. Якщо у законі передбачено повідомлення відповідного органу, зміст і межі цього обов’язку визначає чинне право.
Після первинної допомоги потреби можуть змінюватися: безпека після розриву стосунків, поява нових погроз, зміна житла, судові процедури, повернення на роботу або відновлення сну потребують нового планування. Оцінювання є процесом, який повторюють відповідно до змін обставин та домовленостей із людиною.
Україна: куди звертатися по допомогу
За безпосередньої небезпеки звертайтеся до екстрених служб із безпечного доступного пристрою: 102 — поліція, 103 — екстрена медична допомога, 112 — єдина система екстреної допомоги. Вибір способу зв’язку має враховувати, чи контролює кривдник телефон або спілкування.
Для консультації щодо домашнього насильства, насильства за ознакою статі, торгівлі людьми та насильства щодо дітей працює державна лінія 1547. Її тематика та інформаційні канали наведені на офіційному сайті Урядового контактного центру. Якщо телефон контролюється, безпечніше обрати інший доступний канал і час звернення.
Підтримка може включати місцеві соціальні служби, спеціалізовані служби для постраждалих, медичні заклади та правничу допомогу. У конкретній громаді доступність і маршрут відрізняються; під час оцінювання варто перевірити актуальні контакти та умови звернення. Практичний план безпеки розглянуто окремо в матеріалі про план безпеки при домашньому насильстві.
Типові помилки під час професійного оцінювання
Поспіх у збиранні повної історії насильства здатен виснажити людину, пропустити нагальні потреби й посилити ризик розголошення. Важливіше отримати обсяг відомостей, достатній для безпечних наступних рішень, і визначити, чи потрібна інша спеціалізована процедура.
Зведення всього до симптомів тривоги чи депресії залишає поза увагою житло, документи, дітей, фінанси та цифровий контроль. Навпаки, суто адміністративний перелік послуг може пропустити емоційний стан, виснаження та потребу в підтримці. Інтегроване оцінювання поєднує ці рівні з урахуванням компетенцій.
Тиск із вимогою негайно піти, подати заяву, розлучитися, пробачити кривдника чи погодитися на лікування звужує автономію людини. Так само небезпечними бувають обіцянки повної конфіденційності без пояснення винятків, передавання повідомлень на контрольований пристрій та припущення, що високий бал опитувальника однозначно передбачає наступний напад.
Що відомо з досліджень і де межі доказів
Головну доказову основу складають клінічні й політичні рекомендації ВООЗ, розроблені на підставі систематичного аналізу літератури, а також практичні настанови, присвячені первинній підтримці, медичним потребам, безпеці й подальшій допомозі. З цих документів випливають принципи приватності, підтримки без осуду, добровільності, уважного з’ясування потреб та організації скерувань.
Рекомендації щодо дорослих жінок після партнерського й сексуального насильства не можна автоматично переносити в повному обсязі на дітей, чоловіків, інституційне насильство чи інші ситуації. Для дітей існують спеціальні настанови, а для гуманітарних умов — окремі клінічні навчальні матеріали.
Ефективність окремої анкети, певної кількості запитань або універсального порядку бесіди для всіх постраждалих не встановлено як загальне правило. Якість оцінювання варто визначати за тим, чи було виявлено пріоритети людини, забезпечено реагування на ризики, узгоджено здійсненний план та налагоджено доступ до потрібних служб.
Запитання й відповіді
Чи повинна людина детально розповісти про насильство, щоб отримати допомогу?
Для першої підтримки достатньо відомостей, необхідних для оцінювання безпеки та потреб. Додаткові деталі можуть знадобитися в окремих медичних або правових процедурах, які мають власні правила, мету й вимоги до поінформованості людини.
Чи означає звернення до психолога автоматичне встановлення діагнозу?
Звернення по допомогу й оцінювання потреб не дорівнюють клінічній діагностиці. Фахівець може запропонувати додаткове обстеження, якщо для цього є підстави, пояснивши мету й можливі наступні кроки.
Чи може психолог сказати за анкетою, наскільки небезпечний кривдник?
Опитувальник може допомагати структурувати окремі питання, але точний прогноз поведінки іншої людини за одним балом неможливий. Безпеку оцінюють у контексті, а планування враховує зміни ситуації та можливі наслідки дій.
Що робити, якщо людина поки не готова йти з небезпечних стосунків?
Потрібно дослідити її актуальні обмеження, ризики, доступні ресурси й варіанти безпечної підтримки, зберігаючи можливість подальших звернень. Вимога негайного розриву може збільшити небезпеку.
Чи можна проводити оцінювання онлайн?
Онлайн-розмова можлива за належної приватності, безпечного каналу, зрозумілих меж допомоги та можливості реагування на невідкладні потреби. Якщо пристрій або приміщення контролюється, спочатку потрібно розв’язати питання безпеки контакту.
Хто оцінює потреби дитини після насильства?
Це залежить від конкретної ситуації та повноважень служб. Участь психолога, медичних, соціальних і уповноважених органів має координуватися згідно з правилами захисту дитини, з мінімізацією повторних опитувань і врахуванням найкращих інтересів дитини.
Чи повинна людина погоджуватися на всі запропоновані послуги?
Для дорослої людини її поінформований вибір є фундаментальною частиною допомоги в межах застосовного законодавства. Окремі правові обов’язки фахівців, зокрема щодо захисту дитини або безпосередньої небезпеки, пояснюють завчасно, коли це можливо.
Як зрозуміти, що оцінювання потреб було корисним?
Після розмови мають бути зрозумілі актуальні пріоритети, можливі ризики, доступні варіанти, наступні дії, безпечний спосіб зв’язку та умови перегляду плану. Людина повинна знати, хто й чим може допомогти, навіть якщо рішення про наступний крок вона ухвалить пізніше.
Пов’язані статті
Додаткові матеріали: Розкриття інформації про насильство психологу: конфіденційність і безпека · Поведінка кривдника: контроль, відповідальність та мотивація до змін
Джерела
Верховна Рада України. (2017). Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» № 2229-VIII. Чинний текст закону.
Верховна Рада України. (2019). Закон України «Про соціальні послуги» № 2671-VIII. Чинний текст закону.
Кабінет Міністрів України. (2018). Постанова № 658 «Про затвердження Порядку взаємодії суб’єктів, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству і насильству за ознакою статі». Офіційний текст.
Кабінет Міністрів України. (2026). Постанова № 64 «Деякі питання організації надання соціальних послуг». Офіційний текст.
Урядовий контактний центр. (2026). Гаряча лінія 1547 з питань протидії домашньому насильству, насильству за ознакою статі, торгівлі людьми та насильству стосовно дітей. Офіційний ресурс.
World Health Organization. (2013). Responding to intimate partner violence and sexual violence against women: WHO clinical and policy guidelines. WHO.
World Health Organization. (2014). Health care for women subjected to intimate partner violence or sexual violence: A clinical handbook. WHO.
World Health Organization. (2017). Responding to children and adolescents who have been sexually abused: WHO clinical guidelines. WHO.
World Health Organization. (2019). WHO guidelines for the health sector response to child maltreatment. WHO.
World Health Organization. (2025). Clinical management of rape and intimate partner violence in emergencies: A training curriculum for health workers. WHO.