Освіта для критичного мислення та запобігання екстремістському насильству
Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 22 жовтня 2026 · Редакційна політика
Дослідницький кластер: Психологія радикалізації, насильницького екстремізму та профілактики
Освіта для критичного мислення може допомагати запобігати екстремістському насильству, коли навчає перевіряти інформацію, розпізнавати маніпуляції, обговорювати складні питання без дегуманізації та розв’язувати конфлікти ненасильницькими способами. Її профілактичний потенціал формується разом із відчуттям належності до шкільної спільноти, довірою до дорослих, повагою до прав людини та можливістю безпечно висловлювати незгоду. ЮНЕСКО розглядає таку освіту як частину ширшої профілактики насильницького екстремізму.
Наукові результати водночас потребують точного прочитання. Досить добре досліджено, як навчання впливає на навички оцінювання джерел, виявлення неправдивих повідомлень і критичне судження. Значно менше якісних досліджень прямо перевіряють, чи зменшується після освітніх програм фактична участь у насильстві. Метааналізи Abrami та співавторів і Cho та співавторів стосуються насамперед навчальних і медіаінформаційних результатів; вони самі собою не доводять скорочення терористичних нападів.
Ця стаття пояснює, які психологічні механізми можуть поєднувати критичне мислення з профілактикою насильства, що підтверджують дослідження, як побудувати етично безпечну освітню практику та за якими результатами її оцінювати. Питання шкільної організації профілактики загалом і методів індивідуального оцінювання загроз належать до окремих освітніх та професійних завдань.
Що означає критичне мислення в профілактиці насильства
Критичне мислення — це здатність формулювати запитання, з’ясовувати підстави тверджень, аналізувати аргументи, оцінювати надійність джерел, враховувати альтернативні пояснення й переглядати власні висновки, коли з’являються вагомі докази. Воно поєднує пізнавальні вміння з готовністю використовувати їх у ситуаціях, коли інформація суперечить звичним поглядам. У метааналізі освітніх стратегій Abrami та співавторів критичне мислення розглядається як навчальна компетентність, яку можна цілеспрямовано розвивати.
У контексті екстремістського насильства це означає роботу з твердженнями, що виправдовують заподіяння шкоди людям, закликають сприймати цілі групи як загрозу, приписують складним подіям єдине таємне пояснення або вимагають безумовної слухняності. Учень навчається ставити питання про достовірність такого повідомлення, його причинну логіку, приховані припущення та моральні наслідки. Водночас критично аналізуються й повідомлення державних установ, медіа, авторитетів та власної спільноти; інакше навчання перетворюється на вправу з підтвердження наперед визначеної позиції.
Освітня профілактика спрямована на збереження здатності діяти без насильства, поважати гідність інших людей і розпізнавати маніпулятивні заклики. Вона сумісна з різноманітністю політичних позицій, релігійних переконань, культурних ідентичностей та мирною громадянською активністю. Огляд Borum наголошує, що радикальні погляди не можна автоматично ототожнювати з участю в тероризмі, а шляхи переходу до насильства неоднакові.
Які явища потрібно розрізняти
Політична незгода, протест, критика влади, релігійна практика, пошук власної ідентичності та інтерес до суперечливих тем становлять звичайні форми суспільного життя. Підтримка насильства — окрема позиція, намір завдати шкоди — окреме питання, а вчинене насильство — поведінковий факт. Саме останні рівні потребують специфічних процедур безпеки й правової оцінки. Психологічне дослідження розрізняє ідеологічні переконання та поведінкову участь у насильстві, що докладно показано в оглядах Borum.
Поширення неправдивого повідомлення також не тотожне радикалізації. Людина може помилятися, довіряти знайомому джерелу чи не мати достатнього досвіду перевірки фактів, зберігаючи відданість ненасильницьким принципам. І навпаки, прихильник насильства може вміло оцінювати дані, але свідомо приймати моральне виправдання заподіяння шкоди. Тому програма, яка навчає перевіряти факти, розв’язує важливе пізнавальне завдання, проте для профілактики насильства її необхідно поєднувати з етичним міркуванням, емпатією, практиками діалогу та безпечним шкільним середовищем.
Чому освіта може впливати на стійкість до насильницьких закликів
Оцінювання доказів і причинних пояснень
Пропагандистські повідомлення нерідко використовують вибіркові приклади, бездоказові узагальнення, фальшиві причинні зв’язки й емоційно насичені образи. Навчання перевірки першоджерела, відокремлення факту від тлумачення, порівняння незалежних свідчень і виявлення невиправданого узагальнення послаблює частину таких впливів. Систематичний огляд Rau і Premo проаналізував 107 статей щодо освітніх підходів до дезінформації й засвідчив різноманітність методів та проблем вимірювання.
Застосування цієї навички до складного конфлікту потребує розгляду кількох рівнів причин: історичних обставин, політичних рішень, соціальних структур, індивідуальних дій та якості доступних даних. Таке пояснення дає змогу побачити, як спрощені історії про «єдиного винуватця» можуть маніпулювати емоціями. Воно не вимагає відмови від моральної оцінки насильства або від чіткої позиції щодо порушень прав людини.
Розпізнавання емоційної маніпуляції
Повідомлення, яке викликає гнів, страх чи приниження, заслуговує на уважну перевірку саме тому, що сильне переживання здатне прискорювати висновок. Освітня вправа може передбачати запитання: «Яку емоцію викликає цей текст?», «Хто й що саме в ньому стверджує?», «Які факти доступні для незалежної перевірки?», «Які дії пропонують і чи не шкодять вони людям?». Це спосіб сповільнити судження та перевести реакцію в осмислену дію, а не пригнічувати почуття.
Психологічна цінність такого підходу полягає також у можливості назвати власне переживання без сорому. Злість на несправедливість може спонукати до мирного захисту прав; педагогічна робота допомагає вибудувати ненасильницькі форми відповідальності й участі. ЮНЕСКО пов’язує освітню профілактику із безпечним діалогом, правами людини та громадянською участю.
Діалог, перспективи інших і моральне міркування
Здатність зрозуміти позицію іншої людини не потребує згоди з нею. У класі вона означає вміння точно відтворити аргумент співрозмовника, сформулювати власне заперечення та обговорити наслідки запропонованих дій для різних людей. На рівні профілактичної логіки це допомагає чинити опір дегуманізації, колективному звинуваченню й уявленню, що суперечність виправдовує насильство. Посібник ЮНЕСКО для вчителів рекомендує створювати середовище для поважних розмов про суперечливі питання.
Учитель має розділяти оцінювання аргументу і ставлення до учня. Помилкова теза може бути предметом ретельного аналізу; гідність її автора зберігається. Така педагогічна позиція робить безпечним перегляд думки, тому учням не доводиться захищати попередню відповідь через страх публічного приниження.
Належність до спільноти й досвід справедливого ставлення
Критичне мислення краще працює там, де дитина має право ставити запитання та може отримати допомогу. Приниження, вибіркове покарання й дискримінація руйнують довіру та знижують готовність звертатися до дорослих. Метааналіз Duindam, van Loon і Lösel, присвячений захисним чинникам у молоді, виявив зв’язки між низкою характеристик позитивного розвитку та нижчими показниками екстремізму чи насильницької радикалізації, але наголосив на потребі подальших поздовжніх досліджень.
Практичний висновок полягає у розвитку інклюзивного освітнього середовища, доброзичливих стосунків, доступних способів участі, довірчих контактів із педагогами й психологічної підтримки. Це розширює можливості ранньої допомоги незалежно від того, які погляди висловлює дитина. Детальніше концепцію захисних чинників розкрито в матеріалі «Захисні чинники від залучення до насильницького екстремізму».
Що насправді показують дослідження ефективності
Критичне мислення можна навчати цілеспрямовано
Метааналіз Abrami та співавторів узагальнив 341 розмір ефекту з квазіекспериментальних та експериментальних досліджень викладання критичного мислення. Середній ефект становив приблизно 0,30 за шкалою стандартизованих відмінностей. Такі результати підтверджують можливість розвитку відповідних компетентностей, зокрема завдяки цілеспрямованому навчанню, обговоренню та підтримці вчителя. Вони стосуються вимірюваних навчальних результатів, а не встановленої зміни насильницької поведінки.
Ефект освітньої програми залежить від завдань, інтенсивності, підготовки викладача, початкових навичок учнів і способу перевірки. Коротка лекція про логічні помилки та багатомісячна практика аналізу суперечливих матеріалів — різні втручання; порівняння їхніх результатів без урахування змісту й умов створює хибну видимість універсального рецепта.
Медіаграмотність поліпшує роботу з інформацією
Метааналіз Cho, Carpenter і Li, опублікований у 2025 році, охопив 160 медіаосвітніх втручань за сорокарічний період. Позитивні ефекти були помітні насамперед для знань та інших інформаційних показників; для поведінкових результатів висновки були менш однозначними. Автори також виявили відмінності між очним і дистанційним навчанням та між різними темами. Це сильна підстава викладати медіаграмотність і одночасно застереження проти автоматичного перенесення результатів на рідкісні випадки екстремістського насильства.
Окремий метааналіз Lu та співавторів об’єднав 33 незалежні дослідження, що охопили понад 36 тисяч учасників, і виявив середній позитивний ефект втручань на здатність оцінювати достовірність неправдивих новин. Результат характеризує конкретну навичку — оцінювання повідомлень — і не доводить, що ті самі учасники рідше підтримуватимуть або вчинятимуть політичне насильство.
Попередження про маніпулятивні прийоми
Один із підходів медіаосвіти полягає в попередньому ознайомленні з типовими способами маніпуляції та безпечному тренуванні їх розпізнавання. Метааналіз Simchon та співавторів повторно проаналізував 33 експерименти за участю понад 37 тисяч осіб і знайшов поліпшення здатності розрізняти достовірні та недостовірні повідомлення. Водночас ця лінія досліджень зосереджена на інформаційній стійкості, а не на прямих показниках насильницької радикалізації.
Освітня програма може навчати розпізнавати фальшиву дилему, поширення страху, узагальнення щодо цілої групи, підміну причинного зв’язку часовою послідовністю та вибіркову подачу доказів. Варто використовувати нейтральні, вікововідповідні приклади без відтворення реальних пропагандистських матеріалів або насильницьких зображень. Метою є перенесення навички на нові повідомлення, а не механічне запам’ятовування списку «небезпечних» слів.
Доказів щодо запобігання насильству значно менше
Систематичний огляд оцінювань програм протидії насильницькому екстремізму охопив 74 оцінювання програм різних рівнів профілактики за 2001–2020 роки. Лише частина досліджень засвідчила повне досягнення програмних цілей; чимало показали обмежені результати, а деякі — несприятливі наслідки, зокрема стигматизацію та відчуження. Порівняння програм ускладнювали різні вибірки, тривалість, зміст та критерії успіху.
Більшість освітніх досліджень вимірює знання, ставлення, навички перевірки фактів, соціальну довіру чи намір діяти. Фактичне насильство є рідкісним і складним для надійного експериментального вимірювання результатом, тому висновок «учні краще розпізнають маніпуляцію» потрібно відділяти від висновку «програма запобігла конкретному нападу». Відповідальна редакційна оцінка визнає перспективність механізму, підтверджені ближчі результати та обмеженість доказів кінцевого безпекового ефекту.
Освітні підходи, що мають обґрунтування
Систематична перевірка тверджень
Навчання починається зі звички відокремлювати факт, оцінку, припущення та заклик до дії. Учні обирають нейтральне суспільне твердження, шукають його першоджерело, перевіряють час і контекст повідомлення, знаходять незалежні підтвердження та пояснюють, чому одні матеріали мають більшу доказову вагу, ніж інші. Огляд Rau і Premo підтримує розвиток конкретних стратегій протидії неправдивій інформації та підкреслює необхідність перевіряти перенесення результату за межі одного навчального завдання.
Важливо оцінювати сам спосіб міркування. Якщо учень правильно назвав заздалегідь обраний учителем висновок, але не зміг пояснити, на яких фактах його заснував, досягнення ще не свідчить про сформовану навичку. Навпаки, коректне уточнення або чесне визнання недостатності даних може бути ознакою якісного мислення.
Обговорення суперечливих питань із правилами поваги
Учні потребують досвіду відкритої розмови про ідентичність, справедливість, конфлікти, історію, безпеку та права людини. До обговорення встановлюють зрозумілі правила: кожен може висловити аргумент і поставити запитання; образи, погрози, колективне звинувачення та схвалення насильства мають чітку межу; учасники можуть відмовитися від особистих одкровень. Це відповідає принципам посібника ЮНЕСКО для вчителів.
Педагог модерує зміст, просить обґрунтувати причинні твердження, розділяє факти й припущення, захищає учнів від персональних нападів. За напруження обговорення доцільно перейти до менш персоналізованого прикладу або надати підтримку. Історичні та сучасні конфлікти в Україні мають реальний травматичний вимір, тому навчальний діалог не повинен примушувати дітей виправдовувати насильство, якого вони або їхні родини зазнали.
Громадянська участь і ненасильницьке розв’язання проблем
Критичне мислення набуває практичного сенсу, коли молода людина бачить законні шляхи впливу на рішення: учнівське самоврядування, волонтерство, публічне обговорення, звернення, правозахисні ініціативи, взаємодопомогу. Освітні вправи можуть моделювати способи обґрунтування вимог, пошуку союзників і розв’язання конфлікту без примусу. Підхід ЮНЕСКО поєднує профілактику з громадянською освітою, інклюзією та повагою до гідності.
Успішна програма створює досвід дієвості: учасник має можливість поставити запитання, отримати змістовну відповідь і побачити наслідки власної мирної участі. Такий досвід підтримує демократичні практики та зміцнює довіру до врегулювання суперечностей без насильства. Він є цінним освітнім результатом незалежно від того, чи відомий індивідуальний ризик радикалізації.
Медіаосвіта в цифровому середовищі
Цифрові платформи створюють умови швидкого поширення емоційних повідомлень, але саме користування ними не встановлює ризику насильства. Освіта має пояснювати, як працюють добір інформації, рекомендаційні системи, взаємодія з джерелами, повторення повідомлень і групові обговорення. Також важливо навчати оцінювати синтетичні зображення, сумнівні відео, анонімні твердження та контент, який подано без первісного контексту. Обмеження освітніх результатів у цифровому середовищі описує метааналіз Cho та співавторів.
Вплив онлайн-середовища на насильницьку радикалізацію має окрему доказову та методологічну історію. Вона розглянута в нашій статті «Онлайн-радикалізація до насильства: механізми і докази». Для освітньої практики важливо не змішувати в одне явище дезінформацію, алгоритмічну видимість, групову належність, вербування та рішення вчинити насильство.
Вікові особливості та захист неповнолітніх
Молодший шкільний вік потребує зрозумілих прикладів правдивих і вигаданих тверджень, правил безпечного спілкування, вміння ставити запитання та звертатися по допомогу. У середніх класах можна поглиблювати аналіз джерел, пояснення емоційного впливу й складні ситуації групового тиску. Старшокласники здатні працювати з історичними конфліктами, суперечливими аргументами, громадянськими правами й етикою політичного насильства. Рекомендації ЮНЕСКО адресовані педагогам різних рівнів шкільної освіти й наголошують на відповідності дискусій вікові та контексту.
Підліткова зацікавленість провокаційними ідеями, пошук належності, емоційні коливання або недовіра до авторитетів самі по собі не засвідчують наміру завдати шкоди. Систематичний огляд Byrne та співавторів показує, що дослідження конспірологічних переконань у підлітків залишаються обмеженими; з таких даних не можна створювати індивідуальну «шкалу небезпечності». Профілактична освіта має бути доступною всім, а особиста підтримка — визначатися конкретними потребами дитини.
Працюючи з цифровими матеріалами, слід мінімізувати збір персональних даних, не просити учнів демонструвати особисті листування чи історію переглядів, не створювати списків «підозрілих» осіб і не обговорювати припущення про дитину перед класом. Якщо виникає конкретна загроза безпеці, учитель діє за правилами захисту дітей та відповідними службовими процедурами; освітній урок не замінює професійну оцінку загрози.
Український освітній контекст
Державний стандарт базової середньої освіти прямо передбачає наскрізні вміння критично й системно мислити, логічно обґрунтовувати позицію, оцінювати ризики, розв’язувати проблеми та конструктивно керувати емоціями. Його нормативною основою є постанова Кабінету Міністрів України № 898. Це підтверджує місце критичного мислення в українській освіті; сам державний стандарт не є дослідженням ефективності програм запобігання екстремістському насильству.
Українське освітнє середовище працює в умовах війни, вимушеного переміщення, пережитих втрат, інформаційних атак і порушення повсякденної безпеки. Тому заняття мають підтримувати психологічну чутливість, враховувати власний досвід учнів і не створювати ситуації повторного переживання травми. Освіта для критичного мислення може пояснювати пропаганду, способи маніпуляції та механізми виправдання насильства без морального зрівнювання агресії із захистом від неї. Це редакційний принцип, який узгоджує освіту з правами людини й реальним українським контекстом.
Для практичного навчання роботі з медіаповідомленнями можна використовувати українські освітні матеріали авторитетних установ. Наприклад, навчальний посібник ОБСЄ з медіаграмотності 2025 року містить вправи з перевірки фактів, аналізу маніпуляцій та оцінювання джерел. Його існування засвідчує доступність навчальних ресурсів, а не доведену ефективність цієї конкретної програми щодо запобігання насильству.
Система захисту дітей у закладах освіти має застосовувати чинні процедури реагування на насильство та булінг. Офіційне роз’яснення Служби освітнього омбудсмена від 12 серпня 2026 року описує оновлені правила й взаємозв’язок документів щодо захисту дітей. Звернення до цих процедур обґрунтовується конкретними фактами загрози або насильства, а не припущеннями на підставі політичної чи релігійної ідентичності учня.
Як педагогам побудувати програму без стигматизації
Визначити освітній результат до початку навчання
Спочатку формулюють вимірювані цілі: учні вміють називати першоджерело, розрізняти твердження і докази, помічати дегуманізувальне узагальнення, підтримувати поважний діалог та знаходити ненасильницькі способи дії. Кожна ціль має відповідати конкретному завданню й способу перевірки. Формула «після уроку ризик тероризму знизився» неприйнятна без надійних даних про відповідний поведінковий результат.
Планування доцільно починати з потреб конкретної спільноти: рівня медіаграмотності, досвіду дискусії, мовної доступності, психологічної безпеки й ресурсів учителів. Профілактичний підхід поширюється на всіх учнів і не вимагає відбору за етнічністю, світоглядом або станом здоров’я. Така універсальна рамка зменшує ризик стигматизації, на який звертають увагу огляди програм протидії насильницькому екстремізму.
Підготувати вчителів і правила підтримки
Учитель потребує педагогічних навичок модерації гострих дискусій, роботи з помилковими твердженнями, розпізнавання власних упереджень і дбайливого реагування на сильні емоції. Корисно заздалегідь узгодити механізм залучення шкільного психолога, адміністрації, батьків та компетентних служб у разі реально визначеної небезпеки. Посібник ЮНЕСКО для вчителів розглядає підготовку педагогів і безпечний простір для обговорень як ключові умови навчання.
Педагогічна допомога спрямована на розуміння й підтримку учнів. Якщо дитина поділяє категоричне чи провокаційне судження, корисно з’ясувати його значення, запропонувати перевірити докази, зберегти канал довірчого спілкування. Коли з’являється конкретна погроза фізичного насильства або достовірна інформація про підготовку шкоди, пріоритетом стає захист людей і виконання визначених законом процедур. Призначати учневі ярлик або самостійно застосовувати спеціалізовані інструменти оцінки терористичного ризику за висловлюванням на уроці не можна.
Створити навчальний цикл, а не разову кампанію
Послідовна програма може пов’язувати аналіз інформації з історією, громадянською освітою, мовою, цифровими технологіями та психологічною культурою спілкування. Учні спершу вчаться обґрунтовувати висновок на нейтральному матеріалі, потім застосовують уміння до складніших суспільних питань, а завершують створенням власного аргументованого пояснення чи мирного громадянського проєкту. Регулярний зворотний зв’язок важливіший за запам’ятовування окремих визначень.
Метааналіз викладання критичного мислення підтверджує цінність цілеспрямованого навчання, а огляд освітніх втручань проти дезінформації демонструє важливість добору методів відповідно до когнітивного результату. Тому комбінування вправ має спиратися на педагогічну логіку й постійну оцінку, а не на обіцянку універсальної профілактичної технології.
Як оцінювати результативність програми
Насамперед потрібно розділити чотири групи результатів. Першу становлять засвоєні знання: розуміння понять, принципів перевірки фактів і ненасильницького врегулювання. Другу — навички: здатність на новому матеріалі знаходити незалежні джерела, розрізняти твердження й висновки, виявляти маніпулятивне узагальнення. Третю — ставлення й соціальні практики: відкритість до діалогу, шкільна довіра, оцінка дегуманізації, готовність звертатися по допомогу. Четверта група — поведінкові й безпекові події, які потребують окремого, набагато складнішого дизайну дослідження.
Щоб визначити, чи спрацювало навчання, використовують перевірку навичок до й після програми, порівняння з відповідною групою, завдання на нових прикладах і, за можливості, відкладене оцінювання. Варто фіксувати також небажані наслідки: зростання страху, стигматизацію, недовіру до вчителів, скарги на порушення конфіденційності та втрату відчуття належності. Систематичний огляд програм профілактики показує, чому оцінка ризиків і побічних ефектів має бути частиною самого втручання.
Знання терміна «радикалізація» і готовність відтворити правильну відповідь на тесті — слабкі замінники поведінкової безпеки. Навіть за позитивних результатів короткострокових тестів необхідно враховувати добір учасників, ефект очікування, вплив учителя, різницю між заявленими й реальними діями та довготривалість результату. Причинні твердження про запобігання насильству потребують належних порівняльних досліджень і прозорої методології.
Яких помилок варто уникати
Перша поширена помилка — трактувати критичне мислення як навчання погоджуватися з авторитетом. У такому разі учні засвоюють сигнал про «правильну думку» і не тренують доказове міркування. Друга — використовувати шокові зображення насильства або реальну екстремістську пропаганду як основний навчальний матеріал; це може завдати шкоди, особливо дітям із травматичним досвідом. Третя — пояснювати ризик насильства через належність до певної релігійної, етнічної чи політичної групи. Такий підхід погіршує довіру й суперечить профілактичній логіці прав людини.
Четверта помилка — підміняти системні причини індивідуальним «дефіцитом мислення». На радикалізацію впливають групові зв’язки, пережита несправедливість, життєві події, соціальний контекст, доступні можливості та різні види особистої мотивації. Borum пояснює різноманітність траєкторій, а сучасний огляд захисних чинників підтримує ширший погляд на розвиток молодої людини. Освіта є однією складовою системи профілактики, яка включає соціальний захист, підтримку сім’ї, справедливі інституції та доступну допомогу.
П’ята помилка — робити висновки про окрему дитину за набором непрямих ознак. Жорстка риторика, цікавість до історичних конфліктів, захоплення мережевими субкультурами або різка зміна стилю не дають надійного прогнозу вчинення нападу. За конкретної погрози слід оцінювати фактичну ситуацію, забезпечувати безпеку й залучати належних фахівців. Про групові механізми, які іноді впливають на обговорення, окремо розповідає матеріал «Групова поляризація».
Що можуть робити батьки та молодіжні наставники
Дорослим варто підтримувати звичку спільно перевіряти інформацію, обговорювати джерела і визнавати власні помилки. Коли підліток приносить тривожне повідомлення, корисно запитати, де він його побачив, які докази наводить автор, що в тексті викликає сильні емоції та які інші пояснення можливі. Довіра формується через уважну розмову, послідовність і повагу до самостійного мислення. ЮНЕСКО підкреслює значення спільних зусиль освітян і ширшої спільноти.
Коли підліток розповідає про дискримінацію, самотність, цькування чи несправедливість, першочерговою є підтримка його реальних потреб. Конфіденційність і передбачувані правила допомоги створюють кращі умови для звернення по допомогу. За ознак конкретної небезпеки потрібно діяти відповідно до місцевих процедур безпеки та захисту дітей, а за безпосередньої загрози життю — звертатися до екстрених служб. Така реакція ґрунтується на діях і обставинах, а не на світогляді підлітка.
Поширені запитання
Чи може курс критичного мислення самостійно зупинити радикалізацію?
Дослідження не підтверджують універсального профілактичного ефекту одного курсу. Освітні втручання можуть поліпшувати навички оцінювання інформації, однак насильницькі дії пов’язані з багатьма обставинами та різними траєкторіями. Метааналіз медіаграмотності і систематичний огляд програм профілактики стосуються різних кінцевих показників, тому їх не слід змішувати.
Чи потрібно учням показувати справжні матеріали екстремістських організацій?
Для навчання навичок перевірки інформації достатньо безпечних, адаптованих до віку прикладів. Використання шокових матеріалів, просування пропаганди або вимога до учнів відтворювати насильницькі заклики не є необхідною умовою розвитку критичного мислення. Посібник ЮНЕСКО надає рамку поважного й безпечного обговорення складних питань.
Чи означає віра в теорію змови, що підліток схильний до насильства?
Ні. Конспірологічні переконання, недовіра до інформації та підтримка насильства є різними явищами. Систематичний огляд Byrne та співавторів охопив лише невелику кількість досліджень підліткових конспірологічних переконань і не дає підстав прогнозувати насильницьку поведінку конкретної людини.
Чи варто робити окремі уроки для «груп ризику»?
Універсальні навички критичного мислення, медіаграмотності та ненасильницького діалогу корисні широкому колу дітей. Адресна підтримка має ґрунтуватися на конкретних труднощах і потребах, а питання індивідуальної загрози — розглядатися підготовленими фахівцями із дотриманням прав дитини. Огляд оцінювань профілактичних програм застерігає щодо можливих наслідків стигматизації та відчуження.
Як зрозуміти, що навчання справді допомагає?
Потрібно перевіряти конкретні результати: чи учні розпізнають сумнівні причинні твердження, чи вміють знаходити незалежні джерела, чи можуть аргументовано обговорювати складні питання й відокремлювати факти від оцінок. Бажано використовувати завдання на нових матеріалах і повторну оцінку через певний час. Зниження фактичного насильства є окремим, набагато складнішим критерієм і не встановлюється результатами звичайного навчального тесту.
Висновки
Освіта для критичного мислення має обґрунтовану роль у ширшій профілактиці екстремістського насильства: вона розвиває звичку перевіряти інформацію, обговорювати розбіжності з повагою, розпізнавати дегуманізацію та шукати ненасильницькі шляхи дії. Найпереконливіші емпіричні дані стосуються когнітивних і медіаосвітніх результатів. Прямі докази запобігання насильницьким діям залишаються обмеженими й залежать від змісту програми та якості оцінювання.
Для української освіти перспективна модель поєднує критичне й системне мислення, громадянську компетентність, психологічно безпечний діалог, захист прав дітей, медіаграмотність і справедливі правила допомоги. Її якість визначають практичні навички учнів, довіра та безпека шкільного середовища, а також чесне оцінювання досягнутих результатів і небажаних наслідків.
Пов’язані статті
Джерела
Abrami, P. C., Bernard, R. M., Borokhovski, E., Waddington, D. I., Wade, C. A., & Persson, T. (2015). Strategies for teaching students to think critically: A meta-analysis. Review of Educational Research, 85(2), 275–314. DOI.
Borum, R. (2011a). Radicalization into violent extremism I: A review of social science theories. Journal of Strategic Security, 4(4), 7–36. DOI.
Borum, R. (2011b). Radicalization into violent extremism II: A review of conceptual models and empirical research. Journal of Strategic Security, 4(4), 37–62. DOI.
Byrne, A., Martin, D., Jones, C., Galbraith, N., & Mercer, T. (2024). Conspiracy theory beliefs in the adolescent population: A systematic review. Journal of Adolescence, 96(5), 925–939. DOI.
Charkawi, W., Dunn, K., & Bliuc, A.-M. (2024). Evaluations of countering violent extremism programs: Linking success to content, approach, setting, and participants. International Journal of Law, Crime and Justice, 77, 100674. DOI.
Cho, H., Carpenter, C. J., & Li, W. (2025). Media literacy interventions: Meta-analytic review of 40 years of research. Human Communication Research, 51(2), 57–79. DOI.
Duindam, H. M., van Loon, A. W. G., & Lösel, F. (2025). Protective factors against extremism and violent radicalization in youth: A multilevel meta-analysis. Aggression and Violent Behavior, 85, 102101. DOI.
Lu, C., Hu, B., Bao, M.-M., Wang, C., Bi, C., & Ju, X.-D. (2024). Can media literacy intervention improve fake news credibility assessment? A meta-analysis. Cyberpsychology, Behavior, and Social Networking, 27(4), 240–252. DOI.
Rau, M. A., & Premo, A. E. (2025). Systematic review of educational approaches to misinformation. Educational Psychology Review, 37, 43. DOI.
Simchon, A., Zipori, T., Teitelbaum, L., Lewandowsky, S., & van der Linden, S. (2026). A signal detection theory meta-analysis of psychological inoculation against misinformation. Current Opinion in Psychology, 67, 102194. PubMed.
UNESCO. (2016). A teacher’s guide on the prevention of violent extremism. UN Digital Library.
UNESCO. (2023). What you need to know about preventing violent extremism through education. Офіційний матеріал.
UNESCO. (б. д.). Preventing violent extremism. Офіційна сторінка.
Кабінет Міністрів України. (2020, зі змінами). Постанова № 898 «Про деякі питання державних стандартів повної загальної середньої освіти». Офіційний текст.
Міністерство освіти і науки України. (2020, зі змінами). Державний стандарт базової середньої освіти. Офіційна сторінка.
Організація з безпеки і співробітництва в Європі. (2025). Медіаграмотність. Навчальний посібник. Офіційне видання.
Освітній омбудсмен України. (2026, 12 серпня). Оновлено Порядок реагування на випадки булінгу (цькування) та Порядок застосування заходів виховного впливу. Офіційне роз’яснення.