Первинна, вибіркова та індивідуальна профілактика насильницької радикалізації

Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 22 жовтня 2026 року · Редакційна політика

Дослідницький кластер: Психологія радикалізації, насильницького екстремізму та профілактики

Первинна, вибіркова та індивідуальна профілактика насильницької радикалізації — це взаємопов’язані рівні запобіжної роботи, які відрізняються колом учасників, підставами для надання допомоги, інтенсивністю супроводу та способами оцінювання результатів. Їх об’єднує мета зменшити ймовірність ідеологічно мотивованого насильства, зберігаючи права людини, довіру до суспільних інституцій і можливості добровільної участі в громадському житті. Вибір рівня втручання ґрунтується на потребах і контексті, а не на релігійній, етнічній, політичній або іншій груповій належності.

Класифікація допомагає планувати програми, але сама назва рівня не доводить їхньої ефективності. Систематичний огляд оцінювання 74 програм продемонстрував значну неоднорідність цілей, методик і результатів, а огляд Campbell щодо індивідуального ведення випадків не знайшов придатних експериментальних чи квазіекспериментальних досліджень, за якими можна встановити дієвість саме цієї форми супроводу проти насильницької радикалізації. Тому кожен рівень потребує окремого обґрунтування, захисту учасників і перевірки наслідків.

Що саме необхідно запобігати

Насильницька радикалізація позначає процеси, за яких у певних обставинах людина починає підтримувати, обґрунтовувати, планувати або здійснювати насильство з ідеологічною мотивацією. У науковій літературі межі терміна різняться залежно від контексту дослідження. Психологічна профілактика повинна розрізняти радикальні погляди, різку політичну критику, громадянський спротив, релігійну практику, схвалення насильства, намір завдати шкоди та реальні насильницькі дії. Ці явища мають різний правовий, етичний і поведінковий статус.

Перехід від переконань до дії не описується єдиною послідовністю, а групова належність і соціальні труднощі самі по собі не визначають майбутнього вчинку. Ризик формується через поєднання особистого досвіду, соціальних мереж, можливостей, поточних конфліктів та інших умов. Систематичний огляд факторів ризику розглядає взаємодію індивідуального, групового та суспільного рівнів; його результати описують закономірності у вибірках, а не надають універсального інструменту прогнозу для окремої людини.

Три рівні: порівняння мети, адресатів і втручань

Первинна профілактика: широке середовище і загальні можливості

У практичній моделі громадського здоров’я первинна профілактика в широкому значенні спрямована на зменшення умов виникнення проблеми до її появи. У сфері запобігання насильницькій радикалізації вона охоплює доступну для всіх освіту, розвиток громадянської участі, ненасильницьке розв’язання конфліктів, доступність соціальної підтримки та інституційну справедливість. Універсальні заходи не вимагають попереднього позначення людей як потенційно небезпечних.

Об’єктом змін виступає якість суспільного середовища: чи можуть учні безпечно обговорювати суперечливі питання; чи мають мешканці можливість висловлювати невдоволення законними засобами; чи існують доступні канали допомоги після дискримінації, насильства або втрати соціальних зв’язків. Матеріали ЮНЕСКО для педагогів рекомендують створювати безпечний простір для обговорення та розвивати педагогічну відповідь, засновану на правах людини.

Вибіркова профілактика: підтримка в конкретному контексті вразливості

Вибіркова профілактика адресована групам, спільнотам або ситуаціям, у яких наявні документовані обставини, здатні посилювати вразливість до насильницького залучення. Підставами можуть бути досвід цілеспрямованих погроз, тривала ізоляція в конкретному осередку, виявлені випадки насильницького примусу або локальний конфлікт, що вже створює небезпеку. Належність до етнічної, релігійної, політичної чи вікової категорії не є самостійною підставою для такого добору.

Вибіркова програма має працювати із чітко описаною потребою та залишатися доступною без принизливих ярликів. Наприклад, у громаді, де молодь повідомляє про переслідування і залякування з боку насильницької мережі, доречними можуть бути конфіденційне консультування, захист потерпілих, робота з безпечним середовищем і підтримка сімей. Оцінювати варто доступність допомоги, почуття безпеки та зафіксовані зміни поведінки, а також небажані наслідки — посилення підозри чи стигматизації.

Індивідуальна профілактика: конкретна допомога за встановленою потребою

Індивідуальна профілактика передбачає адресну роботу з людиною, для якої встановлено конкретні потреби або поведінкові обставини, що вимагають професійної уваги. Такими підставами можуть бути достовірно зафіксовані погрози насильством, примусове залучення до насильницької діяльності, підготовчі дії, звернення самої людини по допомогу з припиненням участі або небезпечне загострення ситуації, оцінене компетентними фахівцями. Самі думки, непопулярні переконання чи психологічні особливості не утворюють такого висновку.

Індивідуальна робота може поєднувати захист, практичну підтримку, освітні й соціальні послуги, консультації, роботу з родиною та за потреби належну міжвідомчу координацію. Систематичний огляд Lewis та співавторів описує роль довіри, кваліфікації спеціалістів, узгодження плану допомоги та місцевого контексту, але наголошує, що доказів результативного зниження насильства через індивідуальне ведення випадків поки недостатньо.

Первинна, вторинна й третинна профілактика: чому терміни плутають

У наукових джерелах використовують дві різні системи класифікації. Перша розрізняє первинну, вторинну й третинну профілактику відповідно до стадії розвитку проблеми та мети втручання: недопущення виникнення, раннє реагування і запобігання повторенню або тяжким наслідкам. Друга — універсальну, вибіркову й індиковану, тобто таку, що спирається на конкретні індивідуальні ознаки потреби, — класифікує програми за тим, кого вони охоплюють.

Ці осі класифікації перетинаються. Первинна робота може бути універсальною або зосередженою на певному середовищі. Адресна допомога людині може бути раннім втручанням до вчинення насильства або підтримкою після припинення участі. У дослідженнях протидії насильницькому екстремізму вторинною часто називають допомогу тим, кого вважають більш вразливими, а третинною — роботу з людьми, які вже були залучені до насильства. Систематичний огляд ведення випадків демонструє таке практичне використання.

У цій статті для ясності використано три рівні охоплення: широкі первинні заходи, вибіркову підтримку в конкретних умовах та індивідуально визначену допомогу. При впровадженні програми в її документах потрібно окремо зафіксувати, чи йдеться про охоплення людей, чи про стадію процесу, і не переносити висновки щодо одного рівня на інший.

Теоретичні засади: чому кілька рівнів потрібні одночасно

Соціально-екологічна модель

Людська поведінка формується у взаємодії між індивідуальними ресурсами, родиною, друзями, організаціями, місцевою спільнотою та ширшими суспільними умовами. Профілактика на одному рівні може втратити ефективність, якщо інші підтримують насильницьку динаміку. Наприклад, навчання ненасильницькому спілкуванню має інше значення за наявності доступної безпечної допомоги і в середовищі, де люди регулярно стикаються з примусом та безкарністю.

Соціально-екологічна логіка є корисною рамкою для проєктування, а не підтвердженням ефективності всіх пов’язаних із нею заходів. Огляд Campbell допускає перспективність перенесення окремих підходів із ширшої профілактики насильства, однак зазначає відсутність прямої перевірки для низки втручань проти насильницької радикалізації.

Соціальна ідентичність, довіра та належність

Належність до групи може надавати людині підтримку, сенс і відчуття спільної мети. У певних конфліктах групові відносини також стають середовищем нормалізації ворожості та виправдання насильства. Звідси випливає практичне завдання підтримувати безпечні альтернативи участі, можливості діалогу та стійкі міжособистісні зв’язки. При цьому відчуття самотності чи пошук ідентичності є поширеними людськими переживаннями і не служать окремими сигналами загрози.

Справедливість, дискримінація та інституційна довіра

Вибіркові заходи, спрямовані проти цілої спільноти через її походження або віру, можуть погіршувати співпрацю й посилювати відчуження. Систематичний огляд програм виявив у деяких оцінюваннях негативні наслідки, серед них стигматизацію та посилення недовіри. Огляд програм профілактики підтримує необхідність перевіряти такі побічні ефекти нарівні з бажаними змінами.

Первинний рівень: які заходи мають сенс

Освіта, діалог і критичне мислення

Навчальні програми можуть розвивати навички перевірки інформації, розпізнавання маніпулятивної аргументації, поважної суперечки, вирішення конфліктів і звернення по допомогу. У школі зміст має бути адаптований до віку й освітнього контексту; обговорення радикальних поглядів саме по собі не повинно призводити до карального втручання. ЮНЕСКО у посібнику для вчителів пов’язує профілактику з інклюзивною освітою, діалогом і захистом учнів.

Зростання знань після уроку, готовність розрізняти достовірні повідомлення та навички дискусії є відповідними освітніми результатами. Вони становлять важливі суспільні блага, але їх не можна автоматично прирівнювати до доведеного зниження кількості нападів. Для останнього висновку потрібні тривалі спостереження, коректні порівняння та надійні поведінкові показники.

Участь у громаді та можливості ненасильницької дії

Молодіжні ради, доступні громадські простори, підтримка волонтерства, медіація конфліктів та прозорі механізми подання скарг створюють законні способи впливати на життя спільноти. Логіка тут полягає у зміцненні соціальної участі та захисту прав. Конкретний причинний ефект цих заходів на насильницьку радикалізацію потрібно перевіряти окремо; сам факт участі в громадській активності не є показником ризику або його відсутності.

Суспільна комунікація та протидія насильницькій пропаганді

Комунікаційні кампанії можуть пояснювати наслідки насильства, поширювати перевірені відомості про допомогу та підтримувати суспільну солідарність. Однак переконливий текст, кількість переглядів і позитивна реакція аудиторії не гарантують поведінкової зміни. Систематичний огляд комунікаційних кампаній вказує на обмежену якість наявних оцінювань і складність встановлення ефекту на реальну небезпечну поведінку.

Цифрові програми повинні оцінювати не лише поширення повідомлень, а й можливі непередбачувані ефекти: загострення поляризації, стигматизацію, витіснення довіри та небажане підсилення матеріалів. Сама наявність систематичного огляду у формі зареєстрованого протоколу означає план дослідження, а не отриманий результат; наприклад, протокол огляду освітніх цифрових втручань не можна цитувати як доведену ефективність.

Вибірковий рівень: як визначати потребу без стигматизації

Підстави для програмної підтримки

Вибіркові програми мають виходити з перевіреної локальної проблеми. Це можуть бути звернення щодо примусового залучення, свідчення повторюваних погроз або конкретна ситуація насильницького конфлікту, у якій людям потрібен захист. Критерії добору варто пояснювати публічно, описувати поведінково і перевіряти на непряме дискримінаційне застосування.

Доступ до підтримки може відкриватися через школу, молодіжний центр, соціальну службу або громадську організацію, а не лише через силові структури. Важливі добровільність, зрозумілі умови конфіденційності, можливість оскарження помилкового віднесення до програми та реальна користь від участі. Це редакційне практичне узагальнення правозахисного підходу ОБСЄ до взаємодії поліції та громад і висновків про труднощі міжвідомчої співпраці в огляді Lewis та співавторів.

Робота з родинами, освітніми установами та спільнотами

У конкретній громаді допомога може охоплювати підтримку батьків, консультації для педагогів, програми проти цькування, безпечні форми реагування на погрози та професійну допомогу постраждалим. Її слід пов’язувати зі встановленими потребами, а не з припущенням, що конфліктні сім’ї чи певні молодіжні кола є осередками екстремізму.

Вибіркові втручання особливо потребують зовнішньої оцінки. Якщо учасники бояться втратити репутацію або доступ до освіти через звернення, вони можуть уникати допомоги; тоді програма стає менш доступною саме тим, кому вона призначена. Вимірювання довіри й небажаних наслідків варто передбачати від початку.

Як розуміти профілактику для неповнолітніх

Підлітковий вік пов’язаний з активним формуванням ідентичності, пошуком автономії та чутливістю до оцінки ровесників. Ці нормальні процеси розвитку не означають насильницької радикалізації. Для дітей необхідні вікова відповідність розмов, мінімізація збору даних, повага до приватності, чіткі процедури захисту від експлуатації й насильства, залучення фахівців із захисту прав дитини.

Систематичний огляд молодіжних втручань Campbell повідомляє про обмеженість надійних даних щодо ефективності програм поза кримінальним правосуддям. Тому програми мають спиратися на відомі освітні та соціальні потреби, уникати таврування учнів і обережно інтерпретувати короткочасні зміни опитувань.

Індивідуальний рівень: професійна послідовність підтримки

Виявлення потреби та добровільне звернення

Початком індивідуального супроводу може бути звернення людини по допомогу, повідомлення про примус чи загрози або професійно перевірена інформація про конкретні небезпечні дії. Завдання фахівця на вході — встановити характер потреби, невідкладність захисту, законні підстави для подальших дій і те, які послуги дійсно доступні. Політичні й релігійні погляди самі по собі не повинні ставати критерієм включення.

Спільне формулювання цілей та плану допомоги

План підтримки доцільно складати довкола конкретних, перевірюваних цілей: безпечне припинення небажаних контактів, зменшення загрози насильства, відновлення навчання, врегулювання житлових чи сімейних питань, посилення безпечних соціальних зв’язків. За необхідності до роботи залучаються психолог, соціальний працівник, педагог та інші компетентні фахівці відповідно до законних повноважень. Відносини довіри й узгоджені ролі сприяють належному виконанню плану, що описано в огляді організації ведення випадків.

Діалог, психологічна допомога та підтримка життєвих умов

Індивідуальна допомога може охоплювати підтримувальні консультації, вирішення соціальних труднощів, відновлення освітньої траєкторії та роботу з ненасильницькими способами реагування. Психічні розлади діагностують за відповідними клінічними критеріями й на підставі професійної оцінки. Вони не є самостійним поясненням тероризму або надійним способом визначення небезпеки.

Важливо відокремлювати припинення участі в насильницькій діяльності від зміни світогляду: людина може припинити насильницькі дії до повного перегляду переконань, а зміна висловлених поглядів не доводить стійкого припинення поведінкового ризику. Оцінка підтримки повинна враховувати конкретні дії й умови безпеки, а не вимагати ідеологічної одностайності.

Професійна оцінка загроз і межі методик

Інструменти VERA-2R, TRAP-18 та ERG22+ використовують підготовлені спеціалісти у визначених професійних контекстах. Вони потребують якісних даних, розуміння меж застосування й перевірки обґрунтованості висновків. Огляд Campbell щодо інструментів оцінювання встановив брак проспективних досліджень прогностичної валідності, а доступні вибірки та умови оцінювання обмежують перенесення результатів.

Жодна назва методики не перетворює її на автоматичний прогноз терористичного нападу. Для неспеціалістів перелік «ознак радикалізації» не є діагностичним тестом. Якщо існує конкретна достовірна загроза життю чи безпеці, необхідне реагування відповідно до закону й протоколів установи; самодіяльна психологічна класифікація інших людей цьому не допомагає.

Перехід між рівнями: як організувати систему підтримки

Багаторівнева модель працює, коли люди можуть отримати загальнодоступну допомогу без спеціального статусу, а інтенсивніші послуги активуються лише за чіткими підставами. Універсальна освітня програма повинна мати окремий механізм звернення по підтримку; вибіркова програма — можливість добровільного спрямування до кваліфікованого фахівця; індивідуальний супровід — визначені умови завершення, перегляду та повернення до звичайних послуг.

Перехід має бути пропорційним. Потреба в додатковій соціальній допомозі не дорівнює визнанню людини загрозою; направлення до психолога не слід трактувати як поліцейську підозру. Для кожного переходу потрібні зрозумілі підстави, відповідальний фахівець, мінімально необхідна інформація і можливість виправлення помилок.

Що доведено щодо ефективності трьох рівнів

Систематичні огляди програм: неоднорідні результати

У систематичному огляді 74 оцінювань програм автори повідомили, що лише частина досліджених програм досягала задекларованих цілей, тоді як багато демонстрували обмежені результати; у деяких випадках реєстрували несприятливі соціальні наслідки. Це опис досліджених оцінювань, а не універсальна частка програм, які працюють, і не оцінка причинного зниження кількості нападів.

Відмінності між програмами суттєві: вихідні умови, учасники, правові рамки, зміст, тривалість, тип втручань і критерії успіху часто не збігаються. Перенесення позитивного результату одного освітнього чи консультаційного проєкту на всю категорію профілактики є методологічно хибним. Так само немає підстав вважати, що дорожча або інтенсивніша програма обов’язково забезпечить кращу поведінкову зміну.

Індивідуальне ведення випадків: дані про процес, а не доказ ефекту

Lewis та співавтори (2024) проаналізували 47 досліджень реалізації програм ведення випадків, але не знайшли досліджень, придатних для прямої оцінки їхньої ефективності у протидії насильницькій радикалізації. Це означає, що відомості про якість координації, довіру чи корисність підтримки не можна видавати за підтверджене зменшення насильства.

Програми для молоді: обережність при перенесенні результатів

Огляд Campbell про молодіжні програми показує, наскільки складно встановити стійку ефективність освітніх і позасудових втручань. Дослідження різняться за визначенням радикалізації, тривалістю спостереження й способом вимірювання змін. Позитивні відгуки або вища обізнаність після занять є корисною інформацією про програму, проте недостатні для твердження про попередження насильства.

Цифрові протидії: від повідомлення до реальної поведінки

Кампанії в соціальних мережах можуть досягати великої аудиторії, але перегляд, вподобання або зміна відповіді в анкеті є проміжними показниками. Огляд комунікаційних кампаній описує брак переконливих поведінкових вимірювань. Для відповідальної оцінки потрібні реалістичні цілі, порівнювані групи й захист від неконтрольованого поширення шкідливого змісту.

Як вимірювати результати, не підміняючи їх зручними показниками

Оцінювання починається з питання, що саме програма обіцяє змінити. Для універсальної освіти це можуть бути знання, навички діалогу, доступ до допомоги та відчуття безпеки. Для вибіркової підтримки — скорочення непокритих потреб, можливість вийти з небезпечної ситуації та довіра до служб. Для індивідуального супроводу — конкретні безпечні дії, припинення участі у насильстві, стабілізація життєвих умов і відсутність повторних підтверджених загроз. Категорії результатів слід реєструвати окремо.

Мінімальний план дослідження включає опис вибірки, вихідних умов, втручання, можливого порівняння, тривалості спостереження, випадків припинення участі та небажаних наслідків. Слід пояснювати, звідки отримано дані й які правові підстави їхнього використання. Результат «учасники задоволені» стосується прийнятності програми; «зменшилася кількість конфліктних ситуацій» — конкретного поведінкового показника; висновок про зменшення терористичних нападів потребує значно сильнішого доказу.

Рідкість серйозних насильницьких подій створює статистичну проблему низької базової частоти: за таких умов навіть показник із прийнятною точністю може породжувати багато хибних позитивних висновків при застосуванні до широкого населення. Тому інструменти оцінювання не слід використовувати для масового профілювання. Огляд валідності спеціалізованих методик підтверджує необхідність обмежувати висновки доступними дослідженнями.

Небажані наслідки та етичний контроль

Стигматизація і руйнування довіри

Коли певну групу публічно називають «підвищено ризиковою» через її походження, релігію або соціальний статус, програма може посилити відчуження та відмову від співпраці. Подібні ефекти зазначено в огляді оцінювань програм. Відповідальне проєктування передбачає нейтральні назви послуг, участь громади у визначенні потреб і можливість повідомити про дискримінацію.

Конфіденційність і захист персональних даних

Збирання інформації про політичні погляди, релігію, здоров’я або сімейні конфлікти вимагає особливої правової обережності. В Україні оброблення персональних даних регулює Закон «Про захист персональних даних». Редакційне практичне правило для профілактичних програм — збирати лише інформацію, необхідну для законної визначеної мети, обмежувати доступ і тривалість зберігання та повідомляти учасникові про межі конфіденційності. Конкретна правова підстава й винятки визначаються чинним законодавством і компетентними фахівцями.

Подвійна роль допомоги й контролю

Коли педагог, психолог або соціальний працівник одночасно очікується як довірена особа й джерело інформації для правоохоронної діяльності, можуть виникати конфлікти ролей. Огляд Lewis та співавторів описує труднощі координації між службами, неоднорідність оцінювання та значення прозорих домовленостей. Учасники мають знати, за яких конкретних законних обставин інформацію можуть передати іншій установі.

Український контекст: межі права та професійної практики

В Україні протидія тероризму здійснюється у правових рамках Закону України «Про боротьбу з тероризмом» та інших чинних актів. Указ Президента України № 492/2026 затвердив нову Концепцію боротьби з тероризмом в Україні й визнав таким, що втратив чинність, указ № 53/2019. Психологічна стаття пояснює профілактичні підходи, тоді як визначення юридичних складів правопорушень, повноважень органів і процесуальних процедур належить чинному законодавству.

Для роботи з молоддю важливі положення Закону України «Про основні засади молодіжної політики» та правовий захист неповнолітніх. Школи, громади й організації мають застосовувати законні процедури захисту дитини, реагування на булінг і загрози та оброблення даних. Редакційне застосування багаторівневої моделі до українських громад є аналітичною рекомендацією, а не викладом спеціального нормативно затвердженого алгоритму для всіх установ.

У ситуаціях реальної небезпеки слід звертатися до компетентних екстрених і правоохоронних служб відповідно до обставин. За відсутності невідкладної загрози доцільно починати з доступних освітніх, психологічних і соціальних маршрутів допомоги, зберігаючи конфіденційність і добровільність там, де це допускає закон. Педагог або член родини не повинен самостійно визначати «екстреміста» за поглядами чи інтернет-поведінкою.

Практична модель для школи, громади та служби підтримки

Крок 1. Визначити вимірювану проблему

Спочатку організація описує конкретне явище: наприклад, повідомлення про погрози, низьку доступність безпечного консультування чи зростання насильницьких конфліктів. Для цього використовують законно зібрану інформацію, уникаючи списків «неблагонадійних» спільнот. Кожне твердження про масштаб проблеми слід відокремити від припущень.

Крок 2. Обрати пропорційний рівень допомоги

Загальні потреби у діалозі, соціальній участі й інформаційній грамотності відповідають широким універсальним програмам. Локальна ситуація обґрунтованої вразливості може вимагати вибіркової підтримки. Конкретне звернення, примус або достовірні загрози потребують індивідуального професійного реагування. Підвищення інтенсивності має бути пов’язане з перевіреною ситуацією, а не з особистістю чи політичною позицією.

Крок 3. Зафіксувати відповідальність і захист учасників

До початку роботи визначаються виконавець, компетенції, процедура згоди, межі конфіденційності, права неповнолітніх, маршрут скарги та порядок перегляду рішення. Наявність міжвідомчої співпраці ще не підтверджує якість програми; огляд ведення випадків описує як її переваги, так і ризики неузгодженості та суб’єктивного оцінювання.

Крок 4. Оцінити користь і побічні наслідки

Організація до початку втручання встановлює показники й дату їх перевірки, описує спосіб отримання інформації та передбачає можливість виявити шкоду — зокрема стигматизацію чи втрату довіри. Стійке покращення освітньої або соціальної ситуації визнається відповідно до фактичних даних; твердження про зменшення насильства формулюється лише за наявності відповідних поведінкових вимірювань.

Часті запитання

Чи означає первинна профілактика, що всіх учнів вважають уразливими до екстремізму?

Ні. Загальнодоступна програма може розвивати громадянські, комунікативні й інформаційні компетентності без припущення про ризик у кожної людини. Її суспільні переваги оцінюються окремо від тверджень щодо запобігання насильству.

Чим вибіркова профілактика відрізняється від дискримінаційного профілювання?

Вибіркове втручання має документовану потребу, пропорційну мету, відкриті критерії та способи захисту учасників. Дискримінаційне профілювання приписує небезпеку людині через її групову належність. Якість критеріїв та їх практичне застосування необхідно перевіряти.

Чи можна використовувати шкільний опитувальник для передбачення радикалізації?

Поведінкові й соціальні опитувальники можуть допомагати зрозуміти освітні потреби, якщо застосовуються етично та законно. Жоден простий перелік відповідей не дає надійного індивідуального прогнозу терористичного нападу. Огляд спеціалізованих методик показує суттєві межі навіть професійних інструментів.

Чи гарантують індивідуальні програми дерадикалізацію?

Наявні дослідження не дозволяють гарантувати зміну переконань, припинення насильства чи відсутність повторного залучення. Огляд Campbell не встановив прямих надійних доказів дієвості індивідуального ведення випадків. Практичні результати варто описувати окремо: надання допомоги, припинення участі, зміни поведінки та тривалість спостереження.

Чи потрібно залучати правоохоронні органи за будь-яких радикальних висловлювань?

Радикальні або непопулярні висловлювання самі по собі не встановлюють насильницького наміру. Реагування визначається конкретною поведінкою, достовірністю загрози й чинним законом. За небезпеки життю пріоритетом є безпека, а в інших ситуаціях можуть бути доречними діалог і підтримка.

Який показник успіху найважливіший?

Він залежить від мети програми. Для освіти — знання й навички; для соціальної підтримки — доступність послуг і захист; для адресної роботи — зміни конкретної небезпечної поведінки. Жоден окремий показник не описує всю систему профілактики.

Висновки

Первинна, вибіркова та індивідуальна профілактика становлять три рівні організації підтримки, які можна поєднувати в єдиній системі. Перший розвиває безпечне соціальне середовище, другий відповідає на конкретні виявлені вразливості, третій забезпечує професійне реагування на індивідуально встановлену потребу. Їх застосування залежить від чітких критеріїв, законності, поваги до прав людини й реальної можливості отримати допомогу.

Наукова позиція полягає в одночасному використанні найкращих доступних даних і точному визначенні їхніх меж. Поточна база досліджень підтримує обережне планування, дослідження механізмів та вдосконалення організації послуг, але не дозволяє називати певний рівень профілактики гарантовано ефективним проти терористичного насильства. Якісна система вчиться на результатах, вимірює побічні наслідки й захищає людей від необґрунтованої підозри.

Пов’язані статті

Профілактика насильницького екстремізму: рівні та доказові підходи — загальна наукова рамка профілактики; Фактори ризику насильницької радикалізації: що встановлено дослідженнями — межі інтерпретації ризику й статистичних зв’язків.

Профілактика насильницької радикалізації у школі

Джерела

Brouillette-Alarie, S., Hassan, G., Varela, W., та співавтори. (2025). Reliability and Validity of Risk Assessment Tools for Violent Extremism: A Systematic Review. Campbell Systematic Reviews, 21(4), e70080. https://doi.org/10.1002/cl2.70080

Charkawi, W., Dunn, K., & Bliuc, A.-M. (2024). Evaluations of countering violent extremism programs: Linking success to content, approach, setting, and participants. International Journal of Law, Crime and Justice, 77, 100674. https://doi.org/10.1016/j.ijlcj.2024.100674

Duarte, F. P., Ramos, J. P., Barbosa, P., Vergani, M., & de Carvalho, C. M. (2025). PROTOCOL: Effectiveness of Educational Programmes to Prevent and Counter Online Violent Extremist Propaganda: A Systematic Review. Campbell Systematic Reviews, 21(2), e70042. https://doi.org/10.1002/cl2.70042

Lewis, J., Marsden, S., Cherney, A., Zeuthen, M., Rahlf, L., Squires, C., & Peterscheck, A. (2024). Case management interventions seeking to counter radicalisation to violence and related forms of violence: A systematic review. Campbell Systematic Reviews, 20(2), e1386. https://doi.org/10.1002/cl2.1386

Lewis, J., Marsden, S., Hewitt, J., Squires, C., & Stefaniak, A. (2025). Non-Criminal Justice Interventions for Countering Cognitive and Behavioural Radicalisation Amongst Children and Adolescents: A Systematic Review of Effectiveness and Implementation. Campbell Systematic Reviews, 21(4), e70079. https://doi.org/10.1002/cl2.70079

Organization for Security and Co-operation in Europe. (2014). Preventing Terrorism and Countering Violent Extremism and Radicalization that Lead to Terrorism: A Community-Policing Approach. https://www.osce.org/atu/111438

Pandey, K., & Behera, N. (2026). Factors Influencing Radicalization Process at Micro, Meso, and Macro Levels: A Systematic Literature Review. Behavioral Sciences & the Law, 44(4), 571–589. https://doi.org/10.1002/bsl.70064

Treacy, S., Reed, A., & Glazzard, A. (2024). A systematic integrative review of counter-messaging communication campaigns targeting terrorism or violent extremism. Behavioral Sciences of Terrorism and Political Aggression. https://doi.org/10.1080/19434472.2024.2419390

UNESCO. (2024). A Teacher’s Guide on the Prevention of Violent Extremism. https://www.unesco.org/en/articles/teachers-guide-prevention-violent-extremism?hub=66903

Weine, S., Smith, A., Braniff, W., Erdemandi, I., & Day, J. (2019). How Can a Public Health Framework Be Applied to Preventing Violent Extremism? National Institute of Justice. https://www.ojp.gov/library/publications/how-can-public-health-framework-be-applied-preventing-violent-extremism

Верховна Рада України. (2003). Закон України «Про боротьбу з тероризмом» № 638-IV. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/638-15

Верховна Рада України. (2010). Закон України «Про захист персональних даних» № 2297-VI. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2297-17

Верховна Рада України. (2021). Закон України «Про основні засади молодіжної політики» № 1414-IX. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1414-20

Президент України. (2026). Указ № 492/2026 «Про Концепцію боротьби з тероризмом в Україні». https://www.president.gov.ua/documents/4922026-59865