Карл Густав Юнг і алхімія — чому психіка подібна до трансформації матерії
- Український психологічний ХАБ
- 7 серп.
- Читати 13 хв
Оновлено: 8 серп.
Алхімія у психології Карла Густава Юнга розуміється як символічна мова несвідомого, що відображає глибинні процеси трансформації особистості через образи, аналогічні алхімічному перетворенню матерії.
Вступ
На межі психології, релігії та філософії Карл Густав Юнг (Carl Gustav Jung, 1875–1961, Швейцарія) відкриває нову мову — мову алхімії. Впродовж останніх десятиліть його наукової праці, особливо після виходу фундаментальної роботи Psychologie und Alchemie (1944, нім. Психологія й алхімія), Юнг тлумачить алхімічні тексти не як наївні спроби трансмутації металів, а як несвідомі проекції глибинної структури людської психіки.
У той час, як класичний психоаналіз Зиґмунда Фройда (Sigmund Freud, 1856–1939, Австрійська імперія — пізніше Австрія), зосереджувався на витіснених бажаннях, сексуальних імпульсах та редукції символіки до інфантильних переживань, Юнг прагнув зрозуміти символ як автономну смислову одиницю, що не зводиться до біографії чи інстинктів. Для нього символіка алхімії — це не залишок «темного середньовіччя», а мовна система психіки, яка виникла задовго до появи сучасної наукової психології.
Алхімія (від грец. chymeía, араб. al-kīmiyāʾ — «мистецтво перетворення») у класичному розумінні була спробою знайти універсальний засіб перетворення базової матерії (лат. prima materia) у досконалу форму — філософський камінь (lapis philosophorum). У культурному контексті Європи XV–XVII століть це був не лише природничий експеримент, а й езотерична практика, що поєднувала містицизм, християнську теологію, астрономію й хімію.
Юнг перетворює цю традицію на психологічну модель трансформації особистості, в якій алхімічні стадії відповідають етапам індивідуації (тобто становлення цілісної особистості через інтеграцію несвідомого).
Проблема, яку порушує ця стаття, полягає в наступному: чому Юнг, як науковець XX століття, звертається до символіки алхімії — практики, що здавалася давно спростованою та забутою? Яким чином процес внутрішньої трансформації психіки може бути описаний мовою, якою алхіміки описували спроби трансформації матерії? І в чому полягає принципова відмінність такого підходу від психоаналітичної моделі Фройда?
Ці питання — не лише історико-наукові. Вони торкаються самого серця юнгіанської концепції психіки як структури, що розвивається через символічні образи, архетипи та метафоричні процеси. Саме тому розуміння алхімії у контексті аналітичної психології Юнга відкриває нові горизонти для сучасної психотерапії, культурології, а також для осмислення внутрішніх змін людини в добу втрати цілісності.
I. Історичний контекст алхімії та її рецепція у психології
1. Витоки алхімічної традиції в Єгипті, Персії та Європі
Алхімія, як духовно-матеріальна практика, має свої витоки в елліністичному Єгипті — зокрема в Александрії (Alexandria), де в І–III століттях н.е. формуються перші алхімічні тексти, написані грецькою мовою. Уже тоді алхімія мислилася як поєднання філософських і містичних уявлень із природничим досвідом. У Персії та арабському світі алхімія розвивається далі завдяки працям Джабіра ібн Хаяна (Jābir ibn Ḥayyān, VIII століття), який систематизував хімічні процеси у світоглядній рамці духовного вдосконалення.
У Європі алхімія прийшла через переклади арабських трактатів у XII столітті (зокрема в Толедо, Іспанія), і вже в XIII столітті Альберт Великий (Albertus Magnus) та Роджер Бекон (Roger Bacon) розглядали її як шлях до пізнання законів природи. У Середньовіччі та Ренесансі алхімія розцвітає у працях Парацельса (Paracelsus, 1493–1541), а пізніше — у химерних трактатах Йоганна Валентина Андреа (Johann Valentin Andreae) та Генріха Куна (Heinrich Khunrath), що поєднують алхімію з християнською містикою.
2. Середньовічна алхімія як символічна система
Попри зовнішню орієнтацію на хімічні експерименти, середньовічна алхімія була насамперед символічною системою. Алхімічні тексти, такі як Mutus Liber («Німий трактат», 1677), складалися з ілюстрацій і метафор, що не мали прямого тлумачення.
Образи, як-от чорна земля (nigredo), червона сульфура (rubedo), реторта, лев, змія, андрогін — не позначали реальні субстанції, а натякали на психічні чи духовні стани. Автори вважали, що лише «готова душа» здатна розпізнати справжній сенс цих образів, тобто мова алхімії була герметичною — доступною лише ініційованим.
3. Алхімія у добу Ренесансу та її спадщина у Новітній Європі
У XV–XVI століттях, на тлі загального розквіту науки, алхімія не зникла, а трансформувалась. Письменники, філософи, лікарі — зокрема Джон Ді (John Dee) в Англії та Джіроламо Кардано (Girolamo Cardano) в Італії — використовували алхімічну символіку як універсальну мову світу. Алхімія починає втрачати статус прикладної науки, але зберігається як онтологічна модель перетворення, що діє у природі, душі й космосі водночас.
Цей період і буде згодом названий Юнгом «золотим віком символу» — епохою, де несвідоме ще не відокремлене від культури, а символи живі, а не редуковані до функціональних значень.
4. Ставлення науки і психоаналізу до алхімії — від заперечення до реабілітації
З добою Просвітництва алхімія поступово витісняється експериментальною хімією. У XVIII–XIX століттях її вважають забобоном. І навіть у XX столітті більшість науковців (у тому числі фройдистів) розглядають алхімію як приклад колективної ілюзії або примітивного мислення. Для психоаналізу, побудованого на строго біологічних і сексуальних тлумаченнях, алхімічна символіка здавалася зайвою — надто міфологізованою, незрозумілою, а отже, непотрібною.
Саме тому звернення Юнга до алхімії виглядало як інтелектуальний виклик: він порушує не лише психологічні, а й епістемологічні (тобто пов’язані з природою знання) межі науки. Юнг не відроджує алхімію буквально, але виявляє в ній структуру, подібну до процесу роботи психіки. І саме це — поворот до «герметичного розуміння несвідомого» — відкриває нову парадигму в аналізі людини.
II. Юнг і відкриття алхімії як психологічної мови
1. Як Юнг натрапив на алхімію через дослідження символів сновидінь
Початок зацікавлення Юнга алхімією був не випадковим, а народився з терапевтичної практики. У 1920-х роках, працюючи з пацієнтами, Юнг усе частіше помічав повторювані образи у снах: леви, дракони, реторти, трансформації кольору, об’єднання протилежностей. Вони не мали логічного зв’язку з біографією пацієнтів, однак виявляли послідовну структуру. Юнг звернувся до історичних джерел і несподівано побачив, що ці образи майже точно повторюють символіку алхімічних трактатів. З цього моменту він починає масштабне дослідження алхімії як проекції несвідомого — інтуїтивно, а згодом і системно.
2. Праця Psychology and Alchemy (1944) як поворотна точка
Кульмінацією цього інтересу стала книга Psychologie und Alchemie (1944, Zürich), яка вийшла німецькою мовою та одразу викликала неоднозначну реакцію. У ній Юнг стверджує, що алхімічна символіка — це не просто фантазії, а спонтанне втілення психічних процесів. Він проводить паралель між послідовністю алхімічних стадій (nigredo, albedo, rubedo) та розвитком індивідуації — глибинного процесу, коли особистість стає цілісною через інтеграцію несвідомого.
Юнг аналізує не лише тексти європейських алхіміків, а й китайський трактат Тай Інь чжи дао (The Secret of the Golden Flower), який містить образи внутрішньої алхімії. Ця праця розширює його погляд на несвідоме як глобальний, кроскультурний феномен.
3. Чому алхімія замінила для Юнга міф як головну модель несвідомого
До цього етапу своєї наукової діяльності Юнг широко використовував поняття міфу для пояснення архетипів (тобто універсальних образів психіки, що існують у колективному несвідомому). Проте, з часом, він визнає: міф — це готовий наратив, тоді як алхімія — це процес у дії, що не розповідає історію, а описує послідовні зміни у психіці. В алхімії немає героїв, немає логічного сюжету — є трансформація, внутрішній рух, що відповідає нераціональному мовленню душі.
Міф — це історія, яку можна інтерпретувати. Алхімія — це карта психічного процесу, що проживається.
Саме тому алхімія, на думку Юнга, є більш точним інструментом для опису несвідомого — вона не нав’язує зміст, а структурує досвід.
4. Алхімія як «проективна система» — несвідоме відображається в образах
Юнг називає алхімію проективною системою. Це означає, що алхіміки не описували матеріальні зміни, а проектували внутрішні психічні переживання на субстанції: ртуть, сіль, сірку, золото. Так само як сновидець не створює сенс символу, а «бачить» його у вигляді образу, алхімік несвідомо втілює власні внутрішні стани у вигляді зовнішніх операцій.
У цьому сенсі алхімія є преднауковою, але не примітивною. Вона містить мову, яку психіка обирає, коли ще не існує наукового дискурсу. Юнг доводить: у таких образах діє архетиповий розум — рівень психіки, що однаково проявляється у снах, міфах, релігії та алхімії.
III. Основні алхімічні символи у психіці за Юнгом
1. Prima materia — психічний хаос і початковий стан особистості
Prima materia (лат. — «первинна матерія») — у алхімії це початкова, неструктурована субстанція, з якої має виникнути золото. Для Юнга цей образ символізує несформовану психіку, стан хаосу, в якому ще не розділені тінь і свідоме, інстинкти і мислення, внутрішнє і зовнішнє. Це психічна «сировина» людини, яка не пройшла процес індивідуації. Юнг порівнює prima materia з дитячим або регресивним станом — аморфною масою, з якої ще не постала особистість.
У психотерапевтичному контексті це часто — глибоко витіснені елементи, травматичні переживання або руйнівні емоції, що не мають форми, але чинять вплив.
2. Nigredo — досвід тіні і темної ночі душі
Nigredo (лат. — «очорнення») — перша стадія алхімічного процесу. У ній речовина розкладається, вмирає, піддається гниттю. У психіці це означає зустріч із Тінню — несвідомими, деструктивними, витісненими частинами себе. Для Юнга це найболючіша, але необхідна фаза: психіка втрачає уявну цілісність, проходить через кризу, депресію, внутрішній колапс. Nigredo символізує «темну ніч душі» (за традицією християнської містики), під час якої зникає звична ідентичність.
Юнг наголошує: nigredo не є патологією, це етап очищення, у якому стара форма руйнується, щоб з’явилася нова.
3. Albedo і rubedo — етапи очищення, інтеграції та «освітлення»
Albedo (лат. — «освітлення», «вибілення») — це друга стадія алхімічної трансформації, що відповідає етапу усвідомлення і розрізнення. Тут несвідоме більше не є хаотичним, а структуровано через символи, які можна інтегрувати у свідомість. Це період появи нового сенсу, перших ознак внутрішнього порядку. Часто він супроводжується духовними прозріннями, глибоким самоспостереженням.
Rubedo (лат. — «почервоніння») — завершальний етап, де відбувається злиття протилежностей, інтеграція Тіні, Аніми/Анімуса, трансформація особистості. Це момент досягнення Самості — цілісного «я», що охоплює всі рівні психіки. Rubedo символізує духовне золото, стан внутрішньої зрілості, в якому людина стає цілісною і діє не з комплексу чи страху, а з центру — Самості.
Юнг підкреслює: ці етапи не є лінійними, вони можуть повторюватися, накладатися, вимагати повернення до nigredo, якщо процес був перерваний.
4. Lapis philosophorum — Самість як результат індивідуації
Lapis philosophorum (лат. — «філософський камінь») — міфічна речовина, що в алхімії вважалась ключем до безсмертя, перетворення металів у золото та досягнення абсолютної досконалості. Для Юнга це архетип Самості (Self) — центр психіки, що поєднує свідоме і несвідоме, чоловіче й жіноче, раціональне й інтуїтивне.
Самість — це не его, не особистісна свідомість, а глибинна цілісність людини, яка реалізується через процес індивідуації. Самість не створюється свідомо — вона виникає як результат трансформації. У цьому сенсі lapis — не «річ», а стан буття.
Юнг називає його «символом totalitatis» — символом цілковитості. І саме до цього стану веде алхімічна праця психіки.
IV. Юнгіанське тлумачення алхімічного процесу як індивідуації
1. Алхімія не про речовини, а про психічну трансформацію
Юнг радикально змінює розуміння алхімії: він твердить, що середньовічні алхіміки не знали, що описують внутрішню реальність. Їхня робота з речовинами була проекцією — вони «несвідомо працювали з душею, думаючи, що працюють з речовиною». Вся алхімічна символіка виявляється для Юнга структурою психічної трансформації.
Це дозволяє йому формалізувати модель індивідуації (тобто розвитку особистості до стану Самості) як процес, що аналогічний алхімічному opus (лат. — «твір», «робота»). Цей підхід відрізняється від раціонального самовдосконалення: Юнг говорить про трансформацію, а не про еволюцію, і про цілісність, а не досконалість.
2. Алхімічна лабораторія як проєкція внутрішнього процесу
Образи алхімічної лабораторії — реторта, тигель, вогонь, герметична печатка — Юнг трактує як метафори психічної «кузні», де внутрішні процеси відбуваються під тиском і в умовах ізоляції. Психіка працює в замкненому просторі свідомості, як у retortae hermeticae — герметичній реторті, де все кипить, розщеплюється, очищується, знову поєднується.
У клінічній практиці це можна спостерігати в періодах внутрішньої ізоляції, глибокої інтроспекції, емоційного тиску — коли зовнішній світ ніби припиняє існування, і вся енергія спрямована всередину.
3. Вогонь, реторта, операції — метафори психічної роботи
У алхімії ключовим є вогонь (ignis), який підтримує трансформацію. Для Юнга це — енергія психічного конфлікту, що не дає психіці залишитися у застиглому стані. Реторта — символ внутрішнього контейнера, який утримує протилежності: его й Тінь, Аніму й Анімуса, раціональне та ірраціональне.
Алхімічні операції, такі як:
separatio (відокремлення) — усвідомлення протилежностей у собі,
coniunctio (з’єднання) — поєднання свідомого й несвідомого,
coagulatio (ущільнення) — створення стабільної психічної структури,
sublimatio (піднесення) — підняття інстинктивного до рівня сенсу,
— всі ці дії для Юнга є етапами роботи над собою, що не мають зовнішнього аналога, але глибоко переживаються в душевному просторі.
4. Сублімація, коагуляція, кон’юнкція — як стадії внутрішньої цілісності
Sublimatio (лат. — «піднесення») — означає перехід від тілесного до духовного. Це не відмова від тілесності, а її символічне перетворення. У психотерапії це стадія, коли пацієнт починає бачити сенс у власних стражданнях і трансформує їх у творчість, інсайт, нову форму життя.
Coagulatio (лат. — «ущільнення») — формування нової особистісної структури після руйнування старої. Це момент, коли внутрішні конфлікти більше не розривають людину, а утворюють «тіло Самості» — стійку ідентичність.
Coniunctio oppositorum (лат. — «з’єднання протилежностей») — фінальна стадія алхімічного процесу, яка для Юнга відповідає інтеграції архетипів. Тут Аніма/Анімус більше не витіснені, а визнані; Тінь не відкидається, а включається у структуру Я.
Ці стадії формують ядро індивідуації — глибинної цілісності, в якій людина вже не розділена між бажанням і мораллю, між «повинен» і «хочу», а живе з внутрішнього центру.
V. Юнг проти Фройда — різне розуміння символу і трансформації
1. Фройд — символ як витіснене бажання, Юнг — як структура смислу
Зиґмунд Фройд (Sigmund Freud) розглядав символ як компромісне утворення, що виникає внаслідок витіснення заборонених бажань. Символ, на його думку, не має власної цінності — його сенс зводиться до витісненого змісту (насамперед сексуального або агресивного). Тобто символ — це маска, під якою ховається первинний імпульс.
Натомість для Карла Юнга символ — це вихід за межі его: він не ховає, а відкриває. Юнг наголошував, що символ народжується не як спроба щось приховати, а як єдино можлива форма вираження того, що інакше не може бути сказано. Символ не зменшує сенс до однієї інтерпретації, а навпаки — створює багаторівневу структуру смислів.
У цьому полягає їхня головна епістемологічна розбіжність: Фройд редукує, Юнг — розгортає.
2. Несвідоме у Фройда — конфлікт, у Юнга — шлях розвитку
Фройдівська модель несвідомого — це поля бою між Ід (інстинкти), Его (реальність) та Супер-Его (соціальні заборони). У цьому конфлікті симптоми є наслідком нерозв’язаного внутрішнього тиску. Лікування — це розрядка, усвідомлення й адаптація.
У Юнга ж несвідоме — це не тільки носій конфлікту, а й джерело потенціалу. Це не лише «смітник витісненого», а глибинна структура, що веде особистість до Самості. У несвідомому вже міститься архітектоніка розвитку, і робота аналітика полягає не в знятті напруги, а в супроводі трансформації.
Таким чином, для Фройда симптом — це щось, що треба «прибрати», а для Юнга — ключ до смислу, що веде вглиб.
3. Чому алхімія несумісна з редукціонізмом фройдизму
Алхімічна символіка за своєю природою не підлягає одномірному тлумаченню. Спроба звести образ retortae або змії до сексуального бажання — це втратити глибину. Юнг не раз критикує фройдівських послідовників за «інтелектуальну пиху редукції», яка знищує багатство символу.
Алхімія вимагає іншого типу мислення — аналогічного, а не причинно-наслідкового. Там, де Фройд шукає джерело в дитинстві, Юнг шукає напрямок у цілісності. Алхімія, з її міфопоетичними образами, не є ключем до минулого, а картиною трансформаційного майбутнього.
4. Юнг як спадкоємець релігійної й містичної психології
Юнг не був теологом, однак його зацікавлення алхімією логічно пов’язане з його зверненням до християнської містики (Мейстер Екгарт, Яків Беме) та гностичної традиції. Алхімія для нього — відлуння втраченої релігійної уяви, в якій символ був не метафорою, а прямим переживанням присутності глибинного сенсу.
Фройд, виходець із науково-раціоналістичної традиції XIX століття, бачив у релігії невроз, що зберігся на культурному рівні. Юнг — навпаки: він вбачав у релігійних образах архетипові структури, що не підлягають свідомому конструюванню.
В алхімії Юнг знаходить архетип сакрального, втрачений у світському XX столітті. Саме тому його підхід — це не лише психологія, а онтологічна герменевтика символу.
VI. Значення алхімічної символіки у сучасній психотерапії
1. Як образи алхімії працюють у терапевтичному процесі
У юнгіанському аналізі образи алхімії не просто вивчаються — вони переживаються. Коли пацієнт описує сон, у якому бачить розпад, смерть, вогонь чи змію, — це може відповідати стадії nigredo, тобто початкової дезінтеграції особистості. Алхімічна мова дає аналітику орієнтир — де саме перебуває людина в процесі індивідуації. Цей підхід глибоко відрізняється від когнітивно-поведінкової моделі: він не спрямований на швидке «виправлення» поведінки, а на розгортання смислу процесу.
Алхімічна символіка допомагає надати сенс станам, які інакше здавалися б хаотичними, страшними, деструктивними. Через неї пацієнт може побачити: те, що здається розпадом, є передумовою нового з’єднання.
2. Творча уява як «алхімічний реторт» сучасної особистості
Юнг вважав, що активна уява — здатність вільно працювати з образами, не контролюючи їх раціонально — є центральним інструментом індивідуації. У цьому процесі психіка діє так, ніби перебуває в алхімічному тиглі: образи з’являються, вступають у взаємодію, трансформуються.
У сучасному мистецтві, у процесах письма, музики, танцю чи навіть психоделічного досвіду, ми можемо бачити ті самі структури: розпад форми, злиття протилежностей, народження нового. Саме тут алхімія стає культурною матрицею внутрішньої роботи — незалежно від того, чи знає людина Юнга.
Сучасна людина, позбавлена релігії, традиційних ритуалів, сенсів, потребує нового простору інтеграції. І алхімічна модель дає цю карту.
3. Алхімія у роботі зі сновидіннями, травмами, кризами
Юнгівські аналітики використовують алхімічні метафори при роботі з:
психічними травмами — як з prima materia, що чекає трансформації;
депресією — як з nigredo, де старе вмирає, щоб дати місце новому;
посттравматичними станами — як процесами, що можуть завершитися rubedo, якщо пройти через очищення;
екзистенційною кризою — як запрошенням до coniunctio, внутрішнього союзу із забутими частинами себе.
Цей підхід унікальний тим, що не уникає страждання, а вшановує його як фазу алхімічного процесу.
4. Чому алхімічний підхід не застарів, а набув нової глибини
На перший погляд, алхімія може здатися застарілим реліктом, що не витримує темпу цифрової епохи. Але навпаки — саме в епоху фрагментації, прискорення, втрати глибини, алхімія стає антидотом поверховості. Вона пропонує модель повільної, глибокої внутрішньої трансформації, де цінністю є не результат, а сам процес.
У тому, як людина переживає психотерапію, втрачену любов, творчу кризу чи духовний пошук, проявляються ті самі архетипи, що й у текстах Rosarium Philosophorum (XVI століття). Несвідоме не змінюється так швидко, як технології. І тому алхімічна модель — не архаїчна, а архетипова, тобто така, що вічно повертається.
Висновок
Карл Густав Юнг побачив у алхімії не наївну попередницю хімії, а візуалізацію того, що відбувається в глибині людської психіки. Там, де Фройд тлумачив симптом як «витіснений вміст», Юнг відкрив цілісну структуру, у якій символ не зводиться до минулого, а веде до майбутнього стану цілісності. Алхімічні образи, такі як prima materia, nigredo, coniunctio, lapis philosophorum — стали для нього кодом, через який психіка говорить про себе мовою, глибшою за логіку.
Юнгіанська модель трансформації особистості — це не прямолінійний розвиток, а алхімічне opus: внутрішній твір, де кожна стадія — криза, хаос, розклад — має сенс, бо веде до глибшого союзу із самим собою. У цьому процесі психіка й справді подібна до матерії: вона потребує розпаду, щоб з’явилася нова форма; вона вимагає напруження, щоб здійснилася сублімація; вона проходить крізь вогонь, щоб народити Самість.
У XXI столітті, коли культура стає дедалі більш фрагментованою, алхімія знову набуває актуальності. Не як архаїчна система знань, а як символічна топологія глибинної роботи з несвідомим. Юнгіанський підхід доводить: психіка — це не механізм, а сцена трансформації. І саме тому вона мислиться не в термінах дисфункції, а в термінах потенціалу. Як і алхімія, вона не просто відображає буття — вона його трансформує.
📚 Цикл статей про Карла Густава Юнга від Українського Психологічного Хабу
Дослідження життя, ключових ідей та впливу засновника аналітичної психології
Основна стаття, яка знайомить із життям Юнга, його науковим шляхом та формуванням аналітичної психології як окремого напряму в психології.
Вступ до базових понять юнгіанської теорії: що таке архетипи, колективне несвідоме та як вони впливають на психіку людини.
Детальний опис архетипів, їхніх типів, прикладів та того, як вони проявляються у поведінці, культурі та мистецтві.
Пояснення того, як міфи та легенди відображають колективне несвідоме та чому вони є ключем до розуміння людської психіки.
Аналіз поняття «Тінь» як прихованої сторони особистості та способів її інтеграції.
Розкриття понять жіночого та чоловічого начал у психіці та їхнього впливу на стосунки й самосприйняття.
Опис одного з центральних процесів у юнгіанській психології — досягнення гармонії між свідомим і несвідомим.
Погляд Юнга на сновидіння як на символічні повідомлення несвідомого та методи їхнього тлумачення.
Дослідження паралелей між алхімічними процесами та психологічними змінами людини.
Розгляд релігійних символів і духовних образів у контексті психологічного розвитку.
Аналіз актуальності юнгіанських ідей у сучасній психології, культурі та особистісному розвитку.