Архетипи в аналітичній психології Карла Густава Юнга — структура, приклади й роль у психіці
- Український психологічний ХАБ
- 7 серп.
- Читати 10 хв
Оновлено: 8 серп.
Архетипи в психології Карла Густава Юнга — це універсальні, первинні образи колективного несвідомого, які формують внутрішню структуру психіки, виявляються через сни, символи, релігію, міфи і є ключем до розуміння особистості та її трансформації.
Вступ
Термін архетип (від грец. ἀρχέτυπον — первинний образ, зразок) у психології Карла Густава Юнга (Carl Gustav Jung, 1875–1961, Швейцарія) позначає не стільки образ як такий, скільки структуру психічного досвіду, що формує спосіб переживання, інтерпретації та реагування, притаманний усім людям незалежно від культури чи епохи.
Архетипи не є свідомими уявленнями — вони виникають у глибинах так званого колективного несвідомого (collective unconscious) — концепції, яку Юнг сформулював після розриву з Зиґмундом Фройдом (Sigmund Freud, 1856–1939, Австро-Угорщина), започаткувавши власний напрямок — аналітичну психологію (Analytical Psychology).
Уперше ідея архетипу як універсального психічного зразка була системно представлена Юнгом у роботі «Психологічні типи» (Psychologische Typen, 1921, Цюрих), однак цілісно ця концепція розкривається в пізніших працях — «Архетипи і колективне несвідоме» (Die Archetypen und das kollektive Unbewusste, 1934–1954) та «Психологія і алхімія» (Psychologie und Alchemie, 1944). У цих текстах Юнг формує унікальну структуру глибинної психіки, де архетипи функціонують як первинні форми психічної організації, що виявляються у снах, міфах, релігійних образах, культурних кодах і творчості.
Однак у сучасному вжитку архетипи часто редукуються до «рольових моделей» або «типових персонажів», що спрощує і деформує юнгіанське розуміння. Проблема полягає в тому, що архетипи не є готовими змістами, які можна побачити чи описати, а радше — формотворчими принципами (тобто такими, що формують зміст, не будучи ним самі). Вони не є символами, а породжують символи як наслідок своєї активності у психіці.
У цьому контексті важливо поставити низку дослідницьких питань:– Що таке архетип у точному розумінні Юнга?– Як архетипи взаємодіють з особистим досвідом людини?– Які основні архетипи виокремлює Юнг і як вони проявляються?– Яку роль відіграють архетипи в культурі, снах, міфах, релігії та психотерапії?– Чи можуть архетипи бути універсальними, якщо культура змінюється?
Метою цієї статті є системне академічне осмислення архетипів у концепції Карла Густава Юнга як структур психіки, їхньої динаміки, проявів і психотерапевтичного значення. Матеріал базується на аналізі оригінальних німецьких і англійських текстів Юнга, а також сучасних інтерпретацій, з урахуванням культурного, історичного й філософського контексту Європи першої половини ХХ століття.
I. Теоретичне підґрунтя поняття архетипу в психології Юнга
1. Історичне походження терміна архетип
Поняття архетипу має філософське і теологічне коріння, яке передувало його психологічному осмисленню. У давньогрецькій філософії, зокрема у вченні Платона (Plátōn, 427–347 до н. е., Афіни), можна знайти ідею ейдосів (грец. εἶδος), або форм, які існують незалежно від матеріального світу й служать першообразами для всіх речей. У платонізмі архетип — це позачасова, ідеальна сутність, відображенням якої є реальні явища.
Ця ідея була пізніше адаптована в християнській патристиці, особливо у вченні Аврелія Августина (Aurelius Augustinus, 354–430, Римська імперія), який інтерпретував архетипи як вічні ідеї в розумі Бога. У середньовічній схоластиці, зокрема у працях Фоми Аквінського (Thomas Aquinas, 1225–1274, Італія), архетипи пов’язувалися з Божественним планом творіння.
Таким чином, ще до Юнга термін «архетип» позначав першообраз, ідеальну модель або принцип, який лежить в основі явищ реального світу. Юнг успадковує цю традицію, але перенаправляє її з метафізичного на психологічний рівень, стверджуючи, що архетипи існують не в трансцендентному бутті, а в глибинах людської психіки, як універсальні схеми досвіду, що повторюються незалежно від часу і культури.
2. Архетип у розумінні Юнга
На відміну від Платона, який вважав архетипи об’єктивними позапсихічними формами, Юнг трактує їх як структурні компоненти колективного несвідомого, що є внутрішнім, але не особистим. Архетипи — це вроджені матриці психічної діяльності, які не мають змісту самі по собі, але задають форму, за якою зміст організовується.
Юнг наголошує на відмінності між архетипом як таким (archetype-as-such) і архетиповим образом (archetypal image). Перший — це порожня структура, здатна породжувати нескінченну кількість варіацій. Другий — це конкретне уявлення або символ, у якому архетип проявляється.
Наприклад, архетип Матері може виявитися як:– Богородиця в християнстві,– Деметра в грецькій міфології,– Іштар у месопотамській традиції,– Гея як уособлення Землі,але жоден із цих образів не є архетипом як таким, а лише культурною реалізацією внутрішньої архетипової структури.
Юнг також зазначає, що архетип не є свідомим, він не може бути безпосередньо сприйнятий, як не можна побачити об’єктив без лінзи. Лише через символічні прояви у снах, мистецтві, релігії, міфах ми можемо наблизитися до розуміння архетипічної динаміки.
II. Колективне несвідоме як простір архетипів
1. Відмінність від особистого несвідомого
Однією з центральних новацій Карла Густава Юнга (Carl Gustav Jung) стала ідея, що несвідоме не обмежується особистим досвідом людини, як це вважалося у фрейдистській традиції. У той час як Зиґмунд Фройд (Sigmund Freud) зосереджував увагу на витісненому, індивідуально пережитому матеріалі (травмах, бажаннях, комплексах), Юнг увів поняття колективного несвідомого (kollektives Unbewusstes) — шару психіки, спільного для всіх людей, незалежно від їхнього походження, мови чи культури.
Особисте несвідоме — це те, що накопичується у психіці впродовж індивідуального життя. Воно містить витіснені спогади, афекти, комплекси (наприклад, комплекс матері чи меншовартості).Колективне несвідоме ж існує апріорно (тобто до особистого досвіду) — як психічна спадкова структура, подібна до інстинктів у біології. Це не зміст, а умова для появи змісту. Воно функціонує як глибинна програма, завдяки якій людина сприймає світ символічно.
Юнг писав:
«Колективне несвідоме не розвивається індивідуально, а передається спадково. Воно складається з передсуб’єктивних структур, які лежать в основі уявлень, ідей, емоцій»(The Structure of the Psyche, 1927)
2. Джерела колективного несвідомого
Юнг не дає біологічного чи містичного пояснення колективному несвідомому — радше структурно-еволюційного. З одного боку, він говорить про спадковість психічних структур, що передаються в рамках виду (homo sapiens), подібно до спадковості інстинктів. З іншого — визнає, що ці структури формувалися тисячоліттями через повторювані досвіди виживання, народження, смерті, любові, боротьби, ініціації тощо, які наклалися у спільне психічне поле.
Колективне несвідоме — це запис досвіду виду, аналог своєрідної культурно-біологічної пам’яті. Саме тому, як зазначає Юнг, сюжети снів у сучасного європейця можуть повторювати міфологічні схеми Месопотамії чи Південної Америки, хоча людина ніколи не стикалась із цими культурами.
Джерела колективного несвідомого також лежать:– у антропологічному досвіді (риси поведінки, ритуали),– у міфологічному мисленні (архетипи богів, героїв, демонів),– у тілесній символіці (тінь, світло, кров, полум’я, підземелля),– у ритуалах переходу (ініціації, смерті й воскресіння),– у місцях сили та структурі простору (гора, печера, ліс, вода, міст).
Це пояснює, чому архетипи не є індивідуальними фантазіями, а структурними координатами досвіду, притаманними людському роду загалом. Через архетипи особистість набуває зв’язку з глибинами, які виходять за межі біографії, і саме тут, за Юнгом, починається справжня глибинна психотерапія.
III. Основні архетипи в моделі Юнга
1. Архетип Самості — центр і мета психіки
Архетип Самості (Selbst, Self) в аналітичній психології є найвищим, центральним архетипом, який репрезентує цілісність особистості — інтеграцію свідомого і несвідомого, его і тіні, аніми/анімуса й індивідуального досвіду.
Самість — це не Его (тобто не точка суб’єктивного сприйняття), а надсвідомісна структура, яка вміщує і свідомість, і несвідоме. Вона проявляється як внутрішнє керівництво, архетип божественного, образ внутрішньої гармонії. У релігійних образах це може бути Бог, мандала, світло, круг, мандрівник, алхімічне золото.
Юнг писав у «Психології і алхімії» (Psychologie und Alchemie, 1944):«Самість є ніби внутрішній Бог, але не релігійний образ, а психологічна структура цілісності, що перевищує Его».
Символи Самості часто з’являються у снах на етапах глибокої трансформації або духовної кризи.
2. Архетип Тіні — витіснене і неприйняте
Тінь (Schatten, Shadow) — один із найбільш фундаментальних і часто неправильно зрозумілих архетипів. Вона репрезентує аспекти особистості, які були витіснені, заперечені або не усвідомлені, але при цьому залишаються активними у психіці.
Це не обов’язково «зле» чи «темне» — тінь включає також неприйнятий потенціал, силу, сексуальність, незалежність, творчу агресію, інстинкти.
Тінь може проявлятись:– у перенесеннях на інших людей (проекція),– у снах як переслідувач, чудовисько, бандит,– у вибухах неконтрольованих емоцій.
Юнг попереджає, що інтеграція тіні є першою умовою психологічного зцілення, інакше вона діє автономно, ззаду, «на автопілоті».
3. Аніма й Анімус — внутрішні образи протилежної статі
Ці архетипи пов’язані з психологічною присутністю іншого статевого принципу в людині:
– Аніма — жіночий образ у чоловічій психіці.– Анімус — чоловічий образ у жіночій психіці.
Юнг вважав, що ці фігури є посередниками між свідомістю й несвідомим, і саме через них часто з’являються сновидіння, творчі інсайти, інтуїція.
Аніма проявляється:– як дівчина, спокусниця, провидиця, богиня (наприклад, Афродіта, Селена),– як натхнення або емоційне захоплення,– як джерело глибоких емоцій і внутрішньої чутливості.
Анімус проявляється:– як мудрець, воїн, вчитель, голос розуму,– як внутрішній критик, раціональний суддя або духовний авторитет.
Образи аніми й анімуса формують проекції у стосунках, а їхня інтеграція є ключовим етапом індивідуації.
4. Архетип Героя, Великої Матері та Старця
Ці архетипи функціонують у сюжетах сновидінь, міфів і ініціацій.
Герой
Герой (Held, Hero) — центральна фігура архетипового шляху. Він символізує прагнення Его до звільнення, боротьби з хаосом, пошуку істини або сакрального об’єкта.
Образи Героя: Прометей, Ікар, Парсіфаль, Геркулес, Мойсей, Будда. У сучасному кіно — Нео (The Matrix), Люк Скайвокер (Star Wars).
Велика Мати
Велика Мати (Great Mother, Magna Mater) — архетип як життєдайного, так і руйнівного начала. Вона репрезентує всю силу природи, материнства, родючості, але також і загрозу поглинання, повернення в хаос.
Образи: Гея, Деметра, Калі, Діва Марія, Мара. Символи — печера, земля, вода, кров.
Старець
Старець (Wise Old Man, Alter Greis) — архетип мудрості, провідника в несвідоме. Він з’являється у критичні моменти внутрішнього шляху і репрезентує знання, авторитет, інтуїцію.
Образи: Маг, чаклун, Гандальф, Мерлін, Сократ, Ерміт.
IV. Архетипи і культура — виявлення у міфах, снах і релігії
1. Архетипи в казках і легендах
Казки, епос, фольклорні наративи — це простір, де архетипи живуть у чистій формі. Юнг вважав казку найпростішою і найпрямішою формою архетипового прояву, оскільки вона позбавлена психологічної «редактури» і переносить наратив у сферу чистої символіки.
Типові елементи:– герой вирушає в мандрівку (архетип Героя),– зустрічає покровителя або провідника (Старець),– перемагає дракона чи проходить ініціацію (Тінь),– знаходить чарівну істоту чи жінку (Аніма),– отримує мудрість або перероджується (Самість).
У казках різних народів (нім. Märchen, фр. conte de fées, укр. народна казка) повторюються одні й ті самі сюжети, незважаючи на географічні та історичні розбіжності — це і є свідчення архетипового джерела.
2. Сни як поле прояву архетипів
Сни займають особливе місце в юнгіанській аналітиці, бо в них архетипи проявляються найбезпосередніше.На відміну від Фройда, який тлумачив сон як реалізацію витісненого бажання, Юнг вбачав у сновидінні мову несвідомого, зокрема колективного, де психіка говорить образами.
Приклади:– переслідування — прояв Тіні,– поява жіночого чи чоловічого персонажа — Аніма/Анімус,– мандала, круг, хрест — Самість,– сходження в підземелля — ініціаційна структура Героя,– зруйнований храм, міст, або смерть — архетип трансформації.
Юнг наголошував: «Сон — це спонтанне самовираження несвідомого, в якому присутнє все людство».
Завдання аналітика — не тлумачити сон «буквально», а розшифровувати його архетипову структуру, не зводячи її до подій життя пацієнта.
3. Релігійні символи як архетипові структури
Релігія, з юнгіанської точки зору, — це символічне поле, через яке колективне несвідоме структурує досвід людини. Бог у психології Юнга — не об’єкт віри, а архетип Самості, тобто образ трансцендентної цілісності, внутрішнього ядра особистості.
Юнг вивчав символіку:– християнства (образ Христа, Трійця, Богородиця),– гностицизму (абстрактні божества, світло/тьма),– індуїзму (Шива, Брахма, чакри),– буддизму (мандала, Будда, цикл сансари),– алхімії (розщеплення, трансмутація, золото),– ісламу та юдаїзму (архетип пророка, заповіту, жертви).
Юнг не оцінював релігії як «істинні чи хибні» — його цікавила архетипова логіка, що лежить в основі релігійної символіки, її психічна функція.
Релігійні архетипи діють не лише в ритуалах чи віруваннях, але й у кризах сенсу, депресіях, духовному пошуку, тому їх вивчення є не метафізичним, а психотерапевтичним завданням.
V. Архетипи в психотерапії — чому це не метафора, а метод
1. Процес індивідуації через архетипову інтеграцію
Юнг називав архетипи «модулями» психіки, які стають активними в критичні моменти розвитку — перелом, втрата, криза, творчий прорив, духовний пошук.Індивідуація — центральний концепт юнгіанської психології — це процес становлення цілісної особистості шляхом інтеграції несвідомого, в першу чергу — архетипів.
Цей шлях має кілька послідовних етапів:
– Зустріч із Тінню — визнання й інтеграція неприйнятих аспектів себе (гнів, сором, страх, бажання);– Зіткнення з Анімою / Анімусом — переосмислення внутрішніх образів протилежної статі, подолання проекцій;– Поява Самості — символічне усвідомлення себе як більшого, ніж Его, як частини більш глибокої реальності;– Цикл смерті та відродження — архетипова трансформація структури особистості.
У сновидіннях, фантазіях, образах цей процес «підказує», куди рухатись. Завдання терапії — прочитати і супроводити цю внутрішню мову.
2. Робота з архетипами в аналітичній практиці
Аналітична сесія в юнгіанському підході не обмежується розмовами про події чи симптоми. Вона спрямована на:
– аналіз сновидінь — як природного поля архетипового самовираження;– використання активної уяви (aktive Imagination) — техніки, яку Юнг розробив як спосіб діалогу зі своїм несвідомим;– творчі методи — малювання мандал, створення символічних образів, робота з міфами і казками як із частинами внутрішнього ландшафту.
Аналітик не тлумачить архетипи «згори», а працює як провідник, допомагаючи клієнту усвідомити, який архетипічний сценарій розігрується зараз у його житті, і яку трансформацію він означає.
Юнг писав у «Архетипах і колективному несвідомому» (1954):«Коли пацієнт наближається до архетипу, симптом стає сенсом».
Цей підхід не зводить психіку до хвороби — навпаки, він бачить у симптомі символ — і запрошення до змін.
Висновок
Архетипи в аналітичній психології Карла Густава Юнга — це не декоративні образи і не стилістичні фігури, а глибинні психічні структури, які формують основи людського сприйняття, емоційної реакції, поведінки й символотворення. Вони не створюються індивідом і не зводяться до особистого досвіду — навпаки, існують до нього, як універсальні форми, що надають змісту можливість з'явитися.
Кожен архетип виконує власну функцію в структурі психіки:– Самість задає орієнтацію на цілісність,– Тінь утримує неприйняте й вимагає інтеграції,– Аніма й Анімус забезпечують зв’язок між Его і глибинним Я,– Герой, Велика Мати, Старець — структурують внутрішні кризи, трансформації, етапи розвитку.
Архетипи не є змістом — вони організатори змісту, і в цьому полягає їхня сила: через архетипову динаміку психіка створює міфи, релігії, культури, особистості, трагедії, зцілення. Вони виявляються в усьому — від нічного сновидіння до світової драми.
Юнгівська концепція архетипів відкриває можливість мислити про психіку не як про ізольовану особисту систему, а як про глибинне поле, у якому людина — вузол у нескінченній мережі смислів, образів і досвіду людства.
Архетипи — це не фіксовані істини, а рухливі структури психічної реальності, що вимагають не просто розуміння, а співпережиття. Психотерапія, яка працює з архетипами, — це не корекція, а мандрівка до центру, де Я стає частиною глибшої цілісності.
Отже, архетипи — не фігури культури, а її передумова. І водночас — ключ до внутрішньої трансформації людини як духовної, символічної і несвідомо вкоріненої істоти.
📚 Цикл статей про Карла Густава Юнга від Українського Психологічного Хабу
Дослідження життя, ключових ідей та впливу засновника аналітичної психології
Основна стаття, яка знайомить із життям Юнга, його науковим шляхом та формуванням аналітичної психології як окремого напряму в психології.
Вступ до базових понять юнгіанської теорії: що таке архетипи, колективне несвідоме та як вони впливають на психіку людини.
Детальний опис архетипів, їхніх типів, прикладів та того, як вони проявляються у поведінці, культурі та мистецтві.
Пояснення того, як міфи та легенди відображають колективне несвідоме та чому вони є ключем до розуміння людської психіки.
Аналіз поняття «Тінь» як прихованої сторони особистості та способів її інтеграції.
Розкриття понять жіночого та чоловічого начал у психіці та їхнього впливу на стосунки й самосприйняття.
Опис одного з центральних процесів у юнгіанській психології — досягнення гармонії між свідомим і несвідомим.
Погляд Юнга на сновидіння як на символічні повідомлення несвідомого та методи їхнього тлумачення.
Дослідження паралелей між алхімічними процесами та психологічними змінами людини.
Розгляд релігійних символів і духовних образів у контексті психологічного розвитку.
Аналіз актуальності юнгіанських ідей у сучасній психології, культурі та особистісному розвитку.
