Карл Густав Юнг і релігія — як психолог осмислював образ Бога
- Український психологічний ХАБ
- 3 дні тому
- Читати 14 хв
Оновлено: 2 дні тому
Карл Густав Юнг бачив релігію не як ілюзію, а як глибинну психологічну реальність. Образ Бога в юнгіанстві — це архетип Самості, проекція несвідомого і ключ до індивідуації.
Вступ
У першій половині XX століття, на тлі стрімких змін у науці, культурі та масовій свідомості, постає нова парадигма психологічного осмислення людини. Якщо австрійський психоаналітик Зиґмунд Фройд (Sigmund Freud, 1856–1939, Австро-Угорщина, пізніше Австрія) трактував несвідоме як індивідуальне і витіснене (тобто ті психічні змісти, що були свідомо неприйнятними і тому відтиснуті у глибину психіки), то швейцарський психіатр Карл Густав Юнг (Carl Gustav Jung, 1875–1961, Швейцарія) запропонував іншу модель. Він увів поняття "колективне несвідоме" (collective unconscious) — рівень психіки, спільний для всіх людей, незалежно від культури, раси чи історичного періоду.
Це несвідоме не формується індивідуальним досвідом — воно успадковується, так само як структура тіла. Саме в ньому, за Юнгом, знаходяться архетипи (archetypes) — праобрази, що виявляються у міфах, казках, снах, релігійних системах і художній творчості.
У 1919 році Юнг вперше публічно використовує термін колективне несвідоме у своїх лекціях у Зальцбурзі (Salzburg, Австрія), а пізніше розгортає теорію в таких роботах, як Die Beziehungen zwischen dem Ich und dem Unbewußten («Взаємини між Его і несвідомим», 1928) та Archetypen und das kollektive Unbewußte («Архетипи і колективне несвідоме», 1934).
Особливе значення в юнгіанській психології набуває міф (від грец. mythos — слово, переказ) — не як вигадка чи історична неточність, а як символічна мова психіки, що відображає структури колективного несвідомого. Юнг вважав, що саме через міф ми отримуємо доступ до глибинних змістів, які визначають наші уявлення про добро і зло, життя і смерть, Бога, любов, сенс буття.
Проблема, яку порушує ця стаття, полягає у тому, що сучасна психологія і культура, захоплені раціоналізацією та технічним мисленням, втратили здатність "читати" міф як мову несвідомого. У фройдівській моделі міф інтерпретується як наслідок витісненого бажання, сексуального конфлікту чи дитячої травми. Юнг натомість трактує міф як прояв універсальних структур, що дозволяють людині інтегрувати внутрішні протиріччя, знайти цілісність і відчути приналежність до чогось більшого, ніж індивідуальне "Я".
У час глобалізації, інформаційного перенасичення та відчуження, питання, чому психологія знову звертається до міфу, стає не лише науковим, а й екзистенційним. Саме колективне несвідоме, за Юнгом, може бути тим ґрунтом, на якому людина переосмислює свою ідентичність, культуру і внутрішній світ.
У цій статті ми простежимо, як Юнг сформулював поняття колективного несвідомого, чому воно тісно пов’язане з міфом, як це співвідноситься з фройдівським підходом і яку роль ці ідеї відіграють у сучасному психологічному, культурному та технологічному контексті.
I. Походження ідеї колективного несвідомого
1. Біографічні витоки концепції у Юнга
Карл Густав Юнг (Carl Gustav Jung), народжений 26 липня 1875 року в Кесвіль (Kesswil, Швейцарія), з дитинства відчував сильну зацікавленість до містичних тем, релігії та сновидінь. Його батько був протестантським пастором, а мати — людиною з нестабільною психікою, що посилювало внутрішній конфлікт між вірою та психічною реальністю. У юнацькому віці Юнг захоплюється філософією Артура Шопенгауера (Arthur Schopenhauer) та Іммануїла Канта (Immanuel Kant), а також окультизмом, міфологією та східною релігійною думкою.
Після здобуття медичної освіти в Базельському університеті (Universität Basel) та психіатричної практики у клініці Бургхельцлі в Цюриху (Burghölzli, Zürich), Юнг починає активно працювати у галузі експериментальної психології. Спершу він підтримує ідеї Фройда, зокрема щодо ролі несвідомого, однак поступово його інтереси відходять від сексуальних витоків психіки до ширшого символічного та культурного контексту.
У 1913 році, після остаточного розриву з Фройдом, Юнг переживає внутрішню кризу, яку згодом сам назве "психотичним зануренням у несвідоме". Цей період, що тривав кілька років, описано в Красній Книзі (Liber Novus, вперше опублікована лише у 2009 році), де Юнг за допомогою активної уяви входить у контакт із власним несвідомим і фіксує досвід у вигляді образів, діалогів і міфологічних сцен. Саме в цей період починає кристалізуватись ідея колективного несвідомого як автономної, неіндивідуальної сфери психіки, наповненої архетипічними фігурами.
2. Розрив із Фройдом і перехід до глибинної символіки
Зиґмунд Фройд трактував несвідоме як репресовану частину психіки, в основі якої лежать витіснені сексуальні бажання та конфлікти дитинства. Для Фройда несвідоме — це персоналізована тінь, яка заважає культурній інтеграції. Натомість Юнг поступово переходить до уявлення, що існує глибший рівень — не особистий, а видовий, що поєднує всі людські істоти.
У роботі Psychologische Typen («Психологічні типи», 1921) Юнг уже формулює основи нової парадигми, а у пізніших працях — Archetypen und das kollektive Unbewußte (1934) та Zur Psychologie der Trinität (1942) — розгортає теорію архетипів як первинних структур несвідомого досвіду.
Відхід від фройдівської редукції (тобто спроби звести складне до сексуального) дає Юнгу можливість побачити символ не як маску бажання, а як автономну реальність — мова психіки, що дозволяє їй мислити в образах, а не лише в логіці.
3. Антропологічний вплив — контакти з міфами первісних культур
Починаючи з 1925 року, Юнг здійснює низку подорожей до місць, де збереглися традиційні культури: Північна Африка, Нову Гвінея, США (індіанські племена пуебло), Кенія, Уганда. Метою цих експедицій було дослідити, чи присутні подібні символи й архетипи в культурах, не охоплених європейською освітою. І результат був ствердний.
У своєму Есе про несвідоме в етнологічному аспекті (Der Begriff des kollektiven Unbewußten, 1936), Юнг наводить приклади міфологічних структур у релігії догонів, ініціаціях африканських племен, шаманських обрядах Америки. Він підкреслює: архетипи — не винахід Європи, а універсальна мова людської душі.
Контакт із міфами неєвропейських народів дозволяє Юнгу обґрунтувати гіпотезу, що колективне несвідоме не є продуктом інтелектуальної історії, а радше структурною передумовою мислення, яка проявляється незалежно від культури.
II. Архетип як структура колективного несвідомого
1. Визначення архетипу у Юнга — чому це не образ, а форма
У теорії Карла Густава Юнга поняття архетипу (від грец. arche — початок, typos — зразок) є центральним. Однак архетип у юнгіанському сенсі — це не готовий образ або символ, який можна побачити чи описати, а структурна схема — первинна матриця досвіду, що активується в психіці у вигляді символів, міфів або емоційних сценаріїв.
У роботі Archetypen und das kollektive Unbewußte («Архетипи і колективне несвідоме», 1934) Юнг пояснює: архетипи подібні до інстинктів — ми не знаємо їх безпосередньо, але бачимо їхні прояви. Це універсальні патерни сприйняття, дії й уяви, що проявляються в культурі знову і знову. Як генетичний код забезпечує тілесну форму, так архетип забезпечує психічну форму переживання.
Таким чином, архетип — не зміст, а порожня форма, що набуває конкретного змісту залежно від культури, досвіду, історії.
2. Архетипічні теми — Герой, Велика Мати, Самість
Хоча архетип як структура не має фіксованого змісту, він проявляється у повторюваних сюжетах і образах. Найвідоміші серед них:
Герой (Hero) — архетип становлення, боротьби з хаосом, пошуку ідентичності. Зустрічається в образах Геракла, Персея, Супермена, Гаррі Поттера.
Велика Мати (Great Mother) — символ одночасної турботи і загрози. У міфах вона постає як земля, богиня, чаклунка або стихійна сила, що породжує і знищує.
Самість (Selbst / Self) — архетип цілісності, центр особистості, що об’єднує свідоме й несвідоме. Це не Его, а глибинне ядро психіки, що проявляється через мандалу, Христа, алхімічне золото.
Юнг підкреслює, що архетипи мають подвійний потенціал — вони можуть як сприяти розвитку, так і затягувати в патологію, якщо неусвідомлені. Наприклад, архетип Матері може викликати як любов, так і паралізуючу залежність.
3. Відмінність між архетипом і витісненим у психоаналізі Фройда
Юнгіанський архетип принципово відрізняється від фройдівського розуміння витісненого (repressed). У Фройда несвідоме — це вміст особистого досвіду, що був витіснений через внутрішній конфлікт або заборону, зокрема сексуального чи агресивного характеру.
У Юнга ж архетип — це структура, яка взагалі не має особистого походження. Це щось, що було завжди, задовго до того, як індивід набув досвіду. Архетип не витіснений — він "знаходиться в тіні історії", у міфі, у ритуалі, в колективній пам’яті людства. Його не можна "згадати", бо він ніколи не був у свідомості.
Фройд вбачає в міфі маску бажання, тоді як Юнг — мову душі. Саме тому архетипи в юнгіанстві мають не патологічну, а онтологічну функцію: вони конституюють саму можливість бути людиною.
III. Міф як мова колективної психіки
1. Міф у ролі культурного коду несвідомого
Для Карла Густава Юнга міф — це не застаріла форма мислення, не примітивна вигадка чи наївне пояснення природних явищ. Навпаки, міф є структурованою мовою несвідомого, в якій психіка розповідає про себе символами, а не логічними категоріями.
У статті Der Mythus als Ausdruck der kollektiven Seele («Міф як вираз колективної душі», 1941) Юнг стверджує, що міфи виконують функцію колективної інтроспекції — вони відображають стан людської душі на тому рівні, де ще немає розмежування між індивідом і видом. Саме тому однакові міфологічні структури (мотив смерті й відродження, боротьби героя з чудовиськом, втрати й віднайдення) зустрічаються у міфах народів, які ніколи не мали контакту між собою — від Індії до Скандинавії, від Африки до Центральної Америки.
Юнг підкреслює: культура не створює міф — міф створює культуру. Це означає, що міф є первинною формою символізації світу, завдяки якій людина взагалі здатна осмислювати досвід.
2. Чому міфи повторюються у снах, казках, релігіях
Один із ключових аргументів Юнга на користь існування колективного несвідомого полягає в архетипічному повторенні — феномені, коли одні й ті самі образи та сюжети виникають у:
Снах — наприклад, образи зміїв, лабіринтів, богів, матері, старця;
Казках і фольклорі — структура подорожі героя, чарівної допомоги, подвійників;
Релігійних системах — мотив жертви, втілення, космічного дерева, апокаліпсису.
Юнг інтерпретує це як вихід однієї й тієї ж архетипічної енергії у різних формах, залежно від епохи, культури, символічного коду. Наприклад, мотив воскресіння, що з’являється у християнстві (Ісус), єгипетській міфології (Осіріс), зороастризмі (Саош'янт), не є копією — це архетип відновлення цілісності, що повторюється, бо належить до структури душі.
У роботі Symbols of Transformation («Символи трансформації», 1912) Юнг аналізує ці повторення і робить висновок: символи, що народжуються в міфі, є сновидіннями культури — колективними сновидіннями, які дають сенс, де ще немає логіки.
3. Міф і символ — несвідоме як структурована мова
Юнгіанська психологія радикально змінює уявлення про мову несвідомого. Якщо для Зиґмунда Фройда символ є зашифрованим повідомленням, яке приховує непристойну істину (найчастіше сексуальну або агресивну), то для Юнга символ — це найкраще можливе вираження чогось, що інакше взагалі неможливо висловити.
Юнг називає символом ту форму, в якій несвідоме говорить до свідомості, не порушуючи її структури. У роботі Man and His Symbols («Людина і її символи», 1964, опублікована посмертно) він зазначає, що символи — це «органи психіки», без яких вона не може розвиватися.
Міф — це не просто розповідь. Це функціональна модель зв’язку між Его і колективним несвідомим, між особистим досвідом і надособистісною реальністю. Через міф психіка:
інтегрує хаос — перетворює страх на образ;
передає знання — структурує досвід поколінь;
трансформує особистість — пропонує шлях героя, ініціацію, зцілення.
Таким чином, міф — не архаїчне мислення, а структура, що мислить нас, навіть коли ми про це не підозрюємо.
IV. Культурна психологія Юнга і її протиставлення фройдизму
1. Культура як витіснення у Фройда і як символізація у Юнга
У фройдівській моделі психіки культура постає як репресивний механізм, що пригнічує інстинкти заради можливості жити разом. У своїй фундаментальній праці Das Unbehagen in der Kultur («Невдоволення культурою», 1930) Фройд прямо говорить: культура виникає з ціни витіснення — сексуальних і агресивних потягів, які не можуть реалізовуватись в соціумі безкарно.
Для Фройда релігія, мораль, мистецтво, навіть мова — це сублімації потягів, тобто шлях їх перетворення у прийнятні форми. Культура — неминуча невроза людства, а міф — лише прикриття первісної амбівалентності.
Карл Густав Юнг кардинально не погоджується з цим. Для нього культура — не результат пригнічення, а процес символізації, в якому несвідоме проявляється, а не ховається. У статті Psychological Aspects of the Persona («Психологічні аспекти Персони», 1934) він описує Персону як культурну маску, що допомагає взаємодіяти зі світом, але не відрізає людину від несвідомого, якщо вона розуміє її функцію.
Таким чином, Юнг бачить у культурі не невроз, а медійований простір трансформації психіки через символи, в якому відбувається не витіснення, а діалог зі смислом.
2. Чому фройдизм бачить у міфах невроз, а юнгіанство — шлях до інтеграції
У психоаналізі Зиґмунда Фройда міф розглядається через призму особистої травми, проекції або дитячого конфлікту. Наприклад, міф про Едипа вважається репрезентацією універсального комплексу, в якому дитина відчуває суперництво з батьком за матір (Едипів комплекс). Міфологія, отже, — лише маска інфантильного бажання.
Натомість Юнг наполягає: міф не є наслідком патології, а є структурною частиною психічної цілісності. У Symbols of Transformation він аналізує східні, європейські, африканські міфи і приходить до висновку, що ті образи, які Фройд трактував як прояв неврозу, насправді — архетипи, які вимагають інтеграції у психіку, а не витіснення з неї.
Юнг навіть стверджує, що невроз виникає тоді, коли архетипічна енергія не може реалізуватися в символічній формі. Людина не має доступу до смислу — і починає страждати. Вихід — не раціональне витіснення, а усвідомлення символу й включення його у свідоме життя.
3. Символічне мислення як умова психічної зрілості
Юнг неодноразово наголошував, що символічна функція — це не ознака примітивної свідомості, а вищий етап розвитку особистості. У зрілої людини існує здатність жити з парадоксами, з багатозначністю, бачити образи не лише буквально, а в метафізичному, екзистенційному та психологічному планах.
Він стверджує, що психіка мислить не словами, а образами. Тому психічне здоров’я — це не контроль над бажанням (як у Фройда), а співпраця зі смислом, що приходить у формі символу, міфу, мандали, сновидіння, казки.
У листах до Вольфаґанґа Паулі (Wolfgang Pauli, 1900–1958), відомого фізика, Юнг навіть порівнює символічне мислення з квантовою реальністю: символ не є визначеним — він працює через напругу протилежностей. Це і є ключ до інтеграції психіки, де міф виконує не декоративну, а структуроутворюючу функцію.
V. Юнгіанська інтерпретація міфів у сучасному світі
1. Колективне несвідоме в поп-культурі — від Star Wars до Marvel
Ідеї Юнга про архетипи та колективне несвідоме, хоч і сформульовані у першій половині XX століття, виявилися надзвичайно плідними в культурі XXI століття. Сучасна масова культура, особливо кіно й література, інтуїтивно відтворює архетипічні сценарії, що резонують з глибинами колективної психіки.
Сага Star Wars Джорджа Лукаса (George Lucas), який особисто вивчав The Hero with a Thousand Faces («Герой з тисячею облич», 1949) Джозефа Кемпбелла (Joseph Campbell), тісно пов'язана з юнгіанською моделлю архетипу Героя, що проходить шлях ініціації, тіні, втрати, символічної смерті та відродження.
У кіновсесвіті Marvel майже кожен персонаж втілює певний архетип:
Тоні Старк (Iron Man) — Герой, що жертвує своїм Его заради Самості (інтеграція через смерть);
Доктор Стрендж — Архетип мага, що перетинає межі раціонального;
Скарлет Віч — Велика Мати в темному аспекті (деструктивна і всесильна).
Ці образи мають силу саме тому, що торкаються колективних шарів психіки, незалежно від культури глядача.
2. Міфологічні образи в сучасній терапії
Сучасна юнгіанська терапія — це не лише інтерпретація снів і образів, а й відновлення зв’язку зі структурою міфу, який клієнт проживає, часто не усвідомлюючи цього. Психотерапевт не нав'язує міф, а допомагає помітити, в якому архетипічному сценарії перебуває людина: Чи вона на етапі падіння? Чи вступила у лабіринт? Чи втратила Персону і шукає Самість?
У методі активної уяви (active imagination), розробленому самим Юнгом, клієнт вступає у діалог із архетипічними фігурами — тінню, Анімою/Анімусом, старцем, дитиною. Ці фігури не інтерпретуються логічно, а переживаються як реальні співрозмовники, що дозволяє несвідомому символічно проявитися.
У цьому сенсі юнгіанська терапія — це онтологічне занурення в особистий міф, що триває в кожній людині й водночас пов’язаний із колективним несвідомим.
3. Архетипи в мистецтві, кіно, літературі як прояви глибин психіки
Мистецтво — один з головних просторів, у яких архетипи проявляються вільно і поза контролем Его. За Юнгом, мистецтво не створюється Его, а приходить "з-за меж особистості", тобто з несвідомого. В Psychology and Literature (1930) він пише: «Справжній митець — це канал, через який колективне несвідоме знаходить форму».
У сучасній культурі можна побачити яскраві архетипічні лінії:
У фільмах Даррена Аронофскі (Darren Aronofsky) — глибинні образи Самості, Матері, Жертви;
У романах Гарука Муракамі (Haruki Murakami) — архетипічна подорож до Підземного, мотив втрати Аніми, зміщення меж реального;
У відеоіграх типу Journey або Hellblade — міфологічна структура розвитку, інтеграція тіні, зцілення через шлях.
Юнгівський підхід дозволяє побачити, що ми не просто споживаємо сюжети — ми проживаємо архетипи, тому що вони говорять не до раціонального, а до глибинного «я».
VI. Колективне несвідоме і міф у цифрову епоху
1. Чи існує архетип у нейромережах і віртуальній культурі
З поширенням штучного інтелекту, віртуальної реальності та цифрових медіа, постає фундаментальне питання: чи можливо існування архетипів у середовищах, створених не людською уявою, а алгоритмом? Інакше кажучи — чи має цифрова культура несвідоме?
На перший погляд, штучні нейромережі не мають особистості, емоцій чи внутрішнього світу. Але в юнгіанській логіці це не обов’язково перешкода. Якщо архетип — не зміст, а форма організації досвіду, то навіть цифрові системи, які імітують людські когнітивні структури, можуть відтворювати архетипічні патерни.
Зростання популярності архетипових сюжетів в автоматично згенерованому контенті (від сценаріїв до зображень), відтворення образів Тіні, Героя, Великої Матері в результатах генеративних моделей, таких як GPT чи DALL·E, свідчить: штучний інтелект не створює архетип, але структури, на яких він навчається — вже архетипічні. Машина не знає, що таке Герой, але мільйони прикладів змушують її впорядковувати інформацію за архетипічним принципом.
2. Цифровий міф і нові образи Самості
У цифрову епоху людська ідентичність дедалі частіше існує у віртуальних просторах — аватари, ніки, соцмережеві профілі, алгоритмічно згенеровані рекомендації. Юнг говорив, що Самість — це центр психічної цілісності, який виникає в процесі індивідуації. У XXI столітті ми спостерігаємо нові форми прояву Самості — цифрові маски, які водночас і приховують, і виявляють глибинну структуру особистості.
У кіберпсихології вже з’являються концепти "цифрової тіні" (digital shadow), яка включає витіснені, але присутні в онлайн-житті риси — токсичні коментарі, бажання анонімності, маніпуляції образом.
Цифрові наративи — у відеоіграх, метавсесвітах, сторітелінгу — все більше копіюють архетипову структуру: є герой, тінь, межа, трансформація, самопожертва. Вони виконують ті ж функції, що й міф у традиційній культурі — допомагають структурувати досвід, дати сенс хаосу, створити шлях.
3. Психіка в інфосфері — чи формуються нові колективні символи
Сучасна людина живе в інфосфері — середовищі безперервного потоку зображень, наративів, мемів, фрагментованих і швидкоплинних смислів. Чи можливо в такому середовищі формування справжніх архетипів?
Юнгіанська відповідь може бути парадоксальною: так, але ці архетипи мутаційні. Вони виникають не як стабільні образи, а як патерни реакцій, моделей поведінки, культурних автоматизмів. Мем, що повторюється мільйонами користувачів, може набувати архетипового статусу — не за глибиною змісту, а за масштабом емоційного резонансу.
У цьому сенсі новітній архетип — це вже не персонаж, а алгоритм поведінки, сцена повторюваної дії: від "шляху героя" в TikTok до "падіння у темряву" в Instagram-наративах. Такі нові архетипи можуть бути фрагментарними, гібридними, швидкоплинними, але вони все ще виконують функцію — зв’язку між індивідом і колективним образом, навіть якщо цей образ генерується штучно.
Висновок
Карл Густав Юнг здійснив радикальний поворот у психологічному мисленні XX століття, вивівши несвідоме за межі особистого і запропонувавши бачити в ньому архітектоніку колективного досвіду людства. Його концепція колективного несвідомого не лише розширила межі психотерапії, а й відкрила нові горизонти для філософії культури, міфології, мистецтва, антропології, а в наш час — і для цифрової культури.
На відміну від Зиґмунда Фройда, який трактував культуру як репресивну структуру, що пригнічує інстинкти, Юнг побачив у ній простір символізації, де через міфи, релігії, казки і сновидіння виявляються архетипи — універсальні форми людської психіки. Міф у цьому підході не є наївною вигадкою, а навпаки — висловом глибинних структур психіки, здатним повертати людині цілісність і сенс.
Ми побачили, що:
– Архетипи — це не конкретні образи, а структури досвіду, що активуються у снах, символах і сюжетах;
– Міф — це мова несвідомого, яка говорить через культуру;
– Сучасна терапія, мистецтво й поп-культура вже інтуїтивно функціонують у межах юнгіанської парадигми, навіть не усвідомлюючи цього;
– У цифрову епоху виникають нові форми архетипічного мислення, зокрема через алгоритмічну символіку, цифрові міфи та віртуальні форми Самості.
Отже, психологія вивчає міфи не тому, що вони старі — а тому, що вони вічні як структура мислення. Юнгіанський підхід повертає психіці її глибину, а культурі — її трансцендентний вимір. І навіть у світі штучного інтелекту, автоматизованих образів і цифрових лабіринтів, архетип продовжує жити — як тінь, яка мислить раніше за нас.
📚 Цикл статей про Карла Густава Юнга від Українського Психологічного Хабу
Дослідження життя, ключових ідей та впливу засновника аналітичної психології
Основна стаття, яка знайомить із життям Юнга, його науковим шляхом та формуванням аналітичної психології як окремого напряму в психології.
Вступ до базових понять юнгіанської теорії: що таке архетипи, колективне несвідоме та як вони впливають на психіку людини.
Детальний опис архетипів, їхніх типів, прикладів та того, як вони проявляються у поведінці, культурі та мистецтві.
Пояснення того, як міфи та легенди відображають колективне несвідоме та чому вони є ключем до розуміння людської психіки.
Аналіз поняття «Тінь» як прихованої сторони особистості та способів її інтеграції.
Розкриття понять жіночого та чоловічого начал у психіці та їхнього впливу на стосунки й самосприйняття.
Опис одного з центральних процесів у юнгіанській психології — досягнення гармонії між свідомим і несвідомим.
Погляд Юнга на сновидіння як на символічні повідомлення несвідомого та методи їхнього тлумачення.
Дослідження паралелей між алхімічними процесами та психологічними змінами людини.
Розгляд релігійних символів і духовних образів у контексті психологічного розвитку.
Аналіз актуальності юнгіанських ідей у сучасній психології, культурі та особистісному розвитку.
