🧠 «Атаки нікуди не зникли. Але я вже ставлюся до них спокійно, можу не концентруватися і навіть жити далі». Це сила — чи симптом?

Ви прокидаєтесь, читаєте новини: чергова атака, ще один тривожний прогноз, повідомлення про зниклих чи поранених.

Ви кліпаєте очима. В голові — думка: «Ага. Знову. Ну що, працюємо далі».

У вас немає паніки чи істерики, але немає і цілковитого спокою. Ви просто продовжуєте робити те, що маєте, механічно, функціонально.

Колись би ви не могли дихати. А зараз — можете все. Але чомусь важко спати. Або дратують усі. Або тіло болить, хоча «все ж нормально».

🔄 Психіка може адаптуватися навіть до війни, втрат і щоденної тривоги. Але адаптація — не завжди здорове зцілення. Часто це просто виживання.

🧠 Наш мозок побудований так, щоб пристосовуватись до загрози. Це основа виживання виду. На рівні нервової системи це виглядає так:

• Спершу: тривожна реакція (серцебиття, страх, нав’язливі думки)

• Потім: мозок «призвичаюється» — не тому, що стало нарешті безпечно, а тому що неможливо весь час бути на максимумі 

• Цей стан має назву: функціональна десенситизація (зниження чутливості і норми емоційного реагування) — коли загроза не зникає, але мозок ніби «глушить звук», щоб ви могли рухатись.

⚠️ Але: паралельно в тіло й психіку закрадаються малопомітні симптоми:

• ви не відчуваєте радості 

• виникає емоційне оніміння 

• іронія або цинізм — як єдиний спосіб щось прожити

• фізичне напруження, гіпертонус, спазми

• порушення сну або переїдання

• злість на тих, хто «реагує занадто сильно»

Так виглядає хронічна адаптація психіки, яка вже виснажена.

💬 Наприклад, 

• Людина реагує на повітряну тривогу не панікою, а легким роздратуванням: «Ну скільки можна. Немає часу».

• Дитина в притулку мовчки продовжує малювати, коли лунає сирена — бо тіло вже вивчило, що треба чекати і не заважати.

• Працівник продовжує вести зустріч онлайн, навіть коли поряд вибух — і сам потім дивується, як це вдалося.

🪫 Якщо ви «вже звикли» — це не завжди добре.

Звичка до тривоги не дорівнює психічній стійкості. Часто це витіснення, дисоціація, або нейрофізіологічне виснаження.

❓Що допомагає повернутись до живого стану:

• Відчуття тілесної присутності (дихання, тепло, ковтання, масаж)

• Проживання емоцій через безпечний контакт (психотерапія, близькість)

• Нагадування собі: «Так, я сильний/сильна. Але я жива. І я маю право втомитись».

📍Наша психіка — потужна. Але навіть вона потребує відновлення. І не завжди здатність функціонувати означає, що ми справді в порядку.