🍽 Чому я тягнусь за піцою чи тістечком, коли мені страшно? І не можу змусити себе їсти, коли сумно?

Ви втомлені, роздратовані, розфокусовані. В голові – каша. Раптом хочеться саме сендвічу з куркою. Або піци. хрумкого білого хліба. Або шматочка сиру. Ви наче тілом знаєте, що зараз «це треба».

А іноді навпаки: улюблена їжа стоїть перед вами, а апетиту – нуль. Їсти неможливо. Хоча зранку все було добре.

👉 Наші вподобання в їжі – не просто "смаки", а карта емоційного виживання.

Мозок обирає не їжу, а спосіб заспокоїтись, зібратись, або хоча б на мить повернути контроль.

🧠 У мозку є центр, який тісно пов’язує їжу з емоційним станом – це гіпоталамус. Він регулює апетит, температуру тіла, емоції, гормональні сигнали.

🍭 Приємна їжа (солодке, жирне, вуглеводи) швидко підвищує дофамін, тобто дає короткочасне відчуття задоволення або полегшення.

☝️ Але важливо: тягне нас не на будь-яку їжу. А на ту, яка асоціюється з безпекою. Улюблена страва дитинства, теплій вечеря вдома, знайоме відчуття "я не один/одна".

І навпаки: пригнічення апетиту – це автоматична реакція симпатичної нервової системи, коли організм вважає, що "час не на їжу, а на виживання".

💬 Наприклад,

• Людина зі схильністю до тривоги обирає їжу з чіткою структурою – наприклад, сухі тости, сири, злаки. Це дає відчуття порядку.

• Людина з досвідом нестабільного дитинства тягнеться до густої жирної їжі (пюре, тушковане, плов) – бо це тепло, сито, важко, тобто «заземлює».

• Людина у стані смутку може не їсти взагалі, тому що мозок «відключає» систему винагороди, і їжа не викликає жодної радості.

🥄 Їжа – це не тільки про голод. Це ще й мова мозку про потреби.

🔍 Поставте собі питання:

• Чому я хочу саме це зараз?

• Що мені хочеться згадати або прожити з цією їжею?

• Що відчуває моє тіло: напругу, втому, самотність?

🍲 Коли ми вчимося розрізняти емоційний голод і фізичний, їжа стає не полем бою, а каналом зв’язку з собою.

І тоді один шматок сиру – вже не слабкість, а розмова. З дуже важливою людиною: із собою.