Що означає високий ризик насильства?

Значення залежить від інструмента, популяції, базової частоти результату, порогу та часового горизонту і має супроводжуватися змістовним формулюванням та планом керування.

Оцінювання ризику насильства: методи, точність і межі прогнозу

Q: Чи може тест точно передбачити, хто вчинить насильство?

Ні. Інструменти оцінюють ризик із обмеженою статистичною точністю у визначених популяціях і не передбачають окрему майбутню подію з достовірністю.

Q: Чи HCR-20 є тестом із готовим прогнозом?

HCR-20 належить до структурованого професійного судження і використовується для систематизації факторів, сценаріїв та планування керування ризиком, а не як автоматичний детектор майбутнього насильства.

Q: Чим оцінювання ризику відрізняється від оцінювання загроз?

Оцінювання ризику оцінює ймовірність визначеного насильницького результату в певному часовому горизонті, а оцінювання загроз зосереджується на поведінковій траєкторії до цілеспрямованого насильства та можливостях її перервати.

15 годин тому

Читати 13 хв

Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 6 жовтня 2026 року · Редакційна політика

Оцінювання ризику насильства — це структурований процес, у якому фахівець визначає, за яких умов і протягом якого періоду може зростати або зменшуватися ймовірність насильницької поведінки, а також які заходи можуть знизити ризик. Його мета полягає у підтримці рішень про безпеку, лікування, нагляд і керування ризиком. Воно не встановлює, що людина «небезпечна» як незмінна властивість, не доводить факту злочину, не визначає винуватість і не дає достовірного передбачення окремої майбутньої події. Сучасні інструменти працюють із імовірностями, сценаріями, факторами ризику та захисту, а їхня точність залежить від популяції, результату, часової перспективи й способу застосування. Великий систематичний огляд 2023 року показав змішану прогностичну ефективність 36 інструментів у судово-психіатричних популяціях і суттєві методологічні обмеження більшості досліджень (Ogonah et al., 2023).

Тому коректне запитання звучить не «чи вчинить ця людина насильство?», а «який саме несприятливий результат оцінюється, у який період, у якому контексті, які фактори змінюють його ймовірність, наскільки надійним є застосований метод і що можна зробити для зниження ризику?». Саме ця зміна формулювання від пророцтва до структурованого керування невизначеністю визначає сучасний підхід.

Що саме оцінюють

Ризик насильства не існує як одне універсальне число. Перед оцінюванням потрібно визначити цільовий результат. Фізичне насильство в стаціонарі протягом найближчих 24 годин, насильницьке правопорушення після виписки протягом двох років, домашнє насильство, сексуальне насильство та цілеспрямований напад є різними результатами. Для них відрізняються базова частота подій, релевантні фактори, джерела інформації, інструменти й можливі заходи реагування.

Так само має бути визначений часовий горизонт. Чинник, який має значення для конфлікту в найближчу зміну у психіатричному відділенні, може мати інше значення для довгострокового ризику після виписки. Метааналіз інструментів для судово-психіатричних стаціонарів показав цю різницю особливо виразно: короткострокові інструменти для неминучого насильства мали медіанну площу під кривою ROC (AUC) 0,83, тоді як інструменти для довшої перспективи — 0,68 (Ramesh et al., 2018). Це не означає, що AUC 0,83 гарантує правильний прогноз для конкретної людини; показник описує здатність методу розрізняти випадки з різними результатами в досліджуваній групі.

У клінічному стаціонарі для короткострокового спостереження можуть застосовуватися спеціалізовані динамічні інструменти. Наприклад, рекомендації NICE щодо насильства та агресії радять у психіатричних стаціонарах розглядати Brøset Violence Checklist або Dynamic Appraisal of Situational Aggression замість самого лише неструктурованого клінічного судження для моніторингу ризику й планування його зниження. Цю рекомендацію не можна механічно переносити на довгострокову судову оцінку, пробацію або оцінювання загроз.

Три основні підходи до оцінювання

У практиці співіснують три широкі способи організації оцінювання: неструктуроване професійне судження, актуарний або статистичний підхід і структуроване професійне судження. Вони відрізняються тим, як відбирають фактори, як поєднують інформацію і яку роль залишають фахівцеві.

Неструктуроване професійне судження

За неструктурованого підходу клініцист або експерт формує висновок переважно на основі досвіду, інтерв’ю, документів і загального професійного враження без стандартизованої процедури об’єднання факторів. Такий підхід гнучкий, але вразливий до пропусків, когнітивних упереджень, надмірної ваги яскравих випадків і низької відтворюваності між оцінювачами. Європейське керівництво з судової психіатрії описує неструктуровані оцінки як суб’єктивні та менш надійні для прогнозування порівняно зі структурованими методами (Völlm et al., 2018).

Актуарні та статистичні моделі

Актуарний підхід використовує заздалегідь визначені змінні та математичне правило, яке переводить їх у оцінку ризику або категорію. Його перевага — прозоріше й відтворюване об’єднання інформації. Обмеження полягає в тому, що модель відтворює закономірності тієї популяції, на якій її було створено або перевірено, і може втрачати точність у новій країні, установі, віковій групі чи при іншому визначенні результату. Статистична модель не стає універсальною лише тому, що вона дає число.

Сучасні моделі дедалі частіше перевіряють не тільки дискримінацію, а й калібрування — відповідність прогнозованих і фактично спостережуваних ризиків. Показовим є дослідження FoVOx2 2026 року: після часової зовнішньої валідації початкової моделі автори оновили її, отримали AUC близько 0,77 для оновленої версії та продемонстрували добре калібрування, але окремо підкреслили необхідність оцінювати клінічну корисність і вплив упровадження (Sivak et al., 2026). Навіть добре валідована модель є інструментом підтримки рішення, а не автоматичним рішенням.

Структуроване професійне судження

Структуроване професійне судження поєднує стандартизований перелік релевантних доменів із професійним формулюванням конкретного випадку. Фахівець аналізує історичні, актуальні клінічні та майбутні контекстуальні фактори, будує сценарії ризику, визначає можливі тригери й захисні умови та формує план керування. У таких підходах підсумкова думка не повинна бути механічною сумою балів. Практичне керівництво Американської академії психіатрії та права підкреслює, що структуроване професійне судження зберігає клінічне рішення і не зводиться до числової ймовірності.

Найвідомішим прикладом є сімейство HCR-20. У сучасній практиці використовується третя версія, але значна частина накопичених досліджень стосується попередніх версій. Це важливо: доказовість конкретної версії, популяції та результату слід перевіряти окремо. HCR-20 коректніше розуміти як структурований професійний каркас для формулювання і керування ризиком, а не як «тест, що показує, чи стане людина насильницькою».

Фактори ризику, динамічні зміни та захисні фактори

Якісне оцінювання не шукає одну «причину насильства». Воно розглядає конфігурацію факторів. Історичні фактори описують відносно стабільні відомості про минуле; динамічні — актуальні стани та обставини, які можуть змінюватися; майбутні фактори керування — умови, що можуть виникнути після переведення, виписки або зміни нагляду. Серед них можуть бути попередня насильницька поведінка, вживання речовин, доступ до потенційної жертви чи засобів завдання шкоди, гострі симптоми, конфлікт, житлові умови, прихильність до лікування, соціальна підтримка та здатність користуватися допомогою. Конкретний перелік залежить від інструмента і ситуації.

Захисні фактори мають таке саме практичне значення, оскільки оцінювання має відповідати не лише на питання «що підвищує ризик?», а й «що допомагає людині залишатися безпечною?». Метааналіз SAPROF охопив 39 статей, 5434 учасників із 16 країн і виявив помірну або добру прогностичну ефективність захисних оцінок для відсутності рецидиву та інституційної проблемної поведінки, а також додаткову валідність при використанні разом з інструментом, орієнтованим на ризик. Водночас дослідження майже не повідомляли показників калібрування і переважно стосувалися чоловіків (Burghart et al., 2023).

Динамічний фактор не слід автоматично вважати причинним або таким, що надійно відображає зміну майбутнього ризику. Систематичний огляд 2025 року показав, що динамічні бали HCR-20 часто трохи знижувалися в процесі лікування, але доказів того, що саме зниження цих балів передбачає нижчу ймовірність подальшого насильницького рецидиву, було мало (Campbell et al., 2025). Повторне оцінювання корисне для оновлення формулювання і плану, але зміна бала потребує змістовної інтерпретації.

Психічний розлад не є поясненням насильства сам по собі

Наявність психіатричного діагнозу не дає підстав робити висновок, що людина вчинить насильство. Діагноз описує клінічний стан, а оцінювання ризику аналізує інший результат — можливу насильницьку поведінку в конкретному контексті та часовому горизонті. Ці два типи висновку можуть бути пов’язані, але не взаємозамінні.

Сучасний систематичний огляд поздовжніх досліджень психозу охопив 203 297 людей у 41 незалежній вибірці. Найсильніше з насильницькими результатами були пов’язані фактори кримінальної історії, далі — зловживання психоактивними речовинами; низка факторів, пов’язаних із лікуванням, мала захисні асоціації (Lagerberg et al., 2025). Ці дані підтримують багатофакторне оцінювання: клінічний стан розглядають разом з історією, речовинами, контекстом, лікуванням і доступними захисними ресурсами.

Для читача це означає просте правило: діагноз, симптом, результат скринінгу або один психологічний тест не є висновком про небезпечність. Різницю між скринінгом, оцінюванням і діагностикою окремо пояснює стаття «Скринінг і діагностика: чим відрізняється опитувальник ризику від клінічного діагнозу».

Що означає точність прогнозу

Точність не можна описати одним універсальним відсотком. Різні показники відповідають на різні питання. Дискримінація показує, наскільки добре інструмент у середньому розрізняє людей із подальшим результатом і без нього. Калібрування показує, чи відповідають прогнозовані ймовірності фактичній частоті подій. Чутливість описує частку майбутніх подій, які були віднесені до позитивного прогнозу; специфічність — частку випадків без події, правильно віднесених до негативного. Позитивна і негативна прогностична цінність залежать також від того, наскільки часто подія взагалі трапляється у відповідній популяції.

У метааналізі 73 вибірок із 24 827 людьми для прогнозування насильницького правопорушення медіанна позитивна прогностична цінність становила 41%, а негативна — 91% (Fazel et al., 2012). Іншими словами, інструменти в цих дослідженнях краще виключали майбутній насильницький результат, ніж підтверджували його. Автори дійшли висновку, що такі інструменти можуть бути корисними для планування лікування й керування ризиком, але не мають використовуватися як єдина підстава для рішень про позбавлення волі, покарання чи звільнення.

Огляд 2023 року дає ще одну важливу картину. Серед незалежних зовнішніх валідацій для насильницького рецидиву об’єднані AUC становили близько 0,72 для H10, 0,69 для HCR-20 версії 2 та VRAG і 0,64 для Static-99. При цьому 49 із 50 включених досліджень мали високий ризик упередження, а показники калібрування, чутливості й специфічності часто взагалі не подавалися (Ogonah et al., 2023). Це серйозна причина не перетворювати одиничний бал на псевдоточне твердження про майбутнє.

Базова частота і хибнопозитивні результати

Базова частота — це частота цільової події у групі, до якої належить оцінювана ситуація. Вона критично впливає на те, як читати «високий ризик». Якщо подія рідкісна, навіть інструмент із непоганою дискримінацією може створити багато хибнопозитивних класифікацій: людей буде віднесено до підвищеного ризику, хоча подія у них не станеться. Якщо ж поріг зробити надто високим, зростатиме частка хибнонегативних результатів.

Ця проблема має прямі етичні наслідки. Хибнопозитивний висновок може вести до надмірного обмеження, стигматизації або непропорційного нагляду; хибнонегативний — до недостатніх заходів безпеки й пропущеної можливості втручання. Докладніше про статистичний зміст таких помилок дивіться у матеріалі «Хибнопозитивний результат: чому тест може показати ризик у людини без цільового стану».

Чому прогноз для групи не перетворюється на пророцтво про одну людину

Інструмент валідизують на групах: дослідники порівнюють оцінки з тим, що сталося з учасниками в певний період. Коли інструмент застосовують до конкретної людини, групова статистика стає лише однією частиною рішення. Індивідуальне майбутнє залежить від змінних умов: лікування може початися або припинитися, людина може переїхати, доступ до потенційної жертви може зникнути, вживання речовин може змінитися, з’явиться підтримка або новий конфлікт. Саме тому професійна оцінка має описувати сценарії й умови, а не проголошувати неминучість.

Категорії «низький», «середній» і «високий» також потребують розшифрування. Вони не мають універсального значення між різними інструментами й установами. Зміст категорії визначається правилами конкретного методу, базовою частотою результату, популяцією та порогами, обраними для практичної мети. Коли у висновку є тільки ярлик без опису результату, горизонту, доказової бази й способу керування, інформаційна цінність такого ярлика обмежена.

HCR-20: що він дає і чого не дає

HCR-20 став одним із найвідоміших каркасів структурованого професійного судження щодо ризику насильства. Його логіка полягає в систематичному огляді релевантних історичних, актуальних клінічних та майбутніх факторів керування, формулюванні сценаріїв ризику й розробленні плану. У практичному застосуванні важлива не арифметика сама по собі, а зв’язок між зібраною інформацією, механізмами ризику, можливими майбутніми ситуаціями та заходами, які здатні змінити траєкторію.

HCR-20 не є детектором насильства, діагнозом і процедурою встановлення юридичного факту. Його не слід використовувати поза межами підготовки, передбаченої методикою, або переносити між популяціями без перевірки доказів. Так само неправильним є припущення, що кожен пункт має однакову причинну силу для кожної людини. Інструмент структурує оцінювання; відповідальність за обґрунтування висновку залишається за фахівцем.

Поздовжній огляд HCR-20 2025 року додатково показує, чому повторне число не слід трактувати як прямий індикатор «наскільки людина стала безпечнішою». У 12 дослідженнях динамічні оцінки в середньому дещо знижувалися з часом, але зв’язок між таким зниженням і нижчим подальшим насильницьким рецидивом був слабо підтверджений (Campbell et al., 2025). Для клінічної роботи важливі зміни конкретних факторів, їхній зміст і вплив на сценарії ризику.

Оцінювання ризику насильства і оцінювання загроз — різні завдання

Оцінювання ризику насильства та оцінювання загроз цілеспрямованого насильства перетинаються питаннями безпеки, але мають різний центр тяжіння. Оцінювання ризику часто виходить із клінічної або судово-психіатричної ситуації і запитує про ймовірність визначеного насильницького результату за певний період. Оцінювання загроз аналізує поведінковий шлях до цілеспрямованої атаки: комунікації, підготовчі дії, фіксацію на цілі, доступ до засобів, зміни наміру, можливості втручання та інші ознаки конкретної загрозливої траєкторії.

Тому повідомлення про погрозу не є автоматичним доказом високого довгострокового ризику, а відсутність прямої погрози не виключає підготовки до цілеспрямованого насильства. Для цих завдань потрібні різні процедури, джерела даних і команди. Оцінювання загроз цілеспрямованого насильства є окремим завданням із власною методологією та доказовою базою.

Оцінювання ризику насильства і ризику повторного правопорушення

Ризик насильства і ризик повторного правопорушення також не тотожні. Насильство — поведінковий результат, який може бути зафіксований різними способами. Рецидив у правовому та пробаційному контексті пов’язаний із новим правопорушенням і має інше інституційне завдання. Людина може мати ризик ненасильницького повторного правопорушення; насильницька поведінка може не завершитися обвинувальним вироком; інструмент, валідований для загального рецидиву, не можна автоматично вважати валідованим для конкретного насильницького результату.

В Україні оцінювання ризику повторного кримінального правопорушення є окремою частиною роботи пробації. У 2025–2026 роках система розвивала уніфікований інструмент оцінювання ризику та методику FRAMe, про що повідомляє Державна установа «Центр пробації». Ця інституційна процедура стосується окремого завдання — оцінювання ризику повторного правопорушення — і не замінює загальне судово-клінічне оцінювання ризику насильства.

Український судово-експертний і нормативний контекст

Українське законодавство окремо регулює судово-експертну діяльність. Чинна Інструкція про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень визначає завдання психологічної експертизи, зокрема встановлення індивідуально-психологічних особливостей, емоційних реакцій і станів, мотиваційних чинників та особливостей психічних процесів, що мають юридичне значення. Це процесуальний контекст експертного дослідження. Сам факт використання шкали або структурованого інструмента ризику ще не робить оцінювання судово-психологічною експертизою й не перетворює його результат на юридичне рішення.

Для домашнього насильства в Україні існує окрема нормативна процедура оцінювання ризиків, затверджена спільним наказом Міністерства соціальної політики та Міністерства внутрішніх справ №369/180 (Порядок проведення оцінки ризиків вчинення домашнього насильства). Її мета, критерії та практичне застосування визначені спеціальним нормативним актом. Таку процедуру не слід ототожнювати з HCR-20, стаціонарними короткостроковими шкалами або загальним судово-клінічним прогнозуванням насильства.

Окремою є й судова психіатрія. Судово-психіатричне оцінювання розглядає питання, що потребують психіатричних знань і визначаються процесуальним завданням; оцінювання ризику насильства може бути одним із клініко-судових завдань у відповідному контексті, але не є синонімом судово-психіатричної експертизи. Психологічний факт, клінічний діагноз, експертний висновок і рішення суду належать до різних рівнів висновку.

Агресія, насильство і «небезпечність»

Агресія є ширшим поведінковим конструктом, а насильство зазвичай стосується тяжчих форм умисного застосування сили або заподіяння шкоди. Гнів є емоцією і також не тотожний насильству. У побутовій мові ці поняття часто змішують, через що звичайна дратівливість або словесний конфлікт можуть помилково сприйматися як достатня підстава для прогнозу тяжкого насильства. Межі між емоцією, агресивною поведінкою і реальною небезпекою докладніше розібрано у статті «Агресія у дорослого: де межа між емоцією, поведінкою і небезпекою».

Слово «небезпечність» особливо проблемне, коли використовується як постійна характеристика людини. Ризик завжди пов’язаний із подією, умовами і часом. Та сама людина може мати різний рівень ризику у стані гострої інтоксикації та після тривалої стабілізації; за наявності доступу до конкретної особи й після зміни середовища; у кризі та після ефективного лікування. Професійне формулювання має описувати ці умови й можливості їх змінити.

Як читати професійний висновок про ризик

Якісний висновок дозволяє зрозуміти не лише категорію ризику, а весь шлях міркування. Читач повинен бачити, що саме прогнозується, на який період, на підставі яких даних і як невизначеність впливає на рішення. Особливо важливо, щоб оцінювання було відокремлене від юридичних тверджень, які виходять за межі компетенції психологічного або психіатричного методу.

Який цільовий результат визначено: фізичне насильство, насильницьке правопорушення, інституційний інцидент чи інша подія?
Який часовий горизонт і контекст: години, дні, місяці або роки; стаціонар, громада, родина, пробація чи інше середовище?
Який метод та конкретну версію інструмента застосовано, для якої популяції він валідований і чи відповідає ця популяція конкретному випадку?
Які джерела інформації використано: інтерв’ю, документи, медичні записи, дані третіх осіб, історію поведінки; які суттєві дані залишилися невідомими?
Які фактори ризику є історичними, які динамічними, які захисними, а які стосуються майбутнього середовища й керування?
Які сценарії насильства сформульовано, що може їх активувати, які ранні зміни варто відстежувати і які заходи можуть зменшити ризик?
Як описано невизначеність, можливість хибнопозитивної та хибнонегативної помилки, а також межі перенесення статистики на конкретну людину?
Коли потрібне повторне оцінювання і які зміни ситуації мають стати підставою для перегляду висновку?

Якщо цих елементів немає, числова оцінка сама по собі дає мало інформації для керування ризиком. Найціннішим продуктом оцінювання є обґрунтована карта умов, за яких ризик змінюється, і план дій, що робить ці умови керованими.

Поширені помилки

Перша помилка — робити прогноз за одним симптомом, тестом або фактом біографії. Навіть сильний статистичний фактор не встановлює майбутню поведінку конкретної людини. Друга — ототожнювати психічний розлад із насильством. Третя — ігнорувати базову частоту події та читати категорію «високий ризик» як майже певний результат. Четверта — застосовувати інструмент до популяції, результату або часового горизонту, для яких його не перевіряли.

П’ята помилка — механічно складати бали там, де метод передбачає професійне формулювання. Шоста — переносити результати оцінювання ризику на питання винуватості, правдивості, осудності, дієздатності або процесуальної компетентності. Сьома — плутати ризик насильства з оцінюванням загроз, домашнім насильством як окремою нормативною процедурою або ризиком загального рецидиву. Восьма — фіксувати ярлик і не переглядати його після зміни клінічних та життєвих умов.

Етичні межі: безпека без псевдоточності

Оцінювання ризику впливає на свободу, лікування, репутацію, умови нагляду та безпеку інших людей. Тому професійна вимога полягає не в тому, щоб уникати невизначеності, а в тому, щоб зробити її видимою. Потрібно пояснювати якість доказів, межі інструмента, альтернативні сценарії, наслідки можливих помилок і те, які рішення може підтримувати оцінка, а які виходять за її межі.

Це особливо важливо у форензичному контексті, де одна й та сама інформація може бути використана для клінічного планування та для рішень із правовими наслідками. AAPL Practice Guideline for the Forensic Assessment наголошує на необхідності чітко визначати питання оцінювання, джерела даних, межі професійної ролі й основу висновку. Структурованість підвищує прозорість, але не скасовує відповідальності за професійне обґрунтування.

Власне тому мета оцінювання ризику — керування ризиком. Коли результат не веде до конкретних, пропорційних і перевірюваних заходів, він легко перетворюється на ярлик. Коли ж оцінювання пов’язане з лікуванням, підтримкою, зміною середовища, обмеженням доступу до засобів завдання шкоди, кризовим планом, моніторингом динамічних факторів і регулярним переглядом, воно стає частиною системи профілактики.

Короткі відповіді на часті запитання

Чи може тест точно передбачити, хто вчинить насильство?

Ні. Інструменти оцінюють ризик із певною статистичною точністю у визначених популяціях і за визначених умов. Вони можуть покращити структуру професійного рішення, але залишають хибнопозитивні та хибнонегативні результати й не визначають окрему майбутню подію з достовірністю.

Що означає «високий ризик»?

Значення залежить від інструмента, популяції, базової частоти результату, порогу й часового горизонту. Категорія має супроводжуватися описом того, який результат оцінюється, які фактори його підтримують, що може змінити ситуацію та які заходи рекомендовані.

Чи HCR-20 є тестом із готовим прогнозом?

HCR-20 належить до структурованого професійного судження. Його призначення — систематизувати релевантні домени, підтримати формулювання сценаріїв і план керування. Підсумкова оцінка не має читатися як автоматичний прогноз, отриманий простим складанням пунктів.

Чи психічний розлад означає підвищену небезпеку?

Діагноз сам по собі не визначає ризик насильства. Оцінювання враховує конкретну історію поведінки, вживання речовин, актуальний стан, лікування, соціальні та ситуаційні умови, доступ до потенційних цілей і засобів, а також захисні фактори.

Чим оцінювання ризику відрізняється від оцінювання загроз?

Оцінювання ризику насильства зазвичай оцінює ймовірність визначеного насильницького результату у конкретній популяції та часовій перспективі. Оцінювання загроз зосереджується на поведінковій траєкторії до цілеспрямованого насильства, поточних діях, можливостях і способах перервати цю траєкторію.