Самотність і соціальна ізоляція в траєкторіях радикалізації
Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 22 жовтня 2026 · Редакційна політика
Дослідницький кластер: Психологія радикалізації, насильницького екстремізму та профілактики
Самотність і соціальна ізоляція можуть входити до життєвих обставин, у яких людина стає сприйнятливішою до груп, що пропонують належність, визнання, пояснення пережитих образ і жорстку межу між «своїми» та «чужими». Їхній зв’язок із насильницькою радикалізацією залежить від соціального контексту, групових взаємодій, ідеологічного змісту та ставлення до застосування насильства. Самотня людина не є потенційним екстремістом, а самотність не є індивідуальним прогнозом небезпечної поведінки. Систематичний огляд 127 досліджень показує, що чинники радикальних переконань, намірів і поведінки мають різну силу зв’язку та потребують окремого аналізу. Систематичний огляд Wolfowicz та співавторів; систематичний огляд Pandey і Behera, 2026.
Предмет цієї статті — психологічні механізми, завдяки яким брак зв’язків, суб’єктивне відчуття самотності, соціальне відторгнення та потреба в належності можуть взаємодіяти з процесами виправдання ідеологічного насильства. Радикальні ідеї, законний політичний протест, релігійні переконання, активізм і критика суспільного ладу є окремими явищами. Дослідження насильницької радикалізації стосується передусім прийняття насильства як виправданого засобу та можливого переходу до насильницької поведінки. Огляд Pfundmair та співавторів; метааналіз Wolfowicz та співавторів.
Коротка відповідь: як пов’язані самотність і насильницька радикалізація
Наявні дані підтримують обмежений, але важливий висновок: переживання соціального виключення іноді підвищує відкритість до радикальних групових пропозицій, передусім тоді, коли вони обіцяють відновити належність, гідність, вплив і зрозуміле місце у світі. Експерименти виявили зміни у висловлюваній готовності підтримувати крайні дії після досвіду виключення; такі показники не тотожні реальним злочинам. Біографічне дослідження, опубліковане 2026 року, виявило повторюваність досвіду відторгнення в розглянутих життєвих історіях людей, які вчинили терористичні дії. Pfundmair та співавтори, огляд експериментів; Pfundmair та співавтори, біографічний аналіз 2026.
Водночас більшість людей, які переживають тривалу самотність, дискримінацію, втрату зв’язків або соціальну ізоляцію, не підтримують насильницького екстремізму. Для причинного висновку щодо реального насильства необхідні довготривалі дані з відповідними контрольними групами; сучасна література визнає цю прогалину. Langenkamp, огляд 2025; Wolfowicz та співавтори, 2021.
Основні поняття: чотири різні соціальні переживання
Самотність
Самотність — суб’єктивне болісне переживання розбіжності між бажаними та реальними близькими, підтримувальними чи значущими взаєминами. Людина може мати багато контактів і почуватися самотньою, коли в її житті бракує довіри, взаємності або можливості бути собою. Водночас людина з невеликим колом спілкування може мати достатньо близькості. Самотність вимірюють через переживання стосунків, а не лише через їх кількість. Всесвітня організація охорони здоров’я, 2025; CDC: визначення соціальної ізоляції та самотності.
Соціальна ізоляція
Соціальна ізоляція описує відносно об’єктивну обмеженість контактів, соціальних ролей і підтримки. У дослідницькій практиці значення мають частота спілкування, мережа значущих зв’язків, доступ до взаємодопомоги й участі в житті громади. Вимушений переїзд, тривала хвороба, бар’єри доступності, розлука з близькими та закритість соціальних інституцій можуть посилювати ізоляцію. Окреме понятійне пояснення подано в матеріалі «Соціальна ізоляція: що це, як виникає та чим відрізняється від самотності». ВООЗ, 2025.
Соціальне виключення, відторгнення й остракізм
Соціальне виключення означає перешкоджання участі, належності або визнанню з боку інших. Відторгнення може відбуватися через виразну відмову прийняти людину; остракізм — через ігнорування і відсутність відповіді. Такі ситуації здатні зачіпати почуття власної цінності, контролю, належності й значущості. Дослідження соціального виключення становлять окремий пласт доказів і не повинні автоматично ототожнюватися з дослідженнями хронічної самотності. Pfundmair та співавтори, 2024; Tirkkonen і Tietjen, 2025.
Маргіналізація та дискримінація
Маргіналізація описує нерівний доступ до ресурсів, участі, соціального визнання та суспільної влади. Дискримінація має конкретні соціальні й правові виміри. Людина може одночасно переживати дискримінацію, відторгнення та самотність, але кожне явище має власні причини й наслідки. У 2026 році біографічне дослідження радикалізації виявило різні типи виключення в різних досліджуваних контекстах; ці групові відмінності не дозволяють оцінювати окрему людину за її походженням чи релігією. Pfundmair та співавтори, 2026.
Чому ці поняття так часто змішують у розмові про радикалізацію
Люди можуть висловлювати однакову фразу «я нікому не потрібен», маючи на увазі брак дружби, приниження в колективі, політичне безсилля, втрату сім’ї, соціальне відчуження або відсутність сенсу. У дослідженнях ці переживання операціоналізують різними запитальниками, спостереженнями та інтерв’ю. Через це результати про самотність, остракізм, виключення та відчуження не утворюють єдиного показника ризику. Огляд 2025 року прямо визначає різноманітність понять і недостатню порівнюваність вимірювань як одну з головних проблем галузі. Langenkamp, 2025.
Додаткова складність полягає у визначенні результату. Прихильність до радикальної політичної партії, підтримка недемократичних поглядів, згода з насильницькою риторикою, намір застосувати насильство та участь у нападі потребують різних дослідницьких критеріїв. Зв’язок самотності з одним із цих явищ сам собою нічого не доводить щодо іншого. Wolfowicz та співавтори, 2021; Langenkamp, 2025.
Психологічні механізми можливого зв’язку
Потреба в належності та прийнятті
Прагнення встановлювати стійкі значущі взаємини є фундаментальною соціальною мотивацією. Коли така потреба довго лишається незадоволеною, нова спільнота може здаватися особливо привабливою. У контексті насильницьких груп важить те, чи пропонує середовище підтримку, взаємність і життєвий сенс одночасно з легітимацією шкоди іншим. Належність може підтримувати просоціальну участь у громаді, а може супроводжувати підпорядкування насильницьким нормам; вирішальне значення має зміст групових відносин. Baumeister і Leary, 1995; Pfundmair і Mahr, 2023.
Відновлення значущості й контролю
Соціальне відторгнення може переживатися як втрата впливу, голосу та поваги. Обіцянка «повернути гідність» через колективну дію набуває сили, коли її підкріплюють відчуттям спільної образи та виняткової моральної правоти. Це пояснювальний механізм, а не універсальна послідовність подій. Дослідження серед противників обмежень під час пандемії виявило статистичний зв’язок між переживаним виключенням і декларованими радикальними намірами; вибірка була специфічною, а результати не встановлювали фактичної насильницької поведінки. Pfundmair і Mahr, 2022.
Групова ідентифікація й сприйняття загрози
У серії експериментів з виключенням дослідники виявили, що симпатія до власної групи та сприйняття загрози для неї можуть посилювати декларовану радикальну готовність. Це підказує важливу деталь: після відторгнення людина може прагнути до нових соціальних зв’язків, а групові оповіді про загрозу впливають на те, у який бік спрямовується ця мотивація. Висновок стосується експериментальних умов та виміряних намірів, тому його не можна механічно переносити на терористичні напади. Pfundmair і Mahr, 2023.
Потреба в поясненні несправедливості
Досвід приниження, втрати, соціальної невидимості або дискримінації може створювати потребу назвати джерело страждання. Ідеологічні оповіді іноді пропонують просту схему причинності з чітко позначеними винними. Науково важливо відрізняти справжню пережиту несправедливість від подальшого обґрунтування насильства: визнання досвіду людини не передбачає схвалення шкідливих дій. Феноменологічний аналіз різних випадків радикалізації показує, що переживання самотності пов’язані з конкретними суспільними обставинами й можуть набувати різного змісту. Tirkkonen і Tietjen, 2025.
Звуження соціальної мережі та інформаційного досвіду
Іноді тривала ізоляція зменшує доступ до різноманітних поглядів, підтримки та соціальних ролей, а цифрові спільноти стають основним місцем взаємодії. Проте користування інтернетом саме по собі не робить людину ізольованою, а онлайн-спілкування може бути повноцінним джерелом підтримки. Значення мають взаємність, доступність альтернативних зв’язків, соціальні норми спільноти й ставлення до заподіяння шкоди. Це контекстна інтерпретація механізмів, яку не варто подавати як доведену самостійну причину насильства. Tirkkonen і Tietjen, 2025; Langenkamp, 2025.
Що доводять експерименти із соціальним виключенням
Експериментальні дослідження використовували короткочасні ситуації відторгнення або ігнорування, після яких оцінювали готовність підтримати крайні групові дії, співпрацювати з радикальною групою чи погоджуватися з насильницькими намірами. За певних умов виключення змінювало відповіді учасників. Сила таких експериментів — можливість перевіряти короткочасний причинний вплив маніпуляції; їхня межа — лабораторні завдання, часто студентські вибірки, умовність групового контексту та відсутність реальних насильницьких подій як кінцевого результату. Pfundmair та співавтори, 2024.
Одне з важливих спостережень: після виключення на рішення впливали не лише переживання учасників, а й характеристики запропонованої групи, сприйняття її загрози та інші умови. Такі результати підтримують багатофакторне пояснення й обмежують популярне твердження, ніби саме ізоляція автоматично запускає насильницьку радикалізацію. Pfundmair і Mahr, 2023.
Що показують біографічні та якісні дослідження
У дослідженні, опублікованому 2026 року в European Journal of Criminology, використано три підходи: інтерв’ю з фахівцями, систематизований аналіз матеріалів преси та аналіз судових рішень. Автори виявили повторюваний досвід виключення в досліджених біографіях терористів і відмінності характеру такого досвіду між групами. Це суттєвий внесок у перевірку попередніх гіпотез, але ретроспективні матеріали залежать від того, що задокументовано, як відібрано випадки та як інтерпретовано життєві події. Сам по собі факт поширеності виключення в певних біографіях не дає достовірного прогнозу для соціально ізольованої людини. Pfundmair та співавтори, 2026.
Окрема праця Tirkkonen і Tietjen розглядає самотність як пережитий стан у ширших соціальних відносинах і порівнює різні контексти радикалізації. Її внесок — концептуальне розрізнення форм самотності та їхнього суспільного змісту. Це філософсько-інтерпретативний і міждисциплінарний аналіз, а не експериментальна оцінка поширеності насильства. Tirkkonen і Tietjen, 2025.
Самотність у різних траєкторіях: неоднакові історії
Від розриву стосунків до пошуку нової групи
Після втрати дружби, родини, соціального статусу чи звичного середовища частина людей активніше шукає спільноту, яка помітить їх і надасть зрозумілу роль. Якщо нова група ставить взаємне визнання в залежність від ворожості до «чужих», людина може відчути тиск прийняти агресивну норму. Це можливий соціально-психологічний сценарій, який формується сукупністю умов; його не слід трактувати як обов’язковий етап. Pfundmair та співавтори, 2024; Pandey і Behera, 2026.
Від суспільного виключення до колективної образи
Коли люди стикаються зі структурною нерівністю, дискримінацією або приниженням своєї групи, їхні переживання можуть мати колективний зміст. Соціальна ізоляція в такому контексті не зводиться до браку друзів. Водночас більшість людей відповідають на несправедливість мирними способами — солідарністю, захистом прав, правозахисною роботою, взаємодопомогою та політичною участю. Для оцінювання можливого насильства необхідно досліджувати саме нормалізацію насильницьких методів, а не факт громадянської активності. Tirkkonen і Tietjen, 2025; Wolfowicz та співавтори, 2021.
Онлайн-спільноти, чоловіча самотність та мізогінія
Дослідження окремих ворожих до жінок онлайн-спільнот засвідчують, що переживання романтичної, дружньої й ширшої соціальної самотності можуть поєднуватися з образою та узагальненими ворожими уявленнями. Проте спільноти, які використовують схожі назви, неоднорідні, а самотні чоловіки чи користувачі тематичних форумів не становлять категорії небезпеки. Важливим переходом в аналізі є нормалізація приниження, дегуманізації та виправдання насильства. Огляд 2025 року підкреслює фрагментарність даних і складність встановлення причинності. Langenkamp, 2025.
«Одинокий нападник» і міф про повну відсутність соціальних зв’язків
Термін «одинокий нападник» описує певні організаційні характеристики злочину, а не підтверджує абсолютну соціальну ізоляцію людини. Контакти, цифрові мережі, ідеологічні впливи й попередні зв’язки можуть існувати навіть за відсутності формального членства у групі. Біографічні дослідження не дозволяють побудувати надійний портрет нападника за кількістю друзів, сімейним статусом або відчуттям самотності. Tirkkonen і Tietjen, 2025; Wolfowicz та співавтори, 2021.
Чому один і той самий досвід веде до різних наслідків
Самотність іноді мотивує шукати дружбу, терапевтичну допомогу, волонтерські проєкти, хобі, освіту, нову роботу або життєвий сенс. Іноді вона посилює відхід від участі й недовіру, а в окремих контекстах — вразливість до ворожих групових пояснень. Систематичні огляди ризикових і захисних чинників наголошують на взаємодії особистісного досвіду, близького середовища та ширших суспільних умов. Pandey і Behera, 2026; ВООЗ, 2025.
Якість зв’язків важлива не менше за їхню кількість. Соціально активна людина може перебувати в жорсткому середовищі, де насильство схвалюють і де належність залежить від демонстрації ворожості. Інша людина може жити на самоті й мати кілька надійних взаємин, які підтримують автономію та критичне мислення. Тому профілактика потребує уваги до безпеки, довіри, добровільності й характеру соціального впливу, а не до механічного збільшення контактів. ВООЗ, 2025; Pfundmair і Mahr, 2023.
Де проходить межа між переконаннями та насильницькою поведінкою
Людина може мати непопулярні або різкі політичні погляди, переживати сильне відчуження, критикувати державу чи релігійні інституції та водночас послідовно відкидати насильство. Підтримка насильницької риторики, особисте рішення вчинити насильство й реальні дії мають різний правовий і психологічний статус. Саме тому дослідження відокремлюють когнітивну радикалізацію від поведінкової та аналізують чинники для кожної окремо. Wolfowicz та співавтори, 2021.
Огляд 127 досліджень включав 206 вибірок і понад 1300 оцінок зв’язків. Більшість асоціацій були малими або дуже малими, а соціально-демографічні характеристики загалом мали слабші ефекти, ніж частина поведінкових і соціально-психологічних чинників. Це вагома підстава для відмови від простих списків «небезпечних самотніх людей». Докладніше про багаторівневий контекст — у статтях «Шляхи радикалізації до насильства: багаторівнева модель» та «Фактори ризику насильницької радикалізації: що встановлено дослідженнями». Wolfowicz та співавтори, 2021.
Як досліджують самотність і соціальні мережі
Для дослідження самотності застосовують стандартизовані самооцінні шкали та якісні інтерв’ю. Соціальну ізоляцію вивчають за кількістю, регулярністю та якістю контактів, структурою мережі й доступністю підтримки. Інший набір методів вивчає досвід відторгнення, дискримінації або конкретних групових взаємодій. Жоден із цих показників самостійно не оцінює намір учинити насильство. CDC, 2024; ВООЗ, 2025.
У дослідженнях радикалізації додатково потрібні окремі запитання про виправдання насильства, наміри, конкретну поведінку, контекст групових норм і часову послідовність подій. Поперечне дослідження може показати одночасність переживань і поглядів, але зазвичай не встановлює, що виникло раніше. Ретроспективне інтерв’ю може відтворювати особистий сенс подій, але залежить від пам’яті й пізніших пояснень. Експеримент може перевірити короткочасний вплив виключення, але не відтворює життєвих умов реального насильства. Pfundmair та співавтори, 2024; Pfundmair та співавтори, 2026.
Вразливості досліджень і питання причинності
Дослідницьке поле ще має обмежений обсяг проспективних спостережень, які одночасно та повторно вимірюють самотність, вплив груп, зміну ставлення до насильства й реальну поведінку. Порівняння людей із різним досвідом без надійного контролю соціальних умов залишає відкритими альтернативні пояснення. Серед них — попередні конфлікти, загальна ворожість, специфічні групові норми, вплив травматичних подій, нерівний доступ до допомоги та селективність документування випадків. Langenkamp, 2025; Pfundmair та співавтори, 2026.
Проблема базової частоти особливо важлива. Навіть чинник, який статистично частіше трапляється в історіях насильницьких екстремістів, може бути дуже поширеним серед людей, що ніколи не чинять насильства. Його індивідуальна прогностична цінність тоді невисока. Тому анкета самотності, кількість підписників, відсутність друзів або суб’єктивний опис почуттів не є інструментами прогнозування нападів. Wolfowicz та співавтори, 2021.
Психічне здоров’я, соціальна вразливість і ризик стигматизації
Тривала самотність і ізоляція пов’язані з низкою негативних наслідків для психічного й фізичного здоров’я; міжнародні рекомендації закликають ставитися до соціальних зв’язків як до важливої складової здоров’я. Ці факти не дозволяють вважати психологічний дистрес, депресивні симптоми, тривожність, нейровідмінність або звернення по допомогу ознаками насильницького екстремізму. Психічний стан потребує власної клінічної оцінки, а конкретні загрози безпеці — окремої професійної оцінки. ВООЗ, 2025; Wolfowicz та співавтори, 2021.
Стигматизація посилює відчуття виключення й може ускладнювати звернення по підтримку. Тому приклеювання ярликів на підставі зовнішності, мови, етнічності, релігії, статі, віку, інвалідності чи незвичних інтересів суперечить правозахисній логіці профілактики. Це редакційний етичний висновок із принципів недискримінації, доказової оцінки ризиків та збереження соціальної участі. ВООЗ, 2025; Wolfowicz та співавтори, 2021.
Підлітки й молоді люди: розвиток належності та безпечна підтримка
У підлітковому віці стосунки з однолітками, прийняття в групі та пошук власної ідентичності мають особливе значення. Водночас самотність підлітка, конфлікт із родиною або активна участь у мережевій спільноті не вказують на насильницьку радикалізацію. Підтримка має враховувати вікову автономію, потребу в конфіденційності, права дитини, сімейні обставини та ризики небажаного розголошення персональних даних. ВООЗ, 2025; Pandey і Behera, 2026.
Корисною практикою є регулярна доступна розмова про те, які спільноти дають підтримку, як дитина переживає відторгнення, чи відчуває тиск погоджуватися з приниженням інших і чи має дорослого, до якого може звернутися. Зміст розмови — безпека, гідність і конкретний досвід, а не ідеологічна перевірка або пошук «типових ознак». У випадку безпосередніх погроз чи підготовки насильства діють відповідні фахові та правові процедури, а не побутові списки критеріїв.
Профілактика: що має сенс і чого ми поки не знаємо
Створення доступних, добровільних і різноманітних зв’язків
Перспективні напрями включають доступні молодіжні простори, підтримувальні освітні й громадські середовища, інклюзивні форми участі, можливість отримати психологічну допомогу, відновлення зв’язків після вимушеного переїзду та взаємодопомогу. ВООЗ наводить зміцнення соціальних зв’язків як цінну ціль громадського здоров’я. Це самостійна обґрунтована мета незалежно від того, чи знижує конкретна програма насильницький екстремізм. ВООЗ, 2025.
Важливо перевіряти, чи програма реально покращує відчуття підтримки, можливості участі, якість стосунків і доступ до послуг. Сама кількість заходів, учасників або розданих інформаційних матеріалів не є доказом зміни ставлення до насильства. Для тверджень про запобігання насильству потрібні окремі надійні результати та достатня тривалість спостереження. Wolfowicz та співавтори, 2021; Langenkamp, 2025.
Підтримка автономії та критичного обговорення
Відкрита розмова про справжні образи й суспільні проблеми може співіснувати з чіткою межею проти погроз і насильства. Підтримувальні спільноти дають можливість бути почутим, обговорювати розбіжності, знаходити ненасильницькі способи дії та зберігати зв’язки поза однією групою. Науковий статус цього механізму — правдоподібна профілактична логіка, яку слід відділяти від доведеної ефективності певної програми щодо терористичних злочинів. Pfundmair та співавтори, 2024.
Підтримка після виходу з насильницьких середовищ
Участь у насильницькій групі іноді стає центральним джерелом дружби, соціального статусу та щоденних рутин. Вихід із такого середовища може знову загострювати самотність, тому відновлення безпечних зв’язків, доступу до послуг, освіти, роботи та підтримки громади має практичну вагу. Психологічні потреби та ризики повторного втягування оцінюють індивідуально; саме збільшення контактів не гарантує відмови від насильства. Pandey і Behera, 2026.
Як допомогти близькій людині, яка переживає ізоляцію
Почніть із конкретної уваги до переживань: запитайте, що сталося зі стосунками, чи є можливість відпочити від конфліктів, яка підтримка потрібна і яких контактів людина справді прагне. Вислухайте досвід приниження або виключення без знецінення. Допомагайте відновлювати добровільні, безпечні та різноманітні зв’язки, не нав’язуючи спілкування й не перетворюючи кожну розмову на перевірку переконань. Ці дії обґрунтовані як підтримка соціального благополуччя. ВООЗ, 2025.
Якщо людина висловлює ворожі узагальнення, корисніше обговорювати конкретні слова й наслідки, відокремлювати почуття образи від схвалення шкоди, підтримувати можливість мирної участі й не влаштовувати публічного приниження. У разі конкретних погроз, відомостей про підготовку насильства чи безпосередньої небезпеки пріоритетом стає захист людей і звернення до компетентних служб. Побутове спостереження за «радикальними ознаками», таємне збирання даних або самостійні провокації становлять додаткові етичні й безпекові ризики.
Український контекст: війна, вимушені переміщення та громадська стійкість
Повномасштабна війна створює багато незалежних причин соціальних втрат: розлуку з родиною, руйнування звичних спільнот, вимушене переміщення, обмеження доступу до освіти, роботи та допомоги. Наслідки самотності й ізоляції потребують уважної психологічної та соціальної відповіді. Ці обставини самі по собі нічого не доводять щодо підтримки насильницького екстремізму певною людиною чи групою. ВООЗ, 2025; Pandey і Behera, 2026.
Для України важливо окремо розрізняти захист держави відповідно до права, законну політичну участь, громадянську мобілізацію, мову ворожнечі, погрози й конкретні насильницькі правопорушення. У цій статті викладено психологічні та методологічні положення; юридичну кваліфікацію індивідуальних ситуацій здійснюють компетентні органи за чинним законодавством України. Редакційна інтерпретація полягає в тому, що доступність соціальної підтримки, відновлення зв’язків і повага до прав людини мають власну суспільну цінність і не потребують виправдання підозрами щодо самотніх людей.
Часті запитання
Чи може самотність сама по собі спричинити тероризм?
Сучасні дані не дають підстав для такого причинного висновку. Експерименти стосуються короткочасного виключення та змін декларованих намірів; дослідження життєвих історій вказують на можливі зв’язки, але мають інші методологічні межі. Насильницька поведінка формується у складніших умовах. Pfundmair та співавтори, 2024; Pfundmair та співавтори, 2026.
Чи стає ізольована людина більш схильною до будь-якої ідеології?
Ні. Важать конкретні обставини виключення, доступ до підтримки, цінності й норми групи, способи відновлення належності та особистий вибір. Більшість людей із таким досвідом не переходять до насильницького екстремізму. Langenkamp, 2025.
Чи є членство в онлайн-спільноті ознакою радикалізації?
Сам факт онлайн-участі нічого такого не означає. Цифрові зв’язки можуть забезпечувати підтримку, освіту, дружбу та громадянську участь. Зміст насильницької риторики й конкретні загрози оцінюють окремо; кількість часу онлайн не замінює аналізу поведінки.
Чи можна за шкалою самотності передбачити небезпеку?
Ні. Шкала самотності вимірює переживання соціальних зв’язків, а не схвалення насильства, намір учинити злочин або загрозу для оточення. Спеціалізована оцінка загроз вимагає підготовлених фахівців і конкретної інформації; універсального тесту, який надійно передбачає напад за самотністю, немає. Wolfowicz та співавтори, 2021.
Чи достатньо організувати більше спілкування для профілактики?
Зміцнення соціальних зв’язків може поліпшувати добробут і доступ до підтримки. Проте кількість контактів не гарантує зміни насильницьких переконань і не становить доведеної окремої програми запобігання терористичним нападам. Для кожного результату потрібне власне оцінювання. ВООЗ, 2025; Wolfowicz та співавтори, 2021.
Як розмовляти з підлітком, який відчуває себе відкинутим?
Слухайте його переживання й запитуйте про безпечні зв’язки та можливості підтримки. Дотримуйтеся поваги до приватності, не приписуйте небезпечних намірів через незвичні інтереси або погляди, обговорюйте неприпустимість погроз і шкоди людям. За необхідності залучайте психолога або інші відповідні служби підтримки.
Чому важливо розрізняти самотність і радикальне політичне мислення?
Тому що це явища з різними визначеннями, способами вимірювання та суспільними наслідками. Їх безпідставне ототожнення стигматизує людей, знецінює законні форми незгоди й заважає точно оцінювати насильницьку поведінку. Langenkamp, 2025; Wolfowicz та співавтори, 2021.
Висновки
Самотність і соціальна ізоляція є важливими характеристиками людського соціального досвіду. У частині траєкторій насильницької радикалізації вони можуть взаємодіяти з потребою в належності, втратами соціального статусу, відчуттям несправедливості та груповими нормами. Дослідницька картина складається з експериментів про короткочасне виключення, описів життєвих історій, систематичних оглядів і концептуальних праць. Кожен тип даних відповідає на власне запитання, а надійного індивідуального прогнозування терористичного насильства за самотністю вони не забезпечують. Pfundmair та співавтори, 2026; Wolfowicz та співавтори, 2021.
Практичний висновок полягає в розвитку підтримувальних соціальних зв’язків, недискримінаційних громадських інституцій і доступної допомоги при одночасній чіткості щодо насильницьких загроз. Соціальна належність має цінність для людини й громади незалежно від оцінювання екстремізму. ВООЗ, 2025.
Пов’язані статті
Джерела
• Baumeister, R. F., & Leary, M. R. (1995). The need to belong: Desire for interpersonal attachments as a fundamental human motivation. Psychological Bulletin, 117(3), 497–529. https://doi.org/10.1037/0033-2909.117.3.497
• Centers for Disease Control and Prevention. (2024). Health effects of social isolation and loneliness. https://www.cdc.gov/social-connectedness/risk-factors/
• Langenkamp, A. (2025). Linking social deprivation and loneliness to right-extreme radicalization and extremist antifeminism. Current Opinion in Behavioral Sciences, 63, 101525. https://doi.org/10.1016/j.cobeha.2025.101525
• Pandey, K., & Behera, N. (2026). Factors influencing radicalization process at micro, meso, and macro levels: A systematic literature review. Behavioral Sciences & the Law, 44(4), 571–589. https://doi.org/10.1002/bsl.70064
• Pfundmair, M., & Mahr, L. A. M. (2022). Regaining power: How feelings of exclusion during COVID-19 are associated with radicalism among critics of containment policies. Frontiers in Psychology, 13, 952760. https://doi.org/10.3389/fpsyg.2022.952760
• Pfundmair, M., & Mahr, L. A. M. (2023). How group processes push excluded people into a radical mindset: An experimental investigation. Group Processes & Intergroup Relations, 26(6), 1289–1309. https://doi.org/10.1177/13684302221107782
• Pfundmair, M., Wood, N. R., Hales, A., & Wesselmann, E. D. (2024). How social exclusion makes radicalism flourish: A review of empirical evidence. Journal of Social Issues, 80(1), 341–359. https://doi.org/10.1111/josi.12520
• Pfundmair, M., Pachurka, R., Späth, P., & Witiska, T. (2026). Social exclusion in the lives of terrorists: An empirical analysis. European Journal of Criminology. https://doi.org/10.1177/14773708261447708
• Tirkkonen, S. K., & Tietjen, R. R. (2025, опубліковано онлайн; друкований том 2026). Loneliness and radicalization. Philosophy & Social Criticism, 52(6). https://doi.org/10.1177/01914537251334550
• Wolfowicz, M., Litmanovitz, Y., Weisburd, D., & Hasisi, B. (2021). Cognitive and behavioral radicalization: A systematic review of the putative risk and protective factors. Campbell Systematic Reviews, 17(3), e1174. https://doi.org/10.1002/cl2.1174
• World Health Organization. (2025). From loneliness to social connection: Charting a path to healthier societies. Report of the WHO Commission on Social Connection. https://www.who.int/publications/i/item/978240112360