top of page

Психологічна енкциклопедія

Втрата значущості і пошук сенсу в шляхах радикалізації

17 годин тому
Читати 15 хв

Втрата особистої значущості та пошук сенсу можуть впливати на те, як людина переживає приниження, відторгнення, несправедливість і власне місце у спільноті. У психології насильницької радикалізації ці переживання досліджують як можливі складники мотивації: за певних обставин людина починає шукати відновлення гідності й визнання через групу, яка пропонує пояснення її труднощів і виправдовує насильство. Такий зв’язок є умовним. Більшість людей, які переживають втрату, кризу сенсу або соціальне виключення, обирають мирні способи відновлення власної цінності. Метааналіз досліджень моделі трьох чинників і систематичний огляд чинників радикалізації дають змогу розрізнити мотивацію, ставлення до насильства та поведінку.

Ця стаття пояснює, що науковці називають значущістю, як працює модель потреби, наративу й соціальної мережі, які висновки підтверджено дослідженнями, де проходять межі доказів і що випливає з них для профілактики. Поняття радикалізації тут стосується переходів до виправдання або застосування ідеологічно мотивованого насильства. Політична незгода, активізм, пошук духовних відповідей, релігійна належність і критика суспільного устрою залишаються самостійними формами переконань та участі в суспільному житті.

Що означає втрата значущості

Особиста значущість — переживання того, що власне життя має цінність, людина має гідність, важлива для інших і здатна впливати на події. Вона пов’язана з визнанням, повагою, приналежністю, компетентністю та відчуттям, що зусилля мають вагу. Теорія пошуку значущості розглядає прагнення бути важливим для інших як широку людську мотиваційну потребу, інтенсивність якої змінюється залежно від життєвих обставин. Круглянський та співавтори, теоретична модель; Пріллелтенський та співавтори, огляд поняття значущості.

Втрата значущості може виникати після особистого приниження, публічної ганьби, відмови, руйнування важливих стосунків, професійної невдачі або дискримінаційного досвіду. Іноді людина сприймає загрозу своїй гідності через становище групи, з якою себе ототожнює. Іноді мотивацію посилює можливість здобути визнання, статус чи відчуття героїзму. Ці три ситуації — пережита втрата, очікувана загроза і бажання здобути значущість — описані в теорії, але мають різний стан емпіричного підтвердження. Систематичний огляд Фірдіані та співавторів, 2025.

Важлива межа: переживання втрати значущості не є психіатричним діагнозом або характеристикою небезпечної людини. Воно можливе під час звичайних життєвих переходів і нерідко стає поштовхом до навчання, творчості, волонтерства, конструктивної громадської діяльності або відновлення стосунків. Питання для дослідження насильницької радикалізації полягає в тому, за яких поєднань контексту, переконань і взаємин мирний пошук визнання може бути спрямований на схвалення шкоди іншим.

Значущість, сенс життя і приналежність: споріднені, але різні поняття

Сенс життя описують через три взаємопов’язані виміри: зрозумілість власного досвіду, наявність цілей і відчуття цінності власного існування. Пошук особистої значущості особливо стосується третього виміру — переконання, що людина має вагу у світі й у стосунках з іншими. Людина може мати чітку мету, але відчувати себе приниженою; може бути соціально визнаною, але переживати брак життєвого напряму. Огляд психометричних інструментів пошуку сенсу й значущості, 2025.

Приналежність означає включеність у стосунки та спільноти. Самооцінка описує оцінювання власних якостей. Ідентичність пов’язана з відповіддю на питання, ким людина себе вважає та з ким себе ототожнює. Значущість може спиратися на всі ці складники, але не зводиться до жодного з них. Саме тому самотність, низька самооцінка або пошук ідентичності не слід механічно називати причинами насильства. Пріллелтенський та співавтори, 2025; Вольфович та співавтори, систематичний огляд.

Поняття «екзистенційна криза», «порожнеча» й «криза сенсу» можуть позначати різні переживання, а в повсякденній мові часто використовуються неточно. Наукова модель втрати значущості формулює конкретніше питання: як прагнення відновити повагу й власну важливість взаємодіє з пропозицією групи вважати насильство морально виправданим способом цього відновлення.

Як виникла теорія пошуку значущості

Дослідження політичного насильства тривалий час поєднували пояснення на рівні особистих мотивів, групових процесів і соціально-політичних умов. Ранній огляд Ренді Борума показував, що жодна проста психологічна схема не охоплює всю різноманітність шляхів до насильницького екстремізму. У цьому науковому полі Арі Круглянський і співавтори розвинули теорію пошуку значущості як пояснення того, чому деякі люди можуть надавати виняткового пріоритету діяльності, яка обіцяє відновлення їхньої цінності. Борум, 2011; Круглянський та співавтори, 2018.

Згодом теорію систематизували як модель трьох взаємодій — потреби, наративу й мережі соціальних зв’язків. Її викладено в монографії «Три опори радикалізації», а сучасне узагальнення представлено в розділі Кембридзького довідника з психології насильницького екстремізму, опублікованому 2025 року. Теорія пропонує механізм, який можна перевіряти, а не незмінну послідовність стадій життя кожної людини. Круглянський, Беланже й Гунаратна, 2019; Молінарі та співавтори, 2025.

Модель трьох чинників: потреба, наратив і соціальна мережа

Потреба відновити гідність і відчуття цінності

Перший компонент стосується суб’єктивної мотивації. Після втрати статусу, контролю або поваги людина може особливо активно шукати діяльність, яка поверне почуття важливості. Сила цієї потреби коливається: соціальне відторгнення або невдача можуть посилити її, а стабільні стосунки й досвід компетентності можуть створювати альтернативні джерела визнання. Теорія передбачає, що у стані сильного мотиваційного зосередження одна мета здатна набувати непропорційної ваги порівняно з іншими життєвими потребами. Круглянський та співавтори, 2018.

Навіть інтенсивний пошук значущості сам по собі не визначає способу дії. Ті самі переживання можуть вести до спорту, професійного зростання, суспільної солідарності, турботи про близьких або мирного захисту прав. Дослідження можливості заміщувати один спосіб відновлення значущості іншим підтримують ідею про різні сфери її реалізації, хоча ці дослідження проводилися переважно в контексті роботи та стосунків, тому їх не можна автоматично переносити на випадки тероризму. Конту та співавтори, 2023.

Наратив, який пропонує пояснення і спосіб дії

Другий компонент — система тверджень, що пояснює причини приниження, визначає винних, окреслює належну групу і пропонує шлях повернення гідності. У насильницькому різновиді такий наратив представляє шкоду іншій людині або групі як морально прийнятний чи необхідний засіб досягнення колективної мети. Особливе значення має перехід від переживання образи до виправдання насильства. Сам факт несправедливості або обурення не встановлює цього переходу. Круглянський та співавтори, 2019; Борум, 2011.

Такі наративи можуть містити уявлення про почесну самопожертву, беззаперечну відданість і особливу моральну місію. Науково важливо досліджувати не світоглядну назву групи, а те, чи виправдовуються реальні насильницькі дії і чи перетворюються вони на умову визнання. Дослідження ідеологічної пристрасті показують, що характер залученості та соціальний контекст мають значення для зв’язку між переконаннями й підтримкою насильства. Беланже та співавтори, 2022.

Мережа зв’язків, що підтверджує наратив

Третій компонент — люди та спільноти, чиє схвалення надає наративу соціальної ваги. Важливі особи можуть підтримувати відчуття приналежності, підкріплювати переконання та встановлювати норми того, що вважається гідною поведінкою. У межах насильницької спільноти це може посилювати прийнятність шкоди іншим. Проте соціальна мережа також здатна стримувати насильство, підтримувати критичне мислення й відкривати мирні способи участі. Елленберг і Круглянський, 2024.

Емпірична перевірка моделі трьох чинників виявила статистичні зв’язки між соціальним відчуженням, підтримкою політичного насильства та бажанням приєднатися до однодумців. Дослідження перевіряло конкретні змінні й обмежені вибірки; за його даними не можна стверджувати, що кожна особа обов’язково проходить саме таку послідовність. Дослідження перевірки моделі, 2019.

Чому однакові втрати ведуть до різних наслідків

Втрата роботи, розрив стосунків або приниження не визначають майбутньої поведінки. Реакція залежить від доступних джерел підтримки, життєвого досвіду, навичок регуляції емоцій, групових норм і ширшого суспільного контексту. Метааналіз Вольфовича та співавторів охопив 127 досліджень і понад 1300 оцінок зв’язку та показав, що більшість окремих чинників мають невеликі або дуже невеликі асоціації з різними результатами радикалізації. Систематичний огляд, 2021.

На одному рівні маємо індивідуальне переживання несправедливості, на іншому — норми близького оточення, на третьому — суспільний конфлікт, дискримінацію або нестабільність. Ці рівні впливають один на одного, але жоден із них не створює автоматичної траєкторії до насильства. Новий систематичний огляд досліджень чинників радикалізації на мікро-, мезо- і макрорівнях підтверджує потребу багаторівневого аналізу. Пандей і Бехера, 2026.

Важливо також розрізняти особисте й колективне приниження. Людина може пережити невдачу без зміни ставлення до інших груп. А може відчувати солідарність зі спільнотою, стосовно якої бачить несправедливість, і діяти через правозахисну роботу, участь у виборах, законний протест або громадські ініціативи. Те, чи з’являється підтримка насильства, є окремим дослідницьким питанням. Огляд теорій радикалізації, Борум, 2011.

Що показують дослідження: від експериментів до метааналізів

Систематичний огляд теорії значущості

Огляд Фірдіані, Мілли й Худіяни, опублікований у грудні 2025 року, відібрав 24 праці зі 103 розглянутих. Автори виявили повторювані свідчення зв’язку пережитої втрати значущості з посиленням її пошуку; результати щодо можливості здобути значущість були суперечливими. Водночас огляд повідомив про брак спеціальних емпіричних досліджень загрози майбутньої втрати та про проблеми розмежування вимірювань самої втрати і мотивації її компенсувати. Це істотно обмежує висновки про причинність. Фірдіані та співавтори, 2025.

Метааналіз перевірок моделі трьох чинників

Метааналіз Да Сілви та співавторів об’єднав 42 дослідження із 17 звітів. Статистично значущі узагальнені зв’язки були встановлені для проаналізованих компонентів: зв’язок із прагненням значущості виявився сильнішим, із наративом та мережею — помірним, із самою потребою значущості — слабким. Величина асоціації залежить від операціоналізації та особливостей вибірок. Ця робота підтримує теоретичну модель на рівні групових закономірностей, але не перетворює її на інструмент прогнозування злочину конкретної людини. Да Сілва та співавтори, 2024.

Дослідження людей, які вчинили ідеологічно мотивовані правопорушення

У дослідженні Ясько, Лафрі й Круглянського використовували матеріали про 1496 осіб, які вчинили ідеологічно мотивовані злочини у США. Переживання економічної й соціальної втрати значущості були пов’язані із застосуванням насильства; також мав значення контакт із радикалізованими друзями. Такий дизайн дозволяє вивчати відмінності всередині вже відібраної групи правопорушників. Він не показує, скільки людей після подібної життєвої події в загальній популяції ніколи не звернуться до насильства. Ясько та співавтори, 2017; Національний інститут юстиції США — опис дослідження.

Експериментальні та опитувальні перевірки

Частина досліджень працює з експериментально викликаним почуттям відторгнення, інші вимірюють установки щодо політичного насильства, готовність до самопожертви або бажання підтримувати радикальну групу. Це різні результати, і їх не можна об’єднувати під словом «теракт». Дослідження моделі трьох чинників виявило зв’язки між соціальним відчуженням, виправданням політичного насильства й груповою орієнтацією; перевірка причинного ланцюга залишається складним завданням. Перевірка моделі 3N, 2019.

Окремо досліджували готовність до самопожертви заради значущої мети. Самопожертва охоплює дуже різні явища — від часу й ресурсів, відданих спільноті, до ризикованої поведінки. Її не слід ототожнювати з насильством проти інших людей. Дюґас та співавтори, 2016.

Методологічні обмеження: що саме ми знаємо

Найважливіша проблема — відмінність між переживаннями, декларованими поглядами, готовністю до дії та самою дією. У багатьох працях вимірювали схвалення політичного насильства в опитувальниках; фактичні випадки тяжкого насильства трапляються рідко і вивчаються складніше. Оцінка підтримки насильства в анкеті не є підтвердженим наміром його здійснити, а сильна емоційна реакція не є поведінковим прогнозом. Вольфович та співавтори, 2021.

Друга проблема — спосіб вимірювання значущості. Дослідники іноді використовують соціальне відчуження, приниження, невдачу, брак сенсу або низький статус як наближені показники. Ці конструкції перетинаються, проте позначають різні досвіди. Систематичний огляд психометричних інструментів 2025 року виявив обмеження валідності й культурної адаптації способів вимірювання пошуку значущості як окремої змінної. Альсааді та співавтори, 2025.

Третя проблема — добір учасників. Опитування студентів, експеримент із короткочасним відторгненням, аналіз архівів правопорушників і дослідження учасників насильницьких угруповань мають різні можливості для узагальнення. За ретроспективними життєписами складно визначити, які мотиви діяли до залучення до групи, а які були переосмислені пізніше. Систематичні огляди допомагають порівняти результати, проте успадковують обмеження включених праць. Да Сілва та співавтори, 2024; Фірдіані та співавтори, 2025.

Четверта проблема — різний соціальний контекст. Значущість і повага мають соціальні виміри, а уявлення про гідність та належну поведінку відрізняються між культурами, громадами й історичними ситуаціями. Тому жодне універсальне число, опитувальник або перелік «ознак» не здатні надійно передбачити індивідуальне ідеологічне насильство. Огляд чинників, Пандей і Бехера, 2026.

Коли прагнення значущості підтримує мирні зміни

Потреба відчувати власну важливість є ресурсом для суспільної участі. Людина може пережити несправедливість і спрямувати прагнення до відновлення гідності на взаємодопомогу, громадську організацію, розбудову місцевої спільноти, мистецтво, навчання або захист прав інших. Психологічна модель допускає множинність шляхів до значущості. Експериментальні й опитувальні дослідження відновлення значущості в різних сферах життя підтверджують цю можливість, хоча їхні конкретні результати стосуються переважно інших видів поведінки. Конту та співавтори, 2023.

Соціальне визнання важливе не лише як внутрішнє почуття, а й як реальні умови життя: доступ до освіти, гідної праці, справедливого розгляду скарг, суспільної участі та підтримувальних стосунків. З цього випливає практична редакційна інтерпретація: профілактика, яка зміцнює безпечні джерела гідності й приналежності, має кращу етичну основу, ніж підозрілість до людей у стані життєвої кризи. Емпіричні оцінки ефективності конкретних програм необхідно проводити окремо. Огляд профілактичних програм, Чаркаві та співавтори, 2024.

Втрата значущості в підлітків і молодих людей

У підлітковому та молодому дорослому віці розвиваються автономія, соціальна ідентичність, значення дружніх зв’язків і здатність самостійно оцінювати інформацію. Відторгнення, приниження чи потреба бути прийнятим у групі можуть бути психологічно відчутними. Водночас ці переживання звичайні для різних етапів розвитку та не є ознаками екстремізму. Виявляти ризики лише за стилем одягу, політичними поглядами, релігійною поведінкою чи інтересами дитини означає створювати підстави для стигматизації.

У роботі з неповнолітніми пріоритетними є безпека, захист від примусу та експлуатації, довірливий контакт і доступ до психологічної, освітньої та соціальної допомоги. Управління ООН з наркотиків і злочинності наголошує, що залучення дітей до терористичних або насильницьких груп часто супроводжується примусом і потребує підходу, який враховує права та розвиток дитини. Матеріали УНЗ ООН щодо захисту й реінтеграції дітей.

Профілактика в освіті може включати підтримку почуття приналежності, повагу до різних переконань, безпечні способи повідомлення про погрози й роботу з переживанням несправедливості. Власні погляди підлітка, особисті повідомлення та дані про психічне здоров’я потребують конфіденційного й законного поводження. Наявність конкретних погроз, примусу чи підготовки шкоди вимагає окремої професійної оцінки обставин, а не психологічного ярлика за припущеннями.

Цифрові спільноти й обіцянка визнання

Онлайн-середовища можуть пропонувати швидке відчуття уваги, належності та суспільної місії, особливо коли людина відчуває себе непоміченою у звичних стосунках. У термінах моделі трьох чинників цифрова спільнота здатна передавати наратив і давати соціальне схвалення; однак онлайн-взаємодія дуже різноманітна й переважно не пов’язана з насильством. Елленберг і Круглянський, 2024.

Дослідження теорій змови через модель трьох чинників висувають гіпотезу, що певні переконання можуть пропонувати прості пояснення складних втрат і образ, а в окремих середовищах поєднувати їх з виправданням насильства. Це теоретична інтерпретація, а не доказ того, що читання певного допису спричиняє напад. Важливо оцінювати конкретні заклики до шкоди та реальні умови взаємодії, а не робити висновки з окремого перегляду матеріалу. Круглянський та співавтори, 2022.

Профілактика: підтримка гідності, стосунків і ненасильницьких способів дії

Для первинної профілактики доцільно створювати умови, за яких люди можуть відновлювати відчуття компетентності, соціальної важливості та справедливого ставлення. На рівні громади це означає доступні форми участі, підтримку соціальних зв’язків, роботу з досвідом відторгнення та обговорення конфліктів без дегуманізації інших. Такий підхід узгоджується з теоретичним механізмом значущості; конкретна ефективність залежить від програми, групи учасників та умов реалізації. Модель трьох чинників, 2019; огляд оцінок профілактики, 2024.

Систематичний огляд 74 оцінювань програм протидії насильницькому екстремізму виявив неоднорідні результати та проблеми методів: частина програм давала обмежений ефект, а деякі могли посилювати недовіру й стигму. Позитивні результати частіше пов’язувалися з відчуттям приналежності, довірою, залученням громади та навичками критичного осмислення. Такі асоціації не означають, що будь-яка ініціатива із «зміцнення самооцінки» автоматично зменшить ризик насильства. Чаркаві та співавтори, 2024.

Для індивідуальної підтримки важливі уважне обговорення пережитої втрати, відновлення соціальних контактів, можливість висловити обурення без приниження, пошук конструктивних цілей, а також допомога з конкретними труднощами навчання, працевлаштування та стосунків. Якщо людина переживає гострий психологічний дистрес, потрібна належна допомога відповідно до її потреб. Психологічна підтримка не повинна ставати прихованою процедурою ідеологічного контролю; практику слід будувати на добровільності, професійній етиці та законних межах конфіденційності.

Припинення участі, зміна переконань і реінтеграція

Коли людина вже залучена до насильницького середовища, важливо розрізняти припинення насильницької діяльності, вихід із групи, відмову від виправдання насильства та відновлення стосунків із громадою. Ці процеси можуть відбуватися в різному темпі. Людина здатна вийти з угруповання, продовжуючи дотримуватися частини попередніх політичних поглядів; інша може змінити свої погляди, але потребувати реальної підтримки для безпечної зміни оточення. Систематичний огляд роботи з випадками, Льюїс та співавтори, 2024.

З погляду пошуку значущості важливо, чи з’являються поза насильницькою групою доступні джерела поваги, підтримки та соціальної ролі. Це теоретично обґрунтований напрям допомоги, а доказова база результативності спеціальних програм залишається обмеженою. Систематичний огляд програм ведення випадків не знайшов придатних оцінок, які дозволили б упевнено встановити їхню ефективність щодо попередження насильницької радикалізації. Льюїс та співавтори, 2024.

Висновок для практики: оцінювати потрібно зміни в реальній поведінці, безпеці, залученні до мирного життя та якості підтримки, відокремлюючи їх від бажаних словесних декларацій. Окремі випадки успішної реінтеграції не дають підстав обіцяти універсальний результат.

Чи можна за кризою сенсу визначити ризик насильства

Ні. Криза сенсу, соціальна ізоляція, приниження, гнів, інтенсивний активізм або різкі зміни поглядів не утворюють достовірного психологічного профілю людини, яка вчинить ідеологічне насильство. Виявлені у вибірках статистичні зв’язки стосуються групових закономірностей і залежних від методики результатів. Вольфович та співавтори, 2021.

Коли виникають конкретні підстави побоюватися шкоди, потрібна контекстна оцінка фактичної поведінки, загроз, доступу до засобів насильства, безпосередніх обставин і захисних чинників уповноваженими підготовленими фахівцями. Висновки не можна робити за відкритими психологічними тестами або здогадками знайомих. Професійна оцінка загрози має власні інструменти, вимоги до підготовки і суттєві обмеження достовірності; сама теорія значущості такою методикою не є.

Якщо існує безпосередня небезпека для життя чи здоров’я, слід звернутися до екстрених служб за місцевими правилами. Для нетермінової ситуації корисні консультація кваліфікованого психолога, фахівця з безпеки або відповідної установи залежно від характеру проблеми. Розмова про пережиту несправедливість має вестися без стигматизації людини і без ігнорування реальних загроз.

Український контекст: психологічна модель та правові межі

В умовах війни люди можуть переживати втрату, приниження, загрозу близьким, соціальну несправедливість та необхідність захищати свої права й громади. Ці переживання мають різні психологічні та суспільні наслідки. Модель пошуку значущості може бути аналітично корисною для вивчення того, як групи формують уявлення про гідність і місію, але її не можна застосовувати для автоматичної криміналізації патріотичних переконань, громадського активізму або законної оборони. Це редакційна інтерпретація, яка спирається на розмежування дослідницьких понять.

Українське кримінальне законодавство встановлює правові підстави відповідальності за конкретні діяння, зокрема за терористичні акти, втягнення в їх учинення та публічні заклики відповідно до застосовних норм. Психологічне відчуття втрати значущості не є юридичним складом правопорушення. Оцінювання фактів, намірів та кваліфікація діянь належать до компетенції визначених законом органів, а не до висновків популярної статті. Кримінальний кодекс України, офіційний текст.

Під час роботи з дітьми, людьми, які пережили насильство, або соціально вразливими групами необхідно забезпечувати гідність, права, конфіденційність та доступ до належної допомоги. Стандарти ООН для дітей, залучених і експлуатованих насильницькими угрупованнями, підкреслюють потребу реінтеграції та індивідуального захисту замість стигматизувального узагальнення. Матеріали Управління ООН з наркотиків і злочинності щодо захисту дітей.

Поширені запитання

Чи означає відчуття непотрібності схильність до екстремізму?

Ні. Відчуття непотрібності є поширеним людським переживанням, яке може виникати під час втрати, ізоляції або життєвих змін. Для переходу до виправдання насильства в дослідницьких моделях важливі додаткові переконання, соціальний контекст і конкретні поведінкові процеси. Саме переживання не прогнозує насильства. Вольфович та співавтори, 2021.

Чому ідеологічна група іноді здається джерелом сенсу?

Спільнота може запропонувати зрозумілу ідентичність, визнання, стосунки й пояснення складних подій. Такі функції притаманні багатьом законним і мирним спільнотам. Предметом дослідження насильницької радикалізації стає ситуація, коли групове схвалення пов’язується з виправданням або здійсненням шкоди людям. Елленберг і Круглянський, 2024.

Чи завжди радикалізація починається з особистої травми?

Ні. Теорія описує різні можливі джерела актуалізації потреби в значущості, включно з можливістю здобуття статусу. Дослідження не підтверджують єдиної універсальної біографічної послідовності та не дозволяють робити висновок про травму лише за участю в радикальній групі. Фірдіані та співавтори, 2025; Борум, 2011.

Чи може пошук сенсу допомагати відмовитися від насильства?

Таку можливість підтримує теоретичний механізм пошуку альтернативних джерел поваги й приналежності. У практиці доцільно розрізняти припинення дій, зміну переконань і соціальну реінтеграцію. Надійних оцінок, які дозволили б гарантувати зниження насильства завдяки одному способу психологічної підтримки, наразі бракує. Льюїс та співавтори, 2024.

Чи допоможе розмова з людиною, яка висловлює радикальні погляди?

Повага, уважне слухання та обговорення конкретних потреб можуть підтримати довіру. Корисно розмежовувати пережиту несправедливість, політичну позицію, риторику виправдання насильства та реальні загрози. Якщо з’являються конкретні погрози або підготовка шкоди, потрібно діяти відповідно до рівня небезпеки та звертатися до уповноважених служб і підготовлених фахівців. Звичайна розмова не замінює оцінки загрози.

Висновки

Пошук значущості пояснює важливу частину людської мотивації: прагнення відчувати гідність, власну цінність і визнання. Психологічні моделі насильницької радикалізації досліджують, як ця потреба за певних умов взаємодіє з наративом виправдання насильства та спільнотою, що його підтримує. Метааналізи й систематичні огляди виявляють відповідні статистичні зв’язки, водночас залишають питання причинності, вимірювання та перенесення результатів на конкретну людину відкритими. Да Сілва та співавтори, 2024; Фірдіані та співавтори, 2025.

Найбільш обґрунтований практичний висновок полягає в одночасному захисті людської гідності, підтримці мирних шляхів до суспільної участі та уважному реагуванні на конкретні прояви насильства. Кризу сенсу слід розглядати як привід для допомоги й розуміння контексту; оцінювання небезпеки належить до окремої професійної роботи. Якість профілактики визначається тим, наскільки вона підтримує людей, поважає їхні права й демонструє перевірювані результати.

Пов’язані статті

Шляхи радикалізації до насильства: багаторівнева модель — широка карта індивідуальних, групових і суспільних механізмів.

Фактори ризику насильницької радикалізації: що встановлено дослідженнями — наукове розмежування кореляцій, чинників захисту і поведінкових результатів.

Джерела

Alsaadi, F., Maldonado, M. A., Erfanikia, M., Molinario, E., & Moyano, M. (2025). Systematic review of search for meaning in life assessment tools: Highlighting the need for a quest for significance scale. Frontiers in Psychology, 16, 1513720. https://doi.org/10.3389/fpsyg.2025.1513720.

Bélanger, J. J., Moyano, M., Muhammad, H., Richardson, L., Lafrenière, M.-A. K., McCaffery, P., Framand, K., & Nociti, N. (2019). Radicalization leading to violence: A test of the 3N model. Frontiers in Psychiatry, 10, 42. https://doi.org/10.3389/fpsyt.2019.00042.

Bélanger, J. J., Adam-Troian, J., Nisa, C. F., & Schumpe, B. M. (2022). Ideological passion and violent activism: The moderating role of the significance quest. British Journal of Psychology, 113(4), 917–937. https://doi.org/10.1111/bjop.12576.

Borum, R. (2011). Radicalization into violent extremism I: A review of social science theories. Journal of Strategic Security, 4(4), 7–36. https://doi.org/10.5038/1944-0472.4.4.1.

Charkawi, W., Dunn, K., & Bliuc, A.-M. (2024). Evaluations of countering violent extremism programs: Linking success to content, approach, setting, and participants. International Journal of Law, Crime and Justice, 77, 100674. https://doi.org/10.1016/j.ijlcj.2024.100674.

Contu, F., Ellenberg, M., Kruglanski, A. W., & Pierro, A. (2023). Means substitutability in personal significance restoration. Frontiers in Psychology, 14, 1193336. https://doi.org/10.3389/fpsyg.2023.1193336.

Da Silva, C., Trottier, D., Amadio, N., Domingo, B., Sarg, R., & Benbouriche, M. (2024). Significance quest: A meta-analysis on the association between the variables of the 3N model and violent extremism. Trauma, Violence, & Abuse, 25(2), 1184–1200. https://doi.org/10.1177/15248380231176056.

Dugas, M., Bélanger, J. J., Moyano, M., та ін. (2016). The quest for significance motivates self-sacrifice. Motivation Science, 2(1), 15–32. https://doi.org/10.1037/mot0000030.

Ellenberg, M., & Kruglanski, A. W. (2024). Power of the network and power from the network: Group processes and radicalization. Group Processes & Intergroup Relations. https://doi.org/10.1177/13684302241240704.

Firdiani, N. F., Milla, M. N., & Hudiyana, J. (2025). The underlying mechanism behind quest for significance and its role in violence extremism: A systematic literature review. Buletin Psikologi. https://doi.org/10.22146/buletinpsikologi.99985.

Jasko, K., LaFree, G., & Kruglanski, A. W. (2017). Quest for significance and violent extremism: The case of domestic radicalization. Political Psychology, 38(5), 815–831. https://doi.org/10.1111/pops.12376.

Kruglanski, A. W., Jasko, K., Webber, D., Chernikova, M., & Molinario, E. (2018). The making of violent extremists. Review of General Psychology, 22(1). https://doi.org/10.1037/gpr0000144.

Kruglanski, A. W., Bélanger, J. J., & Gunaratna, R. (2019). The three pillars of radicalization: Needs, narratives, and networks. Oxford University Press. https://doi.org/10.1093/oso/9780190851125.001.0001.

Kruglanski, A. W., Molinario, E., Ellenberg, M., & Di Cicco, G. (2022). Terrorism and conspiracy theories: A view from the 3N model of radicalization. Current Opinion in Psychology, 47, 101396. https://doi.org/10.1016/j.copsyc.2022.101396.

Lewis, J., Marsden, S., Cherney, A., та ін. (2024). Case management interventions seeking to counter radicalisation to violence and related forms of violence: A systematic review. Campbell Systematic Reviews. https://doi.org/10.1002/cl2.1386.

Molinario, E., Webber, D., Jasko, K., & Kruglanski, A. W. (2025). Quest for significance and violent extremism. У: The Cambridge Handbook of the Psychology of Violent Extremism. Cambridge University Press. https://doi.org/10.1017/9781009407892.009.

Pandey, K., & Behera, N. (2026). Factors influencing radicalization process at micro, meso, and macro levels: A systematic literature review. Behavioral Sciences & the Law. https://doi.org/10.1002/bsl.70064.

Prilleltensky, I., Kruglanski, A. W., & Raviv, A. (2025). The quest for significance and mattering: Epistemic, moral, and catalytic potential. Journal of Community & Applied Social Psychology, 35(5). https://doi.org/10.1002/casp.70156.

Wolfowicz, M., Litmanovitz, Y., Weisburd, D., & Hasisi, B. (2021). Cognitive and behavioral radicalization: A systematic review of the putative risk and protective factors. Campbell Systematic Reviews, 17(3), e1174. https://doi.org/10.1002/cl2.1174.

Верховна Рада України. (2001, зі змінами). Кримінальний кодекс України. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text.

Управління ООН з наркотиків і злочинності. (2024). Матеріали щодо дітей, яких вербують та експлуатують терористичні й насильницькі групи. https://www.unodc.org/unodc/en/justice-and-prison-reform/endvac/index.html.

 
 
bottom of page