Загроза ідентичності та групова образа в радикалізації
Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 22 жовтня 2026 · Редакційна політика
Дослідницький кластер: Психологія радикалізації, насильницького екстремізму та профілактики
Загроза ідентичності та групова образа в радикалізації — це взаємопов’язані соціально-психологічні явища, через які людина сприймає загрозу становищу, гідності, цінностям або майбутньому значущої для неї спільноти, переживає її як спільну несправедливість і шукає способів колективної відповіді. Відчуття загрози може мобілізувати солідарність, громадянську участь, правозахисну діяльність і ненасильницький протест. За окремих обставин воно стає одним із компонентів процесів, у яких насильство починають виправдовувати як допустимий спосіб захисту групи. Підстави для такого розрізнення дають систематичний огляд 75 досліджень ідентичності та екстремістської радикалізації і метааналіз чинників когнітивної та поведінкової радикалізації.
Психологічне питання полягає в тому, як переживання колективної загрози набуває політичного значення, за яких умов перетворюється на ворожість до іншої групи та що сприяє збереженню мирних форм дії. Самі по собі групова ідентичність, гнів через несправедливість, досвід дискримінації чи пам’ять про насильство не визначають майбутньої поведінки людини. Зв’язок між цими явищами залежить від доступних способів дії, норм середовища, міжгрупових відносин і того, чи надається шкоді іншим моральне виправдання. Метааналітичні результати Wolfowicz та співавторів показують, чому необхідно окремо досліджувати переконання, наміри та вчинки.
Що означає загроза груповій ідентичності
Соціальна ідентичність охоплює частину уявлення людини про себе, пов’язану з належністю до сім’ї, громади, професії, нації, релігійної спільноти, громадянського руху або іншої значущої групи. Людина може одночасно належати до багатьох спільнот, і їхня важливість змінюється залежно від контексту. Загрозу ідентичності переживають тоді, коли під сумнів ставлять безпеку групи, її рівноправність, право на визнання, моральну репутацію, звичний спосіб життя або можливість визначати власне майбутнє. Українська наукова традиція також досліджує міжгрупове розмежування «ми — вони» через теорії соціальної ідентичності та міжгрупових відносин: Кухарук, 2021.
Загроза може бути матеріальною, наприклад ризиком фізичного нападу, втрати дому чи позбавлення прав; символічною, пов’язаною зі статусом, мовою, пам’яттю, культурою або цінностями; та репутаційною, коли спільноту принижують або публічно зображують негідною поваги. Це аналітичне розрізнення допомагає дослідити переживання, але реальні ситуації поєднують кілька аспектів. Пережита людиною загроза потребує уважного аналізу фактичних обставин: об’єктивна небезпека може бути реальною, а її сприйняття, масштаби й приписані наміри інших учасників залишатися предметом окремої психологічної оцінки. Огляд Echelmeyer, Slotboom і Weerman показує, що дослідження використовують різні виміри ідентичності й отримують неоднакові результати.
Особиста ідентичність, соціальна ідентичність та ідентичність, пов’язана з конкретною справою
Особиста ідентичність описує переживання власної безперервності, життєвих цілей та індивідуальних рис. Соціальна ідентичність пов’язує «я» зі значущим «ми». Ідентичність, вибудувана навколо певної справи, надає громадянській, моральній або політичній меті центрального місця в самоописі. Втрата праці, пережите приниження або суспільна криза можуть одночасно зачіпати кілька рівнів. Їхні психологічні наслідки залежать від стосунків, можливостей підтримки та способів переосмислення пережитого. У систематичному огляді Echelmeyer та співавторів зазначено, що більшість кількісних робіт вивчала соціальну й контекстну ідентичність, а персональні та розвиткові її аспекти представлені значно слабше.
Чому сильна належність до групи не дорівнює схильності до насильства
Міцні зв’язки з громадою можуть підтримувати взаємодопомогу, довіру й законну громадянську мобілізацію. Сама інтенсивність ототожнення з групою погано характеризує форму майбутньої дії. Важливо, які норми прийняті у спільноті, як вона ставиться до незгоди, чи визнає рівну гідність інших і які способи досягнення мети вважає припустимими. Огляд 75 кількісних досліджень виявив неоднорідність зв’язків звичайної групової ідентифікації з екстремістськими установками, тоді як деякі спеціалізовані конструкти, зокрема злиття ідентичності, мали виразніший зв’язок з відповідними показниками.
Що таке групова образа і як вона формується
Групова, або колективна, образа — це спосіб осмислення події як несправедливого ставлення до «нас», що поєднує групову належність, оцінку завданої шкоди, почуття приниження, гнів і потребу у визнанні. Образа може стосуватися особисто пережитого випадку, розповідей близьких або колективної пам’яті про історичні події. У соціологічному контексті поняття колективної образи систематизовано в праці Музилова, 2019; у психологічному аналізі його доцільно уточнювати через конкретні вимірювані поняття: сприйняту несправедливість, груповий гнів, колективну віктимізацію та загрозу статусу.
Почуття образи не засвідчує автоматично, що подія була вигаданою або перебільшеною. Дискримінація, насильство, втрата прав і публічне приниження можуть бути належно задокументованими фактами. Дослідження має розглядати окремо подію, сприйняту причину, її інтерпретацію та можливу реакцію. Той самий факт може спонукати вимагати справедливого розслідування, об’єднуватися задля захисту прав, звертатися до суду, працювати для відновлення громади або обирати конфронтацію. Метааналіз van Zomeren, Postmes і Spears показав важливість групової ідентичності, почуття несправедливості та очікуваної дієвості для колективної активності загалом.
Колективна віктимізація та конкуренція за статус постраждалих
Колективна віктимізація описує уявлення про групу як про таку, що зазнала шкоди. Поняття конкурентної віктимізації стосується ситуацій, коли групи змагаються за визнання того, чия історична або теперішня травма тяжча. Таке суперництво може підтримувати напруження, ускладнювати співчуття та переговори, зокрема коли визнання чужого болю помилково сприймається як заперечення власного. Огляд Noor, Shnabel, Halabi та Nadler описує механізми конкурентної віктимізації в затяжних конфліктах і можливі перешкоди для міжгрупового примирення.
Визнання постраждалих має ґрунтуватися на фактах, праві та гідності людей. Психологічна робота з конкурентною віктимізацією не передбачає вирівнювання відповідальності сторін, ігнорування агресії чи вимоги пробачення. Її предмет — спосіб, у який сприйняття власної травми впливає на можливість бачити інших як людей та оцінювати допустимі способи захисту. Огляд Noor та співавторів пояснює, як потреби у відновленні дієздатності й морального визнання можуть опинятися в центрі міжгрупових взаємин.
Яким чином переживання загрози пов’язується з радикалізацією
Наукові моделі описують кілька взаємодійних ланок: людина помічає загрозу значущій групі, надає події причинного пояснення, переживає емоції, обговорює їх у своєму середовищі, засвоює або заперечує певні групові норми й оцінює доступні способи дії. Ця схема є аналітичним описом можливих механізмів, а не універсальною послідовністю стадій. Чинники можуть виникати в різному порядку, відсутніми бувають цілі ланки, а переважна більшість людей не здійснює насильства. Систематичний огляд багаторівневих чинників 2026 року розглядає взаємодію особистісних, групових і суспільних передумов.
Приписування відповідальності та колективні емоції
Сприйнята несправедливість стає особливо політично значущою, коли шкоду приписують визначеному джерелу, вважають невипадковою і такою, на яку можна колективно відповісти. Гнів може підтримувати протестну діяльність; сором і приниження — пошук визнання; страх — прагнення безпеки та передбачуваності. Кожна з цих емоцій має широкий спектр поведінкових наслідків. У кількісному синтезі van Zomeren та співавторів емоційно забарвлена несправедливість була пов’язана з колективною дією, але досліджувана колективна дія здебільшого не була тотожною терористичному або іншому насильницькому злочину.
Емоційне пояснення набуває іншого змісту, коли середовище нав’язує думку, що будь-яка незгода є ворожим нападом, усіх членів іншої групи можна вважати винними, а захист «своїх» дає моральний дозвіл шкодити невинним. Саме нормалізація такої логіки становить предмет вивчення психологічних механізмів виправдання ідеологічного насильства. Для оцінки загрози необхідно розглядати конкретні висловлювання та дії в контексті, а не сам факт обурення або критики.
Норми групи, взаємна підтримка і межі допустимого
Сім’я, коло друзів, громада та цифрові спільноти можуть бути джерелом стійкості або середовищем, де посилюються категоричні оцінки. Якщо в групі заохочують правову допомогу, обговорення фактів і ненасильницькі способи захисту, сильна спільна ідентичність може підтримувати конструктивну дію. Якщо схвалюють знеособлення противника та погрози, ризик морального виправдання шкоди може зростати. Метааналіз Wolfowicz та співавторів вказує на важливість досвіду й середовища, але не надає підстав виводити небезпечність окремої людини лише з кола спілкування.
Наукові моделі, що пояснюють роль ідентичності
Модель колективної дії: ідентичність, несправедливість і дієвість
Інтегративна модель колективної дії пов’язує участь у громадських кампаніях і протестах із трьома чинниками: ототожненням із групою, переживанням несправедливості та переконанням, що спільні дії можуть дати результат. Метааналіз van Zomeren, Postmes і Spears, 2008 узагальнив 182 ефекти й виявив самостійні зв’язки всіх трьох чинників із колективною активністю. Модель корисна для пояснення того, чому люди організовуються навколо групових потреб, і чому солідарність може бути ресурсом легальної, мирної зміни.
Цю модель не варто безпосередньо переносити на тероризм. Між участю в демонстрації, підтримкою бойкоту, висловленням радикальної політичної позиції, виправданням нападів і реальною насильницькою поведінкою існують змістові та методологічні відмінності. Для пояснення насильницького результату потрібні додаткові дані про об’єкт дій, групові норми, моральне виправдання насильства та конкретні обставини. Campbell-огляд 2021 року прямо розділяє досліджувані результати на установки, наміри та поведінку.
Пошук значущості: приниження, сенс і запропонований спосіб дії
Модель пошуку значущості, розроблена Арі Кругланскі та колегами, розглядає прагнення бути важливим, гідним поваги й спроможним впливати на події як один із мотиваційних складників радикалізації. Пережита втрата статусу, приниження або почуття безсилля можуть посилювати цей мотив; ідеологічні наративи пропонують пояснення ситуації та способи «відновлення» значущості; соціальні зв’язки підтримують обрані переконання. Kruglanski та співавтори, 2014 описують взаємодію мотивації, ідеології та групових процесів.
Це теоретична модель із емпіричними підтвердженнями окремих ланок, але без універсальної прогностичної формули. Потреба у значущості властива людям загалом, а визнання можна знаходити в освіті, праці, творчості, волонтерстві, професійній та громадській діяльності. Навіть за сильного переживання приниження насильницький спосіб дії потребує окремого виправдання й соціального підкріплення. Таку обережність підкреслює огляд ідентичності Echelmeyer та співавторів.
Злиття ідентичності: коли особисте «я» тісно пов’язане з групою
Злиття ідентичності описує особливо сильне відчуття єдності особистого й групового «я», коли доля групи сприймається як безпосередньо власна. Це окремий психологічний конструкт, який не варто плутати зі звичайною гордістю за свою громаду або громадянською самоідентифікацією. Метааналіз Varmann та співавторів узагальнив 90 досліджень із 36 880 учасниками та встановив загалом сильний, але істотно неоднорідний зв’язок злиття ідентичності з крайніми формами прогрупових орієнтацій; вимірювані результати охоплювали різні явища, не всі з яких означали насильство проти інших.
У трьох дослідженнях Ozkan, El-Astal і Cakal, 2025 звичайна групова ідентифікація послідовно співвідносилася з мирною прогруповою дією, тоді як злиття ідентичності було сильніше пов’язане з насильницькими варіантами дій у розглянутих контекстах. Водночас футбольний приклад показав позитивні зв’язки злиття також із мирною активністю. Отже, сам показник злиття не встановлює наявності наміру завдати шкоди та не придатний як побутовий тест небезпечності людини.
Колективний нарцисизм: залежність групової гідності від зовнішнього визнання
Колективний нарцисизм у соціальній психології — це переконання в особливій величі власної групи в поєднанні з відчуттям, що інші належним чином її не визнають. Це дослідницький конструкт групових переконань, а не психіатричний діагноз. У серії п’яти досліджень Golec de Zavala та співавторів, 2009 відповідний показник був пов’язаний із міжгруповою агресивністю; огляд 2020 року систематизував роль загрози образу групи, надмірної чутливості до критики й ворожих інтерпретацій.
Особливо важливим є відділення колективного нарцисизму від позитивного ставлення до власної спільноти. Людина може цінувати її мову, досягнення, традиції та право на самовизначення й водночас визнавати права інших. У чотирьох експериментах Golec de Zavala, Cichocka та Iskra-Golec, 2013 зв’язок колективного нарцисизму з відповідною міжгруповою ворожістю посилювався в умовах загрози публічному образу групи. Висновок стосується специфічних групових установок і експериментальних результатів, а не маркування національної чи культурної гордості як патології.
У п’яти дослідженнях Golec de Zavala та колег, 2016 груповий нарцисизм був пов’язаний із надмірною чутливістю до сприйнятої образи та схваленням прямих або непрямих форм відплатної ворожості. Дослідники описували, як події, які зазвичай не трактуються як образа, ставали нею в особливому контексті групових очікувань. Йдеться про закономірності на рівні досліджуваних вибірок, а не про спосіб встановити небезпечність конкретного учасника політичної дискусії.
Групова пам’ять, історичні травми та відчуття несправедливості
Колективна пам’ять надає подіям спільного значення й передає історії страждань, опору та взаємодопомоги. У спільнотах, які пережили масове насильство, пам’ять може підтримувати гідність, правозахисну роботу й запобігання повторенню злочинів. Водночас певні інтерпретації минулого сприяють узагальненню відповідальності на всіх представників іншої групи або зображують будь-який майбутній конфлікт як повторення попереднього. Огляд конкурентної віктимізації Noor та співавторів пояснює психологічну роль боротьби за визнання пережитої шкоди.
Науково коректний аналіз історичних травм має розрізняти встановлені злочини, відповідальність конкретних суб’єктів, сучасну небезпеку і психологічні наслідки пам’яті. Прагнення справедливості й покарання винних може реалізовуватися через документування порушень, судочинство, відшкодування, підтримку постраждалих та громадянську участь. Такі дії не є показником насильницької радикалізації. Психологічна проблема виникає там, де пережита шкода використовується для морального дозволу на напади проти людей за самою ознакою належності до іншої групи. Зв’язок із груповими емоціями розглянуто в огляді Noor та співавторів і роботах Golec de Zavala.
Рівні аналізу: особистість, група та суспільство
Особистий досвід
На особистому рівні мають значення пережиті втрати, досвід приниження, відчуття контролю, здатність переносити невизначеність, попередній досвід насильства, взаємини та доступна підтримка. Жоден із цих аспектів окремо не задає траєкторії радикалізації. У систематичному огляді Pandey і Behera, 2026 чинники згруповано за мікро-, мезо- та макрорівнем, що дає підстави розглядати багаторівневі контексти замість одномірних психологічних «профілів».
Середовище спілкування
На рівні групи важливо, чи зберігає людина кілька незалежних джерел належності та підтримки, чи може без страху висловити сумнів, як обговорюють реальні події та чи виправдовують шкоду стороннім людям. Сильна підтримка друзів або громади здатна зменшувати самотність, але за наявності норм, які романтизують агресію, та сама соціальна близькість може посилювати крайні виправдання. Метааналітичний огляд Wolfowicz та співавторів показує відмінності між чинниками установок, намірів і поведінки, зокрема значення одноліткового середовища для поведінкових результатів.
Інституції, конфлікти та громадянські можливості
На суспільному рівні слід аналізувати дискримінацію, відчуження від ухвалення рішень, нерівний доступ до захисту прав, суспільну довіру, політичне насильство та можливості ненасильницької участі. Відновлення справедливості, дієві судові процедури та повага до громадянських прав можуть давати груповим вимогам легітимні канали реалізації. Наявні огляди підтримують багаторівневий підхід, проте прямі причинні висновки про ефективність окремих системних змін саме для запобігання тероризму потребують окремих оцінювань: Pandey і Behera, 2026; Wolfowicz та співавтори, 2021.
Що реально встановлено емпіричними дослідженнями
Найсильніше узагальнення теми дають систематичні огляди. Echelmeyer, Slotboom і Weerman проаналізували 75 кількісних досліджень і зафіксували різницю між окремими конструктами ідентичності; автори наголошують на обмеженій кількості дизайнів, що встановлюють напрям причинного зв’язку. Wolfowicz та співавтори об’єднали 127 досліджень, 206 вибірок і понад 1300 оцінок зв’язків, виявивши переважно невеликі асоціації для багатьох популярних чинників. Такі дані обґрунтовують дослідження групових процесів, але не дають індивідуального передбачення нападу.
Метааналіз злиття ідентичності Varmann та співавторів засвідчив відчутні міждослідницькі відмінності; водночас його результати стосуються широкої категорії крайніх прогрупових орієнтацій, до якої входить готовність до самопожертви та інші показники. Дослідження Ozkan та співавторів, 2025 уточнили різницю між мирними й насильницькими формами дії в трьох контекстах, однак їх не можна механічно переносити на всі спільноти або на реальні терористичні злочини.
Кореляція, експеримент і причинний висновок
Поперечні опитування встановлюють, які явища трапляються разом, але часто не показують, що виникло раніше. Експерименти можуть підтримувати причинний висновок щодо короткострокових змін оцінок чи намірів у контрольованих умовах. Поздовжні дослідження дають змогу краще дослідити часову послідовність. Реальні насильницькі правопорушення рідкісні, неоднорідні й складні для етичного спостереження, тому їх часто замінюють відповідями в анкетах. Огляд Echelmeyer та співавторів і Campbell-огляд Wolfowicz та співавторів вказують на обмеження таких вимірювань.
Чому результати різних досліджень розходяться
Роботи можуть вивчати різні країни, типи груп, ідеології, вікові вибірки та часові періоди; використовувати несумірні шкали групової загрози або під назвою «радикалізація» вимірювати дуже різні результати. Самозвіти про готовність «захищати групу за будь-яку ціну» не встановлюють наявності наміру атакувати цивільних. Соціальна бажаність відповідей, вибірка та спосіб постановки запитань додатково впливають на оцінки. Тому результати варто читати разом із визначенням результату, дизайном і довірчими інтервалами: Wolfowicz та співавтори; Varmann та співавтори.
Як відрізняються групова образа, протест і підтримка насильства
Вимога визнання історичної травми, обурення дискримінацією, критика державної політики, національна самоідентифікація, релігійні переконання, активізм і участь у мирних акціях мають самостійний правомірний зміст. Навіть радикальна програма суспільних змін не доводить підтримки нападів на людей. Наукове розрізнення стосується змісту й способів дії: чи проголошується насильство морально дозволеним, чи існує конкретизований намір завдати шкоди та чи відбулися насильницькі дії. Wolfowicz та співавтори аналізують установки, наміри й поведінку окремо.
Окреме значення має дегуманізація інших груп — приписування людям меншої людської гідності чи права на захист. Такі оцінки можуть полегшувати моральне виправдання шкоди, але їхній вплив залежить від групових норм, реальних обставин та інших психологічних процесів. Оцінка можливої загрози є спеціалізованою міждисциплінарною роботою; побутові «списки симптомів» або психологічні типажі для цієї мети непридатні.
Український контекст: реальна загроза, спільна пам’ять і права людини
В Україні аналіз загрози ідентичності необхідно проводити з урахуванням фактичного контексту війни, примусового переміщення, втрат, документованих порушень прав та захисту державності. Реальність загрози безпеці, мові, культурі, близьким і громаді слід оцінювати за доказами, не підміняючи її загальною психологічною моделлю. Громадянська солідарність, захист потерпілих, відновлення справедливості та законна діяльність на підтримку України є самостійними суспільними явищами. Перенесення висновків досліджень інших конфліктів на українські обставини потребує врахування історичного й правового контексту. Систематичні огляди застерігають від універсалізації результатів різнорідних вибірок: Echelmeyer та співавтори; Pandey і Behera.
Конституція України гарантує свободу думки, слова, світогляду та віросповідання і визначає правові межі реалізації відповідних свобод. Встановлення кримінальної відповідальності, оцінка конкретних погроз чи належність діяння до терористичних здійснюються в межах чинного права та компетенції відповідних органів. Редакційний психологічний аналіз цієї статті пояснює механізми переживання групової загрози; він не встановлює правової кваліфікації поведінки жодної особи або спільноти.
Підлітки, групова належність та обережність профілактики
У підлітковому віці належність до ровесників, автономія, пошук визнання й побудова життєвих цілей стають особливо значущими. Переживання несправедливості в школі або мережевій спільноті може викликати сильні емоції та потребу в підтримці. Це закономірні аспекти розвитку; вони не становлять діагнозу й не дозволяють вважати дитину небезпечною. Огляд Echelmeyer та співавторів засвідчує брак досліджень розвитку особистої ідентичності, а ЮНЕСКО наголошує на ролі інклюзивної освіти й захисту прав у профілактичній роботі.
Для дорослих, які працюють із підлітками, важливі уважне вислуховування, повага до життєвого досвіду, спільне розрізнення фактів і оцінок, можливість законної громадянської участі, підтримка при дискримінації й захист персональних даних. Розмова про групові образи може бути частиною виховання критичного мислення та ненасильницького розв’язання конфліктів. Необґрунтоване маркування учнів за релігією, мовою, походженням, інтересами чи сильними емоціями створює ризик стигматизації. Рекомендації ЮНЕСКО щодо освіти та профілактики насильницького екстремізму передбачають контекстно чутливий підхід, а не універсальний набір ознак «підозрілої» дитини.
Профілактика: робота з умовами, а не з ярликами
Профілактична робота має підтримувати доступ до справедливих процедур, можливість бути почутими, соціальні зв’язки й прийнятні форми реагування на образу та небезпеку. Коли людина може описати власну кривду, отримати підтримку і обрати дієвий законний спосіб дії, зменшується потреба розглядати насильство як єдину відповідь. Це обґрунтований напрям профілактики з погляду моделей колективної дії та прав людини, однак ефективність конкретної програми щодо скорочення фактичних нападів треба підтверджувати окремими дослідженнями, яких поки недостатньо: van Zomeren та співавтори; Wolfowicz та співавтори.
Визнання шкоди та доступні ненасильницькі способи відповіді
Корисна розмова починається з конкретики: що сталося, хто постраждав, які факти перевірені, яку допомогу й правові засоби можна використати. Визнання пережитого болю не вимагає схвалювати колективну помсту. Доречними можуть бути психологічна підтримка після травми, правова допомога, незалежне документування порушень, діалог за безпечних умов, відновлення доступу до освіти та участь у суспільно корисних справах. У контексті затяжних конфліктів Noor та співавтори описують значення визнання та відновлення дієздатності для зменшення конкурентної віктимізації.
Множинна належність та здатність бачити інших як окремих людей
Людина може водночас бути членом родини, професійної спільноти, громади, культурної групи й політичного об’єднання. Підтримка багатьох соціальних зв’язків створює додаткові джерела сенсу та можливості допомоги. Здатність відокремлювати відповідальність конкретної людини від її групової належності підтримує правовий і моральний аналіз. У систематичному огляді Echelmeyer та співавторів наведено попередні дані про можливий захисний зв’язок ширшої спільної ідентичності з окремими екстремістськими показниками; узагальнювати це як гарантований ефект програми було б передчасно.
Медіаграмотність, групові наративи та межі доказів
Медіаграмотність у цій сфері охоплює встановлення джерела повідомлення, перевірку тверджень про нібито колективну провину, розрізнення підтвердженої загрози й неперевірених звинувачень, а також усвідомлення того, як повторювані повідомлення посилюють груповий гнів. Це загальні навички безпечного користування інформацією. Докази того, що окремі інформаційні кампанії або «контрнаративи» надійно зменшують реальне насильство, обмежені; результати щодо короткочасних установок не є доказом поведінкового ефекту. ЮНЕСКО розглядає освіту як один зі складників ширшої профілактики.
Як діяти, коли групова образа стає джерелом конфлікту
У родині, школі, робочому колективі або громадській організації доречно встановлювати безпечні умови розмови, розбирати конкретні події, визнавати переживання без підтримки ворожнечі до всіх представників іншої групи та пропонувати доступні правові й соціальні способи реагування. У ситуаціях безпосередніх погроз пріоритет має захист людей і звернення до компетентних служб, а не самостійне «психологічне розслідування». Оцінювання конкретної загрози насильства потребує підготовлених фахівців, контекстних доказів і міжвідомчої взаємодії. Campbell-огляд застерігає від перенесення статистичних чинників у побутові індивідуальні прогнози.
Практичне правило для близьких і педагогів: говорити про зміст висловлювань та конкретні дії, зважати на безпеку, не робити висновків за етнічністю, релігією, політичними поглядами, психічним станом або самою належністю до певної групи. Якщо існує реальна негайна небезпека, належить користуватися встановленими каналами екстреної допомоги та захисту. Для конфліктів, які не містять безпосередньої загрози, корисні спільне з’ясування фактів, підтримка, звернення до компетентних дорослих чи інституцій і побудова безпечних ненасильницьких способів дії. Це редакційне узагальнення правозахисних і профілактичних принципів ЮНЕСКО.
Поширені запитання
Чи завжди загроза ідентичності спричиняє радикалізацію?
Ні. Загроза може посилювати солідарність, прагнення захищати права, громадську участь або пошук підтримки. У дослідженнях насильницької радикалізації важливі додаткові умови, зокрема виправдання шкоди й групові норми. Навіть статистично встановлений зв’язок не визначає індивідуальної траєкторії. Echelmeyer та співавтори.
Чим колективна образа відрізняється від особистої образи?
Особиста образа переважно стосується ставлення до конкретної людини. Колективна пов’язана з переживанням того, що зачепили «нас» — спільноту, з якою людина себе ототожнює. Вона може існувати й без безпосереднього особистого досвіду події через пам’ять, розповіді та відчуття спільної належності. Музилов, 2019; Noor та співавтори, 2012.
Чи означає сильна національна або релігійна ідентичність екстремізм?
Сильна національна, культурна чи релігійна ідентичність сама по собі не означає підтримки насильства. Дослідження розрізняють звичайну групову ідентифікацію, злиття ідентичності та специфічні переконання про вищість своєї групи; їхній зв’язок з установками й поведінкою відрізняється. Echelmeyer та співавтори; Ozkan та співавтори.
Чи може груповий гнів підтримувати мирні зміни?
Так. Гнів через пережиту несправедливість може спонукати до законного протесту, самоорганізації, допомоги постраждалим і вимог реформ. Колективна дія охоплює широкий спектр ненасильницьких форм. Її психологічні передумови описані в метааналізі van Zomeren та співавторів.
Чому колективний нарцисизм і любов до власної групи — різні поняття?
Любов до спільноти може ґрунтуватися на реальних зв’язках, турботі та повазі до людей. Колективний нарцисизм — окремий дослідницький конструкт, пов’язаний з очікуванням особливого зовнішнього визнання й чутливістю до загроз образу групи. Golec de Zavala та співавтори, 2009; огляд 2020 року.
Чи можна за груповою образою передбачити насильницький напад?
Ні. Групова образа не є придатним індивідуальним прогностичним тестом. Реальні напади мають складні й різнорідні передумови; шкали досліджень часто вимірюють установки або заявлені наміри, а не майбутні вчинки. За наявності конкретної загрози необхідна професійна оцінка фактичних обставин. Wolfowicz та співавтори.
Що підтримує безпечну відповідь на пережиту групову несправедливість?
Надійне визнання фактів, доступ до правової допомоги, психологічна й соціальна підтримка, можливість ненасильницького захисту прав та повага до гідності людей. Профілактичні підходи мають враховувати контекст і оцінювати реальні результати, не обмежуючись зміною відповідей в опитуваннях. ЮНЕСКО; Wolfowicz та співавтори.
Висновок
Загроза груповій ідентичності та колективна образа допомагають пояснити, чому пережиті втрати, приниження або несправедливість можуть ставати значущими для цілого колективу. Подальший напрям залежить від соціальних норм, доступу до справедливості, способів осмислення відповідальності, взаємної підтримки й того, які форми дії вважаються допустимими. Наукові огляди підтверджують значення окремих ідентифікаційних процесів для екстремістських установок і намірів, водночас демонструють неоднорідність вибірок і межі прогнозування поведінки. Профілактика має ґрунтуватися на правах людини, визнанні фактичної шкоди, соціальній підтримці та ненасильницьких шляхах захисту: Echelmeyer та співавтори; Wolfowicz та співавтори.
Пов’язані статті
Джерела
Echelmeyer, L., Slotboom, A.-M., & Weerman, F. (2023, онлайн; 2026, том 49). The Putative Effect of Identity on Extremist Radicalization: A Systematic Review of Quantitative Studies. Studies in Conflict & Terrorism. DOI.
Golec de Zavala, A., Cichocka, A., Eidelson, R., & Jayawickreme, N. (2009). Collective narcissism and its social consequences. Journal of Personality and Social Psychology. DOI.
Golec de Zavala, A., Cichocka, A., & Iskra-Golec, I. (2013). Collective narcissism moderates the effect of in-group image threat on intergroup hostility. Journal of Personality and Social Psychology. DOI.
Golec de Zavala, A., Peker, M., Guerra, R., & Baran, T. (2016). Collective Narcissism Predicts Hypersensitivity to In-group Insult and Direct and Indirect Retaliatory Intergroup Hostility. European Journal of Personality. DOI.
Golec de Zavala, A., & Lantos, D. (2020). Collective Narcissism and Its Social Consequences: The Bad and the Ugly. Current Directions in Psychological Science. DOI.
Kruglanski, A. W., et al. (2014). The Psychology of Radicalization and Deradicalization: How Significance Quest Impacts Violent Extremism. Political Psychology. DOI.
Kukharuk, O. (2021). Протиставлення «ми» — «вони» у міжгруповій взаємодії: тлумачення, загрози, можливості прогнозування соціальної поведінки. Проблеми політичної психології. DOI.
Muzylov, O. (2019). Колективна образа: до питання визначення феномену. Соціологічні студії. DOI.
Noor, M., Shnabel, N., Halabi, S., & Nadler, A. (2012). When Suffering Begets Suffering: The Psychology of Competitive Victimhood Between Adversarial Groups in Violent Conflicts. Personality and Social Psychology Review. DOI.
Ozkan, Z., El-Astal, S., & Cakal, H. (2025). Paths to peaceful and violent action: Identity fusion and group identification. British Journal of Social Psychology. DOI.
Pandey, R., & Behera, S. (2026). Factors Influencing Radicalization Process at Micro, Meso, and Macro Levels: A Systematic Literature Review. Behavioral Sciences & the Law. DOI.
UNESCO. (2017). Preventing Violent Extremism Through Education: A Guide for Policy-Makers. DOI.
van Zomeren, M., Postmes, T., & Spears, R. (2008). Toward an Integrative Social Identity Model of Collective Action: A Quantitative Research Synthesis of Three Socio-Psychological Perspectives. Psychological Bulletin. DOI.
Varmann, A. H., Kruse, L., Bierwiaczonek, K., Gómez, Á., Vázquez, A., & Kunst, J. R. (2024). How identity fusion predicts extreme pro-group orientations: A meta-analysis. European Review of Social Psychology. DOI.
Verkhovna Rada Ukrainy — Верховна Рада України. (1996, чинна редакція). Конституція України. Офіційний текст.
Wolfowicz, M., Litmanovitz, Y., Weisburd, D., & Hasisi, B. (2021). Cognitive and behavioral radicalization: A systematic review of the putative risk and protective factors. Campbell Systematic Reviews. DOI.