Моральне відсторонення в насильницькому екстремізмі: механізм виправдання шкоди
Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 22 жовтня 2026 року · Редакційна політика
Дослідницький кластер: Психологія радикалізації, насильницького екстремізму та профілактики
Моральне відсторонення в насильницькому екстремізмі — це сукупність психологічних процесів, за допомогою яких людина або група обґрунтовує заподіяння шкоди іншим і тимчасово послаблює дію власних моральних заборон. Згідно із соціально-когнітивною теорією Альберта Бандури, люди можуть переосмислювати насильницький вчинок як служіння важливій меті, перекладати відповідальність, применшувати наслідки або позбавляти постраждалих належного морального статусу. Ці механізми допомагають пояснити, як людина зберігає уявлення про себе як про морально праву, підтримуючи чи здійснюючи дії, що завдають шкоди. Bandura, 1999.
У дослідженнях насильницького екстремізму моральне відсторонення розглядають як один із можливих механізмів легітимації насильства. Воно взаємодіє з груповими нормами, сприйняттям загрози, особистим досвідом, соціальними зв’язками та конкретним політичним контекстом. Наявність такого механізму в міркуваннях не встановлює наміру здійснити напад і не дає надійного індивідуального прогнозу насильницької поведінки. Blanco та ін., 2022; Pandey і Behera, 2026.
Що таке моральне відсторонення: визначення і науковий статус
Моральна саморегуляція пов’язує дії з внутрішніми стандартами, оцінкою відповідальності, очікуванням провини та прагненням зберегти самоповагу. У моделі Бандури людина може послаблювати ці внутрішні обмеження вибірково: поведінку, яку вона засуджує за звичайних обставин, починає оцінювати як необхідну чи виправдану в особливій ситуації. Моральне відсторонення описує таку зміну способу оцінювання дій, відповідальності, наслідків і постраждалих. Bandura, 1990; Bandura, 2002.
Моральне відсторонення — науковий конструкт соціальної та моральної психології. Воно не є психіатричним діагнозом, особливим типом особистості чи показником належності до будь-якої ідеологічної спільноти. Його досліджують у контекстах міжособистісної агресії, цькування, групового конфлікту та організованого насильства. Емпіричні результати, отримані в одному середовищі, потребують перевірки перед перенесенням на інше. Luo і Bussey, 2023.
У цьому матеріалі використано українську назву «моральне відсторонення» для поняття moral disengagement. Загальну модель та її застосування в повсякденних ситуаціях розглядає окрема канонічна стаття «Моральне відсторонення: як люди виправдовують шкоду». Тут досліджено специфічний зв’язок морального самовиправдання з підтримкою ідеологічно мотивованого насильства, участю у насильницьких групах та можливостями профілактики.
Радикальні погляди, підтримка насильства і фактичні дії
Радикальні переконання можуть передбачати докорінні політичні чи суспільні перетворення. Мирний протест, релігійна віра, громадянський активізм, критика уряду або незгода з більшістю не свідчать самі по собі про намір заподіяти шкоду. Предмет дослідження насильницької радикалізації виникає тоді, коли аналізують підтримку насильства як засобу досягнення мети, конкретні наміри, залучення до насильницьких дій і факти поведінки. Ці результати потребують окремих визначень і вимірювань. Pandey і Behera, 2026.
Так само розмежовують ідеологічне обґрунтування та юридичну оцінку дії. Психологія досліджує, як людина пояснює собі допустимість заподіяння шкоди. Питання законності застосування сили, відповідальності й захисту цивільних осіб визначаються відповідними правовими нормами та обставинами. Аналіз морального відсторонення не підміняє встановлення фактів і правову кваліфікацію, особливо у збройному конфлікті.
Моральне відсторонення може виникати серед прихильників різних політичних, релігійних або етнонаціоналістичних ідеологій і в ситуаціях, зовсім не пов’язаних з екстремізмом. Його предмет — спосіб психологічного виправдання шкоди, а не етнічність, віра чи соціальна належність. Важливо аналізувати конкретне висловлювання, поведінку та контекст замість приписувати небезпеку всій категорії людей. Bandura, 1999.
Вісім механізмів морального відсторонення
У класичній моделі Бандури описано вісім механізмів, згрупованих за тим, що саме переосмислюється: вчинок, особиста відповідальність, наслідки або постраждалі. Це типологія можливих процесів, а не вісім послідовних стадій радикалізації. Кілька механізмів можуть одночасно відображатися в одному повідомленні або груповій практиці. Bandura, 1999; Bandura, 2002.
Моральне виправдання
Заподіяння шкоди представляють як обов’язок заради проголошеної вищої цінності — захисту спільноти, історичної справедливості або нібито неминучого суспільного очищення. У такій логіці шкідливий вчинок змінює психологічне значення: його описують як необхідне служіння моральній меті. Дослідник розглядає цей процес як спосіб самовиправдання, а не як підтвердження правдивості проголошеної мети. Bandura, 1990.
Евфемістичне позначення
Мова здатна приховувати конкретну шкоду за нейтральними або технічними словами. Водночас науковий аналіз має враховувати жанр: метафора, цитата з критичним коментарем, повідомлення про подію і безпосереднє схвалення жорстокості мають різне значення. Саме повторюване переозначення вчинку в межах певного контексту може послаблювати його моральну вагу. Bandura, 2002.
Вигідне порівняння
Окрему насильницьку дію порівнюють із тяжчими злочинами іншої сторони, щоб зробити її відносно прийнятнішою. Така побудова аргументу зміщує увагу від власної відповідальності та реальних постраждалих. Порівняння історичних подій потребує фактичної перевірки, а психологічне пояснення цього механізму не визначає, яка сторона конфлікту має рацію. Bandura, 1999.
Перекладання відповідальності
Людина пояснює участь у шкідливих діях наказом керівника, рішенням авторитету чи зовнішньою необхідністю. Власний вибір відсувається на другий план. Цей механізм пояснює сприйняття особистої агентності, тоді як юридична відповідальність за вчинок оцінюється окремо. У дослідженні колишніх учасників колумбійських озброєних груп виправдання наказом належало до виразних мотивів в інтерв’ю. Blanco та ін., 2022.
Розпорошення відповідальності
У колективній діяльності кожний учасник може вважати свій внесок незначним, а відповідальність — розділеною між багатьма людьми. Це ускладнює для нього психологічний зв’язок між власним рішенням і кінцевими наслідками. Розподіл ролей не скасовує індивідуальних рішень; він може впливати на те, як їх усвідомлюють. Bandura, 1999.
Применшення або заперечення наслідків
Страждання постраждалих залишають поза увагою, зменшують масштаб шкоди або висувають необґрунтоване припущення, що реальних потерпілих немає. Тут важливо відрізняти добросовісну невизначеність щодо неперевірених фактів від ігнорування встановлених наслідків. Моральне відсторонення описує спосіб оцінювання шкоди, а не дає підстав відмовлятися від перевірки інформації. Bandura, 2002.
Дегуманізація
Іншу групу сприймають як менш людяну, позбавлену індивідуальності, переживань або рівного морального статусу. Це може полегшувати прийняття жорстокого поводження. Сучасний метааналіз виявив зв’язок між дегуманізацією й агресією, а окреме дослідження показало специфічне значення відкритої дегуманізації для підтримки міжгрупового насильства. Йдеться про групові закономірності, а не спосіб встановити майбутню поведінку конкретної людини. Cheng та ін., 2025; Landry та ін., 2026.
Звинувачення постраждалих
Провину за насильство покладають на людей, яким його завдано: їм приписують колективну відповідальність, вважають, що вони «заслуговували» на шкоду або спровокували її самою своєю належністю до певної групи. Психологічно це переносить відповідальність з рішення заподіяти шкоду на характеристики чи дії потерпілих. Такий механізм особливо важливо відокремлювати від підтвердженого аналізу конкретних подій. Bandura, 1999.
Як самовиправдання пов’язане з групами та ідеологічними наративами
Ідеологічна розповідь може пропонувати спільне пояснення загрози, обов’язку та допустимих дій. Коли група постійно повторює певні моральні виправдання, учасники можуть сприймати їх як норму спільноти. Це створює соціальне середовище, у якому підтримка шкоди виглядає морально сумісною з належністю до групи. Водночас групи можуть формувати й протилежні норми — захисту цивільних, взаємодопомоги, мирного протесту та обмеження застосування сили. Bandura, 2002.
Психологічне значення має також особистий досвід: сприйнята несправедливість, втрата значущості, соціальна ізоляція, вплив найближчих стосунків і ширший політичний контекст. Огляд Pandey і Behera розрізняє індивідуальний, груповий та суспільний рівні чинників радикалізації. Перелік пов’язаних змінних необхідно читати як карту дослідницьких напрямів, зважаючи на методологічну неоднорідність першоджерел, а не як універсальний набір «ознак екстреміста». Pandey і Behera, 2026.
Що показало дослідження колишніх учасників озброєних груп
Blanco та співавтори вивчали інтерв’ю 18 демобілізованих учасників колумбійських незаконних озброєних формувань. У їхніх розповідях дослідники знайшли приклади всіх класичних механізмів морального відсторонення, особливо перекладання відповідальності та морального виправдання дій у контексті протистояння. Це безпосереднє якісне свідчення про те, як люди після участі у групах пояснюють власну поведінку. Blanco та ін., 2022.
Вибірка з 18 людей і ретроспективні інтерв’ю не встановлюють частоти механізмів серед усіх учасників озброєних рухів, причинної послідовності формування насильства чи результатів у кожній країні. Особливо важливо, що самовиправдання могло формуватися як до конкретної дії, так і після неї. Якісний дизайн допомагає зрозуміти зміст досвіду, проте не забезпечує індивідуального прогнозування.
Чи моральне відсторонення передує насильству
Механізм може полегшувати прийняття насильницького рішення, підтримувати групову норму або використовуватися для пояснення вже здійсненого вчинку. Поперечний зріз опитувальника не встановлює, який із цих варіантів відбувся. Для перевірки причинного зв’язку потрібні відповідні часові вимірювання, незалежне підтвердження поведінки та врахування інших можливих причин. Luo і Bussey, 2023.
Доказова база: що показують метааналізи та емпіричні дослідження
Найбільші узагальнення морального відсторонення походять із досліджень агресії та асоціальної поведінки, а не з вибірок осіб, які здійснили ідеологічно мотивовані напади. У метааналізі Gini, Pozzoli і Hymel було проаналізовано 27 незалежних вибірок із 17 776 дітей і підлітків. Зв’язок морального відсторонення з агресивною поведінкою був позитивним (r = 0,28; 95 % довірчий інтервал 0,23–0,32). Це кореляція на рівні сукупності, а не імовірність нападу окремої людини. Gini та ін., 2014.
Метааналітичний огляд Luo і Bussey об’єднав 157 досліджень із загальною чисельністю 118 501 учасник, досліджуючи зв’язки морального відсторонення з поведінкою, особистісними та середовищними характеристиками. Масштаб огляду підтримує наукову значущість конструкта, проте значна кількість досліджень не усуває неоднорідність методів, вікових груп і вимірюваних результатів. Luo і Bussey, 2023.
У метааналізі Killer та співавторів моральне відсторонення було пов’язане з участю у цькуванні серед молоді. Такий результат підтверджує загальну модель послаблення моральних самосанкцій, але шкільне цькування і насильницький екстремізм відрізняються мотивацією, організаційним середовищем, частотою та тяжкістю наслідків. Між ними не можна переносити величину кореляції без окремої перевірки. Killer та ін., 2019.
Дослідження Ozer і Bertelsen у двох освітніх контекстах охопило 686 старшокласників і студентів. Автори вивчали взаємозв’язки життєвих навичок, морального відсторонення та показників екстремістських установок. Виявлені асоціації підтримують дослідження моральної саморегуляції як можливого посередника формування установок. Водночас відповіді молоді про переконання не тотожні спостереженням реального терористичного насильства. Ozer і Bertelsen, 2020.
Систематичний огляд Pandey і Behera, опублікований у 2026 році, включає моральне відсторонення до індивідуальних когнітивних чинників, що вивчалися у зв’язку з радикалізацією. Автори одночасно розглядають групові відносини й суспільні умови. Така багаторівнева модель розширює пояснення, але наукова література використовує різні визначення радикалізації, відбір учасників та показники наслідків. Спільної валідованої формули індивідуального ризику з цих результатів не випливає. Pandey і Behera, 2026.
Дегуманізація: окремий дослідницький напрям
У моделі Бандури дегуманізація є одним із восьми механізмів морального відсторонення. Сучасні дослідження розглядають її ширше, зокрема як відмову визнавати за іншою людиною повноцінну людяність або здатність переживати почуття. Потрібно розрізняти відкриту дегуманізацію, тонші форми знецінення й загальну неприязнь до іншої групи. Harris і Delgado, 2025.
Метааналіз Cheng та співавторів узагальнив результати щодо дегуманізації та агресії і виявив помірний зв’язок між ними; виразніша дегуманізація мала сильніший зв’язок у частині порівнянь. Окреме дослідження Landry та співавторів свідчить про специфічний зв’язок відкритої дегуманізації з підтримкою міжгрупового насильства. Важлива межа обох напрямів: схвалення насильства в дослідженні і фактичне насильство — різні результати. Cheng та ін., 2025; Landry та ін., 2026.
Образливі слова, політичні метафори, буквальне заперечення людяності та заклики до завдання фізичної шкоди потребують різного контекстуального аналізу. Відмова від поспішного ототожнення цих явищ підвищує точність наукового висновку й запобігає необґрунтованій стигматизації.
Як вимірюють моральне відсторонення
Дослідницькі опитувальники Бандури та їхні пізніші адаптації містять твердження, що відображають моральне виправдання, особисту відповідальність, оцінку наслідків і ставлення до постраждалих. Вимірювання може бути корисним для перевірки статистичних гіпотез, якщо шкала має належну надійність і валідність для конкретної вибірки, мови та контексту. Bandura та ін., 1996.
Такий опитувальник не є інструментом діагностики насильницького екстремізму й не показує, чи людина готує напад. Високий показник не підтверджує конкретного наміру, доступу до засобів насильства або готовності вчинити злочин. Норми, створені для школярів, не можна механічно застосовувати до дорослих або іншої культури; результати щодо загальної агресії не є результатами щодо тероризму. Gini та ін., 2014; Luo і Bussey, 2023.
Окремі методологічні проблеми пов’язані із самоописом, соціально бажаними відповідями, пам’яттю про минулі дії й ретроспективним виправданням. У дослідженнях насильницьких груп до них додаються обмежений доступ до учасників і перевірки подій, небезпека для дослідників та труднощі добору репрезентативних вибірок. Зіставлення інтерв’ю, опитувальників та незалежно підтвердженої поведінки посилює надійність інтерпретації, коли дослідницька етика дозволяє такі процедури.
Моральне відсторонення та групова поляризація
Групова поляризація описує посилення початкової тенденції в позиціях учасників після обговорення, коли для цього існують відповідні інформаційні та соціальні умови. Моральне відсторонення стосується виправдання конкретної шкоди, відповідальності й оцінки постраждалих. Ці процеси можуть взаємодіяти, але один не передбачає автоматичної появи іншого. Загальне поняття розкрите у статті «Групова поляризація: чому обговорення може посилювати початкові погляди».
У колективному середовищі можуть одночасно діяти конкуренція аргументів, соціальне порівняння, прагнення схвалення та зміни морального оцінювання поведінки. Тому психологічне пояснення повинне встановлювати, який саме процес вимірювався: зміна ставлення до групи, згода з насильством, прийняття особистої відповідальності чи фактичний учинок.
Цифрові середовища та поширення виправдань
У цифрових спільнотах способи морального виправдання можуть передаватися через тексти, зображення, відео, коментарі та повторювані групові історії. Для дослідження важливий контекст: висловлювання може бути схваленням, іронією, цитуванням, критикою або повідомленням про факт. Окремий допис без відомостей про автора, комунікативну ситуацію й поведінку не дозволяє робити висновок про конкретну загрозу.
Наявність алгоритмічних рекомендацій, контакт із жорстокими матеріалами або участь у цифровій спільноті самі собою не доводять причинного переходу до насильства. Для таких висновків потрібні дослідження, які відділяють самовідбір користувачів від ефекту платформи, вимірюють послідовність подій і розрізняють зміни переконань та поведінки. Наукова література про багаторівневі чинники радикалізації підтримує саме контекстуальний аналіз. Pandey і Behera, 2026.
Діти та підлітки: розвиток, права і межі висновків
Дослідження морального відсторонення серед дітей і підлітків показують зв’язок із загальною агресією та цькуванням. Це підстави вивчати розвиток морального судження, емпатію і соціальні норми. Вони не дають підстав вважати підлітка потенційним екстремістом через окреме висловлювання, політичний інтерес чи провокативний допис. Gini та ін., 2014; Killer та ін., 2019.
Робота з неповнолітніми повинна враховувати вікове розуміння наслідків, приватність, права дитини й можливу шкоду від стигматизації. Змістовна розмова про конкретні дії, відповідальність, достовірність інформації та можливість мирного розв’язання конфліктів створює більше простору для підтримки, ніж навішування ярлика за результатом неспеціалізованого тесту.
За наявності конкретних погроз або достовірної інформації про підготовку фізичного насильства потрібне професійне оцінювання загрози уповноваженими фахівцями. Самостійне приховане стеження, публічне викриття чи «психологічне профілювання» дитини не є заміною належної процедури безпеки.
Відмінності від близьких психологічних понять
Моральне виправдання — один із восьми механізмів морального відсторонення; раціоналізація — ширше поняття пояснення власних дій. Когнітивний дисонанс позначає напруження, пов’язане з неузгодженими переконаннями або поведінкою, тоді як моральне відсторонення уточнює конкретні способи послаблення моральних самосанкцій. Ці конструкції можуть перетинатися, але мають різні завдання й процедури вимірювання. Bandura, 1990.
Моральне ушкодження описує переживання, що виникають у зв’язку з подіями, які людина вважає порушенням важливих моральних норм. Його вивчення в контексті радикалізації є окремим напрямом і не означає, що моральні страждання спричиняють екстремістське насильство. Людина, яка переживає моральне ушкодження, не повинна розглядатися як небезпечна через сам факт такого переживання. Williamson та ін., 2022.
Групова належність також має ширше значення: вона підтримує солідарність, взаємодопомогу й мирну колективну дію. У межах цієї статті окремо досліджується ситуація, коли групова норма допомагає виправдовувати заподіяння шкоди. Висновки про моральне відсторонення не слід переносити на всі сильні форми групової ідентичності.
Профілактика: що підтримують наукові дані
Психологічно обґрунтована профілактика може включати розвиток здатності розпізнавати конкретну шкоду, обговорення особистої відповідальності, збереження людяності постраждалих, перевірку фактів і підтримку мирних способів розв’язання конфліктів. Це напрями, що випливають із теорії моральної саморегуляції та досліджень дегуманізації; їхня ефективність щодо фактичного запобігання терористичним нападам потребує окремих перевірок. Bandura, 2002; Harris і Delgado, 2025.
Огляд оцінювань програм протидії насильницькому екстремізму охопив 74 дослідження програм, проведених у 2001–2020 роках. Автори виявили неоднорідні результати: 32 % оцінювань описували успіх, 55 % — обмежений успіх, а частина програм спричиняла небажані наслідки, включно зі стигматизацією і відчуженням спільнот. Відгук учасників, зміна відповіді в анкеті та підтверджене зменшення насильницької поведінки мають розглядатися як різні показники. Charkawi та ін., 2024.
Співмірний практичний підхід передбачає уважність до конкретних висловлювань про шкоду, підтримку можливості відкритої розмови та відмову від приписування колективної провини. Доцільно запитувати, які наслідки людина бачить, кому вона приписує відповідальність та які мирні альтернативи розглядає. Це редакційні орієнтири для відповідального спілкування, а не стандартизована програма з доведеною здатністю усувати насильницьку радикалізацію.
Чому профілактичні програми потрібно оцінювати обережно
Якщо після заняття учасники менш охоче схвалюють дегуманізацію, це може свідчити про зміну установок у певних умовах. Для твердження про зниження насильницької поведінки потрібні відповідні поведінкові результати, достатній період спостереження і надійне порівняння. Дослідження також повинні враховувати небажані ефекти: посилення стигми, недовіру до інституцій та невиправдане втручання у приватне життя. Charkawi та ін., 2024.
Вихід із насильницької групи, відмова від насильства і зміна переконань
Припинення участі у насильницьких діях, вихід із групи та зміна ідеологічних переконань — окремі процеси. Людина може припинити насильство, не переглянувши всіх колишніх переконань; можлива й зміна установок без достатніх свідчень про стійку поведінкову зміну. У дослідженнях це розмежовують як припинення участі, дерадикалізацію та ширші процеси повернення до суспільного життя. Raets, 2024.
Переосмислення колишніх виправдань може стати частиною особистої роботи над відповідальністю, визнанням постраждалих і ненасильницькими формами участі. Проте зменшення балів за шкалою морального відсторонення не дорівнює підтвердженому зниженню ризику повторного насильства. Для цього потрібні належні критерії результату й тривалі дослідження. Raets, 2024.
Головні методологічні та етичні обмеження
По-перше, кореляція не встановлює причинності. Виправдання можуть передувати вчинку, підтримувати його або формуватися після нього. Поперечні опитування й ретроспективні інтерв’ю не розв’язують це питання самі по собі. По-друге, дослідження змішують різні кінцеві показники: загальну агресію, підтримку насильства, самооцінений намір, членство у групі та підтверджені дії. Їх потрібно розглядати окремо. Blanco та ін., 2022; Luo і Bussey, 2023.
По-третє, вибірки школярів, студентів, учасників збройних груп і загальної популяції різняться. Результати щодо одного середовища не дають автоматичних висновків щодо іншого. По-четверте, культурний і правовий контекст змінює значення окремих висловлювань, можливості діяти та ризики соціальної стигматизації. Модель морального відсторонення є частиною ширшого пояснення, яке також враховує соціальні зв’язки, організаційну динаміку й суспільні умови. Pandey і Behera, 2026.
Особисті політичні переконання, релігія, етнічність, психічне здоров’я, вік або результат неспеціалізованого опитувальника не дають наукової підстави оголошувати людину потенційним нападником. За наявності конкретної загрози насильства питання безпеки належить до компетентного професійного оцінювання на основі перевірених обставин.
Часті запитання
Чи моральне відсторонення є причиною насильницького екстремізму?
Це один із можливих психологічних механізмів виправдання шкоди. Його зв’язок з установками й агресивною поведінкою досліджено, але наукові дані не встановлюють єдиної причини та універсальної послідовності радикалізації. Pandey і Behera, 2026.
Чи може людина мати радикальні погляди, не підтримуючи насильства?
Так. Радикальні політичні або суспільні погляди можуть реалізовуватися мирними способами. Моральне відсторонення стосується психологічного виправдання конкретної шкоди, а не самого бажання глибоких змін.
Чи є дегуманізація єдиним механізмом морального відсторонення?
Ні. У класичній моделі Бандури описано вісім механізмів, включно з моральним виправданням, евфемізмами, перекладанням відповідальності та применшенням наслідків. Bandura, 1999.
Чи можна за опитувальником виявити людину, яка планує напад?
Ні. Опитувальники морального відсторонення призначені для дослідницького вимірювання певних психологічних установок, а не для прогнозування нападів, діагностики екстремізму чи самостійної оцінки загрози.
Чи однаково діє моральне відсторонення в інтернеті й поза ним?
Можливі схожі способи морального виправдання, але особливості цифрових середовищ, впливу спільнот та причинних зв’язків потребують окремих емпіричних досліджень. Сам факт перегляду або поширення матеріалу не доводить наміру вчинити насильство.
Чи означає вихід із групи зміну переконань?
Ні. Припинення участі в насильстві, вихід із групи й зміна переконань мають оцінюватися окремо. Raets, 2024.
Висновок
Моральне відсторонення пояснює, як люди здатні послаблювати моральні самосанкції та робити заподіяння шкоди суб’єктивно припустимим через проголошену вищу мету, наказ, колективне рішення, применшення наслідків і знецінення постраждалих. У психології насильницького екстремізму це важливий механізм аналізу самовиправдання та групових норм. Його точне застосування потребує розрізнення переконань, підтримки насильства, реальної поведінки й контексту, а також визнання меж статистичних висновків і прав людини.
Пов’язані статті
Моральне відсторонення: як люди виправдовують шкоду, не змінюючи образ себе — загальна теорія, механізми й дослідницькі вимірювання.
Групова поляризація: чому обговорення може посилювати початкові погляди — окремий процес групової динаміки.
Джерела
Bandura, A. (1990). Selective activation and disengagement of moral control. Journal of Social Issues, 46(1), 27–46. https://doi.org/10.1111/j.1540-4560.1990.tb00270.x
Bandura, A., Barbaranelli, C., Caprara, G. V., & Pastorelli, C. (1996). Mechanisms of moral disengagement in the exercise of moral agency. Journal of Personality and Social Psychology, 71(2), 364–374. https://doi.org/10.1037/0022-3514.71.2.364
Bandura, A. (1999). Moral disengagement in the perpetration of inhumanities. Personality and Social Psychology Review, 3(3), 193–209. https://doi.org/10.1207/s15327957pspr0303_3
Bandura, A. (2002). Selective moral disengagement in the exercise of moral agency. Journal of Moral Education, 31(2), 101–119. https://doi.org/10.1080/0305724022014322
Blanco, A., Davies-Rubio, A., De la Corte, L., & Mirón, L. (2022). Violent extremism and moral disengagement: A study of Colombian armed groups. Journal of Interpersonal Violence, 37(1–2), 423–448. https://doi.org/10.1177/0886260520913643
Charkawi, W., Dunn, K., & Bliuc, A. M. (2024). Evaluations of countering violent extremism programs: Linking success to content, approach, setting, and participants. International Journal of Law, Crime and Justice, 77, 100674. https://doi.org/10.1016/j.ijlcj.2024.100674
Cheng, L., Zhang, J., Liao, J., Peng, F., & Wang, X. (2025). Dehumanization and aggression: A meta-analysis. Aggression and Violent Behavior, 84, 102079. https://doi.org/10.1016/j.avb.2025.102079
Gini, G., Pozzoli, T., & Hymel, S. (2014). Moral disengagement among children and youth: A meta-analytic review of links to aggressive behavior. Aggressive Behavior, 40(1), 56–68. https://doi.org/10.1002/ab.21502
Harris, L. T., & Delgado, N. (2025). The functional role of interpersonal dehumanization and associated brain networks. Nature Reviews Psychology. https://www.nature.com/articles/s44159-025-00439-9
Killer, B., Bussey, K., Hawes, D. J., & Hunt, C. (2019). A meta-analysis of the relationship between moral disengagement and bullying roles in youth. Aggressive Behavior, 45(4), 450–462. https://doi.org/10.1002/ab.21833
Landry, A. P., et al. (2026). The uniquely powerful impact of explicit, blatant dehumanization on support for intergroup violence. Journal of Personality and Social Psychology. https://doi.org/10.1037/pspi0000492
Luo, A., & Bussey, K. (2023). Moral disengagement in youth: A meta-analytic review. Developmental Review, 70, 101101. https://doi.org/10.1016/j.dr.2023.101101
Ozer, S., & Bertelsen, P. (2020). The moral compass and life skills in navigating radicalization processes: Examining the interplay among life skills, moral disengagement, and extremism. Scandinavian Journal of Psychology, 61(5), 642–651. https://doi.org/10.1111/sjop.12636
Pandey, K., & Behera, N. (2026). Factors influencing radicalization process at micro, meso, and macro levels: A systematic literature review. Behavioral Sciences & the Law, 44(4), 571–589. https://doi.org/10.1002/bsl.70064
Raets, S. (2024). Desistance, disengagement, and deradicalization: A cross-field comparison. International Journal of Offender Therapy and Comparative Criminology. https://doi.org/10.1177/0306624X221102802
Williamson, V., Murphy, D., Stevelink, S. A. M., Jones, E., Allen, S., & Greenberg, N. (2022). The relationship between moral injury and radicalisation: A systematic review. Studies in Conflict & Terrorism. https://doi.org/10.1080/1057610X.2021.1961706