top of page

Психологічна енкциклопедія

Поведінкова державна політика: як психологія допомагає проєктувати суспільні рішення

1 день тому
Читати 17 хв

Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 22 жовтня 2026 року · Редакційна політика

Поведінкова державна політика — це підхід до розроблення, впровадження та оцінювання суспільних рішень, який використовує наукові знання про людську поведінку, ухвалення рішень, соціальні взаємодії та вплив середовища. Його завдання — визначити, як конкретні дії громадян, працівників установ і організаційні процеси впливають на суспільний результат, а потім перевірити, які зміни допомагають досягти обґрунтованої мети.

У центрі цього підходу перебувають реальні умови життя: доступність послуг, час, гроші, увага, навички, довіра, законодавчі вимоги, транспорт, цифрова інфраструктура, інституційні практики та соціальна нерівність. Поведінкова політика вивчає, як ці чинники взаємодіють, і допомагає обирати рішення, придатні для конкретної установи, громади й групи населення.

Її методологічна основа — послідовний шлях від постановки суспільної проблеми через діагностику та порівняння альтернатив до випробування, оцінювання, масштабування і перегляду програми. Саме таку логіку пропонує посібник ОЕСР BASIC. Психологічне знання тут використовується разом із правом, економікою, соціальною політикою, управлінськими дослідженнями та методами причинного аналізу.

Що вивчає поведінкова державна політика

Державна програма встановлює певне право, правило, вимогу або суспільну можливість. Проте результат виникає завдяки послідовності реальних подій. Людина може дізнатися про право на допомогу, перевірити умови отримання, зібрати документи, розпочати звернення, подати заяву, дочекатися рішення та фактично отримати підтримку. Кожен етап залежить від дій кількох сторін і від того, як організована система.

Поведінковий аналіз виявляє місце виникнення перешкоди. Коли громадяни не завершують процедуру, можливими причинами є незрозумілі інструкції, зайві документи, відсутність транспорту, слабкий зв'язок, довгі строки розгляду, попередній негативний досвід або неспроможність установи забезпечити прийом. Ці причини потребують різних управлінських відповідей.

Предмет поведінкової політики охоплює індивідуальні рішення, взаємодію між людьми, колективні практики, дії посадових осіб і структуру державних процедур. Наукова робота має встановити, яка саме поведінка стосується проблеми, що впливає на цю поведінку, які механізми можна змінити і чи поліпшить така зміна кінцевий результат.

Суспільна мета, поведінка та результат

Суспільна мета визначається в політичному й правовому процесі. Нею можуть бути доступність соціального захисту, безпека дорожнього руху, профілактика захворювань або справедливе виконання податкових обов'язків. Поведінкове дослідження пояснює, як ця мета пов'язана з конкретними діями та умовами. Воно також визначає, чим підтверджуватиметься її досягнення.

Наприклад, для програми медичних оглядів потрібно розрізняти кількість людей, які побачили оголошення, записалися, дісталися закладу, пройшли огляд і отримали необхідну подальшу допомогу. Це послідовні, але різні результати. Зростання кількості записів саме по собі ще не підтверджує поліпшення здоров'я чи доступності медичної допомоги.

Відмінність від поведінкової економіки та підштовхування

Поведінкова економіка досліджує економічні рішення з урахуванням психологічних закономірностей. Підштовхування змінює певні елементи середовища вибору. Архітектура вибору описує, як організація варіантів, послідовність, типові налаштування та форма подання інформації впливають на рішення.

Поведінкова державна політика включає значно ширший цикл: суспільну мету, діагностику, вибір між адміністративними, фінансовими, інформаційними, інфраструктурними й поведінковими заходами, правову та етичну перевірку, причинне оцінювання і підтримку змін у роботі установ. Тому окремий психологічний прийом становить лише можливу частину державної програми. Специфіку втручання як самостійної одиниці політики докладніше визначає стаття про суспільне поведінкове втручання.

Психологічні механізми суспільних рішень

У повсякденному житті люди розподіляють увагу між багатьма справами, користуються попереднім досвідом, реагують на соціальне середовище й ухвалюють рішення в межах наявних ресурсів. Те саме стосується працівників установ, які діють за регламентами, під впливом навантаження, організаційних норм і доступної інформації.

Увага, пам'ять і складність процедури

Людина може пропустити строк звернення, втратити повідомлення або відкласти складне заповнення заяви. У таких умовах допомагають чіткі інструкції, передбачувана послідовність, належний час повідомлення та доступний спосіб завершити процедуру. Але якщо потрібний документ фактично неможливо отримати, повторне нагадування не усуне перешкоду. Для визначення потрібного заходу важливо розрізняти забування, нерозуміння вимоги й об'єктивну неможливість її виконати.

Очікування, ризик і попередній досвід

Громадяни оцінюють імовірність успіху звернення на підставі власного та чужого досвіду. Якщо попередні заяви залишалися без відповіді або працівники надавали суперечливі пояснення, нове інформаційне повідомлення може не відновити довіру. Потрібне поліпшення самої процедури: зрозумілі строки, послідовні рішення, доступне оскарження і відповідальна комунікація.

Сприйняття ризику залежить від формулювань, доступності інформації та контексту. Державне повідомлення повинне правдиво описувати наслідки, можливості та невизначеність. Перебільшені обіцянки й неправдиві погрози створюють додаткові ризики для довіри, автономії та прав громадян.

Звички, соціальні норми та довіра

Частина повсякденних дій виконується за звичним порядком; нова процедура може вимагати додаткового планування, навичок і зусиль. Соціальні норми в суспільних втручаннях також впливають на дотримання правил, участь у програмах та взаємодію з державою. Якщо в повідомленні використано інформацію про поведінку інших людей, вона має бути фактично правильною та відповідати релевантній групі. Створення вигаданого соціального схвалення є етично неприйнятним засобом державного впливу.

Довіра формується через організацію суспільних відносин: передбачуваність, справедливість, компетентність працівників, доступність механізмів захисту прав і виконання ухвалених рішень. Вона є одночасно психологічною та інституційною характеристикою взаємодії.

Поведінка працівників і організаційні умови

Працівник державної установи теж може припускатися помилок через перевантаження, неоднозначні інструкції або недостатню підготовку. Організаційні показники інколи заохочують швидке закриття справ, хоча суспільна мета полягає в повному забезпеченні права людини. Тому аналіз повинен враховувати регламент, розподіл повноважень, системи зворотного зв'язку, доступність даних і професійну підтримку персоналу.

Як діагностують суспільну проблему

Постановка проблеми «громадяни мало користуються державною послугою» містить надто мало інформації для вибору рішення. Потрібно з'ясувати, яка частина людей має право на послугу, скільки знають про неї, скільки намагаються звернутися, де саме припиняють процес, як часто отримують відмову і хто фактично отримує належну підтримку. Важливо також описати тих, хто не потрапляє до адміністративної статистики.

Одиницею аналізу є конкретна дія або процес. Дослідники можуть використовувати адміністративні дані, спостереження, інтерв'ю, опитування, дослідження шляху користувача, зворотний зв'язок працівників і громадян. Кожне джерело має обмеження. Відвідування вебсторінки показує цифрову активність, але не повний доступ до послуги; опитування передає досвід учасників, але може не охоплювати людей із найсерйознішими бар'єрами.

Надійна діагностика зіставляє різні дані, перевіряє альтернативні пояснення та аналізує причини на рівнях особи, організації та суспільної системи. Докладний методологічний маршрут наведено в матеріалі «Поведінкова діагностика суспільної проблеми: як дослідити реальні бар'єри».

Що дає аналіз адміністративного тягаря

Адміністративний тягар охоплює витрати на з'ясування правил, виконання вимог та психологічні витрати взаємодії з державою. Він допомагає пояснити, чому формально доступне право залишається невикористаним. Якщо для отримання невеликої допомоги треба кілька разів відвідати установу, витратити гроші на дорогу і чекати в невизначеності, проблему слід розглядати насамперед як питання організації доступу.

Діагностика має встановити, чи відповідають складність процедури й обсяг документів правовій меті, які вимоги можливо змінити, де потрібне фінансування та якими будуть наслідки для людей, що звертаються різними каналами.

П'ять етапів BASIC: від питання до впровадження

ОЕСР розробила рамку BASIC для послідовної роботи з поведінковими аспектами державної політики. Етапи допомагають організувати дослідження та управлінські рішення; вони не гарантують результату без належної доказової бази, правової перевірки та ресурсного забезпечення.

1. Визначити поведінку та суспільну мету

Команда формулює результат для громадян і описує конкретні дії, які можуть із ним бути пов'язані. Для профілактичної програми це можуть бути доступність закладу, запис, фактичний візит, медична послуга та подальший супровід. Для соціальної допомоги — перевірка права, звернення, рішення установи й отримання коштів. На цьому етапі визначають учасників процесу та межі відповідальності кожного.

2. Проаналізувати бар'єри, ресурси й механізми

Дослідники збирають дані та формують перевірювані пояснення. Вони розрізняють труднощі розуміння, нестачу часу, матеріальні витрати, адміністративні вимоги, соціальні обставини й особливості роботи установ. Потрібно встановити, які причини підтверджуються даними, а які залишаються гіпотезами.

3. Порівняти можливі стратегії

Розглядають альтернативи: скорочення зайвих вимог, зміни в регламенті, додаткові канали звернення, підготовку персоналу, забезпечення транспорту, зрозуміле повідомлення, нагадування чи зміну середовища вибору. Кожен варіант оцінюють за правомірністю, суспільною цінністю, витратами, етичними наслідками та доступністю для різних груп.

4. Випробувати втручання

До початку впровадження визначають вимірювані результати, контрольну умову, спосіб збирання даних, ризики, критерії завершення й метод аналізу. За відповідних умов використовують рандомізований експеримент або квазіекспериментальний підхід. Важливо врахувати, чи створює обраний дизайн нерівні умови доступу до законних прав.

5. Підтримувати зміни й переглядати програму

Розширення програми потребує підготовки працівників, бюджету, правового супроводу, доступної комунікації, моніторингу й повторного оцінювання. Ефект може змінюватися в інших установах, регіонах і групах населення. ОЕСР наголошує на етичній перевірці та спостереженні за можливими побічними наслідками.

COM-B та Behaviour Change Wheel у державній політиці

Модель COM-B розглядає поведінку як результат взаємодії спроможності (capability), можливостей (opportunity) та мотивації (motivation). Спроможність охоплює фізичні й психологічні можливості виконати дію, зокрема знання та навички. Можливості пов'язані з фізичним і соціальним середовищем. Мотивація включає усвідомлені наміри, звички, оцінювання наслідків та емоційні процеси.

Наприклад, громадянин може знати, як подати заяву, але не мати транспорту для відвідування установи. За іншого сценарію транспорт є, проте інструкція незрозуміла. У третьому випадку людина не наважується звернутися через попередній досвід неправомірної відмови. Ці ситуації вимагають різних відповідей. Так само потрібно аналізувати спроможність і мотивацію працівників, відповідальних за послугу.

Behaviour Change Wheel, або колесо зміни поведінки, пов'язує модель COM-B із функціями втручань і категоріями політики. Серед можливих інструментів є освіта, переконування, навчання, зміна середовища, підтримка й обмеження, а на рівні політики — регулювання, законодавство, фіскальні інструменти та організація послуг. Ця структура допомагає класифікувати альтернативи. Її застосування саме по собі не підтверджує результативності конкретної програми: потрібне незалежне оцінювання наслідків. Принципи практичного добору функцій пояснено в статті «Колесо зміни поведінки».

Основні сфери застосування

Державні послуги й соціальна підтримка

Для поліпшення доступу до державної підтримки досліджують увесь шлях звернення: чи знає людина про право, які документи потрібні, наскільки доступна форма, як обробляється заява та чи отримує заявник обґрунтоване рішення. Корисні зміни можуть включати зрозумілі інструкції, доступні формати, особисту підтримку, усунення дублювання даних у межах закону та зміну організації роботи установи.

Оцінювати слід фактичне отримання належної послуги й час до результату. Збільшення кількості звернень може перевантажити працівників, якщо не змінити ресурсне забезпечення. Системний контекст детальніше розглядає стаття «Поведінка громадян у взаємодії з державними послугами».

Громадське здоров'я та вакцинація

Для профілактичних програм мають значення наявність послуг, доступність медичних працівників, транспорт, довіра, якість інформації, попередній досвід і соціальне середовище. ВООЗ у посібнику BeSD рекомендує систематично вивчати поведінкові й соціальні чинники вакцинації та використовувати результати для проєктування і контролю програм.

Людина може відкладати щеплення через складність запису, недоступність пункту вакцинації або через власне ставлення до ризику. Відповідно змінюються організаційні та комунікаційні заходи. Повний галузевий огляд наведено у статті «Поведінкові підходи у громадському здоров'ї: програми та докази»; спеціалізований матеріал — «Чинники вакцинації та прийняття щеплень: модель BeSD».

Податки та суспільні фінанси

У податковому адмініструванні аналізують зрозумілість вимог, своєчасність повідомлень, способи сплати, доступність підтримки й реальні причини невиконання обов'язку. Метааналіз Антіняна й Асатряна встановив, що прості нагадування у включених дослідженнях у середньому підвищували ймовірність дотримання вимог на 2,7 відсоткового пункту. Висновок стосується визначених досліджень, а його застосовність до інших країн і податкових систем потребує окремої перевірки.

Державні повідомлення повинні точно описувати правові вимоги й наслідки, не використовувати неправдивих погроз або вигаданих соціальних порівнянь. Суміжна стаття — «Поведінкова політика в податках, заощадженнях і суспільних фінансах».

Безпека, довкілля й участь громадян

У транспортній безпеці, зменшенні відходів, громадських консультаціях та інших сферах можна аналізувати інформаційні бар'єри, умови виконання дій, організацію простору й соціальні очікування. Наприклад, повідомлення про сортування відходів матиме обмежений ефект без фізично доступної системи збору. Аналогічно заклик до участі в консультаціях потребує реального доступу до процедури та можливості впливати на її результати.

Завдання розробника — порівняти способи досягнення суспільної мети, включно з інфраструктурними й нормативними заходами, і перевірити наслідки для різних учасників системи.

Що відомо про ефективність: докази й суперечності

Ефект поведінкової державної політики встановлюють для конкретного втручання, цільової групи, контексту та показника. Різні програми змінюють різні види поведінки й спираються на неоднакові механізми. Тому оцінка одного нагадування в одній установі не доводить результативності іншого заходу, а висновок із лабораторного експерименту потребує перевірки в реальних державних умовах.

Мертенс та співавтори провели метааналіз досліджень архітектури вибору й отримали позитивну середню оцінку ефекту із суттєвою неоднорідністю результатів за сферами застосування й типами інструментів. Автори також виявили ознаки публікаційного зміщення. У подальшому аналізі Маєр та співавтори після статистичної корекції на публікаційне зміщення не знайшли переконливого підтвердження загального ефекту для дослідженого набору даних. Ця дискусія стосується методів синтезу неоднорідних робіт і підкреслює необхідність якісних досліджень та прозорої публікації результатів.

Метааналіз другого порядку Ху та співавторів, уперше опублікований у грудні 2025 року, узагальнив 14 метааналізів, які охоплювали 1638 первинних досліджень. Середній стандартизований ефект до статистичного коригування становив d = 0,27, після застосованої авторами поправки на публікаційне зміщення — d = 0,004. Методологічну якість більшості включених метааналізів оцінили як низьку або критично низьку. Це застереження стосується узагальненої доказової бази, а не є числовим прогнозом ефекту окремої державної програми.

Що відбувається при переході від дослідження до масштабної програми

Деллавінья та Лінос зіставили академічні випробування з 126 рандомізованими дослідженнями двох спеціалізованих команд, які охопили приблизно 23 мільйони осіб. У вибірці академічних публікацій середній приріст участі становив 8,7 відсоткового пункту, а в масштабних практичних випробуваннях — 1,4 відсоткового пункту. Автори проаналізували роль відмінностей у виборі втручань, статистичній потужності досліджень і відборі результатів для публікації.

Для політики це означає, що масштаб, середовище та управлінські умови мають вирішальне значення для очікуваного результату. Невелика зміна може приносити вагому суспільну користь за великого охоплення й низьких витрат, тоді як статистично значущий приріст проміжного показника іноді майже не впливає на життя людей.

Рівні доказів і причинний висновок

Лабораторні дослідження допомагають виявляти механізми уваги, сприйняття та рішення за контрольованих умов. Польові рандомізовані випробування оцінюють наслідки у звичайних процесах. Спостережні дослідження виявляють закономірності, але причинний висновок вимагає врахування змішувальних чинників. Квазіекспериментальні методи використовують особливості запровадження політики та перевірювані припущення про контрфактичний результат.

Систематичні огляди й метааналізи оцінюють сукупність досліджень, проте якість узагальнення залежить від добору робіт, порівнянності показників, публікаційного зміщення та методів аналізу. Оновлена настанова щодо складних втручань наголошує на вивченні взаємодії програми з контекстом, її механізмів, процесів упровадження й ширших наслідків.

Статистична та практична значущість

Для державного рішення потрібно повідомляти абсолютну різницю між групами, початковий рівень, довірчий інтервал, тривалість ефекту, витрати та кінцеві наслідки. Відносне підвищення на 20 % звучить інакше, ніж збільшення частки успішних звернень із 5 % до 6 %: обидві величини описують один і той самий приклад, але абсолютна зміна становить лише один відсотковий пункт.

Оцінка суспільної користі залежить від цінності результату, числа охоплених людей, витрат на програму й наявних альтернатив. Окремо визначають, чи була користь рівномірною та чи не зросли небажані наслідки. Статистична значущість показує силу доказів проти певної нульової гіпотези за відповідної моделі; практичну цінність визначають на рівні суспільної мети.

Як оцінювати результати державного втручання

План оцінювання створюють до запуску. Він має містити опис втручання, його механізм, цільову групу, основний результат, групу порівняння, часовий горизонт, аналіз пропущених даних, можливі побічні наслідки й критерії зміни або припинення програми. Докладна методологія розглянута на сторінці «Оцінювання поведінкових суспільних втручань: дизайн і показники».

Показники процесу, поведінки й суспільного результату

Показники процесу описують, чи отримано повідомлення, чи доступна форма, скільки часу опрацьовується заява. Поведінкові показники фіксують реальні дії — завершення звернення, відвідування медичного огляду або належне виконання процедури. Кінцеві показники вимірюють суспільну користь: отримання законної підтримки, зменшення шкоди чи поліпшення здоров'я.

Між показниками існує логічний зв'язок, який потрібно перевіряти. Більше поданих заяв може означати краще інформування, але й додаткове навантаження на установу. Якщо черга збільшилася настільки, що люди отримують допомогу пізніше, оцінювання тільки кількості звернень створить хибну картину.

Контрольні групи й альтернативні пояснення

Порівняння стану до й після впровадження може спотворюватися сезонністю, зміною законодавства, іншими реформами чи зовнішніми подіями. Рандомізований дизайн, коли він правомірний і здійсненний, допомагає збалансувати відомі й невідомі чинники між групами. Якщо рандомізація неможлива, можуть застосовуватися дизайн перерваних часових рядів, різниця різниць, регресійний розрив та інші методи зі спеціальними припущеннями.

У будь-якому дизайні потрібно пояснити, який альтернативний перебіг подій вважається контрфактичним, які припущення роблять висновок можливим і чим перевірена їхня правдоподібність. Окремо аналізують виконання втручання за планом, вибуття учасників та зміни в роботі установ.

Попередня реєстрація, прозорість і повторне вимірювання

За можливості варто заздалегідь фіксувати основний показник, спосіб аналізу, критерії винятків та плани аналізу підгруп. Це зменшує ризик вибіркового повідомлення лише сприятливих результатів. Звіт повинен містити і відсутність ефекту, і небажані наслідки; суспільна цінність експерименту залежить від повноти знань, які він створює.

Повторне вимірювання дає змогу виявити згасання ефекту, перенесення проблеми на інший етап системи чи зміну поведінки працівників і користувачів. Відкритість дослідження слід поєднувати із захистом персональних та інших відомостей з обмеженим доступом. Окремі практичні вимоги до відкритості розкрито в матеріалі «Прозорість підштовхувань у державних рішеннях».

Масштабування та управлінська відповідальність

Результативність пілотного випробування стосується конкретних умов. При масштабуванні змінюються населення, установи, навантаження, ресурси, якість виконання та довіра. Дослідник повинен визначити, які елементи втручання забезпечують механізм дії, а які потребують адаптації до місцевого контексту.

Система масштабування включає правову перевірку, бюджет, навчання персоналу, контроль доступності, визначення відповідальних за дані, процедуру скарг і оцінювання ефекту в нових умовах. Важливо також прогнозувати, як збільшення попиту вплине на пропускну спроможність установи. Підвищення кількості заяв без додаткового кадрового забезпечення може подовжити очікування та погіршити якість послуг.

ОЕСР у BASIC розглядає впровадження як частину безперервного циклу дослідження й удосконалення політики. Управлінське рішення про масштабування повинне спиратися на результати випробувань, правомірність, суспільну цінність, справедливість та наявні ресурси.

Автономія, маніпуляція та етичні межі

Держава формує середовище, у якому люди отримують інформацію та ухвалюють рішення. Цей вплив потребує обґрунтованої суспільної мети, правової підстави, пропорційності, відкритості й захисту прав людини. Коли рішення стосується державної послуги або реалізації права, спосіб подання інформації має особливе значення через нерівність можливостей між державою та громадянином.

Автономія передбачає можливість розуміти суттєві наслідки, отримувати правдиву інформацію, звертатися із запитаннями та використовувати передбачені законом альтернативи. Етична перевірка охоплює не лише те, чи формально можна відмовитися від запропонованого шляху, а й реальні витрати такої відмови, доступність іншого каналу й ризик прихованого примусу.

Прозорість суспільного впливу

Державна програма повинна пояснювати, хто її ініціював, яку проблему вона вирішує, що змінює і як перевірятиметься результат. Метааналіз Брунса та співавторів порівнює прозорі й приховані підштовхування, але вказує на обмежену різноманітність наявної доказової бази, зокрема переважання онлайн-досліджень окремих типів втручань. Отже, питання прозорості слід вирішувати за правовими та етичними вимогами й перевіряти його практичні наслідки в конкретному контексті.

Приховування значущої інформації, вигадані соціальні норми та неправдиві твердження про санкції підривають підзвітність держави. Своєчасне пояснення змісту втручання й доступна процедура скарги підтримують можливість громадського контролю.

Інформована згода й захист учасників досліджень

Вимоги до інформованої згоди залежать від виду дослідження, категорії інформації, втручання та застосовного законодавства. План експерименту не може скасовувати законні права громадян на послуги чи належний адміністративний розгляд. Дослідники повинні оцінювати можливі ризики, правомірність способу розподілу умов і те, чи не опиняються окремі учасники у невиправдано гіршому становищі.

Коли згода є обов'язковою, її отримання повинне бути зрозумілим, добровільним і доступним. Якщо оброблення даних допускається на іншій передбаченій законом підставі, зберігаються вимоги до цільового використання, прозорості, безпеки та захисту прав. Універсальної процедури згоди для всіх державних втручань не існує; її визначають відповідно до конкретної діяльності.

Персональні дані, сегментація й недискримінація

Персоналізація повідомлень та поєднання адміністративних даних можуть допомагати визначати групи з недостатнім доступом, але створюють ризики надмірного збирання відомостей, помилкової класифікації, непрозорого профілювання й дискримінації. Потрібно мінімізувати обсяг даних, визначати законну мету та підставу оброблення, обмежувати доступ, встановлювати строки зберігання та забезпечувати належні способи виправлення помилок.

Справедливість є вимогою до самої структури програми: хто охоплений, хто може відмовитися, чи існує доступний недигітальний канал, чи не відбирають для дослідження лише людей із найменшими бар'єрами. Додатковий аналіз цього питання наведено у статті «Рівність наслідків втручань: хто отримує користь і хто зазнає шкоди».

Український правовий та інституційний контекст

Міжнародні поведінкові моделі є джерелом методів дослідження, тоді як повноваження органів, права громадян, умови надання послуг та оброблення даних в Україні визначаються чинним українським законодавством. Перед розробленням конкретної програми необхідно встановити, який орган уповноважений діяти, які нормативні вимоги застосовуються, які дані дозволено використовувати та хто відповідає за наслідки.

Закон України «Про адміністративну процедуру» визначає засади адміністративного провадження і регулює відносини між органами публічної адміністрації та учасниками адміністративних справ у межах своєї сфери застосування. Його норми мають значення для участі особи в провадженні, пояснення підстав рішень, доступу до матеріалів та використання передбачених законом засобів захисту. Спрощення адміністративної комунікації потрібно узгоджувати з гарантіями прав громадян.

Закон України «Про захист персональних даних» регулює оброблення персональних даних, а Закон «Про доступ до публічної інформації» — доступ до публічної інформації з урахуванням законодавчих обмежень. Ці режими мають різні предмети регулювання. Вимога відкритості результатів державної програми повинна поєднуватися з належним захистом відомостей про людей.

При застосуванні поведінкової політики необхідно враховувати фактичні умови українських громад: різний доступ до цифрових сервісів, порушення інфраструктури, транспортні труднощі, потреби людей з інвалідністю, внутрішньо переміщених осіб та сімей із навантаженням щодо догляду. Конкретне значення кожного чинника встановлюють у досліджуваній установі або громаді. Суспільні програми мають підтримувати декілька доступних маршрутів там, де одна процедура створює невиправдані бар'єри.

Справедливість: хто отримує користь і хто зазнає шкоди

Середній позитивний результат може приховувати нерівномірний розподіл користі. Цифровий інструмент може пришвидшити звернення для частини населення, але ускладнити його для людей без стабільного інтернету або необхідних навичок. Нагадування допоможе громадянам, які вже мають контакт з установою, проте не досягне тих, хто залишився за межами обліку.

Розробники повинні вимірювати охоплення, завершення процедур, витрати часу й грошей, обґрунтовані відмови та фактичне отримання результату. Там, де це правомірно й методологічно доцільно, показники порівнюють між релевантними групами. Враховують і наслідки для працівників, родичів, громадських організацій та інших сторін, на які програма може перекласти додаткові обов'язки.

Оптимізація внутрішнього показника установи не повинна означати виключення «складних» користувачів. Якщо частка швидко оброблених заяв зростає тому, що люди з найвищими бар'єрами перестали звертатися, суспільна мета залишається невиконаною. Тому до розрахунку доступності включають людей, які потребують послуги й не можуть пройти початкові етапи.

Типові помилки розроблення поведінкових програм

  • Добирати популярний психологічний прийом до вивчення реальної причини проблеми.

  • Вважати низьку кількість звернень доказом слабкої мотивації громадян, не перевіряючи права, витрати, адміністративні бар'єри та пропускну спроможність установи.

  • Замінювати кінцеву суспільну мету проміжними показниками: відкриттями повідомлення, переходами за посиланням, кількістю заповнених форм.

  • Переносити середній ефект іноземного експерименту на іншу систему без перевірки правових і культурних умов.

  • Повідомляти лише статистично значущі або політично зручні результати, замовчуючи відсутність ефекту й небажані наслідки.

  • Звітувати про середню користь, не враховуючи доступність для людей із найбільшими перешкодами.

  • Запускати пілот без плану подальшого фінансування, відповідальних виконавців та повторного оцінювання.

Виправлення цих помилок починається з повернення до суспільного результату, точного визначення проблеми й перевірки альтернатив. Обґрунтована програма має бути одночасно дієвою, правомірною, підзвітною й доступною.

Практичний алгоритм для розробника суспільної програми

Перший крок — визначити суспільну мету у вимірюваних результатах для громадян, а також повноваження установи та правові вимоги. Потрібно пояснити, яка саме користь очікується і для кого.

Другий крок — описати повний шлях до результату й дослідити поведінку всіх учасників. Аналіз має охопити психологічні, матеріальні, процедурні та інституційні перешкоди. До діагностики залучають групи, які найчастіше не потрапляють до звичайних каналів зворотного зв'язку.

Третій крок — порівняти кілька рішень: зміну правил, ресурсне забезпечення, підготовку персоналу, спрощення процесу, доступну комунікацію чи інструменти середовища вибору. Для кожного варіанта визначають очікуваний механізм, правову підставу, етичні ризики та бюджет.

Четвертий крок — до реалізації визначити контрольну умову, основні показники, строки, протокол збирання даних, аналіз нерівності та критерії перегляду. Здійснити випробування способом, який забезпечує якісний причинний висновок і відповідає правовим та етичним вимогам.

П'ятий крок — прийняти рішення щодо впровадження на підставі сукупності доказів, фактичних витрат, суспільної користі й розподілу наслідків. Забезпечити бюджет, відповідальність, відкритість результатів, доступні канали звернення та довгостроковий моніторинг.

Часті запитання

Чи є поведінкова державна політика маніпуляцією?

Оцінка залежить від мети, правомірності, прозорості та реального способу впливу. Відкрите усунення зайвих бар'єрів, правдива інформація і підтримка доступу до законних прав можуть розширювати можливості громадян. Приховане нав'язування, неправдиві соціальні сигнали та використання вразливостей для неправомірної мети створюють маніпулятивні ризики. Тому етичний аналіз має стосуватися конкретної програми.

Чим цей підхід відрізняється від підштовхування?

Підштовхування змінює окремі характеристики середовища вибору. Поведінкова державна політика охоплює діагностику, порівняння різних державних інструментів, правову й етичну перевірку, причинне оцінювання та управлінське впровадження. Підштовхування може бути лише одним із компонентів програми.

Чи може поведінкове втручання замінити фінансування послуги?

Рішення визначають за діагностикою. Коли головна перешкода пов'язана з нестачею лікарів, транспортного сполучення, обладнання або законної можливості отримати послугу, потрібні насамперед системні й ресурсні зміни. Поведінковий інструмент може доповнити такі рішення, якщо має підтверджену корисність у конкретних умовах.

Як зрозуміти, чи працює програма?

Потрібні визначений кінцевий результат, належна група порівняння, фактичні поведінкові дані, оцінка причинності, невизначеності, витрат і небажаних наслідків. Реакція на повідомлення або кількість відвідувань вебсторінки не є достатнім доказом суспільної користі.

Чи можна перенести успішний експеримент з іншої країни до України?

Результат міжнародного дослідження є підставою для формування гіпотези. Її перевіряють із урахуванням українського законодавства, інфраструктури, організації послуг, соціального контексту, бюджетних можливостей і потреб різних груп населення. Перенесення рішення потребує локальної оцінки.

Чи завжди потрібні персональні дані для поведінкової політики?

Багато питань можна досліджувати через агреговані адміністративні показники, спостереження за процесами, добровільні опитування або інші належні дані. Потребу в персональних відомостях обґрунтовують окремо, визначаючи правову підставу, мету й необхідні гарантії захисту.

Чому середній позитивний ефект не гарантує справедливості?

Середня величина поєднує результати різних людей. Програма може допомагати більшості й одночасно збільшувати витрати або виключати окремі групи. Справедливе оцінювання досліджує охоплення, доступність та кінцеві наслідки, особливо для людей, які стикаються з найбільшими перешкодами.

Висновок

Поведінкова державна політика є науково обґрунтованою практикою проєктування суспільних рішень із урахуванням поведінки людей, організаційних процесів та реального середовища. Вона поєднує психологічну діагностику, аналіз системних чинників, добір правомірних інструментів, причинне оцінювання й управління довгостроковими змінами.

Якість поведінкової політики визначається тим, наскільки суспільна програма забезпечує конкретну користь для громадян, які права захищає, які ресурси використовує і як розподіляє можливі вигоди та витрати. Для окремого державного сервісу етапи такої роботи розгорнуто в статті «Проєктування поведінкових втручань у державних послугах». Відкрита оцінка цих наслідків створює основу для відповідального державного рішення.

Пов’язані статті

Джерела

  • Antinyan, A., & Asatryan, Z. (2025). Nudging for Tax Compliance: A Meta-Analysis. The Economic Journal, 135(668), 1033–1068. https://doi.org/10.1093/ej/ueae088

  • Bruns, H., Fillon, A., Maniadis, Z., & Paunov, Y. (2025). Comparing transparent and covert nudges: A meta-analysis calling for more diversity in nudge transparency research. Journal of Behavioral and Experimental Economics, 116, 102350. https://doi.org/10.1016/j.socec.2025.102350

  • DellaVigna, S., & Linos, E. (2022). RCTs to Scale: Comprehensive Evidence From Two Nudge Units. Econometrica, 90(1), 81–116. https://doi.org/10.3982/ECTA18709

  • Hu, B., Xia, Z., Guo, Q., Lu, C., et al. (2025). Assessing Nudge Impact: A Comprehensive Second-Order Meta-Analysis. Journal of Behavioral Decision Making, 38(5), e70053. https://doi.org/10.1002/bdm.70053

  • Maier, M., Bartoš, F., Stanley, T. D., Shanks, D. R., Harris, A. J. L., & Wagenmakers, E.-J. (2022). No evidence for nudging after adjusting for publication bias. Proceedings of the National Academy of Sciences, 119(31), e2200300119. https://doi.org/10.1073/pnas.2200300119

  • Mertens, S., Herberz, M., Hahnel, U. J. J., & Brosch, T. (2022). The effectiveness of nudging: A meta-analysis of choice architecture interventions across behavioral domains. Proceedings of the National Academy of Sciences, 119(1), e2107346118. https://doi.org/10.1073/pnas.2107346118

  • Michie, S., van Stralen, M. M., & West, R. (2011). The behaviour change wheel: A new method for characterising and designing behaviour change interventions. Implementation Science, 6, 42. https://doi.org/10.1186/1748-5908-6-42

  • OECD. (2019). Tools and Ethics for Applied Behavioural Insights: The BASIC Toolkit. OECD Publishing. https://doi.org/10.1787/9ea76a8f-en

  • Skivington, K., Matthews, L., Simpson, S. A., et al. (2021). A new framework for developing and evaluating complex interventions: update of Medical Research Council guidance. BMJ, 374, n2061. https://doi.org/10.1136/bmj.n2061

  • World Health Organization. (2022). Behavioural and social drivers of vaccination: tools and practical guidance for achieving high uptake. WHO. https://www.who.int/publications/i/item/9789240049680

  • Верховна Рада України. (2010). Закон України «Про захист персональних даних» № 2297-VI. https://zakon.rada.gov.ua/go/2297-17

  • Верховна Рада України. (2011). Закон України «Про доступ до публічної інформації» № 2939-VI. https://zakon.rada.gov.ua/go/2939-17

  • Верховна Рада України. (2022). Закон України «Про адміністративну процедуру» № 2073-IX. https://zakon.rada.gov.ua/go/2073-20

 
 
bottom of page