Поведінкова державна політика та традиційне регулювання: як поєднуються підходи

Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 22 жовтня 2026 року · Редакційна політика

Поведінкова державна політика та традиційне регулювання поєднуються тоді, коли державна установа одночасно визначає обов’язкові правила, забезпечує умови їх виконання й перевіряє, як люди та організації фактично діють у цих умовах. Закон установлює права, обов’язки, компетенцію і наслідки порушень; поведінкові науки допомагають зрозуміти, як конкретна вимога сприймається, виконується, обходиться або залишається недоступною. Якість суспільного рішення залежить від узгодження цих рівнів із ресурсами, інфраструктурою, процедурами та підзвітністю держави.

Ця стаття відповідає на окреме практичне запитання: за яких умов законодавчі, адміністративні, економічні та поведінкові інструменти підсилюють один одного; як визначити, що саме потрібно змінити; як порівнювати альтернативні комплекси заходів; які дані дають право говорити про результативність; як уникнути порушення прав і збільшення нерівності. Загальний предмет поведінкової політики розкривається в інших матеріалах енциклопедії, а тут центральною є архітектура їхнього поєднання в державному рішенні.

Що означає поєднання поведінкової політики й регулювання

Традиційне державне регулювання охоплює встановлення юридично обов’язкових норм, стандартів і процедур, ліцензування, нагляд, контроль, відповідальність, бюджетні й податкові інструменти та забезпечення державних послуг. Спосіб їх застосування залежить від галузі, чинного законодавства й повноважень конкретного органу. До регулювання у широкому значенні належать також правила організації державної діяльності та інституційні механізми забезпечення їх виконання.

Поведінкова державна політика використовує емпіричні дослідження уваги, переконань, мотивації, звичок, соціальних взаємодій та ситуаційних обмежень для визначення проблем і проєктування рішень. Як описує OECD у посібнику BASIC, ці знання застосовують на різних стадіях циклу політики: від постановки проблеми до перевірки змін. Інструментом може бути зрозуміліша процедура, адресна допомога, зворотний зв’язок установі, перебудова способу виконання вимоги або належно перевірене повідомлення.

Поєднання виникає в межах одного причинного ланцюга: правова норма визначає необхідну дію, організація створює можливість її виконати, комунікація робить вимогу зрозумілою, а оцінювання показує, чи досягнуто суспільної мети без неприйнятних витрат і шкоди. Поведінкові інструменти можуть також використовуватися до ухвалення норми: для дослідження того, чи буде вона здійсненною, кого зачепить і які обхідні практики породить.

Правова вимога і фактична поведінка — різні об’єкти аналізу

Наявність правила визначає юридичний стан, проте його виконання залежить від того, чи отримала людина достовірну інформацію, чи має потрібні кошти й документи, чи існує доступний канал звернення, чи зрозумілий порядок дій і чи поводиться сама установа відповідно до встановлених вимог. Тому число формально виданих приписів, кількість повідомлень або розмір штрафів не є безпосереднім показником успішності суспільної політики.

Наприклад, обов’язок подати відомості вчасно має юридичну підставу. Для його здійснення можуть знадобитися належний канал подання, зрозуміле повідомлення про строк, можливість виправлення помилки й доступна підтримка. Якщо доступу до каналу фактично немає, додаткове нагадування не усуває основного бар’єра. У такій ситуації потрібна зміна організації послуги або нормативного порядку, а поведінкова комунікація відіграє допоміжну роль.

Чому порівнювати лише «закон чи підштовхування» методологічно хибно

Підштовхування є окремим класом втручань в організацію вибору; правова норма визначає інституційні повноваження та обов’язки. У практичній державній програмі можуть одночасно діяти вимоги, фінансування, архітектура процесу, інформування, професійна допомога і контроль. Відокремлене протиставлення двох прийомів приховує цілісну конструкцію рішення та створює хибне уявлення про універсальну заміну регулювання психологічними засобами.

У Behaviour Change Wheel регулювання, законодавство, фіскальні заходи, зміна середовища та інші категорії політики розглядаються разом із функціями втручань. Ця концептуальна рамка корисна саме для вибору відповідних засобів після встановлення причин поведінки, а не для автоматичного вибору популярної техніки.

Які державні інструменти можна поєднувати

Обов’язкові норми, стандарти й контроль

Правові норми потрібні, коли суспільний ризик вимагає загального стандарту, чіткої відповідальності, захисту третіх осіб або належного примусу, застосованого відповідно до закону. Прикладами типів таких інструментів є технічні вимоги безпеки, обов’язки звітування, санітарні стандарти, заборони шкідливих практик, порядок перевірки та оскарження рішень.

Поведінковий компонент покращує виконання правил через дослідження конкретних труднощів: складної термінології, суперечливих інструкцій, невизначених строків, перевантаження інформацією, неналежного зворотного зв’язку. Він може допомогти й регулятору побачити, як сприймаються перевірки, які стимули має працівник та як організаційні показники впливають на його рішення. Справедливість санкцій, законність процедури й наявність можливості оскаржити рішення залишаються окремими нормативними вимогами.

Податки, збори, субсидії та економічні стимули

Цінові й бюджетні заходи змінюють матеріальні можливості та економічні наслідки вибору. Зменшення ціни доступної послуги, підтримка необхідного обладнання або належно встановлені платежі можуть діяти там, де інформаційна кампанія не усуває витрат. Комунікація про ці інструменти, своєю чергою, впливає на розуміння умов і своєчасність використання законно належної підтримки.

При оцінюванні необхідно враховувати розподіл фінансового тягаря між групами, ризик регресивних наслідків, адміністративні витрати та стійкість фінансування. У сфері громадського здоров’я ВООЗ у переліку рекомендованих втручань 2024 року розглядає нормативні й цінові інструменти разом з іншими системними заходами профілактики. Такі рекомендації підтверджують важливість ширшого набору політик, проте вибір конкретного засобу потребує галузевої та місцевої оцінки.

Доступність інфраструктури й державних послуг

Участь у програмі може залежати від наявності транспорту, достатнього числа працівників, фізичної доступності приміщення, цифрового зв’язку, доступних годин прийому й можливості отримати інформацію зрозумілою мовою. Це обставини, які створюють або обмежують можливість дії. Коли бар’єр належить до цієї категорії, політика має передбачати інвестиції, організаційну зміну або альтернативний спосіб звернення.

Дослідники адміністративного тягаря розрізняють витрати на пошук інформації, виконання вимог та психологічні витрати взаємодії з установою; огляд Herd та співавторів пов’язує такі труднощі з нерівним доступом до суспільних благ. Практичне значення полягає в тому, що спрощення процедури слід перевіряти за реальною доступністю права, а не лише за швидкістю заповнення форми. Докладніше про цей механізм — у статті «Адміністративний тягар».

Інформування, нагадування, зворотний зв’язок і соціальні норми

Зрозумілі повідомлення, належні нагадування та зворотний зв’язок можуть допомагати виконувати вимоги, якщо труднощі пов’язані з увагою, пам’яттю, непевністю щодо процедури або несвоєчасним інформуванням. Для цього повідомлення повинно бути правдивим, доречним конкретному етапу дії та придатним для виконання в реальних умовах.

Посилання на поведінку інших людей потребує перевірених даних і коректної групи порівняння. Не можна повідомляти вигадану частку тих, хто виконав обов’язок, або створювати штучне враження суспільної одностайності. Доказовий статус і ризики цього інструмента розглянуті в окремій статті «Соціальні норми в суспільних втручаннях».

За якими механізмами правова політика перетворюється на поведінку

Можливість, спроможність і мотивація: модель COM-B

Модель COM-B пропонує три групи умов дії: спроможність людини виконати потрібне завдання, фізичну та соціальну можливість і мотиваційні процеси. Michie, van Stralen і West (2011) описують її як ядро системи проєктування змін поведінки. Регулятор може використати цю модель для формулювання перевірних гіпотез: чи розуміють адресати норму, чи мають ресурс її виконати, чи вважають процес справедливим та здійсненним.

Один і той самий зовнішній результат може мати різні причини. Неподання заяви може виникати через незнання правила, відсутність доступу до пристрою, страх розголошення персональних даних, незрозумілий порядок оскарження або недовіру до установи. Для кожної причини потрібна окрема перевірка; застосування однакової комунікації до всіх адресатів без такої перевірки здатне збільшити витрати й нерівність.

Організаційна поведінка регулятора

Об’єктом поведінкового аналізу є також посадова особа, керівник установи, інспектор, розробник форми та організація, що встановлює порядок виконання норми. Працівники реагують на завантаженість, часовий тиск, неузгоджені показники, професійні норми й обмеження інформаційних систем. Офіційна інструкція може вимагати справедливого розгляду кожної заяви, але фактична практика залежатиме від ресурсів і способу організації роботи.

Поведінкове дослідження установа має застосовувати до власних процесів: як передаються справи, де виникають затримки, які повідомлення спонукають працівників уточнювати дані, а які — поспішно закривати звернення. Реформа управлінських показників і належне навчання персоналу можуть дати вагоміший результат, ніж додаткове повідомлення для громадянина.

Довіра, правова визначеність і процедурна справедливість

Готовність добровільно співпрацювати з державою пов’язана з досвідом взаємодії, передбачуваністю наслідків, зрозумілим поясненням вимог і можливістю виправляти помилки та захищати свої права. Ці механізми формують гіпотези для дослідження конкретної сфери, а не автоматичний причинний висновок про кожну країну чи групу населення.

Для органу влади справедливе пояснення підстав рішення є частиною належного адміністрування. Психологічно зрозуміла форма повідомлення може полегшувати реалізацію права, але саме право та процедуру його захисту встановлюють відповідні норми. Рівень довіри слід вимірювати окремо від кількості звернень, адже висока кількість контактів може відображати як доступність, так і повторні проблеми.

Чотири конфігурації поєднання засобів

1. Правило є належним, але його важко виконати

У цій ситуації пріоритетом стають діагностика маршруту дії, точне інформування, зменшення зайвих процедурних витрат і належна організаційна підтримка. Зміна комунікації допускається в межах чинних вимог, а зміна самої процедури потребує належного рішення компетентного органу. Показниками є правомірне завершення процедури, кількість помилок, час, вартість і частка користувачів, які не змогли отримати послугу.

2. Правило створює надмірні або нерівні бар’єри

Якщо сама вимога породжує непропорційні витрати чи обмежує реалізацію права, корінним рішенням стає перегляд правового або адміністративного дизайну. Поведінкові дані тут допомагають довести існування проблеми, виявити групи, на які припадає тягар, і перевірити запропоновану зміну. Нагадування про виконання проблемної вимоги саме по собі не відновлює справедливість.

3. Суспільний ризик вимагає обов’язкового стандарту

Якщо завдання полягає в захисті безпеки або прав інших осіб, регулятор має визначити законні вимоги та забезпечити їх виконання. Поведінкова складова поліпшує ясність стандарту, доступність інструкцій і роботу контрольної системи. Санкції та обмеження застосовуються лише в межах правових повноважень і процедур, із можливістю належного перегляду рішення.

4. Для участі в законній програмі заважає доступність

Держава може мати достатньо визначені правила програми, однак фактичний результат залежить від кількості пунктів надання послуг, їхнього місця розташування, ціни й доступного персоналу. Тут поєднання означає інфраструктурну або фінансову дію разом зі зрозумілою інформацією, допомогою та перевіркою охоплення різних груп. Умови отримання послуги та можливість вільного рішення, де це передбачено правом, мають залишатися прозорими.

Як обирають відповідний набір інструментів

Перший етап: сформулювати суспільний результат і законну мету

Команда визначає, яку шкоду необхідно зменшити або яке право забезпечити, які норми та компетенції вже діють, які інституції відповідають за реалізацію й на кого спрямоване рішення. Потрібно зафіксувати базовий рівень результату, матеріальні умови та спосіб вимірювання. Формулювання «підвищити обізнаність» є проміжним завданням; кінцева суспільна мета може полягати у безпечнішому середовищі, своєчасному отриманні послуги або правомірному виконанні обов’язку.

Другий етап: зібрати дані про реальну процедуру

Корисні адміністративні дані, спостереження за процесом, опитування користувачів і працівників, аналіз звернень та скарг, тестування зрозумілості документів, перевірка фізичної й цифрової доступності. Результати потрібно аналізувати за окремими етапами маршруту: отримання повідомлення, розуміння вимоги, збирання документів, звернення, рішення установи, можливе оскарження. Методи добирають з урахуванням правомірності оброблення інформації.

Третій етап: створити кілька різнорівневих альтернатив

Для одного бар’єра розглядають принаймні релевантні варіанти: зміну норми чи порядку її застосування; зміну фінансування або інфраструктури; організаційне спрощення; допомогу персоналу; перевірене поведінкове повідомлення; контроль якості виконання. Часто доцільним є пакет із кількох засобів. OECD BASIC рекомендує починати з аналізу конкретної поведінки та контексту, а після цього підбирати й перевіряти стратегію.

Порівняння альтернатив має включати очікуваний результат, юридичну здійсненність, витрати для бюджету та адресатів, адміністративну спроможність, ризики для прав і різницю наслідків для груп населення. Найдешевший у впровадженні інструмент може виявитися найдорожчим для користувача або не вплинути на суспільний результат.

Четвертий етап: погодити юридичну, етичну й дослідницьку процедуру

Установа визначає правову підставу кожної дії, порядок ухвалення рішення, інформування громадян, мінімізацію персональних даних, доступність альтернатив, незалежний контроль і механізм розгляду скарг. Для досліджень за участю людей окремо оцінюють необхідність інформованої згоди, допустимість розподілу за умовами дослідження та захист вразливих груп. Згода на дослідження та юридична підстава оброблення даних є різними питаннями, що вирішуються відповідно до конкретного контексту.

П’ятий етап: перевірити результат і скоригувати політику

Пілотування потребує наперед визначеної теорії змін, порівнянної альтернативи та показників користі й ризиків. За належних умов причинний ефект можна дослідити рандомізованим польовим експериментом. Якщо рандомізація недоречна або неможлива, розглядають квазіекспериментальні методи, природні експерименти чи інші валідні стратегії. Якісне дослідження механізмів та аналіз процесів пояснюють, чому програма працює або дає небажані наслідки, проте самі по собі не завжди встановлюють причинний ефект.

Що показують емпіричні дослідження

Польові дослідження виконання податкових обов’язків

Hallsworth, List, Metcalfe та Vlaev (2017) дослідили два масштабні польові експерименти у Великій Британії, використавши адміністративні дані понад 200 тисяч людей. Додавання повідомлень про соціальні норми й суспільні послуги до стандартних листів-нагадувань збільшувало частоту сплати прострочених податків. Дослідження показує, як поведінкова комунікація може доповнювати чинний правовий податковий обов’язок.

З нього не випливає, що такі повідомлення забезпечують справедливість податкової системи або матимуть однаковий результат в Україні. Ефект стосувався конкретних повідомлень, адресатів, процедур і способу вимірювання. Правила оподаткування, якість надання послуг, можливість своєчасної сплати та легітимність стягнення залишаються самостійними предметами політики.

Результати державних програм у масштабі

У дослідженні DellaVigna та Linos (2022) узагальнено 126 рандомізованих експериментів двох державних підрозділів поведінкових досліджень США, що охоплювали понад 23 мільйони людей. Середнє зростання участі або використання послуг у вибірці державних експериментів становило приблизно 1,4 відсоткового пункту, тоді як у зіставленій вибірці академічних публікацій — 8,7 пункту. Автори пов’язують розбіжність, зокрема, з особливостями втручань, статистичною потужністю та вибірковістю публікацій.

Ці оцінки не описують ефективність усієї поведінкової політики або будь-якого комплексу регуляторних заходів. Вони стосуються конкретного класу підштовхувань і результатів участі. Практична значущість зміни на 1,4 пункту залежить від базової частоти дії, масштабу населення, тривалості, ресурсів і ціни помилок. Статистично переконлива відмінність може мати обмежене значення для суспільної проблеми.

Метааналізи: неоднорідність і публікаційне зміщення

Метааналіз Mertens та співавторів (2022) виявив у дослідженнях архітектури вибору середній позитивний ефект, але також істотну неоднорідність між методами й сферами. Maier та співавтори (2022) запропонували іншу статистичну корекцію публікаційного зміщення та оскаржили узагальнений висновок про надійний середній ефект. Це є реальна методологічна дискусія про оцінку сукупних даних.

Для державного проєктування висновок практичний: слід шукати підтвердження для конкретного втручання та умов його застосування, наперед реєструвати ключові результати, публікувати також нульові й небажані наслідки й не переносити без перевірки узагальнену оцінку на законодавчі, фіскальні чи інфраструктурні реформи. Дані про підштовхування не замінюють незалежної оцінки таких реформ.

Наукова оцінка комплексної програми

Коли законодавчу зміну супроводжують фінансування, новий порядок прийому й повідомлення, ефект усієї програми не можна приписати лише тексту повідомлення. Для відокремлення внеску окремих компонентів можуть знадобитися факторні експерименти, послідовне впровадження, коректні порівняння між територіями та інші конструкції, що враховують конфаундинг. Якщо компоненти невіддільні або їхнє роз’єднання порушило б права людей, дослідник має оцінювати програму як пакет і прямо зазначати межі причинного висновку.

Як оцінювати поєднання регулювання та поведінкових інструментів

Результат, виконання і суспільний добробут

На першому рівні вимірюють кінцевий результат: фактичне зниження шкоди, отримання законно належної послуги, покращення безпеки чи виконання справедливого обов’язку. На другому — якість виконання: кількість правомірно завершених процедур, помилки, час і кількість звернень, обґрунтовані відмови, витрати працівників. На третьому — суспільні наслідки: довіру, доступність, приватність, розподіл витрат, можливість оскарження, стійкість ефекту.

Надійна система моніторингу розрізняє ці рівні. Кількість відкритих повідомлень, відвідувань сторінки або заповнених полів є показниками процесу. Навіть збільшення частки виконаних дій ще потребує перевірки, чи було виконання законним, добровільним там, де це необхідно, безпечним і корисним для громадянина та суспільства.

Порівняння зі справжньою альтернативою

Вибір бази порівняння формує висновок. Слід зіставляти доступні й законні політики: чинну процедуру; її спрощення; зміну вимоги; додаткове фінансування; поведінковий засіб; їх обґрунтовану комбінацію. Висновок «нагадування працює краще, ніж нічого» не доводить, що воно є найкращим використанням бюджету або вирішує структурну причину проблеми.

Перед аналізом визначають первинний показник, період вимірювання, можливу мінімально важливу зміну, джерела даних, підхід до неповних спостережень і суттєві ризики. Під час інтерпретації подають абсолютні відмінності, довірчі інтервали, витрати та неоднорідність наслідків. Кількісні результати разом із якісним поясненням процесів дають реалістичніший підсумок, ніж один показник середньої ефективності.

Ефект для різних груп і непередбачені наслідки

Обов’язкова цифрова форма може скорочувати середній час обслуговування й одночасно ускладнювати доступ для людей без стабільного зв’язку або допоміжних технологій. Нагадування може підвищити дисципліну однієї групи та збільшити тривогу іншої. Додаткові вимоги можуть знижувати ризик шахрайства, але створювати непомірний тягар для добросовісних адресатів. Такі наслідки необхідно виявляти до масштабування та відстежувати після нього.

Порівняння проводять за правомірно доступними характеристиками, важливими для справедливості й доступності: територія, матеріальні умови, потреба в альтернативному каналі, мовні та сенсорні бар’єри. Збирання даних повинно бути необхідним, обґрунтованим і захищеним. Детальну методику розподільної оцінки описано в статті «Рівність наслідків втручань».

Етичні й правові межі поєднаної політики

Законність, пропорційність і підзвітність

Державний орган повинен діяти на підставі наданих повноважень і дотримуватися належної процедури. Поведінковий прийом не створює нового повноваження, не легітимує обхід права та не може замінювати юридично необхідний розгляд заяви або індивідуальних обставин. Перед застосуванням регулятор перевіряє законну мету, необхідність, пропорційність, передбачуваність і можливість захисту прав.

Зміст і спосіб впливу мають бути доступними для належного суспільного контролю. OECD (2019) включає етичні запитання в практичний цикл поведінкових досліджень. Для держави прозорість охоплює також опис доказів, джерел фінансування, механізмів відбору, негативних результатів і підстав перегляду програми.

Автономія, інформування і межі переконування

Коли громадянину законом надано вибір, форма послуги має дозволяти здійснити його без обману, прихованого примусу й штучно ускладненої відмови. Слід розрізняти законну обов’язковість державного правила та психологічний тиск у ситуації добровільного рішення. Повідомлення про ризики повинно спиратися на перевірені факти; соціальні норми — на достовірні дані; варіанти за замовчуванням — на чітко визначені права й можливості людини.

Питання прозорості окремих методів підштовхування має власний канонічний матеріал: «Прозорість підштовхувань у державних рішеннях». У цій статті предметом є загальна конструкція сумісності методів із регулюванням.

Конфіденційність і захист інформації

Поведінкова сегментація, аналіз історії звернень, індивідуальні нагадування та експерименти можуть потребувати персональних даних. Їх використання має відповідати законній меті, вимогам до обсягу, строків, захисту та доступу. Мінімізація, належне інформування й обмеження доступу до даних слід проєктувати до запуску, а не додавати після збирання інформації.

Особливий ризик становить ситуація, коли поведінковий експеримент приховано визначає доступ до належної людині допомоги або створює дискримінаційний порядок її надання. Питання етичного схвалення дослідження, приватності й процедурної рівності вирішують разом із фахівцями з права, захисту даних, предметної галузі та представниками зацікавлених груп.

Український контекст: що регулює закон і де потрібне дослідження

В Україні поєднання поведінкових методів і регулювання має починатися з компетенції органу влади та чинних вимог у конкретній сфері. Загальною правовою основою для відповідних адміністративних справ є Закон України «Про адміністративну процедуру» № 2073-IX, який установлює засади взаємодії адміністративних органів з особами та відповідні процедурні гарантії у визначеній законом сфері застосування. Спрощення комунікації повинно узгоджуватися з правами учасників провадження й порядком ухвалення рішень.

Підготовка та перегляд регуляторних актів у сфері господарської діяльності має окрему правову рамку — Закон України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» № 1160-IV. Застосовність окремих процедур залежить від виду акта й визначених законом винятків. Поведінкові дослідження можуть бути джерелом даних про фактичні витрати виконання вимоги, альтернативи її конструкції та очікувані наслідки, однак не підмінюють встановленого порядку підготовки акта.

Під час проєктування інформаційної відкритості слід враховувати Закон України «Про доступ до публічної інформації» № 2939-VI, а під час оброблення даних учасників програм — Закон України «Про захист персональних даних» № 2297-VI. Ці акти встановлюють відповідні правові режими; точний склад обов’язків для конкретної установи й операції визначається чинною редакцією та іншими застосовними нормами. Правила інших країн не переносяться на українські послуги автоматично.

Приклад: зміна порядку отримання адміністративної послуги

Уявімо, що значна частина людей, які за законом можуть отримати послугу, залишають процедуру незавершеною. Це навчальний приклад проєктування, а не опис проведеного в Україні експерименту. Команда досліджує етапи звернення, нормативні вимоги, доступність каналів, можливість допомоги, причини відмов, кількість повторних відвідувань та досвід працівників.

Якщо основна проблема полягає у незрозумілому тексті повідомлення, команда може перевірити нову інструкцію. Якщо вимагаються надлишкові документи, потрібен належний перегляд вимог компетентним органом. Якщо бракує фізичного доступу, слід створити доступну альтернативу або належну підтримку. Втручання може поєднувати законну зміну процедури, додатковий ресурс, підготовку персоналу й зрозумілий супровід користувача.

Результат визначають за часткою осіб, які реально та правомірно отримали послугу, терміном її надання, витратами обох сторін, обґрунтованістю рішень, скаргами й доступністю для різних груп. Дизайн такого дослідження докладніше розглянуто в матеріалі «Проєктування поведінкових втручань у державних послугах».

Приклад: політика громадського здоров’я

Мета профілактичної програми може вимагати одночасно нормативних стандартів, доступної медичної інфраструктури, фінансування, достовірної інформації й роботи з конкретними бар’єрами. ВООЗ (2024) пропонує для профілактики неінфекційних захворювань широкий набір рекомендованих державних втручань, зокрема структурних. При цьому конкретні клінічні рішення мають спиратися на відповідні медичні рекомендації, права пацієнтів і чинне українське законодавство.

Показник успіху тут пов’язаний із реальним здоров’ям населення, охопленням, рівністю доступу й безпекою, а не лише кількістю отриманих повідомлень. Докладніші галузеві докази зібрано в статті «Поведінкові підходи у громадському здоров’ї».

Типові помилки в поєднанні поведінкових і регуляторних засобів

Перша помилка — робити висновок про «небажання» людей виконувати правило до перевірки доступності послуги, ціни виконання та законності самої вимоги. Такий висновок спрямовує ресурси на переконування там, де необхідні нормативні чи матеріальні зміни.

Друга — оцінювати успіх лише через виконання формальної дії. Якщо люди подають більше заяв, але частіше отримують необґрунтовані відмови, мета забезпечення права залишилася невиконаною. Якщо число санкцій збільшується, це також саме по собі не доводить зростання безпеки.

Третя — застосовувати середній ефект іншого дослідження як прогноз для нової країни, території або установи. Склад населення, ресурси, правові обмеження, поведінка персоналу та довіра можуть змінювати вплив. Переносимість — це окреме емпіричне питання.

Четверта — оцінювати лише бюджетну дешевизну повідомлення. Потрібно враховувати витрати громадян, вартість підтримки, повторні звернення, час персоналу, виключення вразливих груп та можливі довгострокові наслідки. Політика з найменшими прямими видатками може перенести значні витрати на людей.

П’ята — залишати поведінковий вплив непрозорим: приховувати спосіб відбору, мету повідомлення, варіанти відмови або негативні результати. Для державних рішень відкритість і відповідальність є частиною якості самої програми.

Питання та відповіді

Чи може поведінкове повідомлення замінити закон або обов’язковий стандарт?

Державне повідомлення може пояснювати норму й допомагати виконати її, проте юридично обов’язкове правило, повноваження та санкції визначаються правом. Якщо суспільний ризик вимагає стандарту, рішення про нього ухвалюється в належному нормативному порядку, а поведінкові інструменти застосовуються для належного виконання й оцінки.

Чи завжди після ухвалення правила потрібне підштовхування?

Рішення залежить від діагностики. За наявності зрозумілого порядку, доступної послуги й належного рівня виконання додатковий вплив може бути зайвим. Якщо бар’єром є інфраструктура або надмірна вимога, доцільні інші інструменти. Для розуміння типів втручань дивіться «Суспільне поведінкове втручання».

Чим комплексний підхід відрізняється від інформаційної кампанії?

Інформаційна кампанія працює з повідомленнями. Комплексний підхід визначає юридичну основу, фізичні й фінансові умови, реальну поведінку установ та громадян, можливі зміни процедури й механізм оцінювання. Комунікація в ньому є одним із засобів, обґрунтованість якого перевіряють.

Коли варто змінювати нормативну вимогу, а не текст інструкції?

Коли дані показують, що перешкода закладена в самій вимозі, вона створює непотрібні або непропорційні витрати, систематично виключає частину законних адресатів чи конфліктує з ціллю політики. Рішення про зміну ухвалює компетентний орган із дотриманням правової процедури та оцінкою наслідків.

Як встановити, чи справді комбінована програма краща?

Потрібно визначити порівнянні альтернативи, заздалегідь обрати суспільні результати, застосувати належний причинний або інший відповідний дизайн оцінювання, виміряти витрати й ризики для різних груп і відстежити стійкість ефекту. Якщо компоненти неможливо надійно розділити, висновок стосується всього пакета.

Чи можна використати результати експериментів інших держав для України?

Такі результати корисні для визначення гіпотез і методів. Перед застосуванням необхідно перевірити українські правові підстави, умови доступу, потреби населення й ресурсні можливості установи; важливі наслідки оцінюють за місцевими даними.

Як врахувати людей із вищими ризиками виключення?

Залучати їх до визначення проблеми й перевірки зручності рішень, зберігати законні альтернативні канали, вимірювати результати окремо, захищати приватність і передбачати дієвий порядок скарг. Суспільна користь повинна охоплювати тих, для кого виконання правил є найбільш витратним.

Пов’язані статті

«Суспільне поведінкове втручання: визначення, види та механізми» — класифікація втручань і механізмів, на яких ґрунтується інтеграція з державними інструментами.

«Проєктування поведінкових втручань у державних послугах» — повний цикл діагностики, дизайну й оцінювання конкретних процедур.

«Адміністративний тягар: психологічні витрати звернення по допомогу» — нормативні та організаційні бар’єри, що впливають на доступ до прав.

«Рівність наслідків втручань: хто отримує користь і хто зазнає шкоди» — розподільна оцінка й справедливість суспільних програм.

«Прозорість підштовхувань у державних рішеннях» — автономія, підзвітність та межі психологічного впливу.

Джерела

DellaVigna, S., & Linos, E. (2022). RCTs to Scale: Comprehensive Evidence from Two Nudge Units. Econometrica, 90(1), 81–116. Джерело.

Hallsworth, M., List, J. A., Metcalfe, R. D., & Vlaev, I. (2017). The behavioralist as tax collector: Using natural field experiments to enhance tax compliance. Journal of Public Economics, 148, 14–31. DOI.

Herd, P., Hoynes, H., Michener, J., & Moynihan, D. (2023). Introduction: Administrative Burden as a Mechanism of Inequality in Policy Implementation. RSF: The Russell Sage Foundation Journal of the Social Sciences, 9(5), 1–30. DOI.

Maier, M., Bartoš, F., Stanley, T. D., Shanks, D. R., Harris, A. J. L., & Wagenmakers, E.-J. (2022). No evidence for nudging after adjusting for publication bias. Proceedings of the National Academy of Sciences, 119(31), e2200300119. DOI.

Mertens, S., Herberz, M., Hahnel, U. J. J., & Brosch, T. (2022). The effectiveness of nudging: A meta-analysis of choice architecture interventions across behavioral domains. Proceedings of the National Academy of Sciences, 119(1), e2107346118. DOI.

Michie, S., van Stralen, M. M., & West, R. (2011). The behaviour change wheel: A new method for characterising and designing behaviour change interventions. Implementation Science, 6, 42. DOI.

OECD. (2017). Behavioural Insights and Public Policy: Lessons from Around the World. OECD Publishing. DOI.

OECD. (2019). Delivering Better Policies Through Behavioural Insights. OECD Publishing. DOI.

OECD. (2019). Tools and Ethics for Applied Behavioural Insights: The BASIC Toolkit. OECD Publishing. DOI.

World Health Organization. (2024). Tackling NCDs: best buys and other recommended interventions for the prevention and control of noncommunicable diseases (2nd ed.). Джерело.

Верховна Рада України. (2003). Закон України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» № 1160-IV. Чинний текст.

Верховна Рада України. (2010). Закон України «Про захист персональних даних» № 2297-VI. Чинний текст.

Верховна Рада України. (2011). Закон України «Про доступ до публічної інформації» № 2939-VI. Чинний текст.

Верховна Рада України. (2022). Закон України «Про адміністративну процедуру» № 2073-IX. Чинний текст.