Поведінкові науки в державному управлінні: предмет, методи та межі
Український психологічний ХАБ · 22 жовтня 2026 року · Редакційна політика
Поведінкові науки в державному управлінні — це міждисциплінарна сукупність дослідницьких підходів, які вивчають, як громадяни, посадовці, установи й організації ухвалюють рішення та діють у конкретних соціальних, матеріальних і правових умовах. У державному управлінні ці знання використовують, щоб точніше визначати суспільні проблеми, проєктувати правила й послуги, перевіряти наслідки управлінських рішень та виправляти рішення, що створюють зайві труднощі. Предмет включає індивідуальні психологічні процеси, міжособистісну взаємодію, організаційну поведінку та інституційні обмеження.
Міжнародна Організація економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) визначає поведінкову науку як міждисциплінарний підхід до вивчення поведінки й проєктування заснованих на доказах політичних рішень. Її застосування у врядуванні передбачає увагу до реальних дій і контексту, а також використання експериментальних і спостережних методів. ВООЗ доповнює цей підхід дослідженням соціальних, культурних і структурних чинників, від яких залежить можливість людини діяти відповідно до своїх потреб та інтересів (ВООЗ, 2024).
Поведінкові науки потрібні на всьому шляху від постановки адміністративного завдання до оцінювання суспільних наслідків. Вони допомагають установі поставити перевірюване запитання: що саме заважає людині отримати належну послугу, виконати потрібну дію або реалізувати право, яку частину перешкоди створює сама організація та яке втручання обґрунтовано змінить ситуацію? Відповідь може вести до простішого повідомлення, нового способу прийому заяв, перегляду регламенту, додаткового фінансування, вдосконалення інфраструктури або зміни нормативного рішення.
Що досліджують поведінкові науки в державному управлінні
Поведінкові науки досліджують поведінку як процес, який виникає у взаємодії людини з середовищем. Наприклад, фактична участь у державній програмі залежить від її доступності, зрозумілості умов, знання про право на допомогу, фізичної можливості дістатися установи, ставлення працівників, довіри, часу й ресурсів, а також від того, наскільки просто завершити процедуру. Вислів «люди не користуються послугою» називає спостережуваний результат; він ще не називає механізму.
Чотири рівні аналізу
На рівні людини вивчають увагу, пам’ять, розуміння складної інформації, сприйняття ризику, очікування, мотивацію, навички, звички, втому від прийняття рішень та обмеження часу. Ці чинники можуть пояснити, чому людина відкладає дію, помиляється у формі або не помічає важливого повідомлення. Водночас психологічний механізм встановлюють дослідженням, а не приписують кожному випадку заздалегідь.
На міжособистісному рівні розглядають соціальні очікування, норми, довіру до джерела повідомлення, підтримку родини, рекомендації фахівців і вплив повсякденного спілкування. Для програм щеплення ВООЗ розробила інструменти дослідження поведінкових і соціальних чинників вакцинації, які допомагають розрізняти питання довіри, соціального середовища й практичного доступу до послуги. Наприклад, готовність звернутися по профілактичну послугу може залежати від попереднього досвіду громади та рекомендації медичного працівника. Підміна наявних даних про поведінку нормативним твердженням «усі вже так роблять» здатна породжувати помилкові очікування.
На організаційному рівні предметом стають рішення посадовців, професійні звички, розподіл відповідальності, узгодження підрозділів, оброблення звернень, внутрішні правила та система показників. Державна установа сама є середовищем ухвалення рішень; її працівники також можуть помилятися, пропускати інформацію, діяти під тиском часу чи формальних стимулів. ОЕСР підкреслює значення включення поведінкової перспективи до звичайних управлінських процесів, а не до ізольованих разових експериментів (ОЕСР, 2024).
На системному рівні аналізують законодавчі вимоги, доступність закладів, цифрову та транспортну інфраструктуру, фінансові витрати, соціальну нерівність і структуру повноважень. Якщо в громаді відсутня послуга, нагадування про її переваги не створить необхідної інфраструктури. Якщо право на виплату ускладнене суперечливими регламентами, вирішення може вимагати адміністративної реформи. Поведінкові науки допомагають виявити цей причинний ланцюг і встановити, які інструменти справді потрібні.
Хто є учасником поведінкового процесу
У типовому державному завданні є щонайменше три групи учасників: особи, для яких призначено політику; працівники або установи, що забезпечують її виконання; органи, які визначають правила, ресурси й критерії успіху. Іноді додаються приватні надавачі, професійні об’єднання, громадські організації та інші посередники. Для кожної групи можуть існувати власні бар’єри, цілі й стимули. Тому втручання, спрямоване лише на громадян, іноді виявляється слабшим за зміну адміністративного процесу.
Місце поведінкових наук серед дисциплін і напрямів державної політики
Поведінкові науки поєднують психологію, поведінкову економіку, соціологію, антропологію, дослідження прийняття рішень і організаційні науки. Психологія пояснює когнітивні, емоційні та мотиваційні процеси; економічні дослідження розглядають вибір за обмежених ресурсів; соціологія й антропологія досліджують соціальні структури, практики й культурний контекст; науки про управління аналізують правила, повноваження та впровадження програм. Термін «поведінкові висновки» або «поведінкові інсайти» позначає прикладні результати такого дослідження, а не окрему універсальну теорію людини.
Поведінкова державна політика є ширшим процесом використання цих знань для формування й виконання публічних рішень. Суспільне поведінкове втручання — конкретна дія або пакет заходів, що має визначений механізм і вимірюваний результат. Поведінкові науки забезпечують поняття, дані й методи, політика визначає суспільну мету й правомірний спосіб дії, а втручання є однією з форм реалізації рішення.
Підштовхування, спрощення форм, своєчасне нагадування, зворотний зв’язок або коригування способу подання альтернатив — лише частина можливих інструментів. Окремі канонічні пояснення підштовхування та архітектури вибору розкривають їхню власну теорію та етичні питання. Ця стаття зосереджується на предметі поведінкової науки, наукових методах і межах її застосування в державному управлінні.
Як формулюють поведінкову проблему
Якість висновку залежить від постановки питання. Формулювання «підвищити відповідальність громадян» є політичною метою з невизначеним показником. Дослідницьке формулювання визначає дію, її виконавця, умови, момент та спосіб вимірювання: наприклад, частку заявників, які завершують електронну форму за один сеанс, або частку людей, які після повідомлення реально отримують передбачену програмою послугу.
Важливо відокремити бажаний суспільний результат від проміжних кроків. Кількість відкриттів сторінки є показником контакту з інформацією; завершення заяви — адміністративною дією; отримання належної допомоги — результатом доступу; зміна добробуту — віддаленим суспільним наслідком. Між цими рівнями можуть бути суттєві втрати. Зростання натискань кнопки не доводить збільшення доступності допомоги.
Поведінкова карта і шлях користувача
Карту створюють, розкладаючи складну ціль на послідовні рішення та дії: дізнатися про послугу, з’ясувати умови, підготувати документи, подати заяву, пройти перевірку, отримати рішення, скористатися результатом. На кожному кроці встановлюють фактичну частоту вибуття, витрати часу, потрібні ресурси й можливі причини труднощів. Дані установи зіставляють з інтерв’ю, спостереженням за реальними процесами та досвідом людей, яким послуга поки недоступна.
Приклад: низька частка завершення онлайн-заяви може виникати через нечіткий текст, технічну помилку, потребу в документі, який неможливо швидко отримати, перебої зв’язку або правову невизначеність. Ці причини ведуть до різних рішень. Зміна кольору кнопки може допомогти у випадку непомітного елемента; вона не усуне відсутності документа чи електроенергії.
Які дані збирають і як тлумачать
Адміністративні дані показують кількість звернень, тривалість розгляду, повторні спроби й відмови. Опитування допомагає вивчити сприйняття, знання, довіру й заявлені наміри. Інтерв’ю та спостереження відкривають бар’єри, які не з’являються у стандартизованих анкетах. Дані взаємодії з електронною послугою дозволяють побачити, на якому етапі користувачі зупиняються. Кожне джерело має власні похибки: опитування залежить від самоопису, цифрова статистика оминає людей без доступу до мережі, а дані завершених заяв не описують тих, хто взагалі не зміг розпочати процес.
Висновок посилюється зіставленням кількох джерел і перевіркою альтернативних пояснень. Саме на цьому етапі особливо корисна спеціальна поведінкова діагностика суспільної проблеми, яка переходить від опису явища до обґрунтованого вибору механізму.
Психологічні механізми, релевантні державному управлінню
Увага, пам’ять і складність інформації
Люди взаємодіють із державою за умов конкуренції за увагу: праця, сім’я, безпекові ризики, стан здоров’я та десятки повсякденних завдань можуть перешкоджати своєчасному виконанню формальної процедури. Складне повідомлення збільшує витрати часу та ймовірність помилки; чітко позначена послідовність кроків, зрозуміла мова й можливість відновити незавершену заяву зменшують навантаження. Звідси випливає вимога перевіряти зрозумілість текстів на реальних користувачах, а не лише на працівниках установи.
Мотивація, очікування та довіра
Намір залежить від того, чи очікує людина від дії зрозумілої користі, чи вважає її можливою і чи довіряє процесу. Попередній досвід невдалих звернень може послаблювати готовність подавати нову заяву. Важливими є передбачуваність рішення, коректність спілкування, можливість отримати пояснення й оскаржити адміністративний акт. Там, де втрата довіри пов’язана з несправедливим досвідом, рекламна кампанія без поліпшення самого сервісу має обмежені можливості.
Соціальні норми та взаємний вплив
Повідомлення про дії інших людей іноді змінюють очікування щодо прийнятної поведінки. У державному управлінні цей механізм використовують, зокрема, для повідомлень про суспільно корисні практики. Однак результат залежить від достовірності даних, характеристик адресатів і контексту. Якщо шкідливу практику помилково представлено як масову, можна посилити уявлення про її нормальність. Спеціальне дослідження соціальних норм у суспільних втручаннях пояснює вибір повідомлень, ефекти та межі застосування.
Практичні можливості та соціальні умови
Людина може знати про необхідність дії, хотіти її виконати і водночас не мати можливості це зробити. Транспорт, час, догляд за дітьми, доступ до інтернету, гроші, вільні місця у закладі, мовна доступність і безбар’єрність визначають реальний простір вибору. Це особливо важливо для сімей з низькими доходами, людей з інвалідністю, людей старшого віку та осіб, які переживають вимушене переміщення. Точна діагностика визнає ці умови елементами причинної моделі, а не особистою «низькою мотивацією».
Методи поведінкових наук у публічному секторі
Державне управління може використовувати різні методи дослідження залежно від запитання. Згідно з методичним оглядом ОЕСР «Сім шляхів до експериментування в політиці», вибір дизайну має відповідати меті, обмеженням ситуації та можливостям робити причинні висновки. Наявність великого масиву адміністративних записів ще не означає високої причинної визначеності; невелике якісне дослідження, своєю чергою, може виявити важливий механізм, який треба перевірити кількісно.
Якісні методи
Поглиблені інтерв’ю, фокус-групи, етнографічне спостереження, спільне проєктування з користувачами й аналіз скарг допомагають побачити досвід людей та логіку організаційних процедур. Ці методи потрібні для формування гіпотез, перевірки змістової адекватності показників і виявлення неочевидних бар’єрів. За ними можна з’ясувати, чому учасники вважають форму незрозумілою, але підрахувати точний середній ефект реформи для всього населення без інших даних зазвичай неможливо.
Опитування й поведінкові вимірювання
Репрезентативні опитування дають змогу описати поширеність установок і певних самооцінених дій у визначеній популяції. Анкети мають бути культурно й мовно придатними, а вибірка — охоплювати групи, для яких політика призначена. Поведінкові показники з реальних адміністративних процесів корисні тим, що вимірюють виконані дії. Водночас записи можуть бути неповними, а факт відсутності звернення — наслідком браку доступу, а не відмови від права.
Лабораторні дослідження та імітаційні завдання
Лабораторний експеримент створює контрольовані умови для перевірки окремого механізму: як люди сприймають варіанти відповіді, які сигнали помічають, чи здатні зрозуміти складний текст. Контроль підвищує точність порівняння окремих умов, але реальні ризики, соціальні відносини та адміністративні наслідки зазвичай складніші. Отже, лабораторна знахідка обґрунтовує гіпотезу для реального застосування, яку потрібно перевірити в належному середовищі.
Польові рандомізовані експерименти
У випадковому розподілі учасників, установ або територій між умовами можна оцінити середній причинний ефект конкретного варіанта втручання за належного виконання дослідження. Наприклад, порівнюють частку завершених звернень після нового повідомлення з часткою в групі звичайної процедури. Дизайн потребує наперед визначеного результату, етичної та правової оцінки, достатньої статистичної потужності, контролю витоку впливу між групами й уваги до втрат спостережень.
Рандомізація також ставить юридичне питання: чи допустимо надавати різні варіанти державної взаємодії різним людям? Коли є ризик нерівного доступу до законного права, державний орган має обирати безпечний спосіб перевірки, забезпечувати обов’язковий рівень послуги для всіх та оцінювати справедливість розподілу. Не кожну політичну зміну можливо або етично допустимо перевіряти рандомізованим дослідженням.
Квазіекспериментальні й спостережні методи
Якщо рандомізація недоступна, застосовують зіставлення змін до і після реформи з контрольними групами, аналіз часових рядів, регресійний розрив та інші квазіекспериментальні конструкції. Вони можуть підтримувати причинний висновок лише за виконання конкретних припущень: відсутності неврахованих одночасних змін, придатності порівняльної групи, коректності моделі й якості даних. Просте «після запуску програми показник зріс» не доводить, що саме програма його змінила.
Спостережні дослідження корисні для виявлення зв’язків, тенденцій, нерівностей і ризиків, хоча без додаткових припущень не встановлюють причинність. Аналіз великих даних і машинне навчання можуть поліпшувати прогнозування й пошук закономірностей; алгоритм, який передбачає ймовірність незавершеної заяви, ще не пояснює причину і не встановлює, яке втручання допоможе.
Робочі рамки: BASIC, COM-B і системне впровадження
Методичні рамки допомагають упорядкувати дослідження та відкрити для перевірки припущення команди. Вони виконують різні функції, тому вибираються відповідно до предмета, а не за популярністю назви.
BASIC: послідовність дослідження й перевірки
У посібнику ОЕСР BASIC запропоновано п’ять послідовних кроків: визначення конкретної поведінки, аналіз причин, розроблення стратегій, перевірка втручання та впровадження змін. Ця схема корисна адміністрації, оскільки примушує відокремити пошук механізму від вибору інструмента, а перевірку короткострокового результату — від рішення про масштабування. Етичні запитання супроводжують кожен крок, включно зі збором персональних даних і можливими наслідками для різних груп.
COM-B і Колесо зміни поведінки
Модель COM-B розглядає поведінку через взаємодію здатності, можливості та мотивації. Її розроблено як частину підходу до систематичного проєктування зміни поведінки; класичний опис представлено в роботі Michie, van Stralen і West (2011). Наприклад, труднощі з доступом до послуги можуть бути пов’язані зі знанням правил, із доступністю пункту обслуговування та з очікуванням результату. Діагностика має дослідити ці компоненти та їхню взаємодію, перш ніж вибирати спосіб допомоги.
COM-B — інструмент формування гіпотез і вибору напрямів подальшої роботи. Він сам по собі не вимірює ефективність програми, не визначає законність її впровадження і не може замінити аналіз фінансових чи адміністративних обмежень. Для повнішого проєктування пов’язаних функцій втручань застосовують Колесо зміни поведінки, коли саме така систематизація потрібна дослідницькому завданню.
Інституційне закріплення досліджень
ОЕСР у принципах LOGIC (2024) розглядає, як інтегрувати виробництво й використання поведінкових доказів у повсякденні процедури врядування. Практичний сенс полягає в організаційній пам’яті, професійних навичках, належному доступі до даних, прозорості результатів і здатності установи виправляти рішення. Відділ, який проводить окреме дослідження без можливості змінити регламент або оцінити наслідки, має обмежений вплив на якість державного управління.
Як обирають і проєктують втручання
Вибір інструмента починається з опису бар’єра та його причини. Якщо громадяни не отримують повідомлення — перевіряють канал зв’язку; якщо не розуміють умови — змінюють формулювання; якщо бракує часу чи доступного транспорту — працюють із сервісною інфраструктурою; якщо службовці витрачають час на повторні ручні перевірки — переглядають внутрішню процедуру. Утручання має відповідати причині, бути здійсненним у правовому полі й мати конкретний план оцінювання.
Простота процедури й адміністративний тягар
Скорочення зайвих кроків, однозначність правил, доступні роз’яснення й допомога людині можуть зменшувати витрати звернення. Практичне значення має не кількість полів сама по собі, а те, які відомості справді необхідні й чи можна отримати їх належним способом без повторних вимог до громадянина. Систематичний огляд польових досліджень соціальних виплат показує, що інформування та практична допомога можуть бути корисними; водночас результати різнорідні та переважно походять із програм США. Це аргумент на користь перевірки рішень у конкретній установі.
Повідомлення, нагадування та зворотний зв’язок
Людині можна завчасно повідомляти про строк, потрібний документ або наступний етап процедури. Систематичний метааналіз експериментів з податкової поведінки демонструє, що різні форми нагадувань мають неоднакові середні ефекти, залежні від контексту та характеру повідомлення; ці результати описують податкове адміністрування і не обґрунтовують універсальну ефективність нагадувань. Такі засоби доцільні, коли головним обмеженням справді є пропуск інформації чи складність орієнтування. Проте повідомлення здатне породжувати зайву тривогу, а великі потоки нагадувань — перевантажувати людей. Важливими є точність, доступність мови, добровільний вибір каналу та відсутність розкриття конфіденційної інформації стороннім особам.
Зміна поведінки самої установи
Часто сильніша можливість полягає в тому, щоб змінити дії адміністрації. Приклади включають роз’яснення прав до звернення, створення одного доступного маршруту замість багатьох суперечливих, перегляд скриптів спілкування, додатковий час для складних випадків і навчання працівників. У таких проєктах результатом є скорочення затримок, повторних відмов, непотрібних документів і помилок. Детальні питання проєктування розкрито в статті про поведінкові втручання в державних послугах.
Що відомо про ефективність: різні рівні доказів
Поведінкові втручання демонструють ефекти в окремих сферах, однак середні оцінки з різних досліджень суттєво залежать від вибірки, дизайну, способу вимірювання та селективності публікацій. Ефективність конкретного нагадування, соціального повідомлення чи адміністративного спрощення не переноситься автоматично на всі інші поведінкові заходи.
Метааналіз Mertens та співавторів (2022) узагальнив понад 200 досліджень втручань в архітектуру вибору й отримав середній стандартизований ефект d = 0,45 із суттєвою неоднорідністю між методами та сферами. Цей результат характеризує відібраний масив публікацій та застосовані статистичні припущення, а не гарантований ефект для нової державної програми.
Особливо повчальним є дослідження DellaVigna і Linos (2022), яке зіставило академічні випробування з 126 рандомізованими дослідженнями двох великих американських підрозділів поведінкової політики, що охоплювали приблизно 23 мільйони людей. Середній приріст цільової дії становив 8,7 відсоткового пункту в академічній вибірці та 1,4 пункту у випробуваннях підрозділів. Дослідники пов’язують розрив, зокрема, зі статистичною потужністю, характеристиками втручань і вибірковою публікацією результатів. Це порівняння демонструє реальний ризик завищення очікувань від масштабування.
Пізніший метааналіз другого порядку Hu та співавторів (2025) охопив 14 метааналізів і повідомив про невеликий сукупний ефект, який наближався до нуля після внесення поправки на можливе публікаційне зміщення. Самі автори наголошують на низькій методологічній якості значної частини включених метааналізів і обмеженнях такого коригування. Отже, результати оглядів потрібно читати разом із припущеннями, які їх породжують; одна середня цифра не вирішує питання про ефективність окремої програми.
Статистична й практична значущість
Статистично значущий результат свідчить про невідповідність певній нульовій гіпотезі за прийнятої моделі та порогу перевірки. Він не показує сам собою, чи вистачає зміни для досягнення суспільної мети. Для практичного рішення потрібні абсолютна величина ефекту, початковий рівень показника, вартість, тривалість дії, очікувана користь і потенційна шкода. Збільшення частки завершених заяв на один відсотковий пункт може бути важливим для великої системи за низьких витрат і водночас замалим, якщо програма має усунути значний розрив у доступності життєво важливої допомоги.
Неоднорідність і відтворюваність
Середнє може приховувати, що втручання допомагає одній групі, майже не впливає на іншу й створює додаткові витрати для третьої. Дослідники мають перевіряти різницю між територіями, віковими групами, цифровими можливостями та життєвими умовами, якщо обсяг даних дозволяє надійну оцінку. Після випробування в одному органі влади доцільно перевірити процедуру в інших установах і за більш звичайних умов. Окремий позитивний результат є підставою для подальшої роботи, а не адміністративним дозволом поширити програму без контролю.
Як оцінюють суспільні наслідки
План оцінювання формується перед початком реалізації. Він визначає основний результат, період спостереження, порівняльну умову, мінімально важливу зміну, витрати та можливі небажані наслідки. У методичних рекомендаціях ВООЗ щодо оцінювання втручань (2024) центральними є запитання, чому, коли, що саме й яким методом оцінювати, а також чому програма спрацювала або не спрацювала.
Показники за логікою причинного ланцюга
Корисно відокремити охоплення, процес, безпосередню дію, отримання послуги та віддалений результат. Наприклад, запуск зрозумілої форми може підвищити частку завершення подання, але для оцінки справедливості потрібно також вимірювати кількість відхилених заяв, час до рішення, доступність альтернативного офлайн-каналу й реальне одержання послуги. Попередньо слід визначити негативні показники: скарги, небажане розкриття даних, зростання затримок і вибуття вразливих груп.
Причинність і побічні наслідки
Щоб приписати ефект втручанню, потрібне правдоподібне порівняння з тим, що сталося б без нього. Це проблема контрфактичного результату. Навіть у добре організованому експерименті зміна поведінкового показника може супроводжуватися наслідками, які виходять за межі основної мети. Наприклад, прискорення прийому простих заяв може збільшити черги для складних звернень, якщо установа не розширила ресурси. Тому оцінювання має охоплювати як користь, так і перенесення витрат між людьми й підрозділами.
Детальний вибір дизайну, причинних припущень та показників є предметом окремої статті «Оцінювання поведінкових суспільних втручань: дизайн і показники».
Масштабування, стійкість і державна спроможність
Масштабування означає зміну чисельності адресатів, кількості виконавців, бюджетів і адміністративного контексту. Ефект може послаблюватися, коли замість підготовленої дослідницької команди працює звичайна мережа установ, коли послуга перевантажена або коли населення адаптується до нового повідомлення. Зростають також вимоги до конфіденційності, моніторингу та виправлення помилок.
До широкого впровадження важливо з’ясувати, чи зберігається ефект після першого контакту, скільки коштує один додатковий суспільно значущий результат, хто його отримує та які ресурси потрібні для відтворення втручання. Навіть низька вартість надсилання повідомлення не означає низької загальної вартості, якщо потрібні складна інформаційна система, оброблення відповідей і робота з помилковими адресами. Спроможність держави підтримувати якість виконання є частиною причинного механізму.
Український контекст: право, установи й доступність
В Україні використання поведінкових підходів відбувається в межах чинного законодавства й повноважень органів влади. Закон України «Про адміністративну процедуру» визначає загальні правила відносин між адміністративними органами та особами під час розгляду адміністративних справ. Поведінкове проєктування процедур має узгоджуватися із законними правами учасників, вимогами до мотивування рішень та адміністративного оскарження в тих випадках, на які поширюється дія закону.
Під час збору відомостей про поведінку, звернення та користування послугами необхідно враховувати Закон України «Про захист персональних даних». Правова підстава оброблення даних, визначена мета, обсяг потрібних відомостей, доступ до них і строки зберігання мають бути обґрунтовані конкретною задачею. Згода є одним із можливих правових механізмів оброблення, але правомірність державної обробки даних не можна зводити до механічного отримання згоди незалежно від контексту й закону.
Закон України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» визначає правові засади рівних можливостей і запобігання дискримінаційним практикам. Для поведінкових програм це означає потребу перевіряти, чи не створює спосіб подання інформації, цифрова вимога, мова або процедура непропорційні перешкоди для конкретних груп. Модель, випробувана на людях із постійним доступом до інтернету, не описує автоматично потреби жителів територій із нестабільним зв’язком.
Повномасштабна війна, вимушене переміщення, пошкодження інфраструктури та нерівномірність доступу до послуг роблять особливо важливим дослідження практичних можливостей. У проєктуванні слід залучати людей з різним досвідом користування державними сервісами, підтримувати доступні канали комунікації, оцінювати наслідки відмов і затримок та уникати перекладання адміністративної складності на заявника. Конкретні правила певної програми потрібно перевіряти за чинними українськими актами, що регулюють відповідну послугу.
Етичні межі та суспільний контроль
Автономія й поінформований вибір
Державне рішення впливає на права, можливості та ресурси людей, тому моральна оцінка охоплює мету, засоби й розподіл наслідків. Людина має розуміти ключові умови послуги, доступні альтернативи й наслідки свого рішення. Коли використовується інструмент впливу на вибір, необхідно визначити, наскільки він прозорий, чи можна від нього відмовитися та чи не використовує він вразливість особи в інтересах установи. Етичні принципи ОЕСР (2022) пропонують оцінювати ці питання протягом усього циклу політики.
Прозорість і маніпулятивні ризики
Прозорість стосується доступного пояснення мети програми, її організаторів, основних механізмів, використаних даних і процедури оцінювання. Приховане посилення страху, штучна терміновість, неправдива соціальна статистика чи приховування доступної альтернативи можуть створювати маніпулятивні наслідки, навіть якщо короткостроковий показник зростає. Дослідження Bruns та співавторів (2025) не підтвердило загальної необхідності приховувати підштовхування заради ефективності; водночас огляд має обмежене різноманіття типів втручань і переважає онлайн-контекст. Ці дані підтримують потребу емпірично перевіряти прозорі рішення у відповідних умовах.
Конфіденційність, справедливість і вразливі групи
Персоналізація повідомлень або прогнозування ризику на підставі поведінкових даних може створювати загрози приватності та посилювати нерівність, якщо вихідні дані неповні або рішення некоректно класифікують людей. Необхідні мінімізація зібраних відомостей, захист доступу, перевірка помилок і зрозумілі можливості їх виправлення. Також важливо перевірити, чи отримують користь ті, хто має найбільші потреби, і чи не створює програма нових перешкод для осіб з інвалідністю, людей зі слабкими цифровими навичками або сімей у складних матеріальних обставинах.
Етика потребує розгляду реального розподілу вигод і витрат, можливостей оскарження та незалежного контролю. Окрема стаття «Етика поведінкової державної політики: принципи та контроль» поглиблено аналізує нормативні й професійні механізми захисту автономії та справедливості.
Практичний приклад: як дослідити низьке використання державної послуги
Уявімо місцеву програму підтримки, право на яку мають певні жителі громади, але кількість завершених звернень залишається низькою. Адміністрація спочатку визначає законні умови участі й перевіряє, чи доступна послуга фактично. Далі аналізує шлях людини від ознайомлення з програмою до отримання результату й виявляє етапи найбільших втрат. Дослідницька команда проводить інтерв’ю з тими, хто звернувся, і тими, хто не зміг цього зробити; вивчає журнали відмов та тривалість оброблення документів.
Умовне дослідження знаходить одразу кілька перешкод: частина людей не знає про програму; інші стикаються з незрозумілим переліком документів; для третьої групи ключовим є віддаленість прийому. Відповідно проєктують кілька змін: точніше інформування, спрощення переліку й зрозумілу допомогу, доступні точки або канали звернення. Кожну зміну перевіряють за її механізмом, а не оцінюють усі разом тільки одним показником.
Основним результатом стає отримання послуги тими, хто має право на неї; додатковими — завершення заяв, час, витрати й рівність охоплення. Де це допустимо, порівнюють належним чином сформовані групи або періоди. Якщо зростають лише перегляди повідомлень, а отримання допомоги залишається незмінним, програма потребує перегляду. Якщо загальне охоплення підвищується, але відставання людей без інтернету зростає, потрібно змінювати канали реалізації. Такий приклад показує практичну логіку поведінкових наук як циклу перевірюваних пояснень і рішень.
Типові помилки застосування
Перша помилка — призначити інструмент до діагностики. Нагадування, соціальне порівняння або інший засіб обирають за популярністю, хоча проблема може полягати в законі, нестачі персоналу чи недоступності послуги. Друга помилка — назвати поведінковою причиною будь-яку невиконану дію й тим самим перенести системну відповідальність на людину. Третя — вважати самозвіт про намір достатнім доказом фактичного результату.
Четверта помилка — переносити середню оцінку з опублікованих експериментів на іншу країну, установу або групу без перевірки відмінностей. П’ята — розглядати статистичну значущість без оцінки абсолютної користі, витрат і побічних наслідків. Шоста — залишати експеримент без механізму регулярного перегляду, незалежного оцінювання й можливості зупинити невдалу програму. Усі ці помилки виправляються змістовою постановкою проблеми, прозорим дизайном дослідження та відповідальністю за реальний суспільний результат.
Часті запитання
Чим поведінкові науки відрізняються від поведінкової економіки?
Поведінкова економіка зосереджується на економічних рішеннях з урахуванням психологічних закономірностей. Поведінкові науки охоплюють ширший набір дисциплін і досліджують, зокрема, організаційну поведінку, соціальні норми, здоров’я, доступність послуг і відносини людей з установами. Для державного управління важливо поєднувати ці перспективи відповідно до проблеми.
Чи означає застосування поведінкових наук лише підштовхування?
Ні. Підштовхування є одним із класів інструментів. Поведінкова наука охоплює діагностику, якісні дослідження, польові експерименти, аналіз адміністративних процедур, удосконалення регулювання та оцінювання реальних наслідків. Часто вирішальною зміною стає доступність послуги або інституційний процес.
Чи можна використовувати поведінкові методи без експериментів?
Так. Інтерв’ю, аналіз документації, спостереження та адміністративні дані можуть виявляти проблему і підтримувати рішення. Сила причинного висновку залежить від дослідницького дизайну. Якщо потрібно довести, що певне втручання спричинило зміну, слід обирати належний експериментальний або квазіекспериментальний спосіб оцінювання, коли він доступний і правомірний.
Чому успішне втручання може перестати працювати після масштабування?
Змінюються виконавці, ресурси, склад аудиторії, навантаження на послугу й часовий контекст. Початковий експеримент може мати інтенсивний контроль, який відсутній у звичайній роботі установи. Тому масштабування потребує повторних вимірювань, реалістичного кошторису, аналізу неоднорідності та незалежного контролю.
Чи можуть поведінкові методи бути маніпулятивними?
Так, якщо вони приховують суттєву інформацію, використовують вразливість, штучно обмежують реальний вибір або просувають непрозору мету. Правомірне застосування оцінюють за автономією людини, прозорістю, безпекою персональних даних, пропорційністю та суспільною підзвітністю.
Які показники найважливіші для державної програми?
Показники визначає мета. Зазвичай потрібно вимірювати фактичне користування належною послугою, якість і своєчасність результату, витрати на досягнення ефекту, досвід громадян, розподіл користі між групами та небажані наслідки. Перегляди сторінок і кількість надісланих повідомлень можуть бути корисними проміжними вимірами, але не замінюють суспільний результат.
Що слід зробити органу влади перед запуском поведінкового проєкту?
Визначити законну суспільну мету, конкретну дію й цільову групу; перевірити, що послуга існує та є доступною; дослідити бар’єри з участю адресатів; обрати пропорційне рішення; визначити правові підстави оброблення даних; підготувати дизайн оцінювання; передбачити контроль несприятливих наслідків і механізм перегляду рішення. Ці кроки встановлюють відповідальність держави за сам процес впровадження.
Висновок
Поведінкові науки в державному управлінні формують доказову мову для аналізу реальної взаємодії людей, організацій і державних інституцій. Їхній предмет охоплює когнітивні та соціальні механізми, адміністративні процеси й матеріальні умови; методи включають якісне дослідження, спостережні дані, експерименти та причинне оцінювання. Їхня практична сила визначається точністю поставленого питання, відкритістю до перевірки та готовністю змінювати самі установи.
Межі застосування задаються якістю доказів, правовими повноваженнями, автономією людини, конфіденційністю, соціальною справедливістю та реальною спроможністю держави підтримувати результат. Відповідальне використання поведінкових знань означає, що кожна запропонована зміна має обґрунтовану причинну логіку, вимірювану суспільну мету й механізм виправлення помилок.
Пов’язані статті
Поведінкова державна політика: як психологія допомагає проєктувати суспільні рішення — батьківський оглядовий вузол про застосування психологічних знань у публічній політиці.
Суспільне поведінкове втручання: визначення, види та механізми — поняття конкретного втручання та принципи його дії.
Поведінкова діагностика суспільної проблеми — методи пошуку реальних перешкод.
Оцінювання поведінкових суспільних втручань — методологія вимірювання впливу й причинності.
Етика поведінкової державної політики — суспільний контроль, автономія, прозорість і справедливість.
Джерела
Antinyan, A., & Asatryan, Z. (2025). Nudging for Tax Compliance: A Meta-Analysis. The Economic Journal, 135(668), 1033–1068. https://doi.org/10.1093/ej/ueae088.
Bruns, H., Fillon, A., Maniadis, Z., & Paunov, Y. (2025). Comparing transparent and covert nudges: A meta-analysis calling for more diversity in nudge transparency research. Journal of Behavioral and Experimental Economics, 116, 102350. https://doi.org/10.1016/j.socec.2025.102350.
Daigneault, P.-M., Ouimet, M., Fortier-Chouinard, A., Tadida, E. Z. N., & Baby-Bouchard, A. (2025). How effective are behavioral interventions to increase the take-up of social benefits? A systematic review of field experiments. Journal of Policy Analysis and Management, 44(3), 997–1059. https://doi.org/10.1002/pam.70005.
DellaVigna, S., & Linos, E. (2022). RCTs to scale: Comprehensive evidence from two nudge units. Econometrica, 90(1), 81–116. https://www.hks.harvard.edu/publications/rcts-scale-comprehensive-evidence-two-nudge-units.
Hu, B., Xia, Z., Guo, Q., Lu, C., & Ju, X. (2025). Assessing Nudge Impact: A Comprehensive Second-Order Meta-Analysis. Journal of Behavioral Decision Making, 38(5), e70053. https://doi.org/10.1002/bdm.70053.
Mertens, S., Herberz, M., Hahnel, U. J. J., & Brosch, T. (2022). The effectiveness of nudging: A meta-analysis of choice architecture interventions across behavioral domains. Proceedings of the National Academy of Sciences, 119(1), e2107346118. https://doi.org/10.1073/pnas.2107346118.
Michie, S., van Stralen, M. M., & West, R. (2011). The behaviour change wheel: A new method for characterising and designing behaviour change interventions. Implementation Science, 6, 42. https://doi.org/10.1186/1748-5908-6-42.
OECD. (2019). Tools and Ethics for Applied Behavioural Insights: The BASIC Toolkit. OECD Publishing. https://doi.org/10.1787/9ea76a8f-en.
OECD. (2022). Good practice principles for ethical behavioural science in public policy. OECD Public Governance Policy Papers, 20. https://doi.org/10.1787/e19a9be9-en.
OECD. (2024). LOGIC: Good Practice Principles for Mainstreaming Behavioural Public Policy. OECD Publishing. https://doi.org/10.1787/6cb52de2-en.
Varazzani, C., Tuomaila, H., Emmerling, T., Brusoni, S., & Fontanesi, L. (2023). Seven routes to experimentation in policymaking: A guide to applied behavioural science methods. OECD Working Papers on Public Governance, 64. https://doi.org/10.1787/918b6a04-en.
Верховна Рада України. (2010). Закон України «Про захист персональних даних», № 2297-VI. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2297-17.
Верховна Рада України. (2012). Закон України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні», № 5207-VI. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/5207-17.
Верховна Рада України. (2022). Закон України «Про адміністративну процедуру», № 2073-IX. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2073-20.
World Health Organization. (2022). Behavioural and social drivers of vaccination: Tools and practical guidance for achieving high uptake. WHO. https://www.who.int/publications/i/item/9789240049680.
World Health Organization Regional Office for Europe. (2024). Evaluating the impact of interventions addressing health behaviour: Considerations and tools for policy-makers. WHO Europe. https://www.who.int/europe/publications/i/item/WHO-EURO-2024-10200-49972-75147.