top of page

Психологічна енкциклопедія

Суспільне поведінкове втручання: визначення, види та механізми

1 день тому
Читати 16 хв

Суспільне поведінкове втручання — це цілеспрямована, організована зміна умов, інформації, правил, послуг або способів взаємодії, яка спирається на знання про людську поведінку й покликана поліпшити суспільно значущі результати. Таке втручання може допомагати людям скористатися належними їм послугами, дотримуватися обґрунтованих правил, приймати поінформовані рішення, співпрацювати з установами або зменшувати ризики для здоров’я й довкілля. Воно охоплює як роботу з увагою, звичками та соціальними нормами, так і усунення практичних перешкод, що виникають у державних системах.

Наукова ознака суспільного поведінкового втручання — визначений механізм впливу, спостережувана цільова дія та можливість перевірити наслідки. Наявність повідомлення, плаката чи нагадування сама собою ще не означає, що програма обґрунтована поведінковою наукою. Організатори мають з’ясувати, чому дія не відбувається, перевірити відповідність обраного засобу реальним бар’єрам і оцінити, що змінилося для людей та суспільства.

У цьому матеріалі розглянуто визначення й межі поняття, основні різновиди суспільних поведінкових втручань, психологічні механізми, побудову програм, доказову ефективність, етику та застосування в Україні. Поняття має самостійне значення у сфері зміни поведінки й належить до ширшої системи поведінкової державної політики.

Що означає суспільне поведінкове втручання

Слово «суспільне» вказує на мету, масштаб або інституційний контекст: втручання застосовують для вирішення завдання, наслідки якого виходять за межі приватного рішення однієї людини. Йдеться, наприклад, про охоплення профілактичними послугами, доступність соціальної підтримки, безпеку дорожнього руху, належне поводження з відходами, участь у громадських програмах чи прозору взаємодію з адміністративними органами.

«Поведінкове» означає, що програма враховує конкретні дії людей, організацій та службовців, а також чинники, які роблять ці дії можливими, імовірними або складними. Людина може знати про послугу, але не розуміти процедури; підтримувати суспільно корисну мету, але не мати транспорту; бажати завершити заяву, але відкладати її через надмірну складність формуляра. У таких ситуаціях джерело проблеми може лежати на перетині мотивації, навичок, середовища та роботи установи.

«Втручання» означає заздалегідь визначену дію організатора. Нею може бути перероблення форми, зміна часу прийому, запровадження доступного способу запису, повідомлення про строк, навчання працівників або зміна системи заохочень. Обсяг примусу, правова основа й ступінь добровільності в різних видах втручань істотно відрізняються.

ОЕСР у посібнику BASIC розглядає використання поведінкових знань як послідовність діагностики, розроблення, випробування та вдосконалення публічної політики. Це практична рамка, яка не вимагає зводити всі суспільні проблеми до особистого вибору.

Чим суспільне втручання відрізняється від індивідуальної психологічної допомоги

Індивідуальна психологічна допомога спрямована на потреби конкретної людини в межах відповідних професійних відносин. Суспільне втручання змінює правила або середовище, з якими взаємодіє багато людей, або організовує стандартизовану програму для визначеної групи. Воно може використовувати психологічні знання, проте не є психотерапією, клінічною діагностикою чи способом встановити психологічний стан населення.

Наприклад, допомога людині, яка боїться медичної процедури, належить до індивідуального супроводу; спрощення запису для тисяч пацієнтів належить до організації суспільної послуги. Обидва підходи можуть доповнювати один одного, якщо їхню мету, відповідальність і правила захисту інформації чітко визначено.

Чим поведінкове втручання відрізняється від підштовхування

Підштовхування — один із можливих засобів поведінкового впливу. Воно використовує структуру ситуації вибору, водночас залишаючи доступними альтернативи. Архітектура вибору описує організацію варіантів, послідовності, позначок і параметрів рішення. Суспільне поведінкове втручання є ширшою категорією: до неї можуть входити навчання, підвищення доступності послуг, зменшення адміністративного навантаження, організаційні зміни, матеріальні стимули й нормативні заходи, якщо їх обґрунтовано поведінковим аналізом.

Тому автоматично записати людину на послугу з можливістю відмови, змінити маршрут відвідувача і забезпечити транспорт до установи — різні дії. Вони впливають на різні причини поведінки й потребують окремої оцінки законності, безпеки та наслідків.

Які бувають суспільні поведінкові втручання

Класифікувати втручання можна за рівнем, механізмом або інструментом. У реальних програмах часто поєднуються кілька засобів, тому назва програми сама собою не розкриває її дієвих складників.

Інформаційні та освітні заходи

Ця група охоплює зрозумілі інструкції, роз’яснення прав і процедур, повідомлення про користь або ризики, навчання навичок і підтримку навігації. Вона доречна, коли людина справді не має потрібної інформації, неправильно розуміє правила або не володіє навичками виконання дії.

Інформаційний захід слід проєктувати за реальними питаннями адресатів: що саме потрібно зробити, куди звернутися, скільки кроків необхідно, які документи потрібні та як отримати допомогу. Навіть якісний текст не компенсує відсутності послуги або систематичних відмов у її наданні. Огляд Albarracín та співавторів показує, що різні чинники поведінки й втручання в них мають неоднакову результативність; передавання знань не слід автоматично вважати достатньою зміною поведінки.

Нагадування, планування й допомога у виконанні наміру

Нагадування може бути корисним, коли людина вже має намір виконати дію, але пропускає строк через брак уваги, завантаженість чи складність організації. Планування передбачає конкретизацію часу, місця й послідовності кроків. Зворотний зв’язок допомагає людині бачити хід виконання завдання.

У державних послугах прикладами можуть бути нагадування про термін подання документів або доступна можливість продовжити незавершену заяву. Їхня користь залежить від точності контактних даних, доступності цифрових засобів і того, чи можна виконати дію після отримання повідомлення. Надмірна кількість повідомлень може спричиняти втому, а розкриття чутливої інформації в повідомленні — порушувати приватність.

Зміни у середовищі та процедурі вибору

До таких заходів належать спрощення форм, упорядкування варіантів, зменшення зайвих етапів, розташування потрібної інформації біля місця рішення, доступні альтернативні канали та вдосконалення інтерфейсу. Їхній механізм часто пов’язаний зі зменшенням витрат уваги, часу або зусиль, потрібних для дії.

Втручання має збільшувати зрозумілість і доступність без приховування важливої інформації та без нав’язування небажаного рішення. Автоматичний вибір за замовчуванням особливо ретельно перевіряють там, де людина може втратити гроші, права, приватність чи доступ до послуг.

Соціальні та громадські механізми

Соціальні норми, довіра, взаємна підтримка й участь місцевих спільнот можуть впливати на поведінку. Повідомлення про те, як діють інші, інколи полегшує співпрацю, але неправильно подана статистика може нормалізувати небажану практику або стигматизувати меншість. Участь громади в розробленні втручання допомагає перевірити його доречність і помітити бар’єри, яких установи не бачать.

Соціальний вплив потребує точних даних та уваги до групових відмінностей. Посилання на уявну «більшість» без перевірки, примусове розкриття особистого досвіду або тиск на вразливі групи є ознаками неприйнятного дизайну.

Організаційні та інституційні зміни

У суспільних програмах цільовими учасниками є також працівники, керівники й установи. Зміна внутрішніх маршрутів обробки заяв, навчання персоналу, скорочення дублювання документів, підвищення доступності каналів звернення і коригування стандартів обслуговування можуть впливати на результати сильніше, ніж звернення до мотивації відвідувачів.

Особливого значення набуває адміністративний тягар: витрати на пошук інформації, проходження процедур і психологічне напруження під час взаємодії з системою. Державна програма може збільшувати формальну кількість «вмотивованих» громадян, не змінюючи складної структури доступу. Такий результат потребує критичного аналізу.

Матеріальні стимули, регулювання й комплексні програми

Податки, субсидії, фінансові заохочення, правила безпеки та стандарти надання послуг формують зовнішні умови поведінки. Їх обирають за правовою основою, суспільною метою і результатами оцінювання. Поведінкові знання допомагають передбачити, як люди й установи реагуватимуть на нові стимули або процедури, а також які непередбачені наслідки можуть виникати.

Кілька інструментів часто застосовують разом: зручна послуга, зрозуміле пояснення, підготовлений працівник, доступний транспорт і нагадування. У такій програмі потрібно визначити, який компонент за що відповідає, інакше неможливо надійно пояснити результат.

Які психологічні механізми лежать в основі втручань

Механізм — це ланка причинного пояснення, що пов’язує конкретний елемент програми зі зміною поведінки. Один засіб може запускати кілька механізмів, а однакове повідомлення — діяти по-різному залежно від місця, досвіду та соціальних умов.

Увага, помітність і обмежені ресурси

Люди розподіляють увагу між багатьма вимогами повсякденного життя. Коли інструкція прихована, строк подання незрозумілий або інформація надходить невчасно, навіть бажана дія стає менш імовірною. Переміщення необхідної вказівки ближче до моменту рішення або скорочення зайвих кроків може допомогти.

Вплив помітності перевіряють спостереженням за реальною дією: чи завершив користувач процедуру, чи обрав правильний маршрут, чи зменшилася частота помилок. Кількість переглядів оголошення сама по собі не засвідчує суспільної користі.

Звички, повторення й контекст

Повторювані дії частково пов’язані з усталеними сигналами середовища. Втручання може змінювати ці сигнали, підтримувати бажаний порядок дій або робити його простішим. Водночас разова зміна середовища не гарантує довготривалого формування звички. Для сталих результатів потрібні умови повторення, можливість діяти після завершення програми та перевірка ефекту через певний час.

Мотивація, очікування і довіра

Люди оцінюють користь, ризики, справедливість і передбачуваність взаємодії з установою. Навіть переконливе повідомлення може виявитися малоефективним, якщо попередній досвід свідчить про довгі черги, непослідовні рішення або недоступність допомоги. Високоякісне втручання поєднує комунікацію з реальною якістю послуги.

Мотивація не зводиться до бажання. Вона взаємодіє з можливістю виконати дію, соціальними відносинами та досвідом. Повага до автономії і можливість поставити запитання мають практичне значення для довіри до державних інституцій.

Соціальні норми, взаємність і колективна дія

Люди спостерігають за діями інших, беруть до уваги очікування спільноти та можуть змінювати поведінку у відповідь на підтримку або осуд. Але вплив норми залежить від того, чи вважають люди групу значущою, чи довіряють даним та чи сприймають запропоновану дію як справедливу.

Важливо розрізняти описову норму — що, за спостереженнями, роблять інші, — і схвальну норму — яку поведінку вважають правильною. Ці повідомлення не є взаємозамінними. Для малих або вразливих груп невдало складена норма може призводити до виключення чи почуття провини.

Спроможність, можливість, мотивація: модель COM-B

Модель COM-B і «колесо зміни поведінки», описані Susan Michie та співавторами, розглядають поведінку як взаємодію трьох умов: спроможності, можливості й мотивації. Спроможність охоплює знання та навички; можливість — фізичні й соціальні умови; мотивація — усвідомлені й автоматичні процеси. У межах ширшої рамки Behaviour Change Wheel ці умови пов’язують із функціями втручання та напрямами політики.

Модель корисна для формування запитань під час діагностики. Якщо громадянин не може доїхати до медичного закладу, посилення повідомлень про користь відвідування працюватиме з іншим чинником, ніж той, що реально обмежує дію. Якщо працівник не має повноважень змінити процедуру, персональний тренінг також не усуне регуляторної проблеми.

COM-B — спосіб організувати пояснення й вибір інструментів, а не доказ ефективності будь-якого окремого заходу. Кожне запропоноване втручання необхідно перевіряти в конкретних умовах.

Як визначають, на яку поведінку впливати

Діагностика починається з суспільного результату: наприклад, отримання належних послуг, зниження дорожнього травматизму чи скорочення втрат харчових продуктів. Далі потрібно назвати дії конкретних учасників, які можуть змінити результат. Це можуть бути дії отримувача послуги, адміністратора, роботодавця, медичного працівника, органу місцевого самоврядування або власника інфраструктури.

Результат не слід плутати з проміжним кроком. Кількість надісланих повідомлень — показник діяльності установи; частка заяв, поданих правильно й завершених у строк, — ближча до поведінкового результату; фактичне отримання законної допомоги відповідними групами — суспільний результат.

Для якісної поведінкової діагностики потрібні спостереження за процесом, дослідження досвіду користувачів, аналіз адміністративних даних і перевірка правових та матеріальних обмежень. Інтерв’ю пояснює досвід, але саме по собі не встановлює причинний ефект. Адміністративні дані можуть відображати тих, хто вже дістався послуги, і не охоплювати людей, які залишилися поза системою.

Поведінкова карта проблеми

Робоча карта відповідає на кілька послідовних запитань: хто має виконати дію; у яких умовах вона відбувається; що людина знає та вміє; які ресурси потрібні; які інституційні кроки створюють тертя; які ризики й витрати виникають; хто найбільше потерпає від поточного порядку; який результат можна безпечно спостерігати.

Наприклад, низьке завершення електронної заявки може бути пов’язане зі складними термінами, повторним введенням даних, відсутністю допомоги, слабким зв’язком або побоюваннями щодо конфіденційності. Кожен із цих механізмів потребує іншого інструмента. Перевіряти слід також випадки, коли цільова поведінка залежить від рішення самої установи.

Досвід людей як джерело даних

До проєктування слід залучати людей із різним досвідом, віком, мовними та цифровими навичками, інвалідністю й доступом до ресурсів. Участь має бути добровільною та організованою так, щоб люди могли говорити про перешкоди без страху втратити допомогу. Залучення громади підвищує якість постановки проблеми, проте потребує представництва тих, хто рідко бере участь у консультаціях.

Дані про поведінку слід відокремлювати від моральних оцінок. Пропущене відвідування чи незаповнена форма можуть свідчити про недоступність послуги, а не про байдужість людини.

Як проєктують суспільне втручання: від діагностики до перевірки

В методології OECD BASIC послідовно поєднані визначення поведінки, аналіз чинників, розроблення стратегії, тестування втручання та зміна політики на основі результатів. Це зручна рамка для управлінського циклу; вона не замінює спеціальні методики у медицині, транспорті або правовому регулюванні.

Постановка завдання й перевірка повноважень

Перед запуском потрібно встановити законну мету, відповідальну установу, групу адресатів, можливі вигоди, ризики та альтернативи. Для органів влади важливо, щоб втручання відповідало повноваженням, правилам адміністративної процедури й захисту даних. Якщо проблема спричинена відсутністю фінансування чи послуг, основним рішенням має бути усунення відповідного дефіциту.

Вибір механізму й опис програми

Кожен складник втручання описують настільки докладно, щоб його можна було відтворити: хто отримує повідомлення, за яких умов, якою мовою, у який момент, як часто; як виглядає форма; хто надає підтримку; які альтернативи залишаються; які ресурси необхідні. Для опису активних компонентів придатна таксономія 93 технік зміни поведінки, хоча вона сама по собі не визначає суспільної ефективності програми.

Варто сформулювати причинну гіпотезу: «Зменшення кількості обов’язкових полів скоротить помилки й частку незавершених заяв, оскільки зменшиться процедурне навантаження». Далі задають показники, які можуть підтвердити або спростувати її.

Попередня перевірка на людях і в установах

Прототип тестують із користувачами та працівниками, перевіряючи зрозумілість, доступність і небажані ефекти. Невелике тестування допомагає виявити помилки реалізації, але не дає достатньої підстави обіцяти ефект у масштабах усієї країни.

До запуску слід визначити, що робити, якщо певна група отримає гірший результат; як зупинити втручання за появи шкоди; хто розглядатиме скарги; як повідомлятимуть учасникам про зміни.

Оцінювання, вдосконалення й масштабування

Якщо оцінювання засвідчило корисний і прийнятний ефект, програму адаптують до інших територій чи установ, зберігаючи її суттєві компоненти та повторно перевіряючи результати. Інша інфраструктура, рівень довіри, мова спілкування та практики службовців можуть змінити ефективність. Масштабування — нове емпіричне завдання, а не механічне копіювання успішного досліду.

Що відомо про ефективність: результати досліджень

Докази оцінюють за тим, що саме було змінено, який результат вимірювали, чи встановлено причинний зв’язок та наскільки дослідження відображає реальну державну практику. Узагальнений ефект «поведінкових втручань» не можна переносити на кожну програму, кожну країну й кожну соціальну групу.

Метааналізи демонструють неоднорідність

Відомий метааналіз Mertens та співавторів, опублікований у PNAS, аналізував вплив архітектури вибору й виявив у середньому позитивні ефекти з істотною неоднорідністю між техніками та напрямами застосування. Для цього дослідження було опубліковано виправлення, тому під час наведення числових оцінок слід користуватися виправленою версією. Автори також виявили ознаки публікаційного зміщення.

Новіший метааналіз другого порядку Hu та співавторів, опублікований у 2025 році, узагальнив 14 метааналізів і показав, що висновки про середній ефект підштовхувань дуже чутливі до способу коригування публікаційного зміщення. Автори оцінили більшість залучених метааналізів як такі, що мають низьку або критично низьку методологічну якість. Це свідчить про потребу якісніших попередньо зареєстрованих випробувань та обережного узагальнення результатів.

Результати цих оглядів стосуються передусім підштовхувань або архітектури вибору — частини ширшого класу суспільних поведінкових втручань. Їх не можна використовувати як загальну числову оцінку ефективності зміни інфраструктури, підвищення доступності або комплексного регулювання.

Польові експерименти дають стриманіші оцінки

Дослідження DellaVigna та Linos порівняло 126 рандомізованих випробувань, організованих двома великими підрозділами поведінкової політики США й охопило близько 23 мільйонів людей. Середній приріст цільової поведінки в цих державних випробуваннях становив приблизно 1,4 відсоткового пункту, тоді як у вибірці академічних публікацій — близько 8,7 пункту. Різницю частково пояснювали статистичною потужністю, характером програм і вибірковістю публікацій.

Один відсотковий пункт може бути важливим для великої програми, якщо зростання є тривалим, економічно виправданим і справедливим. Для іншої програми такий самий ефект може виявитися недостатнім, особливо за високих витрат або ризиків. Тому статистичну значущість розглядають разом із абсолютними змінами, базовим рівнем, витратами, розподілом вигод, можливими побічними ефектами і тривалістю результату.

Приклад конкретної галузі: податкові нагадування

У метааналізі Antinyan та Asatryan розглянуто поведінкові заходи у сфері податкової дисципліни. Автори повідомляють про відмінності між простими нагадуваннями, зверненнями до податкової моралі та повідомленнями про контроль. Це ілюструє, що навіть усередині однієї державної сфери механізми та результати різняться. Застосування іноземних ефектів до української податкової системи потребує власної перевірки правових і соціальних умов.

Різні результати та публікаційне зміщення

Позитивні результати досліджень можуть частіше потрапляти до журналів, а успішні програми — до управлінських звітів. Розбіжності між малими лабораторними дослідженнями й великими практичними програмами також можуть пояснюватися відмінностями учасників, складністю процесів та якістю реалізації. Важливо публікувати нульові, негативні й неоднозначні результати, а також заздалегідь визначати головний результат і план аналізу.

Додатковий систематичний огляд Hallett та співавторів щодо рішень лікарів виявив невеликі ефекти низки підштовхувань, методологічну неоднорідність і можливе публікаційне зміщення. Автори вказали, що вплив на кінцеві показники здоров’я та повна економічна ефективність залишалися недостатньо з’ясованими. Це приклад різниці між зміною проміжної поведінки й підтвердженою користю для людини.

Як встановити причинний ефект програми

Надійна оцінка порівнює фактичний результат із правдоподібним уявленням про те, що відбулося б без втручання. Якщо після запуску інформаційної кампанії зросла кількість звернень, причиною могли бути також законодавчі зміни, сезонність, відкриття нових відділень або зовнішні події. Саме по собі порівняння «до і після» не усуває цих пояснень.

За можливості застосовують рандомізовані польові випробування з належним контролем ризиків і справедливим доступом. Коли випадкове розподілення неможливе або неетичне, використовують обґрунтовані квазіекспериментальні підходи: порівняння змін між групами, перервані часові ряди, природні експерименти чи регресійний розрив. Вибір дизайну залежить від управлінської ситуації, доступності даних і припущень, які можна перевірити.

Спеціалізовані методи розглянуто в матеріалі «Оцінювання поведінкових суспільних втручань: дизайн і показники». Для цієї статті головне правило таке: вказувати абсолютний результат, невизначеність оцінки, порівняльну групу, час спостереження й обмеження перенесення результату.

Що саме вимірювати

У повному оцінюванні потрібно розрізняти охоплення, фактичне використання послуг, завершення дії, кінцеву суспільну користь, бюджетні витрати, адміністративне навантаження, довіру та випадки шкоди. Поряд із середнім ефектом аналізують результати різних соціальних груп. Цифровий сервіс може підвищити середню швидкість оформлення і водночас зменшити доступ для людей без стабільного інтернету.

Показники мають відповідати реальним інтересам адресатів. Для програми доступу до допомоги успіхом є законне, своєчасне й рівне отримання потрібної підтримки, а не лише збільшення кількості заповнених форм.

Чому втручання не завжди працюють

Найпоширеніша методологічна причина — втручання обрано раніше, ніж визначено механізм проблеми. Нагадування не розв’яже проблему нестачі персоналу; інформаційний ролик не замінить фізичної доступності; повідомлення про норму не компенсує дискримінації. Другою причиною є слабка реалізація: повідомлення надходять невчасно, працівники не мають потрібних повноважень, програма потребує ресурсів, яких немає.

Третя причина — помилкове перенесення результатів. Люди по-різному реагують на державні повідомлення залежно від мовного контексту, довіри, попереднього досвіду, матеріальних умов і способів отримання інформації. Навіть там, де механізм подібний, розміри ефектів можуть відрізнятися.

Четверта причина — невизначені цілі та приховані побічні наслідки. Кампанія може збільшити кількість звернень, але перевантажити чергу; автоматизоване рішення може пришвидшити обслуговування більшості й ускладнити оскарження помилок для меншості. Втручання потребує повторного оцінювання після зміни правил, платформ або соціальних умов.

Автономія, прозорість і етичні межі

Суспільний інтерес має бути визначений публічно й обґрунтований. Люди повинні розуміти, хто організував програму, яку дію пропонують, чому її вважають корисною і як отримати доступні альтернативи. Особливо уважно перевіряють вплив на дітей, людей із порушеннями здоров’я, осіб у складних матеріальних обставинах і тих, хто залежить від рішення установи.

ОЕСР у BASIC рекомендує інтегрувати етичні міркування на всіх етапах, включно з обґрунтуванням мети, захистом даних та оцінкою можливих непропорційних ризиків. Принцип прозорості передбачає зрозумілу можливість дізнатися про програму та її оцінювання. Маніпулятивне приховування істотної інформації або експлуатація вразливості задля сторонньої мети суперечать цій логіці.

Інформована згода й законна підстава

У дослідницьких проєктах етична процедура може вимагати інформованої згоди, належного розгляду ризиків і спеціальних гарантій. У державних програмах правові підстави оброблення даних або застосування законних адміністративних процедур можуть відрізнятися від згоди як єдиного механізму. Організатор повинен визначити, які саме правила застосовуються до конкретних дій, пояснити їх людям і забезпечити законні шляхи звернення та оскарження.

Для українських програм важливі чинні вимоги Закону України «Про захист персональних даних», Закону України «Про адміністративну процедуру» та, за предметом регулювання, Закону України «Про доступ до публічної інформації». Згадка цих актів не є універсальним правовим висновком для кожної програми: повноваження й конкретна процедура мають оцінюватися окремо.

Приватність, групові відмінності й ризик дискримінації

Сегментування учасників за їхньою поведінкою може допомогти виявити нерівність доступу, але також створити ризик стигматизації та непрозорої класифікації. Потрібно мінімізувати збирання персональних даних, обмежувати доступ до них, визначати строки зберігання, захищати чутливу інформацію і надавати зрозуміле пояснення застосування даних.

Якщо програма поліпшила середній показник, але збільшила розрив між групами, суспільний результат потребує перегляду. Окремий аналіз рівності наслідків втручань має враховувати, хто фактично отримує користь, кого обминає програма і хто несе додаткові витрати.

Суспільні поведінкові втручання в Україні

В Україні практичний сенс поведінкового підходу проявляється під час проєктування доступних державних послуг, організації громадського здоров’я, соціальної підтримки, сповіщення про адміністративні строки та взаємодії місцевої влади з мешканцями. Для кожного випадку необхідні конкретні повноваження й відповідність чинному праву України. Міжнародні дослідження можуть запропонувати гіпотези, однак ефективність і допустимість втручання визначаються українськими умовами.

Приклад: доступ до державної послуги

Уявімо програму, яка має збільшити частку людей, що своєчасно отримують належну соціальну послугу. Спочатку з’ясовують, на якому етапі виникає найбільше втрат: пошук інформації, отримання документів, запис, очікування рішення, виправлення помилок чи фактичне отримання допомоги. Далі порівнюють можливі зміни — простішу форму, додаткове консультування, зручніший графік, паперову альтернативу, повідомлення про строки або перегляд процедури.

Доказовий результат — збільшення фактичного й справедливого доступу з прийнятними витратами, а не кількість надісланих повідомлень. Якщо після спрощення онлайн-форми люди без цифрових навичок звертаються рідше, потрібно вдосконалювати альтернативні канали. У центрі програми залишається забезпечення права й доступу, а не оцінювання «правильності» громадян.

Приклад: громадське здоров’я

Для підвищення використання профілактичної послуги спершу розрізняють поінформованість, довіру, здатність записатися, транспортні витрати, наявність часу та реальну доступність медичних працівників. Посібник ВООЗ щодо поведінкових і соціальних чинників вакцинації демонструє, як збір даних про конкретні чинники дозволяє добирати заходи відповідно до локальних потреб, а також відстежувати нерівність охоплення.

Загальну рамку використання поведінкової науки в громадському здоров’ї пояснено в матеріалі «Поведінкові підходи у громадському здоров’ї: програми та докази». Етичне правило тут особливо важливе: не можна трактувати небажання або неможливість отримати послугу як єдину психологічну причину без оцінки медичної доступності й матеріальних умов.

Як держава може розвивати інституційну спроможність

Окремі випробування ефективніші в установах, здатних збирати якісні дані, співпрацювати з громадами, проводити оцінювання й змінювати процедури. ВООЗ у документі RECAPPS 2026 року пропонує показники для оцінки того, наскільки інституції громадського здоров’я мають навички, дані та структури для застосування поведінкових доказів. Цей інструмент стосується інституційної спроможності, а не готового переліку втручань чи підтверджених ефектів конкретних державних програм.

Поширені запитання

Чи є суспільне поведінкове втручання різновидом маніпуляції?

Його етичність визначають мета, спосіб реалізації, прозорість, правова підстава, добровільність там, де вона передбачена, і розподіл користі та шкоди. Зрозуміле нагадування про законне право й приховане використання страху для примусу — різні практики. Відповідальна програма допускає незалежну оцінку й зрозуміле пояснення громадянам.

Чи достатньо інформаційної кампанії для зміни поведінки?

Достатність залежить від причини проблеми. Коли головний бар’єр — брак точної інформації, пояснення може допомогти. Коли бракує послуги, часу, ресурсів або доступного маршруту, інформаційна кампанія має поєднуватися зі зміною умов.

Чи завжди підштовхування дешевші й ефективніші за регулювання?

Такого загального висновку наукові дослідження не дають. Ефект залежить від конкретного механізму, середовища, вартості реалізації, тривалості дії й альтернатив. Регулювання, інфраструктура та поведінкові інструменти можуть мати різні функції в одній програмі.

Чи можна оцінювати успіх кількістю кліків або переглядів?

Ці показники корисні для перевірки охоплення й роботи інтерфейсу, проте суспільний результат потребує оцінки завершених дій, фактичного доступу, якості послуг, довгострокових наслідків, витрат і справедливості.

Чи можна переносити результати іноземних досліджень в Україну?

Міжнародні дослідження дають теоретичні механізми та перевірені приклади. Розміри ефектів і правові умови потребують нової перевірки в українських установах, з українськими аудиторіями та відповідними нормами права.

Хто повинен відповідати за можливу шкоду?

Відповідальність визначається повноваженнями, законодавством, умовами програми й належними процедурами контролю. На практиці необхідні названий відповідальний орган, порядок прийому скарг, незалежне оцінювання ризиків, правила захисту даних і можливість своєчасно змінити або припинити захід.

Висновки

Суспільне поведінкове втручання — це доказово спроєктована зміна умов суспільної дії, яка поєднує знання про психологічні механізми з реальністю інституцій, інфраструктури та соціальних відносин. Якість програми визначається точністю діагностики, відповідністю обраного засобу встановленим бар’єрам, правовою та етичною обґрунтованістю, перевіреним причинним ефектом і справедливістю наслідків.

Практичний підсумок для розробників політики такий: спершу з’ясувати, яка саме дія й чому ускладнена, потім усунути релевантну перешкоду, після цього виміряти реальну користь і шкоду для різних груп. Саме така послідовність перетворює поведінкові знання на відповідальну суспільну практику.

Пов’язані статті

Джерела

  1. Albarracín, D., Fayaz-Farkhad, B., & Granados Samayoa, J. A. (2024). Determinants of behaviour and their efficacy as targets of behavioural change interventions. Nature Reviews Psychology, 3, 377–392. https://www.nature.com/articles/s44159-024-00305-0

  1. Antinyan, A., & Asatryan, Z. (2025). Nudging for Tax Compliance: A Meta-Analysis. The Economic Journal, 135(668), 1033–1068. https://doi.org/10.1093/ej/ueae088

  1. DellaVigna, S., & Linos, E. (2022). RCTs to Scale: Comprehensive Evidence From Two Nudge Units. Econometrica, 90(1), 81–116. https://doi.org/10.3982/ECTA18709

  1. Hallett, M. F., Kjær, T., & Pedersen, L. B. (2024). The Use of Nudge Strategies in Improving Physicians’ Prescribing Behavior: A Systematic Review and Meta-analysis. Medical Decision Making. https://pubmed.ncbi.nlm.nih.gov/39297370/

  1. Hu, B., Xia, Z., Guo, Q., Lu, C., & Ju, X. (2025). Assessing Nudge Impact: A Comprehensive Second-Order Meta-Analysis. Journal of Behavioral Decision Making, 38(5), e70053. https://doi.org/10.1002/bdm.70053

  1. Mertens, S., Herberz, M., Hahnel, U. J. J., & Brosch, T. (2022). The effectiveness of nudging: A meta-analysis of choice architecture interventions across behavioral domains [corrected article]. Proceedings of the National Academy of Sciences, 119(1), e2107346118. https://pmc.ncbi.nlm.nih.gov/articles/PMC8740589/

  1. Michie, S., van Stralen, M. M., & West, R. (2011). The behaviour change wheel: A new method for characterising and designing behaviour change interventions. Implementation Science, 6, 42. https://doi.org/10.1186/1748-5908-6-42

  1. Michie, S., Richardson, M., Johnston, M., et al. (2013). The behavior change technique taxonomy (v1) of 93 hierarchically clustered techniques. Annals of Behavioral Medicine, 46(1), 81–95. https://doi.org/10.1007/s12160-013-9486-6

  1. OECD. (2019). Tools and Ethics for Applied Behavioural Insights: The BASIC Toolkit. OECD Publishing. https://doi.org/10.1787/9ea76a8f-en

  1. World Health Organization. (2022). Behavioural and social drivers of vaccination: Tools and practical guidance for achieving high uptake. WHO. https://www.who.int/publications/i/item/9789240049680/

  1. World Health Organization. (2022). Setting up behavioural insights units for improved health outcomes: Considerations for national health authorities. WHO Regional Office for Europe. https://www.who.int/publications/i/item/WHO-EURO-2022-4886-44649-63372

  1. World Health Organization & World Bank. (2024). Behavioral science around the world: Volume III — Public health. WHO. https://www.who.int/publications/i/item/B09046

  1. World Health Organization. (2026). Mainstreaming behavioural sciences into institutions responsible for public health: Monitoring framework and indicators (RECAPPS). WHO. https://www.who.int/publications/i/item/9789240122444

  1. Верховна Рада України. (2010). Закон України «Про захист персональних даних» № 2297-VI, чинна редакція. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2297-17

  1. Верховна Рада України. (2011). Закон України «Про доступ до публічної інформації» № 2939-VI, чинна редакція. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2939-17

  1. Верховна Рада України. (2022). Закон України «Про адміністративну процедуру» № 2073-IX, чинна редакція. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2073-20

 
 
bottom of page