top of page

Психологічна енкциклопедія

Соціальні норми в суспільних втручаннях: механізми й обмеження

1 день тому
Читати 14 хв

Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 22 жовтня 2026 р. · Редакційна політика

Соціальні норми у суспільних втручаннях — це використання достовірної інформації про поведінку, схвалення та взаємні очікування людей для досягнення конкретної суспільно значущої мети. Державні установи, громади й організації можуть звертатися до таких механізмів, коли прагнуть поліпшити використання послуг, ощадливе споживання ресурсів, профілактичні дії або співпрацю. Їхня ефективність залежить від змісту норми, референтної групи, можливостей людини діяти та якості самого втручання.

Нормативне повідомлення може підтримати корисну практику, залишитися без помітного впливу або ненавмисно закріпити небажану поведінку. Найновіший великий систематичний огляд рандомізованих досліджень у сфері здоров’я виявив невеликий середній ефект до поправки на публікаційне зміщення та відсутність надійного позитивного ефекту після такої поправки. Це принципове застереження для державної політики: популярність прийому й низька ціна розсилки ще не означають доведеної суспільної користі.

Що означають соціальні норми в державних і громадських програмах

Соціальна норма — це групове очікування, яке впливає на вибір людини в певній ситуації. Людина може зважати на те, як зазвичай поводяться значущі для неї інші, яку поведінку ці люди схвалюють та які соціальні наслідки матиме її власне рішення. У програмах суспільного втручання цей механізм використовують свідомо: повідомляють про підтверджені групові практики, коригують помилкові уявлення про поширеність поведінки або допомагають спільно сформувати підтримувані правила.

Предмет цієї статті — саме застосування норм як механізму втручання: діагностика, вибір повідомлення, умови дієвості, докази, ризики та оцінювання. Загальне психологічне поняття розкрито в окремій статті «Соціальні норми: що це, як вони формуються і впливають на поведінку». Інші засоби поведінкової політики мають власні канонічні сторінки та власні механізми.

Суспільна програма має справу водночас із поведінкою людини та з умовами, в яких вона діє. Лист із даними про те, що сусіди економлять електроенергію, може вплинути на рішення домогосподарства, якщо воно бачить показники споживання й має технічну можливість їх змінити. Таке повідомлення не замінить утеплення будинку, належних тарифних правил, доступного обладнання й чесної інформації про рахунки. На цій відмінності ґрунтується відповідальне застосування психологічних механізмів у політиці.

Описові, приписові та динамічні норми

Описові норми: що роблять інші

Описова норма відображає уявлення про фактичну поширеність поведінки. Повідомлення «сім із десяти учасників програми здали документи вчасно» передає статистику дій певної групи. Для коректної інтерпретації необхідні джерело даних, визначена група, період і точний знаменник. Вибірково наведена цифра може створювати хибне уявлення навіть тоді, коли арифметично правильна.

Описові норми привертають увагу до того, яку поведінку люди вважають звичною та здійсненною. Однак поширеність дії не доводить її правильності, безпечності або добровільності. Людина може бачити масову практику, зумовлену браком доступних альтернатив, і помилково сприймати її як вільний вибір більшості.

Приписові норми: що схвалюють або очікують

Приписова норма позначає уявлення про соціальне схвалення, несхвалення чи очікування. Прикладом є правдиве повідомлення, що мешканці громади підтримують сортування відходів або допомогу сусідам. Вимірювати таке схвалення слід окремо від фактичної поведінки: люди можуть поділяти цінність і водночас не мати ресурсів для відповідної дії.

Розрізнення двох типів норм допомагає уникати поширеної помилки, коли низьку поширеність корисної дії трактують як низьку підтримку цієї дії. Cislaghi і Heise (2018) підкреслюють, що приватні переконання, групові очікування та спостережувані практики утворюють різні рівні пояснення.

Динамічні норми: як змінюється практика

Динамічне нормативне повідомлення описує підтверджену зміну з часом: дедалі більше людей певної групи починають виконувати дію. Такий підхід особливо привабливий там, де бажана практика ще не стала поведінкою більшості. Проте тенденція має бути реальною, статистично достатньо обґрунтованою та релевантною для адресата. Окрема ініціатива кількох людей не дає підстав говорити про суспільний зсув.

Як виникає нормативний вплив

Нормативний вплив може спиратися на соціальне навчання, прагнення належати до групи, очікування взаємності, уникнення осуду, довіру до досвіду інших та необхідність ухвалювати рішення в умовах невизначеності. Людина спостерігає практику знайомої групи і використовує її як одну з підказок щодо того, яку дію тут можна здійснити й чого слід чекати від оточення.

Ці механізми мають різні наслідки. Інформація про практику інших може зменшувати невизначеність, якщо рішення складне, а приклад надійний. Очікування осуду може викликати поведінкове пристосування, проте одночасно створювати стигматизацію та примус. Групова домовленість може підтримувати співпрацю, якщо учасники мають реальний голос у формуванні правила.

Нормативне повідомлення діє через сприйняття адресата. Для дослідника принципово з’ясувати, чи люди взагалі побачили повідомлення, як його зрозуміли, чи змінилися їхні уявлення про інших і чи супроводжувалося це реальною поведінковою зміною. Сам факт отримання листа або відповіді в опитуванні не підтверджує дії механізму.

Референтна група визначає зміст сигналу

Референтна група — це люди, чия поведінка або оцінки мають значення для рішення адресата. У різних ситуаціях нею можуть бути сусіди, колеги, близькі, люди зі схожими життєвими умовами, фахова спільнота або місцева громада. Повідомлення про абстрактну «більшість населення» може бути слабшим за відомості про справді значущих людей, хоча це потребує перевірки для кожної програми.

Визначення групи — також питання достовірності й справедливості. Порівнювати споживання електроенергії мешканців різних за якістю житла будинків без поправки на об’єктивні характеристики означає приписувати людям відмінності, які зумовлюються технічними умовами. Порівнювати своєчасність звернень до послуг між групами з нерівним цифровим доступом так само методологічно небезпечно.

Розробник втручання має дослідити, кого адресати вважають «своїми», чи довіряють джерелу статистики і чи не породжує вибір референтної групи конкуренцію, приниження або виключення. Принципи такого контекстного аналізу докладно викладено у посібнику UNICEF щодо соціальних норм та їх зміни.

Соціальні очікування, особисті переконання і реальна поведінка

Результат опитування «я вважаю дію правильною» характеризує особисту позицію. Відповідь «більшість моїх сусідів робить так» характеризує уявлення про поширеність. Відповідь «мої сусіди засудили б інший вибір» характеризує сприйнятий припис. А адміністративний запис або безпосереднє спостереження стосується фактичної дії. Змішування цих показників робить діагностику непридатною для вибору механізму.

Особливо важливі помилки соціального сприйняття. У групі люди можуть приватно підтримувати певну практику, але вважати, що інші проти неї. Точна, відповідально поширена інформація про реальний розподіл позицій може змінити таке уявлення. Водночас відкриття приватних позицій за малих вибірок створює ризики для людей, якщо йдеться про стигматизовані або конфліктні теми.

Чому іноді виникає ефект зворотного результату

Класичний ризик полягає в тому, що повідомлення про середній рівень поведінки задає небажаний орієнтир людям, які вже поводяться краще за середнє. У польовому експерименті зі споживанням електроенергії повідомлення про поведінку сусідів спонукало частину домогосподарств скоротити витрати, але серед тих, хто вже споживав мало, могло супроводжуватися рухом у протилежний бік. Додавання правдивого сигналу соціального схвалення ощадливості усувало цей негативний ефект у конкретному експерименті Schultz та співавторів (2007).

Інший ризик — нормалізація проблеми. Кампанія, що повторює «дуже багато громадян порушують правила», може підвищити суб’єктивну звичність порушення. Це не означає, що статистику слід приховувати: повідомлення має бути правдивим, але спосіб її подання потрібно оцінювати з огляду на поведінковий результат, права людей і загальну інформаційну доброчесність.

Стигматизація також є потенційним зворотним ефектом. Люди можуть сприймати нормативне порівняння як звинувачення в безвідповідальності, коли причиною їхнього становища є бідність, інвалідність, низька доступність послуг або несправедливий дизайн процедури. У такому випадку посилення соціального тиску погіршує довіру та не усуває реальної перешкоди.

Що показують систематичні огляди та метааналізи

Великий систематичний огляд Papakonstantinou та співавторів (2025) включив 89 рандомізованих досліджень із загалом 85 759 учасниками, присвячених нормативним повідомленням щодо поведінки, пов’язаної зі здоров’ям, у розвинених країнах. Звичайний метааналіз виявив невеликий позитивний ефект (d = 0,10), однак після статистичного врахування публікаційного зміщення надійного позитивного ефекту вже не спостерігали. Автори відзначили неоднорідність втручань, недостатні вимірювання самого нормативного механізму та методологічні обмеження. Ці результати істотно звужують підстави для заяв про універсальну дієвість нормативних повідомлень у громадському здоров’ї.

Огляди щодо окремих сфер можуть давати іншу картину. Lahiri та співавтори (2025) досліджували зміну соціальних норм навколо тютюнокуріння і звернули увагу на різнорідність визначень, показників, втручань та контекстів. У сфері залежнісної поведінки Lemmel і Morina (2024) також здійснили систематичний огляд і метааналіз рандомізованих досліджень, що дозволяє зіставляти види нормативного зворотного зв’язку з контролем. Жоден з цих оглядів сам по собі не встановлює, що конкретний інструмент спрацює в окремій українській установі.

У природоохоронній сфері результати дещо сприятливіші для певних завдань: систематичний огляд довгострокових польових досліджень 2025 року виявив малий середній довготривалий ефект нормативних втручань за суттєвої неоднорідності між дослідженнями. Значущість на рівні великої кількості учасників не означає, що кожне домогосподарство помітить користь або що суспільна вигода перевищить витрати на реалізацію.

Польові експерименти: енергоспоживання, податки і громадські рішення

Порівняння домогосподарств за споживанням енергії є одним із найкраще досліджених прикладів. Allcott (2011) аналізував програми з інформацією про витрати енергії сусідів і виявив відмінності ефектів залежно від початкового рівня споживання. Практичний висновок полягає в потребі добирати групу порівняння, контролювати можливі зворотні ефекти та досліджувати тривалість зміни поведінки.

У Великій Британії Hallsworth та співавтори (2017) у двох масштабних природних експериментах з адміністративними даними понад 200 тисяч людей продемонстрували, що додавання нормативних повідомлень до нагадувань могло підвищувати сплату прострочених податків. Дослідження оцінювало конкретну форму комунікації в конкретній податковій системі, а не універсальну моральну рису платників. Перенесення такого шаблону до іншої країни вимагає врахувати податкові правила, довіру, спосіб стягнення, доступні способи платежу й соціальні наслідки.

У суспільних кампаніях може застосовуватися не лише індивідуальний лист, а й колективна домовленість, обговорення правил або інформація про реальне схвалення змін у громаді. Проте такі програми складніше порівнювати між собою: вони поєднують нормативні очікування, громадську участь, ресурси, комунікацію й інституційні дії. Якщо компоненти не розмежовано, причинний внесок норми залишається невизначеним.

Поведінкова діагностика перед втручанням

Починають із чіткої поведінкової цілі: хто саме має зробити яку дію, де, коли й за яких умов. «Сформувати відповідальність мешканців» є загальним наміром, тоді як «збільшити частку домогосподарств, що передають розділені відходи у визначені контейнери протягом трьох місяців» задає результат, який можна спостерігати й оцінювати.

Далі окремо вимірюють фактичну поведінку, приватне схвалення, уявлення про поведінку інших, очікувану реакцію групи та довіру до джерела. Запитання не повинні нав’язувати соціально бажану відповідь. Дані опитувань зіставляють із незалежними поведінковими показниками, враховуючи відповідний правовий режим і захист приватності. У цьому допомагає методологія UNICEF щодо діагностики соціальних норм.

Паралельно досліджують гроші, час, фізичну доступність, транспорт, цифрові навички, мову, необхідні документи, стан інфраструктури й реальну якість послуг. Якщо людина не може дістатися до установи або оплатити передбачену послугу, апеляція до поведінки більшості не усуне ключової причини. Детальніший методичний маршрут викладено у статті «Поведінкова діагностика суспільної проблеми: як дослідити реальні бар’єри».

Від діагнозу проблеми до вибору інструмента

Модель COM-B пропонує розглядати здатність, можливості та мотивацію, необхідні для виконання певної дії. Норма найбезпосередніше пов’язана з соціальними можливостями та мотивацією, але механізми можуть взаємодіяти. Якщо в громаді є мотивація сортувати відходи, проте немає відповідних контейнерів, розумним пріоритетом стане інфраструктура; якщо контейнери доступні, а люди хибно вважають, що ніхто ними не користується, перевірка нормативної інформації може мати сенс. В українському корпусі цей метод розкриває стаття про модель COM-B у державній політиці.

OECD BASIC (2019) описує послідовність визначення цільової поведінки, аналізу, побудови стратегії, перевірки та подальшої реалізації. Ця рамка допомагає зіставити нормативне повідомлення з іншими рішеннями: спрощенням процедури, зміною стандартів доступності, навчанням, фінансовими інструментами або поліпшенням самої послуги.

Вибір слід робити за діагностованою причиною та найкращими доступними доказами. Використання соціальної норми заради її дешевизни або популярності без виявленого механізму перетворює програму на слабко обґрунтований комунікаційний експеримент.

Як створюють правдиве нормативне повідомлення

Текст має містити зрозумілий опис дії, релевантну й перевірену референтну групу, правдиву статистику, належний контекст і реальний доступний крок для людини. Відомості про практику інших подають без перебільшення, довільного округлення, приховування невигідних груп і фальшивих ознак суспільного схвалення. Публічна установа має бути здатна пояснити походження цифри.

Наприклад, повідомлення «більшість сусідів уже користується послугою» є неприйнятним за відсутності репрезентативного вимірювання. Інше формулювання — «за даними адміністративного обліку, протягом зазначеного періоду послугою скористалися 62% відповідних заявників» — описує конкретний показник, якщо він справді підтверджений; 62% тут наведено винятково як умовний приклад побудови повідомлення, а не як статистику будь-якої чинної програми.

Не менш важливо перевірити зміст дії. Участь у програмі, користування правом і своєчасне завершення процедури можуть відрізнятися. Підміна цих показників здатна створити видимість ефективності, навіть коли фактичне благо для людини не змінилося.

Участь громади та формування нових норм

Іноді суспільна мета вимагає не коригування сприйнятої більшості, а колективного вироблення нових правил. Публічне обговорення, участь людей, яких стосується рішення, зобов’язання установи усунути бар’єри та взаємна підтримка можуть змінювати нормативні очікування разом із матеріальними умовами. Такий процес особливо важливий там, де старі практики підтримуються нерівністю влади або санкціями всередині групи.

Cislaghi і Heise (2018) наголошують на складності втручань у шкідливі соціальні практики: фактична поширеність поведінки, сила норми та особисті погляди не збігаються автоматично. Люди, чиє життя зачіпає програма, мають брати участь у визначенні проблеми та прийнятних способів зміни.

Колективні заходи потребують окремих показників процесу: хто був представлений, чию позицію не почули, які домовленості реально виконано, чи не посилився тиск на незгодних і чи змінилися умови доступу до бажаної дії. Результат громадського обговорення не можна оцінювати тільки кількістю присутніх або схвальних відповідей.

Роль довіри до держави та інституційного контексту

Нормативне повідомлення від державної установи сприймається через попередній досвід людей. Якщо орган влади надає суперечливі дані, змінює правила без пояснення або не виконує обіцянок, навіть точна статистика може викликати недовіру. Позитивний досвід послуг, зрозумілі процедури та можливість оскарження рішень є самостійними складовими ефективності політики.

Спроба замінити поліпшення державної послуги психологічною комунікацією може приховати адміністративні недоліки. Тому причинову модель програми потрібно будувати на двох рівнях: механізм впливу повідомлення на очікування та механізм фактичного доступу людини до бажаної дії.

Прозорість, автономія й етика використання норм

Нормативне втручання впливає на рішення через соціальні очікування, тому потребує окремої етичної оцінки. Людина має розуміти, хто звертається до неї, для чого використовують інформацію про інших, наскільки вона достовірна та які альтернативи залишаються доступними. У контекстах, де діє право на відмову чи вибір, цей вибір повинен бути реальним і здійсненним.

Примусовий сором, приховане групове профілювання, неправдиві твердження про більшість, викриття приватної інформації та дискримінаційні порівняння суперечать відповідальному дизайну. Державна повноважність посилює потребу в обґрунтуванні: установи можуть створювати нерівні відносини впливу навіть через формально ввічливе повідомлення.

OECD Good Practice Principles for Ethical Behavioural Science in Public Policy (2022) пропонують інтегрувати етичні питання у визначення цілей, розроблення, оцінювання та впровадження поведінкової політики. Український канонічний матеріал «Етика поведінкової державної політики: принципи та контроль» розгортає ці правила як самостійний предмет.

Конфіденційність та мінімізація даних

Нормативні порівняння нерідко спираються на адміністративні дані про споживання, платежі, користування послугами або поведінкові історії. Установа повинна з’ясувати, які відомості справді потрібні для поставленої мети, чи допустиме їх використання у відповідному правовому режимі, як зменшити ризик повторної ідентифікації та кому доступні результати.

Особливої уваги потребують малі групи. Показник для невеликої громади, професійної команди або рідкісної категорії громадян може розкрити відомості про конкретних осіб навіть без імен. Публікація точних показників іноді має поступитися безпечному агрегуванню або відмові від такого порівняння.

Соціальна справедливість і розподіл наслідків

Середній ефект програми може приховувати протилежні наслідки для різних груп. Заможні домогосподарства швидше реагують на рекомендацію придбати ощадливе обладнання, якщо мають для цього кошти; інші потребують субсидії, доступного ремонту або нової інфраструктури. Вимога «поводьтеся, як відповідальна більшість» у таких умовах ризикує стигматизувати тих, хто має найменше можливостей.

Для аналізу ефектів необхідно заздалегідь визначити обґрунтовані групи порівняння та способи захисту конфіденційності. Серед релевантних вимірів можуть бути рівень доходу, вік, доступність послуги, інвалідність, географія, умови проживання й цифрові бар’єри. Не всі дані слід збирати: кожен показник потребує мети, правової підстави та оцінювання ризику.

Відповідний вузол нового українського корпусу — «Рівність наслідків втручань: хто отримує користь і хто зазнає шкоди». Нормативне повідомлення вважається суспільно вдалим тоді, коли поряд із загальною дієвістю оцінено, кому саме воно допомогло і чиє становище погіршило.

Як оцінювати результат: від сприйняття норми до реальної дії

Оцінювання має розрізняти охоплення, увагу до повідомлення, розуміння, сприйняті норми, наміри та фактичні дії. Якщо після кампанії люди частіше погоджуються з твердженням «інші підтримують сортування», це свідчить про зміну уявлення; реальна кількість належно відсортованих відходів є окремим результатом.

Для причинного висновку бажано порівнювати заздалегідь визначені групи з втручанням і без нього. Рандомізований експеримент дозволяє відокремити середній внесок повідомлення від інших змін за умови належного виконання та аналізу. Якщо випадковий розподіл неможливий, можна використати квазіекспериментальну схему з чітко обґрунтованими припущеннями. Результат до/після без належної групи порівняння часто відображає також сезонність, зовнішні події або зміни в адміністративній процедурі.

Проект оцінювання потрібно реєструвати заздалегідь, а основний результат визначати до збору даних. Публікують оцінку величини ефекту, довірчий інтервал, знаменник, період спостереження, вибуття учасників і небажані наслідки. Матеріал «Рандомізовані експерименти у державній політиці» пояснює особливості такого оцінювання.

Статистична й практична значущість

Статистично значуще відхилення від нуля може бути дуже малим і не виправдовувати витрат на запровадження програми. Навпаки, невизначена оцінка за малої вибірки не підтверджує відсутності практично важливого ефекту. Рішення ухвалюють за величиною очікуваної користі, ризиком шкоди, вартістю, тривалістю та розподілом результатів.

Наприклад, збільшення частки своєчасних звернень на один відсотковий пункт може мати велике суспільне значення за сотень тисяч заявників і низької вартості розсилки. Але цей показник треба зіставити з ціною адміністративного впровадження, можливими скаргами, доступністю послуги та тим, чи не почали звертатися переважно люди, які й раніше мали найменше бар’єрів.

Масштабування: чому локальний успіх не гарантує національного

Пілот, реалізований за участю мотивованих дослідників, часто відрізняється від постійної державної програми. Під час масштабування змінюються виконавці, технічні системи, аудиторія, якість даних, насичення повідомленнями й інституційні стимули. Ця різниця особливо важлива для соціальних норм, оскільки референтні групи та очікування відчутно залежать від середовища.

DellaVigna і Linos (2022) зібрали результати 126 рандомізованих експериментів двох великих підрозділів поведінкової політики США, що охопили понад 23 мільйони осіб. Середні ефекти втручань у практиці цих підрозділів були істотно меншими, ніж в опублікованих академічних дослідженнях. Цей результат стосується ширшого набору поведінкових втручань, тому його не слід представляти як окрему кількісну оцінку ефективності саме соціальних норм. Він пояснює, чому масштабна програма потребує власної перевірки.

Практичний приклад проєктування програми для громади

Припустімо, громада прагне збільшити належне сортування побутових відходів. Спочатку визначають реальну мережу контейнерів, графік вивезення, можливість роздільного збирання в різних районах, вартість для домогосподарств і точний вихідний показник. Далі вивчають, чи люди помиляються щодо того, як сортують сусіди й що сусіди схвалюють.

Якщо дані підтверджують значуще хибне уявлення і сортування фактично доступне, випадково обраній частині домогосподарств можна надіслати правдиве повідомлення про релевантну місцеву практику; інша частина отримає таку саму нейтральну інформацію про правила сортування без нормативного порівняння. Оцінювачі заздалегідь визначають спостережуваний результат, тривалість, ризики стигматизації й порядок роботи зі скаргами.

Якщо програма показує малий або нульовий ефект, це є корисним знанням. Якщо ефект виникає лише в районах із достатньою інфраструктурою, державний висновок стосується також інвестицій у доступність. І якщо окремі групи зазнають приниження чи несправедливого тиску, дизайн слід змінити або припинити незалежно від зростання загального показника.

Типові помилки застосування соціальних норм

Найчастіша концептуальна помилка — оголосити нормою кожну особисту думку або звичку. Далі з’являються технічні помилки: використовують нерепрезентативну статистику, не вказують групу й період, надмірно узагальнюють, обирають соціально далеке порівняння, припускають однакові ресурси всіх учасників або плутають позитивне ставлення зі спостережуваною дією.

Не менш небезпечно оцінювати лише успішні програми, не реєструвати нульові результати, змінювати основний показник після дослідження та робити висновок про причинність із простого збігу показників. Систематичні огляди вказують, що саме публікаційне зміщення та неоднорідність можуть суттєво змінити загальну оцінку дієвості нормативних повідомлень Papakonstantinou та співавтори, 2025.

Коли нормативне втручання доречне

Підстави перевіряти норму як інструмент з’являються, коли поведінка чітко визначена, групове очікування справді має значення, корисна дія доступна, референтна група релевантна, статистика достовірна, ризики прийнятні та можливе причинне оцінювання. У таких умовах нормативне повідомлення стає перевірюваною складовою ширшої програми.

Якщо головна причина проблеми полягає у вартості, недоступній послузі, складній процедурі, нестачі обладнання або несправедливих правилах, першочергові рішення мають змінити відповідні умови. Соціальні норми корисні як частина обґрунтованої системи дій, а державна відповідальність охоплює всю систему.

Поширені запитання

Чи достатньо написати «більшість людей так робить»?

Ні. Потрібні підтверджена фактична поширеність, релевантна група, час вимірювання, правдиве формулювання та обґрунтування того, чому саме цей сигнал допоможе досягти суспільної мети. Без таких умов повідомлення може вводити в оману або не мати потрібного впливу.

Чим описова норма відрізняється від приписової?

Описова стосується уявлення про те, як поводяться інші. Приписова — уявлення про те, яку поведінку вони схвалюють, засуджують або очікують. Обидві можуть впливати на рішення, але їх потрібно вимірювати окремо.

Чи може нормативне повідомлення погіршити поведінку?

Так. Невдале порівняння здатне встановити небажаний орієнтир для людей, які вже досягають кращих результатів. Також можливі стигматизація, хибне враження про поширеність порушень і зменшення довіри. Ці ризики слід перевіряти в пілоті.

Чи доведено, що соціальні норми поліпшують здоров’я населення?

Доказова картина неоднорідна. Метааналіз 2025 року для нормативних повідомлень у сфері здоров’я виявив малий середній ефект до поправки на публікаційне зміщення, який зник після такої поправки. Певні окремі програми можуть бути дієвими, але загальна рекомендація щодо всіх ситуацій із цих даних не випливає.

Чи достатньо опитування учасників після кампанії?

Ні. Опитування може показати розуміння повідомлення або зміну уявлень. Для висновку про суспільну користь потрібні належно виміряні дії, адекватне порівняння та оцінка можливих побічних наслідків.

Як застосовувати цей підхід в Україні?

Починати з конкретної послуги чи громадської задачі, перевірити український інституційний і правовий контекст, фактичні бар’єри, якість місцевих даних і референтні групи. Після цього обирати між нормативним повідомленням та іншими інструментами й перевіряти ефективність на реальних результатах. Закордонний експеримент дає гіпотезу, яку треба перевірити в місцевих умовах.

Пов’язані статті

Поведінкова діагностика суспільної проблеми: як дослідити реальні бар’єри — перевірка поведінкових і системних чинників перед програмою.

Модель COM-B у державній політиці: здатність, можливості та мотивація — вибір відповідного механізму зміни поведінки.

Рандомізовані експерименти у державній політиці — причинне оцінювання реальних ефектів.

Рівність наслідків втручань: хто отримує користь і хто зазнає шкоди — справедливість розподілу користі та шкоди.

Джерела

Allcott, H. (2011). Social norms and energy conservation. Journal of Public Economics, 95(9–10), 1082–1095. https://doi.org/10.1016/j.jpubeco.2011.03.003

Cislaghi, B., & Heise, L. (2018). Theory and practice of social norms interventions: eight common pitfalls. Globalization and Health, 14, 83. https://doi.org/10.1186/s12992-018-0398-x

DellaVigna, S., & Linos, E. (2022). RCTs to scale: Comprehensive evidence from two nudge units. Econometrica, 90(1), 81–116. https://doi.org/10.3982/ECTA18709

Hallsworth, M., List, J. A., Metcalfe, R. D., & Vlaev, I. (2017). The behavioralist as tax collector: Using natural field experiments to enhance tax compliance. Journal of Public Economics, 148, 14–31. https://doi.org/10.1016/j.jpubeco.2017.02.003

Lahiri, S., Bingenheimer, J. B., Evans, W. D., Wang, Y., Cislaghi, B., Dubey, P., & Snowden, B. (2025). Understanding the mechanisms of change in social norms around tobacco use: A systematic review and meta-analysis of interventions. Addiction, 120(2), 215–235. https://doi.org/10.1111/add.16685

Lemmel, F. K., & Morina, N. (2024). Efficacy of social norm interventions on addictive behaviours—A systematic review and meta-analysis of randomised controlled trials. Clinical Psychology & Psychotherapy. https://doi.org/10.1002/cpp.3057

Lemmel, F. K., Hoppen, T. H., & Morina, N. (2025). Long-term effects of social norm interventions on pro-environmental behaviours: A systematic review and meta-analysis. Journal of Environmental Psychology, 107, 102784. https://doi.org/10.1016/j.jenvp.2025.102784

OECD. (2019). Tools and ethics for applied behavioural insights: The BASIC toolkit. OECD Publishing. https://doi.org/10.1787/9ea76a8f-en

OECD. (2022). Good practice principles for ethical behavioural science in public policy. OECD Publishing. https://doi.org/10.1787/e19a9be9-en

Papakonstantinou, T., Flecke, S. L., Edmunds, C. E. R., Cross, R., Tran, A., & Gold, N. (2025). A systematic review and meta-analysis of the effectiveness of social norms messaging approaches for improving health behaviours in developed countries. Nature Human Behaviour, 9, 2632–2650. https://doi.org/10.1038/s41562-025-02275-6

Schultz, P. W., Nolan, J. M., Cialdini, R. B., Goldstein, N. J., & Griskevicius, V. (2007). The constructive, destructive, and reconstructive power of social norms. Psychological Science, 18(5), 429–434. https://doi.org/10.1111/j.1467-9280.2007.01917.x

 
 
bottom of page