top of page

Психологічна енкциклопедія

Спрямованість особистості: що це, з чого складається і чим відрізняється від мотивації

Спрямованість особистості — це традиційне загальнопсихологічне поняття, яким описують відносно стійку організацію того, до чого людина прагне і що для неї має спонукальну та ціннісну силу: провідних мотивів, потреб, інтересів, цінностей, переконань і цілей. Простими словами, це не «сила йти до мети», а переважний напрям активності, який проявляється у повторюваних виборах, пріоритетах і способах діяти.


Важливе уточнення: у сучасній міжнародній психології «спрямованість особистості» не є одним універсальним стандартизованим конструктом із єдиною шкалою. Те, що історична традиція збирала під одним поняттям, сучасні дослідження частіше розглядають окремо — як мотивацію, мотиви, особисті цінності, цілі, інтереси, саморегуляцію та інші процеси. Тому поняття корисне як узагальнювальна рамка, якщо чітко розуміти її межі.


Що означає «спрямованість особистості» в психології


У психологічній традиції XX століття питання спрямованості було питанням про те, чого людина хоче, до чого прагне і які спонукальні тенденції організують її діяльність. Сергій Рубінштейн пов’язував спрямованість із динамічними тенденціями, які виступають мотивами діяльності та водночас співвідносяться з її цілями й завданнями.


Згодом у навчальній і теоретичній традиції поняття стало ширшим: до спрямованості відносили потреби, інтереси, ідеали, переконання, світогляд, цінності, цілі та домінантні мотиви. Через це різні автори вкладали в термін дещо різний зміст.


Отже, «спрямованість особистості» краще розуміти не як окрему рису на кшталт екстраверсії, а як спосіб узагальнено описати мотиваційно-ціннісну організацію особистості: що систематично набуває для людини значення, які мотиви стають провідними і в який бік вони спрямовують вибір та діяльність.


З чого складається спрямованість


Єдиного списку «складових спрямованості», визнаного всіма сучасними психологічними теоріями, немає. Але в історичному значенні поняття найчастіше охоплює кілька взаємопов’язаних рівнів.


  • Потреби й мотиви. Потреба описує стан або умову, яка набуває для людини значення, а мотив — конкретніше спонукання або причину, через яку дія стає психологічно значущою. Не один випадковий мотив, а повторювана ієрархія провідних мотивів найкраще відповідає ідеї стійкої спрямованості.

  • Інтереси. Те, до чого людина регулярно повертається увагою й діяльністю, може бути важливою частиною її довготривалої орієнтації. Інтерес не тотожний цілі: він може існувати без чітко визначеного кінцевого результату.

  • Цінності. Особисті цінності — відносно загальні уявлення про те, що бажане, важливе або варте підтримки. Вони допомагають пояснювати, чому двоє людей можуть обирати різні цілі в однакових обставинах. Дослідження цінностей показують і відносну стійкість їхніх пріоритетів, і можливість змін упродовж життя.

  • Переконання й уявлення про себе. Людина діє не лише відповідно до того, чого хоче, а й відповідно до того, що вважає можливим, прийнятним, правильним або «своїм». Саме тому два однаково важливі мотиви можуть привести до різних рішень у людей із різними уявленнями про себе та світ.

  • Цілі й наміри. Ціль задає бажаний результат. Вона конкретніша за загальну спрямованість і може змінюватися швидше. Кілька різних цілей можуть виражати один і той самий ціннісний напрям, а одна й та сама ціль може підтримуватися зовсім різними мотивами.

  • Ієрархія та узгодженість. Для поняття спрямованості важлива не просто наявність мотивів і цілей, а те, які з них стають провідними, як вони конкурують між собою і що людина обирає, коли одночасно неможливо реалізувати все.


Спрямованість, мотивація, мотив і мета — не одне й те саме


  • Спрямованість особистості — узагальнювальна характеристика відносно стійких мотиваційно-ціннісних пріоритетів.

  • Мотивація — ширший процес, який пояснює запуск, напрямок, інтенсивність і підтримання поведінки. Вона може змінюватися залежно від ситуації, завдання та контексту.

  • Мотив — конкретніше спонукання або причина, через яку певна дія чи результат набувають особистого значення.

  • Мета — бажаний результат, якого людина прагне досягти. Мета може бути дуже конкретною і короткостроковою.

  • Цінність — загальніший пріоритет, який допомагає пояснити, чому одні цілі здаються важливими, а інші — ні.

  • Цілеспрямованість і наполегливість описують здатність підтримувати рух до мети. Людина може бути дуже наполегливою навіть у досягненні цілей, які мало узгоджені з її власними цінностями.


Чому поділ на «внутрішню» і «зовнішню спрямованість» вводить в оману


У популярних текстах спрямованість інколи ділять на «внутрішню» і «зовнішню»: нібито в першому випадку людина діє для себе, а в другому — заради визнання чи матеріальної винагороди. Такий поділ змішує спрямованість особистості з іншою дослідницькою темою — якістю мотивації.


Теорія самодетермінації розрізняє внутрішню мотивацію — діяльність заради інтересу й задоволення від самої діяльності — та зовнішню мотивацію, коли дія служить окремому результату. Але зовнішня мотивація теж буває різною за якістю. Людина може діяти через тиск і страх покарання, а може — тому що свідомо вважає дію важливою і узгодженою зі своїми цінностями. У другому випадку регуляція може бути автономною, хоча мета не є «внутрішньою винагородою».


Тому внутрішня й зовнішня мотивація — це розрізнення типів мотивації, а не універсальна класифікація спрямованості особистості.


Спрямованість і «цільова орієнтація» також різні поняття


У сучасній психології навчання та досягнень існує поняття цільової орієнтації — воно описує, як людина розуміє успіх у конкретній сфері, наприклад як опанування майстерності або демонстрацію кращого результату порівняно з іншими. Це вузькіший дослідницький конструкт, а не синонім широкої спрямованості особистості.


Так само постановка цілей не дорівнює спрямованості. Метааналіз 141 дослідження показав, що постановка цілей у середньому має позитивний вплив на зміну поведінки, але це інструмент організації дії. Він не визначає, які саме цілі людина вважатиме значущими і чому.


Чи існують типи спрямованості особистості


В окремих історичних і навчальних традиціях пропонували типології спрямованості: наприклад, особисту, ділову та колективістську, або орієнтацію на себе, взаємодію чи завдання. Такі схеми належать конкретним теоретичним або психодіагностичним підходам і не утворюють єдиної сучасної універсальної класифікації.


Практичніше розглядати не «до якого типу я належу», а які мотиви, цінності та цілі стабільно отримують перевагу у вашому житті. В одних ситуаціях домінуватиме прагнення до майстерності, в інших — безпека, близькість, автономія, статус, пізнання або внесок у спільну справу. Це приклади можливих змістів пріоритету, а не готові психологічні типи.


Як формується спрямованість


Спрямованість не виникає з одного джерела. На довготривалі пріоритети впливають попередній досвід, значущі стосунки, культура, освіта, професійні ролі, доступні можливості, успіхи й невдачі, а також індивідуальні відмінності. Людина не просто «отримує» готову систему мотивів: частина цілей засвоюється від інших, частина переосмислюється, частина відкидається, а частина поступово стає власною.


Особливо важливо відрізняти засвоєну цінність від зовнішнього контролю. Ми можемо робити те саме з дуже різних причин. Наприклад, двоє людей багато працюють: одна — тому що їй справді важливі майстерність і професійний внесок, інша — переважно через страх осуду або втрати статусу. Зовні поведінка схожа, але її мотиваційна організація різна.


Соціальне середовище також не просто «формує характер». Воно створює або обмежує можливості реалізувати певні цілі. Тому повторювану поведінку варто читати разом із контекстом: інколи людина не реалізує важливий напрям не через відсутність мотиву, а через брак ресурсів, небезпеку, доглядові обов’язки чи інші реальні обмеження.


Чи визначає спрямованість поведінку


Навіть відносно стійкі пріоритети не програмують кожний вчинок. Поведінка залежить від ситуації, доступних альтернатив, навичок, емоційного стану, соціальних норм, очікуваних наслідків і здатності перетворити намір на дію. Людина може щиро цінувати здоров’я й водночас не спати достатньо; прагнути близьких стосунків і уникати складної розмови; цінувати розвиток і відкладати навчання.


Тому розрив між цінністю та поведінкою не доводить, що цінність «несправжня». Він показує, що для пояснення дії недостатньо одного рівня. Потрібно окремо дивитися на мотив, ціль, очікування, бар’єри, звички та саморегуляцію. Саме така деталізація робить сучасні мотиваційні моделі точнішими за загальну формулу «людина спрямована на успіх».


Чи є спрямованість сталою


Слово «стійка» в класичних визначеннях не означає «незмінна». Різні складові мотиваційно-ціннісної сфери мають різну стабільність. Деякі цінності та мотиваційні диспозиції можуть бути відносно стійкими, тоді як конкретні цілі, інтереси й способи дії змінюються разом із віком, ролями, досвідом і умовами життя.


Зміна професії, народження дитини, міграція, втрата, нові стосунки, тривалий успіх або розчарування можуть перебудовувати те, що людина вважає головним. Це не обов’язково означає зміну особистості в цілому. Швидше змінюється ієрархія важливості, доступні цілі та способи їх реалізації.


Тому говорити про «високу» або «низьку» спрямованість загалом малоінформативно. Значно корисніше описувати її зміст, узгодженість, автономність, гнучкість і те, наскільки повторювані вибори відповідають задекларованим цінностям.


Як зрозуміти власну спрямованість


Для цього не потрібен тест, який видасть один «тип». Корисніше подивитися на повторювані закономірності в реальних рішеннях.


  • Які цілі повертаються у вашому житті роками, навіть якщо конкретні плани змінюються?

  • На що ви готові витрачати час і зусилля без негайної винагороди чи схвалення?

  • Що ви захищаєте, коли дві важливі цілі конфліктують і доводиться обирати?

  • Які рішення відчуваються власними, а які переважно підтримуються очікуваннями родини, професійного середовища або соціального статусу?

  • Чи збігаються ваші проголошені цінності з тим, на що реально йдуть час, увага, гроші та енергія?

  • Які цілі після досягнення дають відчуття змістовності, а які — лише коротке полегшення від того, що «треба було виконати»?


Ці питання не встановлюють діагноз і не визначають «правильну» спрямованість. Вони допомагають розділити цінності, мотиви, конкретні цілі та зовнішній тиск.


Чи можна розвинути або змінити спрямованість


Змінювати можна насамперед конкретні цілі, способи дії, середовище, звички саморегуляції та ступінь усвідомлення власних мотивів. Людина також може переосмислювати цінності та життєві пріоритети. Але «розвивати спрямованість» як одну універсальну навичку — неточне формулювання.


Якщо проблема полягає в тому, що важлива ціль постійно відкладається, корисніше працювати з плануванням, бар’єрами, очікуванням успіху, ціною дії та саморегуляцією. Якщо ж людина здатна досягати цілей, але регулярно виявляє, що вони були обрані заради чужого схвалення, питання вже не в наполегливості, а в мотивах, цінностях і якості регуляції.


Саме тому візуалізація «успішного майбутнього» або позитивні самонавіювання не є універсальними методами розвитку спрямованості. Вони не вирішують питання, чому певна ціль стала важливою, чи відповідає вона цінностям і які реальні умови підтримують або блокують дію.


Коли може допомогти психолог


Розмова з психологом може бути корисною, якщо людина тривалий час не може відрізнити власні цілі від нав’язаних очікувань, постійно переживає конфлікт між «хочу» і «треба», повторює рішення, які суперечать важливим для неї цінностям, або відчуває, що живе за чужим сценарієм.


Психолог не визначає «правильну спрямованість» і не видає готову життєву мету. Робота може допомогти ясніше побачити мотиви, цінності, страхи, звичні способи вибору та контекст, у якому вони сформувалися, а потім перевіряти нові рішення на практиці. Якщо сумніваєтеся, чи потрібна консультація, дивіться матеріал коли звертатися до психолога.



Поширені запитання


Це відносно стійкий напрям того, чого людина прагне і що для неї важливо: повторювана організація мотивів, цінностей, інтересів і цілей. Це не те саме, що наполегливість або вміння досягати будь-якої поставленої мети.

Мотивація описує процеси, які запускають, спрямовують і підтримують поведінку, а спрямованість особистості — історичне узагальнювальне поняття про відносно стійкі мотиваційно-ціннісні пріоритети людини.

Її інколи описували як властивість або макрохарактеристику особистості, але в сучасній науці це не одна універсальна шкала риси. Вона охоплює зміст мотивів, цінностей і цілей, а не одну рису характеру.

В історичних школах існували різні типології, зокрема особиста, ділова й колективістська. Єдиної сучасної універсальної класифікації немає, тому такі типи варто розглядати лише в межах конкретної теорії або методики.

Мотиваційні пріоритети, цілі й способи регуляції змінюються з досвідом і життєвими умовами, хоча частина цінностей і диспозицій може бути відносно стійкою. Коректніше говорити про перебудову ієрархії мотивів, цінностей і цілей, а не про тренування однієї «спрямованості».

Корисніше аналізувати повторювані вибори, цілі, витрати часу й зусиль, конфлікти цінностей і причини, через які певні результати для вас важливі. Один онлайн-тест не дає універсального наукового «типу спрямованості».


Джерела


bottom of page