Соціалізація: що це, як відбувається, первинна і вторинна соціалізація

Соціалізація — це пожиттєвий процес, у якому людина через взаємодію, спостереження, участь і навчання засвоює та переосмислює соціальні навички, норми, цінності, ролі й способи участі в групах і суспільстві. Вона починається з перших стосунків дитини з близькими людьми, але не завершується в дитинстві: нові середовища, групи, професійні ролі та життєві переходи продовжують змінювати соціальний досвід дорослої людини.

У сучасній психології соціалізацію розглядають не як одностороннє «вкладання» правил у пасивну людину. Діти й дорослі вибірково реагують на інших, ставлять запитання, наслідують одні моделі й відкидають інші, впливають на поведінку близьких, обирають групи та поступово формують власні способи участі в соціальному житті. Тому точніше говорити про взаємний процес між людиною та її соціальним оточенням.

Поняття соціалізації належить одночасно психології, соціології, антропології та наукам про розвиток. Психологія особливо цікавиться механізмами навчання, формуванням саморегуляції, ідентичності, емоційних і соціальних навичок. Соціологія сильніше підкреслює ролі, інституції, групи, культуру, нерівність і відтворення соціального порядку. Разом ці ракурси показують, чому соціалізацію не можна звести до одного етапу або одного «агента впливу».

Що таке соціалізація

У найпростішому визначенні соціалізація описує те, як людина набуває знань і способів дії, потрібних для життя серед інших людей. Сюди входять мова й правила спілкування, очікування щодо поведінки, соціальні ролі, навички співпраці, норми взаємності, уявлення про допустиме й недопустиме, культурні практики та способи розуміти себе у взаєминах з іншими.

Але «засвоїти норму» не завжди означає повністю погодитися з нею. Людина може знати правило, виконувати його лише в певному середовищі, критично переосмислювати або відкидати. Частина норм стає внутрішніми орієнтирами, частина залишається зовнішньою вимогою, а частина змінюється разом із досвідом. Саме тому соціалізація включає не тільки навчання відповідності, а й розвиток здатності орієнтуватися між різними групами, правилами та цінностями.

Соціалізація також не є синонімом «хорошої поведінки». Соціальні групи можуть передавати і просоціальні, і ризиковані, дискримінаційні або агресивні норми. З погляду науки важливо описувати сам механізм передавання та підтримання моделей поведінки, а оцінку їхніх наслідків робити окремо.

Соціалізація в психології та соціології

Психологічний підхід ставить питання: як саме дитина або дорослий навчається діяти в соціальному світі? Яку роль відіграють спостереження, наслідування, зворотний зв’язок, емоційні стосунки, мова, саморегуляція, пам’ять, очікування та мотивація? У цьому сенсі соціалізація перетинається з психологією розвитку, соціальною психологією та психологією навчання.

Соціологічний підхід більше запитує: як через сім’ю, освіту, професійні організації, медіа, релігійні чи громадські спільноти та інші інституції люди засвоюють ролі й правила конкретного суспільства? Як соціалізація підтримує культурну спадкоємність, соціальні відмінності й розподіл можливостей? І як люди можуть змінювати правила, які отримали у спадок?

Ці ракурси доповнюють один одного. Без психологічних механізмів поняття соціалізації стає надто абстрактним; без соціального й культурного контексту психологічне пояснення ризикує звести складні інституційні процеси до індивідуальних рис.

Як відбувається соціалізація

Соціалізація не має одного універсального механізму. У реальному житті кілька процесів працюють одночасно: люди спостерігають за іншими, отримують схвалення або несхвалення, обговорюють правила, виконують ролі, порівнюють себе з групою, формують прихильність до значущих людей і поступово виробляють власні стандарти поведінки.

• Спостереження і моделювання. Людина бачить, як поводяться інші, які наслідки мають їхні дії, і може засвоювати нові способи поведінки без прямого випробування кожного з них.

• Зворотний зв’язок і підкріплення. Схвалення, критика, наслідки дій і реакції групи допомагають зрозуміти, які способи поведінки підтримуються в конкретному середовищі.

• Мова і пояснення. Через розмову люди дізнаються не лише «що робити», а й чому певні правила існують, у яких ситуаціях вони діють і як їх можна обговорювати.

• Ідентифікація. Значущі люди та групи можуть ставати орієнтирами для того, якою людина хоче бути і до якої спільноти прагне належати.

• Інтеріоризація. Частина соціальних правил і цінностей поступово стає особистими стандартами, які людина підтримує навіть без зовнішнього контролю.

• Участь і практика. Соціальні ролі опановуються не лише через пояснення, а й через реальну участь у сімейному житті, навчанні, дружбі, роботі, спільних рішеннях і конфліктах.

Дослідження Альберта Бандури допомогли показати, що спостереження за моделями може бути окремим шляхом навчання. У соціально-когнітивній теорії ця ідея поєднується з очікуваннями, саморегуляцією та людською агентністю: людина не просто копіює середовище, а вибірково обробляє інформацію й діє у відповідь.

Класичний експеримент з лялькою Бобо часто згадують у цьому контексті. Він показує можливість засвоєння поведінкових моделей через спостереження, але не є доказом того, що весь процес соціалізації можна пояснити наслідуванням або що коротке спостереження автоматично формує стійку особистісну рису.

Хто впливає на соціалізацію: агенти й контексти

У підручниках часто говорять про «агентів соціалізації» — людей, групи й інституції, через які передаються правила, ролі та культурні практики. Цей термін зручний, якщо пам’ятати: агенти не діють ізольовано, а їхній вплив може збігатися, суперечити один одному або змінюватися з віком.

• Сім’я та інші близькі дорослі. У ранньому житті вони створюють базові умови для мовного, емоційного, морального й соціального навчання.

• Однолітки й дружні групи. Вони стають особливо важливими для належності, взаємності, репутації, групових норм і випробування різних способів самопрезентації.

• Школа й освіта. Дитина засвоює не тільки навчальний матеріал, а й правила спільної діяльності, очікування щодо відповідальності, авторитету, співпраці та конкуренції.

• Спільноти й організації. Спортивні команди, професійні середовища, громадські організації, релігійні спільноти та інші групи мають власні ролі, ритуали й стандарти поведінки.

• Медіа та цифрові середовища. Вони надають моделі поведінки, мову для опису досвіду, групові символи, механізми схвалення й нові способи належати до спільнот.

• Ширша культура та інституції. Закони, економічні умови, історичні події, статусні відмінності й культурні уявлення задають рамки, у яких відбуваються повсякденні взаємодії.

Корисний спосіб побачити взаємозв’язок цих рівнів дає робота Урі Бронфенбреннера. Його теорія екологічних систем описує розвиток людини в мережі взаємопов’язаних контекстів — від найближчих стосунків до ширших інституційних і культурних умов. Це не окрема теорія соціалізації, але сильна рамка для розуміння того, чому один і той самий соціальний вплив має різне значення в різних системах життя.

Первинна і вторинна соціалізація

Поділ на первинну та вторинну соціалізацію широко використовується в соціології. Він корисний для опису різних контекстів навчання, але його не слід перетворювати на універсальну психологічну схему з двома чітко відокремленими етапами. Межі між ними розмиті, а реальний розвиток безперервний.

Первинна соціалізація

Первинною зазвичай називають найраніший і фундаментальний пласт соціалізації, пов’язаний передусім із сім’єю та найближчими людьми. У цьому середовищі дитина опановує мову, способи виражати потреби й емоції, базові правила взаємодії, уявлення про стосунки, довіру, відповідальність, взаємність і допустимі межі поведінки.

«Первинна» не означає, що все сформоване в дитинстві стає незмінним. Ранні моделі важливі, але подальші стосунки, освіта, терапія, нові групи, професійний досвід та інші життєві події можуть підтримувати, уточнювати або перебудовувати їх.

Вторинна соціалізація

Вторинною соціалізацією часто називають опанування ролей, норм і практик у середовищах за межами найпершого сімейного контексту: школі, професії, організації, новій спільноті, партнерстві, батьківстві або іншій соціальній ролі. Вона триває в дорослому житті щоразу, коли людина входить у нові системи очікувань.

Поряд із цим використовують поняття ресоціалізації — більш помітної перебудови раніше засвоєних норм, ролей або способів дії. Вона може супроводжувати великі життєві переходи, зміну професійної культури, переїзд, входження в нову спільноту або вихід із середовища, правила якого більше не відповідають новим умовам.

Соціалізація протягом життя

Дитинство

У дитинстві соціалізація тісно переплетена з розвитком мови, прив’язаності, емоційної регуляції, гри та розуміння правил. Дорослі не лише винагороджують чи забороняють певну поведінку: вони пояснюють причини, моделюють взаємини, допомагають називати емоції та створюють можливості для спільної діяльності. Дитина водночас активно впливає на взаємодію своїм темпераментом, запитами, реакціями й вибором партнерів.

Підлітковий вік

У підлітковому віці різко розширюється соціальний світ. Однолітки, навчальні групи, онлайн-спільноти й культурні сцени стають важливими майданчиками для перевірки ролей, приналежності та автономії. Підліток частіше порівнює себе з іншими, переосмислює сімейні правила й будує більш складне уявлення про те, до яких груп належить.

Дорослість

Доросла соціалізація пов’язана з новими ролями й організаційними контекстами: професією, партнерством, батьківством, громадською участю, зміною країни або регіону, новими технологіями та іншими переходами. Вона часто менш помітна, ніж дитяча, бо відбувається на тлі вже сформованого досвіду, але саме дорослість особливо ясно показує, що соціалізація не закінчується після школи.

Соціалізація, групи та соціальна ідентичність

Участь у групах не тільки навчає правилам поведінки, а й впливає на відповідь на запитання «хто я?». Люди описують себе через професію, покоління, місцеву спільноту, команду, сімейну роль, культурні групи та інші категорії. Через ці зв’язки соціалізація перетинається з формуванням соціальної ідентичності.

Класична теорія соціальної ідентичності, пов’язана з роботами Анрі Тажфела і Джона Тернера, пояснює, як групове членство стає частиною самовизначення й міжгрупового сприйняття. Соціалізація тут є ширшим процесом: вона створює досвід життя в групах, але соціальна ідентичність описує конкретний аспект того, як групова належність входить у уявлення про себе.

Подальша теорія самокатегоризації допомагає зрозуміти, чому в різних ситуаціях людина може сприймати себе передусім як унікальну особу або як члена певної групи. Це ще одна причина не зводити соціалізацію до механічного засвоєння норм: значення групи залежить від контексту й того, як людина категоризує себе в конкретній ситуації.

Дослідження Музафера Шерифа показали, що групові норми можуть виникати у взаємодії, а не лише передаватися зверху як готові правила. Для теми соціалізації це важливий принцип: люди не тільки отримують норми, а й спільно створюють, підтримують і змінюють їх.

Соціалізація не означає пасивне підкорення нормам

Старі функціоналістські описи соціалізації часто створювали враження, ніби суспільство передає готову систему цінностей, а людина просто засвоює її. Сучасні підходи сильніше враховують агентність, конфлікт, нерівність, суперечливі джерела впливу та можливість змінювати отримані правила.

Наприклад, сім’я може підтримувати одну норму, школа — іншу, однолітки — третю, а цифрове середовище пропонувати ще кілька конкуруючих моделей. Людина навчається не просто «дотримуватися правил», а розпізнавати контекст, оцінювати наслідки, будувати пріоритети й домовлятися про межі.

Соціалізація також пов’язана з владою: не всі люди мають однакову можливість визначати, які норми вважаються стандартними, і не всі наслідки порушення правил однакові для різних груп. Тому аналіз соціалізації включає питання не тільки про передачу культури, а й про те, хто формує правила, кому вони вигідні, як вони підтримуються та як можуть змінюватися.

Активна роль людини не означає абсолютної свободи від умов. Соціальні ресурси, економічна ситуація, дискримінація, доступ до освіти, правові обмеження й груповий тиск реально звужують або розширюють можливості. Агентність точніше розуміти як здатність діяти всередині конкретних умов, а не як незалежність від них.

Що формує соціалізація

Соціалізація впливає на багато рівнів функціонування, але не визначає їх раз і назавжди. Її наслідки залежать від віку, стосунків, культури, особистого досвіду, біологічних особливостей і нових середовищ.

• Соціальні навички: чергування в розмові, співпраця, переговори, розуміння меж і способів вирішувати конфлікти.

• Норми й моральні орієнтири: уявлення про справедливість, відповідальність, взаємність, допустиму й недопустиму поведінку.

• Соціальні ролі: очікування, пов’язані зі статусом учня, друга, працівника, партнера, батька або матері, члена команди чи спільноти.

• Самосприйняття та ідентичність: уявлення про власні якості, приналежності, статуси й місце серед інших.

• Емоційне вираження й регуляція: культурно й сімейно засвоєні способи називати, показувати, приховувати або регулювати емоції.

• Способи оцінювати ситуації: очікування щодо довіри, авторитету, конкуренції, допомоги, ризику й взаємної підтримки.

Жоден із цих результатів не є простим відбитком одного середовища. Навіть у межах однієї сім’ї діти мають різний досвід, різні стосунки з батьками й однолітками та різні способи реагувати на однакові правила. Соціалізація задає траєкторії й можливості, а не жорстко програмує особистість.

Чим соціалізація відрізняється від суміжних понять

• Соціальне навчання — це один із механізмів, через які може відбуватися соціалізація. Воно описує набуття поведінки та знань у соціальному контексті; соціалізація охоплює ширше засвоєння ролей, норм, цінностей, ідентичностей і способів участі в суспільстві.

• Соціальна адаптація — це пристосування до актуальних умов і вимог середовища. Людина може адаптуватися прагматично, не приймаючи правила як власні цінності; соціалізація охоплює довший процес навчання й участі.

• Енкультурація — засвоєння культури: мови, символів, звичаїв, знань і практик. Вона сильно перетинається із соціалізацією, але акцентує саме культурний зміст.

• Виховання — цілеспрямований вплив дорослих або інституцій на розвиток і поведінку. Соціалізація ширша: вона включає і заплановані, і ненавмисні впливи, а також горизонтальне навчання між однолітками.

• Соціальна ідентичність — частина самовизначення, пов’язана з членством у групах. Вона може формуватися в процесі соціалізації, але не є його синонімом.

Коли соціалізація ускладнюється

Входження в нову групу майже завжди потребує часу. Нова школа, робота, професія, переїзд, партнерство, батьківство або інша значна роль мають власні негласні правила, мову, ритм і очікування. Тимчасова невпевненість у такому переході сама по собі не означає психологічної проблеми.

Складніше стає тоді, коли людина тривалий час не може зрозуміти очікування середовища, переживає систематичне відторгнення, опиняється між несумісними нормами або змушена постійно приховувати важливі частини себе заради прийняття. У таких ситуаціях корисно розділяти дві задачі: що можна опанувати як нову соціальну навичку, а що є проблемою самого середовища — наприклад, дискримінацією, насильством або приниженням.

Якщо тривала ізоляція, конфлікти, страх взаємодії або труднощі адаптації помітно погіршують повсякденне функціонування, можна обговорити це з психологом. У каталозі фахівців Українського психологічного ХАБу можна переглянути спеціалізації й формати роботи та обрати того, чий досвід відповідає вашому запиту.

Поширені запитання

Чи закінчується соціалізація в дитинстві?

Ні. Дитинство створює важливу основу, але соціалізація триває протягом життя. Дорослі опановують нові професійні, сімейні, громадські й культурні ролі, входять у нові організації та змінюють попередні способи поведінки.

Які бувають види соціалізації?

Найвідоміше розрізнення — первинна і вторинна соціалізація. Первинна стосується раннього фундаментального навчання в найближчому оточенні, вторинна — подальшого опанування ролей і правил у школі, професії, організаціях та інших групах. Це корисна соціологічна схема, але не вичерпний перелік «двох типів» і не дві жорстко розділені психологічні стадії.

Що таке ресоціалізація?

Ресоціалізацією називають помітнішу перебудову раніше засвоєних ролей, норм або способів поведінки. Вона може відбуватися після великих життєвих змін, коли старі правила більше не відповідають новому середовищу або людина свідомо відмовляється від них.

Чи є соціальні мережі агентом соціалізації?

Так, цифрові платформи можуть бути одним із контекстів соціалізації: там люди спостерігають моделі поведінки, отримують груповий зворотний зв’язок, вивчають жаргон, норми й символи спільнот. Але вплив мереж не є автоматичним: він залежить від того, які спільноти людина обирає, як інтерпретує контент, які має офлайн-стосунки та які альтернативні джерела норм доступні.

Чим соціалізація відрізняється від виховання?

Виховання зазвичай передбачає більш цілеспрямований вплив: дорослі або інституції хочуть сформувати певні знання, цінності чи поведінку. Соціалізація ширша й включає також ненавмисне навчання, вплив однолітків, групові норми, медіа, інституції та власну активну участь людини.

Висновок

Соціалізація — це не короткий етап «введення дитини в суспільство», а процес усього життя. Через стосунки, спостереження, мову, участь, зворотний зв’язок і груповий досвід людина вчиться діяти серед інших, опановує ролі та норми, формує ідентичності й водночас впливає на соціальні середовища, до яких належить.

Найточніше розуміти соціалізацію як взаємодію трьох рівнів: людини з її активністю та попереднім досвідом; найближчих стосунків і груп; ширших культурних, інституційних та історичних умов. Такий погляд пояснює, чому одна й та сама норма не однаково засвоюється всіма і чому соціалізація завжди містить не лише спадкоємність, а й можливість змін.

Пов’язані матеріали Українського психологічного ХАБу

Соціально-когнітивна теорія Бандури — про спостережне навчання, самоефективність, саморегуляцію та агентність у взаємодії людини із середовищем.

Теорія екологічних систем Бронфенбреннера — про взаємопов’язані контексти розвитку від найближчих стосунків до ширших культурних умов.

Теорія соціальної ідентичності — про те, як групове членство стає частиною самовизначення та впливає на міжгрупове сприйняття.

Музафер Шериф — про формування соціальних норм, групову взаємодію та міжгрупові відносини.

Джерела

1. American Psychological Association. Socialization. APA Dictionary of Psychology. APA Dictionary.

2. Grusec J. E. Socialization Processes in the Family: Social and Emotional Development. Annual Review of Psychology. 2011;62:243–269. DOI: 10.1146/annurev.psych.121208.131650. Annual Reviews.

3. Grusec J. E., Hastings P. D., eds. Handbook of Socialization: Theory and Research. 2nd ed. Guilford Press, 2015. Guilford Press.

4. Lizardo O. Whatever Happened to Socialization? Annual Review of Sociology. 2021;47:109–129. DOI: 10.1146/annurev-soc-090320-103012. Annual Reviews.

5. Gecas V. Socialization, Sociology of. International Encyclopedia of the Social & Behavioral Sciences. 2001. ScienceDirect.

6. Crone E. A., Fuligni A. J. Self and Others in Adolescence. Annual Review of Psychology. 2020;71:447–469. DOI: 10.1146/annurev-psych-010419-050937. Annual Reviews.

7. Dishion T. J., Tipsord J. M. Peer Contagion in Child and Adolescent Social and Emotional Development. Annual Review of Psychology. 2011;62:189–214. DOI: 10.1146/annurev.psych.093008.100412. Annual Reviews.

8. American Psychological Association. Social learning theory. APA Dictionary of Psychology. APA Dictionary.