Антисоціальна поведінка: що це, приклади, причини та коли потрібна допомога
- Український психологічний ХАБ
- 26 вер. 2024 р.
- Читати 7 хв
Антисоціальна поведінка — це дії або стійкі способи поведінки, які порушують права інших людей, завдають їм шкоди або суттєво порушують важливі соціальні норми, правила чи закони. У психологічних дослідженнях це широке поняття: воно може охоплювати агресію, цькування, обман, крадіжки, вандалізм, жорстоке поводження та інші форми серйозного порушення правил.
Водночас антисоціальна поведінка не є окремим діагнозом і не описує «сутність людини». Один конфлікт, брехня, різкий вчинок або порушення правила не роблять людину «антисоціальною особистістю». Для розуміння поведінки важливі її частота, стійкість, контекст, наслідки, вік людини та те, чи повторюється порушення прав інших.
Що означає антисоціальна поведінка
Термін належить до ширшого поняття поведінки. У науковій літературі антисоціальну поведінку зазвичай визначають через дві ознаки: порушення значущих суспільних норм або правил і порушення прав інших людей. Тому до неї можуть належати як відкриті агресивні дії, так і неагресивні форми порушення правил.
Це принципове розрізнення. Агресія є поведінкою, спрямованою на заподіяння шкоди іншому, але антисоціальна поведінка ширша: наприклад, систематичний обман, крадіжки або вандалізм можуть не містити прямої фізичної агресії.
Так само не кожне відхилення від звичного способу життя є антисоціальною поведінкою. Соціальні норми залежать від групи, культури й ситуації, а люди мають право бути незвичними, непопулярними, замкнутими або незгодними з більшістю. Ключовими є порушення прав, реальна шкода, серйозність і стійкість поведінки, а не проста несхожість на інших.
Антисоціальна, асоціальна і відсторонена поведінка — не одне й те саме
У побутовій мові слово «антисоціальний» нерідко помилково використовують для людини, яка мало спілкується, любить самотність або уникає компаній. У психологічному й клінічному контексті це інший зміст. Соціальна відстороненість сама по собі не означає порушення прав інших або суспільних правил.
Тому тиха, замкнута людина може взагалі не мати антисоціальної поведінки, а дуже товариська людина може систематично обманювати, залякувати або використовувати інших. Рівень товариськості й антисоціальна поведінка описують різні речі.
Які форми може мати антисоціальна поведінка
Дослідження показують, що антисоціальна поведінка неоднорідна. Зручно розрізняти принаймні відкриті агресивні дії та приховані або неагресивні порушення правил. У реальному житті вони можуть поєднуватися.
фізична агресія, напади, бійки, погрози або залякування;
цькування та систематичне приниження інших;
жорстоке поводження з людьми або тваринами;
навмисне пошкодження чужого майна, вандалізм;
крадіжки, шахрайство або повторюваний обман заради вигоди;
серйозні й повторювані порушення правил або закону;
інші дії, у яких стабільно ігноруються права та безпека інших.
Окремий пункт із такого списку не є «тестом». Значення має конкретна ситуація. Наприклад, неправда через страх покарання, продумане шахрайство заради вигоди і різка зміна поведінки під час гострого психічного стану — це різні явища, хоча зовні в усіх випадках може бути поведінка, яка створює проблеми.
Окремий вчинок і стійкий патерн
Для психологічного аналізу корисно відрізняти одиничну дію від повторюваного патерну поведінки. Люди іноді чинять імпульсивно, порушують домовленості або шкодують про вчинене. Стійкий патерн означає, що подібні дії регулярно повторюються в часі або в різних ситуаціях і створюють передбачувані наслідки.
Саме тому оцінка антисоціальної поведінки починається не з ярлика, а з фактів: що саме сталося, скільки разів, протягом якого часу, за яких обставин, кому завдано шкоди, які були наслідки і чи змінюється поведінка після них.
Чому виникає антисоціальна поведінка
Єдиної причини антисоціальної поведінки немає. Сучасні моделі розглядають її розвиток як результат взаємодії індивідуальних особливостей і середовища. Ризик може змінюватися під впливом темпераменту, здатності до саморегуляції, розвитку виконавчих функцій, попереднього досвіду, сімейних стосунків, однолітків, школи, вживання психоактивних речовин і ширшого соціального контексту.
У дітей і підлітків досліджують, зокрема, роль жорсткого або непослідовного поводження дорослих, сімейних конфліктів, насильства чи занедбання, академічних труднощів, девіантної групи однолітків і несприятливого середовища. Такі чинники не визначають долю дитини. Вони змінюють імовірність певної траєкторії, а один і той самий фактор у різних дітей може мати різні наслідки.
Відомою історичною моделлю є розвиткова таксономія антисоціальної поведінки Террі Моффітт, яка розрізняла ранню стійку та переважно підліткову траєкторії. Подальші дослідження підтвердили важливість віку початку й різних траєкторій, але показали, що межа між ними складніша, а антисоціальна поведінка, яка почалася в підлітковому віці, не завжди швидко зникає в дорослості.
Антисоціальна поведінка у дітей і підлітків
У дитячому віці важливо враховувати розвиток. Непослух, суперечки, випробування меж і окремі ризиковані вчинки можуть виникати на різних етапах дорослішання. Клінічної уваги потребує не сам факт «складної поведінки», а її стійкість, тяжкість, невідповідність віку, шкода та порушення функціонування.
Всесвітня організація охорони здоров’я в ICD-11 виділяє окремий розлад зі стійким порушенням прав і важливих правил — conduct-dissocial disorder (код 6C91). Це конкретна клінічна категорія, а не інша назва будь-якої антисоціальної поведінки. ВООЗ також розрізняє початок у дитинстві та підлітковому віці.
NICE рекомендує проводити первинну оцінку, коли батьки, школа, медичні чи соціальні фахівці або однолітки повідомляють про стійку антисоціальну поведінку дитини чи підлітка. Допомога залежить від віку та потреб: для молодших дітей важливу роль мають програми навчання батьків, для частини дітей — соціальне й когнітивне розв’язання проблем, а для підлітків зі встановленим розладом поведінки можуть застосовуватися мультимодальні втручання, що охоплюють сім’ю, школу й середовище.
Рутинне призначення ліків лише для керування поведінковими проблемами при опозиційно-викличному розладі або розладі поведінки NICE не рекомендує. Медикаменти можуть мати інші показання, наприклад при супутньому розладі дефіциту уваги з гіперактивністю (РДУГ), і це окреме клінічне рішення.
Антисоціальна поведінка і антисоціальний розлад особистості
Антисоціальна поведінка значно ширша за антисоціальний розлад особистості (АРО). Людина може вчинити антисоціальну дію або мати повторювані поведінкові проблеми й не відповідати критеріям розладу особистості.
АРО — клінічна рамка для стійкого й широкого патерну проблем, який оцінюють у контексті розвитку, функціонування, історії поведінки, супутніх станів і ризиків. Його не визначають за однією рисою, відсутністю емпатії, конфліктом із законом або враженням, що людина «маніпулятор».
Так само «соціопатія» і «психопатія» не слугують простими синонімами антисоціальної поведінки. «Соціопатія» переважно є популярним та історичним терміном, а психопатія — окремим дослідницьким і судово-психологічним конструктом, який лише частково перетинається з АРО.
Чим антисоціальна поведінка відрізняється від дезадаптивної та деструктивної
Дезадаптивна поведінка описує спосіб дії, який погано допомагає людині адаптуватися до ситуації або досягати важливих цілей і може підтримувати труднощі. Вона може шкодити самій людині, але зовсім не обов’язково порушує права інших.
Деструктивна поведінка — широкий недіагностичний ярлик для дій, що спричиняють істотну шкоду собі, іншим або важливим сферам життя. Він може перетинатися з антисоціальною поведінкою, але не тотожний їй. Наприклад, самоушкодження може бути деструктивним для самої людини, проте його не слід автоматично називати антисоціальним.
Як зрозуміти, що проблема потребує професійної оцінки
Корисно дивитися не на ярлик, а на масштаб і повторюваність наслідків. Професійна оцінка особливо доречна, коли поведінка повторюється, посилюється або вже призводить до серйозної шкоди.
є фізичне насильство, погрози, жорстокість або переслідування;
повторюються крадіжки, шахрайство, вандалізм чи інші серйозні порушення правил;
поведінка руйнує навчання, роботу, стосунки або безпеку;
є проблеми з алкоголем чи іншими психоактивними речовинами;
у дитини або підлітка стійкі проблеми виникають у кількох середовищах — удома, у школі, серед однолітків;
поведінка різко змінилася без зрозумілого пояснення;
людина або її близькі відчувають, що ситуація виходить з-під контролю.
Раптова виражена зміна поведінки у дорослого потребує окремої уваги, оскільки її можуть пояснювати гострий психічний стан, інтоксикація, наслідки вживання речовин, неврологічні чи інші медичні проблеми. У такій ситуації важливо не поспішати з особистісним ярликом.
Що може допомогти змінити повторювану антисоціальну поведінку
Універсального методу немає, тому що однакова зовні поведінка може мати різні механізми й функції. План допомоги будують після оцінки віку, конкретних дій, ризиків, контексту, мотивації, супутніх психічних станів, вживання речовин і соціальних умов.
Для дітей та підлітків доказові підходи часто залучають не лише саму дитину, а й батьків або опікунів, школу та інше значуще середовище. Кокрейнівський огляд групових поведінкових і когнітивно-поведінкових програм для батьків дітей 3–12 років із поведінковими проблемами показав короткострокове поліпшення дитячої поведінки та батьківських навичок, хоча довгострокові ефекти вивчені гірше.
У дорослих допомога також залежить від конкретної проблеми. Якщо встановлено АРО, NICE розглядає структуровані групові когнітивні та поведінкові втручання для таких цілей, як імпульсивність, міжособистісні труднощі, правопорушення й антисоціальна поведінка, водночас підкреслюючи обмеженість доказової бази. Супутні депресивні, тривожні або пов’язані з речовинами розлади потребують власного лікування.
Як діяти, якщо антисоціальна поведінка іншої людини шкодить вам
Коли йдеться про партнера, родича, колегу чи знайомого, практичніше оцінювати конкретні дії, а не намагатися встановити людині діагноз. Погрози, насильство, переслідування, фінансове використання, примус або систематичне порушення меж важливі самі по собі, незалежно від того, який психологічний ярлик до них приклеїти.
За безпосередньої загрози життю або здоров’ю пріоритетом є фізична безпека та звернення до екстрених служб. Якщо гострої загрози немає, але повторювана поведінка завдає шкоди або ви не розумієте, як на неї реагувати, психологічна підтримка може допомогти розібратися з межами, страхом, провиною, рішеннями та планом дій. За потреби можна скористатися каталогом фахівців Українського психологічного ХАБу.
Поширені запитання
Антисоціальна поведінка — це психічний розлад?
Ні. Це широке описове поняття про дії та поведінкові патерни. Окремі психічні розлади можуть включати антисоціальну поведінку до клінічної картини, але сама поведінка не встановлює діагноз.
Антисоціальна людина — це та, яка не любить спілкуватися?
Не в психологічному значенні терміна. Відстороненість, інтроверсія або бажання бути на самоті не означають порушення прав інших чи серйозних соціальних правил.
Чи вся агресія є антисоціальною поведінкою?
Ні. Поняття перетинаються, але не збігаються повністю. Агресія описує поведінку, спрямовану на заподіяння шкоди; антисоціальна поведінка також охоплює неагресивні порушення правил і прав інших.
Чи означає антисоціальна поведінка, що людина має АРО?
Ні. АРО потребує професійної клінічної оцінки стійкого широкого патерну та історії розвитку. За одним або кількома вчинками цей діагноз не визначають.
Чи буває антисоціальна поведінка в підлітків без розладу?
Так. Антисоціальні вчинки можуть виникати в різних підліткових траєкторіях. Значення мають стійкість, тяжкість, вік початку, контекст і наслідки. Повторювана або тяжка поведінка є підставою для професійної оцінки, а не для самостійного діагнозу.
Чи можна змінити антисоціальну поведінку?
Зміни можливі, але підхід залежить від причин і контексту. У дітей та підлітків ефективні програми можуть залучати батьків, дитину, школу та інше середовище; у дорослих цілі й методи визначають після оцінки конкретних проблем і супутніх станів.
Коли потрібна термінова допомога?
Коли є безпосередня загроза життю чи здоров’ю, серйозне насильство, реальні погрози або ситуація швидко загострюється. У такому випадку першочерговим є забезпечення фізичної безпеки та звернення до екстрених служб.