Інклюзивне миробудування: доступність та різні потреби громад
Український психологічний ХАБ · 15 жовтня 2026 року · Редакційна політика
Інклюзивне миробудування — це організація процесів запобігання насильству, відновлення суспільних зв’язків, ухвалення рішень і справедливого врегулювання суперечностей, у яких люди з різним досвідом, можливостями та потребами мають реальний доступ до участі й впливу. Йдеться про те, хто визначає проблему, хто отримує інформацію, хто може безпечно висловитися, чиї потреби змінюють рішення і хто перевіряє наслідки. Для громад України це особливо важливо під час російської агресії, вимушеного переміщення, відбудови й відновлення місцевих інституцій. Паффенгольц, 2014; ПРООН, reSCORE 2024.
Практичний критерій інклюзивності простий: участь має бути безпечною, доступною, добровільною та дієвою. Запрошення на захід є початком процесу; інклюзивність перевіряють за можливістю людини впливати на його правила, порядок денний, рішення та подальший контроль. Цей підхід узгоджується з дослідженнями участі громадянського суспільства в мирних процесах і аналізом участі в місцевому розвитку Світового банку.
Що означає інклюзивне миробудування
У психології миру й дослідженнях урегулювання конфліктів інклюзивність позначає якість доступу різних груп до процесів, від яких залежать їхні безпека, соціальні відносини та майбутнє. Це дослідницький і практичний підхід, а не клінічний діагноз, психологічна риса або окрема універсальна методика. Його застосовують до місцевого врядування, громадських консультацій, медіації, спільних проєктів, відбудови, відновного правосуддя та громадських програм примирення.
На рівні громади миробудування охоплює взаємодію між жителями, громадськими об’єднаннями та інституціями. Інклюзивний підхід ставить у центр доступність цієї взаємодії та розподіл впливу між учасниками. Ширший предмет місцевої діяльності розкрито в матеріалі «Місцеве миробудування: участь громади та суспільних організацій».
Інклюзивність має кілька взаємопов’язаних вимірів. Представництво показує, чи присутні різні групи. Доступність визначає, чи можуть їхні представники фактично долучитися. Вплив виявляється в тому, чи змінюють їхні пропозиції результати. Підзвітність дає змогу з’ясувати, чому певну рекомендацію прийняли або відхилили. Безпека й добровільність визначають умови, за яких участь взагалі є прийнятною. ООН, 2017.
Чому інклюзивність важлива для психології миру
Визнання і відчуття належності
Люди оцінюють суспільний порядок також через повагу до їхнього досвіду, можливість бути почутими та передбачуваність процедур. Коли рішення послідовно ухвалюють без певної групи, вона може сприймати інституції як віддалені, недоступні чи несправедливі. Відкритий механізм обговорення створює можливості для визнання різних потреб, хоча саме по собі запрошення до участі не гарантує довіри. Практичні дослідження локального розвитку виявляють, що результати значною мірою залежать від місцевих відносин влади й того, хто контролює процедури. Мансурі та Рао, 2013.
Сприйняття процедурної справедливості
Для міжгрупових відносин важливий спосіб ухвалення рішення: чи зрозумілі критерії, чи можна поставити запитання, подати заперечення, отримати пояснення й оскаржити порушення. Якщо рішення стосується розподілу відбудовчих ресурсів, відсутність пояснення може посилювати підозри між жителями навіть за наявності обґрунтованого результату. Тому інклюзивне миробудування передбачає прозорий зв’язок між зібраними пропозиціями та остаточними рішеннями, а також незалежні процедури реагування на скарги.
Міжгрупове сприйняття і контакти
Спільна робота може створювати умови для знайомства, кооперації й уточнення хибних уявлень про інші групи. Ці процеси залежать від безпеки, добровільності, підтримки інституцій, узгоджених цілей та реального розподілу ролей. Контакт, який відбувається під примусом або супроводжується приниженням і нерівними правами, може посилити відчуження. Для практики важливо розрізняти роботу над спільними потребами й вимоги до постраждалих вступити в контакт з особами, відповідальними за насильство. Дивіться також «Конфліктна чутливість у миробудуванні».
Інституційна довіра та передбачуваність
Громадські процедури впливають на те, чи розуміють люди, як працюють органи влади, як отримати послугу, куди звернутися в разі порушення права і чи однакові правила застосовують до різних жителів. У дослідженнях соціальної згуртованості України після повномасштабного вторгнення довіра, горизонтальні зв’язки й доступ до послуг розглядаються як взаємопов’язані, але різні виміри. Їх потрібно вимірювати окремо, з урахуванням регіонального контексту. ПРООН, reSCORE 2024; «Соціальна згуртованість».
Кого необхідно враховувати і як уникати формального переліку груп
Перелік учасників формується за конкретним рішенням та умовами громади. У відбудові населеного пункту можуть бути важливими досвід жінок і чоловіків різного віку, внутрішньо переміщених людей, людей, які повернулися після переміщення, ветеранів та їхніх сімей, людей з інвалідністю, людей старшого віку, підлітків, батьків із малими дітьми, представників національних меншин, сільських і віддалених населених пунктів, родин загиблих, людей, які пережили окупацію, та інших постраждалих груп.
Жодна з цих категорій не є однорідною. Потреби людини визначаються поєднанням умов: доступністю транспорту, матеріальним становищем, сімейними обов’язками, мовою, станом здоров’я, досвідом насильства, громадянською активністю, місцем проживання і можливістю розголошувати особисту інформацію. Тому рішення ухвалюють через дослідження реальних бар’єрів, а не припущення про те, чого «потребують усі жінки», «всі переселенці» чи «всі люди з інвалідністю».
Особливу увагу варто приділяти людям, які рідко відвідують збори. Відсутність на зустрічі може означати незручний час, відсутність догляду за дитиною, небезпечний маршрут, недоступну будівлю, відсутність перекладу, страх розголошення, недовіру до організаторів або переконання, що рішення вже прийнято. Кожна з цих причин потребує іншого способу усунення перешкоди.
Жінки та гендерно зумовлені бар’єри
Участь жінок включає право впливати на безпекову політику, відбудову, розподіл ресурсів і організацію місцевого діалогу. Вона потребує врахування нерівномірного розподілу неоплачуваної праці, ризиків домагань, фінансових бар’єрів і можливості обіймати керівні ролі. Настанова ООН щодо гендерно чутливої інклюзивної медіації рекомендує інтегрувати гендерний аналіз у підготовку, процедуру та зміст процесів.
Метааналіз і систематичний огляд Лвамби та співавторів (2022) охопив 104 оцінювання впливу в країнах, що переживали нестабільність і конфлікти. Програми в середньому поліпшували показники, безпосередньо пов’язані з їхніми цілями, але докази змін насильницької поведінки, глибоких норм і тривалого миру залишаються обмеженими та неоднорідними. Отже, збільшення представництва жінок є обґрунтованою правовою і програмною метою; довготривалі наслідки конкретної ініціативи для миру слід досліджувати окремо.
Молодь і міжпоколінна участь
Молоді люди можуть брати участь у дослідженні потреб, визначенні безпечних просторів, створенні громадських проєктів і перевірці їхніх результатів. Дорослі учасники мають забезпечувати зрозуміле пояснення можливостей впливу, а для неповнолітніх — відповідні віку правила захисту та згоди. Порядок денний ООН «Молодь, мир і безпека» визнає право молоді на змістовну участь у рішеннях щодо миру й безпеки. Участь молоді доречна там, де її позиція справді враховується, а надані завдання не створюють непропорційних ризиків.
Люди з інвалідністю
Інклюзивний процес забезпечує доступ до приміщень, транспорту, інформації, комунікації, допоміжних технологій та пристосувань. Стаття 9 Конвенції ООН про права осіб з інвалідністю визначає доступність як передумову повноцінної участі, а стаття 29 захищає участь у політичному й громадському житті.
Організаційно це означає перевірити маршрут від житла до місця зустрічі, можливість дистанційного приєднання, доступний текст, українську жестову мову там, де вона потрібна, субтитри, читабельність матеріалів, доступність для програм читання з екрана та можливість робити перерви. Важливо залучати організації людей з інвалідністю до визначення рішень, а не лише просити їх оцінити завершений план. Для спеціалізованих питань дивіться «Когнітивна доступність» і «Участь людей з інвалідністю у плануванні послуг та ухваленні рішень».
Вимушено переміщені люди й ті, хто повертається
Вимушене переміщення може впливати на доступ до документів, житла, транспорту, місцевих мереж і процедур участі. Приймальні громади водночас мають власні потреби та обмеження ресурсів. Під час планування потрібно перевіряти, чи кожна група отримує інформацію та може користуватися процедурами, не створюючи хибного припущення про неминучий конфлікт між ними. Українські дослідження reSCORE демонструють потребу бачити різні місцеві умови й не переносити результати однієї громади на всі інші.
Для аналізу окремих потреб доречні матеріали «ВПО та приймаюча громада» і «Люди з інвалідністю після переміщення».
Люди з досвідом окупації та пережитого насильства
Постраждалі мають право визначати, чи бажають брати участь у консультаціях і в якому форматі. Для когось безпечнішим є конфіденційне інтерв’ю, для когось — представництво через довірену організацію, а для когось — повна відмова від участі. Організатор має пояснити мету, межі конфіденційності, спосіб використання інформації, умови припинення участі та маршрути звернення по допомогу. Збір свідчень про насильство заради громадського заходу без належних гарантій є неприйнятним. Детальніше — «Участь постраждалих у миробудуванні».
Доступність як система: шість вимірів
Фізична та транспортна доступність
Важливі входи без сходових перешкод, доступні вбиральні, безпечні шляхи евакуації, транспорт і достатня тривалість переходів. Відсутність доступного укриття під час повітряної тривоги змінює придатність приміщення для проведення заходу. Доступність перевіряють не фотографією входу, а проходженням усього маршруту з урахуванням реальних потреб учасників. Конвенція ООН, стаття 9.
Інформаційна та мовна доступність
Повідомлення про консультації мають містити зрозумілу мету, порядок денний, тривалість, місце, спосіб приєднання, контакт для запитів про пристосування й пояснення подальшого використання результатів. Інформацію подають кількома каналами, враховуючи людей, які не користуються певними мережами. За потреби застосовують зрозумілу мову, візуальні пояснення, переклад і підтримку читання. Доступність інформації описано також у матеріалі «Інформаційна доступність».
Цифрова та сенсорна доступність
Дистанційна участь може допомогти людям із транспортними або безпековими обмеженнями, але залежить від зв’язку, електропостачання, пристроїв і навичок. Потрібні альтернативні способи відповіді: телефон, письмові пропозиції, невелика особиста зустріч, допомога з технічним приєднанням. Сенсорна доступність охоплює звук, освітлення, субтитри та можливість уникнути перевантаження.
Часова й економічна доступність
Вибір робочого дня, ранкових годин або тривалої поїздки може систематично виключати людей із доглядовими обов’язками, нестабільною зайнятістю та обмеженими коштами. Іноді потрібне відшкодування проїзду, догляд за дітьми, оплата перекладу або компенсація витраченого часу відповідно до прозорих правил програми. Участь має будуватися так, щоб можливість висловитися не залежала від особистих фінансових ресурсів.
Психологічна та комунікаційна безпека
Фасилітатор установлює правила поважного обговорення, порядок реагування на погрози, можливість окремих консультацій і право вийти із зустрічі. Учасники мають знати, хто отримає нотатки й чи можна за ними ідентифікувати людину. Під час обговорення втрат, переслідувань або пережитого насильства захист конфіденційності та добровільності має вищий пріоритет, ніж кількість висловлених історій.
Інституційна доступність
Громаді потрібні правила подання звернення, доступ до протоколу, пояснення причин рішень, строк відповіді й процедура оскарження. Присутність на зустрічі без можливості перевірити виконання рішення залишає учасників залежними від доброї волі організатора. Інституційна доступність означає, що канали впливу діють до, під час і після консультації.
Участь, представництво та реальний вплив
Представництво не варто зводити до арифметики присутніх. Формальна квота може допомогти відкрити доступ, але не показує, хто сформував порядок денний, скільки часу отримала кожна група, хто мав право пропонувати зміни й чи враховано заперечення. У дослідженні Паффенгольц (2014) підкреслено потребу розглядати різні способи залучення громадянського суспільства, а не тільки бінарне питання присутності або відсутності.
Практично можна розрізняти інформування, збирання пропозицій, спільне проєктування, делеговане ухвалення рішень та громадський контроль. Ці рівні є корисною аналітичною схемою для дизайну процесу; їх не слід вважати шкалою, за якою кожна програма обов’язково проходить усі щаблі. У небезпечних ситуаціях конфіденційне представництво інколи є відповідальнішим форматом, ніж публічна участь.
Потрібно також розрізняти організацію, яка заявляє, що представляє групу, і мандат, який надали їй самі люди. Запрошення лише відомих лідерів може посилити монополію голосу. Аналіз участі у програмах місцевого розвитку показує ризик захоплення процедур впливовими групами, нерівності інформації й формальної участі без подальших змін. Мансурі та Рао, 2013.
Сила, нерівність і ризик символічної інклюзії
Участь відбувається в конкретному розподілі влади. Місцева влада визначає фінансування; організація-донор може встановлювати строки; громадські лідери контролюють канали інформації; окремі учасники побоюються втрати допомоги або негативних наслідків для родини. Інклюзивний формат потребує оцінки цих асиметрій і механізму незалежного захисту від тиску.
Символічна інклюзія виникає, коли групу демонструють у звіті або на фотографії, а зміст рішення залишається незмінним і недоступним для перегляду. Типові ознаки: запрошення за кілька годин до зустрічі, заздалегідь затверджений бюджет, відсутність перекладу, коротке слово «для представника групи», відмова пояснювати результат, добір лише лояльних учасників. Задля запобігання цьому до початку роботи визначають межі повноважень учасників і зобов’язання організаторів щодо відповіді на пропозиції. Паффенгольц, 2014; Мансурі та Рао, 2013.
Інший ризик — перенесення відповідальності за вирішення системної проблеми на самих постраждалих. Люди можуть повідомити про небезпечний маршрут або недоступну послугу, але зобов’язання фінансувати, організувати й забезпечити правові гарантії залишається за відповідальною установою. «Ми вислухали» не є заміною виконання обов’язків.
Як організувати інклюзивний процес у громаді
Крок 1. Визначити реальне рішення та його межі
Перед запрошенням учасників організатор описує предмет: наприклад, місця розташування центрів послуг, порядок відновлення будівель, правила користування громадськими просторами, механізм урегулювання побутових суперечок або доступність громадського транспорту. Потрібно вказати, що саме можна змінити через консультації, які рішення визначені законом і які ресурси реально доступні. Ця прозорість зменшує розрив між очікуваннями та фактичними повноваженнями.
Крок 2. Дослідити, хто відсутній і чому
Окрім переліку організацій, складають карту бар’єрів: географічних, матеріальних, фізичних, цифрових, мовних і пов’язаних із безпекою. Інформацію збирають добровільно та з мінімізацією особистих даних. Проводять окремі розмови з людьми, які рідко беруть участь у зборах, і перевіряють, чи не виключає запропонований формат когось із зацікавлених.
Крок 3. Запропонувати кілька безпечних форматів
Велике відкрите обговорення корисне для одних питань, а малий груповий формат, анонімна пропозиція або розмова через довіреного представника — для інших. Учасникам повідомляють, що відмова від прямого діалогу не вплине на їхній доступ до послуг і допомоги. Якщо потенційна загроза зберігається, консультації можуть відбуватися окремо без зведення груп в одну кімнату.
Крок 4. Підготувати умови участі
Завчасно перевіряють доступ до укриття, транспорту, зв’язку, вбиралень, перекладу, субтитрів, догляду за дітьми й часу перерв. Призначають людину для запитів про розумні пристосування і чітко пояснюють, як їх отримати. Для потреб доступності важливе не лише формальне дотримання переліку, а практичне випробування маршруту й матеріалів разом із користувачами. Конвенція ООН, стаття 9.
Крок 5. Забезпечити чесну процедуру
Фасилітатор розділяє інформаційні виступи, обговорення варіантів, ухвалення рішень і фіксацію незгоди. Застосовує правила протидії приниженню, примусу та дискримінації. Заздалегідь визначає, чи буде рішення ухвалене голосуванням, за погодженням, відповідальною посадовою особою або через іншу передбачену процедуру. Наявність незгоди фіксують як змістовий результат, який потребує відповіді.
Крок 6. Показати наслідки кожної суттєвої пропозиції
Після консультації публікують доступне резюме: які питання розглянули, які варіанти запропонували, які пропозиції прийнято або відхилено, з яких причин, хто відповідальний і коли буде повторна перевірка. Конфіденційні дані учасників вилучають. Повернення з відповіддю є обов’язковою ланкою між висловленою потребою та довірою до процедури.
Крок 7. Вимірювати результати в різних групах
Результат оцінюють за тим, чи отримали люди доступ до рішень, послуг, захисту та інформації, а також чи змінилися відчуття справедливості, можливість співпраці й довіра. Для кожного показника важливі початковий стан, відмінності між групами та обмеження вимірювання. Порівняння до й після заходу без контрольної групи саме по собі не встановлює причинний вплив програми. У цьому допоможе «Оцінювання програм миробудування».
Ситуації з практики українських громад
Відбудова громадського простору
Громада обирає, де відновити центр надання послуг. На загальній зустрічі домінують жителі центральних кварталів. Інклюзивне рішення передбачає перевірку маршрутів для віддалених сіл, доступного транспорту, потреб людей з інвалідністю, батьків із дітьми та людей старшого віку. Пропозиції збирають у різних форматах, оцінюють за оприлюдненими критеріями й пояснюють остаточне розташування. Висновок має випливати з даних про доступність і можливості бюджету, а не з гучності голосів.
Співжиття в приймаючій громаді
Під час обговорення використання школи, гуртожитку або соціальних послуг можуть виникати питання справедливого доступу. Організатори окремо збирають потреби місцевих і переміщених жителів, перевіряють факти, обмеження ресурсів та правила розподілу допомоги. Потім обговорюють конкретні процедури й публікують рішення, уникаючи загальних звинувачень проти груп. Така робота потребує врахування місцевого контексту, на що вказують дослідження соціальної згуртованості України.
Потреби деокупованої громади
Деякі жителі пережили окупацію, втрати або насильство, інші повернулися пізніше чи весь час проживали в іншому місці. Організатори не висувають вимоги «спочатку розкажіть свою історію» і не створюють публічних процедур, які можуть спричинити переслідування чи розголошення особистої інформації. Пріоритетними стають фізична безпека, доступ до допомоги, правосуддя та окремі конфіденційні канали участі. Відновлення взаємодії відбувається лише там і в тих формах, де є відповідні гарантії.
Участь молоді в місцевій безпековій політиці
Молодіжна група може запропонувати безпечні маршрути до освітніх просторів або зміни в інформуванні про небезпеку. Організатор визначає відповідальну установу, дає молодим учасникам доступ до необхідної інформації, забезпечує належний захист і повертається з мотивованим рішенням. Така участь відповідає підходу ООН «Молодь, мир і безпека», який поєднує участь із захистом та партнерством.
Миробудування в Україні: правові й етичні орієнтири
Російська збройна агресія проти України визначає правовий та безпековий контекст місцевого миробудування. Психологічні інструменти участі й діалогу застосовують до відновлення суспільних зв’язків, доступу до допомоги та справедливого ухвалення рішень усередині українського суспільства. Вони не змінюють відповідальності за агресію, воєнні злочини та інше насильство. Примирення, контакт і прощення залишаються добровільними особистими або суспільними процесами, які потребують гарантій безпеки й урахування прав постраждалих.
В Україні діє Національний план дій з виконання резолюції Ради Безпеки ООН 1325 «Жінки, мир, безпека» до 2030 року, затверджений розпорядженням Кабінету Міністрів від 25 лютого 2026 року № 214-р. Документ пов’язує рівну участь у рішеннях із протидією безпековим загрозам, захистом постраждалих та відновленням. Це нормативний орієнтир для компетентних органів і партнерських програм, а не емпіричне підтвердження ефективності кожного заходу.
Чинна редакція Національної стратегії із створення безбар’єрного простору до 2030 року, ухвалена розпорядженням № 294-р від 25 березня 2025 року, закріплює підхід до усунення перешкод у доступі до послуг та участі в суспільному житті. У конкретній громаді необхідно окремо перевіряти правові вимоги до публічних консультацій, персональних даних, доступності будівель, евакуації й компетенції місцевих органів.
Вимоги доступності й участі людей з інвалідністю мають також міжнародну правозахисну основу в Конвенції ООН про права осіб з інвалідністю. Для роботи з постраждалими важливо поєднувати правозахисні гарантії з принципами конфіденційності, інформованої згоди та безпечного скерування до відповідальних служб. Посилення участі громадян не скасовує відповідальності органів влади, правоохоронної системи та судів.
Коли інклюзивний діалог може завдати шкоди
Ризики виникають, якщо контакт примусовий, загроза триває, учасники перебувають у різко нерівних умовах, організатор ігнорує погрози, а висловлювання можуть стати підставою для покарання чи втрати допомоги. Шкідливо збирати свідчення про насильство без чіткої мети й захисту даних, нав’язувати прощення або обговорювати «компроміс» там, де йдеться про безумовні права та правову відповідальність.
Діалогова зустріч не повинна замінювати розслідування злочину, юридичну процедуру, захист від домашнього або сексуального насильства, доступ до укриття чи медичну допомогу. Якщо безпеку забезпечити неможливо, варто відкласти спільний захід або обрати окремі захищені канали. Настанова ООН з інклюзивної медіації наголошує на ролі дизайну процесу, безпекових домовленостей та способів представництва.
Інклюзивність не означає зобов’язання постраждалих вислухати виправдання насильства чи співпрацювати з особами, які становлять для них загрозу. Відмова від участі має таку саму повагу, як і згода. Дотримання прав постраждалих, захист від повторної віктимізації та гарантії неповторення насильства визначають межі допустимих миробудівних практик.
Що насправді доводять дослідження
Наявні дані краще підтверджують деякі проміжні результати інклюзивних програм, ніж їхню універсальну здатність установлювати тривалий мир. Систематичний огляд Лвамби та співавторів (2022) показав позитивні ефекти частини програм розширення можливостей жінок щодо безпосередньо запланованих результатів, водночас автори оцінили впевненість у багатьох висновках як низьку. Отже, відвідування занять, ширше представництво або короткострокове зростання впевненості не слід автоматично прирівнювати до зменшення насильства.
Паффенгольц (2014) розкриває складність форм участі громадянського суспільства у врегулюванні конфліктів. Ця робота допомагає формулювати механізми впливу, але не встановлює, що одна модель участі є найкращою за всіх умов. Огляд Світового банку Мансурі й Рао докладно описує труднощі індукованої участі, місцевої нерівності та підзвітності. Його висновки щодо розвитку громад є релевантними для дизайну процедур, проте їх потрібно перевіряти в конфліктному й воєнному контексті окремо.
Огляд оцінювань ЮНІСЕФ, що синтезує матеріали програм за 2014–2024 роки, пов’язує локальну участь і доступні послуги з передумовами соціальної згуртованості та вказує на проблему довгострокового вимірювання довіри. Це узагальнення програмних оцінювань, а не доказ загального причинного ефекту кожного втручання.
Українські звіти reSCORE 2024 дають інформацію про зв’язки, довіру й відмінності громад. Вони корисні для постановки питань і визначення місцевих пріоритетів; показники спостережних опитувань не доводять, що конкретна консультація сама спричинила зміни. Систематична оцінка миробудування має враховувати вихідні значення, добір учасників, безпекові зміни, локальну політику та ефекти, які можуть проявитися пізніше.
Як оцінювати інклюзивність: показники, які мають сенс
Перший рівень — охоплення і доступ. Хто отримав запрошення, хто мав потрібні пристосування, чи доступні були різні формати й чи з’явилися групи, які раніше не могли брати участі? Важливо враховувати причини відмови та досвід людей, яких програма не охопила.
Другий рівень — якість процедури. Чи розуміли учасники мету та межі рішення? Чи можна було висловити незгоду без тиску? Чи був механізм скарги, чи дотримано конфіденційності й чи отримали люди відповідь на пропозиції? Такі показники можна збирати через анонімні опитування та незалежні спостереження, обережно поводячись з малими групами, де навіть узагальнений результат може видати особу.
Третій рівень — вплив на рішення. Які рекомендації змінили бюджет, доступність послуг, маршрути, правила або пріоритети? Які пропозиції відхилили й чому? Чи отримали учасники право перевірити виконання? Показники слід порівнювати між різними групами, щоб середній прогрес не приховував погіршення для окремих людей.
Четвертий рівень — суспільні наслідки. Чи змінилися відчуття безпеки, доступ до прав, міжгрупова довіра, готовність співпрацювати й сприйняття справедливості? Чи виникли побічні ефекти: конфлікт усередині представницької групи, стигматизація, загрози, втрата довіри або виключення тих, хто не мав можливості відвідати захід? Саме на цьому рівні потрібні триваліші спостереження і, коли можливо, переконливі порівняльні дослідницькі схеми.
Зручний робочий орієнтир: доступ → можливість висловитися → вплив на рішення → виконання → безпека і соціальні наслідки. Це логічна модель оцінювання, яку адаптують до конкретної програми; її застосування не підтверджує результат без даних. Мансурі та Рао, 2013; ЮНІСЕФ, огляд оцінювань.
Поширені запитання
Чим інклюзивне миробудування відрізняється від звичайної громадської консультації?
Консультація є одним із можливих інструментів. Інклюзивне миробудування поєднує доступну участь із запобіганням міжгруповій напрузі, захистом прав, відновленням справедливих процедур і тривалим контролем наслідків. Для цього потрібні безпекові гарантії та реальний шлях від висловленої позиції до рішення.
Чи потрібно запросити представників усіх соціальних груп?
Потрібно визначити, чиї права, безпека й повсякденне життя залежать від конкретного рішення, виявити бар’єри та запропонувати належні форми участі. Універсального списку категорій немає. Представництво оцінюють за обґрунтованістю добору й доступністю процесу, а не кількістю назв груп у звіті.
Чи може людина брати участь без публічної присутності?
Так. Залежно від завдання та гарантій захисту можна використати конфіденційну розмову, письмову пропозицію, доступне дистанційне приєднання або представництво через довірену організацію. Людина має розуміти, як саме її позицію передадуть і хто матиме доступ до інформації.
Чи гарантує участь жінок і молоді стійкий мир?
Участь є важливим правом та умовою врахування різних потреб. Її конкретний причинний вплив на тривалість миру залежить від контексту, реального впливу на рішення, безпеки та якості програми. Наукові дані про окремі програмні наслідки неоднорідні. Лвамба та співавтори, 2022.
Чи доречно проводити спільний діалог під час активної війни?
Тільки щодо питань і за умов, які дозволяють забезпечити безпеку, добровільність та права учасників. Можливі консультації про доступність послуг, житло й відбудову, однак безпечний формат залежить від реальних загроз. Примушування постраждалих до контактів або прощення є неприйнятним.
Як діяти, якщо на зустрічі присутні лише найактивніші жителі?
Перевірити, хто й чому не прийшов, змінити час і місце, забезпечити кілька каналів зворотного зв’язку, залучити довірених посередників і повідомити, як врахують подані пропозиції. До розширення участі не варто подавати думку присутніх як позицію всієї громади.
За яким показником видно, що процес справді інклюзивний?
Найпереконливішим є поєднання доступу, добровільної безпечної участі, документованого впливу на рішення та фактичних змін для людей. Кількість учасників або задоволеність після події окремо не відображають повної якості процесу.
Пов’язані статті
Джерела
Кабінет Міністрів України. (2025). Про внесення змін до Національної стратегії із створення безбар’єрного простору в Україні на період до 2030 року: розпорядження від 25 березня 2025 року № 294-р. Офіційний текст.
Кабінет Міністрів України. (2026). Про затвердження Національного плану дій з виконання резолюції Ради Безпеки ООН 1325 «Жінки, мир, безпека» на період до 2030 року та плану заходів з його виконання: розпорядження від 25 лютого 2026 року № 214-р. Офіційний текст.
Лвамба, Е., Шіслер, Ш., Рідлгувер, В., Купфер, М., та співавтори. (2022). Strengthening women's empowerment and gender equality in fragile contexts towards peaceful and inclusive societies: A systematic review and meta-analysis. Campbell Systematic Reviews, 18(1), e1214. https://doi.org/10.1002/cl2.1214.
Мансурі, Г., Рао, В. (2013). Localizing Development: Does Participation Work? Washington, DC: World Bank. Офіційна публікація.
Організація Об’єднаних Націй. (2006). Convention on the Rights of Persons with Disabilities, Article 9: Accessibility. Стаття 9.
Організація Об’єднаних Націй. (2006). Convention on the Rights of Persons with Disabilities, Article 29: Participation in political and public life. Стаття 29.
Організація Об’єднаних Націй. Управління з питань молоді. (2025–2026). Youth, Peace and Security: official overview of the UN agenda and resolutions. Офіційний ресурс.
Паффенгольц, Т. (2014). Civil Society and Peace Negotiations: Beyond the Inclusion–Exclusion Dichotomy. Negotiation Journal, 30(1), 69–91. https://doi.org/10.1111/nejo.12046.
Програма розвитку ООН (ПРООН), Centre for Sustainable Peace and Democratic Development (SeeD), USAID. (2024). Social Cohesion in Ukraine: Key Trends based on reSCORE 2024. Звіт.
Управління ООН з політичних питань та миробудування. (2017). Guidance on Gender and Inclusive Mediation Strategies. Офіційна настанова.
ЮНІСЕФ. (2025). A Decade of Evidence on Peacebuilding, Social Cohesion and Child-Centred Resilience. Evaluation synthesis of 120 reports (2014–2024). Огляд оцінювань.