Участь людей з інвалідністю у плануванні послуг та ухваленні рішень
Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 13 жовтня 2026 року · Редакційна політика
Участь людей з інвалідністю у плануванні послуг та ухваленні рішень — це систематичне залучення людей, яких стосуватимуться рішення, до визначення проблем, формування пріоритетів, розподілу ресурсів, розроблення, впровадження й оцінювання послуг. Йдеться про можливість впливати на рішення щодо власного життя та на правила, бюджети й організацію систем, від яких залежить життя інших людей. Змістовна участь передбачає доступ до інформації, реальний вибір, можливість висловити незгоду й відстежити, що змінилося після обговорення.
Цей підхід має чіткі правові підстави. Стаття 4(3) Конвенції ООН про права осіб з інвалідністю зобов’язує держави тісно консультуватися з людьми з інвалідністю та активно залучати їх через представницькі організації до вироблення й здійснення законодавства та політики з питань, що їх стосуються. Загальний коментар № 7 Комітету ООН розкриває зміст такого залучення, зокрема для дітей, організацій людей з інвалідністю та процесів контролю виконання Конвенції.
У практичному вимірі питання звучить так: хто визначає, яка послуга потрібна, кому, у якій формі, за яких умов і за якими ознаками можна визнати її корисною? Відповідь має народжуватися за участю людей із різним досвідом інвалідності, а не лише керівництва установ, фахівців або родичів.
Що означає участь у плануванні послуг
Послугою може бути підтримка вдома, персональна асистенція, реабілітація, супровід у громаді, доступний транспорт, освіта, медична чи психологічна допомога, інформаційне консультування, допоміжні засоби або кризова підтримка. Планування охоплює оцінку потреб і бар’єрів, вибір моделі фінансування, визначення місць та графіків, умов доступу, вимог до персоналу, механізмів скарг і показників якості.
Участь виникає на двох взаємопов’язаних рівнях. На індивідуальному рівні людина узгоджує власну підтримку: описує цілі, обирає послуги, визначає комфортний спосіб спілкування, погоджує план і переглядає його. На колективному рівні люди з інвалідністю впливають на те, якими будуть послуги для громади: беруть участь у консультаціях, робочих групах, громадському контролі, бюджетуванні та оцінці результатів.
Наприклад, людина може погодити час приходу асистента для себе; водночас організація людей з інвалідністю може домагатися, щоб у громаді з’явилася послуга асистенції з гнучким графіком. Обидва рівні важливі, але індивідуальна згода не замінює участі у формуванні політики, а присутність представника організації не скасовує права конкретної людини самій визначати власні потреби.
Чому рішення потрібно ухвалювати разом із людьми, яких вони стосуються
Досвід повсякденного життя доповнює професійне знання
Адміністратор може знати вартість послуги, психолог — особливості підтримки, архітектор — нормативні параметри доступності. Людина, яка щодня намагається скористатися послугою, знає, на якому етапі вона фактично стає недоступною. Формальна наявність пандуса, електронного запису чи місць у програмі ще не показує, наскільки зручно, безпечно й самостійно людина може ними скористатися.
Міжнародна класифікація функціонування ВООЗ описує функціонування у взаємодії зі станом здоров’я та чинниками середовища. Тому під час планування потрібно досліджувати не лише діагнози чи адміністративні категорії, а й транспортні, інформаційні, комунікативні, фінансові та організаційні умови фактичної участі. Про структуру цієї класифікації докладно йдеться у статті «МКФ: функціонування, інвалідність, активність, участь і контекст».
Вплив на рішення пов’язаний із самовизначенням
Можливість поставити власну мету, порівняти варіанти та обрати прийнятну підтримку має психологічне значення. Повага до рішення зміцнює відчуття особистого контролю та передбачуваності взаємодії зі службою. Постійне ухвалення рішень іншими людьми може створювати залежність, знижувати готовність висловлювати потреби й підсилювати недовіру до інституцій. Конкретні реакції різняться залежно від досвіду людини, обставин і якості підтримки.
У Глобальній доповіді ВООЗ про справедливість у здоров’ї для людей з інвалідністю залучення людей з інвалідністю розглядається як складова дій щодо усунення нерівності в системі охорони здоров’я.
Змістовна співпраця дає змогу виявити приховані бар’єри
Опитування може показати, що мешканці громади «рідко звертаються» по допомогу. Учасники із власним досвідом пояснять, що запис можливий лише телефоном, консультація відбувається на другому поверсі без ліфта, доїзд коштує надто дорого, а супровідна особа змушена пропускати роботу. Це принципово змінює висновок: замість звинувачення людини в «низькій мотивації» команда має усунути бар’єри послуги.
Європейський огляд практик ВООЗ 2025 року описує приклади інклюзивного управління, створені разом з організаціями людей з інвалідністю. Це приклади практик і системних рішень, а не доказ того, що один універсальний спосіб співпроєктування підходить усім громадам.
Консультація, співпроєктування та спільне ухвалення рішень
Участь може мати різну глибину. Інформування означає, що організатори повідомляють про вже визначені кроки. Консультація означає, що вони збирають відгуки до ухвалення рішення. Співпроєктування передбачає спільне формулювання проблеми, створення варіантів і випробування рішень. Спільне управління додає визначені повноваження під час затвердження, виконання, розподілу ресурсів або контролю.
Назва формату сама по собі не визначає його якості. Консультація може бути змістовною, якщо проєкт справді змінюється на підставі отриманих пропозицій; комітет зі словом «спільний» у назві може залишатися декоративним, якщо рішення ухвалюються без його членів.
Для кожного процесу варто письмово визначити, які питання відкриті до зміни, хто має голос, як ухвалюють рішення за розбіжностей, хто відповідає за виконання і як учасники отримають пояснення. Якщо бюджет, законодавча вимога або технічна умова обмежує вибір, про це слід повідомити на початку, запропонувавши реальні альтернативи в межах доступних повноважень.
Правові основи: Конвенція ООН і українське законодавство
Стаття 4(3) та Загальний коментар № 7
Конвенція ООН про права осіб з інвалідністю закріплює принцип поваги до індивідуальної автономії, свободи власного вибору й участі в суспільстві. Її стаття 4(3) стосується консультацій та активного залучення через організації людей з інвалідністю під час розроблення й виконання відповідних рішень. Стаття 29 охоплює політичне та суспільне життя, стаття 19 — життя у громаді, стаття 9 — доступність, а стаття 12 — рівність перед законом та питання правоздатності й дієздатності.
Комітет ООН у Загальному коментарі № 7 (2018) пояснює, що участь повинна бути своєчасною, доступною, інформованою та організованою через різноманітні представницькі організації; окрема увага належить людям, яких традиційно недостатньо залучали. Цей документ є авторитетним тлумаченням Конвенції її договірним органом. Практичні адміністративні процедури для конкретної установи визначаються також українським законодавством і рішеннями відповідних органів.
Що передбачає український закон про соціальну захищеність
Закон України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» № 875-XII встановлює рівні можливості участі в суспільному житті. Його стаття 7 передбачає участь громадських об’єднань осіб з інвалідністю в розробленні нормативно-правових актів щодо відповідних питань, а стаття 12 — залучення представників цих об’єднань до підготовки рішень, що стосуються прав та інтересів осіб з інвалідністю, та можливості участі в консультативно-дорадчих органах за зверненням.
Ці положення є конкретним національним правовим підґрунтям для співпраці громад, установ і організацій. Застосування норм слід оцінювати за чинною редакцією документа та повноваженнями конкретного органу; участь у консультації сама собою не означає права одноосібно затверджувати бюджет або підміняти процедури представницької демократії.
Закон про соціальні послуги та індивідуальне планування
Закон України «Про соціальні послуги» № 2671-VIII регулює оцінювання потреб у соціальних послугах, їх надання та оцінювання якості. У цій сфері важливо, щоб оцінювання й індивідуальний план спиралися на потреби, життєві обставини, уподобання й цілі конкретної особи відповідно до застосовних процедур, а отримувач знав порядок перегляду послуги й подання звернень.
Право брати участь у власному плані підтримки має практичний зміст: зрозуміле пояснення варіантів, доступна форма документів, можливість запитань, вибору й перегляду домовленостей. Якщо людині потрібна допомога для розуміння інформації або комунікації, відповідний спосіб підтримки слід узгодити з нею.
Державні реформи послуг у громаді
Стратегія реформування інтернатних закладів та деінституціоналізації догляду до 2034 року, схвалена Кабінетом Міністрів України у 2024 році, передбачає участь людей з інвалідністю та осіб старшого віку, зокрема мешканців інтернатних закладів, у механізмах її реалізації. Операційний план на 2025–2027 роки включає заходи щодо залучення до планування послуг, ухвалення рішень та моніторингу в громадах.
Стратегічне положення визначає напрям політики, а його виконання залежить від затверджених механізмів, фінансування, рішень виконавців і фактичних результатів. Тому під час оцінювання реформи важливо перевіряти, чи люди мали змогу впливати на конкретні регіональні та місцеві рішення, а не лише брали участь у презентаціях планів.
Хто має брати участь і кого часто не чують
Люди з інвалідністю не утворюють однорідної групи. Досвід людини, яка пересувається на кріслі колісному, нечуючої людини, людини з порушенням зору, інтелектуальними особливостями, тривалими хронічними станами чи психосоціальною інвалідністю може істотно відрізнятися. Впливають також вік, мова, стать, матеріальне становище, місце проживання, доступ до транспорту, переміщення через війну та проживання в установі.
Представницькі організації є ключовими учасниками системного діалогу. Водночас важливо з’ясувати, кого саме представляє організація, як її члени формують позицію, чи відкриті її процедури і чи присутні в обговоренні різні групи. Одна організація або одна активна людина не може автоматично говорити від імені всіх людей з інвалідністю.
Окремі механізми потрібні для тих, хто має менше можливостей приєднатися до звичайних громадських зустрічей: мешканців інтернатів, людей у сільській місцевості, дітей і підлітків, людей із комплексними комунікативними потребами, переміщених осіб та людей із невидимими формами інвалідності. Перешкоди можуть приховуватися в самій процедурі добору учасників.
Доступна участь: які умови потрібно забезпечити
Фізичний доступ, транспорт та час
Місце зустрічі має бути доступним від входу до санвузла, із зрозумілим маршрутом і можливістю безпечного пересування. За потреби організатори мають передбачити доступний транспорт чи компенсацію проїзду. Вибір часу має враховувати роботу, лікування, догляд за дітьми, режим підтримки й потребу в перервах. Дистанційний формат може розширити участь, якщо він технічно й комунікативно доступний.
Доступність інформації та комунікації
Порядок денний, проєкт рішення, бюджетні обмеження й пояснення альтернатив потрібно надати завчасно в придатних форматах. Можуть бути потрібні українська жестова мова, субтитри, текстові розшифрування, сумісні з програмами читання з екрана документи, великий шрифт, легкочитна версія, піктограми, альтернативна й додаткова комунікація або індивідуальна підтримка. Людина має визначати, який спосіб для неї підходить.
Доступність стосується також темпу спілкування. Складний документ, надісланий за десять хвилин до зустрічі, фактично обмежує можливість підготувати позицію. Питання мають бути сформульовані зрозуміло, без надлишку адміністративної термінології; на відповідь слід давати достатньо часу. ЮНІСЕФ описує спеціальні підходи до залучення дітей і молоді з інвалідністю на етапах розроблення, впровадження та моніторингу програм.
Оплата праці та компенсація витрат
Реальна співпраця потребує ресурсів. Експертна участь може означати тривалу підготовку, аналіз документів, участь у робочих групах і написання зауважень. Організатори мають заздалегідь пояснити, чи передбачені винагорода за експертну працю, компенсація проїзду, перекладу, асистенції та інших витрат, за якими правилами й коли вони виплачуються. Добровільність участі не повинна приховувати безоплатне перекладання системної роботи на людей, інтереси яких декларує програма.
Конфіденційність та безпечне висловлення незгоди
Людина має знати, чи буде її ім’я назване в протоколі, де зберігатимуться висловлювання і чи можна дати відгук анонімно. Особливо важлива незалежність участі, коли людина залежить від установи у питаннях проживання, догляду чи доступу до ресурсів. Негативний відгук не має ставати підставою для тиску або погіршення ставлення.
Як організувати співпроєктування послуги: повний цикл
1. Визначити рішення, яке справді можна змінити
Команда спочатку формулює межі: чи йдеться про відкриття послуги, зміну графіка, критерії доступу, вибір формату підтримки, бюджет або оцінку якості. Визначаються замовник, відповідальний орган, юридичні обмеження, доступні кошти, строк і спосіб затвердження результату. Це захищає учасників від консультацій, наслідки яких заздалегідь вирішені.
2. Залучити людей до постановки проблеми
Перед тим як пропонувати готовий проєкт, потрібно з’ясувати, що саме заважає участі в повсякденному житті. Методи можуть включати індивідуальні інтерв’ю, доступні опитування, невеликі групи, спостереження за проходженням маршруту користувача, зустрічі з організаціями людей з інвалідністю й окремі сесії для людей, яким складно говорити у великій групі.
Запитання «яких послуг вам бракує?» дає один тип інформації. Запитання «що ви хочете робити у громаді, але зараз не можете, і що цьому перешкоджає?» дозволяє виявити ширші життєві цілі. Потребу в підтримці варто визначати разом із людиною з урахуванням її способу життя, а не лише на підставі стандартної категорії.
3. Разом сформувати альтернативи
Учасникам пропонують кілька можливих моделей з описом переваг, обмежень і витрат. Наприклад, транспорт до центру, виїзна допомога, послуга за місцем проживання чи поєднання форматів можуть мати різну цінність для різних людей. Доступні макети, сценарії та пробні маршрути допомагають оцінити рішення до витрачання значних коштів.
4. Закріпити механізм впливу
Робоча група має знати, які її рекомендації обов’язково розглянуть, хто й як голосує, як документують окремі думки, за яких умов рішення повертають на доопрацювання. Якщо формальні повноваження залишаються за органом влади, процедура має вимагати мотивованої відповіді на пропозиції учасників.
5. Провести випробування з різними користувачами
До масштабування послугу варто випробувати з людьми, які відрізняються за способом пересування, комунікацією, умовами життя й обсягом необхідної підтримки. Тестування має оцінювати реальні ситуації: як людина знаходить інформацію, звертається, отримує відповідь, змінює план, повідомляє про порушення та завершує користування послугою.
6. Погодити показники якості до запуску
Окрім кількості отримувачів і витрат, потрібні показники доступності, можливості вибору, часу очікування, задоволення індивідуальних цілей, скарг та їх вирішення. Частину показників мають пропонувати самі люди з інвалідністю. Число проведених зустрічей показує активність організатора, але не доводить впливу учасників.
7. Забезпечити зворотний зв’язок після рішення
Після консультації кожен учасник повинен отримати зрозуміле повідомлення: що запропоновано, що прийнято, що відхилено та чому. Корисно оприлюднювати таблицю «пропозиція — рішення — відповідальний — строк — стан виконання» і повертатися до неї в наступних зустрічах. Так створюється простежуваний шлях від голосу людини до зміни послуги.
Як відрізнити змістовну участь від формальної
Формальна участь виникає, коли запрошення є, але впливу немає. Типові ознаки: матеріали надіслані запізно; організатори не забезпечили необхідну комунікацію; запитання допускають лише схвалення готового рішення; учасників добирали винятково за зручністю для установи; заперечення не фіксують; протокол не показує, які пропозиції розглянули; організація робить рекламний висновок про «підтримку спільноти» без відповідної перевірки.
Змістовний процес характеризують прозорі повноваження, різноманітний склад учасників, доступна підготовка, фактичні зміни проєкту і звітність за результатами. Учасники можуть впливати на зміст, а організатори можуть пояснити, як саме їхній внесок відобразився у фінальному рішенні.
Показовим є питання: «Якби учасники висловили іншу позицію, що саме могло б змінитися?» Якщо відповідь не визначена, формат потребує перепроєктування.
Психологічні ризики: патерналізм, стигма і нерівність влади
Нерівність влади особливо помітна там, де професіонал контролює доступ до допомоги, документації чи оцінювання потреб. Людина може погоджуватися з рішенням через страх втратити підтримку або через попередній досвід, коли її голос залишався без наслідків. Відтак мовчання, коротка відповідь чи зовнішня згода не завжди свідчать про підтримку запропонованого плану.
Ейблістські установки можуть проявлятися у припущеннях, що людина «не розуміє складних питань», «надто емоційна», «не має належної освіти» чи має говорити через родича. Вирішальне запитання — який спосіб комунікації та підтримки потрібний людині для участі. Висновки про її здатність ухвалювати рішення не можна робити за діагнозом, мовленням, швидкістю відповіді або видимою інвалідністю.
Довіра вибудовується через передбачуваність, право відмовитися, захист конфіденційності та виконання обіцянок. Людина має право не брати участі в конкретному обговоренні та визначати, про яку частину власного досвіду вона готова розповідати. Участь не зобов’язує до публічного розкриття діагнозу або особистої історії травми.
Підтримане ухвалення рішень і право на власну позицію
Підтримане ухвалення рішень означає організацію допомоги для того, щоб людина могла зрозуміти альтернативи, висловити волю й уподобання та здійснити власний вибір. Підтримкою можуть бути пояснення доступною мовою, візуальні матеріали, переклад жестовою мовою, альтернативна комунікація, додатковий час або допомога особи, якій людина довіряє.
Важливо зберігати розмежування між підтримкою рішення та його заміною. Асистент може допомогти прочитати договір і порівняти варіанти; вибір залишається за людиною у межах застосовного права. Якщо існують специфічні юридичні процедури, необхідно оцінювати їх окремо. Про питання правосуб’єктності в контексті психосоціальної інвалідності йдеться у матеріалі «Правова дієздатність людей із психосоціальною інвалідністю».
У клінічних та психологічних послугах право на доступну інформацію та згоду розглянуто окремо: «Інформована згода для людей з інвалідністю: доступність і підтримка рішень». Згода на конкретну консультацію та участь у виробленні політики послуг — різні процеси, що мають спільну основу поваги до самовизначення.
Діти та підлітки з інвалідністю: голос, підтримка та вікові особливості
Участь дітей охоплює рішення про освіту, дозвілля, реабілітацію, пересування, комунікацію та життя у громаді. Дитина може висловлювати вподобання словами, жестами, поглядом, малюнком, через допоміжний засіб спілкування або в інший доступний спосіб. Завдання дорослих — створити безпечні умови для вираження позиції, враховуючи вік і рівень розвитку.
Батьки, законні представники й фахівці можуть надавати суттєву допомогу, проте варто розрізняти власне бажання дитини та пояснення дорослими того, що, на їхню думку, було б корисним. Для підлітків важливо поступово розширювати реальні можливості впливу на рішення, що стосуються навчання, стосунків, приватності та переходу до дорослого життя.
Стратегія ЮНІСЕФ щодо інклюзії дітей з інвалідністю на 2022–2030 роки визначає змістовну участь одним із пріоритетів. Практичні методи необхідно адаптувати до віку дитини, її способу комунікації та умов безпеки.
Участь людей із сенсорними, інтелектуальними та психосоціальними особливостями
Для нечуючих учасників може бути потрібний переклад українською жестовою мовою, якісні субтитри, письмові матеріали та можливість спілкування у зручному темпі. Для незрячих людей важливими можуть бути доступні електронні документи, чіткі словесні описи схем і маршрутів, підтримка орієнтування у незнайомому місці. Для людей з інтелектуальними особливостями — легкочитні матеріали, коротші сесії, пояснення прикладів, час на обдумування і надійний спосіб висловлення незгоди.
Систематичний огляд інклюзивних досліджень за участю людей з інтелектуальними порушеннями вказує на значення розподілу впливу, командної роботи, ресурсів і доступних дослідницьких методів. Огляд стосується дослідницької співпраці, тому його висновки підтримують принципи організації участі, але не дають числової оцінки ефективності всіх видів соціальних послуг.
Для людей із психосоціальною інвалідністю особливо важливі захист від стигми, можливість вибору способу участі й незалежна підтримка. Поняттєві та правові основи висвітлено у статті «Психосоціальна інвалідність: визначення, права та соціальні бар’єри». У кожній із цих груп є значна індивідуальна різноманітність: рішення щодо пристосування слід ухвалювати разом із конкретними учасниками.
Участь під час війни, евакуації та відновлення громади
Під час війни рішення щодо евакуації, тимчасового проживання, доступу до інформації, відбудови інфраструктури й відновлення послуг можуть ухвалюватися швидко. Це робить завчасно створені канали участі особливо важливими. Представників різних груп людей з інвалідністю доцільно включати до планування доступного оповіщення, маршрутів евакуації, пунктів допомоги, тимчасових помешкань та послуг після переміщення.
У кризовій ситуації пріоритетними залишаються негайний захист життя та організованість реагування. Після стабілізації умов необхідно збирати доступні відгуки, виправляти недоліки й переглядати плани за участю тих, хто користувався допомогою. Слід окремо враховувати людей, які перебувають в інституційних закладах, маломобільних учасників і тих, хто не має доступу до цифрових каналів комунікації.
У проєктах відновлення громади участь варто закладати до затвердження технічного завдання. Це допомагає врахувати практичне користування школами, амбулаторіями, транспортом, адміністративними послугами та громадськими просторами.
Що показують дослідження ефективності участі
Правове обґрунтування участі є самостійним і не залежить від того, чи кожне дослідження продемонструвало економічний або клінічний ефект. Наукові дані допомагають обирати механізми, розуміти умови результативності та бачити межі наших знань.
Систематичний огляд Ezaydi та співавторів (2023) виявив дев’ять досліджень залучення користувачів до планування, розроблення й надання послуг у сфері психічного здоров’я. Більш глибокі форми співпроєктування асоціювалися з помітнішими змінами організації послуг, доступності та задоволеності; тривалі результати повідомляли рідко. Це свідчення на користь серйозного залучення, водночас воно стосується насамперед послуг психічного здоров’я та не є автоматичним доказом ефективності в усіх видах послуг для людей з інвалідністю.
Систематичний огляд досліджень громадської участі у проєктуванні медичних послуг включив 93 публікації й виявив неоднорідну якість описів та оцінювання наслідків. У менш ніж половині робіт результати участі оцінювали окремо. Тому порівнювати програми лише за кількістю консультацій або заявленою «залученістю» методологічно недостатньо.
Огляд ВООЗ практик інклюзивної охорони здоров’я в Європі (2025) демонструє приклади співуправління й співпроєктування. Разом ці джерела підтримують підхід, за якого вплив і результати вимірюють, а механізми участі вдосконалюють з урахуванням місцевого контексту.
Як оцінити якість участі: практичні показники
Показники доцільно групувати за процесом, впливом і наслідками. Для процесу важливо знати, чи були матеріали доступні завчасно, чи вистачало підтримки, чи представлено різноманітний досвід і чи могли учасники безпечно висловити незгоду. Для впливу — скільки пропозицій змінили проєкт, бюджет або правила послуги, які рішення були мотивовано відхилені, чи мали представники повноваження й чи оприлюднено протокол.
Для наслідків оцінюють доступність, час очікування, можливість обирати форму підтримки, досягнення індивідуальних цілей, кількість обґрунтованих скарг, їх вирішення, сталість змін і сприйняття послуги її користувачами. Важливо аналізувати не лише середній результат, а й розбіжності між групами: загальне поліпшення може співіснувати зі збереженням недоступності для частини людей.
Можна застосувати простий журнал рішень з п’ятьма полями: питання, пропозиція учасників, мотивоване рішення, відповідальний виконавець, дата повторної перевірки. Якісний звіт має показати також неприйняті пропозиції й причини. Якщо жодне рішення впродовж циклу не змінювалося завдяки участі, варто перевірити, чи були питання справді відкритими, а умови — доступними.
Приклад: громада планує послугу підтримки вдома
У громаді пропонують відкрити денний центр для дорослих людей з інвалідністю. На перших консультаціях частина учасників пояснює, що візит до центру потребує дорогого транспорту, а їхньою основною метою є можливість працювати, відвідувати друзів і самостійно організовувати побут. Інші учасники вважають денний центр корисним, особливо за наявності доступного транспорту й різних активностей.
Організатори разом із представниками цих груп порівнюють кілька моделей: центр, мобільну службу підтримки вдома, персональну асистенцію та комбінований варіант. У пілотному випробуванні оцінюють не лише відвідуваність, а й можливість кожної людини реалізувати власні цілі. З’являється рішення передбачити гнучкі послуги, а не одну обов’язкову форму для всіх.
Це ілюстративний приклад процедури, а не опис певної громади чи підтверджений результат дослідження. Його мета — показати, як змістовна участь може змінити саме формулювання завдання.
Що можуть зробити органи місцевого самоврядування та надавачі послуг
Перший крок — визначити постійний і доступний спосіб контакту з організаціями людей з інвалідністю та з особами, які до них не належать. Другий — планувати фінансування залучення на рівні проєкту: переклад, транспорт, підтримку комунікації, підготовку матеріалів, винагороду експертам за передбачених умов. Третій — закріпити вплив учасників у положенні про робочу групу, процедурі консультацій і публічному звіті про рішення.
Важливо навчати фахівців веденню доступного діалогу, фіксації окремих думок, роботі з конфліктом інтересів і підтриманому ухваленню рішень. У разі залучення дітей мають діяти додаткові процедури безпеки, добровільності й захисту приватності. Для послуг психологічної та психіатричної допомоги суміжні бар’єри розглянуто в матеріалі «Доступність допомоги у сфері психічного здоров’я для людей з інвалідністю».
Зацікавлені органи й установи можуть використовувати рекомендації ВООЗ щодо реабілітації на рівні громади та посібник ВООЗ щодо врахування інвалідності у плануванні систем охорони здоров’я як рамки для розроблення локального процесу. Конкретні управлінські рішення потрібно адаптувати до законодавчих повноважень і доступних ресурсів громади.
Поширені запитання
Чи мають люди з інвалідністю право брати участь у рішеннях громади?
Так. Конвенція ООН передбачає консультації та активне залучення людей з інвалідністю через представницькі організації до відповідних законодавчих і політичних процесів. Український закон про основи соціальної захищеності передбачає залучення об’єднань осіб з інвалідністю до підготовки рішень щодо їхніх прав та інтересів. Конкретні процедури залежать від компетенції органу й виду рішення.
Чи достатньо провести опитування або одну зустріч?
Опитування може дати цінну інформацію, проте його достатність залежить від того, чи впливають відповіді на рішення і чи отримують люди зворотний зв’язок. Для складних послуг доцільна участь на кількох етапах: від формулювання проблеми до оцінювання результатів.
Чи може представник родини говорити замість людини з інвалідністю?
Родичі можуть допомагати в комунікації й надавати важливі відомості, особливо якщо людина цього бажає. Власну волю та уподобання людини потрібно з’ясовувати доступними засобами. Для окремих правових ситуацій застосовуються спеціальні норми щодо представництва.
Як залучати людей з інтелектуальними особливостями?
Забезпечити зрозумілі документи, приклади, достатній час, відповідні засоби комунікації, можливість повторних зустрічей і підтримку за вибором самої людини. Оцінювати потрібно доступність процесу, а не робити висновок про здатність до участі за діагнозом.
Чи обов’язково мати офіційний статус інвалідності для участі в консультаціях?
Правила конкретного консультативного органу можуть передбачати критерії членства або представництва. Для широкого виявлення бар’єрів корисно залучати також людей із відповідними функціональними потребами, які можуть не мати формально встановленого статусу. Адміністративні критерії слід відокремлювати від досвіду користування послугами.
Хто ухвалює остаточне рішення після співпроєктування?
Це визначають законодавчі повноваження і затверджена процедура. Співпроєктування повинне чітко пояснювати, які рішення учасники ухвалюють спільно, а які рекомендації підлягають розгляду уповноваженим органом. Відхилення пропозицій потребує прозорого мотивування.
Як оцінити, чи консультація була змістовною?
Перевірити завчасний доступ до інформації, різноманіття учасників, підтримку для комунікації, можливість незгоди, документування пропозицій і їхній фактичний вплив. Найкраще свідчення — простежувані зміни рішень або мотивовані відповіді на пропозиції.
Що робити, якщо послуга вже створена без участі користувачів?
Потрібно відкрити доступне оцінювання реального досвіду, запросити різні групи людей з інвалідністю до перегляду правил, визначити пріоритетні зміни й оприлюднити план їх виконання. Відкладати виправлення очевидних бар’єрів до завершення тривалих консультацій не слід.
Чи підтверджено дослідженнями, що співпроєктування завжди поліпшує послуги?
Наявні огляди повідомляють позитивні результати для окремих видів послуг і процесів, але якість оцінювання неоднорідна, а тривалі наслідки часто вивчені недостатньо. Право на участь має самостійне нормативне обґрунтування; ефективність конкретної процедури слід вимірювати за її результатами.
Висновок
Участь людей з інвалідністю у плануванні послуг та ухваленні рішень реалізується тоді, коли їхні погляди впливають на визначення проблеми, вибір варіантів, розподіл ресурсів, повсякденну організацію підтримки й оцінювання якості. Для цього потрібні доступні процедури, різноманітне представництво, підтримка самовизначення, прозорість повноважень і відповідальність організаторів перед учасниками. Найважливіша ознака змістовного процесу — можливість показати, яке конкретне рішення було ухвалене або змінене завдяки участі людей, яких воно стосується.
Планування підтримки в умовах війни передбачає участь людини у виборі маршруту, транспорту й місця прибуття. Практичні питання розглянуто в статті Інвалідність під час війни та евакуації: доступність і психосоціальна участь.
Пов’язані статті
Методологію спільного вироблення знань і співпраці дослідників з людьми з інвалідністю розкрито в статті «Дослідження за участю людей з інвалідністю: співтворення та етика».
Ухвалення громадських рішень є однією з форм повноправної участі; її повсякденні, соціальні й правові виміри розкриває стаття «Соціальна участь людей з інвалідністю у громаді».
МКФ: функціонування, інвалідність, активність, участь і контекст — про опис функціонування й чинники середовища.
Психологічне благополуччя людей з інвалідністю: чинники та підтримка — про чинники психологічного добробуту і роль соціальних умов.
Психосоціальна інвалідність: визначення, права та соціальні бар’єри — про специфіку участі та прав у контексті психосоціальної інвалідності.
Інформована згода для людей з інвалідністю: доступність і підтримка рішень — про власні рішення в психологічній допомозі.
Правова дієздатність людей із психосоціальною інвалідністю: що гарантує Конвенція ООН — про права й підтримку волевиявлення.
Доступність допомоги у сфері психічного здоров’я для людей з інвалідністю — про усунення бар’єрів у конкретній сфері послуг.
Джерела
Committee on the Rights of Persons with Disabilities. (2018). General comment No. 7: Participation of persons with disabilities through their representative organizations. United Nations Digital Library.
Ezaydi, A., et al. (2023). Service user involvement in mental health service commissioning, development and delivery: A systematic review of service level outcomes. Health Expectations. PubMed.
Hewitt, O., Langdon, P. E., & Tapp, K. (2023). A systematic review and narrative synthesis of inclusive health and social care research with people with intellectual disabilities: How are co-researchers involved and what are their experiences? Journal of Applied Research in Intellectual Disabilities, 36(4), 681–701. PubMed.
Lloyd, N., Kenny, A., & Hyett, N. (2021). Evaluating health service outcomes of public involvement in health service design in high-income countries: a systematic review. BMC Health Services Research, 21, 364. PubMed.
UNICEF. (2023). Disability Inclusion Policy and Strategy 2022–2030. ЮНІСЕФ.
UNICEF. Focus Brief: Participation — Disability Inclusion Frontline Workers Training. ЮНІСЕФ.
World Health Organization. (2001). International Classification of Functioning, Disability and Health (ICF). ВООЗ.
World Health Organization, UNESCO, ILO, and IDDC. (2010). Community-based rehabilitation: CBR guidelines. ВООЗ.
World Health Organization. (2021). WHO Policy on Disability. ВООЗ.
World Health Organization. (2022). Global report on health equity for persons with disabilities. ВООЗ.
World Health Organization. (2024). Health equity for persons with disabilities: Guide for action. ВООЗ.
World Health Organization Regional Office for Europe. (2025). Good practices on disability-inclusive health. ВООЗ.
Верховна Рада України. (1991, чинна редакція). Закон «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» № 875-XII. Офіційний текст.
Верховна Рада України. (2009). Ратифікована Україною Конвенція ООН про права осіб з інвалідністю (текст Конвенції від 2006 року, чинний офіційний переклад). Офіційний текст.
Верховна Рада України. (2019, чинна редакція). Закон України «Про соціальні послуги» № 2671-VIII. Офіційний текст.
Кабінет Міністрів України. (2024). Розпорядження № 1315-р: Стратегія реформування інтернатних закладів та деінституціоналізації догляду до 2034 року. Офіційний текст.