Участь постраждалих у миробудуванні: права, представництво та безпека
Український психологічний ХАБ · 15 жовтня 2026 року · Редакційна політика
Участь постраждалих у миробудуванні — це добровільне залучення людей, які зазнали насильства, переслідування, вимушеного переміщення та інших наслідків війни, до формування суспільних рішень, їх виконання й оцінювання. Її основа — право людини впливати на рішення, що стосуються власної безпеки, доступу до допомоги, правосуддя, відбудови та майбутнього громади.
Участь можлива через самоорганізацію, консультації, представництво в дорадчих органах, громадський контроль, спільне планування відновлення, участь у програмах правосуддя перехідного періоду та захищені механізми зворотного зв’язку. Людині не потрібно публічно описувати пережите насильство, щоб мати право на голос. Відмова від участі має поважатися так само, як згода.
Наукові дані свідчать, що змістовна участь може підтримувати суб’єктність постраждалих, видимість їхніх потреб і якість суспільних рішень. Одночасно дослідження виявляють символічне включення без повноважень, ризики нерівного представництва, порушення конфіденційності й розчарування через невиконані обіцянки. Тому успіх програми визначається реальним впливом, безпекою та підзвітністю організаторів, а не кількістю запрошень. de Waardt і Weber, 2019; Bachmann, 2025.
В Україні ці питання розглядаються в умовах російської агресії, що триває. Внутрішньосуспільний діалог, участь у місцевій відбудові та захист прав постраждалих мають враховувати відповідальність за агресію, асиметрію загроз і потребу в гарантіях неповторення насильства. Примирення, прощення й контакт із винуватцями не є умовами отримання допомоги або представництва. ООН, 2023.
Визначення, науковий статус і межі поняття
Постраждалі — неоднорідна спільнота людей, які зіткнулися з втратами життя та здоров’я, руйнуванням житла, насильством, розлукою з близькими, вимушеним переміщенням, обмеженням прав або безпеки. У соціальній роботі поняття охоплює потреби й досвід різних груп, але для конкретного кримінального або компенсаційного провадження юридичний статус визначається спеціальними правилами. Соціальна самоідентифікація, психологічний досвід і процесуальний статус розрізняються.
Миробудування охоплює соціальні, психологічні та інституційні дії задля запобігання відновленню насильства, безпечного співіснування і відновлення здатності громад співпрацювати. Правосуддя перехідного періоду включає встановлення істини, відповідальність, відшкодування шкоди та інституційні гарантії неповторення. Участь у комітеті з відбудови, в судовому провадженні й у процедурі подання заяви про збитки має різні юридичні підстави та наслідки. ООН, 2023.
Дослідницьке поле поєднує психологію миру, політичну психологію, соціологію, дослідження правосуддя та врядування. Воно розглядає не тільки переживання окремих людей, а й розподіл повноважень, групові норми, легітимність інституцій, доступність процедур і наслідки суспільних рішень. Психологічні механізми вивчають разом із конкретними матеріальними й правовими умовами участі.
Як сформувалися підходи до участі постраждалих
Тривалий час постраждалих переважно залучали до свідчень або консультацій. Згодом дослідження й практика правосуддя перехідного періоду звернулися до їхньої ролі як організованих політичних учасників, спроможних визначати пріоритети та контролювати рішення. Аналіз колумбійського досвіду засвідчив розрив між формальною присутністю та реальним впливом на щоденну роботу механізмів правосуддя. de Waardt і Weber, 2019.
Аналіз мирних угод 1990–2016 років показує, що закріплені обіцянки інклюзивності можуть відтворювати аполітичний образ «уразливої жертви» та залишати поза увагою відмінності за гендером, політичними позиціями й соціальним становищем. Це пояснює, чому визнання страждань не гарантує доступу до влади або можливості визначати порядок денний. Jamar, 2021.
Порівняльні дослідження самоорганізації постраждалих у різних країнах вказують на значення стійких партнерств, фінансових та організаційних ресурсів, власного представництва й доступу до осіб, які ухвалюють рішення. Ці роботи забезпечують важливу якісну доказову основу, але не підтверджують універсальної ефективності єдиної моделі залучення. Impunity Watch, 2024; Impunity Watch, 2026.
Психологічні механізми: суб’єктність, довіра й визнання
Відчуття впливу на власне життя
Коли людина може обирати формат участі, висувати пропозиції та бачити їхній шлях до рішення, вона отримує досвід впливу на суспільні умови, що визначають її життя. Це важливий потенційний механізм зміцнення суб’єктності. Його реалізація залежить від відповідності заявлених повноважень реальним діям інституцій.
Процедурна справедливість
Прозорість правил, можливість висловити позицію, повага до гідності та зрозумілі пояснення рішень впливають на сприйняття інституцій. Організатор має пояснювати, які пропозиції прийнято, які відхилено і на яких підставах. Процес, що обіцяє участь і приховує причини рішень, ризикує зруйнувати довіру. Процедурна справедливість.
Солідарність і розбіжності між постраждалими
Спільні дії можуть посилювати підтримку, видимість потреб і здатність захищати права. Водночас люди мають різні цілі: одні прагнуть кримінальної відповідальності, інші — матеріального відновлення, медичних послуг, пошуку близьких або безпечного повернення. Різницю пріоритетів необхідно визнавати й не приховувати вимогою одностайності.
Ризик розчарування і психологічної шкоди
Емпіричне дослідження впровадження мирної угоди в Колумбії показало, що залучення громадян не завжди покращує реалізацію домовленостей. Невідповідність між очікуваннями та діями посадовців, а також хибне тлумачення пріоритетів створюють небажані наслідки. Ця знахідка підтримує вимогу точних обіцянок і реальної підзвітності. Bachmann, 2025.
Систематичний критичний огляд 58 емпіричних досліджень участі потерпілих у кримінальному правосудді показав відмінності самих форм участі, результатів і способів оцінювання. Докази з кримінального процесу не можна автоматично переносити на громадське миробудування; вони передусім нагадують, що «участь» потрібно визначати через конкретні дії та наслідки. Holder і Englezos, 2024.
Рівні участі: інформація, консультація, співрішення
Інформування
Люди отримують зрозумілу інформацію про мету, бюджет, строки, можливі ризики, організаторів і порядок ухвалення рішень. Інформування є необхідним підґрунтям вільного вибору, але саме по собі не створює повноважень.
Консультація
Постраждалі можуть висловити потреби через опитування, інтерв’ю, слухання або конфіденційні канали. Якісна консультація завершується мотивованою відповіддю: які пропозиції враховано, які рішення залишилися незмінними і чому. Досвід насильства не обов’язково має ставати предметом обговорення.
Спільне планування й ухвалення рішень
Представники можуть мати визначені повноваження щодо порядку денного, критеріїв відбору проєктів, бюджетних пріоритетів, контролю виконання й оцінювання. Для цього потрібні доступ до документів, достатній час, належне інформування та право фіксувати окрему думку. Назва дорадчого органу сама по собі не підтверджує наявності впливу.
Самоорганізація та незалежний контроль
Об’єднання постраждалих можуть самостійно розробляти ініціативи, моніторити програми, збирати інформацію про потреби за безпечними правилами та публікувати оцінки. Фінансування, технічна й правова підтримка мають зберігати право критично оцінювати діяльність донорів чи органів влади. Impunity Watch, 2024.
Головне питання до кожного формату участі — яке конкретне рішення постраждалі здатні змінити? Якщо таке рішення не визначене, процедуру треба переглянути, уточнивши повноваження й підзвітність.
Права, які повинна забезпечувати програма
Інформована та добровільна згода
До початку організатор пояснює завдання, формат і тривалість участі, можливі ризики, використання інформації, спосіб звернення зі скаргою та можливість припинення взаємодії. Згода на консультацію відрізняється від згоди на фотографування, запис, публікацію імені, поширення свідчення чи передавання персональних даних третім особам. Межі відкликання вже переданих офіційним органам матеріалів слід повідомляти заздалегідь. ВООЗ, 2007; ВООЗ, 2026.
Гідність, приватність та доступність
Людина має право на шанобливу взаємодію, доступний формат інформації, можливість прийти із супроводом, скористатися допоміжними засобами комунікації й обрати безпечний спосіб висловлювання. Організатор має передбачити потреби людей з інвалідністю, старших людей, ВПО, батьків із дітьми та інших груп без примусової публічної ідентифікації їхнього досвіду. ООН: участь людей з інвалідністю у мирних процесах.
Захист від примусу й залежності
Отримання соціальної, медичної, гуманітарної або іншої належної допомоги не можна ставити в залежність від участі в публічному заході чи підтримки наперед визначеної позиції. Організатор повинен усунути ризик, що людина погоджується лише зі страху втратити виплати, послуги, прихисток або можливість звернутися по правову допомогу.
Інформація про правосуддя й відшкодування
Можливості встановлення істини, притягнення винуватців до відповідальності, подання заяв про шкоду та участі в громадському плануванні регулюються різними правилами. Фасилітатор має давати точну інформацію про доступні процедури й направляти до компетентних установ, не обіцяючи виплат, судових результатів або процесуальних статусів. ООН, 2023.
Представництво: чий голос чують і хто надає мандат
Постраждалі не утворюють єдиної групи з однаковим досвідом та політичними поглядами. Навіть авторитетна громадська організація представляє конкретних людей і визначене коло інтересів. Досвід насильства є важливим джерелом знання, але сам по собі не дає одній особі права говорити від імені кожного постраждалого. Jamar, 2021.
Відбір і перевірка повноважень
Потрібні прозорі критерії висування, правила делегування, тривалість мандата, процедури відкликання, управління конфліктом інтересів та умови звітування перед людьми. Там, де публічний відбір становить загрозу, можливі конфіденційні способи делегування. Головне — перевірність мандата й можливість представлюваних людей впливати на позицію представника.
Запобігання нерівному доступу
Участь може бути фактично закритою для людей без коштів на транспорт, вільного часу, інтернету або доступного приміщення. Варто передбачити компенсацію необхідних витрат за прозорими правилами, час зустрічей із урахуванням догляду за дітьми, можливість дистанційного чи письмового внеску і відповідні формати для людей із порушеннями слуху або зору.
Різноманітні канали зворотного зв’язку
Поряд із делегованими представниками потрібен окремий спосіб подати позицію чи скаргу, якщо людина не погоджується з рішенням організації. Анонімізовані консультації, конфіденційні інтерв’ю й незалежна процедура оскарження захищають тих, хто остерігається публічності або належить до малопредставленої групи. Дослідження політики включення вказують на небезпеку вузького відбору учасників. Jamar, 2018.
Безпека: фізичний, психологічний, цифровий та правовий виміри
Фізична безпека
До запрошення оцінюють ризики обстрілів, мінної небезпеки, переслідування, розкриття адрес і переміщень, погроз учасникам та їхнім родинам. Потрібні конкретні умови місця зустрічі, маршруту, доступу до укриття, способу екстреного зв’язку та права зупинити захід. За небезпеки перевагу віддають індивідуальним захищеним каналам або відкладають зустріч.
Психологічна безпека
Постраждала людина може обговорювати майбутні потреби громади без детального повторення історії насильства. Не слід примушувати розповідати про втрати, порівнювати тяжкість страждань, публічно оцінювати реакції чи ставити прощення умовою діалогу. Фасилітатор погоджує правила паузи, виходу із зустрічі, супроводу та добровільного звернення по професійну допомогу. ВООЗ, 2007.
Чутливий до насильства підхід передбачає передбачуваність, можливість вибору та повагу до меж. Психологічне виснаження після зустрічі або небажання говорити не означають конкретного клінічного діагнозу; групову поведінку й окремі реакції не можна використовувати для самовільної психіатричної оцінки.
Конфіденційність і цифрова безпека
Організатори визначають, яку інформацію збирають, хто має до неї доступ, де і як довго вона зберігається, кому її можуть передати і як реагують на витік. Ім’я, фото, місце проживання, записи розмови або сам факт присутності можуть створювати ризики. Для дистанційної участі потрібні захищені канали, перевірка приватності простору й правила запису. ВООЗ, 2026.
Особливі випадки ризику
Інформація про сексуальне насильство, дітей, свідків воєнних злочинів, людей на окупованих територіях та родини зниклих безвісти вимагає підвищеного захисту. Збирають лише необхідні дані й забезпечують доступ фахівців із відповідною підготовкою. У питаннях документування сексуального насильства слід спиратися на спеціалізовані етичні рекомендації, а не загальний сценарій громадських слухань. ВООЗ, 2007; ВООЗ, 2026.
Асиметрія влади та примусове примирення
Пряма зустріч постраждалого з особою, причетною до насильства, становить окреме рішення і потребує належного правового й безпекового оцінювання. Її неможливо вважати стандартною умовою миробудування. Продовження насильства, реальні погрози, нерівність ресурсів або відсутність визнання шкоди можуть робити контакт небезпечним. Постраждалі мають право відмовитися від нього без осуду й втрати послуг.
Український контекст: війна, відбудова та права
Відновлення місцевих послуг
У громадах, постраждалих від російської агресії, змістовна участь може стосуватися черговості відбудови житла, доступу до медичних і освітніх закладів, транспорту, укриттів, адміністративних послуг та підтримки родин. Учасникам необхідно надати доступ до критеріїв відбору проєктів і можливість впливати на пріоритети без розголошення приватних обставин. Соціальна згуртованість.
Деокуповані громади та різний досвід війни
Повернення, вимушене переміщення, життя під окупацією та втрати породжують різні потреби. Різноманітність досвіду не є свідченням провини чи нелояльності. Участь слід будувати через захищені канали та рівний доступ до рішень, уникаючи публічного примусу обговорювати питання, що можуть загрожувати учасникам або потребують правового розгляду.
ВПО і приймаючі громади
Практичні спільні рішення стосуються житла, освіти, охорони здоров’я, зайнятості й використання місцевої інфраструктури. Важливо залучати як ВПО, так і мешканців приймаючих громад, відокремлюючи реальні проблеми ресурсів від стереотипів. ВПО та приймаюча громада: довіра, участь і соціальна напруга.
Реєстр збитків для України
Створений у межах Ради Європи Реєстр збитків для України приймає заяви та докази про втрати і шкоду, заподіяні агресією Російської Федерації. Він реєструє відповідні заяви для подальшого розгляду майбутнім компенсаційним механізмом; сам Реєстр не визначає розміру компенсації й не здійснює виплат. Реєстр збитків: офіційні пояснення.
У вересні 2026 року Рада Європи повідомила про відкриття всіх передбачених категорій заяв, а підготовка міжнародної компенсаційної комісії продовжується. Актуальні правила необхідно перевіряти в Реєстрі збитків і на порталі Дія. Подання заяви про шкоду та участь у плануванні відбудови — два окремі процеси. Рада Європи, 2026.
Міжнародне кримінальне правосуддя
Міжнародний кримінальний суд має спеціальні правила участі потерпілих. Отримання інформації про провадження, подання матеріалів, звернення щодо участі та рішення судової палати — різні процесуальні етапи. Організатори громадських програм мають скеровувати до офіційних процедур і не обіцяти процесуального статусу. Міжнародний кримінальний суд: ситуація в Україні; загальні положення щодо потерпілих.
Практичний порядок створення безпечної програми участі
Крок 1. Визначити предмет рішення та межі влади
Письмово встановлюють, які рішення відкриті для змін, кому належать остаточні повноваження, які бюджети й ресурси доступні та які правові обмеження діють. Консультація, заявлена як спільне ухвалення рішень, повинна надавати учасникам відповідні повноваження. Строки розгляду пропозицій і спосіб звітування фіксують до початку.
Крок 2. Провести оцінку ризиків
До набору учасників перевіряють фізичну, правову, цифрову й психологічну безпеку; необхідність згоди на обробку даних; доступні формати; можливість повністю анонімізованого звернення; порядок зупинення заходу. Для сексуального насильства застосовують підвищені етичні правила. ВООЗ, 2026.
Крок 3. Забезпечити незалежне представництво
Оголошують критерії добору, терміни мандата, можливість делегування й відкликання, правила конфлікту інтересів та захищені канали для людей, які не згодні з представником. Надають організаційну підтримку тим, хто має транспортні, цифрові або комунікативні бар’єри.
Крок 4. Отримати окрему інформовану згоду
Перед участю пояснюють мету і ризики, порядок зберігання даних та умови виходу з процесу. Згоду на фото, відео, оприлюднення імені й використання свідчень збирають окремо. Учасник може обрати письмовий, усний, дистанційний або представницький формат там, де це сумісно з процедурою.
Крок 5. Зробити вплив видимим
Кожна пропозиція отримує відповідь: прийнята, частково прийнята, відкладена або відхилена з поясненням. Ведуть журнал рішень, визначають відповідального за реалізацію й публікують безпечну для персональних даних інформацію. Розбіжності між учасниками документують без примусу до одностайності.
Крок 6. Встановити незалежний механізм скарг та оцінювання
Скарги на розголошення інформації, тиск, дискримінацію чи невиконані обіцянки повинні прийматися через зрозумілий канал. Оцінюють доступність, вплив на рішення, задоволеність процесом, дотримання безпеки та небажані наслідки; результати повертають людям і коригують програму.
Як оцінювати ефективність без хибних висновків
Число зустрічей і присутніх описує лише охоплення. Важливіші показники — можливість вплинути на порядок денний, зміни в документах і бюджетах, частка рекомендацій із мотивованою відповіддю, різноманітність представлених груп, функціонування механізму скарг і дотримання конфіденційності. Дані про невдоволення та проблеми також є необхідною складовою оцінювання.
Для перевірки причинного впливу втручання потрібні адекватні порівняльні дизайни, спостереження в часі та оцінка контексту. Коли дослідження обмежене інтерв’ю учасників і звітом організатора, коректно описувати їхній досвід та зафіксовані зміни. Не слід стверджувати, що програма доведено забезпечує мир, відновлює довіру або знижує ризик насильства в кожній громаді. Bachmann, 2025.
Необхідно окремо відстежувати небажані наслідки: втрату приватності, нові ризики для учасників, вимушене самоусунення людей без ресурсів, психологічне виснаження й посилення конфліктів через несправедливий відбір. Безпечна програма здатна виявляти проблеми та змінюватися на підставі такого зворотного зв’язку.
Поширені запитання
Чи зобов’язана постраждала людина брати участь?
Участь є добровільною можливістю. Людина може зосередитися на безпеці, родині, відновленні здоров’я й життєвих обставин. Відмова від публічних заходів не повинна зменшувати доступ до належної допомоги, прав і захисту.
Чи потрібна зустріч із кривдником або винуватцем насильства?
Для багатьох завдань миробудування прямий контакт не потрібний. За наявності загрози, нерівності влади чи примусу така зустріч є небезпечною. Прощення й примирення належать до особистих рішень і не можуть бути нав’язані. Прощення: що це і чому воно не означає виправдання шкоди.
Хто може говорити від імені постраждалих?
Особа чи організація, яка має конкретний мандат від визначеної групи та звітує перед нею. Наявність досвіду насильства або медійної впізнаваності не створює права автоматично представляти всіх. Корисні паралельні канали для індивідуальних і конфіденційних позицій.
Чи можна долучитися без публічного розкриття імені?
Для багатьох громадських консультацій можливі конфіденційні чи анонімізовані канали. Конкретні правила залежать від формату та нормативних вимог. Організатор зобов’язаний заздалегідь повідомити, які відомості будуть відомі посадовцям чи іншим учасникам.
Чи доводить участь, що довіра в громаді відновилася?
Ні. Участь може створювати умови для обґрунтованої довіри, якщо рішення виконуються, а процедури залишаються справедливими. Порушені обіцянки можуть мати протилежний наслідок. Оцінювати потрібно не тільки присутність, а й якість рішень, безпеку та досвід різних груп. Bachmann, 2025.
Чи означає внесення заяви до Реєстру збитків призначення виплати?
Реєстр приймає та фіксує заяви і докази для подальшого компенсаційного механізму. Він самостійно не визначає сум виплат і не є компенсаційним фондом. Оновлення процедур слід перевіряти в офіційних роз’ясненнях Реєстру збитків.
Що робити, якщо участь стала небезпечною?
Скористатися правом припинити участь, обмежити передавання додаткових даних, звернутися через захищений канал скарги та, за потреби, отримати незалежну правову допомогу. Якщо існує безпосередня загроза, першочерговим завданням є особиста безпека, а організатор зобов’язаний активувати заздалегідь визначений порядок реагування.
Пов’язані статті
Миробудування: психологічні механізми та участь суспільства — базові механізми та завдання миробудування.
Психологія миру — наукові підходи до мирних відносин.
Соціальна згуртованість — довіра, включеність та зв’язки в громадах.
Процедурна справедливість — чесність процесу й сприйняття рішень.
Відновна справедливість — відповідальність і відновлення після заподіяння шкоди.
ВПО та приймаюча громада — участь і потреби місцевих спільнот.
Позитивний і негативний мир — умови тривалого суспільного миру.
Джерела
Bachmann, T. (2025). Does citizen participation promote peace agreement implementation? Evidence from Colombia. Cooperation and Conflict. https://doi.org/10.1177/00108367251374478.
Council of Europe. (2026, 30 September). Register of Damage for Ukraine now fully open for compensation claims. https://www.coe.int/en/web/kyiv/-/register-of-damage-for-ukraine-now-fully-open-for-compensation-claims.
de Waardt, M., & Weber, S. (2019). Beyond Victims’ Mere Presence: An Empirical Analysis of Victim Participation in Transitional Justice in Colombia. Journal of Human Rights Practice, 11(1), 209–228. https://doi.org/10.1093/jhuman/huz002.
Holder, R. L., & Englezos, E. (2024). Victim participation in criminal justice: A quantitative systematic and critical literature review. International Review of Victimology, 30(1), 25–49. https://doi.org/10.1177/02697580231151207.
Impunity Watch. (2024). Overview report: How victims organise, advocate and resist. https://www.impunitywatch.org/publications/overview-report-victim-participation/.
Impunity Watch. (2026). From solidarity to participation: Elevating victim agency in political negotiation processes. https://www.impunitywatch.org/publications/report-victim-agency-political-processes/.
International Criminal Court. (n.d.). Victims. https://www.icc-cpi.int/about/victims.
International Criminal Court. (n.d.). Victims: Ukraine. https://www.icc-cpi.int/victims/ukraine.
International Federation of Red Cross and Red Crescent Societies. (n.d.). Survivor-centred approach. https://pgi.ifrc.org/survivor-centred-approach.
Jamar, A. (2018). Victims’ Inclusion and Transitional Justice: Attending to the Exclusivity of Inclusion Politics. PeaceRep, University of Edinburgh. https://peacerep.org/publication/victims-inclusion/.
Jamar, A. (2021). The Exclusivity of Inclusion: Global Construction of Vulnerable and Apolitical Victimhood in Peace Agreements. International Journal of Transitional Justice, 15(2), 284–308. https://doi.org/10.1093/ijtj/ijab014.
Register of Damage for Ukraine. (n.d.). General: Functions, scope and claims. Council of Europe. https://rd4u.coe.int/en/faq/general.
United Nations. (2023). Guidance Note of the Secretary-General on Transitional Justice: A Strategic Tool for People, Prevention and Peace. https://peacemaker.un.org/en/documents/guidance-note-secretary-general-transitional-justice-strategic-tool-people-prevention-and.
United Nations, Department of Political and Peacebuilding Affairs. (n.d.). Ensuring the equal participation of people with disabilities in peace processes. https://dppa.un.org/en/news/ensuring-the-equal-participation-of-people-with-disabilities-in-peace-processes.
World Health Organization. (2007). WHO ethical and safety recommendations for researching, documenting and monitoring sexual violence in emergencies. Geneva: WHO. https://www.who.int/publications/i/item/9789241595681.
World Health Organization. (2026). Putting women first: ethical and safety recommendations for research on violence against women. Geneva: WHO. https://www.who.int/publications/i/item/9789240125582.