Психологічна підтримка людей, які втратили житло через катастрофу
Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 14 жовтня 2026 року · Редакційна політика
Втрата житла через обстріл, пожежу, повінь, землетрус чи іншу катастрофу означає різку зміну умов життя. Людина може одночасно втратити безпечне місце для сну, документи, речі, сусідські зв’язки, звичний розпорядок, можливість працювати й уявлення про найближче майбутнє. Психологічна підтримка в такій ситуації починається з фізичної безпеки, тимчасового житла, доступної інформації, допомоги у щоденних справах і збереження права людини вирішувати, що відбуватиметься далі.
Найважливіша практична послідовність така: переконатися, що людина перебуває поза небезпекою; з’ясувати її невідкладні потреби; допомогти знайти безпечне місце для проживання та зв’язатися з близькими; організувати посильні наступні кроки; підтримувати зв’язок і, за потреби, забезпечити доступ до медичної або психологічної допомоги. Такий підхід узгоджується з принципами першої психологічної допомоги ВООЗ, міжвідомчими гуманітарними настановами і стандартами Sphere.
Чому втрата дому так сильно впливає на психологічний стан
Дім виконує кілька функцій одночасно. Це фізичний захист, простір приватності, місце сімейних ритуалів, збереження пам’яті та точка належності до громади. Навіть за наявності тимчасового прихистку людина може переживати втрату знайомого середовища, самостійності й соціальних зв’язків. Психологічний зміст втрати залежить від досвіду людини, а також від того, чи залишається можливість повернення, чи зберігся район, чи живі та доступні близькі.
У якісному дослідженні людей, чиї будинки постраждали від повені, дослідники описали зв’язок руйнування дому з ідентичністю, прив’язаністю до місця та порушенням звичного життя. Поздовжнє дослідження переселення після урагану Сенді показало, що прив’язаність до місця і соціальні зв’язки змінювалися разом, причому наслідки залежали від якості нових житлових і громадських умов. Ці роботи допомагають зрозуміти переживання постраждалих, але не доводять, що кожна людина матиме однакову психологічну реакцію.
Після катастрофи людина може сумувати за будинком, у якому більше не житиме, відчувати злість через несправедливість, розпач через втрату майна, провину за власне порятунок, виснаження від черг і заяв або тривогу через наступну ніч. Почуття можуть змінюватися протягом дня. Страх, плач, мовчання, дратівливість, тимчасова забудькуватість і труднощі з концентрацією самі по собі не означають психіатричного діагнозу. За даними ВООЗ про психічне здоров’я в надзвичайних ситуаціях, психологічний дистрес поширений після криз, а його інтенсивність у багатьох людей із часом зменшується.
Втрата житла, вимушене переміщення і бездомність: як пов’язані ці ситуації
Втрата житла — подія, що може призвести до тимчасового розміщення, багаторазових переїздів, тривалої житлової нестабільності або перебування без придатного приміщення для проживання. Для психологічної допомоги важливо встановити конкретну ситуацію: чи є безпечне місце сьогодні, чи може родина залишитися разом, чи існує реалістичний план на наступні дні, які умови проживання доступні.
Психологічне навантаження через довготривале переміщення окремо розглянуто у статті «Житлова нестабільність переселенців: психологічне навантаження». Тут головна увага зосереджена на допомозі людині, яка безпосередньо втратила дім унаслідок катастрофи, та на переході від екстреної безпеки до відновлення умов життя.
Перші години: безпека й реальні потреби
Психологічна розмова має сенс тоді, коли враховано поточну небезпеку. Після пожежі, вибуху або затоплення слід виконувати вказівки рятувальників, залишатися поза пошкодженими й небезпечними конструкціями та не повертатися за речами без дозволу відповідальних служб. У разі травм, утрудненого дихання, вираженого переохолодження, втрати свідомості або інших гострих фізичних симптомів необхідна медична оцінка.
Людині, яка щойно вийшла з небезпечної зони, найчастіше потрібні зрозумілі короткі повідомлення. Варто запитати, де вона перебуватиме найближчі години, чи є вода й необхідні ліки, чи може повідомити близьким, що вона в безпеці, чи потрібна допомога з дітьми, пересуванням або документами. Не слід вимагати докладного переказу того, як руйнувався будинок.
Підхід ВООЗ до першої психологічної допомоги описується послідовністю «дивитися — слухати — поєднувати з допомогою». Він передбачає уважність до безпеки та потреб, добровільне вислуховування і зв’язок людини з практичною, соціальною та медичною підтримкою. Керівництво ВООЗ визначає це як гуманну практичну допомогу, а не як лікування посттравматичного стресового розладу.
Що запитати, щоб допомога була справді корисною
Замість загального «чим вам допомогти?» іноді простіше запропонувати конкретний вибір. Наприклад: «Вам зараз потрібне тихе місце чи хочете залишитися поруч із людьми?», «Кому ви хотіли б зателефонувати?», «Чи є ліки, які треба прийняти сьогодні?», «Вам потрібна допомога з пошуком ночівлі або транспортом?».
Запитання мають залишати людині право відмовитися, відкласти рішення або попросити іншої допомоги. Якщо вона дезорієнтована, дуже виснажена або не може утримувати увагу, інформацію варто подавати невеликими частинами, а важливі контакти й адреси записати.
Для детального алгоритму гострої фази підходить матеріал «Як допомогти людині в перші години після катастрофи».
Перші дні: тимчасове житло як частина психологічної підтримки
Безпечний прихисток має значення для сну, гігієни, можливості відновити щоденний ритм і відчуття контролю. Міжнародні стандарти Sphere щодо житла та поселень розглядають відповідні умови проживання, безпеку, гідність, захист і участь постраждалих у рішеннях як складові гуманітарної відповіді. Тому житлова допомога та психосоціальна підтримка повинні координуватися між собою.
Під час вибору тимчасового місця розміщення мають значення не лише наявність ліжка й даху, а й доступність туалету, можливість зачиняти особистий простір, умови для сну, безпека дітей, доступ до медичних послуг, транспорту та зв’язку. Для людей із порушеннями мобільності потрібні безбар’єрні маршрути; для людей із сенсорними потребами — передбачуваність, зрозумілі повідомлення й можливість усамітнитися.
Коли є вибір, доцільно з’ясувати, чи людина прагне залишатися поблизу колишнього району, роботи, школи, родичів або медичного закладу. Іноді близькість до знайомого місця підтримує соціальні зв’язки, іноді вона супроводжується небезпечними умовами та сильними нагадуваннями про подію. Рішення ухвалюють на основі безпеки, практичних можливостей і пріоритетів самої людини.
Організацію підтримки у місцях розміщення докладніше описує стаття «Психосоціальна підтримка в тимчасових прихистках і місцях розміщення».
Стабільність інформації зменшує додатковий тягар
Людині важливо знати, на який період доступне тимчасове місце, хто відповідає за організаційні питання, де уточнювати зміни й до кого звертатися у разі конфлікту чи небезпеки. За можливості доцільно мати письмове підтвердження домовленостей, контакти відповідальних осіб і зрозумілий план на випадок переїзду.
Плутанина з чергами, повторним наданням одних і тих самих даних, непослідовними повідомленнями та раптовими виселеннями може додавати стресу. ВООЗ прямо включає проблеми, що виникають унаслідок самої організації гуманітарної допомоги, до чинників психологічного навантаження в надзвичайних ситуаціях у своєму огляді 2025 року.
Як підтримати людину, яка оплакує втрачений дім
Втрата дому може переживатися як горе навіть тоді, коли всі члени родини врятувалися. Людина оплакує не тільки стіни й речі, а й побутові звички, фотографії, сад, домашніх тварин, сусідів, запахи, сімейні свята, історію дорослішання дітей. Важливо визнати значення цієї втрати й не знецінювати її словами про те, що матеріальні речі можна купити заново.
Підтримувальна розмова починається з визнання переживання: «Мені шкода, що ви втратили свій дім», «Бачу, як важко зараз вирішувати стільки питань», «Можете сказати, що для вас найважливіше сьогодні». Людині варто дозволити говорити, мовчати, плакати, злитися або зосередитися лише на практичних справах. Вияв підтримки можна узгодити: чи їй потрібна присутність, допомога з дзвінками, транспортом або кілька годин спокою.
За відсутності згоди не слід розпитувати про найстрашніші моменти події, наполягати на груповому емоційному обговоренні чи примушувати повертатися на місце руйнувань. Обов’язковий односеансовий психологічний дебрифінг не рекомендований як універсальна профілактика посттравматичного стресового розладу. Гуманітарні настанови віддають перевагу добровільній підтримці, спостереженню за потребами й доступу до відповідної допомоги. Докладніша оцінка цього питання міститься у статті «Психологічний дебрифінг після катастрофи: докази користі та ризики».
Коли людина прагне шукати речі або повернутися до пошкодженої оселі
Прагнення знайти сімейні фотографії, документи, пам’ятні речі чи домашню тварину може бути пов’язане з відновленням відчуття безперервності життя. Потрібно поставитися до цього бажання серйозно, водночас дотримуючись вимог безпеки й заборони входу в небезпечні приміщення. Допомога може полягати у зверненні до відповідальних служб, збиранні інформації, описі потрібних речей і плануванні безпечних дій після офіційного дозволу.
Рішення про повернення, ремонт, переселення чи відмову від небезпечного житла часто потребують часу. Психолог або волонтер може допомогти розділити складне рішення на конкретні питання; оцінка придатності будівлі належить відповідним технічним спеціалістам.
Як підтримати дітей, які втратили дім
Для дитини втрата житла означає зміну звичного середовища: ліжка, іграшок, маршруту до школи, знайомих облич, місця для гри. Деякі діти запитують, коли повернуться додому, інші стають більш залежними від дорослих, сердяться, гірше сплять або повертаються до раніших способів заспокоєння. Реакції залежать від віку, попереднього досвіду, безпеки та стану людей, які піклуються про дитину.
Насамперед дитині потрібно сказати простими словами, де вона перебуває, хто буде поряд і що відомо про найближчу ніч. Варто чесно розрізняти відоме й невідоме: «Сьогодні ми ночуємо тут. Завтра разом з’ясуємо, де житимемо далі». Обіцянки швидкого повернення доречні лише тоді, коли для них є реальні підстави.
Зберігати окремі ритуали корисно навіть у незвичних умовах: час їжі, коротку історію перед сном, знайому іграшку, зв’язок з учителем чи друзями. Дитину можна залучити до посильного вибору — де покласти речі, яку ковдру взяти, кому зателефонувати. Не слід перекладати на дитину дорослу відповідальність за житло, документи або безпеку родини.
Сучасний науковий огляд зв’язку дітей із місцем і досвіду катастроф підкреслює важливість сімейного, просторового й соціального середовища для переживання вимушених змін. Для спеціальних вікових питань дивіться «Діти й підлітки під час катастроф: психологічні реакції та потреби» та «Психосоціальна підтримка немовлят і дітей раннього віку під час надзвичайних ситуацій».
Якщо дитина запитує, чи повернеться її дім
Відповідь має враховувати вік і фактичний стан будівлі. Можна пояснити, що житло пошкоджене або зруйноване, дорослі разом зі службами з’ясовують, що буде далі, а завдання близьких зараз — забезпечити безпечне місце для життя. Дитина може знову і знову ставити те саме запитання. Повторення часто допомагає їй перевірити сталість інформації та присутність дорослого.
Якщо дитина тривалий час уникає спілкування, має виражені порушення сну, різко втрачає здатність навчатися або постійно перебуває у сильному страху, слід звернутися по професійну допомогу з оцінкою обставин і віку. Сам факт втрати житла не визначає діагноз.
Родина після катастрофи: різні реакції на одну втрату
Члени однієї сім’ї можуть переживати подію по-різному. Один прагне негайно організувати документи та ремонт, інший — говорити про втрату, третій мовчить і намагається виспатися. На тлі втоми й невизначеності можуть виникати суперечки щодо переїзду, грошей або того, хто ухвалюватиме рішення.
Корисно розділити поточні завдання й особисті переживання. Наприклад, разом визначити три найближчі питання — ночівля, ліки, зв’язок із родичами — і домовитися, хто чим займається. Велике рішення про постійне місце проживання за можливості краще не нав’язувати людині в перші години після події. Водночас конкретні питання фізичної безпеки не відкладаються.
Важливо не використовувати дітей як посередників у конфліктах дорослих та зберігати можливість приватної розмови для кожного члена родини. Якщо існує ризик домашнього насильства або примусу, пріоритетом стають захист постраждалої людини та окреме безпечне звернення до відповідних служб.
Люди з підвищеними потребами: яку допомогу потрібно передбачити
Людям старшого віку можуть бути особливо важливими безперервний доступ до ліків, знайомих лікарів, засобів пересування та зв’язку з близькими. Утрата дому може збігатися з втратою звичного кола взаємодопомоги. Необхідно запитувати про конкретні функціональні потреби та вподобання, зберігаючи право людини брати участь у рішеннях. Додаткові рекомендації наведено у статті «Психосоціальна допомога літнім людям після катастрофи».
Люди з інвалідністю можуть стикатися з фізичними та інформаційними бар’єрами вже на етапі евакуації, реєстрації або заселення. Потрібно забезпечити доступні способи спілкування, не розділяти людину з потрібними допоміжними засобами чи асистентом без необхідності та з’ясувати, які адаптації потрібні саме їй. Розгорнуті принципи доступності пояснює стаття «Доступна психосоціальна допомога людям з інвалідністю під час надзвичайних ситуацій».
Вагітним, людям, які доглядають немовлят, і родинам із дітьми важливо передбачити доступ до медичної допомоги, харчування, чистої води, гігієни та можливості усамітнення. Люди з тяжкими психічними станами потребують безперервності лікування й оцінки стану медичними фахівцями; втрата житла сама по собі не є підставою змінювати призначені препарати.
Домашні тварини, документи, робочі інструменти і непомітні втрати
Для деяких людей втрата домашньої тварини, сімейного архіву, обладнання для роботи або речей, пов’язаних із родинною історією, має особливе значення. Це варто враховувати під час розмови й планування допомоги. Коли можливе безпечне відновлення документів, цифрових копій або контактів, така практична підтримка може повернути частину повсякденних можливостей людини.
Важливо також не припускати, що власник зруйнованого будинку й орендар переживають ідентичні труднощі. Для одного ключовим стає ремонт чи майнове питання, для іншого — припинення оренди й неможливість знайти наступне доступне житло. Психосоціальна оцінка має виходити з фактичних умов, а не з житлового статусу.
Від кількох днів до кількох місяців: як повертається керованість життя
Відновлення часто потребує тривалого розв’язання питань, які не можна владнати однією розмовою: житло, працевлаштування, навчання дітей, лікування, транспорт, майнові процедури. Психологічна підтримка допомагає зберігати здатність ухвалювати рішення й користуватися ресурсами, а соціальні та гуманітарні служби мають забезпечувати відповідну практичну підтримку.
Один із можливих способів зменшити перевантаження — скласти план із трьох горизонтів: потреби сьогодні; питання наступного тижня; рішення, що потребують додаткових відомостей. У короткому списку можуть бути контакти установ, терміни домовленостей, відповідальні люди й документи, які вже відновлено. План варто змінювати разом з обставинами, не вимагати від людини незмінної продуктивності.
За можливості корисно підтримувати зв’язок із колишніми сусідами, родичами, шкільною спільнотою та місцевими групами взаємодопомоги. Дослідження переселення після урагану Сенді демонструє, що житлові умови та соціальний капітал взаємопов’язані під час відновлення. Це свідчить на користь уваги до соціальних зв’язків, хоча конкретний результат залежить від контексту.
Конкретні форми сусідської та громадської взаємодопомоги описано в матеріалі «Як відновлювати соціальні зв’язки та взаємодопомогу після катастрофи».
Доступне й передбачуване житло має окрему роль у довгостроковому відновленні, про що йдеться у матеріалі «Стабільне житло як умова психосоціального відновлення». Для сімей, які кілька разів змушені переїжджати, доцільно також враховувати тягар повторної втрати соціальних зв’язків і зміни щоденного розпорядку.
Для ситуацій, коли небезпека повторюється й люди не можуть планувати повернення, дивіться «Повторні катастрофи та тривала загроза: психологічні наслідки й підтримка».
Чи треба якнайшвидше відбудувати старий дім
Повернення може бути важливою метою, проте безпечність будівлі, інфраструктура, ризик повторної події, фінансові ресурси та бажання родини визначають реальні можливості. Людина може прагнути відбудови, переїзду або певного часу для рішення. Психологічна підтримка має допомагати оцінити варіанти без примусу, а інженерні, юридичні та фінансові питання передаються компетентним спеціалістам.
Систематичний огляд наслідків переселення після катастроф засвідчує неоднорідність результатів та важливість умов релокації. Тому сам переїзд не можна автоматично трактувати як психологічно корисний чи шкідливий для кожної людини.
Коли потрібен психолог, лікар або психіатр
Підтримка близьких, безпечні умови проживання й доступ до гуманітарної допомоги є основою відновлення, але деяким людям потрібне цілеспрямоване психологічне втручання або медичне лікування. Звернення по професійну оцінку доцільне, коли сильний дистрес зберігається, посилюється або помітно порушує сон, повсякденне функціонування, догляд за собою, роботу чи спілкування.
Підставою для звернення можуть бути стійкі нав’язливі спогади про катастрофу, виражене уникання нагадувань, тривалі панічні симптоми, пригнічений настрій, небезпечне вживання алкоголю чи інших речовин. Медичний фахівець оцінює симптоми в контексті їхньої тривалості, тяжкості, попереднього стану та інших можливих причин. Після втрати житла в людини можуть існувати одночасно стрес, горе і практичні труднощі без клінічного розладу.
При гострій суїцидальній небезпеці, намірі заподіяти собі чи іншій людині шкоду, тяжкій дезорієнтації, психотичних симптомах, судомах, порушенні свідомості або підозрі на серйозне медичне захворювання необхідна негайна оцінка відповідними екстреними чи медичними службами. Людину в стані безпосередньої небезпеки не залишають без підтримки, водночас дотримуючись особистої безпеки та залучаючи фахівців.
Клінічна маршрутизація в гуманітарних умовах представлена у керівництві ВООЗ і УВКБ ООН, яке адресоване медичним працівникам і визначає підходи до оцінювання гострого стресу, депресії, посттравматичних реакцій, психозу, епілепсії та ризику самогубства. Для питання терміновості звернення існує окремий матеріал «Коли після катастрофи потрібна невідкладна психіатрична допомога».
Чого можна очікувати від психологічної допомоги
Перший контакт часто присвячений потребам, безпеці, можливості відпочити та складанню зрозумілого плану. Надалі психолог може допомагати з регуляцією сильного стресу, пристосуванням до змінених умов, переживанням втрати, сімейним спілкуванням та поверненням до повсякденних занять. Якщо за результатами оцінювання виявлено клінічний розлад, фахівець пропонує відповідне доказове лікування або направлення.
Першу психологічну допомогу не слід називати універсальною терапією посттравматичного стресового розладу. Гуманітарні рекомендації підтримують доступність гуманної первинної допомоги, але доказова база її впливу на віддалені клінічні результати має обмеження. Ефективність спеціалізованих втручань потрібно оцінювати окремо для відповідного розладу, групи людей і умов надання допомоги.
Як допомагати без порушення гідності й приватності
Фотографування людей біля зруйнованого житла, публікація їхніх історій або інформації про місце перебування потребують усвідомленої згоди та оцінки ризиків. Людині слід повідомити, для чого збирають дані, хто їх побачить, чи можна відмовитися і як виправити помилки. Потреба в допомозі не є згодою на публічність.
Гуманітарні команди мають перевіряти, чи люди знають процедуру звернення, чи можуть повідомляти про неналежне поводження, чи доступні повідомлення зрозумілою мовою та в доступних форматах. Людям, які пережили насильство, може бути потрібний окремий безпечний канал звернення. Міжвідомчі настанови IASC приділяють увагу захисту, правам, плануванню прихистків, освіті й організації допомоги як взаємопов’язаним напрямам.
Для волонтерів і працівників служб: перевірка реальних потреб
Корисно з’ясувати, скільки людей залишилися без придатного житла, хто не має безпечної ночівлі, де перебувають діти й люди з особливими потребами, які перешкоди є в доступі до допомоги та що змінюється з часом. Важливо враховувати не лише кількість проведених психологічних бесід, а й те, чи вдається людині отримати інформацію, безпечне розміщення, медичний догляд і подальший супровід.
Організаційні рішення мають бути міжсекторальними: працівники житлової підтримки, соціальних служб, освіти, захисту, охорони здоров’я та психологічної допомоги координують маршрути без зайвого повторення чутливих даних. Як загальну модель можна використовувати керівництво IASC і стандарти Sphere. Ці документи встановлюють рекомендовані практики та стандарти якості; вони самі по собі не є експериментальним доказом ефективності кожної окремої дії.
Практичний план підтримки після втрати житла
У перший контакт переконайтеся в безпеці людини, запропонуйте воду, місце для відпочинку й допомогу зі зв’язком, запитайте про медичні та сімейні потреби. Уникайте надмірних запитань про саму катастрофу. Якщо вона готова, разом визначте одне або два питання, які потрібно вирішити негайно.
Упродовж наступних днів допоможіть уточнити умови тимчасового проживання, контакти відповідальних служб, необхідні документи, можливості навчання й роботи, доступність ліків і транспорту. Запропонуйте записати важливі контакти, щоб не тримати все в пам’яті. Підтримуйте можливість приватності, відпочинку та зв’язку з близькими.
Протягом наступних тижнів поверніться до того, чи житлове рішення залишається придатним і безпечним, чи вдається виконувати щоденні справи, чи зберігаються надмірний дистрес або потреба в медичній допомозі. Запитайте, які цілі має сама людина: пошук оренди, повернення за умови безпеки, зміна громади, продовження навчання дитини. Допомагайте шукати доступні ресурси, зберігаючи за людиною участь у рішеннях.
Реальна допомога часто складається з невеликих послідовних дій. Відновлення не має встановленого для всіх графіка. Темп залежить від безпеки, масштабу втрат, здоров’я, соціальних зв’язків і доступних житлових можливостей.
Поширені запитання
Чи нормально плакати через втрату речей, якщо всі залишилися живими?
Так. Речі, приміщення та знайомий простір можуть бути пов’язані з пам’яттю, ідентичністю та стосунками. Людина має право сумувати за ними. Порівняння втрат між різними постраждалими часто заважає підтримці.
Що робити, якщо людина каже, що більше ніде не почуватиметься вдома?
Потрібно визнати тяжкість теперішньої втрати й запитати, що могло б зробити найближче місце проживання більш безпечним і придатним. Не варто вимагати негайної віри в майбутнє. З часом нові ритуали, соціальні зв’язки та умови проживання можуть допомагати формувати відчуття належності, але цей процес індивідуальний.
Чи потрібно переконувати людину якнайшвидше повернутися на місце катастрофи?
Повернення допустиме лише за умов підтвердженої безпеки та добровільного рішення. Психологічна підтримка може супроводжувати підготовку, але не замінює технічної оцінки будівлі й не створює підстав для ризикованого повернення.
Чи допоможе дитині нова іграшка або облаштований куточок?
Знайомі й доступні предмети можуть підтримувати відчуття безперервності, гри та передбачуваності. Значення має також присутність надійного дорослого, зрозумілий розпорядок і безпечне середовище. Жоден окремий предмет не гарантує певного психологічного результату.
Чи потрібно одразу відправляти кожного постраждалого до психотерапевта?
Допомога має відповідати потребам людини. Після катастрофи багатьом насамперед потрібні безпека, житло, інформація й підтримка близьких. Фахова психологічна оцінка потрібна тоді, коли дистрес виражений, стійкий, порушує функціонування або людина сама бажає звернутися. Для загрозливих станів необхідна невідкладна медична маршрутизація.
Чому навіть після поселення в безпечне місце людина залишається тривожною?
Тимчасовий прихисток вирішує частину нагальних потреб, але можуть залишатися невизначеність, майнові труднощі, втрата звичних зв’язків, порушений сон та побоювання повторної катастрофи. Підтримка має враховувати ці умови, а за стійких виражених симптомів — передбачати фахову оцінку.
Що відомо науці, а які питання залишаються відкритими
Дані підтверджують, що втрата дому й вимушена зміна середовища пов’язані з переживанням втрати, змінами соціальних зв’язків і психологічного благополуччя. Водночас значна частина досліджень прив’язаності до місця є якісною, спостережною або проведеною в конкретних громадах після окремих стихійних лих. Їхні висновки допомагають будувати чутливі до контексту програми, проте не дозволяють встановити універсальний сценарій одужання.
Систематичний огляд переселення після катастроф і дослідження житлового викупу після урагану Сенді підкреслюють неоднорідність наслідків. Гуманітарні стандарти Sphere та IASC надають міжсекторальну основу для практики, але не вимірюють ефективність кожного елемента підтримки як окремого лікувального методу.
Найобґрунтованіший практичний висновок полягає у поєднанні житлової безпеки, доступу до базових послуг, добровільної психологічної підтримки, збереження соціальних зв’язків та маршрутизації до спеціалізованої допомоги, коли вона потрібна. Саме так людина отримує умови для відновлення власного життя після втрати дому.
Пов’язані статті
Джерела
Binder, S. B., Baker, C. K., Ritchie, L. A., Barile, J. P., & Greer, A. (2023). “Upheaval”: Unpacking the dynamic balance between place attachment and social capital in disaster recovery. American Journal of Community Psychology, 72, 378–394. https://doi.org/10.1002/ajcp.12697.
Carroll, B., Morbey, H., Balogh, R., & Araoz, G. (2009). Flooded homes, broken bonds, the meaning of home, psychological processes and their impact on psychological health in a disaster. Health & Place, 15(2), 540–547. https://doi.org/10.1016/j.healthplace.2008.08.009.
Freibott-Kalt, A., Jiang, X., Rose, A., Cathcart, J., & Pacheco, E.-M. (2025). Children, Disasters, and Place Attachment: A Contemporary Framework for Understanding Crisis in Context. Current Psychiatry Reports, 27, 613–621. https://doi.org/10.1007/s11920-025-01634-4.
Inter-Agency Standing Committee. (2007). IASC Guidelines on Mental Health and Psychosocial Support in Emergency Settings. https://www.who.int/publications/i/item/iasc-guidelines-for-mental-health-and-psychosocial-support-in-emergency-settings.
Sphere Association. (2018). The Sphere Handbook: Humanitarian Charter and Minimum Standards in Humanitarian Response. https://spherestandards.org/handbook/.
Uscher-Pines, L. (2009). Health effects of relocation following disaster: A systematic review of the literature. Disasters, 33(1), 1–22. https://doi.org/10.1111/j.1467-7717.2008.01059.x.
World Health Organization, War Trauma Foundation, & World Vision International. (2011). Psychological First Aid: Guide for Field Workers. https://www.who.int/publications/i/item/9789241548205.
World Health Organization & United Nations High Commissioner for Refugees. (2015). mhGAP Humanitarian Intervention Guide: Clinical Management of Mental, Neurological and Substance Use Conditions in Humanitarian Emergencies. https://www.who.int/publications/i/item/9789241548922.
World Health Organization. (2025). Mental health in emergencies. https://www.who.int/news-room/fact-sheets/detail/mental-health-in-emergencies.