Психосоціальна підтримка в тимчасових прихистках і місцях розміщення
Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 14 жовтня 2026 року · Редакційна політика
Психосоціальна підтримка в тимчасових прихистках і місцях розміщення — це система щоденних умов, людяного спілкування, соціальних зв’язків, доступної допомоги та безпечного перенаправлення, яка підтримує психічне здоров’я людей, змушених тимчасово жити поза домом через війну, катастрофу або іншу надзвичайну подію. Її організовують спільно адміністрація місця проживання, мешканці, соціальні й медичні служби, фахівці з психічного здоров’я та гуманітарні організації.
Підтримка починається з фізичної безпеки, можливості виспатися, отримати достовірну інформацію, зберегти приватність і впливати на повсякденні рішення. Для одних людей цього разом із природною підтримкою близьких достатньо; іншим потрібні перша психологічна допомога, соціальний супровід, лікування або захист від насильства. Настанови IASC щодо психічного здоров’я і психосоціальної підтримки в надзвичайних ситуаціях розглядають розміщення, планування простору, санітарні умови, захист і соціальні зв’язки як частину міжсекторного реагування.
Які місця проживання охоплює ця підтримка
Тимчасовим прихистком може бути облаштоване приміщення громади, гуртожиток, готель, переобладнаний громадський заклад, модульне містечко або інша форма колективного проживання людей, які втратили доступ до безпечного житла. У гуманітарних документах часто використовують поняття «колективний центр» — спільне розміщення переміщених осіб у вже наявній будівлі. UNHCR пояснює умови та ризики колективних центрів: такі простори можуть швидко надати дах над головою, але тривале проживання у скупченості підвищує значення приватності, управління конфліктами, доступу до послуг і безпеки.
В українському контексті важливо розрізняти місце тимчасового проживання внутрішньо переміщених осіб, транзитний центр, пункт короткочасного прийому та захисне укриття під час повітряної тривоги. Вони мають різне призначення, тривалість перебування, відповідальних осіб і набір послуг. Ця стаття присвячена психосоціальній підтримці там, де люди тимчасово живуть або змушені регулярно ночувати. Психологічна підтримка під час самої евакуації та в пунктах прийому належить до окремих етапів гуманітарного реагування.
В Україні питання функціонування місць тимчасового проживання ВПО та мінімальних вимог до умов проживання регулює постанова Кабінету Міністрів № 930 від 1 вересня 2023 року. Міністерство соціальної політики, сім’ї та єдності України включає її до офіційного переліку законодавства для ВПО. Юридичні вимоги до конкретного закладу слід звіряти з чинною редакцією нормативного акта й відповідним статусом місця розміщення; міжнародні гуманітарні рекомендації доповнюють ці вимоги як стандарти якості та організації допомоги.
Чому умови проживання впливають на психологічний стан
Втрата дому часто супроводжується розлукою, матеріальними втратами, невизначеністю майбутнього, перериванням навчання, роботи та лікування. До пережитого під час небезпечної події додаються чинники самого проживання: шум, нестача особистого простору, черги, незручні санітарні приміщення, непередбачувані правила, зміна сусідів, страх виселення чи повторної евакуації. Реакції людей залежать від їхнього досвіду, ресурсів, стану здоров’я та подальших обставин. Страх, плач, дратівливість, мовчання, порушення сну або тимчасові труднощі з концентрацією самі по собі не встановлюють психіатричного діагнозу.
Згідно з рекомендаціями UNHCR щодо колективних центрів, скупченість і тривале перебування можуть створювати напруження між мешканцями, погіршувати приватність сімей, підвищувати ризик насильства та соціальної ізоляції. Стандарти Sphere поєднують гідні умови проживання, захист, санітарію, охорону здоров’я та участь людей у прийнятті рішень. Отже, психологічна підтримка в прихистку включає також управлінські рішення, які зменшують щоденні стресори.
Наслідки можуть відрізнятися в мешканців одного приміщення. Людина, яка живе тут кілька годин після евакуації, потребуватиме зрозумілої орієнтації та відпочинку. Родині, що перебуває кілька місяців, потрібні сталі правила співжиття, школа для дитини, контакти зі службами й можливість планувати подальше житло. Людині з тяжким психічним станом можуть насамперед знадобитися доступ до лікаря та безперервність призначеного лікування.
Перший принцип: безпека і гідність простору
Психосоціальну роботу починають із перевірки умов, без яких розмова про переживання втрачає практичний сенс. Адміністрація повинна мати зрозумілий порядок дій під час пожежі, повітряної тривоги, погіршення здоров’я, конфлікту або повідомлення про насильство. Мешканці мають знати, до кого звертатися вдень і вночі, де доступна медична допомога, як діяти при перебоях зв’язку та куди евакуюватися відповідно до місцевих правил безпеки.
Для психологічного добробуту мають значення можливість відокремити місце сну сім’ї, освітлення коридорів, безпечне користування санвузлами, зручне пересування, доступ до води, можливість помитися й випрати речі, тиша для відпочинку, місце для годування немовлят. У великих приміщеннях допомагають продумані перегородки та розподіл функцій простору; рішення щодо перегородок повинні враховувати протипожежні та евакуаційні вимоги. Ці принципи випливають із керівництва UNHCR для колективних центрів та розділів Sphere про житло й захист.
Правила прихистку повинні бути чіткими, доступними для читання й усного пояснення та однаково застосовуватися до всіх. Людям потрібні зрозумілі умови перебування, порядок реєстрації, користування спільним майном, відвідування родичів, розв’язання побутових суперечок і процедури скарг. Невизначені санкції, публічне приниження або примусове обговорення особистих історій руйнують довіру до персоналу.
Організація допомоги: чотири взаємопов’язані рівні
Система психічного здоров’я та психосоціальної підтримки в надзвичайних ситуаціях за моделлю IASC охоплює доступ до безпеки й основних послуг, сімейні та громадські ресурси, адресні неспеціалізовані втручання і спеціалізовану допомогу. Це рівні організації послуг, які діють одночасно. Детальніше про загальне поняття та структуру системи йдеться у статті «Психічне здоров’я та психосоціальна підтримка (ПЗПСП / MHPSS): що це і як працює».
Умови проживання та базові послуги
Перший рівень охоплює фізичний захист, воду, харчування, сон, санітарні умови, інформацію, доступність середовища й повагу до вибору людини. Працівник, який допомагає знайти ліки, організовує безпечний сон або забезпечує спосіб зв’язатися із сім’єю, уже робить внесок у психосоціальну підтримку. Такі дії мають цінність незалежно від того, чи проводиться формальна психологічна консультація.
Соціальні зв’язки та участь мешканців
Другий рівень підтримує взаємодію з рідними, сусідами, громадою, дитячими й освітніми закладами, релігійними або культурними спільнотами за вибором людини. Це можуть бути спільні обговорення побутових питань, добровільні групи взаємодопомоги, можливості дозвілля, підтримка доглядальників. Доступ до ресурсів слід організовувати без примусу до публічного розповідання про пережите.
Адресні втручання і фахове лікування
На третьому рівні підготовлені працівники можуть надавати структуровану підтримку, короткі втручання або індивідуальні консультації в межах своєї компетентності та супервізії. Четвертий рівень передбачає медичну, психіатричну й іншу спеціалізовану допомогу за показаннями. Рішення про призначення ліків, зміну лікування чи діагноз належить до компетенції медичних фахівців. ВООЗ і UNHCR у mhGAP Humanitarian Intervention Guide описують первинне клінічне ведення окремих станів у гуманітарних умовах медичними працівниками без вузької спеціалізації.
Перший контакт із новим мешканцем
Після прибуття людині насамперед потрібно розуміти, де вона перебуває, чи безпечно залишатися, де можна відпочити, отримати їжу й воду, як зв’язатися з близькими та що відбуватиметься далі. Працівник коротко представляється, пояснює свою роль і питає, яка допомога потрібна зараз. Інформацію надають невеликими зрозумілими частинами, з можливістю перепитати або повернутися до розмови пізніше.
Якщо людина явно пригнічена або дезорієнтована через подію, можна запропонувати першу психологічну допомогу: перевірити безпеку та нагальні потреби, уважно вислухати за бажанням людини, допомогти відновити зв’язок із необхідними людьми й службами. Посібник ВООЗ із першої психологічної допомоги наголошує на людяній практичній підтримці, повазі до гідності, культури та можливостей постраждалих. Працівник не зобов’язаний отримувати повну історію катастрофи, а мешканець має право не відповідати на особисті запитання.
Вислови на кшталт «Розкажіть, що вам зараз потрібно найбільше», «Я можу показати, де вода й місце відпочинку», «Чи бажаєте, щоб ми допомогли зв’язатися з близькою людиною?» підтримують орієнтацію та вибір. Слова «усі повинні виговоритися», вимога заспокоїтися або прохання детально відтворити найстрашніші моменти можуть посилювати напруження. Обов’язкове односеансове емоційне обговорення травматичної події не слід використовувати як універсальну профілактику ПТСР.
Оцінювання потреб без тотального психологічного опитування
Адміністрація може запровадити коротку конфіденційну розмову про базові потреби: безпеку, самопочуття, доступність приміщення, наявність ліків, контакти з близькими, потребу у перекладачеві, допомогу з дитиною, умови сну та можливість отримати послуги. Важливо розділити добровільну соціальну інформацію і медичні дані, доступ до яких має бути обмежений.
Запитання про психічне здоров’я повинні мати чітку практичну мету: виявити потребу в підтримці або визначити, куди звернутися. Втома, сум чи тривога не означають, що людина потребує психіатричної оцінки. З іншого боку, сильне страждання, різке погіршення функціонування, порушення свідомості, тяжкий стан здоров’я або небезпека для себе чи інших потребують відповідного швидкого реагування. Клінічні питання розглядають окремо від побутового поселення.
Оцінювання варто повторювати після зміни обставин: сім’я переїхала в інше приміщення, дитина перестала відвідувати заняття, у людини закінчилися ліки, виник конфлікт, погіршився доступ до транспорту або з’явилася загроза виселення. Для тривалого перебування корисні узгоджені короткі повторні контакти, а не лише одна анкета при заселенні.
Як працює маршрутизація до послуг
Маршрутизація — це реальний зв’язок людини з відповідною службою, а не вручення номера телефону. Зручна місцева карта допомоги містить перевірені контакти первинної медичної допомоги, екстрених служб, служб захисту дітей, соціального супроводу, фахівців із психічного здоров’я, допомоги постраждалим від насильства, юридичної допомоги та підтримки людей з інвалідністю. Контакти треба регулярно оновлювати, перевіряти доступність і за можливості передбачати альтернативу на випадок перебоїв зв’язку.
Для кожного перенаправлення працівник разом із людиною визначає наступний крок: хто прийме звернення, коли й де, чи потрібне скерування, супровід, транспорт, доступна комунікація або відновлення документів. Передача персональних відомостей іншій організації здійснюється за належною правовою підставою, з урахуванням згоди та необхідного мінімуму даних. Якщо звернення термінове, працівник має залишатися з людиною в межах безпечної професійної ролі, доки відповідна служба не перебере допомогу.
Особливо важлива безперервність попереднього лікування. Людина може приїхати без виписок, рецептів, доступу до свого лікаря або запасу препаратів. Слід допомогти зв’язатися з медичною службою для оцінювання й відновлення маршруту лікування; самостійно змінювати дозування чи відміняти призначені препарати персоналу прихистку не можна. Клінічна гуманітарна настанова mhGAP-HIG допомагає медичним службам визначати підходи до невідкладних і тривалих станів.
Коли потрібне негайне медичне реагування
Негайно залучають екстрену медичну допомогу або відповідну чергову службу, якщо є порушення свідомості, судоми, ознаки інсульту, серйозна травма, гострий біль у грудях, тяжкі утруднення дихання, підозра на отруєння або інші загрозливі соматичні симптоми. Не можна пояснювати такі стани виключно пережитим стресом.
Окремої термінової професійної оцінки потребують висловлені наміри самогубства з актуальною небезпекою, спроба самопошкодження, психотичні прояви з ризиком, виражена манія з небезпечною поведінкою, тяжка дезорієнтація або нездатність задовольнити життєво необхідні потреби. До прибуття фахівців слід забезпечити спокійний контакт, прибрати безпосередні небезпеки та діяти за місцевим протоколом. Самодіагностика і публічне обговорення стану мешканця неприпустимі. Клінічна оцінка визначає подальшу допомогу.
Діти, підлітки та сім’ї в прихистку
Для дитини якість підтримки залежить від фізичної безпеки, наявності надійного дорослого, передбачуваного розпорядку, можливості гратися, навчатися й підтримувати зв’язок з однолітками. Потрібні безпечні зони для занять, доступ до води й туалету, відповідальний нагляд, процедури захисту дітей та чіткі правила фотографування й публікації зображень. Дитячі активності мають відповідати віку, можливостям і бажанню дитини, а не вимозі брати участь у психологічних вправах.
Операційні рекомендації UNICEF щодо психосоціальної підтримки в громадах у гуманітарних умовах ставлять у центр безпечне середовище, участь дітей, сімей і громад. UNICEF описує практику центрів підтримки переміщених родин, де поєднуються дружні до дітей простори, відновлення сімейних зв’язків, психосоціальна підтримка і скерування до спеціалізованих служб.
Підліткам потрібні приватність, можливість говорити без публічного контролю та реальний вплив на діяльність простору. Дорослим, які доглядають за дітьми, можуть бути необхідні перепочинок, допомога з документами, навчанням, харчуванням і доступом до медичних послуг. Якщо дитина прибула без супроводу чи існує підозра на насильство, застосовують процедури захисту дітей і професійної маршрутизації, а не неформальне опитування великою кількістю працівників.
Літні люди, люди з інвалідністю та ті, хто потребує догляду
Доступність прихистку визначається тим, чи може людина фізично й інформаційно користуватися його послугами. Потрібно враховувати безбар’єрні маршрути, санвузли, освітлення, місце для засобів мобільності, доступність інформації для людей із порушеннями слуху чи зору, просту мову та можливість альтернативної комунікації. Під час евакуації потрібен індивідуально узгоджений порядок допомоги, який враховує автономію людини.
Літня людина може втратити звичні контакти, допоміжні засоби, доступ до ліків або можливість самостійно пересуватися. Працівникам важливо звертатися безпосередньо до неї, питати про її рішення й потреби, не приписувати кожну розгубленість віку. Раптова зміна свідомості або поведінки потребує медичного оцінювання. Підтримка доглядальника також впливає на безпеку людини, якій потрібна допомога.
Пережите насильство, експлуатація та ризики всередині прихистку
Спільне проживання робить особливо важливими приватність, зрозумілі процедури реагування на сексуальні домагання, насильство, експлуатацію, цькування та зловживання владою персоналу. У мешканців повинні бути доступні різні безпечні канали повідомлення, зокрема поза безпосередньою адміністрацією прихистку. Процедури мають передбачати захист від помсти й недопущення розголошення особистих відомостей.
Якщо людина повідомляє про насильство, працівник вислуховує без осуду, уточнює безпосередні потреби безпеки, пояснює можливості підтримки та відповідно до ролі й протоколу пропонує зв’язок зі спеціалізованими службами. Не слід вимагати докладного опису події, проводити власне «розслідування» або організовувати зустріч із можливим кривдником. Питання обов’язкового повідомлення відповідним органам вирішують за чинним законодавством і правилами захисту конкретної групи, з увагою до безпеки постраждалої людини.
Основний гуманітарний стандарт якості та підзвітності CHS, оновлений у 2024 році, вимагає орієнтації на права та участь постраждалих людей. Механізм скарг повинен бути зрозумілим, конфіденційним, доступним і таким, що не залежить від волі однієї особи.
Повсякденне життя, спільнота та можливість вибору
Психосоціальна підтримка посилюється, коли мешканці можуть ухвалювати посильні побутові рішення: обговорювати години тиші, користування спільними приміщеннями, дитячі заняття, порядок інформування та правила співжиття. Корисно створити представницький механізм із доступом для різних груп, але участь у ньому повинна залишатися добровільною. Відповідальність за безпечне управління залишається за організаторами, а мешканці можуть впливати на рішення без перекладання на них обов’язків служб.
Частина людей шукає товариства, інша прагне усамітнення. Доречні гнучкі можливості для обох варіантів: окремий тихий простір, місце для навчання і відпочинку, дозволені добровільні заходи, доступ до інформації про події громади, бібліотеки, заняття або взаємодопомогу. Відвідування групи підтримки, мистецької активності чи розмови з психологом не повинно бути умовою проживання або отримання гуманітарної допомоги.
Соціальна підтримка потребує зв’язків поза будівлею. Тривале ізольоване проживання послаблює шанси на роботу, освіту, самостійне житло і участь у громаді. Тому навіть якісний прихисток має допомагати людині зберігати або відновлювати її зовнішні контакти, якщо це безпечно й відповідає її планам.
Інформування, правила звернення і конфіденційність
У спільному просторі варто мати доступну дошку або інший спосіб повідомлення про контакти відповідальних осіб, години роботи служб, правила безпеки, медичні маршрути, способи подання скарги й порядок отримання допомоги. Повідомлення потрібно регулярно перевіряти та пояснювати усно людям, яким складно читати або користуватися цифровими засобами. Варто відрізняти підтверджену інформацію від чуток і вказувати, хто відповідає за її оновлення.
Розмови про психічне здоров’я, сімейні обставини, насильство чи медичні потреби проводять у приватному місці. Відомості збирають лише ті, які необхідні для конкретної послуги. Слід пояснювати мету збору даних, кому вони можуть бути передані, хто має доступ та як захищені записи. Згода на психологічну консультацію не дорівнює згоді на фотографування, передачу історії донорам або публікацію у соціальних мережах.
Ролі адміністрації, психолога, соціального працівника і волонтера
Керівництво прихистку відповідає за організаційні умови, правила безпеки, реагування на скарги, зв’язок зі службами та доступність інфраструктури. Соціальний працівник допомагає розв’язувати питання документів, соціальних послуг, сімейних потреб, маршрутизації та житла. Психолог працює у межах своєї кваліфікації, проводить оцінювання й втручання за згодою людини, організовує належне скерування за потреби. Медичні фахівці ухвалюють клінічні рішення. Волонтери забезпечують логістичну й людяну підтримку в межах підготовки.
Команда має мати зрозумілу схему взаємодії, порядок передачі тільки необхідної інформації, чергування на випадок невідкладних подій, доступ до навчання й супервізії. Зміни складу команди не повинні призводити до втрати інформації про узгоджений маршрут допомоги. У випадках перевтоми персоналу потрібно коригувати навантаження, обов’язки та доступ до підтримки: виснажений працівник може ненавмисно погіршувати якість контакту з мешканцями.
Що відомо про ефективність психосоціальних програм
Гуманітарні стандарти встановлюють принципи якісної та безпечної допомоги; вони не є самі по собі експериментальним доказом ефективності кожної групової активності чи консультації. Найпереконливіше операційне обґрунтування має поєднання захисту, доступу до базових послуг, добровільної підтримки, можливості звернення по медичну допомогу та участі мешканців. Окремі психологічні втручання оцінюють за власними дослідженнями та конкретними результатами.
Систематичний огляд і метааналіз Nguyen та співавторів (2023) про психосоціальні програми для вимушено переміщених людей включив 162 звіти; кількісні результати були неоднорідними, а велика частка досліджень мала дизайн без контрольної групи. Огляд знайшов обнадійливі сигнали щодо психосоціального добробуту, але застеріг від надмірно причинних висновків і звернув увагу на можливі відмінності між групами. Систематичний огляд Dickson та співавторів (2024) окремо аналізував досвід упровадження програм для переміщених людей і чинники, що полегшують або ускладнюють отримання допомоги.
Докази ефективності конкретної психотерапевтичної програми не можна автоматично переносити на всі прихистки. На результат впливають безпечність умов, підготовка виконавців, доступність послуг, мовна і культурна відповідність, добровільність, спосіб добору учасників та підтримка після закінчення програми. Перша психологічна допомога має статус рекомендованої гуманної первинної підтримки; її не слід подавати як доведене лікування чи універсальну профілактику ПТСР.
Як оцінювати якість підтримки в прихистку
Оцінювання починають з питань, які мають практичне значення для мешканців: чи відчувають вони себе в безпеці, чи знають, де отримати допомогу, чи можуть повідомити про порушення, чи доступні умови проживання для людей із різними потребами, чи діють маршрути до медичних і соціальних послуг. Варто враховувати не лише кількість проведених зустрічей, а й завершення потрібних скерувань, доступність наступного контакту, зміну найбільш гострих побутових проблем та оцінку мешканцями якості взаємодії.
Для моніторингу підходять анонімні відгуки, добровільні короткі опитування, обговорення з представниками мешканців, аналіз повторних звернень та перевірка безпечності каналів скарг. Потрібно враховувати людей, які майже не звертаються по допомогу: через труднощі мобільності, недовіру, нестачу часу, мовний бар’єр або страх розголошення. Стандарт CHS 2024 закріплює відповідальність організацій перед постраждалими людьми та їхню участь у вдосконаленні допомоги.
Практичний порядок дій для команди прихистку
На етапі підготовки відповідальні особи перевіряють фізичні умови, доступність, місцеві медичні та соціальні маршрути, правила конфіденційності, канали скарг і контакти чергових служб. Коли прибувають нові мешканці, їм пропонують коротку орієнтацію та запитують про першочергові потреби без примусу розкривати пережите. Після поселення узгоджують конкретні маршрути допомоги, способи підтримання зв’язків і доступ до щоденних послуг.
Під час тривалого проживання команда регулярно переглядає ризики та умови, разом із мешканцями коригує побутові рішення, забезпечує доступ до освіти, роботи, медичної й соціальної допомоги, а також готує безпечні варіанти подальшого проживання. При зміні місця перебування людина повинна отримати зрозумілу інформацію про наступні кроки, а передача необхідних відомостей між службами має залишатися законною, пропорційною та безпечною.
Поширені запитання
Чи має в кожному прихистку постійно працювати психолог?
Конкретний склад персоналу залежить від типу закладу, місцевих можливостей і нормативних вимог. Систему підтримки потрібно організувати так, щоб мешканці мали доступ до гуманної первинної допомоги, безпечних процедур і перевірених маршрутів до фахівців. Фізична присутність психолога не компенсує проблем із захистом, житлом або доступом до медичних послуг.
Чи потрібно всім мешканцям проходити психологічне тестування?
Загальне обов’язкове тестування не є необхідною умовою якісної підтримки. Запитання та інструменти добирають для визначеної мети, за належної згоди і з розумінням того, як результат вплине на допомогу. Скринінговий бал не встановлює діагнозу й не може сам по собі слугувати підставою для обмеження проживання.
Що робити, якщо людина відмовляється розмовляти з психологом?
Поважати її рішення, залишити доступними інформацію, основні послуги та можливість звернутися пізніше. У разі очевидної невідкладної небезпеки застосовують відповідні медичні й правові процедури. В інших випадках добровільність підтримує довіру та безпечну взаємодію.
Як діяти, коли між мешканцями виникають конфлікти?
Спершу перевірити безпеку й наявність погроз або насильства. Побутові суперечки можна вирішувати через прозорі правила, окремі розмови, організаційні зміни і добровільне посередництво за належних умов. При насильстві, примусі або експлуатації пріоритетом є захист людини та відповідне перенаправлення, а не примусове «примирення».
Яка підтримка потрібна людям, які живуть у прихистку місяцями?
Тривале перебування потребує передбачуваних умов, участі в рішеннях, можливості зберігати приватність, освітніх і трудових зв’язків, доступу до лікування та реалістичного планування подальшого житла. Повторні короткі контакти дозволяють своєчасно виявляти зміни потреб без перетворення повсякденного життя на безперервне психологічне обстеження.
Чи достатньо організувати групові заняття для покращення психічного здоров’я?
Групові заняття можуть сприяти спілкуванню й відпочинку, якщо вони добровільні, доступні та безпечні. Їхню ефективність оцінюють за конкретною метою. Вони не замінюють захисту від насильства, медичного лікування або індивідуальної допомоги тим, кому вона потрібна.
Пов’язані статті
Джерела
CHS Alliance, Groupe URD, Sphere. (2024). Core Humanitarian Standard on Quality and Accountability. Офіційний стандарт.
Dickson, K., Ko, S. Y. J., Nguyen, C., Minchenko, D., & Bangpan, M. (2024). Mental health and psychosocial support programmes for displaced populations in low- and middle-income countries: A systematic review of process, perspectives and experiences. Global Mental Health. DOI.
Inter-Agency Standing Committee. (2007). IASC Guidelines on Mental Health and Psychosocial Support in Emergency Settings. ВООЗ: офіційне видання.
Міністерство соціальної політики, сім’ї та єдності України. (2026). Законодавство для ВПО, зокрема постанова КМУ № 930 від 01.09.2023. Офіційний перелік.
Nguyen, A. J., Lasater, M. E., Lee, C., Mallawaarachchi, I. V., Joshua, K., Bassett, L., & Gelsdorf, K. (2023). Psychosocial support interventions in the context of forced displacement: A systematic review and meta-analysis. Journal of Migration and Health, 7, 100168. DOI.
Sphere Association. (2018). The Sphere Handbook: Humanitarian Charter and Minimum Standards in Humanitarian Response. Офіційне видання.
UNHCR. (2025). Collective centres. Emergency Handbook. Офіційна настанова.
UNICEF. (2018). Community-based mental health and psychosocial support in humanitarian settings: Operational guidelines. Офіційні рекомендації.
UNICEF. (2022). 3 things to know about Blue Dots. Опис практики підтримки дітей і сімей.
World Health Organization, War Trauma Foundation, & World Vision International. (2011). Psychological first aid: Guide for field workers. ВООЗ.
World Health Organization & UNHCR. (2015). mhGAP Humanitarian Intervention Guide: Clinical Management of Mental, Neurological and Substance Use Conditions in Humanitarian Emergencies. ВООЗ.