top of page

Психологічна енкциклопедія

Як допомогти людині в перші години після катастрофи

3 дні тому
Читати 13 хв

Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 14 жовтня 2026 року · Редакційна політика


Після катастрофи людині насамперед потрібні безпека, медична допомога за потреби, зрозуміла інформація, вода, тепло, зв’язок із близькими та присутність того, хто готовий допомогти. Якщо ви стали свідком катастрофи або опинилися поруч із постраждалою людиною, почніть із перевірки загрози та її нагальних потреб. Говоріть коротко й спокійно, запропонуйте конкретну допомогу, вислухайте за бажанням людини та допоможіть знайти відповідні служби. Саме таку гуманну практичну підтримку описує посібник Всесвітньої організації охорони здоров’я з першої психологічної допомоги. Докладніше про етапи гуманітарного реагування, організацію допомоги та відновлення дивіться в матеріалі «Психологія гуманітарних криз і катастроф».


Важливо: якщо існує небезпека повторного вибуху, пожежі, обвалу, витоку газу чи інша загроза, пріоритетом залишається особиста безпека та виконання вказівок рятувальників. За небезпечних для життя симптомів телефонуйте 112 або 103. У такій ситуації психологічна підтримка доповнює рятувальні та медичні дії.


З чого почати: послідовність рішень очевидця


У перші години після надзвичайної події легко розгубитися, адже одночасно виникають завдання фізичного порятунку, пошуку рідних, евакуації та підтримки людей, які перебувають у сильному стресі. Корисно послідовно відповісти на чотири запитання: чи безпечно зараз перебувати поруч; чи є невідкладна медична потреба; чого людина потребує саме тепер; хто може забезпечити допомогу надалі.


  • Спочатку оцініть небезпеку для себе та постраждалої людини. Не заходьте до небезпечної будівлі й не наближайтеся до місця вибуху чи пожежі всупереч вимогам безпеки.

  • За підозри на тяжке ушкодження, втрату свідомості, порушення дихання або інший загрозливий стан викликайте екстрені служби й виконуйте інструкції диспетчера.

  • Якщо людина у відносній безпеці, представтеся та попросіть дозволу допомогти. З’ясуйте її найнагальнішу потребу, замість того щоб відразу розпитувати про пережите.

  • Допоможіть із конкретним кроком: знайти безпечне місце, воду, потрібні ліки через медичних працівників, зв’язок, інформацію про евакуацію чи контакт відповідної служби.

  • Перед завершенням контакту уточніть, чи знає людина, куди звертатися далі, і чи має підтримку. Не залишайте людину в стані очевидної небезпеки без передачі допомоги відповідним службам.


Ця послідовність є практичним застосуванням принципів «подивись — вислухай — допоможи встановити зв’язок із підтримкою», що лежать в основі рекомендацій ВООЗ. Часові межі умовні: за кілька хвилин інколи доводиться повторювати перевірку безпеки, якщо змінюються обставини.


Безпека має пріоритет над розмовою


Не ставайте ще однією постраждалою людиною


Бажання негайно допомогти природне, проте необережне наближення до місця катастрофи може збільшити кількість постраждалих та ускладнити роботу рятувальників. Міністерство охорони здоров’я України окремо застерігає цивільних від наближення до місця вибуху чи стрілянини через ризик повторних атак і можливість завадити екстреним службам. Якщо офіційні повідомлення вимагають евакуації або укриття, допомагайте людям виконувати саме ці вказівки.


Перш ніж починати розмову, окиньте поглядом місце: чи є рух транспорту, дим, уламки, обірвані дроти, нестійкі конструкції, небезпечні речовини, натовп або загроза насильства. Не перевіряйте невідомі предмети самотужки, не торкайтеся підозрілих матеріалів і не намагайтеся самостійно виконувати завдання рятувальних служб.


Як викликати допомогу в Україні


ДСНС України підтверджує такі номери: 112 — єдиний номер для повідомлень про надзвичайні ситуації; 101 — рятувальна служба; 102 — поліція; 103 — екстрена медична допомога. Повідомте місце події, характер небезпеки, приблизну кількість постраждалих, помітні загрозливі симптоми та доступні орієнтири. Не припиняйте зв’язок до завершення розмови з диспетчером, якщо той просить залишатися на лінії.


Якщо ви телефонуєте замість іншої людини, за можливості скажіть їй, що робите, і поясніть, чому це потрібно. В екстреній ситуації, коли людина непритомна або не здатна дати згоду, негайний виклик медичної допомоги має пріоритет.


Коли першочергово потрібен медик, а не психологічна розмова


Деякі симптоми після вибуху, аварії, падіння, задимлення або тривалого перебування в небезпечних умовах можна помилково пояснити переляком. Біль, задишка, сплутаність свідомості, слабкість, порушення мовлення або непритомність потребують оцінювання з огляду на фізичну небезпеку, а не припущення, що це лише стрес.


  • Невідкладно звертайтеся по допомогу, якщо людина непритомна, важко дихає, має сильну кровотечу, судоми, виражене порушення свідомості, нову слабкість кінцівки чи порушення мовлення.

  • Після удару головою небезпечними ознаками є втрата свідомості, повторне блювання, судоми, погіршення стану, незвична поведінка або поява неврологічних симптомів. Орієнтири медичного направлення наведені у настанові NICE щодо травм голови.

  • Після вибуху, аварії або руйнування будівлі медичного огляду можуть потребувати і люди без помітної рани, якщо є біль, порушення слуху, запаморочення, дезорієнтація чи підозра на травму. Зокрема, МОЗ України наголошує на ризику непомічених тілесних ушкоджень.

  • Після контакту з димом, газом, хімічними речовинами або невідомими речовинами дійте за інструкціями екстрених служб; медичне й рятувальне реагування визначається типом небезпеки.


Якщо ви не маєте навичок домедичної допомоги, не імпровізуйте з маніпуляціями або ліками. Виконуйте вказівки диспетчера 112 чи 103 та наявні офіційні інструкції. Психологічна підтримка може полягати в простому повідомленні: «Допомога вже викликана. Я поруч і скажу вам, що відбувається».


Як підійти до людини й почати контакт


Представтеся, запитайте дозволу та запропонуйте конкретне


Підійдіть так, щоб людина бачила вас, назвіть себе і поясніть, що саме можете зробити. Короткі речення краще сприймаються в шумному, хаотичному середовищі. Наприклад: «Мене звати Олена. Я тут поруч. Чи можу допомогти вам перейти у безпечніше місце?» або «Вам потрібна вода, лікар чи зв’язок із рідними?».


Не торкайтеся незнайомої людини автоматично. Дотик може бути небажаним через біль, травму, особисті межі, культурні норми чи пережите насильство. Запитайте, чи можна взяти її за руку або допомогти підвестися, якщо рухатися фізично безпечно.


Людина має право відмовитися від розмови, від запропонованої психологічної підтримки та від розкриття особистої інформації. Водночас її відмова від бесіди не скасовує обов’язку реагувати на очевидну невідкладну загрозу життю.


Слухайте настільки, наскільки людина хоче говорити


Деякі постраждалі прагнуть розповісти, що сталося, інші мовчать, повторюють одне запитання або зосереджуються на пошуку телефону. Не потрібно схиляти їх до подробиць. Можна сказати: «Я вас слухаю», «Ви можете говорити стільки, скільки хочете», «Можемо просто побути тут, поки стане зрозуміло, що робити далі».


За рекомендаціями ВООЗ, помічник не повинен примушувати людину розповідати історію, оцінювати її реакції, перебивати, давати неправдиві обіцянки або забирати в неї можливість самостійно ухвалювати рішення. Якщо людина розповідає про втрату, відповідь «Мені дуже шкода, що це сталося» є доречнішою за намагання негайно надати події позитивний сенс.


Що сказати, а яких фраз уникати


Корисні фрази описують реальну допомогу: «Зараз ми в укритті», «Я можу зателефонувати вашим рідним», «Найближча медична бригада вже працює», «Вам зручніше стояти тут чи перейти туди?». Якщо інформації немає, так і скажіть: «Я поки не знаю, але можу допомогти з’ясувати».


Уникайте категоричних запевнень «Ви вже точно в безпеці», якщо загроза триває, та оцінних висловів «Не плачте», «Іншим гірше», «Ви повинні бути сильними». Фрази «Усе буде добре» і «Я точно знаю, що ви відчуваєте» можуть розходитися з реальністю людини. Відповідальне спілкування поєднує співчуття, правдивість і ясність.


Допомога з базовими потребами — частина психологічної підтримки


Після катастрофи психологічний стан нерозривно пов’язаний із фізичною ситуацією: чи є вода, тепло, доступ до ліків, інформація про рідних, нічліг, можливість зарядити телефон. Підтримка цих потреб зменшує додаткову невизначеність і допомагає людині повернути здатність вирішувати найближчі завдання. Міжвідомчі настанови IASC розглядають захист, житло, воду, харчування, медичні послуги та соціальні зв’язки як складові загальної відповіді на гуманітарну кризу.


Запитайте, що потрібно першочергово. Для однієї людини це буде можливість зігрітися, для іншої — знайти дитину, допомогти людині, яка користується кріслом колісним, або повідомити родину про власне місце перебування. Корисна допомога має бути адресною: запитання про потребу краще за припущення.


Якщо доступні питна вода, їжа чи ковдра, запропонуйте їх, ураховуючи медичний стан і рекомендації рятувальників. У разі травми, блювання, порушення свідомості чи підготовки до невідкладної медичної допомоги не наполягайте на їжі або питті. За необхідності нехай рішення підкаже медик.


Допоможіть відновити зв’язок із близькими


Зв’язок із родиною може бути вирішальним практичним ресурсом: людина отримує інформацію, емоційну підтримку, допомогу з дітьми та план наступних кроків. Запропонуйте зарядний пристрій або телефон, допоможіть знайти офіційний пункт інформації, записати важливі контакти чи відправити коротке повідомлення, якщо людина погоджується.


Дбайте про приватність: не публікуйте особисті дані, фото документів, адресу укриття або місцеперебування інших постраждалих без згоди й без оцінки ризиків безпеки. Зникнення зв’язку не є підставою поширювати неперевірені списки загиблих або поранених.


Поверніть людині можливість обирати


Навіть у складних умовах можна пропонувати невеликі реальні варіанти: «Хочете, щоб я побула поруч чи покликала когось із ваших знайомих?», «Вам допомогти прочитати повідомлення чи ви зробите це самі?». Здатність обирати не варто ототожнювати зі швидким заспокоєнням; це спосіб поважати гідність і підтримувати самостійність людини.


Що робити, коли людина плаче, тремтить, мовчить або розгублена


Плач, страх, тремтіння, роздратування, відчуття нереальності подій, труднощі із зосередженням і тимчасове мовчання можливі після дуже сильного стресу. За самою наявністю таких проявів неможливо встановити психічний розлад. Динаміка стану, рівень функціонування, тілесні симптоми, історія попередніх захворювань та загрози безпеці мають принципове значення.


Якщо людина плаче, дозвольте їй плакати; запропонуйте тихе місце, воду чи присутність, якщо це безпечно. Якщо людина мовчить, не засипайте її запитаннями. Якщо вона повторює одну й ту саму фразу, відповідайте коротко й послідовно, називаючи лише перевірені факти.


Якщо людина дихає швидко, скаржиться на серцебиття або відчуття сильного страху, спочатку враховуйте можливі медичні причини, особливо після вибуху, травми чи задимлення. За відсутності ознак фізичної невідкладності запропонуйте сісти в безпечному місці, орієнтуватися на ваше спокійне мовлення та дихати у власному комфортному темпі. Не вимагайте затримувати дихання, дихати в пакет або силою виконувати вправу. Докладніша допомога при окремому стані описана у статті «Як допомогти людині під час панічної атаки».


Якщо людина перестала розуміти прості звернення, не впізнає місце, раптово поводиться дуже незвично, втрачає здатність подбати про себе або перебуває у вираженій дезорієнтації, потрібне медичне оцінювання. Такі прояви можуть мати різні причини — від фізичної травми та інтоксикації до гострого психічного стану; вгадувати діагноз на місці небезпечно.


Практичні ситуації: як діяти залежно від потреби


Людина шукає близьку особу й не має достовірної інформації


Вислухайте, кого саме вона шукає, і допоможіть звернутися до офіційних служб або перевірених каналів пошуку. Не озвучуйте чуток і не обіцяйте знайти людину напевно. Якщо поруч є пункт реєстрації евакуйованих чи інформації про постраждалих, поясніть, де він розташований, і запропонуйте супровід.


Постраждала людина звинувачує себе


Вона може повторювати: «Я мав повернутися», «Це через мене». Визнайте тяжкість пережитого: «Ви дуже хвилюєтеся за близьких». За відсутності перевірених фактів уникайте розслідування, суперечки або категоричного виправдання. Важливіше зараз допомогти людині знайти інформацію, безпеку й підтримку.


Людина сердиться або говорить різко


Сильне роздратування після катастрофи може бути реакцією на страх, втрату, дезорганізацію чи реальну нестачу допомоги. Залишайтеся ввічливими, не сперечайтеся про те, як людина повинна реагувати, і з’ясуйте практичну потребу. Якщо є загроза насильства, забезпечте дистанцію, зверніться до відповідних служб і не намагайтеся самостійно фізично стримувати людину.


Людина не хоче допомоги


Запропонуйте допомогу один раз чітко й шанобливо, повідомте, де доступні служби, і залиште право вибору. Підтримка повинна залишатися добровільною. За ознак безпосередньої небезпеки для життя дійте відповідно до вимог екстреного реагування, а не як звичайна психологічна бесіда.


Людина залишилася без житла або документів


Першочергові кроки — безпечне місце, інформація про офіційні пункти допомоги, можливість зв’язатися з рідними, доступ до ліків, води, їжі та тимчасового прихистку. Не вимагайте від постраждалої людини одразу визначити довгостроковий життєвий план. Записуйте лише ті дані, які справді потрібні відповідній службі.


Людина повідомляє про насильство під час евакуації або у місці тимчасового перебування


Першим завданням є безпечне відокремлення від джерела загрози, доступ до медичної та захисної допомоги, дотримання конфіденційності й волі постраждалої особи настільки, наскільки це сумісно з вимогами невідкладного захисту. Не розпитуйте про подробиці для власної цікавості, не обіцяйте абсолютної таємниці, якщо діють обов’язки захисту дітей чи повідомлення про невідкладну небезпеку.


Діти, літні люди, люди з інвалідністю та інші потреби


Дитина після катастрофи


Дітям часто потрібні прості, правдиві пояснення, присутність знайомого дорослого й допомога відновити контакт із батьками або законними представниками. Говоріть відповідно до віку: «Зараз ми перебуваємо тут. Рятувальники допомагають людям. Я допоможу знайти дорослого, який за вас відповідає». Не змушуйте дитину розповідати про побачене і не просіть малювати чи повторювати травматичні сцени задля «опрацювання».


Якщо дитина загубилася, зверніться до уповноважених служб возз’єднання сімей або захисту дітей. Не забирайте дитину до себе без координації з відповідними службами, не публікуйте її фотографію та персональні дані без оцінки ризиків. Ці пріоритети узгоджуються з принципами безпеки, захисту й поваги до гідності у посібнику ВООЗ та міжвідомчих настановах IASC.


Старша людина або людина із хронічним захворюванням


Уточніть, чи має вона окуляри, слуховий апарат, засоби пересування, ліки, телефон і людину для зв’язку. Не робіть висновок про нездатність приймати рішення лише за віком. Якщо внаслідок події перервалося лікування, допоможіть зв’язатися з медичним працівником, а не пропонуйте заміну ліків на власний розсуд.


Людина з інвалідністю


Запитайте, яка саме допомога потрібна й як найкраще її надати. Забезпечуйте доступність інформації: письмове повідомлення для людини з порушенням слуху, усне пояснення для людини з порушенням зору, зрозумілий порядок дій, доступний транспорт або супровід за згодою. Не відділяйте людину від її допоміжних засобів без крайньої необхідності.


Вагітна людина, батьки з немовлям, людина, що доглядає за іншими


Разом із психологічною підтримкою важливо з’ясувати потреби в медичній допомозі, воді, харчуванні, доступі до санітарних умов, безпечному переміщенні та можливості зберігати контакт з особами, за якими здійснюється догляд. За болю, кровотечі, порушення свідомості чи інших невідкладних симптомів звертайтеся по медичну допомогу.


Чого не варто робити в перші години


Ризик завдати додаткової шкоди зростає, коли помічник намагається надто швидко «нормалізувати» стан іншої людини, керувати її реакціями або добиватися емоційного полегшення будь-якою ціною. Гуманна підтримка ґрунтується на добровільності, точній інформації та конкретних потребах.


  • Не вимагайте детально й повторно переказувати подію, показувати фотографії з місця трагедії або пояснювати, чому людина не діяла інакше.

  • Не проводьте примусову групову «розмову про пережите» як обов’язкову процедуру для всіх постраждалих.

  • Не знецінюйте страх, мовчання, плач або гнів; не приклеюйте діагностичних ярликів за окремою поведінкою.

  • Не обіцяйте того, чого не можете гарантувати: швидке повернення житла, відсутність повторної загрози, одужання близької людини чи безумовну конфіденційність.

  • Не фотографуйте й не знімайте людину у вразливому стані заради публікації; не передавайте подробиці її розповіді стороннім.

  • Не радьте алкоголь, самостійно призначені заспокійливі або припинення вже призначеного лікування.

  • Не змушуйте людину торкатися вас, дивитися в очі чи виконувати техніку дихання або розслаблення, якщо їй некомфортно.


Окремо слід розрізняти дружню підтримку та психологічний дебрифінг, коли людину цілеспрямовано спонукають докладно відтворювати пережиті події відразу після них. Настанова NICE щодо ПТСР рекомендує не застосовувати психологічно орієнтований дебрифінг для профілактики або лікування ПТСР. Про клінічні методи профілактики докладніше йдеться в окремій статті «Профілактика ПТСР після травматичної події».


Коли потрібна термінова психіатрична або інша спеціалізована допомога


Після катастрофи частина людей потребує професійної оцінки вже в перші години. Невідкладними підставами є висловлений намір негайно заподіяти собі шкоду чи суїцидальні дії; виражена дезорієнтація або тяжке порушення контакту з реальністю; поведінка, яка створює безпосередню загрозу собі чи іншим; неможливість задовольнити мінімальні потреби через стан свідомості або психіки; різке погіршення тяжкого попереднього розладу чи переривання життєво важливого лікування.


У разі безпосередньої загрози телефонуйте 112 або 103, повідомляйте диспетчеру фактичні спостереження й залишайтеся поруч лише настільки, наскільки це безпечно. За можливості приберіть доступ до очевидних небезпечних предметів без фізичного протистояння. Не обіцяйте зберегти в таємниці повідомлення про безпосередню суїцидальну загрозу. Детальніше про розмову та межі допомоги дивіться матеріал «Як допомогти людині із суїцидальними думками».


Питання про гостру стресову реакцію, гострий стресовий розлад або ПТСР вирішують клінічні фахівці за відповідними критеріями, тривалістю та функціональними наслідками. Корисне розмежування представлено в статті «Гостра реакція на стрес і гострий стресовий розлад: у чому різниця». Гострий страх чи сльози самі собою не становлять діагнозу.


Що робити після першого контакту: наступні години та дні


Надання допомоги не завершується одним заспокійливим реченням. Якщо людина залишає місце події, їй потрібні зрозумілі відомості: де вона перебуватиме, чи є транспорт, як зв’язатися з медичними й соціальними службами, хто може допомогти з дітьми, ліками та місцем ночівлі. Передавайте лише актуальну перевірену інформацію.


За можливості запишіть на папері або в телефоні контакти офіційних служб, найближчого безпечного пункту допомоги та близької особи. Уточніть згоду на передачу контактів між службами, крім випадків, коли невідкладне реагування законно вимагає іншого.


Упродовж наступних днів деякі реакції зменшуються самі, а частина людей потребує додаткової оцінки або лікування. Якщо тривога, порушення сну, нав’язливі спогади, пригнічення чи уникання стають інтенсивними, тривають, посилюються або суттєво заважають повсякденному життю, варто звернутися до сімейного лікаря або фахівця з психічного здоров’я. NICE передбачає активне спостереження й подальший контакт у відповідних випадках після травматичної події; потребу конкретного втручання визначають індивідуально.


Людина, яка вже отримує психіатричне лікування, може потребувати насамперед його безперервності, відновлення рецепта, доступу до ліків або зв’язку з медичним закладом. Цей спеціалізований напрям розкрито в матеріалі «Психіатрія катастроф: що це і як допомагають після надзвичайних подій».


Які докази підтверджують першу психологічну допомогу


Перша психологічна допомога є міжнародно рекомендованим способом гуманної та практичної підтримки під час криз. ВООЗ і IASC сформулювали її принципи для безпечного реагування. Це нормативна й професійна основа практики.


Емпіричні результати варто розглядати окремо. Систематичний огляд Hermosilla та співавторів, опублікований у 2023 році, охопив 12 досліджень із 1437 учасниками; лише одне було рандомізованим контрольованим випробуванням, а загальний ризик систематичних похибок був високим. Автори відзначили обнадійливі показники, проте вказали, що ефективність першої психологічної допомоги ще потребує якісного підтвердження.


Інтегративний огляд Wang та співавторів, опублікований у 2024 році, повідомив про позитивні результати щодо тривоги та адаптивного функціонування, тоді як докази зменшення симптомів ПТСР і депресії залишилися менш переконливими. Різні програми значно відрізнялися за змістом, тривалістю й умовами застосування.


Систематичний огляд Spencer і Keilholtz 2026 року узагальнив 46 досліджень втручань і навчання. Він окреслив значення швидкого визначення потреб, соціальної підтримки, направлення до місцевих ресурсів та адаптації допомоги до контексту; сам по собі цей тематичний синтез не доводить універсального профілактичного ефекту щодо ПТСР.


Практичний висновок полягає в тому, що безпека, добровільність, слухання та допомога з базовими потребами є виправданими стандартами реагування, а обіцянки гарантовано запобігти ПТСР завдяки одноразовій бесіді не відповідають науковим даним. Для лікування підтверджених психічних розладів існують окремі клінічні маршрути.


Як допомагати, якщо ви самі пережили катастрофу


Очевидець також може бути постраждалою людиною. Перш ніж підтримувати інших, перевірте свою безпеку, фізичний стан і здатність діяти. Якщо ви травмовані, виснажені або відчуваєте виражену дезорієнтацію, зверніться по допомогу, а відповідальність за інших передайте рятувальникам чи іншій доступній людині.


Навіть коротка допомога — повідомити про місце укриття, дати телефон, викликати швидку, передати людину співробітнику служби — може бути корисною. Вам не потрібно ставати психотерапевтом, брати відповідальність за всі рішення постраждалих або продовжувати контакт ціною власної безпеки.


Волонтерам і персоналу важливо координуватися з організаторами реагування, не збирати надлишкових персональних даних і знати власні межі компетенції. У складному випадку передача людини відповідній службі є частиною якісної допомоги.


Поширені запитання


Чи потрібно відразу змушувати людину розповісти, що сталося?


Ні. Запитайте про нагальні потреби й слухайте, якщо вона хоче говорити. Примусовий переказ подій не є обов’язковим елементом першої психологічної допомоги. Рекомендації ВООЗ наголошують на добровільності, а NICE не рекомендує психологічний дебрифінг як профілактику або лікування ПТСР.


Скільки часу потрібно бути поруч?


Немає універсальної тривалості. Іноді достатньо допомогти викликати медиків і дочекатися передачі інформації, інколи потрібен довший супровід до безпечного пункту. Орієнтиром є потреба людини, умови безпеки, її згода та доступність наступного джерела допомоги.


Чи можна обійняти людину, щоб заспокоїти?


Можна запропонувати близькій людині обійми, якщо вона цього хоче і це безпечно. Для незнайомої людини спочатку запитайте дозволу; поважайте відмову. Обійми не є лікувальною процедурою або необхідною умовою психологічної допомоги.


Що робити, якщо людина не відчуває болю, але була біля вибуху?


Відсутність болю не виключає травми. Якщо є ймовірність ушкодження, порушення слуху, удару головою, задишки або інших симптомів, необхідна медична оцінка. МОЗ України звертає увагу на ризик непомічених ушкоджень після надзвичайних подій.


Чи означає сильний переляк, що в людини розвинеться ПТСР?


Ні. Гострі переживання після надзвичайної події можуть бути дуже інтенсивними, але не визначають майбутнього психіатричного діагнозу. За тривалих або наростаючих симптомів та порушення функціонування потрібне професійне оцінювання.


Якщо немає психолога, чи може допомогти родич або випадковий свідок?


Так. За умови безпеки та поваги до згоди людина без психологічної освіти може надати практичну підтримку: вислухати, запропонувати воду, допомогти зорієнтуватися, зв’язатися з близькими чи службами. Керівництво ВООЗ створене, зокрема, для людей, які можуть опинитися в ролі помічника під час криз.


Пов’язані статті



Джерела


 
 
bottom of page