Як відновлювати соціальні зв’язки та взаємодопомогу після катастрофи
Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 14 жовтня 2026 року · Редакційна політика
Після катастрофи відновлення соціальних зв’язків починається з дуже конкретних речей: знайти близьких, дізнатися, хто потребує допомоги, домовитися про безпечний спосіб зв’язку, повернути доступ до місць зустрічі та зробити спільні рішення зрозумілими кожному. Взаємодопомога підтримує людей тоді, коли спирається на довіру, добровільність, доступність і реальні потреби. Її можна поступово організувати навіть у громаді, де зруйновано будинки, люди роз’їхалися, а загроза триває.
Соціальне відновлення після катастрофи — це відновлення можливостей підтримувати значущі стосунки, отримувати й надавати посильну допомогу, брати участь у житті спільноти та впливати на рішення, які стосуються власної безпеки й повсякдення. Воно охоплює родину, друзів, сусідів, волонтерів, місцеві організації та довіру до служб. Рекомендації IASC щодо психічного здоров’я та психосоціальної підтримки прямо передбачають мобілізацію громад і підтримку їхніх соціальних ресурсів.
Чому після катастрофи руйнуються соціальні зв’язки
Катастрофа змінює не тільки фізичне середовище. Евакуація роз’єднує родини, пошкодження транспорту й зв’язку ускладнює зустрічі, втрата доходу обмежує взаємні послуги, а страх повторної небезпеки скорочує участь у громадському житті. Звичні місця спілкування — школа, бібліотека, ринок, двір, культурний центр — можуть перестати працювати. Декому важко знайти нових сусідів, а люди, які переїхали, можуть втратити частину попереднього кола підтримки.
ВООЗ описує розпад соціальних мереж, розлуку з рідними, нестачу ресурсів і зниження довіри серед соціальних наслідків гуманітарних надзвичайних ситуацій. Частину додаткових труднощів створює сама організація допомоги, коли людям бракує приватності, зрозумілої інформації або можливості впливати на рішення.
Водночас переживання й потреби різні. Одна людина прагне спілкування, інша тимчасово обмежує контакти, а третя підтримує зв’язок переважно телефоном. Мовчання, усамітнення чи відсутність готовності долучатися до спільних заходів самі по собі не є ознакою психічного розладу. Доречний темп відновлення визначає сама людина з огляду на безпеку й власні можливості.
Що саме потрібно відновлювати: три рівні підтримки
Близькі стосунки
Це зв’язки з родиною, друзями та людьми, з якими вже існувала довіра. Вони можуть давати емоційну опору, практичну допомогу, інформацію про безпеку, тимчасове житло чи догляд за дітьми. Першим завданням стає відновлення можливості знайти одне одного й спілкуватися безпечно. Для людей, які перебувають у розлуці з близькими, важливі перевірені канали розшуку й возз’єднання, а не публікація персональних даних у відкритих групах.
Мости між різними групами
Сусідська підтримка, взаємодія між переселеними та місцевими жителями, зв’язки між поколіннями, професійними й культурними спільнотами допомагають людям отримувати інформацію та ресурси за межами найближчого кола. Саме тут особливо важливо, щоб допомога не замикалася на знайомих координатора або найактивніших учасниках.
Зв’язок громади з установами
Довіра до місцевої влади, медичних і соціальних служб, волонтерських організацій, рятувальників та гуманітарних структур впливає на те, чи знає людина, куди звернутися, як оскаржити рішення і чи може бути почутою. Відкриті правила розподілу допомоги та відповіді на звернення підтримують ці відносини.
У літературі такі ресурси часто розглядають через поняття соціального капіталу. Aldrich і Meyer пояснюють значення соціальних мереж для виживання й відновлення після лих. Систематичний огляд Zhao та співавторів, який охопив 24 дослідження, виокремив соціальне навчання, колективну дію, готовність, обмін інформацією та громадянську відповідальність як можливі механізми стійкості громад. Автори водночас описують обмеженість наявної бази та складність вимірювання причинних зв’язків.
З чого почати: від безпеки до першого контакту
Перед будь-якою спільною активністю слід перевірити безпеку місця, актуальні офіційні попередження, доступність води, житла, ліків, транспорту та можливість зв’язку. Якщо небезпека триває, зустрічі організовують лише відповідно до чинних правил безпеки та потреб евакуації. Онлайн-група чи волонтерська ініціатива не можуть замінити екстрені служби.
Перше повідомлення людині має бути простим: «Я на зв’язку. Чи зручно тобі зараз поговорити? Чи потрібна якась конкретна допомога?». Повага до відповіді важливіша за наполегливість. Якщо контакту немає, доречно використати один-два узгоджені способи зв’язку й залишити можливість відповісти пізніше.
Для людей у гострому стресі доречні принципи першої психологічної допомоги ВООЗ: спостерігати за потребами й безпекою, уважно вислуховувати, допомагати встановити контакт із підтримкою та необхідними послугами. Практична підтримка потребує добровільності, поваги до приватності й культури людини; примусове обговорення пережитої події не потрібне. Докладніше про початковий етап — у матеріалі «Як допомогти людині в перші години після катастрофи».
Практичний план відновлення взаємодопомоги в громаді
Крок 1. Дізнатися, хто залишився, а хто тимчасово виїхав
Почніть із добровільного й обмеженого за обсягом збирання потреб: чи є у людей безпечний контакт, чи потрібні продукти, ліки, супровід, заряджання пристроїв, транспорт або переклад інформації. Корисно поєднувати телефонні звернення, особисті бесіди, доступні письмові повідомлення та контакт через перевірених представників громади.
Публічна таблиця з іменами, адресами, діагнозами та потребами у ліках створює ризики. Відомості про людину передають тільки уповноваженим помічникам, з її згоди та в мінімальному потрібному обсязі. Методичний посібник ВООЗ із картування громад 2026 року наголошує на виявленні місцевих ресурсів і спроможностей разом із самими жителями. Для системного гуманітарного оцінювання призначена окрема стаття «Оцінювання психосоціальних потреб населення після катастрофи».
Крок 2. Створити надійні канали зв’язку
Громаді корисно мати кілька паралельних каналів: дошку оголошень у безпечному доступному місці, телефонний ланцюжок для людей без інтернету, цифрову групу для оперативних повідомлень і визначену контактну особу для звернень. Важливо домовитися, які повідомлення є перевіреними, хто їх оновлює, як повідомляють про зміну місця роздачі допомоги й куди звертатися щодо помилок.
Не всі можуть користуватися смартфоном, а перебої електропостачання або мобільного зв’язку можуть швидко зробити цифровий канал недоступним. Тому ключова інформація потребує резервного способу поширення.
Крок 3. Запропонувати маленькі, посильні форми допомоги
Працюють завдання, що мають зрозумілий результат: принести воду сусіду, разом організувати заряджання телефонів, супроводити людину до пункту допомоги, допомогти з покупками, знайти безпечний транспорт або домовитися про доставлення продуктів. Допомога має відповідати здоров’ю, віку, силам і згоді учасників.
Людина може підтримати інших без публічної активності: здійснити один дзвінок, допомогти перевірити інформацію, передати необхідну річ або відпочивати, поки відновлює сили. Варто також заохочувати право відмовитися від завдання без пояснень.
Крок 4. Повернути місця й приводи для зустрічей
Коли безпекові умови дозволяють, соціальні контакти відновлюють через звичайні справи: спільне приготування їжі, дитячі заняття, бібліотечні зустрічі, прибирання громадського простору, інформаційні години, невеликі культурні події. Для частини людей легше спочатку робити щось поряд, ніж говорити про емоції. Участь у відновленні побуту допомагає повертати відчуття впливу на власне життя.
Не слід перетворювати зустріч на обов’язкове колективне обговорення травматичної події. Консенсус Hobfoll та співавторів називає соціальну пов’язаність поряд із безпекою, заспокоєнням, дієздатністю й обґрунтованою надією одним з орієнтирів ранньої підтримки після масових травматичних подій. Це принцип організації допомоги, а не доказ лікувального ефекту конкретної зустрічі.
Крок 5. Узгодити прості правила взаємодопомоги
Координаційній групі варто визначити, які потреби вона покриває, яким способом приймає звернення, хто перевіряє можливість допомоги, як розподіляються ресурси та як повідомляють про затримки. Рішення про допомогу мають спиратися на критерії потреби, а не на особисту близькість до організаторів.
Корисні короткі регулярні зустрічі з протоколом рішень: що зроблено, що залишається, хто відповідає й коли буде наступне оновлення. Якщо рішення змінюється, людям пояснюють причину.
Крок 6. Встановити зв’язок з професійними службами
Сусідська допомога найбільш корисна в поєднанні з місцевими службами. Координатори повинні знати, як передати звернення щодо житла, соціальних виплат, доступності, медичних потреб, захисту дітей або психологічної допомоги. Конкретну послугу й актуальність її роботи потрібно підтверджувати перед скеруванням людини.
Для тривалих програм важлива організація психосоціальної підтримки під час гуманітарних надзвичайних ситуацій, яка узгоджує дії установ, працівників і місцевих ініціатив. Взаємодопомога розвивається краще, коли організатори отримують підтримку, навчання та можливість передавати складні питання компетентним службам.
Як повертається довіра між сусідами
Після катастрофи люди можуть по-різному оцінювати ризики, отриману допомогу й справедливість рішень. Напруження посилюється, коли одним швидко надходять ресурси, а інші не розуміють, чому їх не включили до списку. Відновлення довіри потребує послідовних дій: точних повідомлень, чесного визнання затримок, зрозумілих правил та реального виправлення помилок.
Практичний механізм — домовленість про зворотний зв’язок. Людина має знати, де висловити пропозицію, поставити запитання, повідомити про дискримінацію або подати скаргу без страху втратити допомогу. Основний гуманітарний стандарт якості та підзвітності 2024 року передбачає змістовну участь постраждалих у рішеннях, доступні канали звернень, безпечну роботу зі скаргами й адаптацію програм за відгуками.
Довіра зростає через маленькі перевірювані зобов’язання. Коли координатор обіцяє повідомити час доставки й справді повідомляє його, це має практичне значення. Якщо доставка зірвалася, швидке пояснення й альтернативний план допомагають людям планувати власні дії.
Взаємодопомога між переселеними та місцевими жителями
Громада після масштабної катастрофи може одночасно приймати нових жителів, переживати повернення частини евакуйованих і відновлювати власні послуги. У такій ситуації потреби різних груп інколи конкурують за житло, транспорт, робочі місця або місця в навчальних закладах. Розмови лише з однією групою дають неповну картину.
Практика інклюзивного відновлення передбачає спільні консультації, зрозумілі критерії допомоги й участь у прийнятті рішень як людей, що проживали в громаді раніше, так і тих, хто прибув або повернувся. План реагування МОМ для України на 2026 рік прямо передбачає громадські ініціативні групи, консультації, відновлення послуг і дії для соціальної згуртованості.
Спільні справи з відчутною користю — ремонт доступного простору, громадський сад, допомога родинам із дітьми, інформаційний пункт — можуть створювати можливості для знайомства. Водночас добровільність, повага до відмінностей та прозорість розподілу ресурсів важать більше, ніж показова «єдність» на загальному заході.
Хто може залишитися поза мережею підтримки
Люди старшого віку
Частина літніх людей обмежена в пересуванні, користується звичайним телефоном або втратила людину, що допомагала в повсякденних справах. Корисні узгоджені перевірки зв’язку, друковані повідомлення великим шрифтом, доставка необхідного й можливість звернутися без цифрових застосунків. Потреби визначають індивідуально; сам вік не означає безпорадності.
Люди з інвалідністю та хронічними хворобами
Недоступне приміщення, транспорт або інформаційний канал може фактично позбавити людину можливості долучитися до відновлення. Організатори мають враховувати фізичну доступність, субтитри, зрозумілі інструкції, альтернативні формати зв’язку та узгоджений супровід. Докладніший розгляд — у матеріалі «Доступна психосоціальна допомога людям з інвалідністю під час надзвичайних ситуацій».
Діти, підлітки й батьки
Повернення регулярних занять, безпечної гри, контакту з однолітками та передбачуваних дорослих може підтримувати повсякденну стабільність. Дітей залучають у спосіб, що відповідає віку, і не покладають на них відповідальність дорослих за розподіл допомоги чи чужі психологічні проблеми. Для організації заходів потрібні правила захисту дітей та участь відповідальних дорослих.
Люди, що пережили насильство, і люди з тяжкими психічними станами
Публічні групи можуть бути небезпечними для людини, яку переслідують, або того, хто потребує конфіденційної медичної підтримки. Не варто оголошувати в загальному чаті місце її перебування, історію насильства чи діагноз. Допомогу організовують через безпечний персональний контакт і спеціалізовані служби з дотриманням згоди та вимог захисту.
Стандарти IFRC щодо захисту, гендеру та інклюзії визначають безпеку, гідність, доступність та участь базовими характеристиками гуманітарної діяльності. Люди з підвищеними потребами мають бути учасниками планування, коли це можливо й безпечно, а їхні інтереси — представлені без розголошення приватної інформації.
Якою має бути група взаємної підтримки
У сусідській групі можна узгоджувати побутові завдання, обмінюватися перевіреною інформацією та домовлятися про зустрічі. Достатньо зрозумілої мети, модерації, правил поваги й способу вийти з групи. Людина сама обирає, чи хоче розповідати про пережите.
Група побутової взаємодопомоги, фасилітована зустріч спільноти та структуроване психологічне групове втручання мають різні завдання й потребують різної підготовки ведучих. Їхні можливі наслідки та ризики розглянуто в матеріалі «Групова та взаємна підтримка постраждалих після катастрофи: користь і ризики».
Важливе правило — не проводити обов’язкові розмови про найважчі спогади, не ставити діагноз учасникам, не обіцяти, що спільні зустрічі вилікують посттравматичний стресовий розлад. Якщо людині потрібне клінічне оцінювання, їй допомагають знайти відповідного фахівця.
Цифрові спільноти: користь, дезінформація й приватність
Цифровий чат полегшує зв’язок для розсіяної громади, але потребує правил: перевіряти повідомлення про небезпеку за офіційними каналами, зазначати час оновлення інформації, обмежити поширення геолокацій, фотографій дітей, адрес укриттів і медичних відомостей. Контакти для допомоги публікують за згодою їхніх власників.
Варто призначити кількох адміністраторів, передбачити перевірку важливих повідомлень і можливість повідомити про шахрайство, мову ворожнечі, переслідування або помилкові дані. Правила повинні працювати однаково для всіх. Операційний інструмент ВООЗ 2026 року для гуманітарних надзвичайних ситуацій пов’язує комунікацію ризиків із залученням громад та управлінням неправдивою інформацією.
Жодна цифрова спільнота не повинна бути єдиним шляхом до необхідної допомоги. Можливість звернутися телефоном або особисто — частина доступності.
Як запобігти виснаженню волонтерів і конфліктам
Добровольці нерідко допомагають, водночас переживаючи власні втрати. Тому завдання слід розподіляти за можливостями, чергування робити обмеженими в часі, забезпечувати відпочинок, зрозумілі правила заміни та контакт координатора. Людина може тимчасово припинити волонтерство без осуду.
Конфлікти виникають через нерівномірне навантаження, доступ до ресурсів, неточні обіцянки та неясні повноваження. Допомагають відкритий облік рішень, короткі регулярні звіти, ротація ролей і окремий безпечний канал скарг. Посібник IFRC із залучення громад і підзвітності рекомендує враховувати контекст, слухати потреби людей, залучати їх до планування та коригувати дії за відгуками.
У кризі особливо важливо не використовувати почуття провини як мотивацію: «усі зобов’язані допомагати», «не можна відпочивати» чи «сильні люди не відмовляють». Стала взаємодопомога потребує відновлення сил тих, хто її забезпечує.
Що робити, якщо громада втратила довіру або переживає колективне горе
Іноді спільна подія супроводжується загибеллю людей, руйнуванням значущих місць, конфліктами щодо рішень або нерівним доступом до відновлення. У таких умовах не варто вимагати швидкого примирення. Спочатку необхідно почути конкретні претензії, виправити несправедливі практики й забезпечити доступ до послуг.
Пам’ятні зустрічі, ритуали вшанування та взаємна присутність можуть мати значення для деяких людей. Їх організовують з повагою до різних способів переживання втрати та право не брати участі. Особливості спільного переживання втрат пояснює стаття «Колективне горе: як спільноти переживають масові втрати, війну і катастрофи».
Коли виникає обґрунтована небезпека насильства, переслідування чи дискримінації, першими діями є захист постраждалих і звернення до відповідних служб. Формат діалогу визначається умовами безпеки; участь не повинна наражати людей на повторну шкоду.
Як зрозуміти, що соціальні зв’язки відновлюються
Сам факт створення чату, кількість підписників або число проведених заходів дають інформацію про активність, але мало говорять про реальну доступність підтримки. Оцінювання краще починати з запитань до жителів: чи знають вони, куди звернутися, чи можуть отримати допомогу вчасно, чи почуваються почутими, чи мають надійний контакт і чи здатні вплинути на рішення.
Корисно дивитися окремо на охоплення та якість: чи залучені люди, які не користуються інтернетом; чи отримують відповіді звернення про допомогу; чи існує зрозумілий механізм скарг; чи переглядають організатори правила після зауважень. Дані збирають добровільно й тільки для чітко визначених цілей. Стандарт CHS 2024 містить вимоги щодо участі, безпечних звернень та адаптації дій за зворотним зв’язком.
Динаміку оцінюють повторно, оскільки відновлення не відбувається за однаковим графіком у всіх громадах. Позитивним результатом може бути повернення стабільного контакту між людьми; інколи — те, що самотня людина нарешті отримала потрібну послугу, хоча не відвідує жодного громадського заходу.
Що відомо з досліджень, а що залишається невизначеним
Дослідження узгоджено вказують, що соціальні мережі, довіра й здатність до колективної дії мають значення для функціонування громад після катастроф. Aldrich і Meyer узагальнюють роль соціального капіталу, а огляд Zhao та співавторів 2025 року систематизує п’ять механізмів стійкості. Проте значна частина даних походить зі спостережних досліджень у різних країнах і обставинах; вони не дозволяють приписати будь-який позитивний результат одному конкретному виду громадської активності.
IASC, мінімальний пакет послуг IASC та стандарти Sphere задають практичні вимоги до гуманітарної роботи. Вони підтримують участь спільнот, захист гідності та координацію допомоги. Рекомендація організовувати громадську підтримку сама по собі не дорівнює результату клінічного випробування ефективності конкретної програми.
ВООЗ у матеріалах про психічне здоров’я в надзвичайних ситуаціях наголошує на розвитку громадської самодопомоги й соціальної підтримки. Ця стратегія доповнює лікування та соціальні послуги там, де вони потрібні. Вона не створює підстав вважати всі реакції на катастрофу психічними розладами або обіцяти, що добре організована взаємодопомога запобігатиме кожному випадку ПТСР.
Коли потрібна спеціалізована допомога
Соціальне відновлення корисне разом із належною медичною, соціальною та психологічною допомогою. Якщо людина має виражену тривалу дезорієнтацію, не може забезпечувати базові потреби через стан здоров’я, виявляє ознаки тяжкого порушення свідомості, гострий медичний стан або існує безпосередня небезпека самопошкодження чи насильства, необхідна термінова оцінка відповідними службами. За безпосередньої загрози життю потрібно звертатися до місцевої екстреної допомоги й діяти за її вказівками.
Коли психологічні труднощі стійко заважають сну, навчанню, праці, догляду за собою чи стосункам, доречна консультація профільного фахівця. Окремі симптоми й повідомлення в груповому чаті не дають підстав ставити діагноз. Види психосоціальної допомоги детальніше розглянуто в матеріалі «Психосоціальна допомога: що це, види та чим відрізняється від психологічної допомоги».
Поширені запитання
Чи потрібно всіх постраждалих залучати до спільних зустрічей?
Ні. Людина має право вибирати спосіб і частоту контакту. Для когось корисна групова діяльність, іншому достатньо одного надійного співрозмовника або коротких телефонних повідомлень. Залучення повинно бути добровільним.
Як допомогти сусіду, який уникає спілкування?
Запропонуйте конкретну допомогу та залиште зручний спосіб зв’язку. Не наполягайте на розповіді про пережите. Якщо є ознаки небезпеки для здоров’я чи життя, зверніться до компетентних служб.
Чи варто створювати чат будинку або вулиці?
Так, коли це безпечно і є люди, готові його модерувати. Чат варто доповнити телефоном або іншим доступним каналом, домовитися про перевірку інформації та не поширювати чужі персональні дані.
Як організувати взаємодопомогу, якщо ресурсів мало?
Почніть із прозорого переліку доступних можливостей і добровільних завдань. Потреби оцінюйте за зрозумілими критеріями; про обмеження й затримки повідомляйте відкрито. Складні випадки передавайте відповідним службам.
Чи може спільна праця замінити психологічну допомогу?
Спільна праця може підтримувати звичну активність, контакт і відчуття дієздатності. За потреби клінічного втручання вона залишається додатковим ресурсом і не замінює професійної оцінки або лікування.
Як відновлювати стосунки між переселенцями й місцевими жителями?
Залучати обидві групи до визначення потреб, спільних рішень та посильних проєктів. Особливу увагу приділяти справедливим правилам розподілу допомоги й можливості повідомляти про дискримінацію.
Що робити, якщо найактивніші волонтери виснажилися?
Скоротити й розподілити завдання, забезпечити ротацію, відпочинок і підтримку координаторів. Якщо організація не може виконати обіцяне, потрібно пояснити це громаді й переглянути зобов’язання.
Чи доведено, що соціальні зв’язки запобігають ПТСР?
Дослідження свідчать про важливість соціальної підтримки для адаптації після катастроф, однак цього недостатньо, щоб вважати певний формат сусідських зустрічей універсальним способом профілактики ПТСР. Потреби в клінічній допомозі оцінюються окремо.
Як зрозуміти, що громада рухається до відновлення?
Жителі знають, де отримати допомогу; інформація доступна; прохання не губляться; правила зрозумілі; до рішень залучені різні групи; відгуки призводять до змін. Важлива не кількість активностей, а те, наскільки люди можуть спиратися на підтримку у власному житті.
Пов’язані статті
Джерела
Aldrich, D. P., & Meyer, M. A. (2015). Social Capital and Community Resilience. American Behavioral Scientist, 59(2), 254–269. https://doi.org/10.1177/0002764214550299.
CHS Alliance, Groupe URD & Sphere. (2024). Core Humanitarian Standard on Quality and Accountability. https://www.corehumanitarianstandard.org/the-standard.
Hobfoll, S. E., et al. (2007). Five Essential Elements of Immediate and Mid-Term Mass Trauma Intervention: Empirical Evidence. Psychiatry, 70(4), 283–315. https://pubmed.ncbi.nlm.nih.gov/18181708/.
Inter-Agency Standing Committee. (2007). IASC Guidelines on Mental Health and Psychosocial Support in Emergency Settings. https://www.who.int/publications-detail-redirect/iasc-guidelines-for-mental-health-and-psychosocial-support-in-emergency-settings.
Inter-Agency Standing Committee. (2022). The Mental Health and Psychosocial Support Minimum Service Package. https://globalprotectioncluster.org/sites/default/files/2023-01/iasc_mhpss_minimum_service_package_0.pdf.
International Federation of Red Cross and Red Crescent Societies. (2021). Minimum standards for protection, gender and inclusion in emergencies. https://pgi.ifrc.org/resources/minimum-standards-protection-gender-and-inclusion-emergencies.
International Federation of Red Cross and Red Crescent Societies. (2025). Guide to Community Engagement and Accountability. https://www.ifrc.org/document/cea-guide.
International Organization for Migration. (2026). Ukraine Crisis Response Plan 2026. https://crisisresponse.iom.int/response/ukraine-crisis-response-plan-2026.
Sphere Association. (2018). The Sphere Handbook: Humanitarian Charter and Minimum Standards in Humanitarian Response. https://www.spherestandards.org/handbook-2018/.
World Health Organization. (2011). Psychological first aid: Guide for field workers. https://www.who.int/publications/i/item/9789241548205.
World Health Organization. (2025). Mental health in emergencies. https://www.who.int/news-room/fact-sheets/detail/mental-health-in-emergencies.
World Health Organization Regional Office for Europe. (2026). Community mapping in health emergencies: strengthening preparedness, response and resilience. https://www.who.int/europe/publications/i/item/WHO-EURO-2026-13008-52782-82067.
World Health Organization Regional Office for Europe. (2026). Risk communication, community engagement and infodemic management at the core of health security in humanitarian emergencies. https://www.who.int/europe/publications/i/item/WHO-EURO-2026-13295-53069-82872.
Zhao, G., Hui, X., Zhao, F., Feng, L., Lu, Y., & Zhang, Y. (2025). How does social capital facilitate community disaster resilience? A systematic review. Frontiers in Environmental Science, 12, 1496813. https://doi.org/10.3389/fenvs.2024.1496813.