top of page

Психологічна енкциклопедія

Повторні катастрофи та тривала загроза: психологічні наслідки й підтримка

3 дні тому
Читати 16 хв

Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 14 жовтня 2026 року · Редакційна політика


Повторні катастрофи та тривала загроза — це умови, за яких людина або громада неодноразово переживає небезпечні події чи живе з реальною можливістю їх нового виникнення. Психологічні наслідки залежать від інтенсивності загрози, втрат, тривалості порушення звичного життя, доступності допомоги та попереднього досвіду. Після кількох подій людині може бути важче відновлювати сон, відчуття безпеки, повсякденні справи й соціальні зв’язки. Водночас реакції різняться: частина людей зберігає стійке функціонування, інші потребують додаткової підтримки, а дехто — клінічного лікування. Огляд досліджень повторних катастроф00255-3) та рекомендації ВООЗ для надзвичайних ситуацій підтверджують необхідність враховувати весь контекст життя постраждалих.


Для України ця тема охоплює, зокрема, повторні обстріли, тривалі повітряні тривоги, пошкодження житла, вимушені переміщення, постійну невизначеність щодо близьких і перерви в роботі життєво важливих служб. Коли небезпека триває, підтримка має одночасно зменшувати поточні ризики та допомагати людині жити, навчатися, працювати й отримувати медичну допомогу настільки, наскільки дозволяють обставини. Дослідження психічного здоров’я жителів України в умовах війни вказує на зв’язок між тяжкістю воєнних наслідків, переживанням обстрілів, втратою засобів до існування та психологічним неблагополуччям.


Що означають повторна катастрофа і тривала загроза


Повторна катастрофа означає переживання двох або більше надзвичайних подій, кожна з яких може завдати нових втрат чи порушити вже розпочате відновлення. Це можуть бути дві повені, кілька пожеж, землетруси з новими руйнуваннями або послідовні ракетні удари по громаді. Число подій саме по собі не відображає всієї тяжкості досвіду: важливі їхня близькість у часі, масштаби пошкоджень, особиста небезпека, повторна евакуація та ресурси, що залишилися.


Тривала загроза — це стан середовища, у якому нова небезпечна подія залишається реально можливою, навіть коли конкретної атаки, пожежі або іншого лиха зараз немає. Людина може жити в місці, де періодично лунають сирени, працювати під загрозою нових руйнувань або доглядати за близьким без гарантії стабільного доступу до ліків. Таке середовище підтримує необхідність оцінювати небезпеку й ухвалювати рішення, які в мирних умовах не потребують постійної уваги.


Важливо розрізняти безпосередню повторну експозицію, життя в очікуванні обґрунтовано можливої події та нагадування про вже пережите. Людина, яка знову перебуває під обстрілом, стикається з реальною небезпекою; людина в захищеному місці може реагувати на звук, пов’язаний із попереднім обстрілом; інша відчуває постійне напруження через невизначеність майбутнього. Практична допомога починається з розуміння того, який саме механізм працює зараз.


Чому повторні події можуть мати накопичувальний вплив


Після катастрофи люди зазвичай спрямовують сили на порятунок, пошук близьких, відновлення житла, документів, роботи й звичного розпорядку. Нова подія може перервати цей процес, спричинити додаткові втрати та збільшити кількість одночасних завдань. Тому накопичувальний вплив охоплює як фізіологічну й емоційну реакцію на небезпеку, так і послідовне виснаження матеріальних, соціальних та організаційних ресурсів.


Огляд Leppold та співавторів00255-3) об’єднав дослідження людей, які пережили кілька надзвичайних подій, і показав, що оцінювати їхні наслідки слід з урахуванням різних поєднань подій, часу між ними та соціальних умов. Дослідницька література неоднорідна: у різних роботах застосовували різні визначення експозиції, вибірки й показники здоров’я. Тому наявність повторних катастроф підвищує увагу до ризиків, але не дозволяє передбачити стан конкретної людини за кількістю пережитих подій.


У поздовжньому австралійському дослідженні Mitchell, Maheen і Bowen 2024 року, що охоплювало 2003 людей і 16 629 спостережень, повторна експозиція до кліматичних катастроф була пов’язана зі зниженням показника психічного здоров’я MHI-5 в середньому на 1,8 бала відносно початкового рівня. У цьому аналізі однократна експозиція не продемонструвала такого самого загального зв’язку, хоча результати суттєво різнилися залежно від зайнятості. Це асоціація на рівні вибірки, а не універсальна формула шкоди від кожної нової події.


Ще одне поздовжнє дослідження Li і Leppold 2025 року00068-4) виявило сильніше погіршення показників психічного здоров’я після наступних природних катастроф, повільніше повернення до попередніх значень та більші труднощі, коли події відбувалися з інтервалом один–два роки. Дослідники також описали роль соціальної підтримки, тривалих проблем зі здоров’ям, доходу та проживання в сільській місцевості. Отримані результати підкреслюють значення проміжку між подіями й умов відновлення.


Дослідження Garfin та співавторів про два урагани у Флориді додатково показало, що повторні безпосередні та опосередковані контакти з катастрофою можуть мати значення для психологічного стану й повсякденного функціонування. Проте дослідження природних лих у країнах із певними соціальними та медичними системами не дають підстав механічно переносити числові ефекти на життя під час війни, багаторічних обстрілів чи окупаційних загроз. Для українських умов потрібне самостійне врахування характеру небезпеки та місцевих можливостей допомоги.


Як тривала небезпека впливає на повсякденне життя


Постійна готовність реагувати


Коли загроза може повторитися, людина частіше перевіряє повідомлення, звуки, маршрут до укриття, заряд пристроїв і можливість зв’язатися з родиною. Певна настороженість у небезпечному середовищі має практичну функцію. Труднощі виникають тоді, коли увага до ризику поглинає більшу частину дня, заважає відпочинку, роботі, догляду за дітьми й перестає відповідати поточним вимогам безпеки.


Ознаки напруження можуть охоплювати дратівливість, швидку втому, м’язове напруження, проблеми з концентрацією, посилення реакції на різкі звуки й відчуття виснаження після чергової тривоги. Ці переживання можуть змінюватися залежно від місця, часу доби та доступності укриття. Один симптом або навіть кілька з них не встановлюють психіатричного діагнозу.


Сон і відновлення сил


Повторні нічні сигнали небезпеки порушують сон через пробудження, необхідність переходити до укриття й труднощі з поверненням до відпочинку. Нестача сну своєю чергою може посилювати неуважність, емоційну реактивність та труднощі з ухваленням рішень. Для людей, які доглядають за дітьми або родичами, навантаження зростає, адже їм потрібно підтримувати власну безпеку й водночас піклуватися про інших.


Коли існує реальна можливість обстрілів, організація сну має враховувати безпечне місце, доступ до сигналів оповіщення та інструкції відповідальних служб. Практично корисними бувають узгоджений у родині нічний порядок дій, підготовлені необхідні речі, чергування відповідальності між дорослими за можливості та короткі періоди відпочинку, коли обстановка дозволяє. Жодна техніка розслаблення не замінює укриття й виконання правил цивільного захисту.


Контроль, невизначеність і втома від рішень


У тривалій кризі навіть звичайні справи можуть потребувати додаткового планування: чи їхати на роботу, де навчатися дитині, як отримати ліки, чи варто змінити житло, що робити у разі втрати зв’язку. Чим менше достовірної інформації та передбачуваних послуг, тим більше психічних ресурсів витрачається на організацію дня. Втома від рішень у такій ситуації може бути наслідком реального перевантаження, а не особистої слабкості.


Допомагають заздалегідь визначені прості правила для типових ситуацій, домовленості про зв’язок, зберігання важливих контактів і розподіл обов’язків. Вони зменшують кількість рішень, які потрібно ухвалювати в момент небезпеки. Для людей з обмеженою мобільністю, порушеннями слуху або зору такі домовленості слід пристосовувати до реальних можливостей отримувати оповіщення та виходити до безпечного місця.


Емоції, стосунки та відчуття втрати


Людина може одночасно відчувати страх, гнів, смуток, роздратування, провину за власну безпеку, байдужість до другорядних справ або полегшення після чергового завершення тривоги. Після повторних подій емоції часто змінюються швидше, ніж зникають об’єктивні проблеми. Реакції близьких теж відрізняються: хтось прагне говорити, хтось усамітнюється, а хтось зосереджується на практичних завданнях.


Напруження може впливати на конфлікти в родині, виховання дітей, довіру до установ і готовність просити допомоги. Особливо складно, коли одна людина прагне евакуюватися, а інша залишається через догляд, роботу, фінансові обмеження чи інші обставини. Підтримка передбачає визнання різних потреб і пошук можливих безпечних рішень, а не оцінювання того, наскільки правильно люди переживають подію.


Чи можна звикнути до повітряних тривог і постійних обстрілів


З часом реакція на знайомий сигнал іноді слабшає: людина швидше виконує потрібні дії, менше відчуває раптового переляку або перестає постійно думати про небезпеку між подіями. Це може відображати навчання, адаптацію й досвід організації безпеки. Інша людина після кількох атак, навпаки, гостріше реагує на сирену чи звук вибуху, бо цей сигнал пов’язаний із новими втратами.


Відсутність сильного страху не означає, що ризик зник. Так само виражений страх під час реальної загрози сам по собі не означає психічного розладу. Орієнтиром для повсякденних дій залишаються актуальні офіційні попередження, правила безпеки та реальні умови, а не суб’єктивний рівень звикання.


Вислів «нервова система звикла до обстрілів» побутово описує різні явища, які науково слід розрізняти: засвоєння алгоритму дій, зміни уваги, зниження реакції на повторний сигнал і стійке напруження. Такі реакції мають різні механізми та наслідки. Тому підтримка починається з питання про сон, функціонування, безпеку й потреби людини, а не з висновку, що вона «призвичаїлася» або «перестала відчувати».


Кому може знадобитися більше підтримки


Підвищене навантаження часто переживають люди, які неодноразово втрачали житло, отримували поранення, втрачали близьких, змушені були переміщуватися або залишилися без роботи та стабільного доходу. Важливими є також попередні психічні й соматичні захворювання, обмежений доступ до ліків, самотність і труднощі пересування. Водночас належність до певної групи не означає автоматичного розвитку розладу: оцінюють конкретні обставини та потреби.


Діти й підлітки


Діти сприймають повторну небезпеку через власний досвід, стан дорослих, зміни дому й школи та доступність пояснень відповідно до віку. У молодших дітей можуть з’являтися потреба в більшій близькості, труднощі із засинанням, повернення до раніше подоланих способів поведінки; у підлітків — роздратування, відсторонення, напружені стосунки або труднощі з навчанням. Такі зміни потребують уважного ставлення й контекстної оцінки, а окремі поведінкові прояви не визначають діагноз.


Для дитини важливо знати, хто відповідає за безпеку, як відбувається перехід до укриття та з ким вона залишатиметься після тривоги. Дорослим варто давати зрозумілі правдиві пояснення без лякаючих подробиць, підтримувати передбачувані частини розпорядку, навчання, гру й зв’язок зі значущими людьми. Вікові потреби й принципи підтримки в гострій фазі детальніше розглядає матеріал «Перша психологічна допомога: принципи, алгоритм і межі застосування».


Якщо дитина тривалий час майже не спить, перестає їсти, різко втрачає здатність навчатися або підтримувати контакт, має виражені страхи чи небезпечну поведінку, потрібне професійне оцінювання. Важливо також перевірити можливі медичні причини змін стану. Доглядальникам необхідна власна підтримка, оскільки вони організовують не тільки емоційне середовище дитини, а й практичні умови її безпеки.


Люди похилого віку, люди з інвалідністю та хронічними захворюваннями


Для людини, яка пересувається повільно, користується спеціальними засобами або потребує регулярного лікування, кожна нова евакуація може створювати додаткові фізичні та психологічні труднощі. Загрозу посилює відсутність доступного транспорту, зрозумілої інформації, запасу необхідних ліків, безбар’єрного укриття або людини, яка допоможе в небезпечний момент. Відповідно, підтримка має охоплювати конкретний план доступності та безперервності допомоги.


Особливу увагу слід приділяти людям із тяжкими психічними станами, когнітивними порушеннями, епілепсією та станами, лікування яких не можна раптово припиняти. Переривання терапії, зневоднення, інфекція або гостра хвороба можуть впливати на стан і поведінку. Орієнтиром для медичної маршрутизації є гуманітарний клінічний посібник ВООЗ і УВКБ ООН, а не самостійне призначення препаратів за загальними психологічними рекомендаціями.


Батьки, доглядальники й люди, які допомагають іншим


Ті, хто відповідає за дітей, старших родичів або сусідів, часто ставлять власний відпочинок на останнє місце. Повторні події можуть вимагати від них постійного емоційного й практичного залучення. Корисна підтримка включає заміну на час відпочинку, допомогу з транспортом і покупками, догляд за дитиною, інформацію про послуги та можливість добровільно поговорити з довіреною людиною.


Які реакції очікувані, а коли варто оцінити психічний стан


Страх під час сирени, сльози після руйнування дому, настороженість у небезпечному місці, засмучення після втрати або втома від поганого сну можуть бути зрозумілими реакціями на обставини. Їхня інтенсивність коливається, а люди різняться швидкістю відновлення. Психічний стан оцінюють з урахуванням тривалості, вираженості симптомів, особистих страждань, здатності функціонувати та реальної загрози навколо.


Професійна консультація доцільна, якщо сон і повсякденні справи суттєво порушені, людина постійно переживає важкий дистрес, уникає необхідних контактів та послуг, вживає алкоголь чи інші речовини для подолання стану або дедалі важче справляється з доглядом за собою. Під час триваючої небезпеки не потрібно чекати її завершення, щоб звернутися по підтримку. Оцінювання може починатися із сімейного лікаря або відповідного фахівця психічного здоров’я.


Посттравматичний стресовий розлад, депресія й інші клінічні стани потребують окремого професійного оцінювання за відповідними критеріями. Коли людина знову переживає небезпеку, особливо важливо не плутати обґрунтовану настороженість із клінічним симптомом без з’ясування контексту. Загальні питання діагностики ПТСР належать до спеціалізованих клінічних матеріалів; тут основний предмет — наслідки повторної експозиції, підтримка й доступ до допомоги.


Ознаки, за яких потрібна невідкладна допомога


Негайне медичне оцінювання потрібне при намірі завдати собі шкоди або безпосередній суїцидальній небезпеці, вираженій дезорієнтації, втраті свідомості, судомах, нових неврологічних симптомах, тяжкому утрудненні дихання, сильному болю в грудях чи інших ознаках небезпечного соматичного стану. Гостре психотичне збудження, тяжка манія або нездатність забезпечувати базову безпеку також вимагають термінового професійного реагування. Забезпечте фізичну безпеку, залишайтеся поруч у межах власних можливостей і зверніться до доступної екстреної медичної служби.


Якщо людина говорить про самогубство, варто сприйняти її слова серйозно, спокійно запитати про безпосередню небезпеку та допомогти отримати невідкладну підтримку. Не залишайте людину саму за наявності негайного ризику, якщо це безпечно для вас, і за можливості обмежте доступ до засобів завдання шкоди. Посібник mhGAP для гуманітарних умов описує професійне оцінювання і маршрутизацію таких станів.


Як підтримати себе під час повторних надзвичайних подій


Насамперед — реальна безпека


Починайте із захисних дій відповідно до поточної ситуації: виконуйте офіційні попередження, використовуйте належне укриття, продумайте можливості евакуації та доступ до необхідних ліків, води, документів і зв’язку. Психологічна підтримка працює в межах цих реальних умов. Якщо місце перебування небезпечне, головним завданням залишається зменшення фізичного ризику.


Перевірте, хто з близьких потребує додаткової допомоги для переходу до укриття, отримання повідомлення чи виходу з будівлі. Домовтеся, які дії виконуватимете в разі відсутності зв’язку, куди звертатиметеся після нової події та хто може підмінити основного доглядальника. Докладніше загальну підготовку описано в статті «Психологічна готовність населення до надзвичайних ситуацій».


Зменшуйте невизначеність там, де це можливо


Визначте кілька надійних офіційних каналів інформації про небезпеку й допомогу. Регулярне отримання необхідних повідомлень поєднуйте з перервами від повторюваних новин і неперевірених подробиць, якщо це не загрожує своєчасному оповіщенню. Замість безперервного пошуку всіх можливих прогнозів зосередьтеся на інформації, яка змінює найближче рішення.


Спробуйте розділити завдання на те, що потрібно зробити зараз, протягом найближчих днів і пізніше. У небезпечному середовищі довгострокове планування часто доводиться переглядати, тому короткі здійсненні кроки допомагають підтримувати функціонування. Відпочинок, харчування, доступ до медикаментів і зв’язок із людьми належать до основних потреб, а не до другорядних нагород після виконання всіх справ.


Підтримуйте ті частини дня, які можна зберегти


Стабільний час приймання їжі, прості домашні справи, посильна фізична активність, навчання та контакти з близькими можуть підтримувати відчуття послідовності життя. Вони не усувають зовнішню небезпеку, але допомагають організувати сили між небезпечними подіями. Розпорядок слід пристосовувати до змін обстановки: важливішою є його здійсненність, ніж безумовне дотримання графіка.


Якщо тіло залишається напруженим після тривоги, можна спробувати повільніше дихання, відчути опору під ногами, випити води або зосередитися на конкретній безпечній дії. Такі прийоми іноді зменшують суб’єктивне напруження; їхня користь різниться між людьми, і вони не є доказаною профілактикою ПТСР. За появи запаморочення чи посилення дискомфорту припиніть вправу та поверніться до звичайного дихання.


Не залишайтеся сам на сам із практичними втратами


Після повторної катастрофи значну частину напруження підтримують житлові, фінансові, правові та медичні потреби. Звернення по матеріальну допомогу, відновлення документів, пошук доступного житла чи організація транспорту можуть дати більше реальної користі, ніж додаткова розмова про переживання. ВООЗ наголошує, що психічне здоров’я в надзвичайних ситуаціях пов’язане з безпекою, засобами до існування, сімейними зв’язками та доступністю послуг.


Відновлюйте контакт з людьми, з якими можна домовлятися про допомогу, обмінюватися достовірною інформацією й підтримувати взаємність. Якщо великі групи виснажують, підтримку можна будувати через одного надійного співрозмовника. У кризі важлива можливість обирати формат і міру участі, а також право відмовитися від обговорення особистих подій.


Як допомогти близькій людині, яка переживає нові катастрофи


Передусім запитайте, чи перебуває людина в безпеці та що їй потрібно зараз. Запропонуйте конкретну допомогу: знайти інформацію, принести необхідні речі, допомогти зі зв’язком, побути з дитиною, супроводити до лікаря або підтримати контакт з установами. Практична допомога й уважне вислуховування без тиску відповідають настанові ВООЗ щодо першої психологічної допомоги.


Можна сказати: «Я бачу, що зараз дуже важко. Чим тобі допомогти сьогодні?» або «Можемо разом подумати, як зробити найближчі години безпечнішими». Намагайтеся з’ясувати власне бажання людини, а не вирішувати за неї. Якщо людина не готова говорити про подію, запропонуйте іншу форму присутності й поважайте її рішення.


Не вимагайте докладного переказу катастрофи, примусової розмови про найстрашніші моменти чи участі в односеансовому психологічному дебрифінгу «для профілактики травми». Кокранівський огляд Rose та співавторів не виявив підтвердженої профілактичної користі такого втручання і виступив проти примусового дебрифінгу. Спільне обговорення практичних завдань і добровільне звернення по фахову допомогу мають іншу мету.


Після нової події корисно повернутися до людини через певний час і знову запитати про її стан та конкретні потреби. Однократна допомога може бути недостатньою, коли обставини безперервно змінюються. Якщо людина погоджується, допоможіть їй знайти доступного спеціаліста та організувати подальший контакт. Про підтримку в перші години докладніше — у матеріалі «Як допомогти людині в перші години після катастрофи».


Як організувати підтримку, якщо загроза не закінчується


Гуманітарні служби мають планувати допомогу як повторюваний процес, у якому нова подія може виникнути до завершення попереднього етапу відновлення. Оцінювання повинно охоплювати поточну безпеку, житло, здоров’я, розлуку з близькими, засоби до існування, доступність інформації, потреби дітей та людей із порушеннями функціонування. Система, що орієнтується лише на переживання в перший день катастрофи, пропускатиме труднощі наступних тижнів і місяців.


Міжвідомчі рекомендації IASC та Мінімальний пакет послуг ПЗПСП передбачають багаторівневу систему, у якій базові потреби й захист, сімейні й громадські ресурси, цілеспрямована підтримка та спеціалізована медична допомога пов’язані між собою. Ці документи встановлюють організаційні принципи й мінімальні дії; ефективність кожного психологічного втручання потребує оцінювання окремих досліджень.


Повторне оцінювання потреб


Після кожної великої події служби мають з’ясувати, які потреби змінилися: хто повторно втратив житло, хто більше не може отримувати медикаменти, які сім’ї розділилися, чи змінилася доступність маршрутів, чи зросло навантаження на первинну медичну допомогу. Одночасно слід перевіряти потреби людей, які не звертаються самостійно через ізоляцію, інвалідність, мовні бар’єри або недовіру.


Для однієї людини також доцільне повторне оцінювання стану в міру змін обставин: наприклад, після нового обстрілу, чергової евакуації, погіршення сну або втрати близького. Воно має бути добровільним, з дотриманням приватності й без автоматичного присвоєння діагнозу за анкетою. Практичні орієнтири описано в матеріалі «Повторне оцінювання стану після надзвичайної події: коли потрібен подальший супровід».


Безперервність і доступність допомоги


У тривалій кризі люди можуть пропускати консультації через пошкоджену інфраструктуру, нові переміщення, транспортні обмеження чи втрату зв’язку. Тому служби мають передбачати безпечні альтернативні місця прийому, зрозумілі маршрути перенаправлення, доступні способи зв’язку та безперервність лікування, особливо при тяжких станах. Персональні медичні дані потребують конфіденційного поводження, а передання інформації між службами — правомірної підстави та відповідного захисту.


Допомога має залишатися доступною людям із порушеннями слуху, зору, мобільності та когнітивними труднощами. Інформацію варто надавати у зрозумілих форматах і з урахуванням різних способів комунікації. Потреба в супроводі не повинна позбавляти людину права брати участь у рішеннях про власне життя.


Підтримка громади


Місцеві мережі взаємодопомоги, освіта, доступні громадські простори, сімейні контакти та можливість впливати на рішення щодо відновлення підтримують соціальні ресурси. Після повторних катастроф особливо важливе відновлення довіри й реальної участі людей у розподілі інформації та допомоги. Соціальна підтримка в дослідженні Li і Leppold00068-4) була пов’язана з кращими траєкторіями психічного здоров’я, хоча спостережуваний зв’язок не встановлює ефективність конкретної програми взаємодопомоги.


Організації мають запобігати перевантаженню волонтерів та фахівців: визначати межі ролей, забезпечувати відпочинок і супервізію та мати процедуру реагування на критичні випадки. Повноцінна система працює тоді, коли повторне оцінювання, маршрутизація та перевірка якості продовжуються між гострими подіями. Засади такого реагування докладно розкрито в статті «Організація психосоціальної підтримки під час гуманітарних надзвичайних ситуацій».


Які психологічні втручання можуть допомогти


Людині з вираженим і стійким дистресом може бути корисна структурована психологічна допомога, підібрана за її потребами, функціональним станом і доступністю послуг. Деякі втручання можуть проводити навчені й супервізовані неспеціалісти за відповідними протоколами; інші потребують клінічного фахівця. Вибір здійснюють після оцінювання стану, очікуваної користі, безпеки та готовності людини брати участь у програмі.


Перша психологічна допомога передбачає гуманне ставлення, практичну підтримку та встановлення зв’язку з ресурсами, особливо в гострий період. Її не слід представляти як самостійне доведене лікування ПТСР. Натомість клінічні втручання для конкретних психічних розладів мають власні показання й доказову базу. Цей поділ відповідає настановам ВООЗ для надзвичайних ситуацій.


За потреби терапії варто обирати фахівця, який може оцінити наслідки повторних подій, поточну безпеку, сон, супутні проблеми зі здоров’ям та щоденне функціонування. Для людини, яка й далі живе під загрозою, план допомоги має враховувати нові інциденти, перебої зі зв’язком і можливі переміщення. Жодна програма не може гарантувати зникнення симптомів, доки зовнішні умови залишаються небезпечними; водночас корисні зміни стану й повсякденного функціонування можливі й до завершення кризи.


Як оцінювати відновлення, коли нові події повторюються


Відновлення в тривалій кризі рідко виглядає як рівномірне повернення до колишнього стану. Людина може краще спати протягом кількох тижнів, а після нової атаки знову потребувати підтримки. Такий коливальний перебіг важливо розглядати разом із реальними змінами безпеки та втрат, щоб не тлумачити кожне погіршення як невдачу всієї попередньої допомоги.


Корисно оцінювати декілька пов’язаних показників: реальну безпеку, доступ до базових послуг, сон, можливість навчатися або працювати, соціальні контакти, самопочуття й потребу в лікуванні. Для дітей додають відповідні віку показники догляду, розвитку й участі у навчанні та грі. Зміни мають обговорюватися з людиною, а не лише визначатися зовнішнім спостерігачем.


На рівні громади показники звернень по психологічну допомогу не дорівнюють поширеності розладів: доступність служб, довіра й інформованість впливають на те, хто звертається. Після повторного лиха може збільшитися потреба в матеріальній допомозі, евакуації та відновленні лікування навіть без зростання кількості нових психіатричних діагнозів. Тому успіх програми варто оцінювати одночасно за доступністю, безпечністю, якістю послуг і результатами для людей.


Що відомо науці, а що залишається відкритим


Найпереконливіші дані саме про повторні катастрофи походять із поздовжніх досліджень природних лих, у яких стан людей вимірювали до та після кількох подій. Вони загалом вказують на ризик сильнішого погіршення психічного здоров’я після нових експозицій, особливо за короткого проміжку між подіями та браку ресурсів. Проте дослідження відрізняються методами, визначеннями катастрофи, тривалістю спостереження і соціальним контекстом.


Дані про війну та тривалу небезпеку часто описують зовсім інший набір чинників: повторні атаки, втрату доходу, вимушене переміщення, смерть близьких, невизначеність і тривалу недоступність послуг. Українське дослідження An та співавторів виявило зв’язки між масштабом воєнних руйнувань і показниками безпорадності та суїцидальних думок у популяційних опитуваннях. Воно не є прямим випробуванням конкретного способу психологічної підтримки та не дозволяє встановити індивідуальний прогноз.


Рекомендації ВООЗ та IASC обґрунтовують безпечну, доступну, добровільну й координовану допомогу, а клінічні настанови визначають маршрути для небезпечних станів. Водночас питання оптимальної частоти повторних оцінювань, ефективності різних громадських програм та специфіки багаторічної загрози в Україні потребують подальших досліджень. Саме тому оцінювання має поєднувати наукові дані, умови конкретної громади та голос людей, які користуються допомогою.


Поширені запитання


Чи кожна нова катастрофа обов’язково погіршує психічне здоров’я?


Ні. Дослідження показують підвищений ризик на рівні груп, але результати різняться між людьми. Значення мають тяжкість подій, проміжок між ними, втрати, стан здоров’я, захищеність, доступ до підтримки та можливість відновлення. Потрібно оцінювати актуальні потреби конкретної людини.


Чому після чергового обстрілу може бути важче, ніж після першого?


Нова подія може додати втрат, порушити сон, перервати лікування, зменшити фінансові ресурси або нагадати про попередній небезпечний досвід. Водночас інколи наступну подію людина переносить спокійніше завдяки набутим навичкам і кращому плану безпеки. Пояснення шукають у поєднанні обставин, а не в одній властивості психіки.


Чи можна відновлюватися, якщо загроза все ще існує?


Так. Відновлення може означати поліпшення сну, доступу до лікування, підтримання стосунків, роботи та повсякденної діяльності настільки, наскільки це безпечно. Воно може відбуватися нерівномірно та потребувати перегляду плану після нових подій. Фізична безпека залишається пріоритетом.


Чи потрібно щоразу знову розповідати психологу всі подробиці катастрофи?


Зазвичай ні. Людина має право знати мету запитань, давати згоду на обговорення й визначати допустимі межі. Для первинної підтримки часто достатньо з’ясувати актуальні потреби, безпеку й самопочуття. Детальний збір інформації проводять тоді, коли він професійно обґрунтований і потрібний для оцінювання або лікування.


Коли дитину варто показати фахівцю?


Коли помітні зміни тривають, посилюються або істотно впливають на сон, харчування, навчання, гру, спілкування чи безпеку. Враховують вік, наявну загрозу та можливі фізичні причини. Якщо є негайна загроза здоров’ю чи життю, потрібна невідкладна медична допомога.


Чи допомагає повне відключення від новин?


Обмеження повторюваних і неперевірених повідомлень іноді зменшує зайве навантаження. В умовах реальної небезпеки необхідно зберігати своєчасний доступ до офіційного оповіщення та інформації, яка впливає на безпеку. Мета — кероване отримання достовірних повідомлень, а не ізоляція від критично важливої інформації.


Висновок


Повторні катастрофи й тривала загроза можуть впливати на психічне здоров’я через поєднання нових небезпечних подій, втрат, порушення сну, невизначеності та виснаження ресурсів. Докази з поздовжніх досліджень вказують на можливість накопичувального впливу, але індивідуальні траєкторії залишаються різними. Корисна підтримка починається з реальної безпеки, доступу до базових послуг та поваги до потреб людини, доповнюється соціальними зв’язками, повторним оцінюванням і, за показаннями, фаховим лікуванням.


Пов’язані статті


Психологія гуманітарних криз і катастроф: наслідки, допомога та відновлення — загальна карта гуманітарного реагування та шляхів допомоги.


Психологічна готовність населення до надзвичайних ситуацій — організація підготовки й повсякденних захисних дій.


Перша психологічна допомога: принципи, алгоритм і межі застосування — підтримка в гострий період і межі її доказовості.


Як допомогти людині в перші години після катастрофи — практичні дії для близьких та очевидців.



Організація психосоціальної підтримки під час гуманітарних надзвичайних ситуацій — координація служб і забезпечення безперервності підтримки.


Джерела


An, J., Wang, T., Chen, B., Oleksiyenko, A., & Lin, C. (2025). Mental Health of Residents of Ukraine Exposed to the Russia-Ukraine Conflict. JAMA Network Open, 8(2), e2459318.


Garfin, D. R., Thompson, R. R., Holman, E. A., Wong-Parodi, G., & Silver, R. C. (2022). Association Between Repeated Exposure to Hurricanes and Mental Health in a Representative Sample of Florida Residents. JAMA Network Open, 5(6), e2217251.



Inter-Agency Standing Committee. (2022). Mental Health and Psychosocial Support Minimum Service Package.


Leppold, C., Gibbs, L., Block, K., Reifels, L., & Quinn, P. (2022). Public health implications of multiple disaster exposures00255-3). The Lancet Public Health, 7(3), e274–e286.



Mitchell, A., Maheen, H., & Bowen, K. (2024). Mental health impacts from repeated climate disasters: an Australian longitudinal analysis. The Lancet Regional Health – Western Pacific, 47, 101087.


Rose, S. C., Bisson, J., Churchill, R., & Wessely, S. (2002). Psychological debriefing for preventing post traumatic stress disorder (PTSD). Cochrane Database of Systematic Reviews, CD000560.


World Health Organization, War Trauma Foundation, & World Vision International. (2011). Psychological first aid: Guide for field workers. World Health Organization.


World Health Organization & United Nations High Commissioner for Refugees. (2015). mhGAP Humanitarian Intervention Guide: Clinical Management of Mental, Neurological and Substance Use Conditions in Humanitarian Emergencies. World Health Organization.


World Health Organization. (2025). Mental health in emergencies.


 
 
bottom of page