Психосоціальна допомога літнім людям після катастрофи

3 дні тому

Читати 12 хв

Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 14 жовтня 2026 року · Редакційна політика

Після обстрілу, повені, пожежі, землетрусу або іншої катастрофи старша людина може водночас переживати страх і втрату, шукати близьких, потребувати щоденних ліків, залишитися без доступного транспорту або звичного житла. Психосоціальна допомога в такій ситуації охоплює фізичну безпеку, практичну підтримку, відновлення соціальних зв’язків, повагу до самостійності та доступ до медичних і психологічних послуг. Її обсяг визначають конкретні потреби, можливості й рішення людини. Сам по собі вік не визначає рівня психологічного ризику.

Передусім потрібно з’ясувати, чи перебуває людина в безпеці, чи має воду, їжу, доступне місце для відпочинку, необхідні ліки й контакт із тими, кому довіряє. Після цього разом із нею визначають наступні кроки й домовляються, хто допоможе їх виконати. Саме такий міжсекторний підхід розкриває спеціалізований посібник HelpAge International 2024 року.

Що таке психосоціальна допомога літнім людям після катастрофи

Психосоціальна допомога означає сукупність заходів, які зменшують страждання, підтримують повсякденне функціонування й допомагають зберегти зв’язок із людьми та необхідними послугами. Після катастрофи вона може починатися з пошуку доступного прихистку, забезпечення слухового апарата чи зв’язку з родичами. За потреби до роботи долучаються сімейний лікар, соціальний працівник, психолог, психіатр, фахівець із реабілітації, волонтери та служби захисту.

Головний принцип — безпосередня участь людини у визначенні своїх потреб, місця перебування та форми підтримки. Старший вік не означає втрату здатності ухвалювати рішення. UNHCR у настановах щодо людей старшого віку рекомендує одночасно оцінювати їхні потреби й ресурси, забезпечувати доступність послуг, попереджати дискримінацію та залучати до рішень. Ці засади стосуються людей, які живуть самі, з родиною або в закладах догляду.

У гуманітарних програмах людей віком від 60 років часто виділяють як окрему групу, однак сама вікова межа умовна. Людина у 80 років може бути мобільною, соціально активною і мати надійну підтримку; людина молодшого віку може потребувати значного догляду. Важливі стан здоров’я, умови проживання, наявність близьких, доступний транспорт, житлові втрати та безпека середовища.

Які потреби виникають після катастрофи

Безпека та звичне життєве середовище

Втрата житла, речей, документів і звичного маршруту до аптеки чи магазину впливає на відчуття контролю над життям. Якщо людина роками орієнтувалася в знайомому кварталі, раптовий переїзд може позбавити її можливості самостійно вирішувати щоденні справи. Допомога включає безпечне розміщення, зрозумілу навігацію, інформацію про доступні послуги та можливість зберігати посильні щоденні звички.

Хронічні захворювання, ліки й допоміжні засоби

Катастрофи переривають лікування серцево-судинних хвороб, діабету, епілепсії, хронічного болю і психічних розладів. Втрата окулярів, слухового апарата, милиць, крісла колісного чи рецепта створює додаткову залежність від оточення. Біль, зневоднення, інфекції, порушення сну та недоступність ліків можуть також впливати на психічний стан. ВООЗ наголошує, що надзвичайні події порушують роботу медичних служб і потребують відновлення безперервної допомоги.

Розлука та соціальна ізоляція

Після евакуації людина може втратити щоденний контакт із сусідами, друзями, родиною, своєю громадою й звичними місцями зустрічей. Втрата близької людини або домашньої тварини має власне емоційне значення. Корисними можуть бути відновлення телефонного зв’язку, узгоджені відвідування, доступні громадські заняття та підтримання значущих ролей, якщо сама людина прагне такої участі.

Недоступність гуманітарної допомоги

Довгі черги, сходи без поручнів, віддалений пункт видачі продуктів, повідомлення лише через смартфон і нечіткі правила реєстрації створюють нерівні умови доступу. Люди з порушеннями слуху чи зору можуть не почути оголошення або не прочитати інформацію. Людина з обмеженою мобільністю може взагалі не дістатися місця допомоги. UNHCR рекомендує доступні маршрути, різні канали інформування, адаптований розподіл допомоги та участь старших людей у плануванні.

Що дослідження говорять про психологічні наслідки катастроф

Страх, плач, сум, безсоння, дратівливість, тривога за родичів, зниження концентрації або тимчасове заціпеніння можуть бути реакціями на пережиту загрозу. Їх не слід автоматично трактувати як посттравматичний стресовий розлад, депресію чи деменцію. Всесвітня організація охорони здоров’я зазначає, що психологічний дистрес після надзвичайних подій поширений і часто слабшає з часом, тоді як клінічні розлади виникають у частини людей.

Вікові закономірності залежать від типу катастрофи. Метааналіз Parker та співавторів шести досліджень природних катастроф виявив серед старших учасників вищу ймовірність симптомів посттравматичного стресу та розладів адаптації порівняно з молодшими. Натомість систематичний огляд Siskind та співавторів, присвячений катастрофам, спричиненим діяльністю людини, виявив нижчу частоту симптомів ПТСР серед старших учасників, без статистично значущих вікових відмінностей для депресивних і тривожних симптомів. Результати залежать від складу вибірок, інтенсивності впливу, часу вимірювання та методів дослідження.

У метааналізі Peng та співавторів 2025 року об’єднано 33 дослідження старших людей після землетрусів. Оцінки поширеності становили 19,3% для ПТСР, 23,5% для депресії та 10,9% для тривоги. Між дослідженнями виявлено надзвичайно високу неоднорідність, тому ці показники не можна переносити на кожну окрему катастрофу або використовувати для прогнозу стану конкретної людини. Значення мали також хронічні хвороби, травми, матеріальні втрати й доступність соціальної підтримки.

Практичний висновок із цих оглядів полягає в необхідності оцінювати реальні потреби: фізичну безпеку, стан здоров’я, втрати, умови проживання, соціальні зв’язки, можливість самостійно діяти та вираженість дистресу. Старші люди можуть спиратися на життєвий досвід, навички, культурні й релігійні практики та відчуття відповідальності перед родиною і громадою. Допомога має підтримувати ці ресурси відповідно до їхнього бажання.

Перші години: як допомогти безпечно

Спершу перевірте, чи немає триваючої загрози, травм або симптомів, що потребують екстреної медичної допомоги. Допоможіть дістатися безпечного місця, де можна сісти, відпочити, зігрітися чи уникнути спеки. Запитайте про біль, воду, потребу в туалеті, ліках, окулярах, слуховому апараті або засобах пересування. Якщо необхідна евакуація, потрібно організувати реальний доступний транспорт і супровід, а не обмежуватися повідомленням про маршрут.

Підійдіть спокійно, представтеся і запитайте дозволу допомогти. Наприклад: «Я можу побути поруч і допомогти вам зв’язатися з рідними. Що зараз для вас найважливіше?». Говоріть безпосередньо з людиною, дивіться на неї під час розмови, зменшуйте фоновий шум і перевіряйте, чи зрозуміла інформація. Не торкайтеся і не переміщуйте людину без пояснення та згоди, окрім ситуацій, де негайні дії необхідні для порятунку життя.

Вислухайте, якщо людина хоче розповісти про свої переживання, і поважайте її мовчання. Підтримка може полягати у спокійній присутності, допомозі з телефоном або організації медичного огляду. Не вимагайте повторювати деталі події, переглядати страшні кадри чи висловлювати почуття перед сторонніми. Посібник ВООЗ із першої психологічної допомоги описує гуманну практичну допомогу, яка враховує гідність, культуру й можливості людини.

П’ять запитань, які допомагають визначити пріоритети

Для короткої первинної оцінки доречно по черзі з’ясувати: «Чи ви зараз у безпеці?», «Чи потрібен вам лікар або необхідні ліки?», «З ким ви хочете зв’язатися?», «Де ви плануєте перебувати найближчої ночі?», «Яку одну справу нам найважливіше вирішити просто зараз?». Запитання мають орієнтувати допомогу, а не бути діагностичним тестом. Якщо людина втомлена, їх можна розділити на кілька коротких розмов.

Як зробити підтримку справді доступною

Спілкування за порушень слуху та зору

Важливу інформацію слід передавати кількома способами: усно, телефоном, зрозумілим друкованим повідомленням, через довірену людину або іншим доступним каналом. Потрібні достатнє освітлення, читабельний шрифт, тихе місце для бесіди, можливість повторити повідомлення й уточнити його зміст. Важливі адреси, час і контакти можна записати на папері. UNHCR рекомендує різноманітні доступні формати та залучення старших людей до оцінювання якості комунікації.

Пересування, черги й доступ до послуг

Людям із порушеннями мобільності можуть бути потрібні доступний транспорт, пандус, місце для сидіння, супровід, коротша черга або доставка допомоги додому. Пункти розміщення й видачі продуктів мають враховувати можливість безпечно дістатися туалету, води та медичного персоналу. Якщо людині видали інформаційний талон, але вона фізично не може отримати послугу, потреба залишилася незадоволеною. Варто домовлятися про фактичне виконання перенаправлення й перевіряти результат.

Документи, гроші й захист від зловживань

Втрата документів, банківської картки, пенсійних паперів або телефона може обмежити доступ до допомоги. Працівник повинен скерувати людину до компетентної служби, пояснити наявну процедуру, допомогти із записом і не створювати зайвої залежності від посередників. Потрібно уважно ставитися до можливого шахрайства, вимагання коштів, тиску під час підписання документів чи незаконного розпорядження майном. UNHCR наголошує на системах захисту від насильства й експлуатації та доступних каналах скарг.

Евакуація, тимчасове житло й підтримання звичного догляду

Перед поїздкою разом із людиною варто підготувати інформацію про маршрут, адресу прибуття, контакт супроводжувача, перелік необхідних ліків і допоміжних засобів, воду, заряджений телефон, документи, окуляри й слуховий апарат. Якщо пересування утруднене, необхідно заздалегідь визначити конкретний спосіб транспортування. Причини небажання евакуюватися можуть стосуватися ліків, домашніх тварин, страху втратити житло або недовіри до запропонованих умов. Їх слід вислухати й шукати безпечні рішення разом із людиною.

Дорогою важливо коротко повідомляти, де ви перебуваєте, що відбувається наступним кроком і коли очікується прибуття, якщо це відомо. У місці тимчасового розміщення потрібно перевірити доступність ліжка, туалету, душу, їдальні, виходу, ліків, зв’язку й допомоги вночі. Для осіб із порушеннями пам’яті особливо корисні зрозумілі повторювані пояснення та контакт із довіреним супроводжувачем. Загальний маршрут кризової допомоги докладніше описано в статті «Психологічна підтримка під час евакуації».

Коли потрібна невідкладна медична або психіатрична допомога

Сльози, страх, мовчання, безсоння чи тремтіння після загрози можуть бути очікуваними реакціями. Проте нові різкі зміни свідомості, мовлення, рухів і поведінки потребують іншого підходу. Важливо з’ясувати, чи були ці прояви до катастрофи, наскільки раптово вони виникли і чи супроводжуються порушеннями фізичного здоров’я.

Раптова сплутаність свідомості та делірій

Якщо людина раптово перестала орієнтуватися, не може утримати увагу, різко змінила поведінку, говорить незв’язно або бачить чи чує те, чого не помічають інші, слід негайно організувати медичну оцінку. Такий стан може бути делірієм — гострим порушенням уваги й свідомості, пов’язаним з інфекцією, зневодненням, інсультом, травмою, медикаментами чи іншими причинами. Він не є автоматичним підтвердженням деменції або психологічної травми. Національна служба здоров’я Великої Британії рекомендує невідкладне звернення по допомогу при раптовій сплутаності.

Екстреної медичної допомоги потребують також ознаки інсульту, тяжке утруднення дихання, сильний біль у грудях, судоми, втрата свідомості, тяжкі травми або інші загрозливі симптоми. Безпосередня суїцидальна небезпека чи тяжкий психічний стан із ризиком шкоди також потребують термінової фахової оцінки. В Україні 103 — екстрена медична допомога, 112 — повідомлення про надзвичайні ситуації: номери підтверджує офіційна платформа ДСНС України.

Тривалий виражений дистрес і перерване лікування

Якщо протягом тижнів виражена тривога, пригнічення, травматичні спогади, порушення сну або повсякденного функціонування не слабшають чи посилюються, варто організувати оцінювання психологом і відповідним медичним працівником. У старшому віці важливо також враховувати біль, хронічні хвороби, порушення слуху, побічні дії ліків та попередні діагнози. Настанова ВООЗ і UNHCR mhGAP-HIG містить рекомендації для медичних працівників щодо психічних, неврологічних і пов’язаних із вживанням речовин станів у гуманітарних умовах.

Коли людина раніше отримувала психіатричне лікування, необхідно відновити контакт із фахівцем і забезпечити його безперервність. Самостійна зміна доз або раптове припинення призначених препаратів може створювати додаткові ризики. Діагностика, зміна лікування та рішення про госпіталізацію належать до компетенції медичних працівників. Докладну маршрутизацію подано у статті «Коли після катастрофи потрібна невідкладна психіатрична допомога».

Як підтримувати людей із деменцією та осіб, які потребують щоденного догляду

Людині з діагностованою деменцією може бути складніше адаптуватися до шумного прихистку, нових людей і зміни розпорядку. Варто надавати короткі спокійні пояснення, зберігати звичні речі та режим настільки, наскільки це можливо, забезпечувати доступ до призначеного лікування й підтримувати зв’язок із довіреною особою. При цьому раптову зміну свідомості необхідно оцінювати медично навіть за вже встановленого діагнозу деменції.

Доглядальники можуть потребувати відпочинку, гігієнічних засобів, харчування, інформації про чергування допомоги й можливості безпечно залишити людину під наглядом. Підтримка доглядальників має поєднуватися із захистом прав самої людини та її участю в доступних їй рішеннях. Мешканці інтернатів і закладів догляду потребують безпечної евакуації, безперервності медичних послуг, можливості зв’язку з родиною та механізмів захисту від нехтування і насильства, як передбачають рекомендації UNHCR.

Що може зробити родина і як зберегти самостійність людини

Почніть із запитання: «Що ви хочете зробити самі, а в чому вам потрібна допомога?». Можна запропонувати запис до лікаря, супровід у пункт допомоги, зв’язок із родичами, допомогу з телефоном або доставку продуктів. Уточніть бажану частоту дзвінків і спосіб перевіряти, що всі необхідні домовленості виконані. Підтримка не повинна автоматично перетворювати старшу людину на пасивного отримувача чужих рішень.

Джерелом відновлення можуть стати родинні стосунки, знайома діяльність, культурні й релігійні практики, участь у житті громади та можливість допомагати іншим. Людина може одночасно приймати підтримку й бути її джерелом. За відсутності близьких поруч корисно погодити контакт із сусідом, волонтером або місцевою службою. Групові заняття й спілкування мають залишатися добровільними; вимагати від усіх розповідати про травматичні події недоречно.

Організація допомоги: завдання психологів, соціальних служб та волонтерів

Якісна програма починається з оцінювання безпеки, доступу до медичних послуг, житла, функціонування й соціальних зв’язків. На першому контакті достатньо зібрати лише інформацію, потрібну для практичних дій і безпечного перенаправлення. Людина має знати, хто і з якою метою використовуватиме її дані. Після звернення потрібно визначити відповідальну службу, узгодити наступний контакт і перевірити фактичне отримання допомоги. Такий підхід узгоджується з настановами IASC.

До програм слід включати тих, хто зазвичай залишається поза полем зору: маломобільних мешканців верхніх поверхів без ліфта, самотніх осіб без телефона, людей із порушенням слуху, мешканців закладів догляду і тих, хто не може прийти до пункту допомоги. Потрібні виїзні форми роботи, доступні засоби спілкування, конкретні маршрути до медичних і соціальних послуг та безпечні механізми скарг. Спеціалізовані рекомендації HelpAge International допомагають враховувати старший вік на всіх етапах гуманітарного реагування.

Доказові межі першої психологічної допомоги

Перша психологічна допомога означає гуманну практичну підтримку: оцінити безпеку, спокійно вислухати за бажанням людини, допомогти із потребами й зв’язком із ресурсами. ВООЗ описує її як практику, що спирається на міжнародний професійний консенсус. Цю підтримку не можна подавати як універсально доведене лікування ПТСР чи профілактику всіх психічних розладів. Людям зі стійкими порушеннями функціонування потрібні окреме оцінювання і відповідні фахові втручання.

Не слід примушувати людину до детального емоційного переказу події чи проводити для всіх постраждалих обов’язковий односеансовий психологічний дебрифінг як профілактику ПТСР. Межі доказів та ризики цієї практики розглянуто у статті «Психологічний дебрифінг після катастрофи». Так само не варто обіцяти швидке одужання або визначати потребу в терапії лише за віком.

Як оцінювати результат підтримки

Кількість консультацій не показує, чи отримала людина необхідну допомогу. Важливіші запитання: чи є потрібні ліки, чи доступне житло і туалет, чи відновлено контакт із близькими, чи виконано медичне перенаправлення, чи зрозумілий подальший план, чи може людина безпечно повідомити про проблему і чи відбувся погоджений повторний контакт. Під час тривалішого супроводу доцільно оцінювати благополуччя та повсякденне функціонування, зважаючи на стан здоров’я й життєві обставини.

Етапи підтримки: від перших днів до відновлення

У перші години і дні

Головні завдання — безпека, невідкладне лікування, вода, їжа, доступне місце проживання, необхідні ліки, зв’язок і достовірна інформація. При триваючих обстрілах, пожежах або затопленнях гостра фаза може затягнутися, тому послідовність дій постійно переглядають. Психологічна підтримка на цьому етапі зазвичай має практичний характер і надається за згодою.

Протягом наступних тижнів

Потрібно повторно з’ясувати, як людина спить, харчується, отримує медичну допомогу, чи має безпечне житло і контакт із близькими, чи не посилюється тривога або пригнічення. Особливо уважного супроводу потребують люди з тяжкими втратами, самотні особи, ті, хто залежить від догляду, та люди з перерваним лікуванням. Якщо виражені симптоми або труднощі повсякденного функціонування зберігаються, організовують відповідну фахову оцінку.

У місяці відновлення

Підтримка дедалі більше стосується стабільного житла, доходу, транспортної доступності, відновлення документів, медичного супроводу, соціальних ролей і безпечної участі в громаді. Потреби слід перевіряти повторно після нової загрози, переміщення, госпіталізації або втрати близької людини. ВООЗ підкреслює значення сталих доступних медичних та громадських систем після надзвичайних ситуацій.

Коротка пам’ятка для близьких і волонтерів

З’ясуйте безпеку й потребу в екстреній медичній допомозі. Представтеся та запитайте дозволу допомогти. Забезпечте воду, можливість відпочити і необхідні ліки через належну медичну маршрутизацію. Перевірте наявність окулярів, слухового апарата, засобів пересування й доступного транспорту. Допоможіть людині зв’язатися з тими, кого вона сама обирає. Поясніть найближчий крок простою мовою і домовтеся, хто та коли перевірить виконання важливої справи.

Якщо людина засмучена, доречно сказати: «Я поруч. Можете розповісти, що вам зараз потрібно, або ми просто побудемо тут». Якщо вона не хоче говорити, поважайте це рішення. Не обіцяйте того, що неможливо виконати. За ознак раптової сплутаності свідомості, неврологічних порушень чи безпосередньої небезпеки залучайте екстрені служби.

Поширені запитання

Чи всі літні люди психологічно вразливіші після катастрофи?

Ні. Вікові відмінності залежать від типу події та умов дослідження. Parker та співавтори і Siskind та співавтори отримали різні результати для природних і спричинених людиною катастроф. Допомогу слід визначати за фактичними потребами й ресурсами.

Що робити, якщо старша людина після евакуації плаче або мовчить?

Запропонуйте спокійну присутність, відпочинок, воду й можливість зв’язатися з близькими. Не примушуйте до розповіді. Плач і мовчання можуть бути реакцією на втрату й загрозу. Наступні кроки залежать від безпеки, загального стану, здатності виконувати повсякденні справи й бажань людини.

Чи потрібно всіх постраждалих одразу вести до психолога?

Першочерговими часто є безпека, практичні потреби та доступ до послуг. Психологічна консультація доречна за бажанням людини або за наявності вираженого тривалого дистресу. За медичних загроз, раптової дезорієнтації чи суїцидальної небезпеки необхідна відповідна термінова фахова оцінка.

Як допомогти людині, яка не хоче залишати свій дім?

Потрібно з’ясувати причини: турбота про тварин, ліки, доступність транспорту, страх втратити майно або недовіра до умов прихистку. Поясніть достовірні ризики й запропонуйте реальні альтернативи, поважаючи самостійність людини. При безпосередній загрозі дійте з урахуванням вимог безпеки та повноважень відповідних служб.

Що робити при раптовій дезорієнтації літньої людини?

Раптова сплутаність свідомості потребує невідкладної медичної оцінки. Залишайтеся поруч у безпечному місці, говоріть коротко й спокійно, за можливості підготуйте перелік ліків і захворювань. В Україні можна викликати 103 або повідомити про надзвичайну ситуацію за номером 112. Джерела: NHS та ДСНС.

Чи достатньо підтримки телефоном?

Телефон допомагає зберегти зв’язок, передати інформацію й організувати допомогу. Якщо потрібні ліки, медичний огляд, фізичний догляд або евакуація, дистанційний контакт має завершуватися конкретною дією місцевих служб чи довірених людей. Варто перевірити, що домовленість виконана.