Діти й підлітки під час катастроф: психологічні реакції та потреби

Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 14 жовтня 2026 року · Редакційна політика

Катастрофа, обстріл, пожежа, повінь, землетрус або вимушена евакуація можуть різко змінити поведінку дитини: вона частіше шукає близькості, погано спить, дратується, мовчить, повертається до давно подоланих звичок або намагається поводитися «як доросла». У підлітка переживання інколи проявляються відстороненням, конфліктами, соромом, ризикованими вчинками чи втратою інтересу до звичного життя. Жодна з цих ознак сама по собі не встановлює психічного розладу.

Головне завдання дорослих і служб — з’ясувати, чи перебуває дитина в безпеці, чи є поруч людина, якій вона довіряє, які потреби порушені, як реакції впливають на її повсякденне життя та чи потрібна спеціалізована допомога. Вікові особливості описують Національна мережа дитячого травматичного стресу; гуманітарні підходи до безпеки й підтримки — настанови Міжвідомчого постійного комітету.

Що відбувається з дитиною під час катастрофи

Надзвичайна подія порушує одразу кілька рівнів дитячого світу. Перший — тілесна безпека: загроза поранення, шум вибухів, дим, вода, відсутність ліків чи доступного укриття. Другий — близькі стосунки: розлука з батьками, тривога дорослих, втрата людини або невідомість щодо її долі. Третій — повсякденне середовище: переїзд, незнайоме місце ночівлі, перерви в навчанні, неможливість гратися чи спілкуватися з друзями. Четвертий — передбачуваність майбутнього: дитині стає важко зрозуміти, коли можна відпочити, хто прийде на допомогу і що відбуватиметься завтра.

Вплив катастрофи не обмежується миттю самої події. ВООЗ наголошує, що для психічного здоров’я важливі також розлучення родин, втрата засобів існування, дискримінація, перенаселені прихистки та порушення роботи служб. Тому запитання «Що дитина бачила?» слід доповнювати запитаннями «Що вона втратила?», «Чого їй бракує сьогодні?» і «Хто може бути поруч із нею наступного тижня?».

Реакція залежить від віку та розвитку, попереднього досвіду, інтенсивності загрози, стану здоров’я, соціальної підтримки й можливості відновити прийнятний ритм життя. Двоє дітей, які пережили ту саму подію, можуть потребувати різної допомоги. Деякі відновлюються поступово з підтримкою оточення; інші мають тривалі симптоми або потребують професійного обстеження.

Психологічні реакції залежно від віку

Наведені нижче вікові групи — орієнтир для розуміння потреб, а не шкала діагностики. Прояви можуть перекриватися, особливо в дітей із відмінностями розвитку, хронічними захворюваннями чи попереднім травматичним досвідом. Узагальнення спираються на вікові рекомендації NCTSN та практичні гуманітарні стандарти.

Немовлята та діти раннього віку

Немовля не може пояснити словами, що його налякало, але відчуває зміни світла, звуків, режиму годування, дотику, облич і голосів. Можуть з’явитися частіший плач, труднощі засинання, здригання, зміни апетиту, напруженість під час розлуки з близьким дорослим або втрата раніше набутих навичок. Такі зміни потрібно оцінювати також з погляду фізичного здоров’я, болю, зневоднення, температури та умов догляду.

Першочергові потреби — безпечне місце, харчування, тепло, медичний догляд, доступ до звичних засобів заспокоєння та передбачувана присутність знайомої людини. Допомога немовляті здебільшого проходить через підтримку того, хто його доглядає: можливість виспатися, отримати інформацію, воду, їжу, ліки й допомогу з іншими дітьми в родині.

Дошкільний вік

Дошкільнята можуть сильніше боятися розлуки, прокидатися від кошмарів, знову проситися спати поруч із дорослими, частіше потребувати допомоги з туалетом чи проявляти страх перед звуками, схожими на ті, що супроводжували катастрофу. Іноді в грі повторюються фрагменти побаченого. Це привід придивитися до переживань і безпеки дитини, а не автоматична ознака розладу.

Для них особливо важливі короткі зрозумілі пояснення, спокійна реакція на запитання, можливість бути поряд із довіреним дорослим, знайомі предмети та прості дії, які повторюються щодня. Якщо дитина малює або грається, дорослий може бути поруч і відгукуватися на її ініціативу. Спрямовувати гру так, щоб дитина обов’язково відтворила страшну подію, не потрібно.

Молодший шкільний вік

Школярі краще розуміють причинно-наслідкові зв’язки, але можуть перебільшувати власну відповідальність за подію: «Якби я не попросив залишитися, ми були б в іншому місці». Поширені питання про смерть, безпеку близьких, повторення небезпеки; можуть виникати дратівливість, головний біль, біль у животі, складнощі з увагою, навчанням і дружбою.

Дитині потрібні достовірні відповіді без надмірних подробиць, можливість сказати «я боюся», пояснення, за що відповідають дорослі, та відновлення посильних занять. Варто зберігати контакт зі школою, враховувати перерви в навчанні, дозволяти тимчасово змінити навантаження та помічати, чи поліпшується здатність гратися, спілкуватися й відпочивати.

Підлітковий вік

Підлітки розуміють масштаб втрат і небезпек, активно оцінюють справедливість подій, думку однолітків і власну автономію. Поряд із тривогою та сумом можуть виникати гнів, провина за власне виживання, відчуження від дорослих, конфлікти, ризикована поведінка, порушення сну, відмова від колишніх інтересів. Дехто занадто рано бере на себе догляд за молодшими членами родини.

Їм важливо давати достовірну інформацію, приватність і реальну участь у рішеннях відповідно до віку: що взяти до укриття, з ким підтримувати зв’язок, як продовжити навчання, куди звертатися по допомогу. ЮНІСЕФ рекомендує підтримувати контакт із підлітками через уважне слухання та правдиве пояснення ситуації. Розмова працює краще, коли дорослі не знецінюють сильні почуття й не змушують розповідати все одразу.

Реакції, які можуть з’явитися в будь-якому віці

Психологічне напруження може проявитися страхом, плачем, тривожною настороженістю, заціпенінням, мовчанням, злістю або тимчасовим емоційним віддаленням. Сон стає чутливішим до шуму, дитина частіше перепитує, чи близькі живі, чи безпечно засинати. Можливі небажані спогади, повторювані сни, уникання місць або розмов, що нагадують про подію. Такі реакції потребують контекстного розуміння: важливі їхня інтенсивність, тривалість та вплив на діяльність.

Тіло також реагує на стрес. Болі, нудота, напруга м’язів, запаморочення, прискорене серцебиття та зміна апетиту можуть супроводжувати сильне хвилювання. Однак фізичні скарги після травми, отруєння димом, зневоднення, інфекції чи тривалого недосипання потребують медичної оцінки. Психологічне пояснення не замінює перевірки можливих соматичних причин.

У дітей буває й протилежне на вигляд реагування: вони жартують, захоплено граються, стають надзвичайно слухняними або виглядають байдужими. Зовнішня активність чи спокій не дають надійного висновку про внутрішній стан. Оцінювання потреб включає також висловлене самою дитиною, спостереження близьких і те, чи є доступ до необхідних ресурсів.

Як змінюються потреби з часом

Перші хвилини та години

Під час реальної небезпеки дорослі відповідають за укриття, евакуацію, фізичну допомогу, возз’єднання родини й захист від насильства. Перший контакт має бути коротким, спокійним і зрозумілим. Дитині можна назвати своє ім’я, пояснити найближчий крок, запитати про травми, воду, холод, близьких та інші невідкладні потреби. Необхідність детально переказувати страшну подію в цю мить відсутня.

Посібник ВООЗ із першої психологічної допомоги описує гуманну практичну підтримку, зосереджену на безпеці, слуханні та зв’язку з ресурсами. Для загального алгоритму дивіться нашу статтю «Як допомогти людині в перші години після катастрофи»; специфічні дитячі протоколи розглядатимуться в окремому матеріалі.

Перші дні й тижні

Після зменшення безпосередньої небезпеки стає важливо відновлювати зв’язок із довіреним дорослим, доступ до навчання та гри, сон, зрозумілий денний ритм, медичний догляд і контакти з друзями. Підтримка має бути гнучкою: за реальної повторної загрози дитина знову реагуватиме на сирени й зміну планів. Дорослі можуть розділяти те, що сьогодні відомо й контрольоване, і те, що ще невизначене, не даючи безпідставних обіцянок повної безпеки.

Наступні місяці та повторні загрози

Якщо родина продовжує жити в умовах обстрілів, розлуки або нестабільного житла, відновлення може бути нерівномірним. Зникнення кошмарів не означає, що повернулися друзі чи навчання; добрий день у школі не скасовує болю втрати. Допомога має перевіряти повсякденне функціонування й доступні ресурси повторно, а не оцінювати лише одне відвідування психолога.

Найбільш уважного супроводу потребують діти, у яких виражені симптоми тримаються, наростають або суттєво заважають їсти, спати, вчитися, гратися, будувати стосунки й почуватися захищеними. За рекомендаціями NICE клінічно значущі посттравматичні симптоми вимагають професійного оцінювання та відповідного плану, а за легших проявів може використовуватися активне спостереження з повторним контактом.

Потреби дитини: п’ять питань, які допомагають не пропустити головне

1. Чи є безпечне місце і необхідний догляд?

Перевіряють фізичну безпеку, доступність укриття та транспорту, стан здоров’я, воду, їжу, ліки, зв’язок, документи, гігієну й можливість відпочити. Якщо дитина щодня мерзне, не отримує лікування або не знає, де ночуватиме, лише психологічна бесіда залишає ключову потребу без відповіді. Для дітей з інвалідністю важливо також зберегти допоміжні засоби, доступність комунікації та звичні процедури догляду.

2. Хто поруч і чи захищені стосунки?

Надійний контакт із батьком, матір’ю, опікуном або іншим значущим дорослим допомагає дитині орієнтуватися в незнайомих обставинах. Слід обережно з’ясовувати, чи не розлучена дитина з близькими, чи знає, як зв’язатися з ними, чи є ризик насильства або експлуатації. Для дитини без супроводу потрібна насамперед узгоджена робота компетентних служб захисту дітей, а не самовільне передання незнайомим дорослим.

3. Що дитина розуміє про подію?

Дошкільняті достатньо короткої простої відповіді; школяреві потрібні пояснення причини доступних заходів безпеки; підліткові — більше фактів і можливість ставити складні запитання. Коли відповідь невідома, дорослий може чесно сказати про це й назвати відомий найближчий крок. Повторні запитання часто відображають потребу в орієнтирах. Відповіді варто відокремлювати від потоку тривожних новин і неперевірених повідомлень.

4. Чи залишилися навчання, гра, друзі й власний голос?

Для маленької дитини гра і рух — частина повсякденного розвитку, для школяра важливі можливість вчитися й перебувати в колективі, для підлітка — дружба, особистий простір та вплив на власні рішення. Гуманітарні програми мають передбачати доступні й безпечні форми цих занять та враховувати думку самих дітей. Водночас організована групова активність не є автоматично лікувальним втручанням.

5. Чи є ознаки, які змінюють маршрут допомоги?

Потрібно помічати різке погіршення фізичного стану, небезпечні дії, серйозні порушення повсякденного життя, повідомлення про насильство, стійку ізоляцію, втрату доступу до необхідного лікування. Саме відповідь на ці запитання визначає, до кого звертатися — медиків, служб захисту дітей, соціального працівника, психолога або психіатра. Сім’я може потребувати кількох видів допомоги одночасно.

Що підвищує ризик тривалих труднощів і що підтримує відновлення

Більша безпосередня загроза життю, поранення, смерть чи зникнення близьких, повторні небезпечні події, розлука з дорослими, нестабільне житло, попередній досвід насильства та відсутність підтримки можуть збільшувати ризик психологічних труднощів. Важливими є також доступність лікування для дитини з уже наявним станом і можливість продовжувати навчання. Жоден фактор ризику окремо не визначає майбутнє конкретної дитини.

Систематичні дослідження після природних катастроф свідчать, що результати залежать від типу події, способу оцінювання, віку та умов після катастрофи. Наприклад, метааналіз 96 досліджень землетрусів оцінив поширеність посттравматичних симптомів і депресії, але автори відзначили значну неоднорідність та обмеження самооцінок. Його узагальнені показники не можна переносити на всіх дітей України, усі види катастроф або трактувати як прогноз для окремої родини.

Захисними ресурсами виступають доступний дорослий, стабільний догляд, захист від подальшого насильства, підтримка однолітків, відповідні віку заняття та зрозумілий шлях до медичних і соціальних послуг. Захист не слід плутати з вимогою «бути стійким»: дитина може потребувати допомоги навіть за підтримувальної родини, а близьким також потрібен перепочинок.

Як батькам і близьким підтримати дитину без зайвого тиску

Установіть найближчий зрозумілий порядок дій: де ви спите, куди йдете під час тривоги, хто забирає дитину, як підтримуєте зв’язок у разі розлуки. Якщо обставини дозволяють, поверніть прості повторювані елементи дня — прийоми їжі, ритуал засинання, коротку прогулянку, спілкування чи гру. Послідовність дає орієнтири навіть у тимчасовому житлі.

Називайте почуття обережно й залишайте простір для власних слів дитини: «Схоже, тобі зараз страшно. Я поруч. Хочеш поговорити чи посидіти разом?». Не вимагайте розповіді, не оцінюйте «сміливість» за відсутністю сліз і не карайте за тимчасові вікові повернення. Якщо дитина не хоче обіймів, запитайте, яка підтримка комфортна: вода, ковдра, тиша, близькість на відстані.

Пояснюйте, що відповідальність за катастрофу й захист лежить на дорослих і відповідальних службах, а не на дитині. Якщо вона звинувачує себе, перевірте, як вона пов’язала події, й прямо скажіть, що її думки або поведінка не спричинили катастрофу. Підлітку запропонуйте посильні вибори і справи, водночас забезпечте можливість залишатися підлітком, а не постійним доглядальником чи «опорою» для всіх дорослих.

Батькам корисно просити допомоги для себе: можливість поспати, отримати консультацію, поїсти й упорядкувати документи покращує умови щоденного догляду. ЮНІСЕФ підкреслює значення підтримки батьків і опікунів для добробуту дітей під час війни та переміщення. Стосунки формуються в реальних умовах, тож від дорослого не вимагається постійно виглядати спокійним.

Діти з підвищеними потребами: доступність і захист

Діти з інвалідністю та особливостями розвитку

Зміна маршрутів, шум, скупчення людей, відсутність доступного туалету, втрата засобів комунікації чи перерване лікування можуть створювати додаткові бар’єри. Потрібні відповідні способи пояснення, збереження звичних засобів регуляції, доступний транспорт, участь доглядальника та індивідуальний план безпеки. ЮНІСЕФ описує особливі ризики евакуації й розлучення родин, які виховують дітей з інвалідністю. Психологічну реакцію слід оцінювати з урахуванням звичного профілю розвитку та конкретних умов.

Діти без супроводу, розлучені з родиною та переміщені

Якщо дитина перебуває без законного супроводу, пріоритетом є безпечна реєстрація й перенаправлення до компетентних служб захисту дітей, збереження приватності та перевірене возз’єднання. Не варто публікувати фото, точне місце перебування, контакти чи історію дитини у відкритих групах, коли це може збільшити ризик зловживань. Про особливості роботи з дітьми після переїзду читайте «Діти після вимушеного переміщення» та «Діти без супроводу після переміщення».

Діти, які пережили насильство, втрату або мають тяжкий психічний стан

Повідомлення про насильство потребує безпечного, конфіденційного реагування з урахуванням віку та законодавчих обов’язків відповідальних фахівців. Ставте лише необхідні запитання для безпеки; багаторазові розпитування про подробиці можуть нашкодити й ускладнити подальшу допомогу. Діти, які вже отримували психіатричне лікування, потребують безперервності призначених ліків і контакту з медичним фахівцем. Після втрати близького важливі правдиві відповідні віку пояснення, підтримка і повага до способу переживання горя.

Коли потрібна консультація, а коли невідкладна допомога

Невідкладна медична оцінка

Терміново звертайтеся до екстрених медичних служб, якщо є травма голови, втрата свідомості, судоми, утруднене дихання, сильний біль, підозра на отруєння, тяжке зневоднення або різка дезорієнтація. Так само невідкладної оцінки потребують висловлений намір завдати собі шкоди із безпосередньою небезпекою, небезпечна поведінка, яка загрожує життю, або стан, коли дитина не може підтримувати власну безпеку. Поки допомога прибуває, забезпечте фізичну безпеку і постійний нагляд відповідального дорослого.

Планова, але своєчасна професійна допомога

Зверніться до педіатра, сімейного лікаря чи фахівця психічного здоров’я, якщо порушення сну, страх, відчуження, пригнічений настрій, нав’язливі спогади або поведінкові зміни виражені, посилюються чи суттєво заважають навчанню, стосункам, харчуванню або життю вдома. Допомога може знадобитися і раніше, якщо дитина або підліток самі її просять. За необхідності фахівець оцінить стан, супутні потреби і доцільний метод втручання. NICE розрізняє активне спостереження та спеціалізовані травмофокусовані втручання залежно від вираженості симптомів.

При небезпечних змінах психічного стану, тяжкому порушенні орієнтації чи перерваному життєво необхідному лікуванні корисний окремий маршрут невідкладної психіатричної допомоги після катастрофи. Діагноз не встановлюють за одним сном, епізодом плачу, грою чи відповіддю на коротке опитування.

Чого варто уникати під час психологічної допомоги

Не змушуйте дітей відтворювати події перед групою, записувати свідчення для публікації або докладно відповідати стороннім людям про пережитий жах. Дитина має право відмовитися від неекстреної бесіди, попросити знайомого дорослого поруч, отримати пояснення, що відбувається і для чого збираються відомості. Зміст розмови та її конфіденційність необхідно захищати відповідно до професійних та правових вимог.

Не слід пропонувати всім дітям одноразовий психологічний дебрифінг із обов’язковим детальним переказом події як профілактику посттравматичного стресового розладу. Клінічна настанова NICE прямо не рекомендує психологічно орієнтований дебрифінг для профілактики чи лікування ПТСР. Організована гра, творчість або обговорення можуть бути корисними як форма повсякденної підтримки, проте їхню терапевтичну ефективність потрібно оцінювати окремо.

Уникайте обіцянок «це більше ніколи не повториться» там, де реальна небезпека зберігається. Не використовуйте страх, сором або діагностичні ярлики, щоб домогтися слухняності. Не відкладайте медичну допомогу через припущення, що тілесні симптоми спричинені лише емоціями. Уникайте публічних розповідей про дитину без необхідної згоди та без оцінки ризику для її приватності й безпеки.

Що відомо про ефективність програм підтримки дітей у гуманітарних кризах

Норми гуманітарної допомоги й результати клінічних випробувань виконують різні функції. Настанови IASC визначають організаційні дії для безпеки, зв’язків, доступу до освіти та належної допомоги. Посібник ВООЗ пропонує принципи першого підтримувального контакту. Це важливі орієнтири практики, проте сама наявність рекомендації не доводить лікувального ефекту кожного її елемента.

Систематичний огляд Бангпан та співавторів 2024 року узагальнив 43 рандомізовані дослідження програм психічного здоров’я та психосоціальної підтримки дітей і молоді у гуманітарних умовах країн із низьким і середнім доходом. Автори виявили певну користь когнітивно-поведінкових підходів для депресивних симптомів, але результати інших форматів були неоднорідні; для деяких творчих програм в окремих контекстах спостерігали навіть небажані результати. Це підстава оцінювати зміст програми, підготовку фахівців, культурну відповідність і можливі ризики, а не автоматично вважати будь-яку дитячу активність доказовою терапією.

Для окремих дітей із клінічно значущими симптомами існують спеціалізовані методи з кращою доказовою підтримкою. Їх має призначати та проводити відповідно підготовлений фахівець після оцінювання стану. Зміст цієї сторінки — розпізнати потреби й знайти належний маршрут допомоги; клінічна діагностика ПТСР та протоколи його лікування є окремою темою.

Як організувати підтримку в укритті, школі або пункті допомоги

Дорослі можуть розділити роботу на кілька зрозумілих завдань: забезпечити фізичну й інформаційну безпеку; визначити відповідальних за дітей і правила возз’єднання; помічати ознаки медичних та соціальних ризиків; створити доступні місця для спокою, гри й навчання; організувати перевірений маршрут до психолога, медика й служби захисту дітей. Конкретний план залежить від масштабу надзвичайної ситуації та дієвих місцевих служб.

У школі важливо домовитися про спосіб зв’язку з батьками, безпечні дії під час тривоги, можливість тимчасово знизити навантаження й правила реагування на булінг, втрати та повторні стресові події. У тимчасовому прихистку потрібно врахувати приватність, місця для сімей, доступність для дітей з інвалідністю, збереження зв’язків і захист від насильства. На рівні громади ці потреби мають входити в оцінювання психосоціальних потреб населення, щоб допомога відповідала реальним прогалинам, а не тільки кількості проведених занять.

Для дітей, які перемістилися, та тих, хто залишається під повторною загрозою, особливо важлива безперервність: зміна школи або прихистку не повинна означати втрату всього попереднього супроводу. Передавання відомостей між службами має бути мінімальним, обґрунтованим і захищеним. Батьки та підлітки повинні розуміти, яка інформація збирається, кому вона доступна і як її використовують.

Поширені запитання

Чому дитина після обстрілу сміється або грається?

Гра, сміх і звичайна активність можуть співіснувати зі страхом, напруженням та втомою. Вони самі по собі не доводять відсутності переживань чи наявності порушення. Звертайте увагу на загальний стан, здатність спати, їсти, контактувати з близькими та відчувати безпеку.

Чи потрібно просити дитину докладно розповісти про катастрофу?

Дитині можна запропонувати поговорити й уважно вислухати її, якщо вона хоче. Для негайної підтримки достатньо з’ясувати безпеку та практичні потреби. Примусовий детальний переказ і масові емоційні опитування можуть збільшувати напруження та не є рекомендованою профілактикою ПТСР.

Що робити, якщо дошкільня знову боїться спати без батьків?

Спершу перевірте, чи є безпечне місце для сну, наскільки реальною залишається загроза, чи дитина не має болю або інших фізичних проблем. Поверніть посильний ритуал засинання, запропонуйте присутність близького дорослого й поступово пристосовуйте нічний порядок до можливостей сім’ї. Якщо страх тривалий, посилюється або істотно порушує життя, зверніться по консультацію.

Як бути, якщо підліток не хоче говорити з психологом?

З’ясуйте, чого він побоюється: сторонньої людини, втрати конфіденційності, примусу чи осуду. Запропонуйте інформацію про формат зустрічі, межі приватності та можливість вибору фахівця. Повага до автономії підвищує шанс співпраці; за безпосередньої небезпеки для життя діють пріоритети невідкладної безпеки.

Чи можна відправити всіх дітей після катастрофи на однакову групову терапію?

Потреби відрізняються за віком, тяжкістю стану, мовою, доступністю та ступенем небезпеки. Групові заняття можуть підтримувати спілкування і повсякденний ритм, але їх не слід автоматично називати терапією. Огляд втручань у гуманітарних умовах показує неоднорідність результатів, тому потрібні відповідні методи, підготовлений персонал, оцінювання ризиків і добровільна участь.

Чи означають кошмари або страх сирени, що в дитини ПТСР?

Ні. Такі симптоми можуть бути реакцією на реальну загрозу. Для діагностики потрібне професійне оцінювання сукупності симптомів, тривалості, тяжкості, функціонування й альтернативних пояснень. Якщо симптоми виражені або істотно заважають життю, зверніться до фахівця; клінічні рекомендації NICE описують принципи такого маршруту.

Що робити, якщо дитина пережила катастрофу далеко від родини?

Пріоритетами є її фізична безпека, постійний захищений догляд, конфіденційний зв’язок із компетентними службами захисту дітей і перевірка можливостей безпечного возз’єднання. Докладніший контекст наведений у матеріалі про дітей без супроводу після переміщення.

Пов’язані статті

Психологія гуманітарних криз і катастроф: наслідки, допомога та відновлення — загальна карта гуманітарного реагування.

Перша психологічна допомога: принципи, алгоритм і межі застосування — первинна підтримка людей після надзвичайної події.

Як допомогти людині в перші години після катастрофи — практичні дії в гострій фазі.

Що робити після обстрілу: психологічна підтримка постраждалих у перші години — безпека й підтримка цивільних після обстрілів.

Психологічна підтримка під час евакуації: дорога, очікування і прибуття — підтримка під час переміщення.

Діти після вимушеного переміщення: розвиток, адаптація і підтримка — довша адаптація після переїзду.

Діти без супроводу після переміщення: безпека та психосоціальна підтримка — захист і возз’єднання.

Коли після катастрофи потрібна невідкладна психіатрична допомога — розпізнавання небезпечних станів.

• Перша психологічна допомога дітям після надзвичайної події

Джерела

Bangpan, M., Felix, L., Soliman, F., D’Souza, P., Jieman, A.-T., & Dickson, K. (2024). The impact of mental health and psychosocial support programmes on children and young people’s mental health in the context of humanitarian emergencies in low- and middle-income countries: A systematic review and meta-analysis. Cambridge Prisms: Global Mental Health, 11, e21. Оригінальна публікація.

Inter-Agency Standing Committee. (2007). IASC Guidelines on Mental Health and Psychosocial Support in Emergency Settings. Офіційне видання.

National Child Traumatic Stress Network. (2025). Age-Related Reactions to a Traumatic Event. Практичний матеріал.

National Institute for Health and Care Excellence. (2018). Post-traumatic stress disorder (NG116): Recommendations. Клінічна настанова.

Olk, K., Osmani, V., & Klug, S. J. (2025). Post-traumatic stress disorder and depression among children and adolescents after earthquake disasters: A systematic review and meta-analysis. Journal of Affective Disorders, 388, 119750. Оригінальний огляд.

UNICEF. (2022). Як підтримати підлітка у кризовій ситуації? ЮНІСЕФ Україна.

UNICEF. (2022). Ukraine war response: Children with disabilities. Офіційний матеріал.

UNICEF. (2026). War in Ukraine: Support for children. Офіційна сторінка.

World Health Organization, War Trauma Foundation, & World Vision International. (2011). Psychological first aid: Guide for field workers. Посібник.

World Health Organization. (2025). Mental health in emergencies. Інформаційний огляд.