Доступна психосоціальна допомога людям з інвалідністю під час надзвичайних ситуацій
Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 14 жовтня 2026 року · Редакційна політика
Під час обстрілу, пожежі, повені, евакуації чи іншої надзвичайної події людина з інвалідністю може одночасно потребувати безпечного маршруту, доступної інформації, збереження звичного способу комунікації, допоміжних засобів, підтримки близьких і психологічного контакту. Якість психосоціальної допомоги визначається тим, чи може людина реально отримати ці ресурси, впливати на рішення щодо себе та звертатися по спеціалізовану допомогу, коли вона потрібна.
Інвалідність сама по собі не означає психологічної вразливості, безпорадності чи психічного розладу. Ризики у кризі виникають і посилюються внаслідок поєднання небезпечної події з недоступною інфраструктурою, інформацією, транспортом, дискримінацією, перериванням лікування та втратою звичних зв’язків. Саме тому настанови IASC щодо інклюзії людей з інвалідністю ставлять у центр їхні права, участь і усунення бар’єрів.
Що означає доступна психосоціальна допомога
Доступна психосоціальна допомога — це організована в умовах надзвичайної ситуації підтримка психологічного стану, безпеки, соціальних зв’язків і повсякденного функціонування, отримати яку людина може незалежно від особливостей мобільності, сприймання інформації, комунікації чи потреби у сторонній допомозі. Доступність охоплює маршрут до послуги, зрозуміле інформування, реальну можливість висловити згоду або відмову, приватність, пристосування способу спілкування та безперервність необхідних послуг.
Предмет цієї статті — практичне забезпечення такої доступності протягом гуманітарного реагування. Загальну систему підтримки пояснює матеріал «Психічне здоров’я та психосоціальна підтримка», а контекст катастроф і допомоги населенню — огляд психології гуманітарних криз. Інклюзивна послуга може містити просту інформаційну підтримку, допомогу з відновленням зв’язку з близькими, супровід до медиків, індивідуальну консультацію чи спеціалізоване лікування залежно від потреб людини.
Доступність як послідовність рішень
Фізична доступність означає можливість увійти до пункту допомоги, користуватися укриттям, санітарним приміщенням та безпечно пересуватися. Комунікаційна доступність передбачає жестову мову, текст, прості пояснення, доступні електронні матеріали, належний темп розмови й можливість користуватися альтернативними засобами спілкування. Організаційна доступність означає адаптований запис, зрозумілий порядок звернення, гнучку тривалість зустрічі, можливість дистанційного контакту або виїзної роботи.
Соціальна й правова доступність передбачає повагу до гідності, приватності, вибору та участі. Доступний телефонний номер без текстового способу зв’язку залишає частину людей без послуги; приміщення з пандусом, у якому немає доступного туалету або неможливо провести конфіденційну консультацію, також не розв’язує проблему повністю. Це узгоджується з гуманітарними стандартами інклюзії та керівництвом ВООЗ щодо інвалідності й управління ризиками надзвичайних ситуацій.
Чому надзвичайна ситуація посилює бар’єри
Під час кризи руйнуються саме ті умови, які забезпечували людині автономність: працюючий ліфт, звичний маршрут, особистий асистент, протези або крісло колісне, слуховий апарат, ліки, електроживлення медичного обладнання, зв’язок і транспорт. Людину можуть евакуювати без допоміжного засобу, розмістити в недоступному приміщенні чи повідомити про небезпеку лише звуковим сигналом. До цих втрат додаються невизначеність, виснаження, небезпека насильства, роз’єднання родини й труднощі з отриманням допомоги.
Психологічні наслідки залежать від самої події, попереднього досвіду, соціальних ресурсів, доступності підтримки та індивідуального стану. Страх, плач, розгубленість, дратівливість, тимчасова замкненість або потреба у тиші можуть бути зрозумілими реакціями на небезпеку. Жодна окрема реакція автоматично не свідчить про посттравматичний стресовий розлад чи інший діагноз. Особливості розвитку, сприймання або спілкування також не варто тлумачити як симптом психічного розладу без клінічних підстав.
Суттєвою перешкодою стає і ставлення персоналу: звернення лише до супроводжувача, недовіра до слів самої людини, нав’язування рішень, припущення про її неспроможність або вимога розповісти травматичні подробиці перед отриманням допомоги. ЮНІСЕФ у матеріалах про права людей з інвалідністю у сфері психічного здоров’я наголошує на проблемах примусу, стигматизації та недостатньої участі у рішеннях.
Різні потреби: як адаптувати допомогу без шаблонів
Практична оцінка починається з прямого запитання: «Що допоможе вам зараз бути в безпеці й отримати потрібну підтримку?» Опис інвалідності або медичний документ не дають повної відповіді. У людини можуть одночасно існувати кілька потреб, а її бажані способи спілкування й допомоги змінюються залежно від обставин.
Порушення мобільності та потреба у фізичній допомозі
Заздалегідь уточнюють, чи є доступний шлях до укриття, медичного пункту й транспорту; чи збережено крісло колісне, ходунки, милиці, протез або інший засіб; чи потрібна допомога під час перенесення речей, пересадки або перебування в черзі. Перед будь-яким фізичним контактом варто запитати згоду і з’ясувати безпечний спосіб допомоги. Крісло колісне та інші допоміжні засоби є частиною автономності людини; їх не залишають без узгодженого рішення. Психосоціальна підтримка в цій ситуації часто починається з відновлення контролю над конкретними діями.
Порушення слуху та комунікаційні потреби
Інформацію про небезпеку й послуги подають не тільки голосом: використовують зрозумілий письмовий текст, візуальні сигнали та за можливості переклад українською жестовою мовою. Потрібно запитати, який спосіб комунікації людина використовує: жестова мова, текст, читання з губ, слуховий апарат чи поєднання способів. Розмовляючи, слід підтримувати зоровий контакт, забезпечити достатнє освітлення і не говорити одночасно кільком співробітникам. Читання з губ доступне далеко не всім, тому воно не може бути єдиним рішенням.
Порушення зору
Співробітник чітко представляється, називає своє місце розташування, пояснює зміни маршруту та попереджає про перешкоди. Варто запропонувати супровід, а спосіб супроводу узгодити з людиною. Документи й повідомлення можуть надаватися у форматі, сумісному з екранним зчитувачем, в аудіоформі або через довірену особу за вибором отримувача. Білу тростину, собаку-поводиря та особисті речі не переміщують без погодження.
Інтелектуальні порушення, особливості розвитку та труднощі оброблення інформації
Пояснення подають короткими зрозумілими фразами, за одним кроком, із можливістю повторити або показати дію. Корисними можуть бути піктограми, прості картки, зрозуміла послідовність «зараз — далі — потім», додатковий час для відповіді та спокійне середовище. Варто запитати, чи бажає людина участі знайомого супроводжувача, водночас адресуючи розмову насамперед їй. Не слід прирівнювати повільну відповідь, відсутність зорового контакту чи нетипову поведінку до відсутності розуміння або згоди.
Психосоціальна інвалідність і тривалі психічні стани
Деякі люди потребують відновлення контакту зі своїм лікарем, доступу до звичних ліків, стабільного місця перебування та підтримки у виконанні узгодженого плану лікування. Помітне занепокоєння чи незвична поведінка після обстрілу не дає підстав самостійно встановлювати психіатричний діагноз. При вираженому порушенні свідомості, небезпечній дезорієнтації або інших гострих медичних ознаках організовують фахову оцінку. Гуманітарний посібник ВООЗ mhGAP призначений для медичних працівників, які ведуть психічні, неврологічні стани та розлади, пов’язані з уживанням речовин, у кризових умовах.
Перша психологічна допомога з урахуванням доступності
У перші години після події доцільною базовою рамкою є перша психологічна допомога: оцінити безпеку та нагальні потреби, вислухати без примусу, допомогти отримати інформацію й практичні ресурси, підтримати зв’язок з обраними людьми. Посібник ВООЗ «Psychological First Aid» описує таку гуманну практичну підтримку з повагою до культури, гідності й можливостей людини. Це рекомендації для кризової роботи; вони не є доказом того, що одна розмова лікує ПТСР або гарантовано запобігає йому.
1. Перевірити безпеку й спосіб контакту
Спочатку з’ясовують, чи триває небезпека, чи є потреба в рятувальних діях або медичній допомозі, чи здатна людина дістатися безпечного місця. Далі уточнюють, як краще говорити і в якому форматі надати інформацію. Людині можна запропонувати: «Я поруч, можу допомогти. Як вам зручніше спілкуватися? Що зараз найважливіше?» Якщо вона відмовляється від контакту, їй залишають зрозумілу можливість звернутися пізніше, крім ситуацій невідкладної загрози, що потребують дій служб безпеки чи медиків.
2. З’ясувати нагальні потреби
Питання стосуються практичного: «Чи є у вас ліки, зарядний пристрій, допоміжний засіб, вода, контакт близької людини?», «Чи потрібно знайти тихе місце, перекладача, супровід або транспорт?», «Яку інформацію вам потрібно отримати першою?» Важливо не збирати зайвих діагностичних або персональних даних там, де достатньо опису потрібного пристосування чи послуги.
3. Вислухати й підтримати право вибору
Варто називати факти, пояснювати найближчі можливі кроки та запитувати дозвіл перед дією. Мовчання, плач або потреба у повторенні інформації допускають спокійну присутність без тиску. Пропозиція «Можу пояснити ще раз або записати» зберігає контроль у людини. Не слід змушувати постраждалих детально розповідати про подію, проводити обов’язкове емоційне обговорення чи обіцяти повне зникнення симптомів.
4. З’єднати з ресурсами та узгодити наступний контакт
Практична допомога може означати зв’язок із родиною, організацією людей з інвалідністю, соціальною службою, медичною установою, перекладачем жестової мови, психологом чи фахівцем із реабілітації. Передаючи контакт, працівник пояснює мету, перевіряє доступність каналу й погоджує обсяг переданих персональних відомостей. Якщо людині потрібен супровід, варто чітко узгодити, хто його забезпечить і як дізнатися про результат звернення.
Евакуація, укриття й тимчасове розміщення
Психосоціальна безпека тісно пов’язана з фізичною. Попередження про небезпеку має бути доступним у кількох форматах; маршрути евакуації — зрозумілими та прохідними; транспорт — відповідним до потреб людини. Плануючи переміщення, уточнюють можливість брати із собою допоміжні засоби, необхідне медичне обладнання, ліки, засоби комунікації та контактні дані близьких. Для частини людей критично важлива безперервність електроживлення обладнання й доступність туалету. ВООЗ рекомендує інтегрувати доступність у всі етапи управління надзвичайними ризиками.
У пункті прийому або прихистку перевіряють реальний шлях від входу до місця сну, харчування, вбиральні, медичної та психологічної допомоги. Якщо людина потребує тиші, зрозумілого розкладу, місця для асистента або приватної розмови, це враховують під час розміщення. За можливості родину, супроводжувачів і людей, від яких залежить щоденна підтримка, не роз’єднують без нагальної необхідності. Участь самої людини в рішенні зберігається настільки, наскільки дозволяє обстановка.
Під час евакуації важлива доступна послідовна інформація: що відбувається, куди прямує транспорт, коли очікується наступна зупинка, хто відповідає за допомогу, де можна отримати медичну консультацію. Конкретні ситуації дороги й прибуття розглянуті у статті «Психологічна підтримка під час евакуації».
Коли потрібна медична або спеціалізована допомога
Наявність інвалідності не визначає рівень психологічного втручання. Пріоритет визначають за актуальною небезпекою, потребами, змінами функціонування, фізичним і психічним станом та можливістю безпечно отримати допомогу. Людина, яка виявляє страх або плаче, може потребувати безпеки, зрозумілої інформації й підтримки; інша — термінової медичної оцінки або відновлення перерваної терапії. Слід відрізняти попередні особливості комунікації чи поведінки від нових гострих змін.
Негайного залучення екстреної медичної допомоги потребують, зокрема, втрата або значне порушення свідомості, судоми, підозра на інсульт, серйозні травми, порушення дихання, раптова тяжка дезорієнтація чи інші ознаки гострої загрози здоров’ю. Висловлені наміри самогубства з безпосереднім ризиком, небезпечна поведінка на тлі можливого психозу або манії також вимагають термінової професійної оцінки й забезпечення безпеки. Оцінку не замінюють психологічною бесідою. В Україні офіційна платформа ДСНС вказує 112 — єдиний номер повідомлень про надзвичайні ситуації, 103 — екстрену медичну допомогу.
Потребу в подальшій психологічній чи психіатричній консультації можуть показувати стійке різке погіршення повсякденного функціонування, тривала інтенсивна симптоматика, значні порушення сну, небезпечне вживання речовин, втрата доступу до необхідного лікування та висловлена людиною потреба у фаховій допомозі. Це орієнтири для скерування, а не діагностичний перелік. Підходи до психіатричних станів у надзвичайних подіях пояснені окремо в «Психіатрії катастроф».
Права, згода, конфіденційність і захист від насильства
Стаття 11 Конвенції ООН про права осіб з інвалідністю передбачає заходи захисту та безпеки людей з інвалідністю в ситуаціях ризику, включно зі збройними конфліктами, гуманітарними надзвичайними ситуаціями та стихійними лихами. Для практичної психосоціальної підтримки це означає орієнтацію на рівне право отримати допомогу, доступну інформацію, повагу до особистого вибору та розумні пристосування. Організація послуги має враховувати права людини ще на етапі проєктування, а не лише після надходження скарги.
Згода на консультацію, присутність асистента, передачу відомостей або скерування має бути зрозумілою. Складність мовлення чи використання альтернативної комунікації не позбавляє людину права висловлювати власні рішення. Супроводжувач може допомагати комунікувати, але він не повинен автоматично замінювати голос отримувача послуги. Якщо ситуація вимагає законного невідкладного втручання, працівники діють за відповідними медичними та правовими процедурами, зберігаючи максимально можливу повагу до волі й гідності людини.
Інформацію про діагноз, історію насильства, адресу перебування, потреби в догляді чи контактні дані передають лише в необхідному обсязі за належною правовою підставою. Консультації не проводять так, щоб сусіди в черзі чули приватні розповіді. Людині пропонують безпечний канал для скарг або повідомлення про експлуатацію, дискримінацію чи насильство, доступний також у текстовій і альтернативній формі. ЮНІСЕФ описує механізми участі та підзвітності як частину інклюзивного гуманітарного реагування.
Підтримка дітей з інвалідністю та їхніх родин
Для дитини надзвичайна ситуація може означати втрату звичного догляду, навчання, комунікаційних засобів, доступних занять і контакту з близькими. Підтримка спрямована на безпечне середовище, відновлення доступних рутин, взаємодію з надійними дорослими та можливість брати участь у рішеннях відповідно до віку й способу комунікації. Підтримка батьків і доглядальників важлива, адже їхнє виснаження може ускладнювати щоденний догляд, організацію лікування та емоційний контакт.
Дитині пояснюють події зрозумілою мовою, за потреби використовують візуальні підказки, повторення й доступні засоби спілкування. У групових заходах передбачають фізичний доступ, сенсорні умови та можливість індивідуальної участі. Не варто вимагати від усіх дітей однакової вербальної відповіді або оцінювати користь програми лише за активністю в групі. Керівництво ЮНІСЕФ щодо інклюзії дітей з інвалідністю та операційні настанови з громадської психосоціальної підтримки підтримують участь дітей, родин і місцевих громад у плануванні послуг.
Як організувати інклюзивну психосоціальну програму
Оцінити бар’єри ще до запуску послуги
Гуманітарна команда вивчає не тільки кількість людей, які звернулися, а й тих, хто не зміг звернутися. Для цього оцінюють доступність локацій, транспорту, сигналів тривоги, запису на консультацію, перекладу, цифрових каналів і процедури скарг. Запитання формулюють про конкретні потреби та перешкоди: чи можна потрапити до пункту, почути або прочитати повідомлення, безпечно залишитися без супроводжувача, підтримувати необхідне лікування. Результати обговорюють із людьми з інвалідністю та їхніми представницькими організаціями.
Залучити людей з інвалідністю до рішень
Участь означає вплив на вибір місць, час роботи, спосіб комунікації, бюджет доступності, добір персоналу, механізми скарг і оцінювання. Організації людей з інвалідністю можуть допомогти виявити приховані бар’єри, перевірити готовність маршруту й підготувати персонал. Таке партнерство слід забезпечувати ресурсами, а не зводити до символічного консультування. Настанови IASC 2019 року спеціально розроблено за участі людей з інвалідністю та їхніх організацій.
Підготувати персонал та систему скерування
Усі контактні працівники, волонтери, адміністратори й охоронці мають знати, як запропонувати допомогу без нав’язування, як працює альтернативна комунікація, хто відповідає за доступність, як документувати запит на пристосування й куди скеровувати людину за медичною, соціальною, правовою чи психологічною підтримкою. Фахівці потребують супервізії та чітких меж компетенції. IASC Guidelines on MHPSS описують міжсекторну координацію, участь громад, захист прав, медичні послуги й доступність базової допомоги як взаємопов’язані завдання.
Корисною є мережа направлень між первинною медициною, психологічними службами, реабілітацією, соціальним супроводом, гуманітарним транспортом та організаціями людей з інвалідністю. Перед скеруванням потрібно перевірити не лише наявність установи, а й фактичну доступність її приміщення, способу зв’язку та прийому. Мінімальний пакет послуг ПЗПСП IASC пропонує пріоритетні міжсекторні дії у гуманітарних кризах, а спеціальне керівництво CBM Global присвячене інклюзивним програмам психічного здоров’я й психосоціальної підтримки.
Забезпечити кілька каналів допомоги
Одна локація і єдина телефонна лінія не покривають усіх потреб. Послуга може поєднувати доступний очний пункт, виїзну підтримку, текстові повідомлення, відеозв’язок із перекладом, спілкування через доступний застосунок і безпечні контакти через місцеві організації. При цьому варто враховувати електроживлення, інтернет, конфіденційність, вартість зв’язку та цифрову грамотність. Дистанційний канал доречний лише тоді, коли ним реально може користуватися конкретна людина.
Доказова база: що відомо і де залишаються прогалини
Для доступності гуманітарної допомоги існують розгорнуті правозахисні та операційні стандарти IASC, ВООЗ, ЮНІСЕФ і спеціалізованих гуманітарних організацій. Вони визначають належні практики участі, комунікаційної доступності, адаптації послуг і захисту гідності. Проте наявність стандарту сама по собі не встановлює величину терапевтичного ефекту кожного його компонента. Доступність є умовою реалізації прав і можливістю отримати допомогу, тоді як результат конкретного психологічного втручання потребує окремого дослідження.
Систематичний якісний огляд Dickson і Bangpan (2018) узагальнив 13 досліджень впровадження психосоціальних програм у гуманітарних умовах та виявив значення залучення громад, достатньої підготовки персоналу, культурної відповідності й довірливих стосунків. Цей огляд охоплював програми для постраждалого населення загалом, тому його висновки не можна перетворювати на точні оцінки ефективності саме для людей із певними видами інвалідності.
Наявні рекомендації щодо конкретних пристосувань зазвичай базуються на гуманітарному досвіді, правозахисних нормах, експертному консенсусі та дослідженнях доступності. Для багатьох комбінацій виду надзвичайної події, виду інвалідності й психосоціального втручання бракує якісних порівняльних досліджень. Тому програми мають документувати доступність, досвід людей, небажані наслідки та результати скерувань, не оголошуючи кожну практику доведеним лікувальним методом.
Як оцінювати якість доступної допомоги
Вимірювати лише загальну кількість консультацій недостатньо. Організація може обліковувати, чи отримали люди інформацію потрібним способом; чи працюють доступні маршрути, туалети й канали зв’язку; чи реалізуються обіцяні пристосування; чи можливе конфіденційне звернення; чи люди розуміють процес і задоволені участю; чи завершено скерування до потрібної послуги. Важливо фіксувати час і причину відмов або невдалих звернень, не приписуючи людині провину за організаційний бар’єр.
Збір даних про функціонування, інвалідність та особисті потреби потребує чіткої мети, мінімізації даних, захищеного зберігання та належних процедур згоди. Складні анкети в гострій фазі не повинні затримувати доступ до безпеки чи медичної допомоги. ЮНІСЕФ у міжвідомчому керівництві з планування гуманітарного реагування наголошує на відображенні потреб і можливостей людей з інвалідністю в оцінці та планах реагування.
Короткий практичний орієнтир для помічника
Якщо поруч є людина з інвалідністю після небезпечної події, пріоритетна послідовність така: перевірити поточну загрозу та стан здоров’я; запропонувати допомогу й запитати спосіб спілкування; разом визначити одну-дві нагальні потреби; забезпечити доступ до інформації, безпечного місця, засобів підтримки та обраних контактів; за потреби організувати доступне скерування; уточнити, чи залишилися невирішені перешкоди. Усе це виконується в межах можливостей і професійної ролі помічника.
Психологічна підтримка стає дієвішою, коли людина повертає собі доступ до інформації, конкретних рішень і зв’язків. Якщо ж обставини вимагають рятувальних або медичних дій, вони мають пріоритет. Для порівняння психологічної підтримки та спеціалізованих підходів можна звернутися до статті про психосоціальну допомогу.
Поширені запитання
Чи потрібна кожній людині з інвалідністю психологічна консультація після катастрофи?
Ні. Потреби визначають разом із людиною. Достатньою первинною підтримкою іноді є безпека, інформація в доступному форматі, відновлення зв’язку, допоміжні засоби або практична допомога. За вираженого чи тривалого дистресу, значних порушень функціонування або власного запиту людини доцільно організувати фахову консультацію.
Чи можна розмовляти тільки з родичем або супроводжувачем?
Слід звертатися до самої людини, запитати її бажаний спосіб спілкування і чи хоче вона присутності супроводжувача. Участь довіреної особи може полегшувати комунікацію, але автоматична заміна голосу отримувача послуги порушує принцип участі.
Як допомогти, якщо людина користується жестовою мовою, а перекладача немає?
За можливості потрібно організувати відповідний переклад. До його появи можна запропонувати письмовий контакт або інший спосіб, який самій людині підходить, підтримувати видимість обличчя, передавати чіткі короткі повідомлення й перевіряти взаєморозуміння. Не всі люди з порушенням слуху однаково володіють письмовою мовою або читають з губ.
Чи можна торкатися крісла колісного, білої тростини або допоміжного обладнання?
Перш ніж переміщувати людину чи її допоміжні засоби, слід звернутися до неї та отримати згоду, якщо немає безпосередньої загрози, яка потребує невідкладного рятування. Варто уточнити безпечний спосіб допомоги та не відокремлювати людину від необхідних засобів без потреби.
Що важливіше під час евакуації: психологічна бесіда чи доступний транспорт?
Під час безпосередньої небезпеки пріоритетними є порятунок, медична допомога й безпечна доступна евакуація. Психосоціальна підтримка супроводжує ці дії через чіткі пояснення, повагу, узгодження рішень і підтримання зв’язку; детальніша розмова може відбутися після усунення загрози.
Чи є перша психологічна допомога лікуванням ПТСР?
Перша психологічна допомога є рекомендованим способом гуманної практичної підтримки у кризі. Її не слід представляти як універсально доведене лікування або профілактику ПТСР. Про клінічні втручання та доказові межі розповідає матеріал «Профілактика ПТСР після травматичної події».
Як організації зрозуміти, що програма справді доступна?
Потрібно запитувати самих людей з інвалідністю, перевіряти фізичні, комунікаційні й організаційні бар’єри та аналізувати неуспішні звернення. Значення мають завершені скерування, доступні скарги, фактично надані пристосування й задоволеність отримувачів, а не лише загальна кількість проведених зустрічей.
Пов’язані статті
Джерела
CBM Global. Inclusive Mental Health and Psychosocial Support (MHPSS) in Humanitarian Emergencies. Практичний посібник.
Dickson, K., & Bangpan, M. (2018). What are the barriers to, and facilitators of, implementing and receiving MHPSS programmes delivered to populations affected by humanitarian emergencies? A qualitative evidence synthesis. Global Mental Health, 5, e21. DOI / PubMed.
HelpAge International, Humanity & Inclusion, CBM та партнери. (2018). Humanitarian Inclusion Standards for Older People and People with Disabilities. Гуманітарний стандарт.
Inter-Agency Standing Committee (IASC). (2007). Guidelines on Mental Health and Psychosocial Support in Emergency Settings. Видання ВООЗ.
Inter-Agency Standing Committee (IASC). (2019). Guidelines on Inclusion of Persons with Disabilities in Humanitarian Action. Глобальний кластер захисту.
Inter-Agency Standing Committee (IASC). (2022). The Mental Health and Psychosocial Support Minimum Service Package. Бібліотека IASC MHPSS.
UNICEF. (2018). Community-based Mental Health and Psychosocial Support in Humanitarian Settings: Operational Guidelines. ЮНІСЕФ.
UNICEF. (2021). A Rights-Based Approach to Disability in the Context of Mental Health. ЮНІСЕФ.
UNICEF. (2022). Disability-Inclusive Humanitarian Action Toolkit. ЮНІСЕФ.
UNICEF. Including Children with Disabilities in Humanitarian Action. Профільні настанови.
United Nations. (2006). Convention on the Rights of Persons with Disabilities, Article 11: Situations of Risk and Humanitarian Emergencies. ООН.
World Health Organization, War Trauma Foundation, & World Vision International. (2011). Psychological First Aid: Guide for Field Workers. ВООЗ.
World Health Organization. (2013). Guidance Note on Disability and Emergency Risk Management for Health. ВООЗ.
World Health Organization & UNHCR. (2015). mhGAP Humanitarian Intervention Guide. ВООЗ.
Державна служба України з надзвичайних ситуацій. Контакти екстрених служб України. Офіційна платформа ДСНС.