Психологія гуманітарних криз і катастроф: наслідки, допомога та відновлення

3 дні тому

Читати 13 хв

Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 14 жовтня 2026 року · Редакційна політика

Психологія гуманітарних криз і катастроф вивчає, як надзвичайні події впливають на психічне здоров’я, поведінку, стосунки та життя спільнот, а також як організувати своєчасну й безпечну допомогу від перших годин до тривалого відновлення. У центрі цього напряму перебувають потреби людини в безпеці, інформації, доступі до необхідних послуг, підтримці близьких і, за показаннями, професійній психологічній або медичній допомозі.

Гуманітарна криза може виникати через війну, масове переміщення населення, повінь, землетрус, пожежу, техногенну аварію, епідемію чи поєднання кількох загроз. Її психологічні наслідки формуються водночас під дією самої події, втрат, тривалої невизначеності, умов проживання та доступності допомоги. За оцінкою Всесвітньої організації охорони здоров’я, психологічний дистрес після надзвичайних подій поширений, проте в багатьох людей поступово зменшується. Потреби людей різняться, тому ефективне реагування спирається на оцінювання ситуації, добровільність підтримки та безперервність необхідних послуг.

Ця стаття є центральною картою гуманітарного психологічного реагування: вона пояснює наслідки криз, послідовність допомоги, розподіл відповідальності, силу наукових доказів і шлях від екстреної підтримки до відновлення. Детальна діагностика психічних розладів, окремі методики першої психологічної допомоги та організаційні стандарти мають власні спеціалізовані матеріали.

Що належить до психології гуманітарних криз і катастроф

Це міждисциплінарний напрям на перетині психології, громадського здоров’я, кризового управління, соціальної роботи, психіатрії, захисту населення й гуманітарної допомоги. Предметом є як індивідуальне переживання небезпеки, так і робота родини, громади та установ у змінених умовах. Одиницею практичної роботи стає цикл реагування: готовність, надзвичайна подія, оцінювання потреб, первинна допомога, маршрутизація, підтримка та відновлення.

Після катастрофи людина може потребувати ліків, безпечного житла, зв’язку з родиною або інформації про зниклого близького раніше, ніж розмови з психологом. За міжвідомчими рекомендаціями IASC, психічне здоров’я й психосоціальна підтримка мають бути інтегровані в захист, охорону здоров’я, освіту, забезпечення їжею, водою та житлом. Соціальні умови безпосередньо впливають на страждання й можливості відновлення.

Загальне визначення психічного здоров’я та психосоціальної підтримки охоплює ширшу систему ПЗПСП. Психологія гуманітарних криз досліджує, як цю систему застосовують саме в обставинах масштабної небезпеки, порушення звичайних служб та підвищеної потреби в міжсекторальному реагуванні. Спеціалізована психіатрія катастроф відповідає за клінічний компонент, включно з доступом до лікування тяжких станів.

Які події спричиняють гуманітарні психологічні потреби

Збройні конфлікти й обстріли створюють ризик повторного впливу небезпеки, втрат, вимушеної розлуки, руйнування житла та тривалого виснаження. Повені, землетруси й масштабні пожежі можуть за лічені години порушити звичне життя цілих громад. Епідемії додають страх зараження, ізоляцію, стигматизацію та труднощі доступу до лікування. Техногенні аварії можуть супроводжуватися евакуацією, невизначеністю щодо забруднення та недовірою до повідомлень установ.

Психологічні потреби визначаються не лише видом події. Дві родини після однакового підтоплення можуть мати дуже різні обставини: одна зберегла житло, доходи й підтримку родичів, а інша втратила документи, доступне житло та можливість доглядати за людиною з інвалідністю. Тому групові категорії ризику корисні для планування, але індивідуальне оцінювання має виходити з реальних потреб і ресурсів.

Питання психологічних наслідків екологічних і кліматичних катастроф мають власне дослідницьке поле; так само вимушене переміщення потребує окремої уваги до умов прийому, втрати соціальних зв’язків і повернення.

Психологічні наслідки: від очікуваних реакцій до тривалих труднощів

Перші реакції під час небезпеки

Страх, розгубленість, плач, гнів, порушення сну, зниження концентрації, напруження, тимчасове заціпеніння або потреба багаторазово перевіряти інформацію можуть бути реакціями на загрозу. Люди відрізняються способом вираження переживань: хтось говорить без зупинки, хтось мовчить і зосереджується на практичних діях. Окремий прояв сам собою не встановлює психіатричного діагнозу.

У перші години важливі фізична безпека, медична допомога за потреби, доступна інформація, контакт із близькими й право людини визначати, чи хоче вона говорити. Посібник ВООЗ із першої психологічної допомоги наголошує на гуманному, практичному підході з повагою до гідності, культури та можливостей постраждалих.

Наслідки наступних днів і місяців

Після безпосередньої події на психічний стан впливають втрата доходів, житла та соціальної ролі, тривога за рідних, перебування в тимчасовому прихистку, повторні евакуації, труднощі зі сном і виснажливий пошук допомоги. У частини людей зберігається або посилюється дистрес; в інших з’являються симптоми депресії, тривожних станів чи посттравматичного стресового розладу. Реакції можуть змінюватися залежно від відновлення безпеки та життєвих умов.

ВООЗ у довідці 2025 року розрізняє поширений психологічний дистрес і клінічні психічні розлади. Ключове питання для допомоги — не те, чи пережила людина страшну подію, а наскільки зараз порушені її безпека, функціонування, потреби й доступ до підтримки.

Що відомо про поширеність психічних розладів

У систематичному огляді й метааналізі Charlson та співавторів 2019 року поширеність депресії, тривожних розладів, ПТСР, біполярного розладу або шизофренії серед населення територій, що зазнали збройного конфлікту протягом попередніх десяти років, оцінено приблизно у 22,1% у певний момент часу. Цей показник описує досліджені конфліктні умови та перелік розладів; його не слід механічно переносити на кожну окрему катастрофу, на всіх евакуйованих або на кожну місцеву громаду.

Методика оцінювання, доступність служб, тривалість кризи, повторна експозиція до загроз і характеристики вибірки впливають на отримані цифри. Поширеність симптомів за коротким опитувальником і частка людей із діагностованим розладом також означають різні речі. Під час місцевого планування потрібні власні дані, доступні за умов безпечного збору інформації.

Чому наслідки кризи виходять за межі окремої людини

Катастрофа змінює сімейні обов’язки, можливості догляду, роботу шкіл, доступ до медичних послуг і спосіб ухвалення рішень у громаді. Втрата звичного маршруту до лікаря або місця, де людина отримувала соціальну підтримку, здатна посилити труднощі навіть тоді, коли безпосередня загроза минула. Водночас збережені соціальні контакти, можливість брати участь у рішеннях і доступ до зрозумілих повідомлень підтримують відчуття передбачуваності.

Після масових загибелей, руйнування символічних місць і порушення спільних ритуалів можливе колективне горе. Допомога в таких ситуаціях включає не лише індивідуальні бесіди, а й відновлення безпечних місць для зустрічей, способів пам’ятання, громадських ініціатив та доступу до достовірної інформації.

Сім етапів психологічного й психосоціального реагування

1. Готовність до надзвичайної події

До кризи установи мають узгодити відповідальних, способи оповіщення, доступні канали зв’язку, контакти медичних і соціальних служб, маршрути для людей із підвищеними потребами та план продовження лікування. На рівні родини корисно знати місця безпеки, мати контакти близьких, визначити, кому потрібен супровід, і підготувати необхідні ліки згідно з індивідуальним призначенням. Психологічна готовність посилюється практичними планами, зрозумілими діями й репетицією безпечної поведінки.

2. Невідкладна реакція: захист життя й стабілізація умов

Під час події пріоритет мають укриття або вихід із небезпеки згідно з офіційними вказівками, екстрена медична допомога, вода, тепло, житло, возз’єднання з родиною та інформація про доступні служби. Психосоціальна підтримка супроводжує ці дії, не затримуючи евакуації та медичної допомоги. Необхідно пам’ятати про доступність повідомлень для людей із порушеннями слуху, зору, рухливості чи комунікації.

3. Оцінювання потреб і наявних ресурсів

Команда з’ясовує, хто потребує негайної безпеки, хто залишився без ліків або догляду, чи є діти без супроводу, які служби працюють і які бар’єри заважають зверненню. Оцінювання проводять із мінімально необхідним обсягом персональних відомостей. Потреби населення переоцінюють у міру зміни безпекової ситуації, умов проживання та доступу до допомоги. Настанови IASC передбачають координацію оцінювання та моніторингу між секторами.

4. Перша психологічна допомога

Це контакт із людиною, уважне слухання за її згодою, перевірка базових потреб, допомога з орієнтуванням у ситуації та зв’язок із практичними ресурсами. Допомогу пропонують без примусу до розповіді про подію. ВООЗ описує орієнтир «дивитися — слухати — спрямовувати» як рамку для підготовлених помічників, а конкретні кроки залежать від безпеки та стану людини.

5. Маршрутизація й безперервність допомоги

Людині може знадобитися соціальний працівник, служба захисту дітей, медик, психолог або психіатр. Направлення має враховувати доступність служби, бажання людини, конфіденційність і можливість фактично дістатися до місця допомоги. Для осіб із тяжкими психічними розладами особливо важливе безперервне лікування та доступ до фахового оцінювання. Гуманітарний клінічний посібник mhGAP ВООЗ адресований медичним працівникам неспеціалізованих закладів, які діють за обмежених ресурсів.

6. Триваліша підтримка та спеціалізовані втручання

У наступні тижні й місяці люди можуть потребувати відновлення щоденних справ, освітніх послуг, сімейної підтримки, захисту від насильства або структурованого психологічного втручання. Якщо симптоми значні, тривалі чи порушують функціонування, потрібне фахове оцінювання. Окремі втручання мають досліджені результати для конкретних груп і станів; їх вибирають за потребами й наявними доказами.

7. Соціальне й системне відновлення

Після гострої фази необхідно підтримувати повернення доступних служб, освіти, зв’язків між людьми, безпечного житла та засобів до існування. Відновлення може тривати довго, особливо коли небезпека повторюється. Показником успіху є не тільки кількість проведених консультацій, а й можливість людей отримувати потрібні послуги, брати участь у житті громади та реалізовувати власні рішення.

Як організована система допомоги: чотири взаємодоповнювальні рівні

Гуманітарні рекомендації IASC використовують чотирирівневу схему організації психічного здоров’я та психосоціальної підтримки. Рівні описують різні формати послуг, доступні одночасно, а не шлях, який кожна постраждала людина мусить пройти від початку до кінця.

Безпека й базові послуги: захист, їжа, вода, доступне житло, медична допомога, зрозумілі повідомлення й гуманна організація розподілу допомоги.
Підтримка сімей і громад: відновлення зв’язків, взаємодопомога, безпечна підтримка дітей, освітні та соціальні заходи.
Адресна неспеціалізована допомога: структуровані втручання підготовлених працівників під наглядом фахівців для людей із вираженим дистресом або конкретними труднощами.
Спеціалізована допомога: оцінювання та лікування складних і тяжких психічних, неврологічних чи пов’язаних із вживанням речовин станів відповідними медичними спеціалістами.

Уявімо мешканку підтопленого села, яка має діабет, тривожиться за родину й тимчасово проживає у спортзалі. Їй можуть одночасно бути потрібні безпечне розміщення, доступ до ліків, зв’язок із донькою й, за її бажанням, підтримувальна розмова. Визначення «психологічна потреба» не повинно відсувати фізичне здоров’я та життєво важливі ресурси на другий план.

Перша допомога після катастрофи: практичний порядок дій

Покроковий порядок дій для родичів, очевидців та працівників допомоги подано в окремому матеріалі «Як допомогти людині в перші години після катастрофи».

Перший контакт починається з оцінки реальної безпеки. Якщо місце небезпечне, людина має травми або потребує евакуації, дії координують з уповноваженими службами. Після забезпечення доступного безпечного простору можна представитися, коротко пояснити свою роль і запитати, яка допомога зараз потрібна.

Представтеся, запропонуйте підтримку і прийміть відповідь людини. Вона має право відмовитися від розмови.
Запитайте про воду, тепло, медичну допомогу, зв’язок із близькими, безпечне місце й необхідні речі.
Слухайте без допиту. Пояснюйте доступну інформацію коротко, спокійно й без непідтверджених обіцянок.
За потреби допоможіть зв’язатися з родичами, медиками, соціальними чи гуманітарними службами.
Уточніть, що саме відбудеться далі: куди звернутися, де отримати оновлення інформації, до кого повернутися за допомогою.
Бережіть приватність: передавайте відомості лише тим, хто уповноважений діяти, і в обсязі, потрібному для безпечної допомоги.

Ці дії відповідають практичній рамці Psychological First Aid ВООЗ. Перша психологічна допомога спрямована на гуманну підтримку в складній ситуації. Її не слід представляти як універсальне лікування ПТСР або гарантію запобігання психічним розладам.

Коли потрібна невідкладна медична або психіатрична оцінка

За умов катастрофи поведінку людини може змінювати не тільки психологічний дистрес, а й травма голови, крововтрата, зневоднення, гіпоксія, отруєння, зміна рівня глюкози чи загострення вже наявного захворювання. Виражена сплутаність свідомості, судоми, нові неврологічні порушення, втрата свідомості, сильний біль у грудях, труднощі з диханням або швидке погіршення стану потребують екстреної медичної оцінки. Техніки заспокоєння не замінюють таких дій.

Невідкладне фахове реагування також потрібне, якщо людина висловлює конкретні наміри самогубства або самоушкодження, не може підтримувати власну безпеку, має тяжкі психотичні чи маніакальні прояви з небезпечною поведінкою або втратила доступ до критично важливого психіатричного лікування. За безпосередньої небезпеки слід залучити місцеві екстрені служби та забезпечити безпечний супровід відповідно до ситуації. Діагностичні висновки й лікування належать медичним фахівцям.

Для медичних працівників у гуманітарних умовах mhGAP Humanitarian Intervention Guide містить рекомендації щодо оцінювання й початкового ведення гострого стресу, депресії, психозу, епілепсії, ризику суїциду та інших станів. Він призначений для підготовлених працівників охорони здоров’я й передбачає клінічну відповідальність, а не самодіагностику.

Що підтверджують дослідження психологічної допомоги в гуманітарних кризах

Перша психологічна допомога: рекомендація та сила доказів

Міжнародні агенції широко рекомендують гуманну й практичну підтримку після криз. Водночас систематичний огляд Hermosilla та співавторів вказує на обмеженість досліджень, які дозволяють безпосередньо оцінювати ефективність першої психологічної допомоги щодо клінічних наслідків. Доцільність поважного контакту й допомоги з базовими потребами не дорівнює доказу, що одна розмова запобігає ПТСР.

Психосоціальні програми та структуровані втручання

Cochrane-огляд Papola та співавторів 2024 року досліджував психологічні й соціальні втручання для зміцнення психічного здоров’я у країнах із низьким і середнім рівнем доходу, охоплених гуманітарними кризами. Автори оцінили наявні рандомізовані докази позитивних наслідків для психічного здоров’я як нечисленні та непереконливі через малу кількість досліджень, ризик систематичних похибок і неоднорідність результатів.

Водночас результати досліджень залежать від цільового наслідку: зменшення конкретних симптомів, покращення повсякденного функціонування, відновлення соціальних зв’язків і суб’єктивне благополуччя не є взаємозамінними показниками. Систематичний огляд Nguyen та співавторів, присвячений психосоціальним втручанням для переміщених осіб, виявив відмінності між здебільшого позитивним якісним зворотним зв’язком і змішаними кількісними результатами. Програми необхідно оцінювати за чітко визначеними завданнями.

Для людей із вираженими проблемами можуть використовуватися структуровані короткі втручання, зокрема програми ВООЗ PM+ або SH+, за наявності підготовлених виконавців, відповідного відбору й супервізії. Їхні результати слід оцінювати за конкретними дослідженнями, групами та показаннями. Загальна назва «психосоціальна програма» сама по собі не підтверджує клінічної ефективності.

Чому примусовий дебрифінг не є стандартом допомоги

Вимога до кожного постраждалого детально переказати страшну подію одразу після неї може порушувати відчуття контролю й добровільність участі. Cochrane-огляд Rose та співавторів не підтвердив ефективність рутинного односеансового психологічного дебрифінгу для профілактики ПТСР і вказав на можливі ризики. Людина має право говорити про пережите тоді й у такий спосіб, який для неї прийнятний; за клінічних показань застосовують цільову фахову допомогу.

Хто організовує допомогу і як служби взаємодіють

У гуманітарній кризі психологічна підтримка залежить від узгоджених дій громадських установ, місцевої влади, медичних закладів, соціальних служб, гуманітарних організацій і самих постраждалих спільнот. Необхідні спільні правила оцінювання потреб, направлення, роботи зі зверненнями, конфіденційності й оновлення інформації про доступні послуги. Кожній організації варто знати межі власної компетентності й шляхи передачі відповідальності.

Настанови IASC охоплюють координацію, оцінювання, права людини, освіту, мобілізацію громад, охорону здоров’я, інформацію та базові гуманітарні сектори. Стандарти Sphere закріплюють гуманітарні принципи, право на гідність, захист, якість і підзвітність. Це нормативні та практичні орієнтири для організації системи; їх наявність не означає, що кожен рекомендований захід має окреме рандомізоване підтвердження.

Якість допомоги визначають доступністю послуг, безпечністю й повагою до прав, узгодженістю направлень, фактичним охопленням, можливістю поскаржитися, відповідністю мовним і культурним потребам та реальними наслідками для людей. Кількість проведених групових занять або розданих матеріалів є показником активності, але ще не доказом поліпшення психічного здоров’я.

Діти, родини, літні люди та інші групи: різні потреби в одній кризі

Дітям необхідні захист від насильства й розлуки, зв’язок із надійними дорослими, передбачувані повсякденні дії, можливість навчатися та гратися в безпечних умовах. Реакція дитини залежить від віку, розвитку, досвіду й стану її опікунів. Підтримка дорослих, які доглядають за дитиною, часто є важливою частиною допомоги самій дитині. Розпитування про травматичні деталі не має бути обов’язковою умовою отримання послуги.

Літні люди можуть потребувати доступних повідомлень, транспорту, продовження медичного лікування, допомоги з пересуванням або зв’язку з родиною. Люди з інвалідністю можуть стикатися з недоступністю укриттів, евакуаційного транспорту, санітарних умов і формату консультацій. Варто питати про конкретні потреби й можливості людини, а не виходити з припущень на підставі віку чи діагнозу.

Вагітні, люди з хронічними захворюваннями, особи з тяжкими психічними станами й постраждалі від насильства потребують узгодження психосоціальної підтримки з медичними та захисними службами. Особливої уваги потребують конфіденційність, безпечне направлення, інформована згода й запобігання повторному травмуванню під час опитування.

Психологічна підтримка рятувальників, волонтерів і працівників допомоги

Гуманітарний персонал може працювати під впливом повторної небезпеки, браку сну, морально складних рішень та великого навантаження. Організаційна підтримка включає планування змін і відпочинку, інструктаж із безпеки, доступ до керівника та супервізії, чіткий розподіл завдань і можливість звернутися по конфіденційну допомогу. Працівників не слід примушувати до колективного розкриття особистих переживань.

Для команд важливо розрізняти професійне виснаження, реакцію на безпосередню небезпеку й симптоми, що потребують медичного оцінювання. Проблеми працівників не розв’язуються лише короткими вправами на саморегуляцію, якщо зберігаються небезпечні умови праці або непосильне навантаження.

Тривале відновлення: що саме потрібно відновити

Відновлення після катастрофи відбувається на кількох пов’язаних рівнях. Для людини це повернення можливості спати, працювати, навчатися, доглядати за собою й близькими, звертатися по допомогу та будувати плани. Для родини — відновлення ролей, способів підтримки й доступу до ресурсів. Для громади — зв’язків, довіри, освітніх, соціальних і медичних послуг. Для системи — здатності реагувати на наступні загрози без втрати базової допомоги.

ВООЗ розглядає надзвичайні ситуації як можливість зміцнення систем психічного здоров’я, якщо реагування підтримує місцеві служби й забезпечує безперервність лікування. Досвід України також демонструє значення стійкості первинної медичної допомоги та координації гуманітарних партнерів; відповідні практики описано у звіті ВООЗ про реагування в Україні за 2024 рік.

Змістовна програма відновлення передбачає участь місцевих мешканців у визначенні потреб і пріоритетів, захист прав людей з підвищеними потребами та довгострокове фінансування послуг. Вона регулярно перевіряє, хто фактично отримує допомогу, хто залишився поза її межами та які бар’єри можна усунути.

Три ситуації: як змінюється пріоритет допомоги

Після обстрілу житлового кварталу

Спочатку потрібні безпека, медичний огляд постраждалих, інформація про подальші загрози, зв’язок із близькими й безпечне місце очікування. Після цього можна запропонувати першу психологічну допомогу тим, хто її хоче. Якщо людина має ознаки тяжкого порушення свідомості, сильну дезорієнтацію або безпосередню загрозу собі, пріоритет переходить до медичної оцінки. У наступні дні важливо відстежувати реальні потреби, умови проживання й можливість звернення по допомогу.

Під час евакуації після повені

Родина може бути фізично поза небезпекою, але не знати місця розміщення, долі домашніх тварин, стану житла чи доступу до лікарських засобів. Першочерговою буде ясна інформація, допомога з маршрутом, доступні умови для дітей та людей з інвалідністю, зв’язок із медичними й соціальними службами. Розмову про почуття пропонують за бажанням, а потреби повторно оцінюють після прибуття.

У громаді, де тривалий час живуть переміщені люди

Гостра підтримка поступово переходить до вирішення проблем доступу до освіти, праці, лікування, соціальних зв’язків і безпечної участі в житті громади. Частині мешканців потрібні структуровані психологічні втручання, іншим — насамперед стабільне житло, захист прав або підтримка взаємодопомоги. Планування послуг повинно враховувати як новоприбулих, так і приймаючу громаду.

Поширені запитання

Чи всі постраждалі від катастрофи потребують психолога?

Після надзвичайної події багатьом людям допомагають безпека, достовірна інформація, підтримка близьких і доступ до базових послуг. Частині потрібна адресна психосоціальна допомога; іншим — клінічне оцінювання чи лікування. Рішення ґрунтується на потребах, стані та виборі людини.

Чи означають страх і безсоння після катастрофи ПТСР?

Страх і порушення сну можуть бути поширеними реакціями на небезпеку. ПТСР має визначені діагностичні критерії, часові межі та вимоги до клінічного оцінювання. Окремі симптоми та онлайн-опитувальники не встановлюють діагнозу.

Чи потрібно одразу змушувати людину розповісти про пережите?

Ні. Допомога має поважати згоду, приватність і готовність людини до розмови. Рутинний односеансовий дебрифінг не має доказового обґрунтування як універсальна профілактика ПТСР. Можна вислухати людину, якщо вона сама бажає говорити, і допомогти вирішити конкретні потреби.

Коли звертатися до фахівця після завершення гострої небезпеки?

Коли переживання тривало порушують сон, самообслуговування, роботу, навчання або стосунки, коли стан погіршується чи людина прагне отримати фахову підтримку, доцільно звернутися до відповідного спеціаліста. Небезпечні для життя або здоров’я прояви потребують невідкладної медичної допомоги незалежно від часу після події.

Як зрозуміти, що гуманітарна програма справді допомагає?

Потрібно оцінювати безпеку й доступність послуг, узгодженість направлень, участь отримувачів допомоги, досягнення заявлених цілей і результати за відповідними показниками. Кількість заходів або позитивні відгуки самі по собі не демонструють зменшення клінічних симптомів.

Пов’язані статті

Джерела

Charlson, F., van Ommeren, M., Flaxman, A., Cornett, J., Whiteford, H., & Saxena, S. (2019). New WHO prevalence estimates of mental disorders in conflict settings: A systematic review and meta-analysis. The Lancet, 394(10194), 240–248. Оригінальна публікація.
Hermosilla, S., et al. (2023). We need to build the evidence: A systematic review of psychological first aid on mental health and well-being. Повний текст дослідження.
Inter-Agency Standing Committee (IASC). (2007). Guidelines on Mental Health and Psychosocial Support in Emergency Settings. Настанови.
Nguyen, A. J., Lasater, M. E., Lee, C., et al. (2023). Psychosocial support interventions in the context of forced displacement: A systematic review and meta-analysis. Journal of Migration and Health, 7, 100168. Стаття.
Papola, D., Prina, E., Ceccarelli, C., et al. (2024). Psychological and social interventions for the promotion of mental health in people living in low- and middle-income countries affected by humanitarian crises. Cochrane Database of Systematic Reviews, CD014300. Систематичний огляд.
Rose, S. C., Bisson, J., Churchill, R., & Wessely, S. (2002). Psychological debriefing for preventing post traumatic stress disorder (PTSD). Cochrane Database of Systematic Reviews, CD000560. Систематичний огляд.
Sphere Association. (2018). The Sphere Handbook: Humanitarian Charter and Minimum Standards in Humanitarian Response. Офіційний довідник.
World Health Organization (WHO). (2011). Psychological first aid: Guide for field workers. Посібник ВООЗ.
World Health Organization (WHO) & United Nations High Commissioner for Refugees (UNHCR). (2015). mhGAP Humanitarian Intervention Guide. Клінічні рекомендації.
World Health Organization (WHO). (2025). Mental health in emergencies. Інформаційний матеріал.
World Health Organization (WHO), Regional Office for Europe. (2025). WHO’s response to health emergencies in Ukraine: annual report 2024. Офіційний звіт.

Психологічна енкциклопедія