Конспірологічні переконання та підтримка політичного насильства

Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 22 жовтня 2026 року · Редакційна політика

Дослідницький кластер: Психологія радикалізації, насильницького екстремізму та профілактики

Конспірологічні переконання можуть бути пов’язані з виправданням політичного насильства, але сила цього зв’язку залежить від змісту конкретного переконання, соціального контексту та способу вимірювання насильства. Найкращий на сьогодні огляд кількісних досліджень засвідчує переважно слабкі зв’язки між конспірологічними переконаннями й насильницькими установками та дуже обмежені дані про фактичні насильницькі дії. Тому віра в змову сама собою не встановлює наміру завдати шкоди й не дає підстав передбачати індивідуальну поведінку. Цей висновок спирається на огляд Belton, Mulholland і Murphy та дослідження Enders, Klofstad і Uscinski.

Ключове запитання психології полягає в тому, за яких обставин пояснення подій через приховану змову починає поєднуватися з уявленням, що насильство є припустимим способом політичної дії. Для відповіді необхідно окремо досліджувати зміст переконань, ворожі образи, сприйняту загрозу, соціальні зв’язки, норми групи, поведінкові наміри й уже вчинені дії. Важливо зберігати права людини, свободу переконань і чіткі межі між доказом, підозрою та припущенням.

Що означають конспірологічні переконання

Конспірологічне переконання — це пояснення значущої події або суспільного процесу через припущення про приховані узгоджені дії впливових осіб чи груп, яким приписують недоброчесну мету. У психологічних дослідженнях розрізняють загальну схильність бачити змови за багатьма подіями та згоду з конкретними твердженнями про певну подію. Такий підхід описано в огляді Douglas, Sutton і Cichocka та міждисциплінарному огляді Douglas та співавторів.

Існування справжніх таємних змов є історично можливим і в окремих випадках документально доведеним. Наукова оцінка конкретного твердження спирається на перевірювані джерела, незалежне підтвердження, узгодженість фактів і готовність змінити висновок після появи нових даних. Назва «конспірологічне» стосується способу пояснення та обґрунтування, а не автоматично визначає істинність кожного висловленого твердження.

Варто відокремлювати чотири рівні. Людина може сумніватися в офіційному поясненні події; припускати приховану змову; бути переконаною, що певна група свідомо завдає їй шкоди; або вважати насильницьку відповідь морально прийнятною. Кожен перехід потребує окремих пояснень і доказів. Питання про готовність застосувати насильство виникає на останніх рівнях, а його фактичне здійснення — це ще одна, самостійна поведінкова подія.

Що означає підтримка політичного насильства

Політичне насильство — застосування або загроза застосування фізичної сили для досягнення політичної, ідеологічної чи суспільно-владної мети. У дослідженнях використовується неоднакова широта цього визначення, тому висновки завжди необхідно співвідносити з формулюванням запитань і конкретним видом дії. У огляді Belton та співавторів наукові результати впорядковано за підтримкою насильства, його виправданням, наміром долучитися та реальною поведінкою.

Підтримка насильства зазвичай означає висловлене схвалення певної силової дії або принципу. Виправдання — це судження про те, що насильство допустиме за описаних умов. Намір стосується самооцінки майбутньої поведінки; повідомлення про минуле вчинення є окремим показником, який потребує перевірки; підтверджений насильницький учинок встановлюють за відповідними доказами. Ці змінні пов’язані, однак кожна вимірює інший феномен.

Політичний протест, критика влади, релігійна практика, радикальна соціальна програма та мирний громадянський спротив мають власний зміст і правові рамки. Наявність гострої позиції чи недовіри до установ не є доказом підтримки насильства. Для наукового аналізу істотним стає конкретне ставлення до завдання шкоди людям, а для правової оцінки — фактичні діяння та ознаки складу відповідного правопорушення.

Що показує сукупність наукових досліджень

Огляд кількісних робіт: переважно невеликі зв’язки

Belton, Mulholland і Murphy систематизували 25 кількісних публікацій, оприлюднених у межах пошуку за 2000–2023 роки. Дослідники виявили неоднорідність вимірювань: різні автори по-різному визначали конспірологічні переконання, політичне насильство, екстремістське насильство й агресію загалом. У більшості робіт оцінювали опитувальникові установки, а безпосередньо поведінкове насильство вивчали лише в двох публікаціях, що використовували дані про правопорушників.

Сукупний висновок огляду: сильніші конспірологічні переконання часто супроводжувалися більшою схильністю виправдовувати насильство або заявляти про відповідні наміри. Водночас переважна більшість встановлених кореляцій була слабкою чи дуже слабкою. Автори підкреслили потребу в поздовжніх і причинно орієнтованих дослідженнях, здатних визначити послідовність подій та роль додаткових чинників. Огляд не надає індивідуальної шкали передбачення насильства.

Конкретний зміст теорії змови має значення

У дослідженні Enders, Klofstad і Uscinski (2024) порівнювали переконання щодо 44 різних теорій змови та три показники: схвалення політичного насильства, повідомлене вчинення політичного насильства й позаполітичні насильницькі конфлікти. Для 42 із 44 теорій виявили статистично значущий позитивний зв’язок із підтримкою політичного насильства, однак сила зв’язку істотно різнилася.

Переконання, поширені серед відносно невеликих і однорідних груп, у цьому дослідженні частіше мали сильніший зв’язок із насильницькими установками, ніж масово поширені конспірологічні твердження. Автори також показали, що зв’язок між загальною конспірологічною установкою та схваленням політичного насильства у використаних американських даних змінився між 2012 та 2022 роками. Ці результати описують конкретний історичний і політичний контекст США; переносити їхню величину на Україну або окрему людину без додаткового дослідження неможливо.

Підтримка насильства має кілька співвідносних пояснень

Armaly й Enders (2022) виявили, що з підтримкою політичного насильства пов’язані переживання колективної скривдженості, авторитарні та популістські установки, групова ідентичність, а також конспірологічне мислення й інші змінні. Їхнє дослідження показує багатофакторність явища: наявність одного переконання не замінює аналізу ширшого поєднання поглядів, досвіду й соціальних обставин.

Є принципова відмінність між статистичною кореляцією та причинним висновком. Зв’язок може виникати тому, що певне переконання полегшує виправдання насильства, тому що вже наявна готовність до агресивної дії робить переконання привабливим, або тому, що обидва показники формуються під впливом третіх чинників. Спостережне одночасне опитування зазвичай не дозволяє вибрати одне з цих пояснень; саме цю проблему докладно розбирають Enders та співавтори.

Чому конспірологічні пояснення можуть ставати психологічно привабливими

Потреба зрозуміти складні й загрозливі події

Несподівані події, непослідовні повідомлення, суспільні кризи та досвід втрати контролю можуть породжувати потребу в ясному поясненні. Конспірологічна оповідь пропонує впізнаваних винуватців, мотиви та уявний порядок за зовні хаотичними подіями. Douglas, Sutton і Cichocka описали пізнавальні, екзистенційні та соціальні мотиви, а метааналіз Biddlestone та співавторів (2025) охопив 279 незалежних досліджень і 137 406 учасників.

У цьому метааналізі середні зв’язки з групами мотивів були невеликими: приблизно r = 0,14 для пізнавальних, r = 0,16 для екзистенційних і r = 0,16 для соціальних мотивів. Автори виявили значну неоднорідність результатів і слабші зв’язки в експериментальних дослідженнях порівняно з кореляційними. Отже, мотиви допомагають пояснювати загальні закономірності, але не дають психологічного портрета «носія конспірологічного мислення».

Належність до групи й відчуття спільної місії

Конспірологічні спільноти можуть пропонувати учасникам спільну мову, відчуття обізнаності, моральне пояснення несправедливості та належність до кола людей, які нібито бачать приховану загрозу. Marie й Petersen (2022) запропонували теоретичне пояснення політичних конспірологічних оповідей як інструментів коаліційної мобілізації та сигналізування лояльності. Це наукова модель можливих соціальних функцій, а не доказ, що кожна конспірологічна група прагне насильства.

У груповому обговоренні висловлювання можуть ставати категоричнішими, а згодом — нормативними для учасників. Однак ефект залежить від початкових установок і структури взаємодії. Для загальних механізмів зміни думок у групі корисна окрема стаття «Групова поляризація: що це і чому обговорення може посилювати початкові погляди». Вона пояснює ширший феномен, тоді як предмет поточної статті — зв’язок конспірологічного змісту з оцінками політичного насильства.

Моральне виправдання, ворожі образи та сприйнята необхідність захисту

За певних обставин розповідь про «прихованого ворога» може поєднуватися з уявленням, що звичайні суспільні способи реагування нібито безсилі. Тоді для частини людей насильство починає здаватися винятковим засобом захисту групи або відновлення справедливості. Це правдоподібний психологічний механізм, який узгоджується з дослідженнями політичної мобілізації та насильницьких установок, але не є універсальним причинним ланцюгом. Federico (2022) підкреслює складний зв’язок конспірологічних уявлень із прагненням соціальних змін.

Важливо звертати увагу на конкретний зміст: чи містить повідомлення дегуманізацію людей, приписування колективної провини, схвалення нападів або твердження про необхідність негайного насильства. Навіть такі висловлювання потрібно оцінювати за ситуацією, достовірністю, адресністю й поведінковими фактами. Одного емоційного допису або висловленої підозри недостатньо для висновку про реальну загрозу.

Чому людина з конспірологічними переконаннями зазвичай не вчиняє насильства

Дослідження демонструють суттєву різницю між поширенням конспірологічних уявлень і рідкісністю тяжких насильницьких дій. Enders, Klofstad і Uscinski прямо застерігають від приписування насильницьких намірів прихильникам теорій змови лише через їхні переконання. За однакової згоди з певним твердженням люди можуть обирати обговорення, ігнорування, законну участь у громадському житті або зовсім відмовлятися від дій.

Між переконанням і вчинком перебувають можливості, моральні заборони, зв’язки з близькими, ставлення до наслідків, соціальні норми, інституційні канали розв’язання конфліктів і безліч подій життєвої історії. Дослідження не дають підстав перетворювати ці складні взаємодії на прямолінійну схему неминучого переходу до насильства. Саме тому психологія насильницької радикалізації потребує багаторівневих пояснень.

Політична активність і насильство: принципове методологічне розрізнення

У двох попередньо зареєстрованих експериментах Imhoff, Dieterle й Lamberty (2021) досліджували, як змінюються заявлені наміри щодо нормативних і ненормативних форм політичної участі за умов конспірологічного світогляду. Результати вказували на нижчу готовність до звичайних законних способів участі та вищу заявлену готовність до ненормативних, зокрема незаконних, засобів політичного висловлення. Проте незаконна чи ненормативна дія та фізичне насильство — різні категорії: їх не слід ототожнювати.

Наприклад, участь у законній петиції, публічна дискусія, мирне зібрання, блокування процедур і завдання фізичної шкоди відрізняються за дією, наслідками й правовим статусом. Якщо опитувальник змішує ці форми, дослідник ризикує приписати підтримку насильства людям, які погоджувалися з набагато ширшим або невизначеним формулюванням. Усе це істотно для правильного читання статистики.

Westwood та співавтори (2022) у серії чотирьох опитувальних експериментів у США показали, що розпливчасті запитання й неуважне заповнення анкет можуть помітно завищувати оцінку підтримки партійно мотивованого насильства. Отже, числа із соціологічних звітів потребують перевірки: як саме окреслено дію, чи описано її тяжкість, чи відрізнено словесне схвалення від особистої готовності й чи передбачено контроль якості відповідей.

Особливості різних конспірологічних сюжетів

Теорії про «таємних правителів» і незаконне захоплення влади

У подібних сюжетах політичного опонента можуть зображати частиною всеохопної прихованої структури. Це здатне підривати довіру до звичайних механізмів перевірки фактів та політичної конкуренції. Проте наслідки залежать від контексту, а критика державних інституцій сама по собі залишається нормальною частиною демократичного життя. Огляд Douglas та співавторів (2019) розглядає і суспільно-політичні чинники, і способи поширення таких оповідей.

Сюжети, що приписують злочинні наміри окремим суспільним групам

Коли безпідставні узагальнення спрямовують проти етнічних, релігійних, політичних чи інших груп, вони можуть слугувати виправданням дискримінації, ворожості й насильницької риторики. Психологічно значущою стає конкретна мова дегуманізації та закликів заподіяти шкоду. Групову належність самої особи, яка читає чи переказує повідомлення, використовувати як показник загрози немає підстав.

Теорії про технології, здоров’я та суспільні кризи

Конспірологічні пояснення медичних і технологічних подій іноді супроводжуються агресивними намірами щодо установ або працівників, яких звинувачують у вигаданій шкоді. У тематичному огляді Belton та співавторів такі дослідження аналізуються поряд із політичними й екстремістськими сюжетами. Окремий випадок чи кореляція з анкетною готовністю не доводять, що вся аудиторія відповідного твердження небезпечна.

Соціальні мережі, рекомендаційні системи та інформаційне середовище

Цифрові платформи полегшують поширення емоційно виразних повідомлень, взаємне підтвердження поглядів у спільнотах і постійне повторення одного пояснення. Але вплив рекомендацій, особистого вибору контенту, довіри до знайомих і вже наявних переконань потрібно розділяти в дослідженнях. Сам факт перегляду конспірологічного ролика чи перебування в тематичній спільноті не встановлює причинного шляху до насильства. Докладніший розгляд цифрових механізмів представлено в статті «Онлайн-радикалізація до насильства: механізми і докази».

У процесі комунікації важливо розрізняти пропозицію пояснення, її повторення, групову ідентичність і пряме обговорення заподіяння шкоди. Розповсюдження помилкових тверджень може спричиняти суспільні наслідки, але психологічна профілактика насильства має працювати також із нормами групи, життєвими обставинами та конкретними поведінковими проявами, а не лише з виправленням окремих фактів.

Як вимірюють зв’язок: опитувальники та їхні межі

Дослідники застосовують шкали загальної конспірологічної схильності, згоду з конкретними сюжетами, запитання про моральне виправдання насильства, заявлену готовність до дії й обмежені поведінкові дані. Swami та співавтори (2017) порівняли психометричні характеристики чотирьох інструментів конспірологічного мислення та виявили проблеми з відтворенням факторної структури частини поширених шкал.

Відповідь на запитання «чи припустима сила в політиці?» може відображати різні уявлення: від законної самооборони до фізичного нападу на цивільних. Тому якісне дослідження описує конкретний тип насильства, його контекст, ціль, тяжкість і відстань між установкою та реальним учинком. Westwood та співавтори показали, наскільки висновки залежать від точності формулювання.

Жоден опитувальник конспірологічних переконань не призначений для того, щоб родина, вчитель або роботодавець визначали за балами схильність конкретної людини до терористичного чи політичного нападу. Професійна оцінка конкретної загрози, коли вона справді необхідна, ґрунтується на перевірюваній інформації про поведінку, контексті й установлених процедурах безпеки; науковий огляд Belton та співавторів засвідчує, наскільки обмеженою залишається доказова база поведінкових результатів.

Що відомо про профілактику та зміну переконань

Критичне мислення і перевірка аргументів

Систематичний огляд O’Mahony, Brassil, Murphy й Linehan (2023) охопив 25 досліджень із загальною участю 7 179 людей. Більшість перевірених втручань не продемонстрували переконливої ефективності у зниженні конспірологічних переконань; відносно перспективними виявилися способи підтримки аналітичного мислення та навичок критичної оцінки інформації. Результат стосується зміни переконань, а не доведеного запобігання насильницьким діям.

Практична перевірка починається з конкретного твердження: що саме стверджується, які первинні дані наведено, чи існують незалежні підтвердження, за якої умови автор визнав би своє пояснення помилковим. Така процедура сприяє ясності обговорення і повазі до співрозмовника. Вона є навичкою оцінювання доказів, а не способом установити «небезпечність» людини.

Попередження маніпуляцій і цифрова грамотність

Огляд 81 наукової публікації в Nature Human Behaviour систематизував дев’ять класів індивідуальних втручань проти онлайн-дезінформації. Метааналітичний перегляд 33 експериментів, проведений Simchon та співавторами, виявив поліпшення здатності розрізняти достовірну й недостовірну інформацію за певних форм попереднього навчання розпізнаванню маніпуляцій. Важлива межа: ефективність проти дезінформації не дорівнює доведеному зниженню політичного насильства.

Деякі інформаційні втручання здатні спричиняти небажані узагальнення. Hoes та співавтори (2024) показали, що частина методів зменшення помилкових уявлень може одночасно посилювати загальний скепсис. Тому профілактична програма має оцінювати як розпізнавання хибної інформації, так і здатність справедливо оцінювати правдиві повідомлення.

Персоналізований діалог і межі його доказів

У рандомізованому дослідженні Costello, Pennycook і Rand (2024) 2 190 учасників із конспірологічними переконаннями брали участь у персоналізованих діалогах із системою штучного інтелекту. Автори повідомили про зниження сили конкретних переконань приблизно на п’яту частину з ефектом, що зберігався протягом двох місяців. Це свідчить про можливість перегляду деяких переконань у контрольованих дослідницьких умовах.

Такі результати не встановлюють лікувальної дії звичайних чатботів і не доводять, що діалог зменшує ймовірність терористичного чи політичного насильства. Будь-яке застосування автоматизованих систем до чутливих випадків потребує захисту персональних даних, прозорості, перевірки достовірності тверджень і людського контролю. Практики, орієнтовані на дітей, повинні додатково враховувати вікову вразливість і права дитини.

Як розмовляти з близькою людиною, яка вірить у змову

Розмову доцільно починати з уточнення конкретного твердження, емоційної значущості теми та джерела інформації. Запитання про те, що могло б змінити думку, дозволяє з’ясувати критерії перевірки. Спокійна розмова про докази та наслідки переконання зазвичай конструктивніша, ніж колективне висміювання або навішування ярликів. Дослідження корекції конспірологічних переконань демонструють неоднорідність результатів, тож універсальної розмовної техніки не існує; див. O’Mahony та співавторів.

Можна прямо обговорювати межі допустимого: критикувати установи, брати участь у мирних акціях, звертатися зі скаргами та захищати права законними способами; погрожувати людям і виправдовувати напад — зовсім інша дія. Якщо співрозмовник висловлює загальне обурення, варто підтримувати розмову про факти й легальні шляхи дій. Якщо ж ідеться про адресну погрозу з конкретними обставинами, пріоритетом стає безпека й професійне реагування.

Не слід таємно збирати «психологічне досьє», публічно розкривати приватні повідомлення або влаштовувати неформальне розслідування без правових підстав. Пропорційне реагування захищає і потенційно постраждалих, і права людини, щодо якої виникло занепокоєння. Якщо поруч є дитина чи підліток, дорослі насамперед мають забезпечити безпечний простір для запитань, пояснити правила цифрової приватності й уникати покарання за сам інтерес до складної теми.

Коли занепокоєння стосується безпеки

Ризик потребує окремої уваги, коли з’являються конкретні погрози людям, повідомлення про підготовку заподіяти шкоду або інші достовірні факти небезпечної поведінки. Реагування ґрунтується на змісті та надійності інформації, без розподілу людей на небезпечних за релігією, етнічністю, діагнозом, віком або політичними поглядами. Статистичні асоціації з конспірологічними переконаннями не замінюють професійної оцінки конкретної ситуації.

За наявності безпосередньої загрози життю чи здоров’ю потрібно перейти у безпечне місце та звернутися до екстрених служб. Якщо безпосередньої небезпеки немає, але є перевірювані адресні погрози, варто зберегти наявні повідомлення без їхнього поширення стороннім і звернутися до компетентних органів відповідно до закону. Психологічна підтримка може допомогти впоратися зі страхом, конфліктом і напруженням у родині, але не підміняє реагування на реальну загрозу.

Український правовий і суспільний контекст

Правові межі визначають чинні нормативні акти України. Кримінальний кодекс України містить, зокрема, статтю 109 про дії та публічні заклики, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або захоплення державної влади, а також статтю 258 про терористичний акт та суміжні положення про терористичні правопорушення. Правова кваліфікація залежить від конкретних обставин, форми дії та всіх законодавчих ознак. Психологічна назва переконання сама по собі кримінально-правовою кваліфікацією не є.

Для України окреме значення мають війна, воєнні злочини, інформаційні операції, досвід окупації, наслідки атак на цивільних і суспільна потреба в достовірних відомостях. Редакційна інтерпретація полягає в тому, що за цих умов особливо важливо перевіряти джерела та розрізняти документовані злочини, обґрунтовані підозри, пропагандистські твердження й непідтверджені сюжети. Кількісні результати американських вибірок не описують автоматично українські закономірності, і спеціальних надійних українських оцінок величини зв’язку для цієї статті не встановлено.

Заперечення документованих правопорушень чи навмисне поширення неправдивих повідомлень мають оцінюватися за фактами та чинним законом. Водночас підтримка прав людини й свободи поглядів вимагає предметно розрізняти законну незгоду, помилкову інформацію, пряму погрозу та протиправну насильницьку дію.

Методологічні обмеження, які змінюють тлумачення результатів

Найбільша частина літератури спирається на поперечні опитування дорослих. Змінні нерідко вимірюють тією самою анкетою й в один момент часу, що створює можливості спільного методичного зміщення. Запитання охоплюють різні політичні системи та події, а універсальність результатів між країнами, віковими групами й часовими періодами залишається відкритим завданням. Це прямо випливає з огляду Belton та співавторів.

Коли автори об’єднують схвалення насильства, гіпотетичний намір, минуле повідомлене діяння й підтверджений злочин, можна отримати статистично значущий результат, який мало пояснює конкретне поводження. Додатково важить рідкісність тяжких випадків, яка ускладнює перевірку прогнозів. Westwood та співавтори наголошують, що формулювання питання суттєво змінює частку респондентів, які нібито схвалюють політичне насильство.

Дослідження механізмів, як-от загроза ідентичності, групова мобілізація та моральне виправдання, дають корисні теоретичні пояснення. Для встановлення причинної ролі кожного механізму потрібні довготривалі дослідження, експериментальна перевірка за етичних умов, незалежні повторення й уважне розмежування насильницьких установок і реальних наслідків.

Поширені запитання

Чи означає віра в теорію змови, що людина схвалює насильство?

Ні. Дослідження виявляють середні статистичні зв’язки на рівні груп, часто невеликі за величиною. Для окремої людини згода з певною розповіддю про змову не є доказом підтримки насильства чи небезпечного наміру. Див. Belton та співавторів.

Чи можуть конспірологічні переконання бути причиною насильства?

У частині ситуацій вони можуть входити до системи виправдань, за допомогою яких насильство подають як прийнятне. Наявні дослідження поки не визначають універсального причинного механізму, а більшість емпіричної бази є кореляційною. Можливі також спільні причини або зворотний напрямок впливу; див. Enders та співавторів.

Чи небезпечніші непопулярні конспірологічні теорії?

В одному масштабному американському дослідженні менш поширені переконання в середньому тісніше корелювали з показниками насильства. Це контекстний груповий результат. Популярність теорії змови сама по собі не є показником небезпеки конкретної людини; див. Enders, Klofstad і Uscinski.

Чи допомагає спростування теорії змови запобігти насильству?

Деякі втручання можуть зменшувати силу конспірологічних переконань або покращувати оцінювання інформації. Їхній вплив на реальні акти політичного насильства окремо належним чином не доведений. Огляд O’Mahony та співавторів і дослідження Costello та співавторів стосуються передусім переконань.

Що робити, коли у близької людини з’явилися погрози?

Оцінюйте конкретні слова, обставини й достовірні поведінкові факти. За безпосередньої небезпеки захистіть себе й зверніться до екстрених служб; за інших перевірюваних погроз зверніться до компетентних установ, не намагаючись самостійно проводити оцінку насильницького ризику. Сам факт конспірологічного погляду залишається поза таким висновком.

Висновок

Психологічний зв’язок конспірологічних переконань із підтримкою політичного насильства існує на рівні частини досліджуваних груп, але його сила переважно невелика та відрізняється залежно від конкретного сюжету, соціального середовища й показника насильства. Зрілість наукового висновку визначається точним розрізненням переконань, виправдань, намірів і дій. Профілактика спирається на якість інформації, безпечну комунікацію, законні форми участі й реагування на достовірні загрози з повагою до прав людини. Наукова основа висновку — Belton та співавтори, Enders та співавтори і O’Mahony та співавтори.

Пов’язані статті

«Чорно-біле мислення та нетерпимість до невизначеності в радикалізації» — суміжні способи оброблення складної й неоднозначної інформації.

«Групова поляризація: що це і чому обговорення може посилювати початкові погляди» — соціально-психологічні механізми посилення групових суджень.

«Онлайн-радикалізація до насильства: механізми і докази» — роль цифрових взаємодій та обмеження причинних висновків.

«Фактори ризику насильницької радикалізації: що встановлено дослідженнями» — межі статистичних зв’язків і професійної оцінки.

Психологічні механізми виправдання ідеологічного насильства

Сакралізація цінностей і готовність до політичного насильства

Джерела

Armaly, M. T., & Enders, A. M. (2022). Who Supports Political Violence? Perspectives on Politics. https://doi.org/10.1017/S1537592722001086

Belton, E., Mulholland, T., & Murphy, K. (2025). Linking Conspiracy Beliefs with Violence: A Scoping Review of the Empirical Literature. Terrorism and Political Violence. https://doi.org/10.1080/09546553.2025.2462601

Biddlestone, M., Green, R., Douglas, K. M., Azevedo, F., Sutton, R. M., & Cichocka, A. (2025). Reasons to believe: A systematic review and meta-analytic synthesis of the motives associated with conspiracy beliefs. Psychological Bulletin, 151(1), 48–87. https://doi.org/10.1037/bul0000463

Costello, T. H., Pennycook, G., & Rand, D. G. (2024). Durably reducing conspiracy beliefs through dialogues with AI. Science, 385, eadq1814. https://doi.org/10.1126/science.adq1814

Douglas, K. M., Sutton, R. M., & Cichocka, A. (2017). The Psychology of Conspiracy Theories. Current Directions in Psychological Science, 26(6), 538–542. https://doi.org/10.1177/0963721417718261

Douglas, K. M., et al. (2019). Understanding Conspiracy Theories. Political Psychology, 40(S1), 3–35. https://doi.org/10.1111/pops.12568

Enders, A. M., Klofstad, C., & Uscinski, J. (2024). The relationship between conspiracy theory beliefs and political violence. Harvard Kennedy School Misinformation Review. https://doi.org/10.37016/mr-2020-163

Federico, C. M. (2022). The complex relationship between conspiracy belief and the politics of social change. Current Opinion in Psychology, 47, 101354. https://doi.org/10.1016/j.copsyc.2022.101354

Hoes, E., Aitken, B., Zhang, J., Gackowski, T., & Wojcieszak, M. (2024). Prominent misinformation interventions reduce misperceptions but increase scepticism. Nature Human Behaviour, 8, 1545–1553. https://www.nature.com/articles/s41562-024-01884-x

Imhoff, R., Dieterle, L., & Lamberty, P. (2021). Resolving the Puzzle of Conspiracy Worldview and Political Activism. Social Psychological and Personality Science, 12(1), 71–79. https://doi.org/10.1177/1948550619896491

Kozyreva, A., Lorenz-Spreen, P., Herzog, S. M., et al. (2024). Toolbox of individual-level interventions against online misinformation. Nature Human Behaviour, 8, 1044–1052. https://doi.org/10.1038/s41562-024-01881-0

Marie, A., & Petersen, M. B. (2022). Political conspiracy theories as tools for mobilization and signaling. Current Opinion in Psychology, 48, 101440. https://doi.org/10.1016/j.copsyc.2022.101440

O’Mahony, C., Brassil, M., Murphy, G., & Linehan, C. (2023). The efficacy of interventions in reducing belief in conspiracy theories: A systematic review. PLOS ONE, 18(4), e0280902. https://doi.org/10.1371/journal.pone.0280902

Simchon, A., Zipori, T., Teitelbaum, L., Lewandowsky, S., & van der Linden, S. (2026). A signal detection theory meta-analysis of psychological inoculation against misinformation. Current Opinion in Psychology, 67, 102194. https://doi.org/10.1016/j.copsyc.2025.102194

Swami, V., et al. (2017). An examination of the factorial and convergent validity of four measures of conspiracist ideation, with recommendations for researchers. PLOS ONE, 12(2), e0172617. https://doi.org/10.1371/journal.pone.0172617

Westwood, S. J., Grimmer, J., Tyler, M., & Nall, C. (2022). Current research overstates American support for political violence. PNAS, 119(12), e2116870119. https://doi.org/10.1073/pnas.2116870119

Верховна Рада України. (2026, чинна редакція). Кримінальний кодекс України № 2341-III. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14