top of page

Психологічна енкциклопедія

Онлайн-вербування неповнолітніх до насильницьких рухів

16 годин тому
Читати 17 хв

Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 22 жовтня 2026 року · Редакційна політика

Онлайн-вербування неповнолітніх до насильницьких рухів — це цілеспрямоване залучення дитини або підлітка через цифрові засоби спілкування до середовища, яке схвалює, готує чи застосовує насильство, або до виконання завдань на користь такого середовища. Воно може супроводжуватися ідеологічним впливом, обманом, психологічним тиском, експлуатацією потреби в належності, матеріальними обіцянками чи погрозами. Для захисту дитини принципово важливо встановити, що саме відбувається: контакт із небезпечним матеріалом, спроба залучення, примус, ризикована дія чи реальна загроза життю та безпеці.

Захисна відповідь починається з уважного розуміння контексту та прав дитини. Дослідження показують різні форми залучення неповнолітніх до організованого насильства, але поки що не дають підстав говорити про універсальну послідовність вербування чи надійний психологічний портрет майбутнього учасника. Огляд ЮНІСЕФ про участь дітей в організованому насильстві (2024) пропонує розглядати взаємодію індивідуальних, сімейних, групових і суспільних умов. Новіший аналіз ЮНІСЕФ про цифрові ігрові середовища (2025) виокремлює небезпеку використання звичайних цифрових просторів насильницькими організаціями, одночасно наголошуючи на цінності ігор, спілкування й участі дітей у цифровому житті.

Що вважають онлайн-вербуванням неповнолітніх

У цій статті онлайн-вербуванням називаємо комунікацію або послідовність взаємодій, спрямованих на підпорядкування неповнолітньої людини цілям насильницької організації, мережі чи ініціатора насильницьких дій. Важливими є мета залучення, характер впливу та конкретні вимоги до дитини. Публікація повідомлення, його випадковий перегляд, підтримка спільної теми чи суперечлива політична дискусія самі собою не засвідчують вербування.

Дослідники розрізняють кілька взаємопов’язаних явищ. Радикалізація до насильства означає процес формування або посилення виправдання насильницьких способів досягнення ідеологічної мети. Вербування означає дії з боку того, хто намагається залучити людину. Участь означає фактичну залученість до певної діяльності. Примус і експлуатація стосуються обмеження добровільності, використання залежності, страху чи вразливого становища. Ці явища можуть поєднуватися, але потребують різних доказів і різних заходів захисту. Таке розмежування відповідає підходу Управління ООН з наркотиків і злочинності до дітей, залучених терористичними групами (2024).

Насильницький рух у межах статті — узагальнена назва організованого середовища, яке використовує чи підтримує насильство для політичних, ідеологічних або інших групових цілей. Юридичне визначення конкретної організації чи дії належить компетентним органам і встановлюється за чинним законодавством. Радикальні погляди, громадянський активізм, національна ідентичність, релігійна практика та участь у мирному протесті не є доказами небезпечної поведінки.

Де проходить межа між контактом, переконанням і втягненням

Контакт із повідомленням означає, що дитина отримала чи побачила інформацію. Переконання характеризує її погляди. Намір стосується власної готовності вчинити певну дію. Вербування стосується впливу іншого учасника, спрямованого на залучення. Фактична поведінка встановлюється через конкретні дії та обставини. Ця послідовність є аналітичним розрізненням, а не передбачуваними стадіями, які проходить кожна дитина. Комплексний огляд досліджень інтернету та радикалізації Rothut та співавторів (2026) показує неоднорідність визначень і способів вимірювання, тому змішування цих рівнів призводить до помилкових висновків.

У практичній ситуації дорослим варто окремо з’ясувати зміст повідомлень, наявність тиску або вимог, безпосередні ризики для безпеки та потреби самої дитини. Її позиція, емоційний стан і ступінь усвідомлення обставин важливі для підтримки, але не замінюють підтверджених фактів.

Чому саме цифрові середовища використовують для залучення дітей

Підліткове спілкування відбувається водночас у школі, сім’ї, групах за інтересами та цифрових спільнотах. Соціальні мережі, відеоплатформи, групові розмови й онлайн-ігри дозволяють підтримувати тривалі контакти незалежно від місця перебування. Ці можливості становлять звичайну частину соціального розвитку й можуть підтримувати навчання, творчість та дружбу. Їх також здатні використати особи, які приховують свою мету й намагаються залучити дитину до небезпечної діяльності. У звіті ЮНІСЕФ про дитинство у цифровому світі (2025) наголошено на необхідності одночасно підтримувати цифрові можливості дітей і захищати їх від конкретних загроз.

Онлайн-знайомство може передувати особистій зустрічі, залишатися виключно дистанційним або поєднуватися з уже наявними офлайн-зв’язками. Звідси випливає важливе методологічне обмеження: виявлення цифрового контакту не встановлює, чи саме він став причиною подальших поглядів або дій. Потрібно враховувати події поза мережею, соціальні зв’язки, попередній досвід і незалежні мотиви.

Соціальні мережі та приватне листування

У відкритих стрічках можуть поширюватися повідомлення, що прославляють насильство, знецінюють його жертв або створюють уявлення про нібито широке схвалення таких дій. У приватному листуванні взаємодія набуває особистого виміру, а дитині може бути складніше звернутися по допомогу, особливо за наявності сорому, страху або вимоги зберігати таємницю. Звіт Squires і Smith (2026) про експлуатацію молоді в небезпечних онлайн-мережах підкреслює поєднання попереднього досвіду шкоди, групових процесів і ширших умов. Це фаховий звіт на основі систематичного огляду, а повний рукопис авторів на дату його публікації ще проходив науковий розгляд.

Для розуміння загрози важливі зміст конкретного звернення, його наполегливість, характер прохань і вплив на свободу рішення дитини. Саме використання певного застосунку чи месенджера не робить його користувачів учасниками небезпечної діяльності.

Онлайн-ігри та ігрові спільноти

Ігровий простір об’єднує людей довкола співпраці, змагання, гумору й спільних правил. ЮНІСЕФ в аналітичній праці про захист дітей в онлайн-іграх (2025) описує випадки використання ігрових комунікацій насильницькими та злочинними мережами. Йдеться про експлуатацію соціальної інфраструктури ігор, а не про доведений причинний зв’язок між захопленням іграми й насильницькою поведінкою. Заборона всіх ігор як універсальний засіб профілактики не випливає з цих даних.

Продуктивна розмова з підлітком стосується якості спілкування, умов безпеки, можливості припинити небажаний контакт і доступності допомоги, а також права на власні інтереси й приватність. Корисно домовитися, що повідомляти дорослим про тиск, небезпечні прохання або погрози можна незалежно від того, де саме вони надійшли.

Алгоритмічні рекомендації та інформаційні потоки

Рекомендаційні системи можуть змінювати видимість контенту, але оцінка їхньої ролі у вербуванні конкретної дитини вимагає окремих даних. Повторний показ матеріалів, активна підписка на тематичні канали й цілеспрямована взаємодія з іншими учасниками мають різні механізми. Контакт із радикальними повідомленнями не рівнозначний прийняттю насильства, а зміна переконань не тотожна участі у злочині. Огляд Rothut та співавторів (2026) показує, чому однолінійні пояснення цифрового впливу є недостатніми.

Суміжний технологічний механізм детально розглядає українська стаття «Алгоритмічні рекомендації та ризик контакту з екстремістським контентом». Тут головний предмет — цілеспрямоване втягнення неповнолітньої людини та способи її захисту.

Психологічні механізми, які можуть використовувати вербувальники

Психологічні потреби дитини є нормальними складниками розвитку. Потреба у визнанні, самостійності, справедливості, близькості чи відчутті значущості сама по собі не створює небезпеки. Загроза виникає тоді, коли інша особа використовує ці потреби для контролю, примусу або залучення до насильства. У праці ЮНІСЕФ про організоване насильство й дітей (2024) наголошено на екологічній взаємодії обставин та потребі індивідуально пристосованого захисту.

Належність, прийняття і групова ідентичність

У підлітковому віці друзі та спільноти стають важливими просторами випробування ідентичності. Небезпечна група може обіцяти розуміння або винятковий статус. Проте самотність, відчуження чи інтенсивне спілкування в інтернеті не є доказами майбутнього насильства. Значення має поєднання реальних взаємодій, групових норм, доступних альтернатив і того, що група вимагає від учасника. Squires і Smith (2026) розглядають пошук соціального статусу поряд із попередньою віктимізацією та особливостями групової взаємодії, наголошуючи на потребі подальшої перевірки запропонованих шляхів.

Більше про соціальну сторону процесу — у статті «Екстремістські цифрові спільноти та відчуття належності». Вона пояснює групову належність без перетворення звичайних потреб підлітків на ознаки загрози.

Авторитет, довіра та нерівність впливу

Дитина може сприймати старшого співрозмовника як досвідченого наставника або джерело особистої підтримки. Така асиметрія стає небезпечною, коли дорослий приховує справжні наміри, тисне на рішення, вимагає секретності чи ізолює дитину від близьких. Для оцінки ситуації потрібно досліджувати дії особи, зміст спілкування та можливість вільно відмовитися, а не вік чи характер дитини як окремі предиктори.

Описані механізми можна пов’язати з ширшим поняттям експлуатації неповнолітніх. Aptel і Hastie (2026) показують, як залучення дітей до кібероперацій породжує особливі правові й захисні проблеми навіть тоді, коли завдання спочатку видаються побутовими або технічними. Це правовий аналіз, а не виміряна частота такого явища серед усіх підлітків.

Винагорода, загрози й залежність

Матеріальні обіцянки можуть привертати увагу до пропозиції, проте психологічна небезпека визначається подальшим втягненням, вимогами й ризиком насильства. Іноді після контакту виникають залякування, шантаж або страх покарання з боку самого вербувальника. У такій ситуації вимога негайно «просто припинити листування» без оцінки загроз може бути недостатньою. Дитині потрібні безпечний дорослий, план фізичного захисту та, за потреби, допомога уповноважених служб.

У контексті України Міністерство освіти і науки (2025) повідомляло про спроби залучення підлітків до протиправних дій через винагороди, маніпуляції та психологічний тиск. Це офіційний опис актуальної безпекової проблеми, який не слід механічно переносити на кожну форму підліткового онлайн-спілкування.

Моральне виправдання насильства та тиск групових норм

У деяких середовищах насильство подається як необхідне, бажане або таке, що нібито не має жертв. Повторювані оцінки спільноти можуть впливати на сприйняття допустимого, особливо коли незгода карається відкиданням чи приниженням. Проте сам перегляд жорстокого матеріалу не дозволяє встановити внутрішні переконання або реальні наміри. Вивчення цього впливу потребує окремого аналізу мотивів, поведінки та контексту. Тему культурного сприйняття розгорнуто у статті «Меми, іронія та нормалізація насильницьких ідей у мережі».

Які особливості підліткового розвитку мають значення

Підлітки поступово здобувають автономію, випробовують межі, навчаються оцінювати довгострокові наслідки та змінюють спосіб взаємодії з авторитетами. Ці процеси різняться між людьми. Рівень цифрових умінь також не тотожний здатності розпізнати маніпуляцію чи відстояти межі в умовах шантажу. Тому підтримка має враховувати вік, індивідуальний досвід, стан безпеки та право дитини бути почутою. Правозахисну основу визначає Комітет ООН з прав дитини у Зауваженні загального порядку № 25 (2021): право на захист у цифровому середовищі поєднується з приватністю, доступом до інформації та участю в рішеннях, що стосуються дитини.

Важливо також не робити припущень за зовнішніми характеристиками. Стать, етнічне походження, релігія, мова спілкування, нейророзвиткові особливості, психічні труднощі чи політичні інтереси не є самостійними ознаками вербування. Більшість дітей, які мають сильні переконання або переживають складний період, не залучені до насильницьких мереж. Сучасні дослідження профілактики підліткової радикалізації ще уточнюють навіть основні оцінки поширеності й пов’язаних чинників; відповідний протокол систематичного огляду Petrosino і Morgan (2025) описує заплановане дослідження, а не готові результати.

Вразливість як контекст, а не ярлик

Пережитий булінг, конфлікти з близькими, соціальна ізоляція, травматичні події чи матеріальні труднощі можуть впливати на те, яку підтримку шукає людина. Їхній зв’язок із насильницькою радикалізацією залежить від багатьох проміжних умов. Наявність одного чинника не дозволяє прогнозувати особисте майбутнє. Так само дитина з міцними сімейними зв’язками може стати об’єктом обману або примусу; захисна робота має бути доступною всім.

Розвиток соціальної підтримки має цінність сам по собі. Позбавляти дитину друзів, принижувати її інтереси чи публічно оголошувати «групою ризику» через погляди означає збільшувати небезпеку стигматизації. Кращий орієнтир — конкретні обставини і доступ до допомоги.

Чим залучення до насильницьких рухів відрізняється від інших онлайн-загроз

Онлайн-шахрайство, сексуальна експлуатація, кібербулінг, шантаж, пропагандистський вплив та вербування можуть використовувати подібні засоби психологічного тиску. Однак мета й належна відповідь різні. За шахрайства основним предметом може бути заволодіння коштами або даними. За сексуальної експлуатації — примушування чи використання інтимних матеріалів і контактів. За вербування до насильства — залучення дитини до дій, які підтримують чи здійснюють насильство. Іноді одна подія поєднує кілька видів шкоди.

Звіт Squires і Smith (2026) звертає увагу на перетин експлуатації, примусу, самопошкодження та групового насильства в окремих небезпечних мережах. Він пропонує розглядати можливість переходів між позиціями постраждалої особи й учасника завдання, не перетворюючи це на універсальну закономірність. Для фахівців це означає потребу одночасно оцінювати шкоду, заподіяну дитині, і безпеку інших людей.

Коли потрібна негайна реакція

Негайну небезпеку створюють конкретні погрози, примус до небезпечної дії, повідомлення про підготовку заподіяння шкоди, ризик зустрічі з небезпечною особою або доступ до засобів заподіяння шкоди в контексті достовірних загроз. Відповідь має спиратися на факти, близькість ризику й можливість забезпечити захист. Перелік поведінкових спостережень не замінює оцінки спеціалістів і не дозволяє неспеціалісту визначити людину як «потенційного терориста».

За безпосередньої загрози життю чи здоров’ю в Україні слід звертатися до поліції за номером 102 та діяти відповідно до вказівок служб. Кіберполіція України офіційно рекомендує зберігати наявні матеріали, звертатися до поліції й не зволікати за реальної загрози.

Як батькам і близьким говорити з дитиною про підозрілий контакт

Розмова має дати змогу зрозуміти, чи є небезпека, і зміцнити здатність дитини звернутися по допомогу. Дорослому доцільно спочатку повідомити про готовність вислухати, запитати, що саме сталося, чи були вимоги та погрози, чи відомі вербувальнику особисті відомості і чи почувається дитина зараз у безпеці. Необхідно уважно сприймати відповіді, зважаючи на вік і пережитий стрес.

Корисна проста позиція: «Я хочу зрозуміти, що відбулося, і допомогти тобі залишитися в безпеці. Розкажи стільки, скільки можеш. Ми разом вирішимо, до кого звернутися». Якщо дитина щось приховала або вже погодилася на небезпечне прохання, осуд і погрози можуть посилити страх повідомляти про подальші контакти. Перший крок — оцінити безпеку, зупинити подальшу шкоду законним способом і залучити потрібних фахівців.

Міністерство освіти і науки України (2025) наголошує на довірливому спілкуванні, обговоренні цифрової безпеки, поясненні ризиків «легких грошей» та можливості звертатися до шкільних фахівців і представників служби освітньої безпеки. Це практичні рекомендації органу влади. Їхню ефективність саме щодо запобігання насильницькому вербуванню потрібно оцінювати окремо.

Якщо підліток заперечує проблему

Заперечення може мати різні пояснення: реальну відсутність небезпеки, бажання захистити приватність, недовіру до дорослих, сором або страх наслідків. Тому важливо уникати допитів, публічних звинувачень і приписування прихованих мотивів. Можна повторити домовленість про доступ до підтримки, спокійно пояснити конкретні ризики й запропонувати разом звернутися до незалежного фахівця. За наявності перевіреної нагальної загрози потрібна швидка захисна дія незалежно від готовності дитини одразу розповісти все.

Як підтримати дитину, яка вже виконала небезпечне прохання

Така ситуація вимагає одночасно припинити подальший ризик, надати підтримку та отримати правничу допомогу. Дитина може бути об’єктом експлуатації, водночас її дії іноді створюють реальну небезпеку для інших. Визначення юридичної відповідальності належить правовим інституціям; родина і школа не повинні проводити власне розслідування, примушувати до зізнань чи публікувати листування. Особливо важливо не залишати неповнолітню людину наодинці з погрозами.

У дослідженні Aptel і Hastie (2026) підкреслюються розвиткові та правові питання залучення дітей до цифрових операцій під час конфліктів. Це підтримує необхідність розглядати дитину як носія прав і потреб у захисті навіть тоді, коли обставини її участі потребують правової оцінки.

Що робити підліткові, якщо незнайомець пропонує небезпечне завдання

Якщо пропозиція пов’язана з насильством, незаконними діями, погрозами чи примусом, безпечне рішення — не виконувати вимоги й звернутися до дорослого, якому довіряєш: батьків, іншого родича, вчителя, шкільного психолога або працівника служби освітньої безпеки. Не потрібно доводити співрозмовникові власну сміливість, погоджуватися на «перевірку» чи самостійно розшукувати й викривати вербувальника.

Якщо співрозмовник погрожує тобі або близьким, повідом про це дорослому й поліції. Не поширюй матеріали, які можуть додатково травмувати людей або становлять незаконний вміст. За можливості збережи інформацію про небезпечне звернення в безпечний законний спосіб для передачі уповноваженим органам. Не намагайся з’ясовувати справжню особу співрозмовника власними силами та не погоджуйся на особисту зустріч.

В Україні МОН, Національна поліція та СБУ (2025) проводили освітні заходи щодо протидії залученню неповнолітніх до небезпечних і протиправних дій. Такі офіційні матеріали слугують орієнтиром для української безпекової ситуації; вони не замінюють індивідуальної допомоги в разі загроз.

Захист у школі та освітньому середовищі

Освітній заклад має забезпечувати зрозумілий і доступний порядок повідомлення про небезпечний контакт, бережне поводження з особистою інформацією, можливість конфіденційної консультації та співпрацю з законними представниками й уповноваженими службами в межах законодавства. Учителі й шкільні психологи можуть допомогти дитині пояснити ситуацію, відновити підтримку та отримати подальшу допомогу. Водночас школа не повинна запроваджувати політичне чи релігійне профілювання учнів або прирівнювати незвичні погляди до насильницької загрози.

Профілактична освіта має знайомити учнів із правом відмовитися від небезпечної пропозиції, способами звернення по допомогу, основами цифрової приватності, розпізнаванням психологічного тиску та правами дитини. Інформація повинна відповідати віку, не містити інструкцій до злочинів і не перетворювати дітей на об’єкти тотального спостереження. Зауваження Комітету ООН з прав дитини № 25 (2021) пов’язує безпеку дітей із повагою до їхніх цифрових прав.

Співпраця сім’ї, школи та служб

Коли є конкретні підстави для занепокоєння, відповідь має враховувати ступінь небезпеки, вік дитини, її волю й потреби, а також компетенцію різних учасників. Шкільний психолог не замінює правоохоронців, а поліція не замінює довготривалої психологічної допомоги. Координація дозволяє поєднати захист, правничу підтримку, освітню безперервність і повернення до звичайного життя. Водночас відомості передають лише за належної правової підстави й у необхідному обсязі.

У систематичному огляді Lewis та співавторів (2024) дослідники аналізували програми індивідуального супроводу у протидії радикалізації до насильства. Вони не виявили придатних оцінювань, які б дозволили встановити їхню ефективність щодо наслідків у сфері радикалізації, але описали умови належної реалізації. Це дає підстави вдосконалювати організацію допомоги без тверджень про доведене зниження кількості насильницьких подій.

Профілактика: що обґрунтовано, а що ще належить перевірити

Первинна профілактика охоплює безпечне цифрове середовище, підтримувальні стосунки, доступ до освіти й інформації про звернення по допомогу. Вторинна — реагування на конкретну спробу експлуатації або небезпечну взаємодію. Допомога після втягнення включає безпеку, психологічну та соціальну підтримку, правові процедури й можливу реінтеграцію. Таке розрізнення допомагає ставити реалістичні цілі різним службам.

Докази ефективності втручань залишаються нерівномірними. Campbell Collaboration у систематичному огляді 2024 року прямо повідомляє про відсутність відповідних оцінювань ефективності індивідуального супроводу щодо насильницької радикалізації. Lewis і Marsden (2025) також підкреслюють обмеженість висновків про результативність і важливість довіри, підготовки фахівців, належного забезпечення та міжвідомчої співпраці.

Освітня кампанія може поліпшувати знання про ризики, але підвищення обізнаності не є автоматичним доказом зменшення вербування. Поліпшення ставлення до допомоги, зменшення контактів із небезпечним співрозмовником, припинення конкретної експлуатації й відсутність нових насильницьких подій — різні результати. Для їх перевірки потрібні різні показники й методи дослідження.

Роль платформ і цифрових сервісів

Оператори платформ можуть удосконалювати механізми скарг, захист налаштувань неповнолітніх, доступ до підтримки та реагування на явно небезпечні взаємодії. Такі засоби слід оцінювати з урахуванням помилкових спрацювань, конфіденційності, права на оскарження й наслідків для законного спілкування. ЮНІСЕФ (2025) рекомендує розподіляти відповідальність між платформами, освітніми інституціями, державою та системами захисту дітей. Самостійне стеження за листуванням інших осіб або створення неофіційних списків «небезпечних дітей» суперечить принципу пропорційного захисту.

Чи допомагають контрнаративи

Контрнаративами називають повідомлення, що заперечують виправдання насильства або пропонують альтернативну інтерпретацію проблеми. Вони можуть бути частиною інформаційної освіти, однак переконливість тексту, зміна відповіді на анкетне запитання та запобігання фактичній насильницькій дії — різні результати. Саме тому не слід оголошувати окрему кампанію «науково доведеною» лише на підставі охоплення аудиторії чи позитивних відгуків. Створення підтримувальних стосунків і безпечних шляхів звернення по допомогу має власну цінність незалежно від оцінки контрнаративів.

Оцінювання загрози й професійні межі

Педагогу або батькам не варто використовувати списки «червоних прапорців» як спосіб психологічної діагностики. Зміна кола спілкування, небажання показувати телефон, емоційна замкненість або інтерес до гострих тем можуть мати безліч причин. Їх варто обговорити з дитиною, але вони не дозволяють передбачати насильство. Фахова оцінка загроз має спиратися на перевірені дії, контекст, достовірні повідомлення про наміри, часову близькість ризику й компетенцію спеціалістів.

Спеціалізовані інструменти VERA-2R, TRAP-18 та ERG22+ використовуються у визначених професійних і правових контекстах для структурованого аналізу окремих аспектів екстремістського насильства. Вони потребують підготовки користувачів, обґрунтування сфери застосування й критичного врахування обмежень валідності. Їх не можна переносити на домашнє оцінювання дитини або трактувати результати як безпомилковий прогноз. Навіть у професійній роботі необхідно розрізняти опис ризиків, формування плану безпеки та прогноз рідкісної події.

Український контекст: вербування під час війни, права дитини й порядок допомоги

В Україні окремої уваги потребує використання неповнолітніх у протиправній діяльності в інтересах держави-агресора. Міністерство освіти і науки у повідомленні від 31 березня 2025 року описало звернення до дітей через соціальні мережі й месенджери з пропозиціями матеріальної винагороди, а також застосуванням тиску та маніпуляцій. Національна поліція та СБУ за участі МОН у травні 2025 року провели спеціальні заходи з протидії такому залученню. Ці офіційні повідомлення відображають конкретний безпековий контекст України.

Водночас поняття «насильницька радикалізація», «вербування» й «співпраця з ворожими спецслужбами» відображають різні юридичні та психологічні питання. Дитину можуть намагатися втягнути в небезпечну дію через фінансову пропозицію або шантаж без попередньої зміни її ідеологічних переконань. Тому в українських ситуаціях важливо не пояснювати всі випадки єдиною моделлю політичної радикалізації. Це редакційний аналітичний висновок, що випливає з розрізнення мотивів, фактичних дій і способів примусу.

Куди звертатися в Україні

За безпосередньої загрози життю, здоров’ю або підготовки небезпечної дії слід телефонувати 102. Якщо виявлено конкретну спробу залучення дитини до злочину, потрібно звернутися до Національної поліції; заяву слід викладати фактично, зазначаючи перевірені обставини. Для повідомлень про інтернет-загрози працюють офіційні канали Департаменту кіберполіції і система електронних звернень. Доступність окремих вебформ і порядок звернення можуть змінюватися; у терміновій ситуації їх не слід використовувати замість дзвінка 102.

Якщо дитина перебуває під психологічним тиском або погрозами, варто паралельно організувати підтримку безпечного дорослого й за потреби дитячого психолога та правника. За сумнівів щодо процесуальних прав можна звернутися до системи безоплатної правничої допомоги. При виборі каналу потрібно враховувати терміновість, характер загрози й компетенцію установи.

Законодавство й конфіденційність

Відповідальність за конкретні протиправні дії оцінюють за Кримінальним кодексом України з урахуванням складу правопорушення, віку, обставин і законних процедур. Обробка особистих відомостей підпорядковується Закону України «Про захист персональних даних». Права дитини й необхідність її захисту визначають також положення Конвенції ООН про права дитини. Ці нормативні акти є правовими джерелами, а не результатами психологічного експерименту.

Збирати слід інформацію, потрібну для безпеки та законного повідомлення компетентних служб. Не варто розсилати особисте листування, зображення чи припущення про дитину стороннім людям, шкільним групам або соціальним мережам. Документування факту небезпечного контакту та захист приватності необхідно поєднувати.

Допомога після вербування, вихід із небезпечного середовища і реінтеграція

Після припинення контакту дитина може переживати сором, страх, втрату значущих зв’язків, недовіру до дорослих або стрес через юридичні наслідки. Потреби залежать від її досвіду й реального обсягу примусу; універсального набору психологічних реакцій немає. Мета допомоги — відновити безпеку, навчання, доступ до підтримки та можливість формувати стосунки без тиску. За наявності психологічних симптомів фахівець проводить індивідуальну оцінку, а не ставить діагноз на підставі факту онлайн-контакту.

Вихід із групи, відмова від насильства та зміна переконань є різними результатами. Дитина може припинити участь без повної зміни поглядів, або навпаки — критично переглянути погляди, але потребувати практичної допомоги для безпечного виходу. Реінтеграція означає поступове повернення до безпечних соціальних ролей і доступної освіти. Вона вимагає підтримки без приниження та обліку можливих ризиків для інших людей.

Систематичний огляд Lewis та співавторів (2024) і подальший аналіз Lewis і Marsden (2025) підкреслюють важливість довіри, міжвідомчої координації та фахових ресурсів, але також недостатність надійних оцінок кінцевої ефективності програм. Практична доцільність підтримки не повинна підміняти емпіричний доказ зменшення насильства.

Що наука встановила, а що залишається відкритим

Установленими є існування випадків використання цифрових просторів для залучення дітей до організованого насильства, необхідність враховувати примус і експлуатацію та багатофакторність середовищ, у яких це відбувається. Ці висновки підтримують дослідження й аналітичні праці ЮНІСЕФ (2024), ЮНІСЕФ (2025) та Управління ООН з наркотиків і злочинності (2024). Водночас джерела відрізняються за об’єктом: частина досліджує терористичні групи, інші — організовану злочинність чи небезпечні мережі. Порівняння потребують обережності.

Попередніми залишаються висновки про точну поширеність цифрового вербування в різних вікових групах, дію окремих платформних функцій та причинний внесок конкретних онлайн-подій у подальше насильство. Rothut та співавтори (2026) описують методологічну неоднорідність великого дослідницького поля. Petrosino і Morgan (2025) опублікували саме протокол систематичного огляду підліткової радикалізації; він позначає невирішені наукові запитання, а не підтверджує їхні відповіді.

Окремого оцінювання потребує результативність освітніх кампаній, модерації, підтримувальних програм і міжвідомчих втручань. Поліпшення знань не дорівнює зменшенню кількості злочинів. Спостережена кореляція не встановлює причинності. А статистично пов’язаний чинник не створює достатньої основи для індивідуального передбачення рідкісних насильницьких подій.

Поширені запитання

Чи може дитина потрапити під вплив вербувальника без радикальних поглядів?

Так. Втягнення може спиратися на обман, матеріальну обіцянку або примус, незалежно від політичних переконань. Це особливо важливо для українських випадків, про які повідомляє МОН (2025). Обставини встановлюють за фактами, а не через припущення щодо особистості.

Чи означає захоплення відеоіграми підвищену схильність до насильства?

Ні, такого висновку немає. ЮНІСЕФ (2025) розрізняє цінність ігор для дітей та зловживання можливостями ігрового спілкування з боку насильницьких груп. Потрібно реагувати на конкретний небезпечний контакт, а не стигматизувати гравців.

Які зміни в поведінці дитини мають насторожити дорослих?

Питання варто ставити про конкретні обставини: чи хтось погрожує, вимагає небезпечних дій, використовує секретність або примус, чи є ознаки безпосередньої шкоди. Звичайні підліткові зміни настрою, стилю чи друзів потребують уважного спілкування, але не є самостійними ознаками вербування.

Чи потрібно самостійно перевіряти телефон і розсилати скриншоти знайомим?

Потрібно забезпечити безпеку дитини, обрати законний і співмірний спосіб збереження доказів і передати необхідні відомості компетентним особам. Масове поширення листування порушує приватність і може спричинити додаткову шкоду. Застосовуються законодавчі вимоги щодо персональних даних та стандарти прав дитини у цифровому просторі.

Чи можна попередити вербування лише за допомогою лекцій?

Навчання може бути частиною профілактики, особливо якщо дає підліткові зрозумілі шляхи допомоги та зміцнює довіру. Однак доказова база не підтверджує, що самі лекції надійно запобігають фактичному насильству. Campbell Collaboration (2024) підкреслює суттєві прогалини в оцінюванні спеціалізованих втручань.

Чи слід одразу повідомляти поліцію про підозрілий жарт або політичний допис?

Наявність жарту чи незвичного погляду сама собою не встановлює небезпечної дії. Коли є конкретні погрози, спроба втягнення у злочин, примус або обґрунтована безпосередня загроза, потрібно діяти відповідно до її тяжкості та звертатися до компетентних служб. За негайної небезпеки — 102. Приклади офіційних каналів наведено на сайті кіберполіції.

Що робити, якщо дитина боїться покарання за вже виконане прохання?

Першочерговими є захист від подальшого примусу, термінова допомога за небезпеки та консультація законного представника і правника з урахуванням інтересів дитини. Дорослим важливо не обіцяти безумовного звільнення від правових наслідків і не залишати дитину без підтримки. Її конкретні права й правове становище встановлюються за законодавством України.

Висновок

Онлайн-вербування неповнолітніх до насильницьких рухів є проблемою захисту дітей, цифрової безпеки та запобігання насильству. Її аналіз охоплює реальні спроби залучення, механізми тиску, соціальний контекст, вік і права дитини. Найкраще обґрунтована практична стратегія поєднує уважне спілкування, своєчасне реагування на конкретні загрози, доступ до професійної підтримки та співпрацю компетентних служб. Наукове оцінювання результативності профілактичних заходів залишається окремим необхідним завданням.

Пов’язані статті

Онлайн-радикалізація до насильства: механізми і докази — ширший контекст цифрової радикалізації та наукових обмежень.

Алгоритмічні рекомендації та ризик контакту з екстремістським контентом — інформаційні потоки та рекомендаційні системи.

Екстремістські цифрові спільноти та відчуття належності — групові норми й соціальна ідентичність.

Меми, іронія та нормалізація насильницьких ідей у мережі — суспільне сприйняття насильства в цифровій культурі.

Цифрове батьківство — щоденна взаємодія батьків і дітей у цифрових середовищах.

Джерела

Верховна Рада України. Конвенція про права дитини.

Верховна Рада України. Кримінальний кодекс України.

Committee on the Rights of the Child. (2021). General comment No. 25 on children’s rights in relation to the digital environment. United Nations.

Lewis, J., Marsden, S., Cherney, A., et al. (2024). Case management interventions seeking to counter radicalisation to violence and related forms of violence: A systematic review. Campbell Systematic Reviews, 20(2), e1386.

Lewis, J., & Marsden, S. (2025). Counter-radicalisation case management interventions: Findings from a Campbell systematic review. Aggression and Violent Behavior, 82, 102050.

Rothut, S., Schulze, H., Hohner, J., Greipl, S., & Rieger, D. (2026). Radicalization and the internet: 25 years of (online) radicalization research.

Squires, C. L., & Smith, L. G. E. (2026). Youth exploitation, harm, and violence in online networks: Summary of results of a systematic review with recommendations for multi-agency responses. CREST. Звіт за рукописом, що перебував на рецензуванні.

United Nations Children's Fund. (2024). Children’s involvement in organized violence: Emerging trends and knowledge gaps. UNICEF Innocenti.

United Nations Children's Fund. (2025). Childhood in a digital world. UNICEF Innocenti.

United Nations Children's Fund. (2025). Protecting children in online gaming: Mitigating risks from organized violence. UNICEF Innocenti.

United Nations Office on Drugs and Crime. (2024). Targeted by terrorists: Child recruitment and exploitation.

 
 
bottom of page