Дегуманізація та виправдання насильства проти інших груп
Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 22 жовтня 2026 року · Редакційна політика
Дослідницький кластер: Психологія радикалізації, насильницького екстремізму та профілактики
Дегуманізація стає особливо небезпечною в міжгрупових конфліктах тоді, коли уявлення про «інших» як про менш людяних поєднується з моральними поясненнями шкоди: насильство починають називати необхідним, заслуженим, виправданим або таким, що нібито не потребує співчуття. У психології це досліджують як взаємодію соціального сприймання, групової ідентичності, морального оцінювання та ставлення до насильства. Найкращі сучасні дані підтверджують зв’язок дегуманізації з підтримкою агресії, хоча конкретні причини, умови та наслідки залежать від ситуації, форм насильства й способів вимірювання (Cheng та ін., 2025; Landry та ін., 2026).
Ця стаття пояснює, яким чином знецінення людяності іншої групи може полегшувати виправдання насильства, що саме встановили дослідження, чим дегуманізація відрізняється від неприязні та морального відсторонення, які наукові суперечки залишаються відкритими і які профілактичні підходи мають обґрунтування. Загальне визначення, різновиди та повсякденні прояви поняття докладніше розкрито в матеріалі «Дегуманізація: що це, як людям відмовляють у повній людяності та до яких наслідків це може вести».
Що означає дегуманізація в міжгруповому насильстві
У дослідженнях дегуманізацією називають приписування людині або групі меншої міри якостей, які сприймаються як властиві людині: здатності мислити, переживати, обирати, страждати, будувати взаємини та бути морально значущою. Дегуманізація може виявлятися у відкритому запереченні людяності, у приписуванні твариноподібності чи бездушної механічності та у тоншому ігноруванні внутрішнього досвіду іншої особи. Це різні психологічні форми, які не слід автоматично ототожнювати (Haslam, 2006; Haslam і Loughnan, 2014).
У ситуації міжгрупового протистояння вирішальною стає зміна морального ставлення до людей, яких зарахували до чужої групи. Зовнішню групу починають сприймати як суцільну категорію без індивідуальних біографій; її учасникам приписують меншу здатність відчувати біль, страх або втрату, а заподіяну їм шкоду представляють як менш значущу. Знецінення може супроводжуватися політичними гаслами, пропагандою, конфліктними образами або повсякденною мовою, проте саме психологічне поняття стосується способу сприйняття людини, а не належності до конкретного руху чи світогляду (Opotow, 1990; Harris і Delgado, 2025).
Важливо розділити чотири різні явища: негативну оцінку іншої групи; заперечення її повної людяності; схвалення конкретного насильницького вчинку; намір і фактичне здійснення насильства. Людина може дуже негативно ставитися до чиєїсь політики або вчинків, визнаючи повну людяність тих, хто їх підтримує. Так само встановлений у дослідженнях зв’язок між установками не дає підстав визначати наміри певної особи лише за її висловлюваннями. Метааналіз і міжкультурні дослідження показали, що явна дегуманізація пояснює варіації підтримки насильства навіть після врахування загальної неприязні, проте основним вимірюваним результатом залишається саме підтримка, а не вчинений напад (Landry та ін., 2026).
Основні форми дегуманізації та їхня психологічна роль
Відкрита дегуманізація
Відкрита дегуманізація полягає в явному приписуванні іншій групі нижчого рівня людяності, розвитку або цивілізованості. Вона може виражатися безпосередніми твердженнями, зображеннями та порівняннями, які підводять слухача до висновку, що представники іншої групи заслуговують на меншу моральну увагу. У серії семи досліджень у трьох країнах Kteily та співавтори виявили, що відкриті оцінки людяності пов’язані з підтримкою агресивних заходів і додають пояснювальну інформацію понад традиційні показники упередження (Kteily та ін., 2015).
Такі висновки стосуються групових закономірностей. Окреме формулювання, зображення або емоційна репліка не є самодостатнім доказом готовності до фізичної агресії. Для висновків про реальну загрозу потрібні інші дані, інший контекст і професійне оцінювання поведінки.
Анімалістична й механістична дегуманізація
У двовимірній моделі Ніка Гаслама анімалістична форма пов’язана із запереченням рис, які вважають суто людськими, зокрема розсудливості, витонченості чи самоконтролю. Механістична форма пов’язана із запереченням людської природи — емоційної теплоти, внутрішньої глибини, індивідуальності та суб’єктивного досвіду. У першому разі інших можуть представляти як істот із недостатнім самоконтролем, у другому — як безликі об’єкти або механізми. Обидві форми можуть сприяти байдужості до потерпілих, хоча психологічні передумови та прояви різняться (Haslam, 2006).
Метааналіз 2025 року, який об’єднав 184 показники ефекту з 32 опублікованих і неопублікованих робіт, виявив помірний сумарний зв’язок дегуманізації з агресією: r = 0,34; 95% довірчий інтервал 0,28–0,41. Зв’язок був вищим для відкритої, ніж для прихованішої дегуманізації; автори також аналізували відмінності між анімалістичними та механістичними проявами. Коефіцієнт кореляції описує зв’язок між виміряними величинами й сам по собі не визначає ймовірності насильницького вчинку конкретної людини (Cheng та ін., 2025).
Інфрагуманізація та знецінення внутрішнього життя
Тонша форма полягає в тому, що власній групі частіше приписують складні почуття та унікальні людські риси, а іншій — менш розвинене емоційне життя. Учасник конфлікту може визнавати, що інші люди відчувають базові емоції, але набагато гірше уявляти їхню сором’язливість, надію, каяття, внутрішні суперечності чи складні моральні мотиви. Наукові огляди розглядають інфрагуманізацію як споріднений, проте окремо операціоналізований феномен (Haslam і Loughnan, 2014).
Огляд психології сприйняття чужого розуму показує, що приписування іншій істоті переживань і намірів важливе для надання їй морального статусу. Водночас здатність визнавати чиїсь думки й здатність співчувати цій особі не тотожні: людина може досить добре розуміти мотиви супротивника й залишатися ворожою до нього (Waytz та ін., 2010).
Як дегуманізація пов’язується з виправданням насильства
Звуження кола моральної турботи
Концепція морального виключення Сьюзен Опотов описує ситуації, коли людей перестають розглядати як повноправних учасників спільного простору справедливості. Тоді правила, які людина застосувала б до членів власної групи, слабшають щодо «інших»: їхні втрати знецінюють, а відповідальність за їхній захист можуть відкидати. Дегуманізація є одним зі способів такого виключення, але його можуть підтримувати також соціальна дистанція, ієрархічні уявлення, інституційні практики та звичні групові норми (Opotow, 1990).
На практиці моральне виключення не обов’язково починається з прямого заклику завдати шкоди. Воно може спершу виявлятися у вибірковому співчутті, недовірі до свідчень потерпілих, зменшенні значущості їхніх страждань і нерівних моральних стандартах. Ці прояви варто досліджувати як зміни суспільних норм і поведінки, не перетворюючи будь-яку неприязну думку на діагноз небезпечності.
Моральне відсторонення і переосмислення заподіяної шкоди
У теорії Альберта Бандури моральне відсторонення описує процеси, що послаблюють внутрішнє стримування поведінки, яку людина в інших обставинах вважала б неприйнятною. Серед них — моральне виправдання шкоди «вищою метою», пом’якшувальні назви, порівняння з нібито ще гіршими діями, перенесення чи розмивання відповідальності, знецінення наслідків та покладання провини на потерпілих. Дегуманізація становить один із цих механізмів і може діяти разом з іншими (Bandura, 1999).
Наприклад, після пережитого насильства група може пояснювати майбутню жорстокість як «відновлення справедливості». Якщо це пояснення водночас заперечує індивідуальну людяність усіх членів іншої групи, ширша групова категорія підміняє питання конкретної відповідальності. Такий перехід від встановлених дій окремих осіб до колективного звинувачення є важливим предметом психологічного та етичного аналізу. Про ширшу систему виправдання шкоди йдеться в окремій статті «Моральне відсторонення: як люди виправдовують шкоду».
Зменшення чутливості до страждання
Коли люди перестають уявляти внутрішній досвід іншої групи, її страждання можуть сприйматися як абстрактні, малозначущі або заслужені. Огляд Harris і Delgado розрізняє можливі функції дегуманізації: пояснення вже скоєної шкоди заднім числом, полегшення поточної поведінки та попереднє регулювання співчуття. Це теоретико-емпірична рамка для досліджень, а не універсальна послідовність дій кожного учасника конфлікту (Harris і Delgado, 2025).
Дегуманізація може співіснувати з дуже сильними емоціями, зокрема страхом, гнівом і почуттям несправедливості. Однак сильний гнів сам по собі не означає, що людина втратила здатність бачити іншу групу людьми. Цю різницю принципово враховують сучасні дослідники підтримки міжгрупового насильства (Landry та ін., 2026).
Групові норми та взаємне посилення уявлень
Групове середовище задає мову, через яку пояснюють конфлікт, визначають належність, розподіляють провину та оцінюють допустимість ворожих дій. Спільне обговорення може посилювати певні вихідні позиції, особливо коли учасники орієнтуються на одностайність і повторюють однакові оцінки. Для загального механізму такого зсуву корисно звернутися до статті «Групова поляризація: що це і чому обговорення може посилювати початкові погляди». У конкретних умовах насильницького екстремізму потрібні окремі дані про групові правила, організацію, можливості й реальну поведінку.
За міжгрупового протистояння сприйняття дегуманізації з боку опонента також може посилювати дегуманізацію у відповідь. Дослідження Bruneau і Kteily в контексті асиметричного конфлікту демонструє, що знецінення людяності можуть висловлювати представники різних сторін, а ступінь уявної та фактичної загрози, колективний досвід і статус змінюють картину. Науковий опис такої взаємності не означає симетричної відповідальності за війну чи порушення права: це окремі питання з різними підставами оцінювання (Bruneau і Kteily, 2017).
Що показують найновіші метааналізи та експерименти
Метааналіз 2025 року: зв’язок з агресією
Узагальнення Cheng та співавторів оцінює зв’язок між дегуманізацією та агресією в багатьох дослідницьких операціоналізаціях. Сумарний показник r = 0,34 вказує на помірний середній зв’язок, а вищі кореляції для явної дегуманізації показують, що спосіб сприйняття й вимірювання має значення. Метааналіз не встановлює одного розміру причинного впливу для кожного суспільства: у включених дослідженнях відрізняються вибірки, ситуації, мішені дегуманізації та визначення агресії (Cheng та ін., 2025).
Дослідження 2026 року: окремий внесок дегуманізації понад неприязнь
Landry та співавтори поєднали метааналіз 120 дослідницьких оцінок із загальною кількістю 128 022 учасників, порівняння чотирьох конфліктних контекстів із 3773 учасниками та окремий експеримент із 753 учасниками. Вони дослідили, наскільки явне заперечення людяності відрізняється від звичайної неприязні й чи має самостійний зв’язок зі схваленням насильства. Результати підтримали розрізнення цих явищ і вказали на можливий причинний внесок дегуманізації в підтримку насильства в експериментальній ситуації (Landry та ін., 2026).
Сила цих результатів полягає у поєднанні різних методів і конфліктних контекстів. Їхні межі також визначені: експериментальна зміна суджень про допустимість насильства не дорівнює спостереженню майбутніх злочинів, а усереднений зв’язок між установками не дає індивідуального прогнозу. У дослідженні розглядали контексти, пов’язані зі США, Росією та Україною, Ізраїлем і палестинською діаспорою, а також Індією; висновки не переносять автоматично на всі типи конфліктів.
Систематичний огляд 2026 року: коли виникає дегуманізація
Karantzas і Simpson синтезували 96 досліджень 2021–2025 років про те, як люди дегуманізують представників інших груп і окремих осіб. У роботах простежуються контекстуальні та індивідуальні чинники; зокрема, сильніше прагнення групового домінування пов’язане з більшою дегуманізацією, а емпатія та якість взаємин — із нижчими показниками. Ці результати підтримують багатофакторне пояснення, в якому соціальна ситуація й взаємодія змінюють оцінки людяності (Karantzas і Simpson, 2026).
У цьому огляді більшість досліджень були експериментальними, а залежними змінними переважно виступали соціально-когнітивні оцінки. Тому дані про зменшення дегуманізаційних суджень потрібно відокремлювати від доказів довготривалого зменшення насильства.
Наукова дискусія: дегуманізація як причина, наслідок чи виправдання
Психологічна взаємодія між дегуманізацією й насильством може розгортатися в кількох напрямках. Приписування чужій групі меншої людяності іноді передує підтримці агресивних дій; після заподіяної шкоди воно може захищати позитивне уявлення про себе й зменшувати переживання провини. Паралельно моральні пояснення конфлікту, страх загрози, норми групи та суспільні інституції впливають і на дегуманізаційні судження, і на поведінку. Тому спостережувана кореляція не визначає однозначного порядку подій (Bandura, 1999; Harris і Delgado, 2025).
Вплив дегуманізації залежить від того, яке саме насильство досліджують. У п’яти експериментах Rai, Valdesolo і Graham виявили, що дегуманізація посилювала підтримку інструментальної шкоди, тобто шкоди як засобу досягнення іншої мети, але не так само діяла щодо деяких форм насильства, які учасники вважали морально виправданими. Цей результат обмежує просту тезу про універсальну причинну роль дегуманізації; інші мотиви, включно з моральним переконанням, також можуть сприяти насильству (Rai та ін., 2017).
Пізніша робота Landry та співавторів встановила сильний незалежний зв’язок відкритої дегуманізації з підтримкою міжгрупового насильства та представила експериментальний аргумент на користь причинного впливу. Різниця між роботами насамперед вказує на важливість визначень: «агресія», «інструментальна шкода», «морально виправдана шкода», «підтримка насильства» й «реальна поведінка» є різними дослідницькими результатами (Landry та ін., 2026; Rai та ін., 2017).
Дослідження нервових механізмів може уточнювати сприйняття людяності та внутрішнього досвіду інших людей. Водночас нейронні відмінності в лабораторних завданнях не становлять біологічного тесту на схильність до насильства. Їх варто тлумачити разом із поведінковими даними, валідністю методик і конкретними умовами експерименту (Bruneau та ін., 2018; Harris і Delgado, 2025).
Дегуманізація, упередження, мова ворожнечі та насильницька радикалізація
Упередженням називають загальну негативну установку щодо групи. Дегуманізація стосується конкретнішого уявлення про її людські якості й моральну значущість. Мова ворожнечі є характеристикою висловлювань, спрямованих проти людей за ознаками ідентичності. Підтримка насильства описує ставлення до застосування шкоди, а насильницька радикалізація — різноманітні процеси, в яких людина може прийти до схвалення або участі в ідеологічно мотивованому насильстві. Жодне з цих понять не поглинає всі інші (Kteily та ін., 2015; Організація Об’єднаних Націй).
Організація Об’єднаних Націй використовує робоче визначення мови ворожнечі для комунікації, що принижує людей на підставі їхньої реальної чи приписаної ідентичності, та окремо наголошує на складності правових меж висловлення. Наявність грубих слів, політичної критики чи історичних аналогій не автоматично доводить дегуманізацію або юридично заборонене підбурювання. Для суспільної оцінки важливі зміст, контекст, мішень, намір, можливий вплив та чинні норми права (ООН: What is hate speech?).
Критика держави, армії, уряду, партії, ідеології чи певного злочину належить до іншої площини, ніж заперечення людяності всіх людей, яких зарахували до відповідної національної або соціальної групи. Цю межу потрібно чітко утримувати в освіті, журналістиці, дослідженнях і суспільних дискусіях. Водночас людяність потерпілих і встановлення відповідальності за порушення права залишаються самостійними вимогами.
Як дослідники вимірюють дегуманізацію
Для вимірювання використовують опитувальники про приписувані людські якості, відкриті порівняльні шкали, оцінювання емоційних і розумових здібностей, аналіз суджень щодо конкретних груп, а в окремих дослідженнях — поведінкові й експериментальні завдання. Методика явної дегуманізації, запропонована Kteily та співавторами, вимірює свідомі оцінки, що відрізняються від тонших показників інфрагуманізації. Показники у різних шкалах не слід вважати взаємозамінними (Kteily та ін., 2015).
Тлумачення результатів залежить від того, наскільки дослідники відокремили дегуманізацію від гніву, політичної ворожості, соціальної бажаності відповідей та реакції на конкретні злочини. Також важливі культурні значення образів, переклад шкал, репрезентативність вибірки та валідність запитань. Лабораторні показники схвалення уявних дій у більшості випадків лише опосередковано стосуються реальної поведінки, а чутливі дослідження конфлікту потребують окремого етичного захисту учасників (Haslam і Loughnan, 2014; Landry та ін., 2026).
Спеціалістам слід оцінювати підстави своїх висновків: опитувальник, контент-аналіз або окрема фраза не дозволяють встановити, що конкретна особа планує насильство. Для оцінювання безпосередніх загроз потрібні професійні процедури, інформація про дії та обставини, а не самостійне застосування популярних психологічних «профілів».
Війна в Україні: психологічне пояснення і правові межі
Війна, окупація, втрата близьких, загроза життю й свідчення злочинів змінюють емоційні реакції та міжгрупові уявлення. Дослідження українського суспільства свідчать про складність переживання гніву, небезпеки, відповідальності та оцінки прийнятності різних форм сили під час війни. Ці переживання слід розглядати в конкретному історичному й безпековому контексті, з урахуванням реальних дій сторін та нерівності ризиків (Ash і Shapovalov, 2025; Timmer та ін., 2025).
Психологічний аналіз дегуманізації не підміняє визначення агресора, відповідальності за воєнні злочини чи права на захист. Положення міжнародного гуманітарного права встановлюють захист цивільних осіб і принцип розрізнення між цивільними та комбатантами; напади не можуть бути спрямовані на цивільних. Ці правила діють незалежно від сили ненависті до агресора чи поведінки противника (Міжнародний Комітет Червоного Хреста: правило розрізнення; МКЧХ: FAQ з міжнародного збройного конфлікту).
Під час суспільної дискусії важливо відрізняти засудження конкретної агресії, її організаторів і виконавців від колективного приписування вини за громадянством чи походженням. Вимога індивідуалізувати відповідальність сумісна з підтримкою потерпілих, безпекою суспільства, визнанням права на оборону та послідовним правовим реагуванням. Це редакційний нормативний висновок із психологічних даних про групове узагальнення та з наведених правових принципів, а не експериментально встановлений універсальний спосіб розв’язання конфліктів.
Профілактика: що може зменшувати дегуманізацію
Контакт, взаємини та бачення індивідуальних історій
Систематичний огляд Karantzas і Simpson підтримує зв’язок кращої якості стосунків та вищої емпатії з меншою дегуманізацією. Це створює підґрунтя для дослідження втручань, які повертають видимість індивідуальному досвіду, розширюють уявлення про різноманітність іншої групи та зменшують однорідні узагальнення. Проте ефект залежить від безпеки, реальних умов взаємодії та готовності учасників, а контакт у ситуації примусу або загрози може бути шкідливим (Karantzas і Simpson, 2026).
Огляд Čehajić-Clancy і Halperin наголошує на необхідності розрізняти цілі втручання, характеристики учасників та соціальний контекст. Покращення відповідей в опитувальнику одразу після заняття є вужчим результатом, ніж довготривала зміна норм або зменшення насильства. Ефективність певної програми в одному конфлікті не гарантує ефекту в іншому (Čehajić-Clancy і Halperin, 2024).
Експериментальні втручання і межі їхнього впливу
Під час перших етапів повномасштабного російського вторгнення в Україну Landry та співавтори експериментально випробували матеріали, спрямовані на зменшення підтримки воєнних злочинів у відповідь серед американських учасників. Частина матеріалів, побудованих на гуманізації та опосередкованому міжгруповому контакті, зменшувала заявлену підтримку такої шкоди. Важливо, що дослідники вимірювали установки визначеної групи учасників у конкретний момент, а не частоту фактичних воєнних злочинів (Landry та ін., 2024).
Звідси випливає практична настанова: оцінювати втручання за попередньо визначеними результатами, порівняльними групами й тривалістю ефекту; окремо перевіряти, чи зменшилися дегуманізаційні судження, підтримка насильства або фактична шкода. Ці результати мають різне значення для профілактики.
Освітнє середовище й публічна комунікація
У школі, університеті, редакції чи громадській організації корисно пояснювати механізми колективного звинувачення, вчити відрізняти підтверджені вчинки від приписаних рис групи, перевіряти джерела й розрізняти критику дій та заперечення людяності. Під час обговорення насильства важливо не відтворювати принизливі образи без освітньої потреби, не вимагати від потерпілих контакту з кривдниками й не вдаватися до публічного таврування учасників дискусії. Такий підхід узгоджується із загальними принципами міжгрупових втручань та документами ООН щодо протидії мові ворожнечі (Čehajić-Clancy і Halperin, 2024; ООН: запобігання злочинам проти груп).
Якщо обговорення стосується дітей, необхідні вікова доречність, конфіденційність і захист від стигматизації. Жодне припущення про «небезпечність» дитини не повинно ґрунтуватися лише на різких висловлюваннях, релігійній належності, політичних інтересах, психологічних особливостях або груповій ідентичності. Реальні погрози чи підготовка до насильства потребують окремого пропорційного реагування відповідальних дорослих і компетентних служб.
Як реагувати на дегуманізаційні висловлювання без ескалації
У повсякденній розмові можна назвати конкретне узагальнення й попросити уточнити, про чиї саме дії йдеться; повернути увагу до відповідальності окремих людей; нагадати про факти, права та наслідки для цивільних; підтримати того, кому адресовано приниження. Мета такої реакції — встановити ясні межі для виправдання шкоди й не втрачати контакту з реальною ситуацією. Її доцільність залежить від умов: публічна суперечка в небезпечному середовищі може загострити ризик для учасників.
У професійній комунікації варто документувати небезпечний контент відповідно до законодавства та правил установи, відокремлювати реальні погрози від узагальнених суджень, передавати питання безпосередньої загрози уповноваженим службам і захищати приватність. Психологічна освіта корисна для розуміння механізмів; вона не замінює правових процедур чи індивідуальної оцінки загрози.
Часті запитання
Чи будь-яка ненависть до іншої групи є дегуманізацією?
Ні. Сильна негативна емоція може існувати без заперечення чужої людяності. Дегуманізація має власний психологічний зміст, що підтверджується дослідженнями її окремого внеску понад загальну неприязнь (Landry та ін., 2026).
Чи кожна дегуманізація веде до фізичного насильства?
Ні. Метааналізи виявляють груповий зв’язок між оцінками людяності та агресією, проте не встановлюють неминучого переходу до насильства. У дослідженнях часто вимірюють установки, а не здійснені напади, і причинні механізми залежать від контексту (Cheng та ін., 2025).
Чим дегуманізація відрізняється від морального відсторонення?
Дегуманізація змінює уявлення про людські якості та моральну значущість іншого. Моральне відсторонення охоплює ширшу систему виправдання шкоди, включно з перенесенням відповідальності, применшенням наслідків і звинуваченням потерпілих. Дегуманізація може бути частиною цієї системи (Bandura, 1999).
Чи можна за мовою людини передбачити напад?
Окремі дегуманізаційні висловлювання або результати шкал не дають надійного індивідуального прогнозу. Коли є конкретні погрози чи інші ознаки реальної підготовки, потрібне компетентне оцінювання фактичних дій та обставин. Психологічна статистика на рівні груп і оцінка конкретної загрози мають різні цілі.
Чи можна зменшити дегуманізацію через освіту й міжгруповий контакт?
Дослідження надають підстави для певного оптимізму щодо зміни установок, особливо за якісних взаємин і контекстуально адаптованих втручань. Водночас докази довготривалого зменшення фактичного насильства значно вужчі, ніж докази зміни оцінок одразу після втручання (Karantzas і Simpson, 2026; Čehajić-Clancy і Halperin, 2024).
Підсумок
Дегуманізація є окремим психологічним механізмом, який може підтримувати моральне виключення, ослаблення співчуття та виправдання шкоди іншій групі. Сучасні метааналізи підтверджують помірний зв’язок з агресією та самостійний внесок явного заперечення людяності у підтримку міжгрупового насильства. Водночас конфлікт, моральні мотиви, групові норми та вже пережите насильство впливають на ці процеси, а результати опитувань не дають індивідуальних прогнозів. Практичний висновок полягає в точному розмежуванні відповідальності за конкретні дії, захисті людської гідності та перевірці реальних наслідків профілактичних втручань.
Пов’язані статті
Джерела
• Ash, K., & Shapovalov, M. (2025). Why most Ukrainians feel anger, hatred, or contempt toward Russian citizens after the 2022 Russian invasion. Political Psychology. https://doi.org/10.1111/pops.13020
• Bandura, A. (1999). Moral disengagement in the perpetration of inhumanities. Personality and Social Psychology Review, 3(3), 193–209. https://doi.org/10.1207/s15327957pspr0303_3
• Bruneau, E., & Kteily, N. (2017). The enemy as animal: Symmetric dehumanization during asymmetric warfare. PLOS ONE, 12(7), e0181422. https://doi.org/10.1371/journal.pone.0181422
• Bruneau, E., Jacoby, N., Kteily, N., & Saxe, R. (2018). Denying humanity: The distinct neural correlates of blatant dehumanization. Journal of Experimental Psychology: General, 147(7), 1078–1093. https://doi.org/10.1037/xge0000417
• Čehajić-Clancy, S., & Halperin, E. (2024). Advancing research and practice of psychological intergroup interventions. Nature Reviews Psychology, 3, 574–588. https://www.nature.com/articles/s44159-024-00330-z
• Cheng, L., Zhang, J., Liao, J., Peng, F., & Wang, X. (2025). Dehumanization and aggression: A meta-analysis. Aggression and Violent Behavior, 84, 102079. https://doi.org/10.1016/j.avb.2025.102079
• Harris, L. T., & Delgado, N. (2025). The functional role of interpersonal dehumanization and associated brain networks. Nature Reviews Psychology, 4, 336–346. https://www.nature.com/articles/s44159-025-00439-9
• Haslam, N. (2006). Dehumanization: An integrative review. Personality and Social Psychology Review, 10(3), 252–264. https://doi.org/10.1207/s15327957pspr1003_4
• Haslam, N., & Loughnan, S. (2014). Dehumanization and infrahumanization. Annual Review of Psychology, 65, 399–423. https://doi.org/10.1146/annurev-psych-010213-115045
• International Committee of the Red Cross. (2025). Frequently asked questions: International armed conflict. https://www.icrc.org/en/article/faq-international-armed-conflict
• International Committee of the Red Cross. (без дати). Customary IHL, Rule 1: The principle of distinction between civilians and combatants. https://ihl-databases.icrc.org/en/customary-ihl/v1/rule1
• Karantzas, G. C., & Simpson, J. A. (2026). The perpetration of dehumanization: A systematic review. Current Opinion in Psychology, 70, 102309. https://doi.org/10.1016/j.copsyc.2026.102309
• Kteily, N., Bruneau, E., Waytz, A., & Cotterill, S. (2015). The ascent of man: Theoretical and empirical evidence for blatant dehumanization. Journal of Personality and Social Psychology, 109(5), 901–931. https://doi.org/10.1037/pspp0000048
• Landry, A. P., Fincher, K., Barr, N., Brosowsky, N. P., Protzko, J., Ariely, D., & Seli, P. (2024). Harnessing dehumanization theory, modern media, and an intervention tournament to reduce support for retributive war crimes. Journal of Experimental Social Psychology, 111, 104567. https://doi.org/10.1016/j.jesp.2023.104567
• Landry, A. P., Ghezae, I., Abou-Ismail, R., Spooner, S., August, R. J., Mair, C., Ragnhildstveit, A., Van den Noortgate, W., Gelfand, M. J., & Seli, P. (2026). The uniquely powerful impact of explicit, blatant dehumanization on support for intergroup violence. Journal of Personality and Social Psychology, 130(6), 1147–1166. https://doi.org/10.1037/pspi0000492
• Opotow, S. (1990). Moral exclusion and injustice: An introduction. Journal of Social Issues, 46(1), 1–20. https://doi.org/10.1111/j.1540-4560.1990.tb00268.x
• Rai, T. S., Valdesolo, P., & Graham, J. (2017). Dehumanization increases instrumental violence, but not moral violence. Proceedings of the National Academy of Sciences, 114(32), 8511–8516. https://doi.org/10.1073/pnas.1705238114
• Timmer, A., Botchkovar, E. V., Antonaccio, O., & Lozovska, O. (2025). Living through war: A qualitative study of attitudes toward violence in Ukraine. Journal of Interpersonal Violence. https://doi.org/10.1177/08862605251391179
• United Nations. (без дати). What is hate speech? https://www.un.org/en/node/165070
• United Nations. (без дати). Prevention of genocide and related crimes programmes. https://www.un.org/en/genocide-prevention/programmes
• Waytz, A., Gray, K., Epley, N., & Wegner, D. M. (2010). Causes and consequences of mind perception. Trends in Cognitive Sciences, 14(8), 383–388. https://doi.org/10.1016/j.tics.2010.05.006