Належність і групова ідентичність в екстремістських рухах
Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 22 жовтня 2026 року · Редакційна політика
Дослідницький кластер: Психологія радикалізації, насильницького екстремізму та профілактики
Належність до екстремістського руху може ставати важливою частиною уявлення людини про себе: група пропонує спільну назву, коло стосунків, пояснення подій, моральні орієнтири та відчуття значущості. Групова ідентичність визначає, кого людина називає «своїми», як тлумачить стосунки між спільнотами і яку роль відводить собі в колективних діях. За певних умов ці процеси можуть сприяти прийняттю насильства, але самі по собі належність, солідарність чи сильна ідентифікація з групою не означають прихильності до насильницького екстремізму.
Центральне наукове запитання полягає в тому, за яких обставин звичайні механізми соціального зв'язку поєднуються з нормами, що виправдовують заподіяння шкоди. Систематичний огляд Echelmeyer, Slotboom і Weerman, який узагальнив 75 кількісних досліджень, виявив зв'язки окремих аспектів ідентичності з екстремістськими установками, водночас показав значні прогалини щодо причинності, особистісного розвитку й контексту. Тому пояснення має охоплювати властивості групи, характер зв'язків, соціальні обставини та конкретне ставлення до насильства.
Що означають належність і групова ідентичність
Належність — це переживання прийняття, включеності й взаємного зв'язку з іншими людьми. Вона може спиратися на дружбу, сім'ю, професійне середовище, громадянську участь або спільні цінності. Baumeister і Leary описали потребу в стабільних міжособистісних зв'язках як фундаментальний соціальний мотив. Участь у будь-якій згуртованій спільноті може частково задовольняти цю потребу.
Групова ідентичність — частина самовизначення, пов'язана з усвідомленням членства, емоційним значенням групи та її уявними межами. Людина може мати багато одночасних ідентичностей: сімейну, професійну, національну, релігійну, громадянську, політичну. Огляд Klein та співавторів 2026 року пропонує розглядати соціальну згуртованість, соціальну ідентичність і злиття ідентичності як взаємопов'язані, проте окремі механізми групового зв'язку.
У контексті насильницьких рухів важливе значення має зміст групових норм. Одна група може підтримувати взаємодопомогу, мирний протест і суспільну відповідальність; інша — перетворювати моральний обов'язок на вимогу шкодити визначеним «ворогам». Та сама психологічна потреба бути прийнятим набуває різних поведінкових наслідків залежно від цінностей і практик спільноти.
Чотири різні явища, які потрібно розмежовувати
Політична, релігійна чи світоглядна ідентичність стосується переконань і самовизначення. Радикальне переконання означає прагнення глибоких змін суспільного порядку. Підтримка насильства — окрема нормативна позиція, за якої шкода людям розглядається як прийнятний засіб. Реальна участь у насильстві — окремий поведінковий результат, який потребує власних доказів, контексту та правової оцінки.
Ці рівні не утворюють обов'язкового послідовного ланцюга. Людина може поділяти радикальні погляди і послідовно відкидати насильство; вона може схвалювати агресивну риторику, але не здійснювати відповідних дій. Метааналіз Wolfowicz та співавторів окремо аналізував радикальні установки, наміри й поведінку, засвідчивши відмінності між пов'язаними з ними чинниками та обмежену прогностичну силу більшості зв'язків.
Теоретичне підґрунтя: від соціальної ідентичності до злиття з групою
Соціальна ідентичність і категорії «ми» та «вони»
Теорія соціальної ідентичності пояснює, чому люди сприймають групове членство як частину власного «я», порівнюють спільноти та реагують на питання групового статусу. Усвідомлення «ми» забезпечує узгодження поведінки, спільні цілі та колективне представництво. Поділ на групи може супроводжуватися суперництвом, але не встановлює неминучості ворожості чи насильства.
У межах моделі колективної дії значення мають щонайменше три взаємопов'язані елементи: сприйняття несправедливості, переконання у здатності групи впливати на ситуацію та ступінь групової ідентифікації. Метааналітичний синтез van Zomeren, Postmes і Spears демонструє їхню роль у колективній участі. Цей результат стосується широкого спектра суспільної активності та не дає підстав прирівнювати колективну дію до екстремізму.
Злиття ідентичності: коли зв'язок стає особисто визначальним
Злиття ідентичності — інтенсивний зв'язок, за якого особисте «я» і групове «ми» переживаються як надзвичайно близькі. Це спеціальний науковий конструкт, відмінний від загальної симпатії до спільноти або формального членства. Swann та співавтори описали, як особиста дієздатність і відчуття спільності можуть взаємно підсилювати участь у діях на користь групи.
Метааналіз Varmann та співавторів об'єднав 90 досліджень із 36 880 учасниками й зафіксував позитивний, але вкрай неоднорідний зв'язок злиття ідентичності з крайніми формами готовності діяти на користь групи. Важливо, що значна частина показників описувала заявлену готовність боротися, жертвувати собою чи схвалювати певні дії, а не фактично вчинене насильство. Висока неоднорідність і переважання опитувань обмежують пряме застосування цих результатів до передбачення конкретних злочинів.
Робота Ozkan, El-Astal і Cakal 2025 року порівнювала звичайну групову ідентифікацію та злиття у трьох контекстах. Ідентифікація послідовно корелювала з мирними діями на користь групи; злиття було сильніше пов'язане з декларованою готовністю до насильства, хоча в спортивному контексті водночас поєднувалося з вираженою мирною активністю. Самі автори застерігають від причинних висновків на підставі поперечного дизайну.
Сильна близькість може підтримувати співпрацю
Сила емоційного зв'язку не визначає його морального напряму. У п'яти дослідженнях Klein, Greenaway і Bastian пов'язали злиття ідентичності за відсутності загрози з довірою до членів інших груп і готовністю до соціального дослідження. Отже, контекст загрози, групові правила та доступні способи дії істотно змінюють те, як проявляється тісний зв'язок.
Чому екстремістська спільнота може здаватися привабливою
Психологічну привабливість руху потрібно аналізувати як взаємодію потреб і пропонованого групою досвіду. Відчуття видимості, визнання, спільної мети та впливу може набувати особливої ваги в періоди втрати значущих зв'язків, соціального відчуження, невизначеності або сприйнятого приниження. Ці обставини поширені у звичайному житті; переважна більшість людей у таких ситуаціях не долучається до насильницьких угруповань.
Дослідження Jasko та співавторів у трьох країнах виявило, що соціальне середовище, в якому радикальні норми вже представлені, посилювало зв'язок між прагненням колективної значущості та підтримкою політичного насильства. Це підтримує контекстне пояснення: важливе значення має те, які саме відповіді на потребу у визнанні пропонує оточення.
Привабливість може мати декілька складових. Спільнота пропонує знайомі обличчя й регулярні контакти; дає мову для опису образ або несправедливості; створює враження ясних правил та колективної ефективності; забезпечує визнання за участь і лояльність. Психологічно ці складові слід розглядати окремо від того, чи містять групові норми дозволи на примус і насильство.
Особисті втрати й колективне приниження
Сприйнята втрата статусу, несправедливість щодо власної групи та досвід відкидання можуть підвищувати чутливість до пропозицій, що обіцяють повернення гідності. Проте справедливе переживання дискримінації або опір репресіям саме по собі є незалежним громадянським досвідом і не свідчить про насильницьку радикалізацію. Огляд Pandey і Behera 2026 року класифікує пов'язані з радикалізацією чинники на індивідуальному, міжособистісному та суспільному рівнях; його результати підкреслюють багатофакторність, а не існування єдиного психологічного типу.
Переживання спільних подій і колективні ритуали
Емоційно насичені спільні переживання можуть поглиблювати зв'язок між учасниками. Reese і Whitehouse описали теоретичні шляхи формування злиття ідентичності, зокрема через спільні події. Дослідження учасників мирного культурного заходу 2024 року зафіксувало зростання показників злиття після колективної участі. Такий механізм має широке застосування — від благодійних ініціатив до громадянських кампаній. Висновок про небезпечність певного руху вимагає окремого аналізу його закликів і дій.
Як групові норми впливають на ставлення до насильства
Моральні межі та виправдання шкоди
Група може формувати уявлення про допустимі засоби досягнення цілей. В одному середовищі правила передбачають відповідальність за безпеку людей та повагу до незгоди. В іншому можуть нормалізувати дегуманізацію опонентів, колективну провину чи безумовне виправдання заподіяння шкоди. Психологічно вирішальним стає поєднання групового зв'язку з конкретною системою дозволів і заборон.
Окремі дослідження повідомляють про зв'язки між сприйнятою загрозою власній групі, виправданням насильства та інтенсивною ідентифікацією. Огляд Kristinsdottir, Ebner і Whitehouse пропонує інтегративну концептуальну модель цієї взаємодії, але її пояснювальні припущення й аналіз окремих випадків не становлять перевіреного алгоритму прогнозування. Дослідницька модель дає змогу формулювати запитання, а не видавати індивідуальні діагнози.
Груповий тиск, схвалення та простір для незгоди
Соціальний вплив може проявлятися через очікування лояльності, особливу роль внутрішньої аудиторії та страх втрати визнання. Ступінь свободи ставити питання, залишати групу, зберігати зовнішні стосунки й відкрито заперечувати насильство впливає на якість групового середовища. Це корисні етичні питання для розуміння стосунків, але вони не становлять контрольного переліку «ознак терориста» і не можуть використовуватися як автоматична система оцінки небезпеки.
Групові норми змінюються в часі. Однакові гасла можуть набувати різного значення залежно від реальних практик, історії конфлікту й ставлення до цивільного населення. Аналітичний акцент на конкретному схваленні чи організації насильства зменшує ризик помилково оголосити небезпечними цілу політичну, релігійну або етнічну спільноту.
Ідентичність і групова поляризація
Коли люди багаторазово обговорюють важливі питання переважно з однодумцями, групові позиції за певних умов можуть посилюватися. Цей загальний процес докладніше висвітлює українська стаття «Групова поляризація: що це і чому обговорення може посилювати початкові погляди». Для дослідження екстремістського руху важливо встановити, який зміст поляризується: інтенсивність громадянських переконань, непримиренність у суперечці чи схвалення насильства — це різні результати.
Дружні зв'язки, мережі та реальна участь
Група існує одночасно як уявна спільнота й мережа реальних взаємин. Участь може підтримуватися дружбою, довірою та взаємними зобов'язаннями. Висока залученість іноді пояснюється потребою залишитися серед значущих людей більше, ніж послідовним прийняттям усіх ідеологічних тез. Водночас конкретні шляхи входження різні: через знайомих, локальне середовище, онлайн-спілкування або зміну поглядів. Єдиної універсальної траєкторії немає.
Огляд Echelmeyer та співавторів показує, що поняття соціальної ідентичності та контекстні характеристики представлені в кількісних дослідженнях значно ширше, ніж особистісні й вікові процеси становлення ідентичності. Ця нерівномірність дослідницької бази пояснює, чому добре описані групові кореляції не варто перетворювати на історії з наперед визначеним результатом.
Важливий також часовий вимір. Знайомство з групою, прийняття окремих норм, участь у зустрічах, підтримка насильства й фактична протиправна дія є різними подіями. Дослідження, що вимірює лише одну з них, не підтверджує автоматично наступні. Саме тому в науковому тексті слід вказувати, який результат було виміряно — думку, готовність, повідомлену дію чи незалежно встановлений факт.
Цифрові спільноти й переживання належності
В інтернеті відчуття включеності може виникати без фізичної зустрічі: спільна символіка, повторні контакти, спільні обговорення й взаємне схвалення створюють соціальну близькість. Цифрове середовище водночас забезпечує доступ до альтернативних пояснень, підтримки та мирної громадянської участі. Його вплив залежить від змісту спілкування, модерації, характеру взаємин і ширших соціальних обставин.
Моделі, що приписують платформам однозначну здатність «спричиняти радикалізацію», потребують ретельної перевірки. Перехресні дослідження можуть фіксувати зв'язок між участю в спільноті й ставленням до насильства, але часто не з'ясовують, що виникло раніше. Особливо складно розділити вплив алгоритмічного добору матеріалів, власний вибір користувача та рекомендації знайомих. Систематичний огляд Pandey і Behera підтверджує багаторівневу структуру чинників радикалізації, але не обґрунтовує простого технологічного пояснення для кожного випадку.
Для профілактичної роботи доречніше досліджувати, чи має людина різноманітні соціальні зв'язки, можливості безпечного обговорення й перевірки тверджень, ніж вважати саме перебування в певному мережевому просторі доказом небезпечних намірів.
Підлітки й молоді дорослі: ідентичність у розвитку
У підлітковому віці активніше осмислюються належність, автономія, справедливість і соціальне визнання. Ці процеси є складовими розвитку та мають численні мирні прояви. Вікова категорія, експериментування з поглядами, зацікавленість політикою чи конфлікти з дорослими не становлять індивідуального свідчення екстремістської небезпеки.
Коли дитину залучають до насильницької організації, особливо важливо враховувати примус, залежність від дорослих, можливу експлуатацію, потребу в захисті та право на реінтеграцію. Настанова Управління ООН з наркотиків і злочинності щодо дітей, завербованих та експлуатованих терористичними й насильницькими екстремістськими групами описує права дітей, підходи до запобігання залученню, правові гарантії та реінтеграцію. Її положення стосуються спеціалізованої державної й професійної роботи, а не самостійного «оцінювання підлітка» оточенням.
Профілактика для неповнолітніх має підтримувати безпечну належність у сім'ї, школі й місцевій спільноті, доступ до кваліфікованих дорослих, право на приватність і можливість отримувати допомогу без приниження. Оброблення особистої інформації та повідомлення про реальні загрози повинні відповідати чинним нормам права, завданням захисту дитини та принципу пропорційності.
Які емпіричні висновки достатньо надійні
Найстійкіший висновок полягає в тому, що групова належність і соціальна ідентичність важливі для колективної поведінки. Метааналізи van Zomeren та співавторів і Varmann та співавторів стосуються відповідно колективної дії та крайніх орієнтацій на дії заради групи. Однак обидва результати потребують уважного розрізнення мирної мобілізації та схвалення насильства.
Щодо насильницької радикалізації важливими є взаємодія індивідуального досвіду, міжособистісного оточення та суспільного контексту. Метааналіз Wolfowicz та співавторів узагальнив 127 досліджень, 206 вибірок і 1302 розміри ефекту. Більшість зв'язків виявилися малими, а демографічні показники загалом поступалися за силою більш спеціалізованим психологічним і поведінковим змінним. Це аргумент проти спрощеного профілювання за віком, релігією чи походженням.
Огляд Echelmeyer, Slotboom і Weerman акцентує різнорідність визначень ідентичності та обмежену кількість досліджень її особистісного становлення. Огляд Klein та співавторів 2026 року пропонує інтегративну модель групового зв'язку, проте її потрібно розглядати як теоретичний розвиток, а не перевірену схему індивідуального прогнозу.
Що обмежує дослідження
У цій галузі часто застосовують опитування, поперечні зрізи, зручні студентські вибірки або дані про декларовану готовність до дії. Рідкісність реальних насильницьких подій ускладнює перевірку прогностичної точності. Учасники досліджень можуть по-різному розуміти слова «радикалізм», «насильство», «самопожертва» і «екстремізм». Культурні та політичні умови також впливають на відповіді. Звідси випливає принцип: статистична кореляція не дозволяє без окремої перевірки назвати конкретну людину майбутнім нападником.
Метааналіз злиття ідентичності засвідчив велику неоднорідність між дослідженнями та застереження щодо публікаційного зміщення. Результат опитування про готовність жертвувати собою заради групи може описувати широкий спектр мотивів, включно з ненасильницькою взаємодопомогою; його не можна механічно прирівнювати до готовності вбивати або чинити терористичні акти. Varmann та співавтори прямо відокремлюють виміряні орієнтації від фактичних дій.
Чи можна оцінити загрозу за належністю до групи
Наявність сильних переконань, символіки, друзів у певному середовищі або інтенсивної групової ідентифікації не є самодостатньою підставою для висновку про загрозу насильства. Фахова оцінка конкретної загрози потребує перевірюваних обставин поведінки, правового контексту, доступної інформації та відповідної підготовки. Діагноз, релігійне походження, етнічність і політична незгода не замінюють фактів.
Спеціалізовані інструменти професійного оцінювання, такі як VERA-2R, TRAP-18 та ERG22+, створювалися для конкретних службових завдань і потребують компетентного використання та знання меж валідності. Ця стаття не надає інструкцій щодо їх застосування. Окрема обставина або перелік «попереджувальних ознак» не гарантують достовірного прогнозу рідкісної насильницької події. Надмірне профілювання може зашкодити людям, знизити довіру й відвернути увагу від реальних погроз.
У випадку конкретних достовірних погроз чи підготовки шкоди пріоритет становить безпека: звернення до компетентних служб, збереження необхідних фактичних відомостей законним способом і відмова від самостійного втручання, яке може загострити ситуацію.
Вихід із групи: ідентичність після участі
Припинення участі у насильницькому русі, зміна переконань і довготривала соціальна реінтеграція — різні процеси. Людина може відійти від протиправної діяльності раніше, ніж переосмислить усі погляди; може змінити переконання, але втратити соціальні зв'язки; може прагнути нового життя й потребувати допомоги з працею, освітою та безпекою.
Glazzard пропонує розділяти планування програм виходу, реінтеграцію та оцінювання їхніх результатів. Із цього випливає практично важливе розмежування: кількість учасників програми, їхні відповіді в анкетах, припинення контактів із групою та відсутність повторного насильства — різні показники ефективності, жоден з яких автоматично не замінює інших.
Доступ до альтернативних спільнот, стабільних стосунків і гідних суспільних ролей може бути корисним напрямом індивідуальної підтримки, але силу ефекту кожного втручання потрібно підтверджувати окремими дослідженнями. Примусове розривання всіх соціальних зв'язків без плану безпеки або підтримки здатне поглибити ізоляцію. Для неповнолітніх першорядне значення мають права й інтереси дитини, захист від експлуатації та професійний супровід.
Профілактика: безпечна належність і можливість мирної дії
Профілактичні підходи, пов'язані з груповою ідентичністю, мають підтримувати середовища, у яких людину визнають, вислуховують і залучають до конструктивної діяльності. Це стосується шкільних і молодіжних спільнот, місцевої участі, міжгрупового діалогу та доступної психологічної підтримки. Позитивний зв'язок з власною спільнотою може співіснувати з повагою до інших груп.
У аналітичному документі ЮНЕСКО про запобігання насильницькому екстремізму через освіту описано когнітивні, соціально-емоційні й поведінкові результати освітніх заходів, зокрема розвиток критичного мислення, відчуття належності до ширшої людської спільноти та можливостей мирної участі. Опис перспективних результатів не означає, що будь-яка освітня програма вже довела довгострокове зниження фактичної частоти насильства.
Підтримка різноманітних зв'язків зменшує залежність самооцінки від однієї соціальної ролі. Можливість безпечно висловити незгоду й залишити групу захищає особисту автономію. Якісна профілактика спирається на права людини, добровільність там, де це можливо, обґрунтовану роботу з ризиком і перевірку наслідків кожного втручання, включно з небажаними ефектами стигматизації.
Для родин, педагогів і близьких
Корисно зберігати діалог, цікавитися досвідом людини та відрізняти суперечливі погляди від конкретних погроз. Спокійне запитання про те, чому спільнота стала важливою, допомагає краще зрозуміти потребу у зв'язку. Приниження, колективні ярлики й погрози покаранням за саму ідентичність можуть руйнувати довіру та перешкоджати зверненню по допомогу.
За наявності реального насильства, примусу чи небезпеки потрібні заходи захисту, передбачені законом, а не лише дискусія про погляди. Для дітей доцільно залучати кваліфікованих фахівців із захисту дитини та психічного здоров'я, дотримуватися конфіденційності й уникати поширення неперевірених звинувачень. Для підтримки загального соціального зв'язку корисно прочитати матеріал «Відчуття належності: психологічні основи прийняття й участі».
Український контекст: суспільний конфлікт, права та безпека
В умовах війни, вимушеного переміщення, втрат і суспільної мобілізації групова належність може виконувати важливі функції підтримки, солідарності та захисту гідності. Патріотична ідентичність, громадянська активність, опір агресії та законна участь у захисті держави мають власні суспільні й правові значення. Їх не слід ототожнювати з насильницьким екстремізмом за психологічною ознакою сильної групової прихильності.
Наукові моделі ідентичності описують можливі психологічні процеси, а правова кваліфікація конкретних дій визначається застосовним законодавством і встановленими обставинами. Редакційний висновок полягає в тому, що для українського суспільства особливо важлива повага до законної громадянської участі, захисту людей від насильства та протидії дискримінаційному профілюванню. Про ширший психологічний зміст громадянської належності й політичного самовизначення розповідають статті «Національна ідентичність» та «Політична ідентичність».
Якщо ситуація містить правові питання, доступна система безоплатної правничої допомоги України; офіційний контактний номер — 0 800 213 103. За безпосередньої небезпеки потрібно діяти відповідно до обставин і звертатися до екстрених служб. Освітня стаття не замінює індивідуальної правничої консультації, професійної психологічної допомоги чи уповноваженої оцінки конкретної загрози.
Поширені запитання
Чи означає сильна групова ідентичність схильність до насильства?
Ні. Сильна ідентичність може поєднуватися з довірою, взаємодопомогою та мирною активністю. Ключове значення мають конкретні групові норми, ставлення до застосування сили та контекст. Дослідження Klein та співавторів показує зв'язок тісної групової прихильності з міжгруповою довірою за певних умов.
Чому важливо відокремлювати належність від злиття ідентичності?
Належність позначає переживання зв'язку й прийняття, тоді як злиття ідентичності описує особливо інтенсивне поєднання особистого «я» з групою. Ці явища вимірюють різними підходами, і навіть сильний показник злиття не дає достовірного індивідуального прогнозу насильницької поведінки.
Чи можуть ізоляція та відкидання спричинити радикалізацію?
Соціальна ізоляція і пережите відкидання можуть бути пов'язані з пошуком нових зв'язків, проте їх недостатньо для пояснення насильницької радикалізації. Систематичні огляди демонструють багатофакторність процесів і вплив конкретного соціального середовища. Pandey і Behera, 2026.
Чи є радикальні політичні погляди ознакою небезпечної людини?
Ні. Радикальне прагнення суспільних змін, політичне несхвалення чи релігійні переконання не тотожні підтримці насильства або участі у злочинах. Потрібно розрізняти погляди, висловлені наміри та перевірені дії.
Чи можна визначити майбутній напад за поведінкою в групі?
Надійного універсального переліку ознак немає. Дослідницькі зв'язки описують групи спостережень і не забезпечують безпомилкового прогнозу для окремої особи. Професійні рішення про безпеку повинні спиратися на конкретні дані, законність і фахову оцінку.
Що допомагає людині відновити життя після виходу з насильницького руху?
Важливими напрямами можуть бути безпека, стабільне житло, освіта, робота, підтримувальні стосунки та можливість знайти нову ненасильницьку роль у спільноті. Результативність кожної програми потребує окремого оцінювання; припинення участі, зміна переконань і відсутність повторного насильства є різними показниками.
Висновок
Належність і групова ідентичність допомагають пояснити, чому люди формують відданість спільнотам, координують дії та надають колективним цілям особистого значення. Насильницький екстремізм виникає в неоднорідних соціальних умовах, коли групові зв'язки можуть поєднуватися з конкретними виправданнями насильства й поведінковими можливостями. Науково обґрунтована профілактика підтримує безпечні соціальні зв'язки, можливість мирної участі, права людини й професійну роботу з реальними загрозами. Відповідальне пояснення цих процесів починається з відокремлення ідентичності та переконань від доведених насильницьких дій.
Пов’язані статті
Джерела
Baumeister, R. F., & Leary, M. R. (1995). The need to belong: Desire for interpersonal attachments as a fundamental human motivation. Psychological Bulletin, 117(3), 497–529. PubMed.
Echelmeyer, L., Slotboom, A.-M., & Weerman, F. (2023, онлайн; 2026, том 49). The putative effect of identity on extremist radicalization: A systematic review of quantitative studies. Studies in Conflict & Terrorism, 49(5), 546–587. DOI.
Glazzard, A. (2022, онлайн; 2025, том 48). Violent extremist disengagement and reintegration: A framework for planning, design and evaluation of programmatic interventions. Studies in Conflict & Terrorism, 48(4), 419–438. DOI.
Jasko, K., Webber, D., Kruglanski, A. W., et al. (2020). Social context moderates the effects of quest for significance on violent extremism. Journal of Personality and Social Psychology, 118(6), 1165–1187. DOI.
Klein, J. W., Greenaway, K. H., & Bastian, B. (2024). Identity fusion is associated with outgroup trust and social exploration: Evidence for the fusion-secure base hypothesis. British Journal of Social Psychology, 63(3), 1184–1206. DOI.
Klein, J. W., Bingley, W. J., Hornsey, M. J., & Swann, W. B. (2026). Toward a unified theory of group connection. Annual Review of Psychology (онлайн-публікація). DOI.
Kristinsdottir, G., Ebner, J., & Whitehouse, H. (2025). Extreme overvalued beliefs and identities: Revisiting the drivers of violent extremism. PubMed.
Ozkan, Z., El-Astal, S., & Cakal, H. (2025). Paths to peaceful and violent action: Identity fusion and group identification. British Journal of Social Psychology, 64(3), e70002. DOI.
Pandey, K., & Behera, N. (2026). Factors influencing radicalization process at micro, meso, and macro levels: A systematic literature review. Behavioral Sciences & the Law, 44(4), 571–589. DOI.
Reese, E., & Whitehouse, H. (2021). The development of identity fusion. Perspectives on Psychological Science, 16(6), 1398–1411. DOI.
Swann, W. B., Jr., Gómez, Á., Seyle, D. C., Morales, J. F., & Huici, C. (2009). Identity fusion: The interplay of personal and social identities in extreme group behavior. Journal of Personality and Social Psychology, 96(5), 995–1011. DOI.
Swann, W. B., Jr., Jetten, J., Gómez, Á., Whitehouse, H., & Bastian, B. (2012). When group membership gets personal: A theory of identity fusion. Psychological Review, 119(3), 441–456. DOI.
UNESCO. (2018). Preventing violent extremism through education: Effective activities and impact. Офіційний документ.
United Nations Office on Drugs and Crime. (2017). Handbook on Children Recruited and Exploited by Terrorist and Violent Extremist Groups: The Role of the Justice System. Офіційний документ.
van Zomeren, M., Postmes, T., & Spears, R. (2008). Toward an integrative social identity model of collective action: A quantitative research synthesis of three socio-psychological perspectives. Psychological Bulletin, 134(4), 504–535. DOI.
Varmann, A. H., et al. (2023). How identity fusion predicts extreme pro-group orientations: A meta-analysis. European Review of Social Psychology, 35(1), 162–197. DOI.
Wolfowicz, M., Litmanovitz, Y., Weisburd, D., & Hasisi, B. (2021). Cognitive and behavioral radicalization: A systematic review of the putative risk and protective factors. Campbell Systematic Reviews, 17(3), e1174. DOI.