Війни ХХ століття та перетворення психологічної науки
Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 12 жовтня 2026 року · Редакційна політика
Війни ХХ століття істотно змінили психологічну науку: прискорили поширення масового тестування, досліджень стресу, добору й навчання персоналу, людських чинників у технічних системах, психологічної реабілітації та соціально-психологічного вивчення великих груп. Водночас мобілізація науки відкрила проблему культурної упередженості тестів, використання психологічних знань для пропаганди, нерівності професійних можливостей і залежності наукових програм від державної влади.
Психологія увійшла у Першу світову війну як уже сформована університетська дисципліна з експериментальними лабораторіями, професійними товариствами й методами вимірювання. Після Другої світової війни вона стала значно ширшою системою наукових досліджень, клінічної допомоги та прикладних професій. Війна прискорювала ці зміни через матеріальні ресурси, державні замовлення, величезні групи учасників і масштаб людських втрат, але наслідки відрізнялися між країнами та політичними режимами. Історію становлення дисципліни в цілому розкриває стаття «Історія психології: етапи, школи та розвиток науки».
Що означає «перетворення психологічної науки» під впливом воєн
Перетворення стосувалося одночасно предмета дослідження, методів, суспільних функцій і професійних інституцій. Психологи вивчали здатність людини виконувати завдання в небезпечних умовах, навчатися нових дій, реагувати на страх, втому й втрати, сприймати інформацію, підтримувати взаємодію в підрозділах та відновлювати порушені функції після травм.
Під час війни наукове завдання часто визначалося конкретною практичною потребою: кого і як призначити на посаду, чому люди помиляються в складному приладі, як навчати великі групи, що відбувається з пораненими та евакуйованими, які повідомлення змінюють переконання. Звідси походило розширення психології за межі академічного експерименту. Рецензований історичний огляд військової психології простежує цей зв’язок між двома світовими війнами, оцінюванням персоналу, авіаційною психологією, реабілітацією та клінічними практиками.
Результат має подвійний історичний вимір. Військові програми створювали інфраструктуру для дослідження людської поведінки, але наукові поняття нерідко підпорядковувалися інтересам командування. Показник, корисний для швидкого розподілу новобранців, не ставав автоматично обґрунтованою мірою інтелекту людини; спостереження за солдатом в умовах бойового стресу не завжди переносилося на цивільне життя. Саме тому історія воєнної психології потребує аналізу інструментів, популяцій, процедур, політики та подальших перевірок.
Передумови до 1914 року: наука, яка вже мала лабораторії та прикладні амбіції
Наприкінці XIX — на початку ХХ століття психологія розвивала психофізику, дослідження сприймання, уваги, пам’яті, навчання та індивідуальних відмінностей. Наукові журнали і лабораторії сформували правила опису процедури й порівняння результатів. Паралельно виникали вимірювальні підходи в освіті та прикладні завдання у промисловості. Цей довоєнний розвиток описують матеріали про становлення експериментальної психології та перші лабораторії Європи й США.
Перша світова війна створила замовлення на надзвичайно швидке розгортання вже наявних методів. Масові армії потребували процедур відбору, армійська медицина — способів описати незвичайні наслідки бойового досвіду, а навчальні центри — ефективних підходів до підготовки особового складу. Перехід від малої лабораторної вибірки до десятків і сотень тисяч обстежуваних потребував стандартизації, інструкцій, обліку та організації праці дослідників.
Наслідки цього масштабування стали видимими тільки після війни. Накопичені матеріали дали змогу порівнювати групи, але водночас виявили залежність результатів від освіти, мовної компетентності, соціального середовища й умов тестування. Масова доступність даних не усувала проблеми того, що саме вимірює інструмент і наскільки коректним є висновок.
Перша світова війна: 1914–1918 роки
Психологічний добір і тести Army Alpha та Army Beta
Після вступу США у війну 1917 року комітет психологів під керівництвом Роберта Єркса організував групове психологічне обстеження військовослужбовців. Army Alpha призначався передусім для осіб, які могли працювати з письмовою англійською мовою; Army Beta містив завдання з меншим навантаженням на мовну грамотність. Про мету, процедури, труднощі і результати цієї програми повідомляє первинний офіційний звіт «Psychological Examining in the United States Army», виданий 1921 року за редакцією Єркса.
У різних історичних оглядах наведено приблизно 1,7–2 мільйони військових, яких охопили різними процедурами оцінювання. Ці числа залежать від способу підрахунку і включення видів обстеження. Принципове значення має безпрецедентний для свого часу масштаб організованої психологічної перевірки та подальше поширення ідеї групового тестування. Словник Американської психологічної асоціації уточнює різницю між Alpha і Beta та їх подальшу заміну під час Другої світової війни.
Важлива історична обставина полягає в тому, що армійські тести вимірювали виконання конкретних завдань у певних мовних та освітніх умовах. Вони не забезпечували прямого й незалежного від культури вимірювання універсального «вродженого інтелекту». Згодом результати використовували для расових та імміграційних узагальнень, хоча такі інтерпретації виходили за межі коректного порівняння. Історична хронологія APA щодо расизму докладно висвітлює цю спадщину.
Чому армійське тестування вплинуло на цивільні установи
Армія продемонструвала управлінцям, що процедуру можна описати інструкцією, провести одночасно для великої кількості людей і перетворити результати на адміністративні рішення. Після війни цей підхід був перенесений до шкіл, підприємств та організаційного добору. Вплив був інституційним: психолог отримав роль фахівця, чия робота пов’язувалася з рішеннями поза університетом.
Наукова оцінка цієї спадщини вимагає розрізняти адміністративну ефективність і психометричну валідність. Стандартизована процедура полегшує порівняння, однак її точність залежить від характеристик завдань, цільової популяції, критеріїв успішності та способу застосування результатів. Історія війни пояснює, чому масова оцінка швидко поширилася; сучасна психометрія визначає вимоги до її якості.
«Снарядний шок» і боротьба за пояснення воєнного страждання
У британській військовій медицині Першої світової війни набув поширення вислів shell shock, який українською зазвичай передають як «снарядний шок». Під ним об’єднували різні стани — тремтіння, порушення рухів і мовлення, гострі емоційні реакції, проблеми зі сном, дезорієнтацію та інші симптоми. Сам термін міг припускати фізичний вплив вибуху, хоча частина випадків не супроводжувалася очевидною травмою голови.
Історикиня Трейсі Лафран показала, що медики вже до війни мали різні моделі зв’язку психічного й тілесного. У 1914–1918 роках вони застосовували і змінювали ці уявлення залежно від практики, інституційних інтересів і нових випадків. Її дослідження 2009 року спростовує спрощену історію про одномоментне «відкриття психологічної природи» всіх бойових порушень.
У наступній історіографічній праці Лафран наголошено на тому, що shell shock був категорією свого часу, сформованою військовою медициною, правовими питаннями, пенсійними системами й культурним ставленням до солдата. Ретроспективно називати всі такі випадки посттравматичним стресовим розладом некоректно: частина історичних описів може стосуватися реакцій на травму, частина — неврологічних ушкоджень або інших станів, а доступної інформації часто замало для сучасного діагностичного висновку.
Від фізичної травми до складної моделі причин
Обговорення «снарядного шоку» охоплювало наслідки вибухової хвилі, функціональні неврологічні симптоми, психічну травму, виснаження, страх і роль соціального середовища. Історичний аналіз Едгара Джонса показує, що суперечка між «органічним» і «психологічним» поясненнями залишалася невирішеною у багатьох конкретних випадках. Така історія застерігає від перенесення однієї причини на складні клінічні явища.
Лікування залежало від епохи, армії, лікарні й оцінки самого військовослужбовця. Поряд із відпочинком, підтримкою та різними формами психологічної допомоги існували жорсткі дисциплінарні практики й стигматизація. Історичне дослідження австралійського досвіду показує, що воєнний статус пацієнта, уявлення про «слабкість» і військова необхідність впливали на ставлення до психологічних наслідків бойових дій.
Міжвоєнні десятиліття: 1919–1938 роки
У міжвоєнний час психологічні методи стали частиною освітніх систем, промисловості, професійного консультування і державного управління. Досвід війни підтримував інтерес до тестів та навчання, але конкретні країни мали різні фінансові можливості, соціальну політику та інституційні традиції. Паралельно розвивалися експериментальне вивчення поведінки, психотехніка і соціальна психологія.
Медичні праці про психічні наслідки Першої світової війни продовжували впливати на клінічне мислення. Проте зростання знань не гарантувало послідовного поліпшення військової допомоги. Деякі уроки 1914–1918 років виявилися частково втраченими або неправильно перенесеними до наступного конфлікту, як засвідчують історичні дослідження військової психіатрії ХХ століття.
Водночас авторитарні держави могли використовувати психологічну і суміжну біологічну лексику для класифікації людей, ідеологічного контролю та виправдання нерівності. Тому міжвоєнний період важливий як історія зростання прикладного впливу дисципліни і як початок нового масштабу етичних ризиків. Окремий аналіз наукового расизму й соціальних наслідків подано у статті «Расизм та євгеніка в історії психології».
Друга світова війна: 1939–1945 роки та розширення наукових завдань
Національні дослідницькі програми й дисциплінарна мобілізація
Під час Другої світової війни психологічну роботу застосовували у відборі кадрів, навчанні екіпажів, розробленні навчальних матеріалів, вивченні бойового виснаження, сприйняття сигналів, пропаганди, групової поведінки та відновлення поранених. Одним із найкраще задокументованих узагальнень воєнного періоду є «Psychology for the Armed Services» Національної дослідницької ради США, видане 1945 року.
Структура цього збірника є важливим історичним джерелом сама по собі. Його розділи присвячені нічному баченню, маскуванню, слуху, орієнтуванню, втомі, навчанню, мотивації, керівництву, страху, чуткам, паніці й вивченню громадської думки. Це свідчення того, що у воєнному науковому замовленні психологія охоплювала ширшу систему взаємодії людини, техніки, організації та інформації, а не тільки дослідження психічної травми.
Значна частина доступної англомовної історіографії описує США та Велику Британію. Ці матеріали дозволяють простежити відповідні програми у деталях, проте не дають підстав автоматично поширювати їхню організацію на всі держави-учасниці війни. Відмінності між країнами слід досліджувати за національними архівами та конкретними інституційними свідченнями.
Відбір і класифікація кадрів у нових умовах
Під час Другої світової війни в армії США використовували Army General Classification Test, який замінив попередні масові тести Alpha і Beta. Завдання полягало переважно в оцінюванні придатності до навчання й розподілі за військовими спеціальностями. Історична довідка APA уточнює послідовність цього переходу та те, що в 1950 році AGCT був замінений Armed Forces Qualification Test.
Розвиток психологічного добору відбувався і в інших структурах. В Управлінні стратегічних служб США оцінювання кандидатів поєднувало спостереження в змодельованих ситуаціях, випробування здібностей та колективне судження оцінювачів. Первинна післявоєнна публікація «Assessment of Men: Selection of Personnel for the Office of Strategic Services» (1948) документує методи та аргументи учасників цієї програми.
Історичне значення таких процедур пов’язане з формуванням комплексного оцінювання персоналу. Однак реалістичність завдання, переконливість спостереження та авторитет оцінювача самі по собі не встановлюють прогностичної валідності. Для висновків про сучасну ефективність центрів оцінювання необхідні окремі емпіричні дані, а не лише посилання на військове походження методу.
Авіаційна психологія, сприймання і людський чинник
Складна військова техніка підвищила значення питань, які психологи вивчали раніше: розрізнення сигналів, зорову увагу, навантаження, швидкість реакції, помилки оператора, впізнавання об’єктів і передачу інформації. Коли людина працювала з літаком, радаром або системою керування, помилка залежала також від конструкції приладу, умов середовища та організації навчання.
У цьому контексті психологія зблизилася з фізіологією, інженерією, статистикою і розробленням обладнання. Науковий вплив був тривалим: дослідження людино-машинної взаємодії стали важливою частиною повоєнної ергономіки. Як приклад документованої роботи з візуальним розпізнаванням APA описує систему підготовки до впізнавання літаків і кораблів, пов’язану з психологом Семюелом Реншоу.
Цей напрям ставив принципове запитання про розташування джерела помилки. Якщо людина систематично не бачить потрібного сигналу, причиною може бути організація інтерфейсу, перевантаження, неузгодженість позначень або недостатнє навчання. Таке зміщення уваги розширило уявлення про предмет прикладної психології.
Соціальна психологія, пропаганда та дослідження військових колективів
«The American Soldier» як велика дослідницька програма
Воєнний період став важливою лабораторією соціально-психологічних досліджень установок, мотивації, взаємодії груп і способів збирання опитувальних даних. Після війни результати масштабної американської програми були представлені в серії «Studies in Social Psychology in World War II». Серед фундаментальних публікацій — видання 1949 року «The American Soldier: Combat and Its Aftermath» Семюела Стоуффера та співавторів.
Дослідники аналізували ставлення до служби, бойовий досвід, підготовку, умови в підрозділах, очікування повернення та інші характеристики, застосовуючи систематичні опитування і статистичні порівняння. Це дало поштовх розробленню методів масових досліджень і соціальної психології організацій. Водночас відповіді учасників формувалися у специфічному військовому середовищі, а доступ до вибірок і можливість висловлювати незгоду визначалися інституційним контекстом.
Становлення цієї галузі як самостійної науки простежує матеріал «Становлення соціальної психології як науки». Воєнні дані становлять один з етапів її розвитку, а історія вибіркового опитування та статистичного аналізу охоплює й цивільні дослідницькі програми.
«Experiments on Mass Communication»: від військового фільму до експерименту
Інша відома публікація серії — «Experiments on Mass Communication» Карла Говланда, Артура Ламсдейна і Фреда Шеффілда, видана Princeton University Press 1949 року. Вона описує дослідження ефектів інформаційних і навчальних матеріалів в американській армії. Авторам важливо було з’ясувати, як повідомлення змінюють поінформованість, установки та інші вимірювані відповіді.
Роботи Говланда стали одним із джерел подальших експериментальних досліджень переконування. Їхня наукова цінність пов’язана з постановкою конкретних запитань, порівняннями груп і відокремленням різних показників впливу. Історична роль цих експериментів не означає, що отримані тоді ефекти універсальні для сучасних медіа або цифрових середовищ.
Вивчення пропаганди демонструє моральну складність прикладної психології: процедура може бути науково акуратною та одночасно працювати на державну інформаційну кампанію. Оцінка дослідницького дизайну і суспільної мети його застосування потребує окремих запитань.
Бойовий стрес, військова психіатрія та психологічна допомога у 1939–1945 роках
Друга світова війна принесла нові категорії для опису гострих реакцій на бойове навантаження, серед них combat exhaustion і battle fatigue. Проте назви й підходи різнилися між арміями та медичними школами. Рецензований історичний огляд «Waking up to shell shock» пов’язує поступове систематизування допомоги у США з досвідом попередньої війни та організаційними змінами військової психіатрії.
Психологи й лікарі працювали з нервово-психічними наслідками бойового досвіду, досліджували працездатність, організовували відпочинок, підтримку та повернення до служби. Однак мета швидко відновити боєздатність могла впливати на критерії успішності лікування. Показник повернення до частини не охоплює повної якості життя людини, тривалого перебігу симптомів і потреби у цивільній підтримці після демобілізації.
Психічні й неврологічні наслідки війни варто розглядати в спільному історичному контексті, зберігаючи розрізнення між травмами мозку, психічними реакціями та іншими станами. Для сучасного діагнозу потрібна оцінка за сучасними критеріями. Історичні медичні карти та мемуари дають підстави реконструювати досвід епохи, але рідко дозволяють безпосередньо встановити нинішню клінічну класифікацію.
Коли з’явився діагноз посттравматичного стресового розладу
Посттравматичний стресовий розлад як окрема діагностична категорія з’явився у третьому виданні американського DSM 1980 року. До його формування долучилися дослідження наслідків війни у В’єтнамі, досвід людей, які пережили Голокост, робота з постраждалими від сексуального насильства й суспільні ініціативи ветеранів. Цю історію систематизує Національний центр ПТСР Міністерства у справах ветеранів США.
Тому твердження «ПТСР відкрили під час Першої світової війни» спотворює історію понять. Військові лікарі фіксували реальні симптоми, але користувалися іншими категоріями, поясненнями й правилами діагностики. Різні часові шари слід описувати окремо: переживання людей, назва стану в історичному документі, наступна інтерпретація історика та чинна клінічна система.
Нейропсихологія, ушкодження мозку та реабілітація
Військові поранення зробили гострою потребу зрозуміти зв’язок локальних ушкоджень мозку з мовленням, пам’яттю, руховою організацією й повсякденною діяльністю. В умовах госпіталів обстеження поранених поєднували з розробленням способів відновлення порушених функцій. Ці роботи мали медичні, психологічні та педагогічні складові.
Показовим прикладом є діяльність Олександра Лурії у військовому відновлювальному госпіталі на Південному Уралі. Військовий досвід відбився у праці «Травматическая афазия: Клиника, семиотика и восстановительная терапия». Бібліографічний запис Російської державної бібліотеки фіксує дату 1947 року і уточнює випускні дані 1948 року; це важлива відмінність між датою на титулі та конкретним виходом видання. Сучасний історико-науковий аналіз простежує місце цієї праці в розвитку уявлень про системну мозкову організацію психічних функцій.
Війна відкрила доступ до клінічного матеріалу, але самі методи й теоретичні програми нейропсихології формувалися протягом тривалого часу. Відповідні дослідження об’єднували попередні фізіологічні підходи, психологічні теорії діяльності та післявоєнну клінічну роботу. Їхній розвиток розкрито окремо в статті «Історія нейропсихології: локалізація функцій і системні підходи».
Війна, Голокост і межі наукової відповідальності
Нацистська політика «расової гігієни» демонструє, як державне насильство використовувало медичну, біологічну та психологізовану мову для класифікації людей. Професійні установи, дослідники й лікарі могли ставати учасниками дискримінаційних процедур, примусової стерилізації та знищення людей. Енциклопедія Меморіального музею Голокосту США документує примусові експерименти над ув’язненими і роль медичних професій у злочинних практиках.
У післявоєнному процесі над лікарями було сформульовано десять принципів, відомих як Нюрнберзький кодекс. Судовий вирок 19 серпня 1947 року закріпив серед них необхідність добровільної згоди людини на дослід. Меморіальний музей Голокосту США пояснює документальну історію ухвалення кодексу та його подальше значення для дослідницької етики.
Це передусім історія медичних експериментів та злочинної державної політики; її наукові та етичні наслідки стосуються й психології, оскільки людська участь, згода, ризик і влада дослідника є спільними проблемами дослідницьких дисциплін. Формування етичних норм потребувало багатьох наступних реформ. Докладну хронологію таких змін подано в статті «Як змінювалися етичні стандарти психологічних досліджень».
Жінки-психологині у воєнній науці: робота, мобілізація й бар’єри
Розширення державних замовлень не забезпечило рівного доступу до професійних посад. У США під час Другої світової війни психологині організували Національну раду жінок-психологів, реагуючи на виключення з основних планів професійної мобілізації. Історики Джеймс Кепш’ю й Алехандра Ласло у спеціальному дослідженні 1986 року аналізують нерівний розподіл можливостей, громадську діяльність та боротьбу за представництво.
Цей сюжет пояснює, чому історію науки слід реконструювати за складом комісій, штатними списками, листуванням, публікаціями та кар’єрними траєкторіями, а не тільки за відомими чоловічими іменами. Жіноча наукова праця у воєнних обставинах могла бути повноцінною за змістом, хоча професійні механізми її визнання залишалися нерівними. Ширший контекст висвітлює матеріал «Жінки в історії психології».
Українські землі: дві світові війни, різні державні режими й наукові інституції
Перша світова війна і руйнування довоєнної академічної повсякденності
Психологічні дослідження на українських землях на початку ХХ століття були пов’язані з університетами, педагогічними установами, медичними факультетами й філософськими традиціями. Воєнні та революційні події змінювали структуру державного управління, фінансування, мобільність дослідників, доступ до лабораторій і видавничу діяльність. Регіони, що належали до різних імперій та згодом різних держав, переживали ці процеси неоднаково.
Для історіографії важливо зберігати конкретні назви університетів та інституцій у відповідний рік, а також відрізняти місце роботи дослідника від його пізнішої державної чи національної атрибуції. Перетини київської, харківської, львівської й одеської академічних традицій становлять предмет окремої історії психології в Україні.
Українська психологія між війнами і політичний контроль
1920–1930-ті роки поєднували інституційні дослідження освіти, дитячого розвитку, праці й психологічних процесів із посиленням ідеологічного впливу радянської держави. Наукові школи розвивали методики та педагогічні програми, але інтелектуальну свободу обмежували політичні кампанії й репресії.
Розгляд цього етапу потребує окремого аналізу конкретних праць, установ і справ. Таку роботу охоплюють статті «Українська психологія 1920–1930-х років: інституції та дослідження» і «Ідеологічний контроль і репресії в історії української психології». Воєнна історія психології стає зрозумілою лише у зв’язку з цією довоєнною інституційною та політичною спадщиною.
Друга світова війна: перервані дослідження, переміщення і післявоєнне відновлення
Під час Другої світової війни українські наукові й освітні установи пережили бойові дії, окупацію, евакуацію, втрати людей і матеріальної бази та подальше відновлення. Вивчення психологічної науки цього часу вимагає зіставляти університетські архіви, біографічні свідчення, звіти дослідницьких установ і документи урядових рішень. Територіальний досвід війни був нерівномірним; універсальна схема «усі лабораторії працювали однаково» не відповідає його складності.
Важливу точно датовану подію підтверджують офіційні українські документи: 1 жовтня 1945 року постановою Ради Народних Комісарів УРСР № 1573 засновано Науково-дослідний інститут психології УРСР. Сьогодні це Інститут психології імені Г. С. Костюка НАПН України. Сам факт заснування після завершення бойових дій у Європі є свідченням інституційного оформлення психологічних досліджень у повоєнній Україні.
Ця подія також має власну тривалу передісторію педагогічної науки та університетських досліджень. Тому доцільно розглядати її як новий інституційний етап, а не як початок психології на українських землях. Структуру, дослідницьку спадщину й еволюцію установи докладніше представлено у матеріалі «Інститут психології імені Г. С. Костюка: історія та наукова спадщина».
Радянська модель науки і проблема джерел
Післявоєнна психологія в УРСР розвивалася в мережі академічних і освітніх установ під контролем радянської системи управління. Її історія охоплює реальні дослідницькі результати й інституційні обмеження, кадрові рішення, доступність міжнародних контактів і способи офіційного представлення досягнень. Це аналізується у статті «Психологічна наука в радянській Україні: розвиток і обмеження».
Реконструюючи воєнну та повоєнну історію, слід відрізняти дату створення лабораторії від дати пізнішого найменування установи, офіційне повідомлення від архівного підтвердження, авторське самовизначення від ретроспективної класифікації. Ці питання належать до методів історіографії психології, що забезпечують надійність енциклопедичного викладу.
Після 1945 року: професіоналізація, клінічна психологія і нові інституції
Чому попит на психологічну допомогу виріс
Повоєнне повернення військових до цивільного життя, лікування поранень, потреба в реабілітації та навчанні фахівців створили попит на професійні психологічні служби. У США Адміністрація у справах ветеранів (VA) стала одним із великих замовників клінічної підготовки та роботодавців психологів. Історичний огляд Реймонда Фаулера документує, що 1946 року APA оцінила 22 докторські програми для підготовки клінічних фахівців за участю VA.
Така співпраця змінила академічну освіту, фінансування стажувань, уявлення про кваліфікацію та практичну роль психолога. Її наслідки стосувалися не тільки військової медицини: нові професійні стандарти згодом впливали на загальну систему клінічних послуг та підготовки психологів. Цей процес документують також матеріали APA про ветеранів і розвиток професії.
Водночас історія США не є моделлю однакового розвитку в усіх державах. Зміни у Великій Британії, континентальній Європі, СРСР та інших регіонах залежали від власних систем охорони здоров’я, фінансування, професійної ієрархії й державної політики.
Реорганізація Американської психологічної асоціації
Під час Другої світової війни APA переглянула свою структуру, розширивши об’єднання академічних і прикладних психологів. Від 1945 року асоціація швидко зростала. За її офіційною історією, кількість членів становила 4183 у 1945 році й 30 839 у 1970 році. Це свідчення масштабного інституційного розвитку впродовж чверті століття, а не лише миттєвого ефекту завершення війни.
Повоєнний розвиток посилювали освітні програми для ветеранів, фінансування клінічної підготовки, розширення досліджень і наукових установ. Професійна психологія дедалі більше поєднувала академічні дисципліни, клінічні спеціальності, освітні застосування та організаційні дослідження.
Психологічна професія, стандарти й довготривалі зміни
Інституційне зростання поставило питання про межі компетентності, підтвердження кваліфікації, якість підготовки й відповідальність за втручання. Ці рішення виникали через професійні дискусії та зміну потреб суспільства. Повоєнні установи закріплювали практики, що раніше могли існувати локально: стажування, акредитацію, спеціалізовані підрозділи та співпрацю між психологами й лікарями.
Професійна історія також змінювала мову суспільства. Психологічна допомога поступово отримувала самостійну інституційну роль. Однак сучасну ефективність будь-якого методу лікування визначають дослідження його наслідків і професійні рекомендації; факт використання методу у військовому госпіталі є історичним свідченням, а не доказом нинішньої клінічної дієвості.
Що воєнні дослідження змінили в методах психології
Перший довготривалий наслідок — масштабування процедури. Армійські програми змусили дослідників уніфікувати інструкції, способи оцінювання та збір інформації. Це підтримало розвиток групового тестування, кількісного обліку й організаційної логіки психологічної праці. Водночас масштаби даних відкривали нові можливості для помилок, якщо групи вважали взаємозамінними за освітою, мовою, соціальним досвідом чи статусом.
Другий наслідок — ширше використання прикладного експерименту. Вивчення військових навчальних матеріалів, помилок операторів та організаційної взаємодії вимагало порівняння умов і вибору вимірюваних результатів. Саме це підсилювало зв’язок психології з інженерією, соціологією, медициною й управлінням.
Третій наслідок — інституційне об’єднання науки й практики. Військова та повоєнна психологія продемонстрували, що фахівці можуть брати участь у лікуванні, реабілітації, освіті та державних програмах. Разом із новими можливостями зросли вимоги до незалежної перевірки наукових тверджень і контролю можливих наслідків їх застосування.
Четвертий наслідок — переосмислення джерел історії науки. Поряд із журнальними експериментами важливими стали військові архіви, звіти комісій, інструкції, госпітальні записи, програми навчання й особисті свідчення. Відтворення конкретної історії потребує поєднання цих джерел і критики їхнього походження.
Чотири поширені історичні помилки
«Перша світова війна створила психологію»
Наукова психологія сформувала лабораторії, дослідницькі програми й професійні спільноти до 1914 року. Перша світова війна істотно прискорила застосування низки методів у масових організаціях, а також створила нові соціальні запити. Поширення практики слід відрізняти від виникнення науки.
«Усі солдати зі снарядним шоком мали ПТСР»
Shell shock був історичною категорією, що охоплювала різні симптоми й механізми. Сучасний діагноз ПТСР упровадили 1980 року. Без належних індивідуальних даних ототожнення цих категорій перетворює історію на ретроспективне припущення. Порівняння методів діагностики можливе, коли вказано їхні відмінності.
«Армійський тест довів інтелектуальну перевагу окремих груп»
Результати Alpha і Beta залежали від умов виконання, мовних та освітніх характеристик, соціального контексту й процедури. Історичні расові висновки не можна вважати обґрунтованими наслідками валідного міжгрупового порівняння. Офіційна історична самоперевірка APA прямо описує упередженість та її суспільні наслідки.
«Друга світова війна зробила психологічну науку етичною»
Післявоєнні етичні документи були відповіддю на зафіксовані злочини та зловживання і започаткували важливі норми. Їх ухвалення не забезпечило автоматичного виконання всіх принципів у наступні десятиліття. Дослідницька етика розвивалася через подальше регулювання, громадський контроль та професійні дискусії. Контекст історичних спрощень узагальнює стаття «Міфи історії психології».
Як сучасна історіографія оцінює воєнну спадщину
Оцінка воєнної науки спирається на три питання. По-перше, які завдання ставили собі учасники досліджень і якими методами реально користувалися. По-друге, наскільки їхні результати підтверджуються джерелами та якими були обмеження вибірок і практики. По-третє, хто отримував користь від досліджень і хто ніс ризики або був виключений із доступу до професійних можливостей.
Офіційні військові видання відтворюють цілі програм, проте зазвичай представляють їх із погляду установ-замовників. Особисті свідчення можуть пояснювати досвід пацієнта або дослідника, але їх варто порівнювати з іншими матеріалами. Рецензована історіографія допомагає виявляти випадки, коли пізніші уявлення про травму, інтелект або ефективність втручання непомітно переносяться на попередню епоху.
Тому підсумок історії психології у війнах ХХ століття складається з кількох одночасних процесів. Відбулося масштабування тестування і прикладного експерименту, виникли спеціалізовані дослідницькі та клінічні структури, змінилися способи роботи з пораненими й ветеранами, розширилися дослідження соціальної поведінки. Ці зміни супроводжувалися політичним впливом, дискримінацією і складними етичними наслідками. Їхня цінність для сучасної науки полягає також у здатності розрізняти історичну інституційну вагу методу та емпіричну надійність його нинішнього застосування.
Запитання та відповіді
Як Перша світова війна змінила психологію?
Найпомітнішими змінами стали масштабне групове тестування військовослужбовців, розроблення практик відбору та систематичне обговорення психологічних і неврологічних наслідків бойового досвіду. Війна збільшила суспільну роль прикладної психології і створила масив документів для наступних історичних досліджень.
Які психологічні тести використовували під час світових воєн?
У США під час Першої світової війни використовували Army Alpha та Army Beta, а під час Другої світової — Army General Classification Test. Мета, форма, мовні вимоги та групи обстежуваних у цих інструментів відрізнялися. Їхнє використання слід розглядати в історичному контексті, а не ототожнювати з чинними стандартами оцінювання.
Що таке shell shock?
Shell shock — історичний вислів військової медицини, поширений під час Першої світової війни для позначення різноманітних наслідків бойового досвіду. У сучасній історіографії його досліджують як категорію конкретної медичної та соціальної епохи, яку не можна без додаткових даних прирівнювати до одного сучасного діагнозу.
Як Друга світова війна вплинула на клінічну психологію?
Воєнні травми та потреби ветеранів посилили попит на психологічну допомогу. Повоєнні державні служби, університети та професійні асоціації розширили програми підготовки й стажування. Особливо докладно документована роль американської Адміністрації у справах ветеранів після 1945 року.
Яка важлива психологічна установа була створена в Україні 1945 року?
1 жовтня 1945 року постановою Ради Народних Комісарів УРСР № 1573 створено Науково-дослідний інститут психології УРСР, нині Інститут психології імені Г. С. Костюка НАПН України. Цю дату й номер рішення підтверджує офіційний сайт Національної академії педагогічних наук України.
Чому досвід світових воєн важливий для сучасної психології?
Він пояснює походження багатьох дослідницьких і професійних практик, зокрема масового оцінювання, прикладного аналізу поведінки, психологічної роботи в медичних установах та досліджень взаємодії людини з технікою. Одночасно воєнна історія показує наслідки наукових помилок, соціальних упереджень і використання знань під владним тиском.
Пов’язані статті
Джерела
American Psychological Association. (б. д.). APA History and Archives. Офіційний історичний огляд організації.
American Psychological Association. (б. д.). Historical Chronology: Examining Psychology’s Contributions to the Belief in Racial Hierarchy and Perpetuation of Inequality. Історичні матеріали про упередженість психологічного тестування.
American Psychological Association. (2018). Army tests. APA Dictionary of Psychology.
Capshew, J. H., & Laszlo, A. C. (1986). “We would not take no for an answer”: Women Psychologists and Gender Politics During World War II. Journal of Social Issues, 42(1), 157–180.
Fowler, R. D. (2002). APA and the VA: An enduring partnership. Monitor on Psychology, 33(8).
Friedman, M. J. (б. д.). History of PTSD in Veterans: Civil War to DSM-5. National Center for PTSD, U.S. Department of Veterans Affairs.
Hacker Hughes, J., McCauley, M., & Wilson, L. (2019). History of military psychology. BMJ Military Health, 165(2), 68–73.
Hovland, C. I., Lumsdaine, A. A., & Sheffield, F. D. (1949). Experiments on Mass Communication. Princeton University Press.
Jones, E. (2007). Shell shock and mild traumatic brain injury: A historical review. American Journal of Psychiatry.
Loughran, T. (2009). Shell-Shock and Psychological Medicine in First World War Britain. Social History of Medicine, 22(1), 79–95.
Loughran, T. (2012). Shell Shock, Trauma, and the First World War: The Making of a Diagnosis and Its Histories. Journal of the History of Medicine and Allied Sciences, 67(1), 94–119. Онлайн опубліковано 2010 року.
Luria, A. R. (1947 [випускні дані: 1948]). Травматическая афазия: Клиника, семиотика и восстановительная терапия. Москва. Бібліографічний запис першоджерела.
National Research Council. (1945). Psychology for the Armed Services. National Academies Press. https://doi.org/10.17226/19639.
Office of Strategic Services, Assessment Staff. (1948). Assessment of Men: Selection of Personnel for the Office of Strategic Services. Rinehart. Архівований примірник Wellcome Collection.
Rae, R. (2007). An historical account of shell shock during the First World War and reforms in mental health in Australia 1914–1939. International Journal of Mental Health Nursing, 16(4), 266–273.
Stouffer, S. A., et al. (1949). The American Soldier: Combat and Its Aftermath. Studies in Social Psychology in World War II, vol. II. Princeton University Press.
United States Holocaust Memorial Museum. (б. д.). Nazi Medical Experiments. Holocaust Encyclopedia.
United States Holocaust Memorial Museum. (б. д.). The Nuremberg Code. Holocaust Encyclopedia.
Yerkes, R. M. (ред.). (1921). Psychological Examining in the United States Army. Government Printing Office. Memoirs of the National Academy of Sciences, vol. XV.
Національна академія педагогічних наук України. (б. д.). Інститут психології імені Г. С. Костюка. Офіційна історична довідка інституції.