Жінки в історії психології: дослідниці, відкриття та інституційні бар’єри
Український психологічний ХАБ — офіційна сторінка редакції. Опубліковано 12 жовтня 2026 року. Редакційна політика.
Жінки брали участь у становленні психології від перших експериментальних лабораторій до сучасних дослідницьких інститутів. Вони розробляли способи вивчення пам’яті, сприймання, дитячого розвитку, навчання й особистості; організовували лабораторії, викладали, редагували наукові видання та засновували професійні спільноти. Їхня присутність у науці була більшою, ніж можна уявити за традиційним переліком «батьків психології».
Історія жінок у психології розкриває два взаємопов’язані процеси: виробництво знання та формування умов, за яких дослідниця могла здобути освіту, захистити дисертацію, працювати в університеті й отримати визнання. Ця стаття відтворює документовані внески та інституційні бар’єри, зіставляє американські, європейські, азійські й українські сюжети й показує, як змінився сам спосіб писати історію дисципліни.
Чому історія жінок змінює розуміння психологічної науки
Історія науки формується через добір подій, установ, публікацій і персоналій. Якщо підручник розповідає лише про керівників великих лабораторій та очільників університетських кафедр, то його картина відображає також історичні правила доступу до керівних посад. Дослідниці, які працювали в жіночих коледжах, лабораторіях без права присуджувати ступені або в прикладних установах, могли створювати впливові результати за межами цього вузького переліку.
Показовою історіографічною працею стала монографія Елізабет Скарборо та Лорел Фурумото Untold Lives: The First Generation of American Women Psychologists, опублікована 1987 року. Авторки реконструювали біографії двадцяти п’яти представниць ранньої американської психології, аналізуючи не тільки їхні інтелектуальні досягнення, а й умови аспірантури, працевлаштування, сімейні обов’язки та професійну дискримінацію.
Такий підхід перетворює окремі «виняткові долі» на предмет історичного дослідження. Питання полягає в тому, якими були правила участі в науковому житті, хто мав доступ до обладнання, бібліотек, журналів та наукових товариств, хто підписував колективні публікації й чиє ім’я залишалося видимим наступним поколінням.
Для ширшого історичного тла корисні матеріали Українського психологічного ХАБу про становлення психологічної науки та методи історіографії психології. У цій статті центральною одиницею аналізу є участь жінок у розвитку дисципліни в конкретних інституційних обставинах.
Як перевіряти історичний внесок дослідниці
Для наукової реконструкції необхідно зіставляти кілька типів свідчень: оригінальну статтю або книгу, університетський документ про навчання чи захист, протоколи професійних товариств, листування, архівні каталоги та подальшу фахову історіографію. Пізні біографічні довідки корисні для навігації, але іноді повторюють помилки у датах і формулюваннях першості.
Варто розрізняти здобуття докторського ступеня, виконання вимог дисертаційної програми й офіційне вручення диплома. Це різні події. Так само винахід дослідницької процедури, її популяризація, перше опублікування і подальше стандартизоване застосування можуть належати різним людям або дослідницьким групам.
Оцінка відкриття має два рівні. Історичний рівень встановлює, що саме дослідниця заявила, коли і за допомогою яких методів. Сучасний науковий рівень з’ясовує, які висновки підтримують незалежні дослідження, що змінилося у вимірюваннях та які обмеження виявлено згодом. Відомий історичний експеримент може бути важливим для розвитку методики навіть тоді, коли його початкове пояснення було переглянуте.
XIX століття: доступ до навчання й народження експериментальної психології
Наприкінці XIX століття психологія інституційно відокремлювалася від філософії та фізіології. Формувалися спеціалізовані лабораторії, курси, журнали й професійні товариства. Одночасно університети Європи та Північної Америки запроваджували різні правила допуску жінок до лекцій і наукових ступенів. Відповідно, можливість брати участь в експерименті й можливість отримати офіційне підтвердження кваліфікації часто розходилися.
Це пояснює значення жіночих коледжів. У них могли виникати сучасні для свого часу лабораторії та дослідницькі програми, а викладачки отримували простір для довготривалої наукової праці. Проте такі заклади нерідко мали менші матеріальні ресурси та слабший доступ до мереж, у яких вирішувалися питання престижних призначень.
Мері Вітон Калкінс: експерименти з пам’яті без гарвардського диплома
Мері Вітон Калкінс навчалася у провідних дослідників Гарварду, виконала докторські вимоги, а комісія професорів визнала достатність її підготовки. Гарвардська адміністрація відмовила їй у присудженні ступеня через чинні гендерні обмеження. Згодом їй пропонували диплом, оформлений через Редкліффський коледж, але дослідниця відхилила цю альтернативу. Про ці обставини повідомляють архівно-біографічні матеріали Гарвардського університету.
У 1891 році Калкінс організувала психологічну лабораторію у Веллслі-коледжі. Її праця Association: An Essay Analytic and Experimental (1896) документує експериментальні дослідження асоціацій та пам’яті. В історії психології її пов’язують із розвитком методу парних асоціацій, коли учасник вивчає пари стимулів і за одним елементом відтворює пов’язаний із ним другий.
Калкінс розвивала також філософсько-психологічну програму вивчення Я, що виходила за межі окремих експериментів. У 1905 році вона стала першою жінкою на посаді президентки Американської психологічної асоціації. Дату й факт обрання підтверджує офіційний список керівників APA. Її випадок демонструє, як наукове визнання могло співіснувати з відмовою у формальному освітньому статусі.
Маргарет Флой Вошберн: порівняльна психологія та школа дослідниць
Маргарет Флой Вошберн здобула докторський ступінь із психології в Корнелльському університеті 1894 року. Її зазвичай вважають першою жінкою в США, якій офіційно присудили такий ступінь. Дослідження тварин, сприймання і моторних процесів вона поєднувала з викладанням у Вассар-коледжі та залученням студенток до наукової роботи.
Книга The Animal Mind: A Text-Book of Comparative Psychology, видана 1908 року, систематизувала експериментальні дані про поведінку та психічні процеси тварин. Історична заслуга Вошберн полягає у створенні широкого критичного огляду тодішньої порівняльної психології, а також у підтримці дослідницької підготовки жінок. У 1921 році вона стала другою президенткою APA; офіційна біографія APA фіксує обидві ключові дати.
Вошберн залишила й власне свідчення про науковий шлях — автобіографію, опубліковану 1930 року. Такі тексти цінні як джерела про професійний досвід, хоча історик зіставляє їх із незалежними документами, оскільки автобіографія завжди передбачає авторський добір подій.
Крістін Ледд-Франклін: дисертація і диплом, розділені десятиліттями
Крістін Ледд-Франклін працювала на перетині математики, логіки, філософії та психології зору. Університет Джонса Гопкінса дозволив їй навчатися на початку своєї історії, однак формальне присудження наукового ступеня було відкладене на десятиліття. За дослідженням університетських бібліотек, вимоги до дисертації вона виконала 1882 року, а докторський диплом отримала лише 1926-го.
Її теорія кольорового зору належить до ранніх спроб пояснити еволюційні й фізіологічні основи зорового сприймання. Вона представляла власні ідеї у фахових колах, вступала в полеміку з іншими теоретиками й наполягала на праві жінок брати участь у професійній науці. Водночас історія її теорії відокремлюється від сучасних нейрофізіологічних моделей колірного зору, створених за допомогою пізніших методів.
Наукові проблеми, які дослідниці поставили заново
Історичний внесок жінок полягав не лише у входженні до вже визначених галузей. Вони переглядали предмети, які вважалися очевидними: чи справді існують природні межі жіночих інтелектуальних можливостей, як дитина навчається долати страх, як суспільні умови впливають на розвиток і чи можна вважати чоловічу вибірку загальною нормою людської психіки.
Лета Стеттер Голлінгворт: перевірка припущень про жіночі здібності
На початку XX століття в психологічній та освітній літературі поширювалися твердження про особливу мінливість чоловічих інтелектуальних показників і про нібито періодичне зниження працездатності жінок. Лета Стеттер Голлінгворт перетворила ці загальні міркування на питання про якість доказів, добір учасників і методику вимірювання.
У праці Functional Periodicity: An Experimental Study of the Mental and Motor Abilities of Women during Menstruation (1914) вона досліджувала виконання завдань у різні періоди циклу. В іншій роботі 1914 року, Variability as Related to Sex Differences in Achievement: A Critique, аналізувала пояснення нерівного представництва жінок і чоловіків серед людей із високими досягненнями.
Історична значущість цих робіт — у вимозі перевіряти поширені соціальні твердження емпірично й відокремлювати наслідки доступу до освіти від гіпотез про природні здібності. Їхні вибірки та вимірювальні процедури відповідали можливостям свого часу; сучасні уявлення про когнітивні відмінності спираються на значно ширший масив досліджень.
Мері Кавер Джонс: історія поведінкової роботи зі страхом
У 1924 році Мері Кавер Джонс опублікувала A Laboratory Study of Fear: The Case of Peter. Вона описала зміну страху дитини в умовах поступового наближення об’єкта, який викликав тривогу, із залученням сприятливих переживань. Цю роботу часто розглядають як ранній крок до систематичного поведінкового вивчення послаблення набутих страхів.
Результати дослідження важливі для історії експериментальної психології дитинства. Водночас опис одного випадку не відповідає стандартам сучасного випробування клінічного втручання. Історичну процедуру Джонс слід відрізняти від нинішніх протоколів лікування тривожних розладів, ефективність і безпеку яких оцінюють у незалежних дослідженнях.
Карен Горні: соціальний контекст психологічних теорій
Карен Горні належала до покоління психоаналітично орієнтованих теоретикинь, які критикували пояснення жіночої психології через універсальну анатомічну «нестачу». Її праці висували на передній план культурні очікування, відносини влади, досвід дитинства та суспільні умови самосприйняття.
У межах історії науки Горні важлива як учасниця дискусій про те, яким способом психологічна теорія формує уявлення про норму. Її погляди розкрито в окремому матеріалі про Карен Горні та соціокультурні ідеї особистості. Концепції Горні належать до історії психологічної думки; їхню сучасну клінічну оцінку потрібно проводити окремо від аналізу історичного впливу.
Розвиток, сприймання та пам’ять: фундаментальні експерименти XX століття
Друга половина XX століття принесла суттєві зміни в інструментах дослідження психіки. Психологічні експерименти дедалі частіше поєднували систематичне спостереження, стандартизовані завдання, міжгрупові порівняння та перевірку альтернативних пояснень. Дослідниці брали участь у становленні цих підходів як авторки експериментальних програм.
Елеонор Дж. Гібсон і дослідження зорового обриву
Елеонор Дж. Гібсон разом із Річардом Д. Воком досліджувала сприймання глибини за допомогою установки, відомої як «зоровий обрив». Їхня стаття The Visual Cliff вийшла у квітневому випуску Scientific American 1960 року. Конструкція створювала видимість перепаду висоти під безпечною прозорою поверхнею та давала змогу спостерігати поведінку дітей і тварин.
Перевага цього дослідження полягала в експериментальному оформленні завдання на сприймання глибини. Його популярне пояснення як остаточного доказу «вродженого страху висоти» виходить за межі первинних даних. Поведінка на зоровому обриві залежить від виду, рухового досвіду, віку й конкретної організації ситуації. У психологічній історії важливо зберігати відмінність між методикою та широкою інтерпретацією.
Мері Ейнсворт: спостереження та процедура «Незнайома ситуація»
Мері Ейнсворт розвивала дослідження прив’язаності через спостереження взаємодії дітей і доглядальників, зокрема у своїх польових та лабораторних програмах. У співавторстві з Мері Блехар, Евереттом Вотерсом і Саллі Волл вона підготувала працю Patterns of Attachment: A Psychological Study of the Strange Situation (1978).
Процедура «Незнайома ситуація» передбачає послідовність коротких епізодів розлуки й возз’єднання дитини з доглядальником у стандартизованих умовах. Дослідники аналізують організацію поведінки дитини, а не роблять висновок лише за силою плачу чи окремим жестом. Внесок Ейнсворт стосується розвитку наукового спостереження, операціоналізації понять і створення методики, яка вплинула на психологію розвитку.
Поняття та процедура докладніше представлені в українських матеріалах про Мері Ейнсворт і про метод «Незнайома ситуація». Її історична робота не дає підстав визначати стиль прив’язаності конкретної людини за коротким побутовим описом і тим більше встановлювати клінічний діагноз.
Елізабет Лофтус: відтворення спогадів та вплив запитань
Елізабет Лофтус досліджувала, як інформація, отримана після події, може змінювати подальші повідомлення людини про побачене. У спільній із Джоном Палмером статті Reconstruction of Automobile Destruction: An Example of the Interaction between Language and Memory (1974)80011-3) учасники переглядали відео дорожніх подій, а формулювання запитання впливало на оцінки швидкості зіткнення.
Ця робота стала важливою частиною дослідницької програми про реконструктивну природу пам’яті та значення навідних запитань. Її висновок має конкретні методологічні межі: експеримент показує вплив формулювань у заданій ситуації, але не дозволяє автоматично оголошувати кожен спогад хибним або визначати правдивість конкретного свідчення без окремої перевірки.
Психологія, расова сегрегація й дослідження освіти
Історія участі жінок у психології перетинається з історією расових і колоніальних бар’єрів. Доступ до університетів залежав не лише від статі, а й від расових законів, походження, матеріального становища та можливості пересуватися між освітніми інституціями. Один універсальний образ «першої жінки-психологині» приховує відмінності цих історичних ситуацій.
Інез Беверлі Проссер: освіта темношкірих дітей в умовах сегрегації
Інез Беверлі Проссер захистила докторську дисертацію 1933 року в Університеті Цинциннаті. Її дослідження порівнювало психологічні особливості темношкірих дітей у різних шкільних умовах за системи расової сегрегації США. Історики Луді Бенджамін, Кіша Генрі та Ленс Макмагон присвятили її біографії й контексту статтю Inez Beverly Prosser and the Education of African Americans (2005).
У літературі Проссер часто називають першою афроамериканкою з докторським ступенем у психології. Дослідники обережно формулюють цю першість, оскільки в різних університетах і періодах назви ступенів та відомча належність досліджень відрізнялися. Її дисертація робила висновки на користь окремого навчання в певних тогочасних умовах. Це був висновок конкретного дослідження в середовищі дискримінації, а не сучасний доказ переваг расової сегрегації.
Проссер порушувала питання, як расове упередження у школі впливає на дитячу особистість. Історична цінність її праць виявляється в постановці проблеми освітнього середовища, можливостей дітей і психологічних наслідків дискримінації, а також у реконструкції суперечливих стратегій афроамериканських освітян першої половини XX століття.
Меймі Фіппс Кларк: дослідження расової ідентифікації дітей
Меймі Фіппс Кларк і Кеннет Кларк вивчали становлення расової ідентифікації дітей та їхнє оцінювання ляльок із різними ознаками кольору шкіри. У дослідженнях 1940-х років ці завдання використовували для вивчення впливу расового соціального середовища, переваг і самоідентифікації.
Бібліотека Конгресу США зберігає матеріали експериментів та простежує їхній зв’язок із судовими процесами, що передували рішенню Верховного суду 1954 року у справі Brown v. Board of Education. У юридичній аргументації використовувалася сукупність соціально-наукових свідчень; у самому рішенні суд посилався на працю Кеннета Кларка 1950 року. Тому формула про один експеримент, який самостійно «скасував сегрегацію», історично неточна.
Наукова спадщина Меймі Кларк включає дослідження психологічного розвитку дітей, соціальних умов самосприйняття й організацію підтримки сімей. Її роботу потрібно розглядати в межах командного авторства та ширшої історії боротьби проти дискримінаційної системи освіти.
Азійські траєкторії: перше покоління психологинь Японії
Історія психології XIX–XX століть часто вибудовується як послідовність лабораторій Німеччини та США. Однак наукові знання циркулювали через міжнародні освітні маршрути й були пов’язані з місцевими інституційними реформами. У Японії доступ жінок до університетської освіти мав власну історичну логіку, тому відомості про дослідниць не можна механічно переносити з американської моделі.
Історик психології Мікі Такасуна у статті The First Generation of Japanese Women Psychologists (2020) реконструював кар’єри восьми жінок, чия участь у психології до Другої світової війни підтверджувалася статтями у фахових журналах або доповідями на зібраннях Японської психологічної асоціації. Автор зіставив освіту, наукові ступені, родинний статус і місця праці, показавши значення відмінних правил вступу до університетів.
Цуруко Хараґуті й міжнародний шлях до докторського ступеня
Цуруко Хараґуті навчалася у США та здобула докторський ступінь у Колумбійському університеті 1912 року. Вона досліджувала психологічні аспекти втоми. Її біографія демонструє, як міжнародна мобільність могла відкрити можливості, обмежені на батьківщині, і водночас створювала залежність кар’єри від доступу до закордонних університетів.
Повернення дослідниці до Японії відбувалося в умовах, коли можливості продовжувати університетську наукову кар’єру для жінок залишалися вузькими. Тому її історичний внесок слід оцінювати за документованою роботою та освітнім маршрутом, а не за тривалістю формального перебування на престижній кафедрі.
Цуяко Кубо, Ісоко Хатано й дослідження дітей
Дослідниці наступного покоління працювали з проблемами дитячого мислення, мовлення, малювання й навчання. У реконструкції Такасуни фігурують Цуяко Кубо та Ісоко Хатано, чиї освітні й публікаційні траєкторії показують перехід від виняткових індивідуальних можливостей до поступового формування жіночої присутності у спеціалізованій дисципліні.
Історик підкреслює, що дослідниці знаходили викладацькі посади, однак їхні можливості були структурно пов’язані з типом навчального закладу. Подібний аналіз дозволяє побачити різницю між наявністю наукової праці та повнотою академічного представництва. Він також застерігає від твердження, ніби історія психології Японії починається лише з тих учених, чиї праці стали відомими західним англомовним читачам.
Європейські дослідниці та проблема міждисциплінарних меж
У європейській традиції важливі дослідження виникали на стику експериментальної психології, медицини, педагогіки, філософії, антропології та соціальної теорії. Інституційна класифікація створює труднощі: працю дослідниці можуть відносити до однієї дисципліни за дипломом, а до іншої — за методами й подальшим впливом.
Показовий приклад — культурно-антропологічні дослідження Рут Бенедикт і Маргарет Мід. Вони формували уявлення про зв’язок культури, соціалізації та особистості, працюючи в антропології та в діалозі з психологією. Їхнє включення до історії психологічних ідей обґрунтоване інтелектуальним впливом, але називати всі їхні роботи власне експериментальною психологією було б помилкою. Про історію Мід свідчать матеріали Бібліотеки Конгресу.
Психоаналітичні дослідниці, педагогині й дослідниці дитинства також часто працювали за межами класичних психологічних факультетів. Їхні внески варто відтворювати через конкретні праці, методи, установи й наукові дискусії. Це забезпечує послідовну історію дисципліни без довільного приписування сучасних професійних титулів людям інших епох.
Українські жінки в психологічній науці: джерела, установи та спадкоємність
Історія української психології формувалася в університетах і наукових установах Києва, Харкова, Львова, Одеси та інших міст, а також у мережі педагогічних закладів. Реконструкція внеску дослідниць вимагає враховувати зміни державних кордонів, мов документів, назв інституцій та академічних програм. Важливі джерела можуть бути розподілені між університетськими фондами, архівами академій і періодикою різних політичних епох.
Для історії української науки особливо небезпечно підставляти до ранніх періодів сучасні інституційні назви чи називати дослідницю засновницею школи без підтвердження у працях та архівах. Перевірена історія складається з документованих освітніх траєкторій, авторства, участі в лабораторіях, керівництва науковими програмами та підготовки наступних поколінь.
Інститут психології імені Г. С. Костюка як документоване середовище
Важливим інституційним осередком стала наукова установа, що нині має назву Інститут психології імені Г. С. Костюка Національної академії педагогічних наук України. Її історія пов’язана зі становленням академічних психологічних досліджень і спеціалізованих лабораторій. Український контекст докладно викладено в матеріалах про історію психології в Україні та про Інститут психології імені Г. С. Костюка.
У післявоєнних і пізніших наукових програмах робота жінок визначала дослідження навчання, мовлення, читання, розуміння тексту, особистості, розвитку та практичної психології. Для точної атрибуції кожної програми слід опиратися на інституційні біографії, видання лабораторій, дисертації та авторські монографії.
Наталія Чепелєва: психологія розуміння тексту та наукова школа
Наукова біографія Наталії Чепелєвої простежується за офіційними матеріалами Інституту психології. У 1979 році вона захистила кандидатську дисертацію, присвячену психологічним особливостям розуміння тексту студентами, а 1992 року — докторську працю про психологію читання навчальної й наукової літератури в професійній підготовці.
Дослідниця розробляла проблематику розуміння, інтерпретації та читацької діяльності, брала участь у формуванні лабораторії когнітивної психології й розвитку психологічної герменевтики. Її інституційна робота охоплювала підготовку наукових кадрів і розвиток психологічної освіти. Цей приклад показує участь української дослідниці в розбудові теоретичної програми, лабораторії та професійної спадкоємності.
Марина Смульсон і дослідження інтелектуального розвитку
Марина Смульсон належить до дослідниць, пов’язаних з українською психологічною традицією вивчення мислення, інтелектуального розвитку й навчального середовища. В інституційному матеріалі до ювілею Григорія Костюка її названо серед представниць дослідницької спадкоємності цієї школи.
Її діяльність доцільно розглядати крізь конкретні наукові програми, колективні монографії, керівництво дослідженнями та формування професійного середовища. Історичне завдання полягає у встановленні документованих зв’язків між поколіннями, а не в механічному складанні переліку відомих прізвищ.
Які прогалини залишається заповнити в українській історіографії
Ранню історію психологинь на українських землях потрібно вивчати за університетськими реєстрами слухачок, протоколами лабораторій, бібліографіями психологічних і педагогічних публікацій, матеріалами жіночих освітніх товариств і особовими справами дослідниць. На теперішньому рівні опрацьованих у цій статті джерел було б невиправдано проголошувати одну особу «першою українською психологинею».
Пошук першості ускладнюється визначенням самої професії: людина могла досліджувати пам’ять чи дитячий розвиток у межах філософії, педагогіки, медицини або експериментальної фізіології, коли університетської спеціальності з сучасною назвою ще не існувало. Відповідна майбутня історична робота має починатися з каталогів і архівних описів, а завершуватися атрибутованими дослідницькими публікаціями.
Якими були основні інституційні бар’єри
Історичні перешкоди утворювали взаємопов’язану систему. Відмова в офіційному вступі обмежувала можливість здобути ступінь; відсутність ступеня ускладнювала отримання роботи; обмежений доступ до університетської посади впливав на фінансування дослідження; нерівність у професійних товариствах зменшувала публічне визнання результатів.
Освітній допуск та академічні ступені
Університет міг дозволяти відвідування лекцій, але не надавати права на диплом. Приклади Калкінс і Ледд-Франклін показують, чому підрахунок лише офіційно присуджених ступенів занижує реальний масштаб освітньої та дослідницької роботи жінок. Для аналізу потрібні окремі дані про допуск, іспити, дисертації та видані документи.
Наймання, шлюбні обмеження та викладацьке навантаження
Можливість працювати викладачкою нерідко залежала від сімейного стану, типу навчального закладу й неформальних правил наймання. Жіночі коледжі створювали професійні можливості, але одночасно могли відокремлювати дослідниць від найвпливовіших ресурсів великих університетів. Скарборо й Фурумото описують ці механізми як частину колективної історії першого покоління американських психологинь.
Відмінності в навантаженні також мають значення. Викладачка, яка проводила багато занять і консультувала студенток, могла публікувати менше статей, хоча фактично забезпечувала розвиток наступних дослідницьких поколінь. Порівняння кар’єр без урахування посадових умов створює спотворені висновки про продуктивність.
Авторство, цитування та академічна видимість
Науковий результат може бути пов’язаний з одним відомим іменем, хоча дослідження виконувалося колективно. Аналіз авторства вимагає перевіряти титульні сторінки, передмови, архівне листування, лабораторні звіти й наступні цитування. В історії жіночої науки особливо важливо відрізняти доведене вилучення імені з авторства від загальної недостатньої видимості в підручниках.
Не кожну історичну нерівність можна пояснити навмисним привласненням конкретного відкриття. Іноді механізм полягав у посадовій ієрархії, доступі до видавництв, правилах включення співавторів або доборі матеріалу для навчальних курсів. Точна реконструкція цих механізмів сильніша за популярні легенди про одиничну несправедливість.
Перетин статі, раси, походження та соціального статусу
Порівняння Калкінс, Проссер і японських дослідниць показує, що історичні можливості залежали від різних поєднань освітніх та суспільних обмежень. Поняття «жінки в психології» охоплює різні історичні групи, а аналіз університетської політики має враховувати, кого саме заклад допускав і на яких умовах.
Від індивідуальної кар’єри до професійного руху
Поступове розширення участі жінок у психології відбувалося через університетську освіту, професійні об’єднання, жіночі й феміністичні наукові мережі, власні конференції та перегляд дослідницьких програм. Організовані спільноти зробили предметом обговорення правила наймання, дискримінацію, домагання, становище аспіранток і зміст психологічних теорій.
Association for Women in Psychology виникла 1969 року під час зустрічі Американської психологічної асоціації. За історичною довідкою самої організації, її учасниці домагалися інституційної відповіді на нерівність у професії. У 1973 році в APA була створена Society for the Psychology of Women — Division 35, а 1977 року спільні зусилля сприяли створенню спеціального підрозділу з питань жінок у центральному апараті асоціації.
Історія цих структур стосується політики науки: хто визначає тематику досліджень, якими критеріями оцінюють професійну кар’єру та чи відображають психологічні теорії досвід досліджуваних груп. Окрема історія становлення психології жінок і гендерних досліджень становить самостійний енциклопедичний напрям.
Хронологія основних подій
1880–1910-ті: освіта, лабораторії та перші дослідницькі програми
1882 року Крістін Ледд-Франклін виконала вимоги до дисертації; 1891 року Мері Вітон Калкінс організувала лабораторію у Веллслі; 1894 року Маргарет Флой Вошберн офіційно здобула докторський ступінь у Корнеллі; 1896 року Калкінс опублікувала експериментальну монографію про асоціації; 1905 року вона очолила APA; 1908 року вийшла книга Вошберн The Animal Mind; 1912 року Цуруко Хараґуті здобула докторський ступінь у Колумбійському університеті; 1914 року Лета Стеттер Голлінгворт опублікувала дослідження про працездатність і критику пояснень статевих відмінностей.
1920–1950-ті: дитинство, професійне визнання й соціальна психологія
1921 року Вошберн очолила APA; 1924 року Мері Кавер Джонс опублікувала працю про дитячий страх, а 1926 року Ледд-Франклін офіційно отримала відкладений докторський диплом. 1933 року Інез Беверлі Проссер захистила дисертацію про шкільне середовище темношкірих дітей. У 1940-х роках Меймі й Кеннет Кларк досліджували расову ідентифікацію, а 1954 року матеріали соціальних наук увійшли до правового контексту рішення Brown v. Board of Education.
1960–1980-ті: нові методики, організації та історіографія
1960 року було опубліковано дослідження зорового обриву Гібсон і Вока. 1969 року виникла Association for Women in Psychology, 1973 року — відповідний підрозділ APA. 1974 року Лофтус і Палмер опублікували роботу про вплив мовних формулювань на відтворення подій. 1978 року Ейнсворт зі співавторами видала монографію про «Незнайому ситуацію». У 1987 році Скарборо та Фурумото опублікували історіографічне дослідження першого покоління американських психологинь.
1990-ті — XXI століття: переосмислення канону
У 1992 році Наталія Чепелєва захистила докторську дисертацію про психологію читання. У 2020 році історико-архівне дослідження Мікі Такасуни систематизувало внесок ранніх японських психологинь. Історія науки дедалі більше охоплює відомості про освітні мережі, регіональні традиції, жінок із дискримінованих груп і участь дослідниць у колективних наукових програмах.
Історичні міфи та проблеми атрибуції
«У психології майже не було жінок до другої половини XX століття»
Це твердження суперечить задокументованим лабораторіям, працям і професійним призначенням кінця XIX — початку XX століття. Відносно невелика кількість жінок на найвищих університетських посадах не означає їхньої відсутності у виробництві психологічного знання.
«Перша жінка з докторським ступенем» — однакова категорія для всіх країн
Першість залежить від держави, спеціальності, офіційного найменування ступеня, року виконання вимог і року вручення диплома. Вошберн — перша жінка з офіційно присудженим американським докторським ступенем із психології 1894 року, тоді як Калкінс виконала гарвардські докторські вимоги, не отримавши диплома. Обидва факти важливі й описують різні аспекти історії освіти.
«Відома дослідниця одноосібно винайшла сучасний метод»
Популярні описи часто стискають складні дослідницькі програми до одного прізвища. Метод парних асоціацій, поведінкові процедури дослідження страху або інструменти спостереження прив’язаності мають історію переглядів і стандартизації. Авторство оригінальної праці слід поєднувати з визнанням співавторів та подальших дослідницьких колективів.
«Класичний експеримент остаточно довів психологічний закон»
Експерименти зорового обриву, «Незнайомої ситуації», дитячого страху та реконструктивної пам’яті дали нові дослідницькі процедури й результати за певних умов. Їхня сучасна інтерпретація залежить від ширших вибірок, повторних досліджень і розвитку теорії. Історичний вплив і сучасна емпірична обґрунтованість оцінюються за різними критеріями.
Що змінилося в сучасній історіографії психології
Сучасний історичний підхід працює одночасно з біографіями, науковими текстами й інституціями. Він ставить питання про авторство в колективних лабораторіях, реальний доступ до приладів, умови навчання, професійні товариства, мову публікації, дисциплінарні кордони й долю архівів. Ця перспектива дозволяє бачити взаємодію людей та установ, від якої залежало виробництво знання.
Важливим залишається принцип пропорційності доказів. Відновлюючи забуту кар’єру, історик не повинен приписувати дослідниці відкриття без первинної публікації або видавати важливість історичного прикладу за сучасну клінічну рекомендацію. Точний опис установи, дати, дисертації та дослідницького методу створює міцнішу підставу для визнання, ніж символічне перебільшення.
Українська історіографія має додаткове завдання — об’єднувати розпорошені архіви та вводити до наукового обігу підтверджені відомості про дослідниць із різних міст і періодів. Розвиток україномовної наукової бібліографії, цифрових каталогів і відкритих матеріалів академічних установ дозволяє формувати історію психології, у якій участь жінок простежується за документами й реальними інтелектуальними зв’язками.
Поширені запитання
Хто була першою жінкою-психологинею?
Єдиного загальносвітового імені немає, оскільки психологічні дослідження існували до оформлення сучасної професії, а країни по-різному регулювали університетські ступені. Для США часто називають Маргарет Флой Вошберн як першу жінку, якій офіційно присудили докторський ступінь із психології 1894 року. Водночас Мері Вітон Калкінс виконала докторські вимоги Гарварду без присудження диплома.
Чому Мері Вітон Калкінс не отримала ступеня Гарварду?
Вона виконала академічні вимоги, але університетська політика того часу забороняла присуджувати такий диплом жінкам. Це документований приклад відмінності між науковою кваліфікацією та правом на офіційний академічний статус.
Які відкриття дослідниць найбільше вплинули на психологію?
Серед особливо впливових напрямів — дослідження пам’яті Калкінс, порівняльна психологія Вошберн, критичні дослідження статевих відмінностей Голлінгворт, поведінкова робота зі страхом Джонс, дослідження зорового сприймання Гібсон, метод «Незнайома ситуація» Ейнсворт і роботи Лофтус про вплив запитань на пам’ять. У кожному випадку важливо звертатися до оригінальної публікації та історії розвитку методу.
Чому про багатьох дослідниць мало написано в підручниках?
Традиційні підручники часто будували оповідь навколо очільників великих лабораторій, президентів товариств і засновників шкіл. Освітні й кар’єрні обмеження впливали на те, хто міг отримати такі посади. Сучасна історіографія доповнює інституційні переліки аналізом лабораторій жіночих коледжів, публікацій і професійних мереж.
Якою була роль українських психологинь?
Дослідниці брали участь у розвитку академічних лабораторій, психології навчання, розуміння тексту, розвитку й практичної психології. Документованим прикладом є праці та інституційна діяльність Наталії Чепелєвої. Для повної історії ранніх поколінь потрібні подальші архівні й бібліографічні дослідження.
Чи тотожна історія жінок-психологинь історії гендерної психології?
Історія жінок-психологинь вивчає участь дослідниць у різних галузях науки та умови їхньої роботи. Історія психології жінок і гендерних досліджень простежує становлення конкретної проблематики, понять, методів та інституцій. Ці напрями пов’язані, але мають власні дослідницькі питання.
Висновок
Участь жінок у становленні психології простежується в лабораторних протоколах, книгах, університетських архівах, наукових товариствах, методиках досліджень і поколіннях підготовлених учених. Історична реконструкція показує, як дослідниці створювали знання про пам’ять, сприймання, розвиток, освіту та соціальний досвід і водночас змінювали інституційні умови наукової праці.
Повноцінна історія психологічної науки виникає тоді, коли її хронологія спирається на перевірені публікації та документи, а міжнародна оповідь включає різні інтелектуальні традиції, зокрема українські. Цей підхід розширює науковий канон завдяки точнішому знанню про те, як створювалася психологія.
Пов’язані статті
Джерела
American Psychological Association. (б. р.). Mary Whiton Calkins: 1905 APA President.
American Psychological Association. (б. р.). Margaret Floy Washburn: 1921 APA President.
American Psychological Association. (б. р.). Society for the Psychology of Women, Division 35.
Association for Women in Psychology. (б. р.). About: AWP’s Her-story.
Benjamin, L. T., Jr., Henry, K. D., & McMahon, L. R. (2005). Inez Beverly Prosser and the education of African Americans. Journal of the History of the Behavioral Sciences, 41(1), 43–62.
Calkins, M. W. (1896). Association: An Essay Analytic and Experimental. Psychological Review Monograph Supplement, 1(2).
Gibson, E. J., & Walk, R. D. (1960). The Visual Cliff. Scientific American, 202(4), 64–71.
Harvard University, Department of Psychology. (б. р.). Mary Whiton Calkins.
Hollingworth, L. S. (1914a). Functional Periodicity: An Experimental Study of the Mental and Motor Abilities of Women during Menstruation.
Hollingworth, L. S. (1914b). Variability as Related to Sex Differences in Achievement: A Critique. American Journal of Sociology, 19, 510–530.
Інститут психології імені Г. С. Костюка НАПН України. (б. р.). Чепелєва Наталія Василівна.
Інститут психології імені Г. С. Костюка НАПН України. (2024). До 125-річчя з дня народження Григорія Силовича Костюка.
Johns Hopkins University, Sheridan Libraries. (2015). Coeducation at Johns Hopkins, pt. 1.
Jones, M. C. (1924). A Laboratory Study of Fear: The Case of Peter. The Pedagogical Seminary and Journal of Genetic Psychology, 31, 308–315.
Library of Congress. (2004). Brown v. Board at Fifty: With an Even Hand.
Library of Congress. (б. р.). Margaret Mead: Shaping Forces.
Loftus, E. F., & Palmer, J. C. (1974). Reconstruction of Automobile Destruction: An Example of the Interaction between Language and Memory80011-3). Journal of Verbal Learning and Verbal Behavior, 13(5), 585–589.
Scarborough, E., & Furumoto, L. (1987). Untold Lives: The First Generation of American Women Psychologists. Columbia University Press.
Takasuna, M. (2020). The First Generation of Japanese Women Psychologists. Genealogy, 4(2), 61.
Washburn, M. F. (1908). The Animal Mind: A Text-Book of Comparative Psychology. Macmillan.
Washburn, M. F. (1930). Autobiography of Margaret Floy Washburn. In C. Murchison (Ed.), History of Psychology in Autobiography, Vol. 2, 333–358. Clark University Press.