Психологічна наука в радянській Україні: розвиток і обмеження
Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 12 жовтня 2026 року · Редакційна політика
Психологічна наука в радянській Україні — це історія дослідницьких установ, університетських кафедр, експериментальних програм і наукових праць, що створювалися на українських землях у складі СРСР протягом 1919–1991 років. Її розвиток визначали одночасно інтелектуальна ініціатива науковців, державне фінансування освіти й досліджень, загальносоюзні мережі академічного обміну та політичний контроль над допустимими теоріями, мовою наукового опису, професійною кар’єрою й організацією установ.
Найвиразніші етапи цієї історії — пошуки 1920-х років у рефлексології, педології та психології праці; злам дослідницького середовища в 1930-х; воєнне переривання роботи; створення окремого республіканського Інституту психології 1945 року; розбудова вікової, педагогічної та загальної психології у 1950–1980-х; формування оригінальних дослідницьких традицій, зокрема історико-психологічної програми Володимира Роменця. Власна наукова біографія цих напрямів простежується за архівами установ, першими виданнями, бібліографічними покажчиками й сучасними історіографічними дослідженнями.
Ця стаття пояснює, як функціонувала психологія в Українській Радянській Соціалістичній Республіці (УРСР), які результати вона залишила, що обмежувало наукову свободу та як історики сьогодні оцінюють її спадщину. Ширшу картину розвитку дисципліни подано в матеріалі Історія психології в Україні: школи, інституції та головні етапи.
Що означає «радянська психологія в Україні»
Поняття охоплює дослідження, здійснювані в установах УСРР, а згодом УРСР, незалежно від етнічного походження чи місця народження окремих дослідників. Для історії науки важливими є місце роботи, інституційна належність, навчальні й дослідницькі зв’язки, адресат публікації та умови, у яких формувалися наукові питання. Наукове життя Харкова, Києва, Одеси, Дніпра та інших міст взаємодіяло із загальносоюзними, європейськими й міжнародними традиціями.
Слід розрізняти щонайменше три рівні: психологію, яку реально досліджували в українських наукових установах; офіційну радянську доктрину, за допомогою якої оцінювали теоретичну прийнятність праць; і сучасну українську історіографію, що реконструює як інтелектуальну спадщину, так і механізми її політичного регулювання. Однакове радянське інституційне підпорядкування ще не означало однаковості дослідницьких підходів.
Українське слово «радянська» тут позначає історичний державний контекст. Воно не є оцінкою наукової правильності певної теорії. Віднесення праці до радянського періоду встановлюється датою та обставинами її появи, а її нинішня емпірична цінність потребує окремої перевірки.
Хронологія: головні події та повороти
1920-ті роки: нові установи й експериментальні програми
Після революцій, воєн та адміністративних перебудов початку ХХ століття психологічні дослідження почали розвиватися в переформатованій мережі інститутів народної освіти, педагогічних кафедр і лабораторій. Харків став одним із помітних центрів рефлексології, педології, психотехніки та експериментальної педагогіки. У 1925 році там виходив «Український вісник рефлексології та експериментальної педагогіки»: бібліографічний запис праці Володимира Протопопова підтверджено у дослідженні архівних матеріалів Наталі Бойко. Дослідження Харківського інституту народної освіти.
Початок 1930-х: перегляд дослідницьких програм
У 1930-х роках розбудова кафедр, психологічних лабораторій і зв’язків між Харковом та іншими науковими центрами відбувалася водночас із посиленням вимог ідеологічної ортодоксії. Предметом суперечок ставали пояснення розвитку дитини, роль спадковості й середовища, інтерпретація рефлексів, використання психологічних тестів і співвідношення психології з педагогікою. Історія харківських досліджень має самостійний виклад у статті Харківська психологічна школа.
4 липня 1936 року: партійна постанова про педологію
Постанова ЦК ВКП(б) «О педологических извращениях в системе наркомпросов» вимагала ліквідувати педологічну ланку в школах, вилучити відповідні підручники та припинити викладання педології як окремої науки в педагогічних закладах. Сам текст документа показує адміністративний механізм зміни освітньо-наукового поля. Текст постанови, опублікований за матеріалами 1936 року. Це була політична заборона конкретної інституційної й дисциплінарної практики, наслідки якої виходили далеко за межі фахової дискусії.
1941–1945 роки: війна, евакуація та відбудова
Друга світова війна зруйнувала сталі зв’язки між університетами, лабораторіями й освітніми установами, перервала навчальні програми та спричинила евакуацію багатьох фахівців. Після повернення до Києва науковці відновлювали кафедри, дослідження дітей та підготовку педагогів. Біографічні документи Григорія Костюка підтверджують його роботу під час евакуації та повернення до довоєнних науково-педагогічних обов’язків. Педагогічний музей України.
1 жовтня 1945 року: окремий Інститут психології УРСР
За розпорядженням союзного уряду від 30 червня 1945 року № 10007 було дозволено заснувати в Україні науково-дослідний інститут психології. Постанова Ради народних комісарів УРСР від 1 жовтня 1945 року № 1573 започаткувала роботу республіканського Науково-дослідного інституту психології. До його створення, як повідомляє офіційна історія установи, діяв відділ психології при Українському науково-дослідному інституті педагогіки. Офіційна історія Інституту психології.
1950 рік: вплив «павловської сесії»
Спільна наукова сесія Академії наук СРСР і Академії медичних наук СРСР, присвячена фізіологічному вченню Івана Павлова, відбулася 28 червня — 4 липня 1950 року. Її наслідком стало посилення адміністративного тиску на пояснення поведінки й психіки, які вважалися несумісними з офіційним прочитанням фізіології. Вплив цієї кампанії на українську психологію досліджено в історико-науковій публікації «Павлівська сесія триває».
1960–1980-ті роки: диференціація психологічних досліджень
У повоєнні десятиліття республіканські установи розвивали дослідження навчання, мислення, особистості, творчості, розвитку дитини та психологічної освіти. Зростали бібліографічні фонди, розширювалася спеціалізація лабораторій, формувалися дослідницькі колективи й академічне наставництво. Водночас історико-психологічні роботи Володимира Роменця створювали ширшу концептуальну перспективу для розуміння людини, культури та вчинку. Огляд наукового шляху Роменця.
1991 рік: інституційний перехід
Проголошення незалежності України стало межею радянського періоду. Наукові установи, працівники, бібліотеки та дослідницькі традиції продовжили існування вже в українському державному контексті. Саме тому історію після 1991 року важливо розглядати як інституційне продовження зі зміною політичних і академічних умов, а не як початок української психології з нуля. Розпорядчі документи про подальше підпорядкування Інституту психології Академії педагогічних наук України датуються 1992 роком. Інституційна хронологія.
1920-ті роки: науковий експеримент у новій освітній системі
Рефлексологія та пошук об’єктивних методів
Одним із впливових напрямів першої радянської доби стала рефлексологія. Її прихильники прагнули будувати пояснення людської поведінки на спостережуваних реакціях, фізіологічних зв’язках і контрольованих умовах дослідження. Такі ідеї відповідали тогочасному міжнародному прагненню розширити експериментальні засоби психології, але в радянському середовищі набували особливого філософського та адміністративного значення.
У Харківському інституті народної освіти рефлексологію викладали як навчальну дисципліну. Архівне дослідження Наталі Бойко документує роботу науково-дослідної кафедри педагогіки та її рефлексологічної секції. До джерел, використаних авторкою, входять матеріали Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України, зокрема фонди 2 і 166. Цей факт особливо важливий: він дозволяє реконструювати реальну організацію досліджень, а не лише їхні пізні ідеологічні оцінки. Бойко, 2018.
Для історика рефлексологія постає як конкретна дослідницька програма з власними публікаціями, приладами, навчальними курсами та суперечками. Для сучасного психолога вона є частиною історії об’єктивного дослідження поведінки; самі її теоретичні припущення слід оцінювати окремо від факту наукової активності.
Педологія: інтегральне дослідження дитинства
Педологія об’єднувала спроби вивчати розвиток дитини за допомогою психологічних, педагогічних, фізіологічних, медичних та соціальних підходів. Її представники прагнули пов’язати індивідуальні особливості з умовами виховання й навчання. Ця міждисциплінарність супроводжувалася методологічними проблемами: різні програми по-різному розуміли предмет дослідження, інтерпретували тести й використовували отримані результати в школі.
Сучасний історико-науковий огляд Пітера Смагоринського простежує походження педології з європейських та американських досліджень дитинства кінця XIX століття, її розгортання в СРСР та політичне припинення як окремого руху 1936 року. Smagorinsky, 2025. Цей міжнародний контекст пояснює, чому українську педологію варто розглядати в ширшій історії наук про дитину.
Вплив педології на радянську систему освіти не дає підстав механічно ототожнювати всі її методики зі сучасним психологічним оцінюванням. Водночас політичне закриття руху не є науковим спростуванням кожного його окремого спостереження. Історик розмежовує обґрунтовану критику методів, інституційні конфлікти та примусове усунення дисципліни.
Психотехніка та психологія праці
Психотехніка досліджувала професійно важливі якості людини, відповідність виконуваних завдань її можливостям, добір і підготовку працівників, організацію праці та застосування тестових методик. Ольга Сухомлинська в історико-педагогічному дослідженні показує, як у 1920–1930-х роках психотехніка розвивалася як комплексний напрям, пов’язаний із рефлексологією, функціональною психологією та тестуванням. Сухомлинська, 2012.
Саме на перетині освіти, виробництва та експериментальної науки ставала видимою можливість практичного застосування психологічних знань. Проте професійний добір і тестування залежать від якості вимірювання, справедливості процедур і прав людей. Сучасні норми валідності, стандартизації та етики не можна автоматично переносити на історичні методики; їхній шлях розвитку має власну історію.
Іван Соколянський і спеціальна освіта
Іван Соколянський належав до організаторів психолого-педагогічних досліджень у Харкові. Біографічні матеріали Державної науково-педагогічної бібліотеки України повідомляють про його участь у рефлексологічних і педологічних програмах, роботу в Українському науково-дослідному інституті педагогіки та організацію в 1925 році в Харкові спеціальної школи-клініки для дітей із поєднаними порушеннями зору й слуху. Біографічний матеріал ДНПБ України.
Термінологія історичних документів про дітей з інвалідністю відображає словник свого часу. У сучасному викладі коректно використовувати вислови «діти з інвалідністю», «діти з порушеннями слуху та зору», зберігаючи оригінальне формулювання лише тоді, коли необхідне точне бібліографічне або історичне цитування.
Харків як осередок наукових зв’язків і суперечок
Харківський напрям об’єднував педагогічні установи, експериментальні дослідження психіки, психофізіологію, роботу з дітьми та інтерес до діяльності, навчання й пам’яті. Історичне поняття «Харківська психологічна школа» вживають щодо кола дослідників і програм, пов’язаних із роботою в Харкові, особливо в 1930-х роках. Воно потребує конкретизації за складом учасників і датами: усі науковці, які певний час працювали в місті, не становили єдиної доктрини.
У радянській психології того часу розвивалися різні версії діяльнісного підходу, культурно-історичні ідеї та дослідження запам’ятовування. Переміщення дослідників між містами ускладнює просту схему «національної належності» відкриття. Історично точніше показувати конкретні установи, роки роботи та взаємодію колективів. Внутрішню хронологію харківського осередку докладно розкрито в окремому матеріалі «Харківська психологічна школа: становлення, дослідники та ідеї».
Сам Харків водночас був простором адміністративних реформ. Наукові напрями розвивалися в умовах, коли зміна партійної оцінки могла змінити академічні перспективи лабораторії чи дослідника. У дослідженні Івана Соколянського зафіксовано його критику на дискусійній сесії Українського науково-дослідного інституту педагогіки 15–20 лютого 1931 року, зокрема щодо співвідношення біологічних і соціальних чинників розвитку. ДНПБ України: біографія Соколянського.
Чому 1930-ті стали переломом
Від наукової суперечки до політичного рішення
У науковому середовищі 1920-х років тривали справжні методологічні суперечки про достовірність тестування, відношення біологічного та соціального, предмет психології та межі педагогічного втручання. Наприкінці 1920-х і в 1930-х роках такі суперечки дедалі частіше підпорядковувалися зовнішній політичній класифікації. Наукова теза могла здобути статус «правильної» або «ворожої» через її ідеологічне тлумачення.
Постанова 4 липня 1936 року демонструє цей механізм особливо виразно: замість поступового перегляду дослідницьких практик вона приписувала ліквідувати конкретну дисциплінарну організацію, вилучити матеріали та змінити підготовку спеціалістів. Історичний зміст документа перевіряється безпосередньо за його текстом. Постанова ЦК ВКП(б), 1936.
Репресії, професійні втрати й самоцензура
Репресивна політика радянської держави впливала на науку через арешти, втрату посад, заборону публікацій, руйнування наукових колективів та спонукання до ідеологічно безпечних формулювань. Для кожної конкретної особи ступінь і характер переслідування необхідно встановлювати за архівними справами, службовими документами та науково перевіреними біографіями. Узагальнене формулювання про репресивність періоду не замінює доказів у персональній справі.
Крім безпосередніх санкцій, діяла селекція дослідницьких питань. Програми, що могли бути оцінені як «ідеалістичні», «механістичні» або «буржуазні», отримували інші можливості для розвитку, ніж ті, що узгоджувалися з поточними офіційними визначеннями. Через це історичний архів включає як опубліковані праці, так і відсутні, перервані або переписані дослідження.
Чи вся педологія була однаковою
Педологічні заклади, методики та теорії відрізнялися. Одні практики могли застосовувати недостатньо перевірені тести, інші розвивали спостереження за дитиною, шкільну допомогу чи міждисциплінарні дослідження розвитку. Сучасна оцінка має розглядати кожний метод у контексті його вибірок, процедур і доступних даних. Політична постанова 1936 року сама по собі не встановлює наукової валідності або невалідності всього корпусу педологічних робіт. Історичний огляд розвитку й ліквідації педології.
Війна та відновлення академічної мережі
У роки Другої світової війни університетське й інститутське середовище зазнало окупації, евакуації, втрат кадрів і матеріальної інфраструктури. Переміщення науковців, викладацькі обов’язки в евакуації та необхідність відновлення педагогічної освіти створювали інші умови, ніж у довоєнний час. Біографічна історія Григорія Костюка дає конкретний приклад: під час евакуації він працював у педагогічних закладах, згодом повернувся до Києва та включився у відбудову психологічної науки. Педагогічний музей України.
Післявоєнна психологія відповідала на потребу підготовки педагогів, розвитку дітей у відновленій системі освіти та формування наукових кадрів. Саме в цій ситуації виник республіканський Інститут психології. Його створення не означало, що до 1945 року в Україні не існувало психологічних досліджень: інститут об’єднав і посилив напрям, який мав довоєнні кафедральні, лабораторні та педагогічні витоки.
Інститут психології УРСР: створення, структура та завдання
Нормативні дати й історична назва
Офіційна історія установи встановлює два окремі акти: 30 червня 1945 року — союзне розпорядження № 10007, 1 жовтня 1945 року — постанова Ради народних комісарів УРСР № 1573 та початок діяльності науково-дослідного інституту. Отже, датою заснування установа вказує саме 1 жовтня 1945 року. Інститут психології: історична довідка.
У положенні про інститут визначалися напрями загальної, дитячої, педагогічної та спеціальної психології, а також дослідження історії психології. Важливою функцією була координація наукової роботи кафедр педагогічних інститутів та університетів республіки. У цьому виявлялася інституційна роль нової організації: вона створювала сталіший центр підготовки кадрів, тематичного планування й поширення результатів. Документована історія Інституту.
Григорій Костюк і організація наукової школи
Першим директором став Григорій Костюк. Український інститут національної пам’яті й офіційна історія Інституту психології відзначають його участь у створенні установи та керівництво нею до початку 1970-х років. Український інститут національної пам’яті; Інститут психології.
Костюк працював у галузях педагогічної, вікової та загальної психології, досліджував зв’язок навчання і психічного розвитку, організовував підготовку науковців та роботу лабораторій. Його внесок слід розглядати через створення умов для багатьох дослідницьких програм і через власні тексти. Історію його інституційної роботи докладно розглянуто у статті Григорій Костюк і становлення українських психологічних інституцій.
Підручники як документ наукової мови
Історію радянської української психології можна реконструювати через підручники: вони фіксують терміни, предметні межі дисципліни, адресата психологічного знання й те, які теорії визнавалися придатними для університетського викладання. Педагогічний музей України підтверджує вихід 1939 року україномовного підручника з психології, у створенні якого провідну роль відіграв Костюк. Педагогічний музей України.
Бібліографія Державної науково-педагогічної бібліотеки містить, зокрема, опис другого доповненого видання підручника «Психологія» за редакцією Г. С. Костюка (Київ: «Радянська школа», 1961, 583 сторінки). У змісті зафіксовано розділи про предмет і методи психології, природу психіки, мислення та інші проблеми. Це джерело дає можливість порівнювати наукову термінологію різних десятиліть за фактичними виданнями. Бібліографія праць Костюка.
Керівництво та зміна дослідницьких пріоритетів
Офіційний історичний нарис установи називає серед наступних керівників Володимира Войтка та Людмилу Проколієнко. Упродовж десятиліть змінювалися теми лабораторій, кадровий склад і форми координації університетських досліджень. Послідовність конкретних дат в історії керівництва потребує звіряння з наказами та кадровим архівом: історичні довідки установи в окремих місцях узагальнюють або розходяться щодо початку адміністративних каденцій. Офіційний історичний нарис.
Історія самої установи та її наукової спадщини розкрита в окремій канонічній статті Інститут психології імені Г. С. Костюка: історія та наукова спадщина.
«Павловська сесія» 1950 року та повоєнне наукове середовище
«Павловська сесія» була подією союзного масштабу, що безпосередньо впливала на фізіологічні та суміжні психологічні науки. В офіційній лексиці її представляли як утвердження єдиного правильного фізіологічного підходу. Історична реконструкція показує також дисциплінування науковців, критику окремих напрямів та зміну інституційних можливостей. Дослідження, опубліковане в журналі «Психологія і суспільство», докладно аналізує перебіг сесії від 28 червня до 4 липня 1950 року та її тривалі наслідки для психології України. «Павлівська сесія триває», 2021.
Важливим результатом стало посилення залежності психологічних інтерпретацій від офіційно затвердженої фізіологічної мови. Цей вплив не слід зводити до припинення всіх експериментів: дослідження продовжувалися, але вимоги до їхнього пояснення та публічного представлення змінювалися. Переважали теми, які можна було пов’язати з навчанням, працею, поведінкою та фізіологічними механізмами.
Для сучасної історіографії істотна різниця між експериментальним результатом і санкціонованою інтерпретацією. Дослідницькі дані можуть залишатися предметом наукового інтересу навіть тоді, коли їхній теоретичний опис був сформований під політичним тиском. І навпаки, державне схвалення теорії не встановлює її емпіричної істинності.
Напрями досліджень у 1950–1980-х роках
Вікова й педагогічна психологія
Школа, навчання, розвиток мислення та формування особистості стали тривалими напрямами роботи українських радянських психологів. Такі дослідження були пов’язані з навчальними закладами, підготовкою вчителів, удосконаленням дидактичних підходів і лабораторними програмами. Інститут психології координував ці напрями на республіканському рівні відповідно до завдань, закріплених при його заснуванні. Історія Інституту психології.
Теоретичним питанням було співвідношення навчання й розвитку: за яких умов нові навчальні завдання змінюють способи мислення, які внутрішні можливості та попередній досвід дитини мають значення, як оцінювати набуті вміння. Сучасна наука продовжує досліджувати ці проблеми за іншими вимірювальними та експериментальними стандартами. Історичну працю потрібно читати з урахуванням її вихідної методики, вибірки й термінології.
Загальна психологія, мислення, мовлення та пам’ять
Загальна психологія в українських установах охоплювала процеси сприймання, мислення, запам’ятовування, мотивації та діяльності. Університетські кафедри й академічні лабораторії були пов’язані через викладання, дисертаційні дослідження, експериментальне обладнання та публікації. Взаємовплив між українськими й іншими радянськими центрами не знімає необхідності документувати локальний внесок конкретної лабораторії.
У цій галузі історична спадщина є матеріалом для дослідження становлення експериментальних понять. Те, що автор називав «пам’яттю», «діяльністю» або «мисленням», іноді частково перетинається із сучасними операційними визначеннями, а іноді має інші теоретичні межі. Історик має відтворювати значення терміна в конкретній праці.
Психологія особистості
Дослідження особистості поєднували питання її формування, соціального досвіду, самосвідомості, морального становлення, життєвих завдань і діяльності. Розроблення цих тем відбувалося в умовах, де офіційна освітня ідеологія задавала бажану модель людини. Така обставина впливала насамперед на мову нормативних висновків і на можливість відкрито обговорювати альтернативні ціннісні перспективи.
Психологічна наука аналізує особистість за даними, тоді як ідеологічний норматив визначає, якою людина повинна бути. У роботі з історичним текстом ці два рівні варто розрізняти: описані психологічні спостереження можуть становити інтерес незалежно від нормативної рамки, в якій автор змушений був їх подавати.
Психологія творчості
Дослідження творчості розширювали традиційний горизонт шкільної психології, звертаючись до фантазії, уяви, індивідуального задуму й самостійного акту створення нового. Значним українським внеском була праця Володимира Роменця «Психологія творчості» (1971). Її назву та рік видання підтверджує бібліографічний покажчик Інституту психології імені Г. С. Костюка. Бібліографія Роменця.
У дослідженнях творчості особливо виразною ставала напруга між живою індивідуальністю та нормативними моделями радянського виховання. Однак історичний аналіз має виходити з конкретної аргументації дослідника, зіставлення редакцій текстів і контексту їхньої появи, а не з припущення, що всі праці одного періоду мали однаковий ідеологічний зміст.
Історія психології як окрема програма
Здобутком української науки радянського періоду стала власна історико-психологічна дослідницька традиція. Володимир Роменець досліджував становлення психологічних уявлень у зв’язку з розвитком культури, людським учинком, творчістю та філософськими уявленнями про особистість. Його «Історія психології» вийшла 1978 року, а «Історія психології Стародавнього світу і середніх віків» — 1983 року; наступні томи розширювали цю програму вже в пізньорадянський і пострадянський час. Бібліографічний покажчик.
Сучасне дослідження Петра М’ясоїда, присвячене сторіччю від дня народження Роменця, характеризує його історико-психологічний доробок як оригінальне переосмислення всесвітньої історії психології. М’ясоїд, 2026. При цьому концептуальна інтерпретація Роменця залишається його авторською історико-теоретичною програмою; її потрібно розрізняти з архівною реконструкцією конкретної події.
Українська мова психологічної науки
Історію психології в УРСР становили праці різними мовами, насамперед українською та російською. Мовні умови змінювалися разом із державною політикою, видавничими практиками, університетською підготовкою й загальносоюзними науковими зв’язками. Реконструкція наукової традиції потребує уважного ставлення до мови оригіналу: зміна мови видання, переклад терміна чи редакційне втручання можуть змінювати спосіб, у який певна ідея потрапляє в академічний обіг.
Підручник «Психологія» 1939 року та його пізніші видання є важливими документами української психологічної термінології. Бібліографічні записи першодруків і перевидань дають підставу вивчати, як у різні роки передавали назви психічних процесів, поняття розвитку, особистості й навчання. Педагогічний музей України; ДНПБ України: бібліографія Костюка.
Відновлення української інтелектуальної історії передбачає працю з україномовними виданнями, навіть якщо загальносоюзні бібліографічні огляди надавали перевагу російськомовним джерелам. Водночас мова публікації сама собою не доводить національну чи політичну самоідентифікацію автора: ці питання належать до біографічної й архівної реконструкції.
Університети, інститути й професійна підготовка
Академічна психологія в радянській Україні існувала в кількох організаційних формах: науково-дослідні інститути, факультетські й міжфакультетські кафедри, експериментальні лабораторії, педагогічні заклади та спеціалізовані навчально-дослідні осередки. Їхні функції різнилися: від підготовки вчителів і методичного забезпечення шкіл до розроблення загальних теорій психіки.
Після заснування 1945 року Інститут психології отримав окреме завдання координувати наукову роботу кафедр університетів і педагогічних інститутів республіки. Це змінило інфраструктуру галузі: дослідження могли отримувати триваліші інституційні програми, власні бібліотечні ресурси, кадрову спадкоємність і фахові зв’язки. Інститут психології: історія.
Історію українських наукових центрів потрібно бачити як мережу, де університетське викладання, інститутська експериментальна робота та видавнича діяльність взаємно підтримували одне одного. Тому розвиток української психології неможливо звести до біографії одного директора або до історії однієї лабораторії.
Наукові товариства, видання й бібліографічна пам’ять
Фахова періодика, університетські збірники, підручники та матеріали наукових засідань є прямими свідченнями тематичних пріоритетів доби. Вони показують, які питання вважалися важливими, як обговорювали методи, хто рецензував праці й якою мовою академічна спільнота передавала результати.
Особливо цінні бібліографічні покажчики, які зберігають конкретні дані про рік, видавництво, авторство та обсяг видання. Покажчик праць Костюка, підготовлений Державною науково-педагогічною бібліотекою України, і бібліографія Роменця, оприлюднена Інститутом психології, дозволяють відрізняти перший друк від перевидання й установлювати наукову послідовність без переказування популярних біографій. ДНПБ: Костюк; Інститут психології: Роменець.
Інституційна пам’ять має і власні обмеження. Ювілейна довідка прагне підкреслити наступність і досягнення, тому історик зіставляє її з наказами, публікаціями відповідного часу, незалежними дослідженнями та документами про суперечки чи втрати.
Які обмеження визначали психологію УРСР
Обов’язкова ідеологічна рамка
Радянська політична система вимагала від дослідників співвідносити свої теорії з офіційно інтерпретованим марксизмом-ленінізмом. На практиці це впливало на постановку питань, термінологію підручників, рецензування, кадрові рішення та публікацію. Ідеологічна класифікація могла ставати умовою інституційної підтримки навіть тоді, коли експериментальна перевірка певної теорії залишалася відкритим питанням.
Адміністративне втручання в наукові напрями
Педологічна постанова 1936 року та «павловська сесія» 1950 року показують два історично задокументовані механізми зовнішнього керування дисципліною: припинення окремої програми адміністративним актом і утвердження пріоритетної теорії через публічну кампанію. Їхні наслідки досліджені за первинними текстами та історіографією. Постанова 1936 року; Історико-наукове дослідження 1950 року.
Обмеження академічної мобільності й доступу до літератури
Міжнародні дослідницькі зв’язки, доступ до закордонних публікацій і можливість відкритого обміну ідеями залежали від політичних та інституційних умов. Наслідком могла бути затримка сприйняття певних напрямів, нерівномірність бібліографічного доступу та необхідність формулювати критику в дозволеній теоретичній мові. Водночас існували наукові зв’язки всередині СРСР і вибіркові міжнародні контакти. Реальний рівень відкритості треба встановлювати для конкретного десятиліття й установи.
Репресії та руйнування професійної спадкоємності
Ризик арештів, звільнень, цензури та політичного звинувачення змінював структуру наукових спільнот. Для історії психології це означало втрату людей, переривання дослідницьких ліній і пошкодження можливості відкрито передавати спадщину учням. Історія репресій потребує іменних архівних документів; вона стане предметом окремої енциклопедичної статті та відповідного вузла графа знань.
Що українська радянська психологія залишила науці
Найстійкіший спадок цього періоду — установи, фахові бібліотеки, наукові колективи, підручники, дослідницькі програми та підготовлені спеціалісти. Інститут психології, створений 1945 року, продовжив свою діяльність після незалежності та сьогодні функціонує як Інститут психології імені Г. С. Костюка НАПН України. НАПН України: інституційна довідка.
У теоретичній площині спадщина включає праці з вікової, педагогічної та загальної психології, психології мислення й творчості, а також оригінальну історико-психологічну програму. Дослідження Володимира Роменця посіли окреме місце завдяки широті історичного матеріалу, увазі до людського вчинку та спробі побудувати послідовне понятійне прочитання розвитку психології. М’ясоїд, 2026.
Водночас наукова спадщина включає й негативний досвід: приклади, коли адміністративна влада визначала допустимий зміст знання, а дослідницька програма могла втратити інституційне існування через політичне рішення. Для сучасної науки це історичний матеріал про залежність методологічної свободи від академічних інститутів, наукової етики та відкритої критики.
Як сучасний історик перевіряє радянські психологічні джерела
Перший крок — встановити, чи є текст першою публікацією, перевиданням, перекладом, редакторською адаптацією або пізнішою інтерпретацією. Для цього потрібні титульні аркуші, бібліотечні каталоги, вихідні дані та зіставлення видань. Такі відмінності особливо важливі для підручників і багатотомних історичних праць.
Другий крок — відокремити подію від її офіційного пояснення. У документах 1936 та 1950 років адміністративні формулювання містять погляди державної влади, а не нейтральні висновки про наукову істинність. Дослідник аналізує, хто ухвалив рішення, кого воно стосувалося та як змінило установи й можливості публікації.
Третій крок — звірити біографічні твердження з незалежними джерелами. Наприклад, рік присвоєння Інституту психології імені Костюка в окремих установчих довідках подано як 1996, тоді як бібліотечна історична довідка встановлює постанову Кабінету Міністрів України № 978 від 6 грудня 1995 року. У такій ситуації слід розрізняти дату нормативного акта та подальше використання найменування. ДНПБ України: історія установи; Інститут психології: історія.
Четвертий крок — перевірити сучасну емпіричну оцінку теорії за нинішніми науковими даними. Історична публікація може бути видатною за постановкою проблеми та впливом, водночас конкретне твердження про механізми розвитку потребує сучасної методологічної перевірки. Розрізнення історичної ваги і сучасної валідності є основою відповідального викладу історії психології.
Поширені історичні спрощення
«Українська психологія почалася лише 1945 року»
1945 рік є датою заснування окремого республіканського Інституту психології. Довоєнні дослідження існували в університетах, інститутах народної освіти, педагогічних і медичних осередках. Тому йдеться про нову інституційну форму, а не про початок усієї дисципліни. Бойко, 2018; Інститут психології.
«Усі радянські психологи працювали за однією теорією»
Дослідницькі програми змінювалися між десятиліттями й установами. Рефлексологія, педологія, психологія навчання, дослідження творчості та історико-психологічні концепції мали різні завдання. Ідеологічний контроль суттєво впливав на їхню публічну мову, але не скасовує їхньої фактичної методологічної відмінності.
«Заборона педології довела, що її результати були хибними»
Політичний акт 1936 року визначив адміністративну долю дисципліни. Оцінка окремих методів потребує аналізу їхньої валідності, вибірок, процедур і можливостей відтворення. Первинний текст постанови; огляд історії педології.
«У період СРСР українські вчені не створювали оригінальних ідей»
Інституційні архіви й бібліографії фіксують авторські праці з педагогічної психології, психології розвитку, творчості та історії психології, зокрема дослідницьку програму Володимира Роменця. Правильна історична оцінка вимагає описати зміст цих праць і умови їхньої появи, а не заміняти аналіз політичним узагальненням. Інститут психології: бібліографія Роменця.
Запитання й відповіді
Коли сформувалася радянська психологія в Україні?
Як інституційно впізнаваний комплекс нових програм вона розвивалася у 1920-х роках, спираючись на попередні психологічні, фізіологічні та педагогічні традиції. Окремий республіканський Науково-дослідний інститут психології було створено 1 жовтня 1945 року.
Які міста були головними центрами досліджень?
Харків вирізнявся діяльністю інститутів народної освіти, рефлексологічними та педагогічними програмами; Київ став особливо важливим інституційним центром після створення Інституту психології. Дослідження також здійснювалися в інших університетських та освітніх містах республіки; масштаб їхнього внеску слід встановлювати за конкретними кафедральними й архівними матеріалами.
Що сталося з педологією у 1936 році?
Постанова ЦК ВКП(б) від 4 липня 1936 року передбачила ліквідацію педологічної ланки в школах, вилучення підручників та скасування викладання педології як окремої дисципліни в педагогічних закладах. Це рішення мало політичний і адміністративний характер.
Хто заснував Інститут психології УРСР?
Питання про створення установи вирішувалося союзними та республіканськими урядовими актами 1945 року, а провідним організатором і першим директором був Григорій Костюк. Тому коректне історичне пояснення поєднує адміністративні документи та роль наукового керівника.
Що означала «павловська сесія» для психологів?
Сесія 1950 року сприяла утвердженню офіційної фізіологічної доктрини та посиленню контролю над поясненням психологічних явищ. Її слід аналізувати як науково-політичну подію з тривалими наслідками для дослідницького середовища.
Які здобутки цього періоду зберегли значення?
Насамперед інституційна інфраструктура, наукові бібліотеки, підготовка фахівців, бібліографічно зафіксовані дослідження розвитку й навчання, праці з психології творчості та оригінальна історико-психологічна традиція. Оцінка окремих теоретичних результатів за сучасними емпіричними критеріями потребує самостійного наукового аналізу.
Чому історію радянської психології потрібно писати з українських джерел?
Українські архіви, університетські документи, україномовні першодруки та бібліографічні каталоги відновлюють географію досліджень, конкретні інституції та авторство. Вони допомагають побачити українську наукову історію в її власній послідовності й водночас перевірити її зв’язки із ширшим світовим контекстом.
Висновки
Психологічна наука радянської України формувалася в умовах інтенсивного інституційного будівництва й глибокого політичного втручання. У 1920-х роках її розвиток живили міждисциплінарні пошуки в освіті, рефлексології, педології та психології праці. У 1930-х партійні рішення й репресивні практики змінили межі наукової діяльності. Після Другої світової війни окремий Інститут психології забезпечив тривалішу організаційну основу досліджень, що розвивалися у 1950–1980-х роках.
Історичний доробок цієї доби складають конкретні праці, наукові осередки, педагогічні дослідження, створення фахових кадрів, історико-психологічні концепції та інституції, що перейшли в незалежну Україну. Його сучасне дослідження потребує двох послідовних операцій: точно відновити історичні факти й окремо перевірити наукову цінність конкретних тверджень за нинішніми стандартами. Саме так радянський період займає своє місце в загальній історії психології та українській історії науки.
Пов’язані статті
Історія психології в Україні: школи, інституції та головні етапи — огляд становлення дисципліни на українських землях у різні періоди.
Харківська психологічна школа: становлення, дослідники та ідеї — наукові зв’язки й історія харківського дослідницького осередку.
Григорій Костюк і становлення українських психологічних інституцій — роль ученого в організації психологічної науки.
Інститут психології імені Г. С. Костюка: історія та наукова спадщина — історія центральної української психологічної установи.
Історіографія психології: джерела, методи та історичні суперечки — правила історичного дослідження й перевірки джерел.
Хронологія історії психології: основні дати, події та відкриття — ширша послідовність історичних змін у дисципліні.
Джерела
Бойко, Н. (2018). Рефлексологія як навчальний предмет у Харківському інституті народної освіти. Історико-педагогічний альманах. https://doi.org/10.31499/2307-4833.1.2018.135953.
Державна науково-педагогічна бібліотека України імені В. О. Сухомлинського. Біографія І. П. Соколянського. Біобібліографічний інформаційний ресурс.
Державна науково-педагогічна бібліотека України імені В. О. Сухомлинського. Бібліографія праць Г. С. Костюка. Біобібліографічний інформаційний ресурс.
Державна науково-педагогічна бібліотека України імені В. О. Сухомлинського. Установа, якій присвоєно ім’я Г. С. Костюка. Відомості про постанову КМУ № 978 від 6 грудня 1995 року.
Інститут психології імені Г. С. Костюка НАПН України. Історія Інституту. Офіційний інституційний історичний нарис.
Інститут психології імені Г. С. Костюка НАПН України. Володимир Роменець: наукова біографія. Документована біографічна довідка.
Інститут психології імені Г. С. Костюка НАПН України. Володимир Роменець: бібліографічний покажчик. Інституційна бібліографія.
М’ясоїд, П. (2026). Академік Володимир Роменець: історія всесвітньої психології у принципово новому висвітленні. Вісник Національної академії педагогічних наук України. https://doi.org/10.37472/v.naes.2026.8109.
Національна академія педагогічних наук України. Інститут психології імені Г. С. Костюка. Офіційний реєстр наукових установ.
Педагогічний музей України. (2019). 120 років від дня народження Григорія Костюка. Історико-біографічна публікація.
Роменець, В. А. (1971). Психологія творчості. Київ: Вища школа. Бібліографічно засвідчене видання.
Роменець, В. А. (1978). Історія психології. Київ: Вища школа. Бібліографічно засвідчене видання.
Роменець, В. А. (1983). Історія психології Стародавнього світу і середніх віків. Київ: Вища школа. Бібліографічно засвідчене видання.
Smagorinsky, P. (2025). The Science of the Child: The lost Soviet pedology movement and its echoes today. Learning, Culture and Social Interaction, 54, 100925. https://doi.org/10.1016/j.lcsi.2025.100925.
Сухомлинська, О. (2012). Психотехніка – втрачений напрям радянської педагогічної науки і практики. Історико-педагогічний альманах. https://doi.org/10.31499/2307-4833.2.2012.15370.
Український інститут національної пам’яті. 1899 — народився Григорій Костюк, психолог. Історичний календар.
Центральний комітет ВКП(б). (1936, 4 липня). «О педологических извращениях в системе наркомпросов». Постанова; історична публікація тексту.
«Павлівська сесія триває: роковини семи десятиліть для психології в Україні». (2021). Психологія і суспільство. Історико-наукове дослідження.