Інститут психології імені Г. С. Костюка: історія та наукова спадщина
Автор: Український психологічний ХАБ. Опубліковано: 12 жовтня 2026 року. Редакційна політика.
Інститут психології імені Г. С. Костюка Національної академії педагогічних наук України — державна науково-дослідна установа в Києві, заснована 1 жовтня 1945 року. Протягом восьми десятиліть тут розвивалися психологія навчання та психічного розвитку, загальна й історична психологія, дослідження мислення, творчості, обдарованості, особистості, психологічного оцінювання і суспільних відносин. Наукова спадщина Інституту охоплює праці кількох поколінь дослідників, історію лабораторій, підготовку наукових кадрів та видавничу діяльність. Історична довідка установи і ЄДЕБО підтверджують дату її заснування.
У сучасній системі української науки Інститут належить до Національної академії педагогічних наук України. Юридична адреса установи — місто Київ, вулиця Паньківська, 2. Її нинішніми напрямами є фундаментальні та прикладні дослідження, підготовка дослідників, академічні видання і наукова комунікація. Актуальні відомості про керівництво й діяльність представлені на офіційній сторінці НАПН та в державному освітньому реєстрі.
Наукове значення Інституту в історії України
Історія психології включає становлення понять і теорій, розвиток методів, зміну дослідницьких запитань, появу лабораторій, університетських кафедр і фахових видань. Інститут психології імені Г. С. Костюка є важливим прикладом тривалої організації досліджень в українському науковому середовищі. Його значення розкривається через конкретні програми, публікації та дослідницькі зв’язки, які можна простежити від середини XX століття до сьогодення.
Історія цього закладу відображає зміну кількох суспільних епох: відновлення освіти після Другої світової війни, радянську систему наукового управління, відбудову українських академічних інституцій після 1991 року, розширення дослідницьких завдань у XXI столітті. Порівняння первинних завдань Інституту з його нинішніми дослідницькими пріоритетами показує як сталість інтересу до розвитку особистості, так і появу нових проблем — від цифрового середовища до психологічної стійкості в умовах війни.
Ця стаття розглядає становлення саме наукової установи. Докладна біографія Григорія Костюка та історія української психології в цілому належать до суміжних самостійних напрямів дослідження.
Для ширшого історичного контексту дивіться історію психології в Україні і загальний огляд історії психології. Докладніше про науково-організаційну діяльність першого директора йдеться в окремому матеріалі про Григорія Костюка та становлення українських психологічних інституцій.
Передісторія: психологічні дослідження до створення установи
Психологічна наука в Україні має давніші традиції, ніж окремий Інститут, заснований у 1945 році. Психологічні знання формувалися в університетських, педагогічних, медичних і філософських середовищах. Безпосереднім організаційним попередником нового закладу був відділ психології Українського науково-дослідного інституту педагогіки. Цей факт зазначено в історії Інституту.
Створення самостійної дослідницької установи означало можливість довгостроково підтримувати кілька наукових напрямів і координувати їхню роботу. У повоєнних умовах особливої ваги набували дослідження дитячого розвитку, навчання та психологічних умов освітнього процесу. Новий інститут мав стати центром такої роботи, а також сприяти професійній підготовці науковців і співпраці з кафедрами педагогічних інститутів та університетів.
Заснування у 1945 році: розпорядження та постанова
30 червня 1945 року Рада народних комісарів СРСР видала розпорядження № 10007, що дозволило створення науково-дослідного інституту психології в Українській РСР. 1 жовтня 1945 року постанова Ради народних комісарів УРСР № 1573 започаткувала діяльність Науково-дослідного інституту психології УРСР. Ці документи й послідовність рішень названо у першоджерельній історичній довідці Інституту.
1 жовтня 1945 року — офіційна дата заснування, яку нині незалежно від історичної довідки відображає Реєстр суб’єктів освітньої діяльності ЄДЕБО. Важливо розрізняти два етапи організації: попереднє рішення про дозвіл і республіканську постанову, за якою заклад розпочав роботу.
Затверджене для установи положення визначало дослідження загальної, дитячої, педагогічної та спеціальної психології, а також історії вітчизняної й зарубіжної психології. Інститут мав підтримувати планування психологічних досліджень в Україні та координувати роботу психологічних кафедр. Отже, вже у вихідному задумі поєднувалися експериментальна, теоретична, історична та організаційно-методична діяльність. Документальну реконструкцію цих функцій наводить сам Інститут.
Григорій Костюк — перший директор і організатор досліджень
Першим директором став Григорій Силович Костюк (1899–1982). Він керував Інститутом від заснування до 1971 року. Його наукові інтереси включали психічний розвиток дитини, формування понять, навчання, мислення й становлення особистості. Тривалість його керівництва забезпечувала спадкоємність проблематики, наукових дискусій і підготовки дослідників.
В історії Інституту Костюк є одночасно керівником дослідницького осередку й автором власних психологічних праць. Ці ролі пов’язані, але їх потрібно аналізувати окремо: створення організаційних умов дослідження відрізняється від авторства теоретичного висновку. До розвитку Інституту долучалися численні співробітники й наступні покоління, тому його історична роль має колективний вимір.
Бібліографія Костюка в Державній науково-педагогічній бібліотеці України імені В. О. Сухомлинського дозволяє відокремлювати конкретні його роботи від пізніших інтерпретацій і від публікацій інших дослідників тієї доби.
Перші наукові програми: психологія розвитку і навчання
У перші десятиліття робота Інституту була зосереджена навколо психічного розвитку дітей, умов навчання, розуміння навчального матеріалу, формування знань і розумових операцій. Дослідження цих процесів мали теоретичне та педагогічне значення: психологічні пояснення ставали підставою для обговорення змісту навчання, вікових особливостей і ролі діяльності в розвитку особистості.
Серед суттєвих історичних питань — взаємозв’язок навчання та розвитку. Він обговорювався в межах різних теоретичних підходів і дослідницьких практик. Оцінюючи такі праці нині, необхідно відрізняти первинну авторську постановку проблеми від її пізніших трактувань, а історичні спостереження — від сучасних емпіричних висновків.
Психологія розвитку й нині залишається самостійною галуззю з великою кількістю дослідницьких питань. Її сучасний предмет розкрито в статті «Психологія розвитку впродовж життя», а поняття індивідуального розвитку — у матеріалі «Онтогенез у психології».
Видання 1940–1950-х років і документальна спадщина
Наукове становлення Інституту можна простежити за первинними збірниками та бібліографічними каталогами. У бібліографії праць Костюка зафіксовано видання «Вопросы психологии понимания» 1947 року як частину ранньої видавничої спадщини Інституту. Відтворення цієї назви мовою оригіналу важливе для бібліографічної точності: пізніші переклади й перекази можуть змінювати назву дослідження. Бібліографічне джерело зберігає дані про працю.
1949 року в Києві було видано перший том «Наукових записок» Науково-дослідного інституту психології за редакцією Г. С. Костюка, загальним обсягом 287 сторінок. У цьому томі міститься його стаття «Про генезис поняття числа у дітей» на сторінках 10–32. Це документально підтверджена оригінальна публікація, яка розкриває дослідницьку увагу до становлення поняття числа. Точні реквізити наведено в покажчику ДНПБ України.
1950 року з’явився тематичний збірник «Питання педагогічної психології», до якого ввійшла праця Костюка «Про психологію розуміння». Дослідження розуміння стали частиною ширшої проблематики пізнання, навчання та мислення. Історіографічний опис потребує уваги до автора, року, назви оригінального тексту й конкретного видання; усе це можна перевіряти за науковим каталогом ДНПБ.
Історичний факт публікації означає існування певної наукової позиції та її аргументації. Сучасна доказова оцінка цієї позиції вимагає окремої роботи: аналізу методів, достовірності вимірювання, можливості незалежного повторення та пізніших емпіричних даних.
Лабораторія психології навчання імені Івана Синиці
У 1960 році лабораторія психології навчання була створена як самостійний підрозділ. Ініціатором її організації та першим керівником став Іван Омелянович Синиця. Офіційна історія лабораторії уточнює, що дослідження психічного розвитку особистості в навчанні проводилися в Інституті від 1945 року. Тому 1960 рік є датою організаційного оформлення лабораторії, а не початком усіх досліджень цього предмета.
Діяльність лабораторії включала вивчення розумової роботи учнів, психологічних умов засвоєння знань та індивідуального розвитку. Зміст досліджень змінювався разом із педагогічною практикою й теоретичними підходами. У подальші десятиліття розвивалися генетико-моделювальні концепції, пов’язані з колом дослідників Інституту. В історичній статті вони розглядаються як наукові програми з конкретним авторством і контекстом.
Тривалість проблематики навчання в установі виявляється через публікації, зміну керівників, тематичні плани, дисертації та діяльність лабораторних колективів. Така наступність становить важливу частину інституційної історії психології, оскільки дозволяє досліджувати один предмет упродовж багатьох поколінь.
Дослідження дошкільного та шкільного віку
Дитяча й педагогічна психологія були названі серед первісних завдань Інституту. У різні роки досліджували психологічні особливості дошкільного та шкільного віку, розвиток мислення, мовлення, особистості, засвоєння знань і взаємодію дитини з соціальним середовищем. Ці питання поєднувалися з необхідністю психологічного обґрунтування навчання й виховання.
Сучасний Інститут зберігає спеціалізовані дослідження дошкільної психології та розвитку особистості. Назви й структура підрозділів змінювалися; їх необхідно зіставляти з історією попередніх відділів, щоб коректно датувати дослідницькі напрями. Наявність відповідних лабораторій підтверджує офіційний реєстр підрозділів.
Сучасні висновки про розвиток дітей формуються на основі широкої дослідницької літератури. Історичні концепції українських учених допомагають зрозуміти розвиток відповідних запитань, а сучасна перевірка освітніх практик вимагає якісних емпіричних досліджень.
Зміна поколінь і розвиток науки в 1970–1980-х роках
Після завершення керівництва Костюка у 1971 році директором став Віталій Іванович Войтко. З травня 1983 року установу очолила Людмила Миколаївна Проколієнко. Директорські зміни відбувалися на тлі розвитку інститутських лабораторій і нових теоретико-методологічних досліджень. Послідовність керівництва наведено в історичному розділі установи.
У цих десятиліттях наукові програми охоплювали проблеми розвитку, особистості, діяльності, мислення, навчання й психологічного оцінювання. Дослідницькі підходи відображали наукові можливості та інтелектуальні обмеження свого часу. Для точного опису потрібно враховувати авторські праці та історичний контекст, у якому вони створювалися.
Важливою формою наукової роботи були лабораторії й дослідницькі групи. Їхнє створення означало тривале закріплення тематики, можливість навчати молодших дослідників і виробляти спільні методичні інструменти. Історичний внесок таких колективів проявляється через їхні результати й наступність проблем, навіть якщо організаційні назви надалі змінювалися.
Лабораторія психодіагностики: 1975 і 2015 роки
Лабораторію психодіагностики створено в Інституті 1975 року. Її засновником і першим керівником був Юрій Зіновійович Гільбух (1928–2000). Ця подія позначила формування окремого організаційного напряму психологічного оцінювання. Дату й керівника підтверджує офіційна історія лабораторії.
Психодіагностика потребує дослідження індивідуальних відмінностей, конструювання інструментів, визначення їхньої валідності й надійності, а також коректної інтерпретації результатів. Для історії науки важливо з’ясувати, які методики були доступні дослідникам і які вимірювальні стандарти діяли в той час. Сучасні принципи психологічного оцінювання розкрито у статті «Психодіагностика: що це».
5 січня 2015 року була створена лабораторія психодіагностики та науково-психологічної інформації через об’єднання двох раніших підрозділів. Таким чином, 1975 і 2015 роки відображають різні інституційні події: появу первісної лабораторії й подальшу реорганізацію. Обидві дати наведено на офіційній сторінці лабораторії.
Історичне значення діагностичного напряму полягає в розвитку культури психологічного вимірювання та дослідження індивідуальних відмінностей. Визнання цієї ролі поєднується з необхідністю сучасної перевірки конкретних методик, якщо їх планують використовувати в освіті або іншій практиці.
Володимир Роменець і розвиток історичної психології
Важливою лінією наукової спадщини Інституту стали дослідження історії психологічних ідей і теоретичних проблем людського вчинку, пов’язані з працями Володимира Андрійовича Роменця. Його історико-психологічна програма спрямовувала увагу до розвитку уявлень про психіку в культурі та історії науки. Її предмет включав переосмислення способів, у яких люди різних епох пояснювали людську діяльність.
Сучасна установа має лабораторію загальної психології та історії психології імені В. А. Роменця. Історична довідка лабораторії відображає спадкоємність відповідних підрозділів. Назва лабораторії вшанувує дослідника й водночас документує увагу Інституту до власної історіографії.
Історико-психологічні концепції розглядають через авторські тексти й контекст їх появи. Наукова цінність такого дослідження полягає в реконструкції понять, дискусій, культурних зв’язків і методологічних рішень, які впливали на формування психологічної науки.
Психологія творчості, здібностей та обдарованості
Дослідження творчого мислення й здібностей стали окремим значущим напрямом. Учені вивчали розв’язування нових завдань, творчу діяльність, індивідуальні можливості людини та умови їх розвитку. Ці питання перетиналися з психологією навчання, особистості й індивідуальних відмінностей.
З розвитком напряму пов’язані праці Володимира Моляка та інших дослідників. Інституційна наступність підтверджується роботою лабораторій психології творчості й обдарованості, зазначених у структурі Інституту. Історично важливо простежувати, як змінювалися визначення творчості, способи її дослідження та уявлення про розвиток здібностей.
Для сучасної психології принциповим є уточнення вимірюваних конструктів і дослідницьких процедур. Історичні програми творчості становлять джерело для вивчення еволюції запитань, а застосування конкретного діагностичного інструмента потребує незалежних підтверджень його вимірювальних властивостей.
Наукові школи як інституційна спадкоємність
Наукова школа виникає через спільні дослідницькі проблеми, систему наставництва, наукові дискусії, методичну практику та обмін результатами. Її історію можна вивчати за документованими зв’язками дослідників, працями учнів і колег, дисертаціями та тематикою наукових семінарів.
З Інститутом пов’язані напрями, які розвивали Григорій Костюк, Іван Синиця, Юрій Гільбух, Володимир Роменець, Сергій Максименко, Володимир Моляко, Наталія Чепелєва, Марина Смульсон, Лариса Карамушка та інші вчені. Наукові напрями охоплювали розвиток і навчання, загальну та історичну психологію, творчість, консультування й організаційні процеси. Їхнє існування відображають історії лабораторій та опис сучасної діяльності.
Історія наукової школи потребує конкретних доказів наступності, а її сучасне значення — оцінки наукових результатів. Так можна уникати некритичного перенесення почесних характеристик на кожну теорію або метод, що виник у відповідному середовищі.
Інститут після 1991 року: зміна системи підпорядкування
Відновлення незалежності України стало переломним етапом академічного життя. Постановою Кабінету Міністрів України від 16 червня 1992 року № 335 Інститут було передано до системи Академії педагогічних наук України. В історії закладу згадано також рішення президії Академії від 24 лютого 1993 року. Цю документальну послідовність підтверджують офіційна історія Інституту і довідка ДНПБ України.
Внаслідок цих змін заклад продовжив роботу в структурі академічної системи незалежної держави. Змінювалися наукові пріоритети й можливості міжнародної співпраці, а дослідницькі колективи зберігали та оновлювали власні теми. Важливо, що інституційна історія цього періоду включає юридичні рішення, кадрові зміни та розвиток науки як взаємопов’язані процеси.
6 грудня 1995 року Кабінет Міністрів України ухвалив постанову № 978 про присвоєння Інституту імені Григорія Силовича Костюка. У деяких загальних інституційних довідках згадується 1996 рік; дата постанови при цьому підтверджена документальними реквізитами в бібліотечній довідці ДНПБ. Для точної хронології слід зазначати день ухвалення нормативного акта.
24 лютого 2010 року Указом Президента України № 259 Академії педагогічних наук України було надано статус національної. Відтоді в сучасній повній назві установи використовується Національна академія педагогічних наук України. Ці відомості також відображені в історичному ресурсі ДНПБ.
Послідовність керівництва Інститутом
Упродовж 1945–1971 років директором був Григорій Костюк; з 1971 року — Віталій Войтко; з травня 1983 року — Людмила Проколієнко. З 1989 року виконувачем обов’язків директора став А. А. Корнієнко, 1990 року установу очолив О. В. Киричук, 1994 року — В. М. Титов. Від 1997 року Інститутом тривалий час керував Сергій Максименко. Ця послідовність реконструйована за офіційним історичним розділом.
14 жовтня 2025 року відбулися вибори директора, за результатами яких було обрано Олега Матвійовича Кокуна. Подію документовано в повідомленні НАПН України. Нині директором зазначено Олега Кокуна також на сторінці НАПН та у державному реєстрі ЄДЕБО, оновленому у вересні 2026 року.
Історична сторінка Інституту досі зберігає давнє формулювання про чинне директорство Сергія Максименка. Саме тому джерела потрібно читати з урахуванням часу їхнього створення та перевіряти сучасні відомості за оновленими державними й академічними реєстрами.
Лабораторна мережа у XXI столітті
Розвиток лабораторій дозволяє спостерігати інституційну спадкоємність без спрощення історії до переліку директорів. Кожен підрозділ має власну послідовність наукових тем, працівників, публікацій, змін статусу й організаційної належності. Історія наукового питання іноді починається раніше, ніж існування лабораторії під сучасною назвою.
У структурі Інституту представлені психологія навчання, когнітивні й загальнопсихологічні дослідження, методологія і теорія психології, психологія особистості, дошкільного розвитку, творчості, обдарованості, соціальних та організаційних відносин, консультативна психологія, психодіагностика та інші напрями. Перелік підрозділів наведено на офіційному сайті Інституту і на сайті НАПН.
Сучасна організаційна карта включає напрями, пов’язані з екологічною та кіберпсихологією. Це відображає розширення поля досліджень до взаємодії людини із середовищем та цифровими технологіями. Формування таких напрямів є частиною нової історії української психології.
Війна, цифровізація та актуальні дослідницькі проблеми
У сучасній програмі Інституту важливе місце посідають життєстійкість, психологічне благополуччя, кризові обставини, соціальна та організаційна психологія, розвиток людини протягом життя. Після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну 2022 року суспільний запит на дослідження психологічної підтримки, наслідків кризових подій та відновлення став особливо значущим. Ці теми представлені серед пріоритетів НАПН.
Новітня проблематика включає психологічні аспекти цифровізації та впровадження штучного інтелекту. Дослідження можуть стосуватися людського досвіду взаємодії з технологіями, уваги, інформаційного перевантаження, прийняття рішень і соціальних відносин. Академічна програма досліджень задає коло питань, а висновки про конкретні причинні ефекти потребують окремих емпіричних підтверджень.
Слід розрізняти наукове вивчення психологічної підтримки та доведену клінічну ефективність конкретного методу допомоги. Розроблення методики в дослідницькій установі є початком перевірки; її практичне застосування має відповідати сучасним етичним і доказовим вимогам.
Видання, бібліотека й академічна підготовка
Історія Інституту зберігається через журнали, тематичні збірники, бібліографії, наукові звіти, архіви та дисертації. Документальна спадщина дозволяє встановлювати точні назви робіт, роки оригінальних публікацій, авторство й участь конкретних дослідників. Для такого завдання особливу цінність мають бібліографічні покажчики ДНПБ України.
За даними НАПН, Інститут є видавцем або співвидавцем шести фахових періодичних видань категорії «Б». Належність видання до національного фахового переліку характеризує його офіційний статус; якість кожного дослідження оцінюють за відповідністю методам, даним і стандартам рецензування.
Підготовка наукових кадрів є однією з історичних функцій Інституту. Через аспірантуру, наукове наставництво, семінари, дисертаційні роботи й конференції знання передавалися між поколіннями. Сьогодні Інститут здійснює підготовку здобувачів ступеня доктора філософії зі спеціальності «Психологія», про що зазначено на офіційній сторінці НАПН.
Історичний контекст радянської науки й обмеження інтерпретацій
Значна частина історії Інституту припадає на радянський період, коли наукові плани, кадрові рішення, публікаційні можливості та міжнародні контакти залежали від централізованої академічної системи й ідеологічних настанов. Розуміння цього контексту потрібне для аналізу тодішніх наукових дискусій і доступних методологічних підходів.
Водночас у закладі проводилися дослідження, публікувалися роботи й формувалися наукові колективи. Історик повинен встановлювати конкретні обставини кожної події через документи. Для твердження про репресії щодо певного дослідника, обмеження окремої програми або втручання в публікацію необхідні відповідні персональні та архівні джерела.
Сучасні критерії доказовості, етики досліджень, статистичного аналізу та відкритості науки істотно розвинулися. Історична теорія залишається частиною спадщини незалежно від того, наскільки її окремі положення відповідають сучасній емпіричній літературі. Обидва питання — історичного внеску й нинішньої перевірки — потребують окремих аргументів.
Інститут у системі української та міжнародної науки
Українська психологічна наука охоплює університети, академічні установи, регіональні традиції й міжнародні зв’язки, сформовані задовго до 1945 року та після нього. Інститут Костюка став одним із важливих осередків цієї мережі завдяки довготривалій організації досліджень, підготовці науковців, роботі лабораторій і видавничій діяльності.
Його історію доцільно досліджувати поруч з історією інших українських установ і міжнародних психологічних шкіл. Установлення взаємовпливів потребує конкретних свідчень: спільних публікацій, наукового листування, конференцій, міжнародних програм та цитувань. Сучасна стратегія НАПН передбачає розвиток міжнародної дослідницької співпраці та участь у відповідних грантових конкурсах.
Інституційна спадщина Інституту дозволяє побачити не тільки зміну теорій, а й матеріальні умови тривалої наукової роботи: лабораторії, бібліотеки, наукові видання, кадрову підготовку та координацію досліджень. Це робить його історію суттєвою для розуміння української психології як науки.
Вісімдесятиріччя 2025 року та новий етап
У 2025 році Інститут відзначив 80 років від заснування. Повідомлення НАПН України засвідчує, що урочисті збори відбулися 27 листопада 2025 року. Директор Олег Кокун представив історичні етапи становлення Інституту, його внесок у розвиток психології України та концепцію подальшої роботи.
Ювілейні матеріали є свідченнями інституційної пам’яті та сучасного бачення розвитку. Для точної історичної реконструкції їх треба зіставляти з першими виданнями наукових праць, нормативними актами, архівними джерелами та актуальними державними реєстрами.
Хронологія ключових подій
30 червня 1945 року — розпорядження № 10007 про дозвіл організації Інституту. 1 жовтня 1945 року — постанова № 1573 і заснування Науково-дослідного інституту психології УРСР. Першим директором став Григорій Костюк. Історія установи і державний реєстр підтверджують ці дані.
1949 рік — видання першого тому «Наукових записок» за редакцією Костюка. 1960 рік — створення лабораторії психології навчання під керівництвом Івана Синиці. 1971 рік — початок директорства Віталія Войтка. 1975 рік — створення лабораторії психодіагностики Юрієм Гільбухом. Джерела: бібліографія ДНПБ, лабораторія навчання і лабораторія психодіагностики.
1983 рік — директоркою стала Людмила Проколієнко. 16 червня 1992 року — постанова № 335 про перехід до Академії педагогічних наук України. 6 грудня 1995 року — постанова № 978 про присвоєння імені Григорія Костюка. 1997 рік — початок тривалого директорства Сергія Максименка. Офіційна історія та ДНПБ України зберігають ці відомості.
24 лютого 2010 року — надання Академії національного статусу. 5 січня 2015 року — реорганізація лабораторії психодіагностики. 14 жовтня 2025 року — обрання директором Олега Кокуна. 27 листопада 2025 року — відзначення 80-річчя Інституту. Відповідні джерела: ДНПБ, історія лабораторії, вибори директора та ювілейне повідомлення.
Як перевіряти історичні твердження про Інститут
Дату створення установи й юридичні зміни перевіряють за постановами, розпорядженнями та державними реєстрами. Авторство й точні назви наукових праць — за оригінальними виданнями, критичними бібліографіями та науковими каталогами. Наукову спадкоємність — за лабораторними історіями, звітами, дисертаційними темами, спільними працями та критичними історико-науковими дослідженнями.
Для тверджень про сучасну достовірність психологічних висновків необхідні якісні емпіричні дослідження, перевірка вимірювання, незалежні відтворення та систематичні огляди. Історична цінність праці встановлюється через її контекст і вплив на розвиток запитань, а надійність конкретної психологічної закономірності — за сучасними доказами.
Це особливо важливо для спадщини багаторічної установи: її наукові підрозділи, керівництво й програми змінюються, тому давні історичні матеріали варто читати поряд із сучасними даними НАПН та ЄДЕБО.
Поширені запитання
Коли заснували Інститут психології імені Г. С. Костюка?
1 жовтня 1945 року. Тоді було створено Науково-дослідний інститут психології УРСР на підставі постанови № 1573. Історичне підтвердження і запис ЄДЕБО містять цю дату.
Хто був першим директором?
Григорій Силович Костюк, який керував Інститутом від 1945 до 1971 року. Послідовність директорів наведено в історії установи.
Коли установі присвоїли ім’я Костюка?
Відповідна постанова Кабінету Міністрів України № 978 датована 6 грудня 1995 року. У частині стислих довідок також згадується 1996 рік. Реквізити нормативного акта підтверджує ДНПБ України.
Хто є директором Інституту у 2026 році?
Олег Матвійович Кокун. Про його обрання у жовтні 2025 року повідомила НАПН України; станом на вересень 2026 року він зазначений керівником у державному освітньому реєстрі.
Чим відомий Інститут у психологічній науці?
Тривалими програмами дослідження психічного розвитку, навчання, особистості, мислення, психологічного оцінювання, творчості, обдарованості, історії психології та соціальних процесів. Сучасні напрями описано на сайті НАПН.
Де шукати оригінальні документи та праці Інституту?
У розділі історії Інституту, бібліографії Григорія Костюка і каталогах наукових бібліотек. Для цитування варто перевіряти конкретне видання, рік, редактора й сторінки.
Історичне значення та наукова спадщина
Інститут психології імені Г. С. Костюка є важливою частиною української психологічної науки завдяки тривалому розвитку дослідницьких програм, діяльності лабораторій, наукових публікаціях і підготовці поколінь дослідників. Його історія показує, як інституційна спадкоємність підтримує наукову роботу в умовах суспільних змін.
Цю спадщину можна реконструювати за нормативними актами, бібліографіями, оригінальними працями та історіями підрозділів. У XXI столітті Інститут продовжує дослідження особистості, розвитку, освіти, психологічного благополуччя, кризових ситуацій і цифрового середовища. Так інституційна історія поєднує документоване наукове минуле із сучасними дослідницькими питаннями.
Пов’язані статті
Історія психології: етапи, школи та розвиток науки — центральний історичний огляд дисципліни.
Історія психології в Україні: школи, інституції та головні етапи — загальна історія української психологічної науки.
Григорій Костюк і становлення українських психологічних інституцій — праця про інституційну роль першого директора.
Психологія розвитку впродовж життя: як людина змінюється від дитинства до старіння — сучасний розвиток одного з провідних історичних напрямів Інституту.
Онтогенез у психології: що це і як розвивається психіка людини — поняття індивідуального психічного розвитку.
Психодіагностика: що це, як вона пов’язана з оцінюванням і чому тест не дорівнює діагнозу — сучасні принципи оцінювання, пов’язані з історією психодіагностичної лабораторії.
Генетична епістемологія Жана Піаже: як виникає і розвивається знання — порівняльна перспектива психології розвитку пізнання.
Джерела
Державна науково-педагогічна бібліотека України імені В. О. Сухомлинського. Бібліографія праць Г. С. Костюка. Бібліографічний ресурс оригінальних праць і видань.
Державна науково-педагогічна бібліотека України імені В. О. Сухомлинського. Установа, якій присвоєно ім’я Г. С. Костюка. Державні акти 1945, 1992, 1995 і 2010 років.
Інститут психології імені Г. С. Костюка НАПН України. Історія лабораторії психології навчання імені І. О. Синиці. Хронологія наукового напряму.
Інститут психології імені Г. С. Костюка НАПН України. Історія лабораторії психодіагностики та науково-психологічної інформації. Заснування та реорганізації.
Інститут психології імені Г. С. Костюка НАПН України. Історія лабораторії загальної та історичної психології імені В. А. Роменця. Інституційна спадкоємність.
Інститут психології імені Г. С. Костюка НАПН України. Історія Інституту. Заснування, керівництво та розвиток установи.
Костюк, Г. С. (1949). Про генезис поняття числа у дітей. У виданні «Наукові записки» Науково-дослідного інституту психології УРСР, т. 1, с. 10–32. Київ: Радянська школа.
Національна академія педагогічних наук України. Інститут психології імені Г. С. Костюка: структура, керівництво та напрями роботи.
Національна академія педагогічних наук України. (2025, 14 жовтня). Відбулися вибори директора Інституту психології імені Г. С. Костюка.
Національна академія педагогічних наук України. (2025, 27 листопада). Урочисті збори до 80-річчя Інституту психології імені Г. С. Костюка.
Реєстр суб’єктів освітньої діяльності (ЄДЕБО). Інститут психології імені Г. С. Костюка НАПН України. Дані оновлено 29 вересня 2026 року.