Як змінювалися етичні стандарти психологічних досліджень
Автор: Український психологічний ХАБ · Опубліковано: 12 жовтня 2026 року · Редакційна політика
Етичні стандарти психологічних досліджень розвивалися протягом XIX–XXI століть разом із розумінням прав людини, автономії учасників, відповідальності науковців і суспільних наслідків експерименту. Від ранньої лабораторної практики, де допустимість процедури значною мірою визначали самі дослідники, психологія перейшла до інформованої згоди, незалежної етичної експертизи, захисту персональних даних, спеціальних правил щодо обману й процедур допомоги після дослідження.
Історія цих змін охоплює кілька окремих, хоча й пов'язаних традицій: професійні кодекси психологів, етику біомедичних досліджень людини, державне регулювання та норми університетів. Тому Нюрнберзький кодекс 1947 року, перший кодекс Американської психологічної асоціації 1953 року, Белмонтська доповідь 1979 року й цифрові рекомендації XXI століття відображають різні етапи, сфери застосування та механізми захисту. Питання чинних практичних вимог розкриває окрема канонічна стаття «Етика психологічних досліджень: згода, ризики і конфіденційність».
Що саме змінювалося в етиці психологічних експериментів
Спершу етичну відповідальність переважно розуміли як особисту доброчесність експериментатора та відповідність його дій професійним звичаям. Згодом на перший план вийшли обов'язки щодо кожного учасника: пояснити процедуру, забезпечити добровільний вибір, обґрунтувати ризик, дозволити припинити участь, захистити приватність. Сучасна етика додала незалежний контроль, справедливе формування вибірок, захист вразливих груп і відповідальність за способи публікації даних.
Зміни не були одночасними в усіх країнах. Історик повинен розрізняти початкову публікацію кодексу, його юридичну силу, коло установ, які зобов'язалися його виконувати, та реальну практику проведення досліджень. Зокрема, впливовий міжнародний моральний принцип не завжди відразу перетворюється на обов'язкову процедуру незалежної експертизи.
XIX століття: експериментальна психологія до сучасних етичних комітетів
Університетська лабораторія та роль учасника
У другій половині XIX століття психологи розвивали психофізику, досліджували час реакції, відчуття, увагу та пам'ять, поступово створювали університетські лабораторії. Участь в експериментах нерідко брали самі науковці, їхні співробітники та студенти. Відповідальність за безпеку й допустимість процедур пов'язувалася з особою вченого, інституційною дисципліною та тогочасними уявленнями про наукове благо.
Розвиток університетської науки, описаний у матеріалах «Як психологія стала самостійною наукою» і «Історія психології: етапи, школи та розвиток науки», створив умови для майбутніх професійних норм. Разом зі зростанням масштабів досліджень виникли питання залежності учасників від викладача, роботодавця чи лікаря, відбору за соціальним становищем та доступу дослідників до особистої інформації.
Діти й пацієнти як учасники ранніх досліджень
Дослідження у школах, лікарнях та родинах виявили складну межу між згодою дорослого представника й правом самої дитини на захист. Історично багато ранніх протоколів не передбачали окремого обговорення зрозумілої дитині згоди, права висловити незгоду та тривалих психологічних наслідків експерименту. Ці питання поступово перетворилися на самостійні етичні вимоги.
Одним з найвідоміших випадків стала робота Джона Вотсона та Розалії Рейнер «Conditioned Emotional Reactions», опублікована в Journal of Experimental Psychology 1920 року. Автори описали формування страху в немовляти, відомого як «маленький Альберт», і повідомили про неможливість провести усунення сформованої реакції перед вибуттям дитини. Первинна публікація дозволяє відокремити реально описану процедуру від пізніших легенд про особу учасника, які залишаються суперечливими.
Цей експеримент став історичним приводом для обговорення відповідальності за навмисне викликання страху, адекватності батьківського дозволу й необхідності допомоги після завершення процедури. З сучасного погляду ризик має обґрунтовуватися до початку дослідження, а протокол — містити способи його зниження та припинення.
1947 рік: Нюрнберзький кодекс
Після Другої світової війни судовий процес над нацистськими лікарями документував злочинні медичні експерименти. У вироку 1947 року сформульовано десять положень допустимості дослідів над людьми. Вони передбачали добровільну згоду, науково обґрунтовану мету, уникнення зайвого фізичного й психічного страждання, пропорційність ризику, кваліфікацію персоналу, можливість учасника припинити дослід і обов'язок експериментатора зупинити небезпечну процедуру. Первинний історичний контекст і текст викладено в енциклопедії Меморіального музею Голокосту США.
Кодекс з'явився в медичному та судовому контексті. Його вплив на психологію пов'язаний із загальними вимогами поваги до людини, особливо коли процедура може викликати страх, примус чи іншу шкоду. Історично некоректно стверджувати, що його ухвалення негайно запровадило сучасні інституційні етичні комітети в кожній психологічній лабораторії. Між моральним принципом і практикою існував тривалий шлях упровадження.
Найважливіша зміна полягала у визнанні учасника носієм власного права ухвалювати рішення, незалежно від очікуваної користі науки. Науковий інтерес більше не міг бути достатнім поясненням для досліду без належної добровільної згоди.
1953 рік: поява першого кодексу APA
Американська психологічна асоціація опублікувала «Ethical Standards of Psychologists» 1953 року. За історичною публікацією самої APA, робоча група під керівництвом Ніколаса Гоббса використала численні розповіді психологів про реальні професійні дилеми; понад дві тисячі фахівців зробили істотний внесок у формування першого кодексу, обсяг якого перевищував 170 сторінок.
Видання стосувалося широкого професійного поля: практики, викладання, досліджень, публікацій, взаємин із колегами та громадськістю. Його історичне значення — перехід від переважно персонального судження психолога до колективного нормативного обговорення. Етичні стандарти стали предметом регулярного перегляду, а наукова спільнота почала накопичувати й аналізувати типові конфлікти.
В офіційному переліку попередніх редакцій APA зафіксовано видання 1953, 1959, 1963, 1968, 1979, 1981, 1992, 2002 років та подальші поправки. Історія цих редакцій свідчить про тривале уточнення норм відповідно до змін у науці, практиці та суспільних очікуваннях. Професійний кодекс психологів необхідно розрізняти зі спеціальними державними правилами захисту учасників дослідження.
1960-ті роки: дискусія про психологічний ризик
Стенлі Мілґрем і проблема підкорення авторитету
У статті 1963 року «Behavioral Study of Obedience» Стенлі Мілґрем описав експеримент, учасники якого вважали, що карають іншу людину електричними ударами. Насправді ця людина була помічником дослідника. Процедура викликала в частини учасників виражене психологічне напруження; первинна стаття описує відповідні фізіологічні та поведінкові реакції. Учасники перебували під тиском авторитету експериментатора та не знали справжньої природи ситуації.
Основні етичні питання стосувалися прихованої мети, меж обману, добровільності в умовах тиску, психологічного страждання, можливості припинити участь і впливу досліду на довіру до науки. Етична оцінка процедури та емпірична оцінка висновків Мілґрема є окремими завданнями, кожне з яких потребує звернення до вихідного протоколу.
Критика Діани Баумрінд
У 1964 році Діана Баумрінд опублікувала «Some Thoughts on Ethics of Research: After Reading Milgram's “Behavioral Study of Obedience”». Вона порушила питання довіри учасників, можливого приниження та меж морального виправдання експерименту його науковою значущістю. Ця публічна фахова дискусія стала одним із ключових моментів розвитку спеціалізованої дослідницької етики соціальної психології.
Етична дискусія поступово змістила акцент від здатності дослідника отримати цікавий результат до його обов'язку обґрунтувати вибір методу. Якщо той самий дослідницький намір можна реалізувати з меншим ризиком для людини, це стає вагомим аргументом у процедурі оцінювання.
Стенфордський тюремний експеримент
Стенфордський тюремний експеримент 1971 року спричинив довготривалі суперечки про допустимість створених рольових умов, нагляд за процедурами й повноваження дослідника, який одночасно впливає на експериментальну ситуацію. Новітня історіографія ставить і додаткові методологічні запитання. Зокрема Тібо Ле Тексьє (2019) проаналізував документальні матеріали та оскаржив усталені популярні інтерпретації.
Історія цього випадку нагадує, що наукова якість і етична допустимість взаємопов'язані, але оцінюються за різними критеріями. Недостовірний переказ досліду може зробити його суспільний авторитет непропорційним реальним науковим підставам. Розгорнуті питання інтерпретації подібних випадків містяться в статті «Класичні експерименти психології».
Генрі Бічер і поширення проблематики дослідницької етики
16 червня 1966 року Генрі К. Бічер опублікував у New England Journal of Medicine дослідження «Ethics and Clinical Research». Воно систематизувало етичні проблеми реальних клінічних досліджень: неналежне інформування учасників, ризики й відсутність належного захисту. Хоча праця присвячена медицині, вона стала впливовим свідченням, що серйозні порушення можливі і в авторитетних наукових установах мирного часу.
Цей аргумент сприяв розвитку інституційного підходу: добрі наміри, фахова репутація та наукова мета потребують незалежної перевірки процедур. Вплив клінічної дослідницької етики поширився й на поведінкові науки, оскільки ті самі відносини влади та ризики виникають у дослідженнях людей поза медициною.
Декларація Гельсінкі: від 1964 до 2024 року
Всесвітня медична асоціація ухвалила Декларацію Гельсінкі 1964 року. Її початковий текст встановив рекомендації для лікарів, які проводять клінічні дослідження. Згодом документ переглядали, зокрема 1975, 2013 і 2024 року. Порівняння редакції 1964 року з редакцією 2024 року дає змогу простежити розширення вимог до автономії, оцінювання ризику, незалежного перегляду й відповідального використання ідентифікованих матеріалів і даних.
Сферою Декларації залишаються медичні дослідження за участю людей. Вона суттєва для клінічної та пов'язаної зі здоров'ям психології, але не підміняє спеціалізовані професійні кодекси щодо будь-якого соціально-психологічного опитування чи спостереження. Історія етики потребує точного встановлення сфери дії кожного документа.
Таскіґі: дослідження, яке загострило питання справедливості
Дослідження нелікованого сифілісу, що проводилося службою громадського здоров'я США в Таскіґі впродовж 1932–1972 років, стало одним із ключових прикладів порушення прав учасників. За офіційною історією CDC, чоловіки з уже наявною інфекцією не отримали належної інформованої згоди, а лікування не забезпечували навіть тоді, коли воно стало доступним. Важливе історичне уточнення: дослідники не заражали цих людей сифілісом спеціально для експерименту.
Після суспільного розголосу дослідження припинили 1972 року. Його історія засвідчила взаємодію расової нерівності, професійної влади, недоступності інформації та безкарності дослідницької установи. Хоча це було біомедичне дослідження, його наслідки вплинули на етику всієї сфери досліджень за участю людей, включно з психологією та соціальними науками.
1974–1979 роки: Національна комісія та Белмонтська доповідь
Національний закон про дослідження США 1974 року передбачив створення Національної комісії із захисту людей у біомедичних і поведінкових дослідженнях. 18 квітня 1979 року комісія оприлюднила Белмонтську доповідь, яка сформулювала три основні принципи: повагу до особи, благодіяння та справедливість.
Повага до особи означає визнання автономії й додатковий захист людей, можливість самостійного рішення яких обмежена. Благодіяння вимагає обґрунтовувати дослідницьку цінність, зменшувати можливу шкоду й зважувати користь і ризики. Справедливість стосується обґрунтованого добору учасників і розподілу тягаря та користі. Сам документ пов'язує ці принципи з інформованою згодою, оцінюванням ризику й користі та процедурою залучення людей.
Белмонтська доповідь змінила мову дискусії про етику досліджень, дозволивши оцінювати складні випадки через принципи, а не лише через окремі заборони. Її безпосереднім регуляторним контекстом була система США, проте концептуальний вплив поширився на міжнародні обговорення етики поведінкових і медичних досліджень.
Незалежна етична експертиза та регулювання 1980–1990-х років
Поступово університети, лікувальні та дослідницькі організації запроваджували механізми незалежного розгляду протоколів. Такі комітети оцінюють обґрунтованість дослідження, способи залучення учасників, можливий дистрес, умови згоди, конфіденційність, процедури припинення участі та реагування на небажані наслідки. У США інституційні органи цього типу відомі як IRB.
За офіційною історією федерального регулювання США, у 1981 році були переглянуті правила захисту учасників, а 1991 року прийнято спільну міжвідомчу політику Common Rule. Важливе оновлення було оприлюднено у 2017 році, після перехідного періоду його ключові вимоги загалом почали застосовувати 2019 року. Історія перегляду HHS окремо документує дати публікації, набрання чинності й переходу до виконання.
Наявність комітету не усуває відповідальності дослідника. У сучасній системі етика існує протягом усього життєвого циклу проєкту: від планування та добору учасників до повідомлення про непередбачені ризики, зберігання матеріалів, аналізу, публікації та подальшого використання даних.
Як змінилося поняття інформованої згоди
Раннє розуміння згоди нерідко пов'язували з готовністю людини виконувати інструкції дослідника. Сучасна процедура передбачає зрозуміле пояснення мети, характеру участі, можливих ризиків, використання даних, права на запитання й можливостей відмови в межах застосовних правил. Підписана форма підтверджує певну частину процесу, але свобода вибору визначається також ситуацією, мовою пояснення й відсутністю невиправданого тиску.
Для студентів, працівників та клієнтів, які залежать від дослідника, виникає ризик непрямого примусу. Людина може сприймати участь як умову оцінки, оплати чи доступу до допомоги. У кодексі APA ці відносини прямо враховано, зокрема через захист від наслідків відмови та альтернативні форми виконання навчальних завдань.
Для дітей і осіб з обмеженою можливістю самостійно ухвалювати рішення розвивалися спеціальні процедури представництва, додаткового пояснення та захисту. Етичні стандарти прагнуть одночасно уникати експлуатації й необґрунтованого виключення людей із досліджень.
Обман у психологічному експерименті та дебрифінг
Соціально-психологічні експерименти іноді передбачають приховування частини гіпотез, оскільки повне попереднє пояснення змінює поведінку учасника. Після дискусій навколо історичних досліджень обман перестали вважати нейтральним інструментом: тепер потрібні обґрунтування його необхідності, оцінка менш ризикованих альтернатив, суворі межі шкоди й належне інформування учасників після завершення процедури.
Стандарти APA 8.07 і 8.08 формулюють умови використання обману та обов'язок надавати можливість дізнатися справжню природу дослідження. Зокрема, приховані процедури повинні мати значну очікувану наукову або освітню цінність, а ефективні варіанти без обману — бути непридатними для досягнення відповідної мети.
Дебрифінг — пояснення учасникові істотних обставин проведеного дослідження — допомагає відновити розуміння ситуації, надати можливість поставити запитання, виявити небажані наслідки й за потреби вжити заходів для зменшення шкоди. Він не скасовує необхідності обґрунтувати ризики ще до початку експерименту.
Від фізичної небезпеки до психологічних і соціальних наслідків
Міжнародна етика досліджень людини спершу особливо гостро реагувала на тілесні ушкодження та медичні втручання. Психологічна наука показала значення страху, тривоги, приниження, сорому, втрати довіри, порушення приватності та соціального тиску. Наслідки розкриття чутливої інформації інколи перевищують негайне навантаження під час лабораторної процедури.
Водночас психологічний дискомфорт, тимчасовий дистрес та тривалий клінічний розлад — різні явища. Первинні історичні описи не дозволяють приписувати учасникам довготривалі психічні наслідки без відповідного підтвердження. Етична оцінка враховує обґрунтовано очікуваний ризик незалежно від того, чи вдалося згодом документально встановити шкоду.
Справедливість, дискримінація та захист спільнот
Історичний перегляд психологічних досліджень поставив питання про расові й культурні упередження, дискримінаційне використання тестів, стереотипні інтерпретації групових відмінностей і нерівний розподіл ризику. Справедливість у доборі учасників пов'язана з тим, хто визначає дослідницьке запитання, як представляють результати та чи можуть вони завдати шкоди спільноті після публікації.
Кодекс Британського психологічного товариства 2021 року включає повагу до автономії, приватності та гідності окремих осіб, груп і спільнот, а також наукову доброчесність та соціальну відповідальність. Це показує розширення етики від захисту окремого учасника до аналізу наслідків для соціальних груп.
Особливо складними є випадки, коли дослідник прибрав імена з даних, але в описі залишається впізнаваною невелика група, школа чи громада. Оцінювання такого ризику потребує аналізу контексту, а не лише формального вилучення персональних ідентифікаторів.
Дослідження тварин у психології
Історично експерименти з тваринами відігравали важливу роль у вивченні научіння, пам'яті та поведінки. Водночас правила гуманного поводження, ветеринарного нагляду, обґрунтування використання тварин та зменшення страждань поступово посилювалися. Стандарт APA 8.09 прямо вимагає законного та гуманного поводження з тваринами.
Етичні правила досліджень за участю людей і тварин мають різні правові й професійні підстави. Історія психологічної дослідницької етики включає обидві лінії розвитку, зберігаючи точність щодо відмінностей між ними.
Інтернет і персональні дані: нові виклики 2000–2020-х років
Онлайн-опитування, соціальні мережі, цифрові щоденники та поведінкові журнали розширили можливості психологічних досліджень, але створили ризики повторного встановлення особи, втрати контролю над записами та неочікуваного вторинного використання даних. Технічна доступність публікації чи повідомлення не визначає автоматично етичну допустимість його збирання для наукових потреб.
Асоціація дослідників інтернету оприлюднила настанови 2002, 2012 та 2019 років. Офіційний архів AoIR показує, як змінювався підхід від оцінювання публічності онлайн-спілкування до врахування контексту, життєвого циклу даних, великих інформаційних масивів та досліджень за допомогою штучного інтелекту. У представленні настанов 2019 року прямо згадані великі дані та штучний інтелект.
Інформована згода на участь у процедурі, юридична підстава обробки персональних даних та згода на подальше поширення матеріалів можуть бути окремими питаннями. Відкриті дослідницькі дані й можливість перевірки наукових висновків слід поєднувати із захистом ідентичності та межами первинних домовленостей з учасниками.
Наукова доброчесність і етика результатів
Етичні зобов'язання виходять за межі процедури залучення людини. Якщо дослідження не здатне надати обґрунтованої відповіді на заявлене питання, навіть помірні незручності для учасників можуть бути науково невиправданими. Неналежний аналіз, приховування небажаних результатів, перебільшення причинних висновків і некритичне поширення сенсаційних трактувань здатні посилювати суспільну шкоду.
Сучасні принципи прозорості, достовірного опису методів, попереднього планування аналізів та відповідального зберігання матеріалів тісно пов'язані з етикою. Водночас відкритість даних має узгоджуватися з приватністю. Загальний контекст наукових методів та обмежень висновків розкриває «Психологічне дослідження: що це, методи, дизайн і як читати результати».
Українська історія та чинний інституційний контекст
Історія української психології охоплює університетські лабораторії, педагогічні установи, розвиток наукових інститутів і періоди ідеологічного контролю. Оцінювання дослідницької етики цих епох має враховувати тогочасні правові умови, місцеві архіви та реальні повноваження учасників. Небажано приписувати університетам минулого чинні сьогодні процедури або ототожнювати відсутність сучасного комітету з повною відсутністю будь-яких етичних уявлень.
У незалежній Україні значення має Закон «Про захист персональних даних» від 1 червня 2010 року № 2297-VI, що регулює відповідні види обробки персональної інформації. Його застосування в психологічному дослідженні залежить від виду даних, способу їх збирання та правових підстав обробки. Для клінічних досліджень можуть діяти спеціальні галузеві норми.
Національна психологічна асоціація України повідомляє про оновлення свого етичного кодексу 2021 року та діяльність постійного комітету з етики. Офіційний опис асоціації охоплює повагу до прав людини, конфіденційність, професійну відповідальність та етику психологічних досліджень. Професійна рекомендація асоціації, правила окремого університету й закон мають різний юридичний статус; дослідник має встановити, що саме поширюється на його проєкт.
Дослідження людей, які пережили війну, втрату, вимушене переміщення або інші потенційно травматичні події, потребують окремого аналізу безпеки, добровільності, ризику повторного травмування та конфіденційності. Для історії української науки ця проблема поєднується з питаннями академічної автономії, доступу до архівів, репрезентативності вибірок та етичного використання свідчень.
Штучний інтелект і новий етап дослідницької етики
Генеративні системи, цифрові співрозмовники та автоматизований аналіз поведінки дозволяють отримувати нові типи психологічних даних. Люди можуть повідомляти чатботам інтимні відомості, формувати прив'язаність до стилю взаємодії та залишати тривалі інформаційні сліди. Отже, необхідно продумувати інформування про природу системи, дослідницькі цілі, зберігання розмов, можливе повторне використання інформації й наслідки автоматизованої персоналізації.
При цьому людське переживання спілкування зі штучною системою є предметом психологічного дослідження незалежно від відкритих філософських і наукових питань про можливу суб'єктивність системи. Докази людської прив'язаності не дозволяють автоматично робити висновки про свідомість чи почуття цифрового співрозмовника.
Нові цифрові питання продовжують загальну історичну лінію: науковець відповідає за передбачувані наслідки свого методу, межі інформованої згоди, безпеку учасників і прозорість роботи з інформацією. Для орієнтації застосовують рекомендації AoIR, професійні етичні кодекси та чинне законодавство.
Поширені історичні міфи
«Дослідницька етика виникла лише після Нюрнберга»
Моральні уявлення та професійні дискусії існували раніше. Нюрнберзький кодекс 1947 року став визначальним документом, який сформулював впливові стандарти допустимості експериментів над людьми після документування медичних злочинів. Його історичне значення потрібно визначати через конкретні обставини створення та подальший вплив.
«Кодекс 1953 року одразу зробив усі експерименти безпечними»
Поява кодексу APA створила основу для професійної саморегуляції, проте суперечливі дослідження тривали й у наступні десятиліття. Реальний захист учасника залежить від дотримання правил, контролю протоколу, реакції на порушення та незалежності етичного розгляду.
«Будь-який обман у психологічному дослідженні заборонений»
Чинні професійні документи допускають обмежені випадки застосування прихованих процедур за конкретних умов наукової необхідності, безпеки та подальшого інформування. Оцінка залежить від дизайну, очікуваного ризику й чинних правил.
«Етичне схвалення підтверджує наукову правильність результатів»
Етична експертиза оцінює допустимість процедури та її ризики, а якість наукових висновків потребує методологічної перевірки. Саме тому історіографія психології окремо досліджує, наскільки достовірно описували класичні експерименти.
Хронологія ключових змін
1920 — публікація експерименту Вотсона та Рейнер щодо формування страху в дитини.
1947 — десять положень Нюрнберзького кодексу, включно з добровільною згодою та правом припинити участь.
1953 — перший великий професійний етичний кодекс APA.
1963–1964 — дослідження Мілґрема та публічна етична критика Баумрінд; 1964 року — початкова Декларація Гельсінкі.
1966 — стаття Генрі Бічера про етичні порушення у клінічних дослідженнях.
1972–1974 — припинення дослідження Таскіґі та прийняття американського Національного закону про дослідження.
1979 — Белмонтська доповідь із принципами поваги до особи, благодіяння та справедливості.
1981–1991 — розвиток федерального захисту учасників у США, ухвалення Common Rule 1991 року.
2002–2019 — розвиток спеціалізованих рекомендацій із дослідження інтернету.
2010 — Закон України «Про захист персональних даних».
2021 — оновлення дослідницької етики у фахових документах британської та української психологічних спільнот.
2024 — чергова редакція Декларації Гельсінкі.
Що означає ця історія для сучасної психологічної науки
Дослідницька етика стала складником самого наукового дизайну. Дослідник оцінює, чи виправданий обраний спосіб перевірки гіпотези, чи можна зменшити ризик, хто може відмовитися без негативних наслідків, як захищені записи та хто контролює подальше використання результатів. Формальна наявність документа є початком процедури, а послідовне виконання правил визначає її реальну якість.
Історична перспектива дозволяє побачити розвиток від окремих моральних вимог до взаємопов'язаної системи автономії, справедливості, наукової доброчесності, захисту приватності та суспільної відповідальності. Саме ця система визначає сучасне ставлення психології до людей, чиї досвід і поведінка стають предметом наукового знання.
Часті запитання
Коли з'явився перший кодекс етики психологів?
Перший великий кодекс Американської психологічної асоціації «Ethical Standards of Psychologists» опубліковано 1953 року. Раніше існували моральні та професійні уявлення щодо допустимості досліджень, а 1947 року з'явився Нюрнберзький кодекс для експериментів над людьми.
Чому експеримент Мілґрема став настільки суперечливим?
Учасники вірили, що завдають іншій людині болю, зазнавали тиску авторитету та не були повністю поінформовані про процедуру. Дискусія стосувалася психологічного ризику, добровільності та етичної допустимості приховування мети.
Що головного змінила Белмонтська доповідь?
Вона систематизувала повагу до особи, благодіяння та справедливість і пов'язала їх з інформованою згодою, аналізом ризику й справедливим добором учасників досліджень за участю людей.
Чи кожне психологічне дослідження перевіряє етичний комітет?
Порядок незалежного перегляду залежить від країни, установи, типу дослідження, джерела фінансування та характеру залучення людей. Різні правові режими передбачають різні категорії експертизи або винятків.
Чи можна проводити дослідження з прихованою метою?
У деяких випадках професійні правила дозволяють обмежене використання обману за умови вагомого наукового обґрунтування, відсутності ефективних безпечніших альтернатив та належного подальшого інформування учасників.
Чи діє Декларація Гельсінкі на кожне психологічне опитування?
Її сфера — медичні дослідження за участю людей, зокрема використання ідентифікованих матеріалів і даних. Для інших психологічних досліджень діють відповідні професійні та правові вимоги.
Які особливості етики онлайн-досліджень?
Основними ризиками є повторна ідентифікація, непрозоре вторинне використання даних, порушення очікувань приватності та поширення чутливих матеріалів. Їх оцінюють відповідно до контексту цифрової взаємодії й чинних правил.
Які документи важливі для дослідника в Україні?
Важливі чинне законодавство України, локальні правила установи, застосовні професійні етичні кодекси та спеціальні галузеві вимоги, якщо дослідження включає клінічні чи медичні процедури.
Пов’язані статті
Джерела
American Psychological Association. (1953). Ethical Standards of Psychologists. Washington, DC: APA. Історія першого кодексу.
American Psychological Association. (2002; поправки 2010, 2016). Ethical Principles of Psychologists and Code of Conduct. Офіційний документ.
Association of Internet Researchers. (2002). Ethical Decision-Making and Internet Research. Архів.
Association of Internet Researchers. (2012). Ethical Decision-Making and Internet Research 2.0. Архів.
Association of Internet Researchers. (2019). Internet Research: Ethical Guidelines 3.0. Текст та архів.
Baumrind, D. (1964). Some Thoughts on Ethics of Research: After Reading Milgram's “Behavioral Study of Obedience.” American Psychologist, 19(6), 421–423. DOI.
Beecher, H. K. (1966). Ethics and Clinical Research. New England Journal of Medicine, 274(24), 1354–1360. DOI.
British Psychological Society. (2021). Code of Human Research Ethics. Видання.
Centers for Disease Control and Prevention. (2024). About the Untreated Syphilis Study at Tuskegee. Документальна історія.
Le Texier, T. (2019). Debunking the Stanford Prison Experiment. American Psychologist, 74(7), 823–839. DOI.
Milgram, S. (1963). Behavioral Study of Obedience. Journal of Abnormal and Social Psychology, 67(4), 371–378. DOI.
National Commission for the Protection of Human Subjects of Biomedical and Behavioral Research. (1979). The Belmont Report. Оригінал.
National Psychological Association of Ukraine. (2021). Ethical Standards for Psychologists in Ukraine. Офіційний опис.
United States Department of Health and Human Services. (1991). Federal Policy for the Protection of Human Subjects (Common Rule). Історія.
United States Department of Health and Human Services. (2017–2019). Revised Common Rule. Дати та зміни.
United States Holocaust Memorial Museum. The Nuremberg Code. Первинний документ та історія.
Verkhovna Rada of Ukraine. (2010; чинна редакція). Закон України «Про захист персональних даних» № 2297-VI. Офіційний текст.
Watson, J. B., & Rayner, R. (1920). Conditioned Emotional Reactions. Journal of Experimental Psychology, 3(1), 1–14. Первинна публікація.
World Medical Association. (1964). Declaration of Helsinki: Recommendations Guiding Doctors in Clinical Research. Початковий документ.
World Medical Association. (2024). Declaration of Helsinki: Ethical Principles for Medical Research Involving Human Participants. Чинна редакція