Історія психології в Україні: школи, інституції та головні етапи
Український психологічний ХАБ · 12 жовтня 2026 року · Редакційна політика
Історія психології в Україні — це історія виникнення й розвитку знань про психіку на українських землях, становлення дослідницьких методів, університетських лабораторій, наукових шкіл, фахової освіти та професійних інституцій. Вона охоплює філософські традиції Києва й інших освітніх центрів, експериментальні дослідження кінця XIX століття, міжвоєнні наукові програми, радянську добу з її досягненнями й ідеологічними обмеженнями та розбудову психологічної науки незалежної України.
Українська психологія формувалася в кількох пов’язаних інтелектуальних середовищах. Одеса стала одним із ранніх центрів експериментальної психології завдяки лабораторії Миколи Ланге 1896 року; Київ розвивав психологічну освіту, семінари й теоретичні дослідження; Львів увійшов до європейських мереж психології через Казимира Твардовського та його колег; Харків у 1930-х роках став важливим осередком досліджень діяльності й розвитку психіки. Після 1945 року інституційну тяглість у Києві забезпечив Науково-дослідний інститут психології, а після 1991 року наука розвивалася в умовах незалежної держави. Ці етапи підтверджують історія Одеського університету, історія кафедри психології Львівського університету, дослідження Харківської школи та документи НАПН України.
Історію психології в Україні слід читати одночасно як історію ідей, методів та установ. Одна наукова ідея могла виникнути в міжнародній дискусії, набути експериментального змісту в університеті українського міста, змінитися під впливом політичного режиму й пізніше отримати нове тлумачення в незалежній Україні. Тому назви держав, мовні середовища, наукові зв’язки та джерела кожного періоду мають принципове значення.
Що входить до історії української психології
Предмет цієї історії охоплює наукові й переднаукові уявлення про людину, становлення самостійних психологічних досліджень, навчальних курсів, лабораторій, журналів, інститутів, професійних спільнот і методів підготовки фахівців. До нього також належить історія того, як політичні й суспільні умови визначали можливість проводити дослідження, друкувати праці, користуватися українською мовою та брати участь у міжнародному науковому обміні.
Поняття «психологія в Україні» має територіально-історичний зміст, а «українська психологічна наука» додатково вказує на формування власних установ, наукових програм, дослідницьких традицій і спільноти. У XIX — першій половині XX століття українські землі перебували під владою різних держав. Частина праць створювалася польською, німецькою або російською мовами; науковці могли навчатися в одному місті й працювати в іншому. Атрибуція їхніх здобутків потребує врахування місця діяльності, установи, часу, мови й реальних зв’язків, а не лише пізнішого національного визначення.
Наукову школу впізнають за спільністю дослідницьких запитань, методів, учнівства, критичних дискусій і тривалої передачі знань. Лабораторія позначає організований простір досліджень; кафедра — навчальний і науковий підрозділ; інститут — установу зі своєю програмою, ресурсами та організацією праці. Різні форми можуть розвиватися разом, але їхні дати заснування описують різні події.
Головні етапи розвитку психології в Україні
Філософські й освітні передумови: до XIX століття
Питання про душу, пам’ять, волю, відчуття, пізнання та виховання розглядалися у філософських і богословських традиціях задовго до появи професійної психології. У середньовічній і ранньомодерній культурі українських земель ці питання були частиною навчання, перекладу та інтелектуальних дискусій. Їхній словник змінювався разом із філософськими школами й освітніми інституціями.
Києво-Могилянська академія, колегіуми й університетська філософія Нового часу створили середовище для систематичного обговорення людського пізнання й природи душі. Праці Григорія Сковороди належать до важливої історії самопізнання, моральної філософії та уявлень про людину. Історично коректно розглядати ці традиції як інтелектуальні передумови, простежуючи конкретні поняття та тексти, а сучасний дисциплінарний статус психології визначати через пізніші дослідницькі й інституційні зміни.
Зміна полягала також у переосмисленні того, яке знання можна перевірити. Філософський текст аргументує погляд на людину, педагогічний трактат пропонує принципи навчання, а експериментальна програма потребує операційного опису явища, дослідницької процедури та можливості незалежної перевірки.
XIX століття: університети, фізіологія та психологічні курси
У XIX столітті розвиток природознавства, фізіології органів чуття, психофізики й експериментальних методів створив нові умови для психологічних досліджень. Харківський університет, Університет святого Володимира в Києві, Новоросійський університет в Одесі та Львівський університет працювали в різних політичних і академічних системах, але були пов’язані з європейським інтелектуальним простором.
Викладання психологічної проблематики тривалий час здійснювали в межах філософії, педагогіки, медицини та фізіології. Формування самостійних семінарів і лабораторій означало, що психічні явища почали ставати предметом спеціально організованого спостереження й вимірювання. Особливе значення мали дослідження уваги, часу реакції, сприймання, пам’яті й розумових процесів.
Європейські події, зокрема інституціоналізація дослідницької психології в Лейпцигу, стали важливим контекстом. Українські університети засвоювали, обговорювали й переробляли різні наукові підходи. Розгорнуту міжнародну послідовність подій подає Хронологія історії психології: основні дати, події та відкриття, а становлення дисципліни розглянуто в матеріалі Як психологія стала самостійною наукою.
Кінець XIX — початок XX століття: лабораторії в Одесі, Києві та Львові
У 1896 році Микола Ланге організував в Одесі при Новоросійському університеті лабораторію експериментальної психології. Одеський національний університет визначає її як ранню самостійну психологічну лабораторію, відокремлену від кафедр психіатрії, фізіології та філософії. Ланге відомий експериментальними дослідженнями уваги, сприймання та психічних процесів. Його діяльність уможливила локальну традицію психологічного експерименту й підготовки дослідників.
У Києві Георгій Челпанов розгорнув психологічний семінар та лабораторні заняття в Університеті святого Володимира. Історія університетської лабораторії імені Челпанова пов’язує психологічний семінар із 1898 роком. В окремих історичних реконструкціях початок організації цих досліджень відносять до 1897 року; розбіжність пояснюється тим, які саме практики вважають початком діяльності лабораторії, а які — формальним оформленням семінару. Згодом Челпанов продовжив інституційну діяльність у Москві, тому київський період є окремою частиною його наукової біографії.
Львів розвивав власну європейську лінію експериментальної психології. Юліан Охорович викладав і працював над психологічними питаннями ще до Казимира Твардовського. Після прибуття Твардовського до Львівського університету 1895 року поширилося викладання психології, пов’язане з традиціями Франца Брентано й експериментальними дослідженнями. У 1898–1899 навчальному році Твардовський проводив заняття із психологічними демонстраціями, а 1907 рік університетська історія кафедри пов’язує з оформленням лабораторії.
Три міста показують, чому дата заснування психології на українських землях не зводиться до одного числа. Одеса має документований рубіж 1896 року; київська традиція охоплює послідовне оформлення семінару й лабораторії в 1890-х роках; львівська — ранню експериментальну практику 1898–1899 років і наступне інституційне оформлення. Формула «перша лабораторія» потребує уточнення, що саме вважали лабораторією, якою була її автономія та які джерела фіксують подію.
1917–1930-ті роки: нові інституції, педологія і психологія праці
Революції, війни та реорганізації закладів освіти після 1917 року змінили організацію психологічної науки. У навчальних програмах значне місце отримали дитяча й педагогічна психологія, психологія праці, професійний добір, дослідження навчання та розвитку. Історія факультету психології Київського університету документує викладання педагогічної, дитячої психології та психотехніки після реорганізації університету в Інститут народної освіти 1920 року.
Педологія міжвоєнного періоду намагалася комплексно вивчати дитячий розвиток, поєднуючи психологічні, педагогічні, медичні й соціальні спостереження. У ній співіснували різні підходи, методики та програми, які зазнавали дискусій щодо біологічних і соціальних чинників розвитку. Історичне дослідження Світлани Лупаренко аналізує педологічні дослідження в Україні 1920–1930-х років і різні напрями пояснення розвитку дитини.
Психотехніка застосовувала психологічні методи в питаннях праці, професійної придатності та організації виробничих процесів. Ці програми слід вивчати в історичних умовах їхнього виникнення: сучасні психометричні вимоги, правила інформованої згоди й стандарти професійної оцінки формувалися пізніше. Історія застосування методів розкриває одночасно практичні прагнення дослідників і обмеження тодішньої доказової бази.
Розвиток цих напрямів відбувався під дедалі сильнішим політичним контролем. Радянська ідеологічна кампанія проти педології, зокрема постанова 1936 року про «педологічні перекручення», спричинила згортання важливих дослідницьких програм і зміну професійних можливостей. Її історичні наслідки визначаються політичними та інституційними документами, а сучасна оцінка наукової якості окремих методик потребує аналізу оригінальних даних.
Харківська психологічна школа 1930-х років
Харківський осередок 1930-х років є одним із найбільш досліджуваних епізодів історії діяльнісних і культурно-історичних підходів. У Харкові працювали Олексій Леонтьєв, Олександр Запорожець, Петро Гальперін, Петро Зінченко, Володимир Аснін та інші дослідники, пов’язані з питаннями розвитку, пам’яті, дії, навчання та організації психічних процесів.
Історіографічне дослідження Антона Ясницького детально реконструює харківський період 1931–1936 років і показує, що склад учасників, інституційні межі та історія терміна «Харківська психологічна школа» є предметом окремого наукового аналізу. Харківський національний педагогічний університет відносить формування кафедри психології до початку 1930-х років, а історичні матеріали університету фіксують кадрове оформлення кафедри 1933 року.
У центрі багатьох досліджень була думка, що психічні процеси змінюються в діяльності, навчанні та взаємодії людини із середовищем. Роботи над довільною пам’яттю, засвоєнням дій, роллю практичних операцій і навчальними умовами пов’язували лабораторний експеримент із педагогічними питаннями. Наукова спадщина цієї групи стала важливим історичним джерелом для психології розвитку та навчання.
Приписувати школі єдиного автора всіх ідей означало б втратити конкретний внесок співробітників і міжнародні зв’язки. Харківське середовище було вузлом дослідницької мережі, яка взаємодіяла з іншими центрами. Окремої уваги потребує співвідношення праць Лева Виготського, Олексія Леонтьєва, Олександра Лурії та інших учених: спадкоємність у постановці запитань не означає тотожності методів чи концепцій.
Пізніші реконструкції виділяють різні групи, періоди й напрями. Це історіографічна проблема, для розв’язання якої потрібні публікації відповідних років, листування, накази університетів та відомості про фактичну дослідницьку роботу. Дослідження Кузнєцова, Хомуленко та Бережної описує формування й подальший розвиток харківської традиції.
1930–1940-ві роки: ідеологічний тиск, війна і переривання наукової тяглості
У 1930-х роках діяльність психологів дедалі більше залежала від політичних кампаній, планування освіти та офіційно дозволених пояснювальних схем. Після згортання педології частина тем і методів втратила інституційну підтримку. Репресії, цензура й вимушені кадрові зміни впливали на можливості досліджень і на те, які результати могли бути опубліковані.
Друга світова війна принесла евакуації, загибель людей, руйнування установ та розрив академічних зв’язків. У повоєнний час відновлення навчання й науки потребувало нової організації дослідницьких центрів. Історія конкретних людей та установ у цей період має спиратися на архівні особові справи, накази, бібліографію і свідчення, а не на припущення про політичні погляди за належністю до певної школи.
Важливо враховувати регіональні відмінності. Західноукраїнські міста до Другої світової війни мали інші університетські та правові умови, ніж радянські академічні центри. Після зміни державних кордонів змінювалися мова викладання, можливості участі в міжнародному обміні, управління кафедрами та долі наукових спільнот.
1945 рік і повоєнний розвиток: Інститут психології в Києві
1 жовтня 1945 року постановою Ради Народних Комісарів УРСР № 1573 було засновано Науково-дослідний інститут психології УРСР. Попереднє рішення про можливість його організації ухвалили 30 червня 1945 року. Офіційна історія Інституту та НАПН України підтверджують дату, документ і початкове призначення установи.
Першим директором став Григорій Костюк. За установчим положенням інститут мав досліджувати загальну, дитячу, педагогічну й спеціальну психологію, а також історію психологічної науки, координуючи відповідні дослідження в закладах освіти. Заснування самостійної наукової установи стало важливим рубежем інституційної консолідації психології в Україні.
Костюк розвивав питання психічного розвитку, навчання, становлення особистості та зв’язків педагогічного процесу з психологічними закономірностями. Історична значущість його роботи полягає як у змісті наукових праць, так і в розбудові дослідницької інфраструктури, підтримці підготовки кадрів і становленні школи педагогічної та вікової психології. Інститутська історія розкриває масштаб цієї організаційної діяльності.
Важливими для другої половини XX століття стали дослідження формування понять, мислення, пам’яті, мовлення, навчальної діяльності, творчості, професійного розвитку та особистості. Проводилися експерименти, спостереження в освітньому середовищі, методичні дослідження. Рівень доказовості кожного результату залежить від його конкретного дизайну, процедури й незалежних перевірок; історичний авторитет установи сам по собі не визначає достовірності окремого висновку.
Після здобуття Україною незалежності інститут змінив систему підпорядкування. У 1992 році він увійшов до сфери Академії педагогічних наук України, а згодом отримав ім’я Григорія Костюка. Державна науково-педагогічна бібліотека України імені В. О. Сухомлинського наводить нормативні акти про ці зміни. Сучасний статус інституту засвідчує державний реєстр закладів освіти.
Регіональні традиції та їхня взаємодія
Київ: філософська освіта, експеримент і академічна психологія
Київський напрям поєднував довгу історію філософської й педагогічної думки з університетською психологією кінця XIX століття, дослідженнями навчання у XX столітті та діяльністю академічних установ. Психологічний семінар Георгія Челпанова є раннім прикладом спеціалізованої дослідницької підготовки. Від 1945 року Інститут психології став одним із центрів координації та розвитку досліджень.
Київ також пов’язаний з науковою спадщиною Григорія Костюка, Володимира Роменця та інших дослідників, чия робота охоплювала психологію розвитку, теоретичну психологію, історію науки й проблеми творчого вчинку. Університетська й академічна традиції впливали одна на одну через підготовку фахівців, наукові видання, конференції та дослідницькі програми.
Одеса: увага, сприймання та експериментальний метод
Одеська школа кінця XIX століття насамперед пов’язана з Миколою Ланге. Його програма вивчення психічних процесів розвивалася на тлі європейського інтересу до експериментального аналізу уваги й сприймання. Праці Ланге є історичними джерелами для розуміння формування психологічного експерименту; їхні теоретичні пояснення мають оцінюватися окремо від сучасних моделей когнітивних процесів.
Університетські наступники розвивали різні напрями психологічних досліджень, а історія кафедр зберігає інституційну пам’ять про ранню лабораторію. Одеський університет документує спадкоємність психологічних досліджень та їхній зв’язок із педагогікою й соціальною психологією.
Львів: європейські філософські школи та лабораторна психологія
Львівська традиція розвивалася на перетині філософії, експериментальної психології, логіки, теорії пізнання й педагогіки. Казимир Твардовський сприяв формуванню дисциплінованої академічної школи з увагою до точності поняттєвого аналізу та підготовки учнів. Поряд із ним важливими були дослідження Владислава Вітвіцького та інших викладачів і дослідників, пов’язаних із місцевими й закордонними університетами.
Архівована історія кафедри психології Львівського університету наводить свідчення про контакти з лабораторією Вільгельма Вундта, листування 1902 року та перехід від демонстраційних занять до організованої лабораторії. Цей матеріал особливо цінний як документована історія наукових контактів, оскільки дозволяє бачити, як методи передавалися між дослідниками й установами.
Харків: діяльнісний підхід і експерименти з розвитком
Харківська психологічна традиція включає різні історичні шари: університетські й медико-психологічні дослідження, психотехніку й педологію міжвоєнного періоду, діяльнісну програму 1930-х років і пізніші дослідження у сфері освіти та психології розвитку. Саме розмежування цих шарів дає змогу побачити реальну послідовність подій.
Значення Харкова полягає у створенні дослідницьких колективів, які вивчали формування психічних функцій у конкретних діях. Стаття про історію Харківської школи відтворює становлення кафедральної традиції та ключові напрямки роботи.
Наукові напрями та методи, що формувалися в Україні
Експериментальна психологія
Експериментальна програма ввела контрольоване спостереження, порівняння умов, вимірювання часу та аналіз змін у виконанні завдань. Для кінця XIX століття характерні дослідження уваги й сприймання, для XX століття — поширення експерименту на пам’ять, навчання, мислення та практичні дії. Кожне покоління створювало власні прилади, методики й пояснювальні схеми.
Сучасні принципи валідності й відтворюваності дозволяють заново оцінювати такі дослідження. Історія досліду встановлює, що саме було зроблено та опубліковано; сучасна методологія встановлює, наскільки висновок підтримується даними. Опис сучасного експериментального методу допомагає побачити, які вимоги до контролю й аналізу сформувалися пізніше.
Психологія розвитку та педагогічна психологія
Вивчення дитинства, навчання й формування психічних процесів стало одним із центральних напрямів в українських наукових установах XX століття. Воно поєднувало спостереження за діяльністю учнів, аналіз помилок, експериментальні навчальні завдання, методи вивчення пам’яті та мислення. Дослідники розробляли пояснення взаємодії вікових змін, освіти й соціального середовища.
Педологічні програми 1920–1930-х років, харківські експерименти та повоєнна школа Костюка належать до різних історичних форм цієї проблематики. Їхня порівняльна історія показує зміну способів вимірювати розвиток, визначати роль виховання та будувати дослідницькі запитання.
Психологія діяльності, пам’яті й навчання
Діяльнісний підхід у міжвоєнних дослідженнях був пов’язаний із вивченням того, як людина запам’ятовує, розв’язує завдання й опановує нові способи дії в різних умовах. Дослідницькі програми харківської групи впливали на майбутні дискусії про співвідношення діяльності, свідомості та навчання.
Історична роль концепції визначається її впливом на постановку проблем, розроблення методів і формування наукових спільнот. Сучасна перевірка пояснень пам’яті та навчання здійснюється в межах когнітивних і освітніх досліджень, де використовують інші дизайни та вимірювання. Історію переходів між загальносвітовими школами висвітлює Основні школи психології: історична карта напрямів.
Психологія особистості, творчості та історико-психологічне дослідження
У другій половині XX століття в Україні активно розробляли питання становлення особистості, саморегуляції, творчості та життєвого шляху людини. Особливе місце посідає Володимир Роменець, який запропонував історико-психологічну концепцію вчинку та масштабну інтерпретацію історії психології у зв’язку з розвитком культури.
Серед його праць — «Історія психології» (1978), «Історія психології Стародавнього світу і середніх віків» (1983), «Історія психології епохи Відродження» (1988), «Історія психології епохи Просвітництва» (1993), «Історія психології XIX — початку XX століття» (1995). Праця «Історія психології XX століття», підготовлена з Іриною Манохою, вийшла 1998 року. Відомості про видання систематизовано в академічному бібліографічному покажчику.
Роменець розглядав психологію як процес історичного самопізнання людини й приділяв особливу увагу структурі вчинку. Це оригінальна теоретична й історіографічна програма, важлива для української гуманітарної психології. Її власні філософські засади та дослідницькі результати слід оцінювати відповідно до предмета кожного твердження. Наукова біографія вченого дозволяє простежити послідовність становлення його ідей.
1994 року в Інституті психології започаткували лабораторію історії психології, засновану на базі попередньої дослідницької групи. Її фундатором був Володимир Роменець. Історія лабораторії свідчить про перетворення історіографії психології на окремий інституційний напрям досліджень.
Українська психологія після 1991 року
Відновлення державної незалежності України створило новий правовий, освітній та інституційний контекст. Розширювалися можливості українськомовної наукової комунікації, розроблення власних навчальних програм, участі в міжнародних дослідницьких мережах, оновлення фахових об’єднань і створення нових університетських програм.
У 1992 році було сформовано Академію педагогічних наук України; того ж року Інститут психології переведено до її системи. Це визначило нову конфігурацію академічних установ. Поряд із розвитком фундаментальних досліджень збільшилася увага до психологічного консультування, психології здоров’я, освітньої психології, соціальної та організаційної психології. Документована історія інституту підтверджує інституційний перехід.
Після 2014 року й особливо в умовах повномасштабної війни від 2022 року посилилося суспільне значення досліджень психологічних наслідків війни, переміщення, втрат, адаптації, стійкості, відновлення та доступу до підтримки. Для оцінювання конкретних програм допомоги потрібні сучасні контрольовані дослідження, систематичні огляди й клінічні настанови. Історичний контекст окреслює, чому виникли нові дослідницькі запитання, а ефективність втручання визначається окремою доказовою перевіркою.
Сучасна українська психологічна наука працює з міжнародними підходами до етики, методології, статистики та відкритості досліджень. НАПН України представляє напрями роботи профільного інституту, а сучасні університети продовжують власні дослідницькі традиції. Їхня історія включає як збереження наукової спадщини, так і оновлення пояснень і методів.
Хронологічна карта: перевірені дати
1895 рік — Казимир Твардовський розпочав роботу у Львівському університеті, де формував осередок філософсько-психологічної освіти й досліджень. Джерело: Львівський університет.
1896 рік — Микола Ланге створив в Одесі лабораторію експериментальної психології при Новоросійському університеті. Джерело: Одеський університет.
1897–1898 роки — формування психологічних семінарських і лабораторних практик Георгія Челпанова в Києві; університетська довідка фіксує 1898 рік для семінару. Джерело: Київський університет.
1898–1899 навчальний рік — у Львові Твардовський проводить експериментально-психологічні виклади й демонстрації. Джерело: Львівський університет.
1907 рік — інституційне оформлення лабораторної психології у Львівському університеті в історії кафедри. Джерело: Львівський університет.
1920 рік — після реорганізації київського університетського середовища розгортаються курси педагогічної психології, психології дитинства та психотехніки. Джерело: Київський університет.
Початок 1930-х років — становлення харківського осередку досліджень діяльності, пам’яті, навчання й розвитку. Джерела: Ясницький, Харківський педагогічний університет.
1936 рік — державна кампанія проти педології істотно обмежила цей напрям досліджень і професійну діяльність фахівців. Контекст: дослідження історії педології.
1 жовтня 1945 року — створено Науково-дослідний інститут психології УРСР. Джерело: НАПН України.
1978 рік — вийшла праця Володимира Роменця «Історія психології». Джерело: бібліографія Інституту психології.
1992 рік — Інститут психології увійшов до системи Академії педагогічних наук України. Джерело: Інститут психології.
1994 рік — засновано лабораторію історії психології, пов’язану з дослідженнями Володимира Роменця. Джерело: історія лабораторії.
1998 рік — опубліковано працю Володимира Роменця й Ірини Манохи «Історія психології XX століття». Джерело: академічний бібліографічний покажчик.
Як перевіряти історичні твердження про психологію
Історія науки потребує розділяти подію, джерело та її пізніший переказ. Для встановлення дати заснування лабораторії важливі накази, звіти, університетські програми й листування; для авторства ідеї — перші видання праць, рукописи та бібліографічні описи; для реконструкції школи — фактичне співробітництво, протоколи досліджень, навчання учнів і наукові дискусії.
Історична монографія може коректно пояснювати вплив певної теорії, навіть якщо згодом її емпіричні твердження не отримали підтримки. Саме тому необхідно визначати, чи джерело документує минулу наукову позицію, чи оцінює її за сучасними стандартами. Ці завдання потребують різних типів доказів.
Коли університет називає свою лабораторію «першою», історик уточнює географічні межі, автономність установи, юридичне оформлення і тип дослідницької практики. Коли спогади називають когось «засновником школи», порівнюють ранні праці учасників, спільні проєкти та подальше учнівство. Коли сучасний підручник об’єднує кількох авторів в одну теоретичну традицію, перевіряють розбіжності між їхніми працями.
Для історії української психології корисно поєднувати архів і бібліографію Інституту психології, документи Київського, Львівського, Одеського та Харківського університетів із рецензованою історіографією. Профіль міжнародної дисципліни історії психології представляє Товариство історії психології Американської психологічної асоціації і науковий журнал History of Psychology.
Історичні міфи та поширені неточності
«Українська психологія почалася лише після створення інституту 1945 року»
1945 рік позначає створення важливої самостійної наукової установи. Йому передували університетські семінари, кафедри й лабораторії кінця XIX — початку XX століття, інтенсивні дослідження 1920–1930-х років і старші інтелектуальні традиції. Відповідно історична періодизація залежить від предмета: ідей, експериментального методу, професійної освіти чи спеціалізованої академічної установи.
«Існувала одна українська психологічна школа»
Українські землі були середовищем кількох наукових програм. Львівська філософсько-психологічна традиція, одеська експериментальна психологія, київська академічна й педагогічна психологія та харківська діяльнісна група розвивалися в різних мережах. Їхні контакти, впливи й розбіжності утворюють зміст історії психологічної науки.
«Кожна історична теорія залишається сучасним науковим фактом»
Впливовість праці свідчить про її місце в історії дисципліни. Емпірична придатність сучасного пояснення визначається якістю вимірювання, дослідницьким дизайном, результатами перевірок і незалежною відтворюваністю. Власне ця відмінність дозволяє одночасно зберігати історичну спадщину й оновлювати наукове знання. Принципи сучасної перевірки висвітлює матеріал Реплікаційна криза в психології.
«Усі психологи, які працювали в українських містах, належали до однієї національної традиції»
Історична наукова належність має кілька вимірів: походження, самовизначення дослідника, громадянство в тогочасній державі, мова публікації, місце праці, школа та коло наукових контактів. Їх потрібно встановлювати за документами. Особливо уважної реконструкції потребують біографії дослідників із міждержавними науковими кар’єрами.
Історія психології та сучасна українська психологічна наука
Спадщина минулих шкіл зберігається в дослідницьких питаннях, навчальних програмах, методах, науковій мові та історичній пам’яті установ. Психологія як сучасна емпірична дисципліна розвиває свої підходи на основі нових досліджень, міжнародних фахових дискусій і перевірки практичної ефективності. Зміни наукового стандарту становлять частину її історії.
Для української науки важливими завданнями є збереження архівів, оцифрування оригінальних праць, критичне видання джерел, точна українська термінологія та відкритий доступ до результатів досліджень. Окремого розвитку потребують дослідження маловідомих науковців, жінок-дослідниць, регіональних лабораторій, психології в умовах політичних репресій і транснаціональних зв’язків.
Історія української психології є частиною світової історії науки й водночас має власну інституційну, мовну та культурну послідовність. Її повна картина виникає з документованої взаємодії людей, установ, теорій, методів та історичних обставин.
Поширені запитання
Коли виникла психологія в Україні?
Психологічні ідеї розвивалися на українських землях століттями в межах філософії, освіти й медицини. Спеціалізовані експериментальні практики та лабораторії сформувалися наприкінці XIX століття. Документованим рубежем є одеська лабораторія Миколи Ланге 1896 року; київські та львівські дослідницькі осередки розвивалися в той самий історичний період.
Кого вважають засновником експериментальної психології в Україні?
Університетські історичні матеріали особливо відзначають Миколу Ланге, який у 1896 році організував самостійну лабораторію експериментальної психології в Одесі. Водночас експериментальна психологія на українських землях формувалася через діяльність кількох університетських центрів та міжнародний обмін науковими методами.
Що таке Харківська психологічна школа?
Це історична назва дослідницького середовища 1930-х років, пов’язаного з проблемами діяльності, розвитку, пам’яті й навчання. До кола дослідників належали Олексій Леонтьєв, Олександр Запорожець, Петро Зінченко, Петро Гальперін та інші. Точні межі групи, її періодизація й відношення до інших наукових центрів залишаються предметом історіографічних досліджень.
Яку роль відіграв Григорій Костюк?
Григорій Костюк був дослідником психічного розвитку й навчання та першим директором створеного 1945 року Науково-дослідного інституту психології УРСР. Його наукова й організаційна діяльність вплинула на становлення психологічних установ і підготовку фахівців.
Чим важлива львівська традиція психології?
Львівська традиція пов’язала університетську філософію з експериментальною психологією та міжнародними науковими контактами. Казимир Твардовський від 1895 року сприяв становленню академічної школи; практичні заняття 1898–1899 років і оформлення лабораторії в 1907 році показують послідовний розвиток дослідницької інфраструктури.
Як розвивалася психологія в Україні після незалежності?
Після 1991 року українська психологічна наука працює в самостійному державному й освітньому контексті, розвиває університетські програми, дослідницькі установи, професійну підготовку та міжнародні наукові зв’язки. Війна від 2014 року й особливо від 2022 року істотно змінила суспільні запити до психологічних досліджень і допомоги.
Де шукати перевірені джерела з історії української психології?
Надійними відправними точками є історичні розділи університетських сайтів, архівні документи, академічні бібліографії, оригінальні видання наукових праць, Інститут психології імені Г. С. Костюка НАПН України та рецензовані історико-психологічні дослідження. Для кожного конкретного твердження варто з’ясовувати тип джерела, дату документа й безпосередність свідчення.
Пов’язані статті
Джерела
Американська психологічна асоціація, Товариство історії психології (APA Division 26). Society for the History of Psychology. Офіційний ресурс.
Американська психологічна асоціація. History of Psychology. Сторінка рецензованого наукового журналу.
Державна науково-педагогічна бібліотека України імені В. О. Сухомлинського. Установа, якій присвоєно ім’я Г. С. Костюка. Документальна довідка.
Інститут психології імені Г. С. Костюка НАПН України. Історія Інституту. Офіційні історичні відомості.
Інститут психології імені Г. С. Костюка НАПН України. Загальна інформація про лабораторію історії психології. Історія лабораторії.
Інститут психології імені Г. С. Костюка НАПН України. Володимир Андрійович Роменець: бібліографічний покажчик. Бібліографічний реєстр праць.
Інститут психології імені Г. С. Костюка НАПН України. Наукова біографія В. А. Роменця. Історико-біографічний матеріал.
Київський національний університет імені Тараса Шевченка. Історія факультету психології. Університетський історичний огляд.
Київський національний університет імені Тараса Шевченка. Навчальна лабораторія імені професора Г. І. Челпанова. Університетська історична довідка.
Кузнєцов, М., Хомуленко, Т., Бережна, С. (2024). Історія становлення та розвитку Харківської психологічної школи. «Новий колегіум». Рецензована публікація й бібліографічні дані.
Лупаренко, С. Є. (2021). Особливості педологічних досліджень в Україні (1920–1930 рр.). Репозитарій Харківського національного педагогічного університету.
Львівський національний університет імені Івана Франка. Кафедра психології: історія. Університетська історія, джерела й документовані наукові зв’язки.
Національна академія педагогічних наук України. Інститут психології імені Г. С. Костюка. Офіційна довідка про створення та діяльність.
Одеський національний університет імені І. І. Мечникова. Кафедра загальної психології і психологічного консультування: історія. Документи про лабораторію Миколи Ланге.
Одеський національний університет імені І. І. Мечникова. Історія кафедри соціальної психології. Університетські історичні відомості.
Роменець, В. А. (1978). Історія психології. Київ. Бібліографічна фіксація видання.
Роменець, В. А. (1995). Історія психології XIX — початку XX століття. Київ: Вища школа. Бібліографічний опис.
Роменець, В. А., Маноха, І. П. (1998). Історія психології XX століття. Київ: Либідь. Бібліографічний опис.
Харківський національний педагогічний університет імені Г. С. Сковороди. Історія кафедри психологічної та педагогічної антропології. Історичні відомості про кафедру.
Ясницький, А. (2008). Очерк истории Харьковской школы психологии: период 1931–1936 гг. «Культурно-историческая психология», 4(3). Рецензоване історіографічне дослідження.